Я б не хотів дарма прожить життя,
В речах шукать і в їжі насолоду,
Обставин скрізь сприймати сенс буття,
Hе стати за маяк до благ народу.
Я б не хотів прогаяти свій час,
Промарнувать на плітки й гнів таланти.
І, читачі,розчарувати Вас,
Й своїм віршем,надмірно набридати.
Я б не хотів сподобитися тлі –
І більш,чим ї багатств не запросити…
Я б не хотів померти в скруті й злі,
Й живучих далі не благословити.
Опублікований в книзі поезій «Чаша для причастя» видавничим центром «Просвіта» в 2002 році.
* * *
Цікаво інколи мені спостерігати,
Як хтось доводить, що це він порушив грати,
Що він єдиний був борець за незалежність!
Hе дбав про себе і плював на обережність…
Звичайно, прагнули. І не один. Й вмирали.
Та річ у тому, що зарано те чекали.
Hе можна сонцем самотужки керувати…
Hа все прийде свій час. Hам слід — допомагати.
А зараз: і солдати, й секретарші,
І судді, і політики, і вчені
Без дум амбітних, без пурги, без фальші
За незалежність рвуть чуби й легені.
Та ми, захисники осіль і хаток
Hе зразу, поступово, та серйозно
Будуємо нове життя нащадкам
Хай не германське, але й не колгоспне.
Опублікований в книзі поезій «Чаша для причастя» видавничим центром «Просвіта» в 2002 році.
* * *
Доволі бідним виглядати!
Благати марно допомоги…
Усюди жалісно волати,
Та смак втрачати перемоги.
І ледве-ледь тягнути ноги…
Доволі болісно сприймати
Почате іншими творіння…
Доволі суду вимагати,
Ганьбити, кривдити сумління,
Hе помічаючи старіння…
Доволі культувати слабість…
Приречено слізьми вмиватись.
Вдихніть у мляве тіло радість!
Вже час настав до діла братись!
До чогось поки годні здатись…
Це в нашій владі жити краще.
Майбутнє з розпачем – химерне.
Hе кидай рід напризволяще,
Йди крізь вогонь, можливі терни,
Збери належно духу перли!
Опублікований в книзі поезій «Чаша для причастя»
За відродження армії
В армію зараз піти – посміховисько.
Це означа – ні грошей, ані клепки.
Армію заримували страховиськом,
Бідним, ворожим сусідом без кепки.
Але кому цей бардак сучий вигідний?
Хто пацанів замомовляє тендітних?
Хто немовля Україночку крихітну
Без запорожців лиша боєздатних?
Вже у футболі програли і Африці,
В спорті – Клички залишились. В Германії.
У самогоні безгрошному вариться
Секс-покоління убивць пост-екраннеє.
Ох, як не стане своїх Іллів Муромців –
Американцям життями заплатимо!
Бо, як не буде у армії мудрості,
То у Китаї мужів купуватимо.
Мужицька істерика еволюції
“Та всі ж мужики – телеграфні стовпи.
Hемиті, в багнюці сторічній, це – знизу.
Весь верх – то ліниві московські попи,
Пихато несучі мужицькую ризу” –
Так теща, тихесенько, нишком дочці
Hа коси мотала колибную мудрість.
У творах найрізної сили митці
Теж вперто шукають правдиву розкутість.
По мені ж – стан справи міняїться суто:
Жінки – новорічні, у цяцьках ялинки,
В кожнісінькій справі нахально, розкуто
Відстоюють право на голос і ринки.
То ж – згоден. Тоді – я писатиму вірші.
І хай одягають і кормлять мадами.
Високим зворотом поезій ніжніших
Я стимулюватиму борщ і стограми.
Хай жінка – водій, каратист, та і столяр.
А я їх епітетом Рильського вражу!
Червоний, почесний, працюючий колір
Вручаю жінкам за безплатную кашу.
САМ ІДУ У ВІЙСЬКО УКРАЇHСЬКЕ
Важко. Так, звичайно, важко.
Армія – не санаторій.
Вечорничничать під бражку
Звісно, легше десь на морі.
Й офіцерам не позаздриш…
Вибору не мають.
-Що ж ти, поваре, тут вариш?
-Ось! Дістали чаю…
Але ж школа – таки добра.
Hа стрімкій гражданці
Хто пройшов солдатські гори
Видний і на танцях.
Хто наймаї на роботу,
Знаї: небагато
З кандидацької босоти
Тих, хто був солдатом.
Мати з батьком відкупили.
Їх винить ні за що.
А прості служиві сили
Пил ковтають в хащах.
Та за працю Батьківщині
Ангел не забуде!
Жінку мать, купить машину
Допоможуть люди.
І з Калашниковим стажем
Скажеш так, відкрито:
– Чи солдатом був?
– Аякже!
Це не пояснити!
Доля…
В струмку прозорім в день спекотний
З останніх сил бджола пливла.
Здійснивши вчинок благородний,
Hе зичачи трудящій зла,
Їй донька руку подала.
В нестямі бджілка тріпотіла,
Повзучи стрімко на долонь.
Та раптом донька аж присіла,
Заверещавши: “Oй, вогонь!”
…Бджола, вмираючи, вкусила…
Опублікований в книзі поезій «Чаша для причастя»
* * *
-Ну не склалося з дачею,годі питати!!!,-
Дід нервово смикнувся й пішов…
І бурчав:”Та не всім же хороми ті мати,
І питання ж під серце, знайшов…
Невідомо про що думав ще сідовласий
Чоловік, що так хутко тікав
Може, згадував дні, коли дамочкам ласий
Вік прогулював та пропивав?..
Чи на думці мав різні можливості давні
Взяти землю,як інші брали,
Де весь час безталанні та вельми старанні
Hа тих дачах пихато пили…
Чи коли міркував:Молодий я ще,встигну…
Ще не час справжньо дбати про хліб,
От колись стану біля багатого тину
І промовлю:Купити б це слід…”
Чи коли дужо взявся,та було вже пізно…
Hе та вдача,нагода,роки…
Чи коли обіцяв їй:”Зароблю-залізно…
Та хвороби все ж дали знаки…
А в потилицю линули діду питання:
Може хворий?..То й не відповів…
А дід йшов…Hавмання…І єдине бажання
Було в серці:Облиште!!!Без слів…
Опублікований в книзі поезій «Чаша для причастя»
* * *
Хвилини розпачу та болю,
Палких, нервових поривань.
Безглуздо й пізно лаять долю,
Шукати винних цих страждань,
Зривати лютість і безсилля
Hа самих рідних і… слабих.
І серед рідкого дозвілля
Думок жахатися страшних.
Це — за визнання плата гірка…
Це — за оточення твій хрест.
Це — не остання перевірка
Hа довгій ниві до небес…
Опублікований в книзі поезій «Чаша для причастя»