Д і й о в і о с о б и:
Ж о р а, невизначеного віку мужик, схожий на чорта, якого виперли з пекла за профнепридатність.
В а с и л ь Г н а т о в и ч, вождь палати хворих, статечний мужик, схожий на Сталіна епохи підписання Ялтинської угоди.
С і р ь о ж а, середнього віку мужик, хитрий і наївний, як вовк у казці.
В а л є р і к, молодий мужик, хворий на голову.
Е н г е л ь с Г а с а н о в и ч, ліцо кавказьськой національності.
Д і н а, юна, спокуслива і спортивна медсестра з довгими ногами, широкими плечима і античною шиєю.
С а н і т а р и.
Дія відбувається в лікарні.
Палата відділення щелепнолицевої хірургії по вулиці Зоологічній, в палаті на кроватях лежать Василь Гнатович, Жора, Сірьожа, Валєрік і Енгельс Гасанович з забинтованими в різних місцях і синіми, як баклажан, їбальниками. Найбільша кількість бинтів пішла на Валєріка. Він має на голові пишну прикрасу, розмірами і вагою схожу на чалму турецького султана. Над кроваттю Валєріка висить картина “Охотнікі на привалє” художника Сєрова. Хворі лежать смирно, як дрова, що чекають на холодну зиму, але це оманлива смирність. В їхніх червоних оченятах світиться бойове завзяття і жадоба життя.
За вікном палати ризташованій зоопарк, з якого інколи долинають тваринні звуки його волохатих мешканців, такщо якщо заплющити очі, можна уявити себе в Африці.
Г о л о с т и г р а з а в і к н о м. Унгх, унгх, аоунгх!
Ж о р а. Десять часов, блядь, можна і на годинник не
дивиться!
Г о л о с т и г р а. Аум!!!
С і р ь о ж а. Ти бач, проснувся, проклятии, і гризти хоче…
Г о л о с и в о в к і в. Ауууу!.. /А потім знову тигра./ Аум!
Валєрік при останніх словах тигра б’є головою в стіну.
С і р ь о ж а. Я колись у школі працював, учителем труда. Така робота, шо нема шо спиздить. Так харашо шо у мене жінка бєрємєнна була. Вона мєл гризла. То я їй мішками таскав. Главноє шо інтересно, вона той цвітний не дуже любила гризти. А в основном отой, квадратний.
Г о л о с т и г р а. Унгх, унгх, аоунгх!
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Ач як розпиздівся!
Ж о р а. Він жерти хоче.
В а с и л ь Г н а т о в и ч. А ми випить хочемо. Жора, харош лежать, як стерво, катай лишень за двері, подивись, чи та пизда сігодня діжурить. /До Сірьожи/ А ти шо лежиш, як Ісусік? Бистро вставай і ріж ковбасу!
Сірьожа і Жора з насолодою виконують накази вождя, який дістає з матрацу пляшку з мутною рідиною і розливає в гранчаки, з яких перед тим позабирав зубні щітки. Валєрік за звичаєм б’є головою в стіну.
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Валєрік, тихіше, картина на голову упаде.
В а л є р і к. Діана, Діана!
Валєрік розкачується на кроваті, притримуючи обома руками чалму і час від часу пиздить головою об стіну.
Ж о р а. Совсєм приїхав пацан.
С і р ь о ж а. Чого це він?
В а с и л ь Г н а т о в и ч. То він мабуть за англійську царівну переживає, шо її машина задавила. /До Енгельса Гасановича/ Гасанович, вставай, ще наспишся…
Е н г е л ь с Г а с а н о в и ч /злякано/. Шито, апят?
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Оп’ять, оп’ять, Гасанович. Ми з тобою тут старші і должни молодьожи подавать примєр. /З цими словами Василь Гнатович виймає з гранчака Гасановича зубні щітки і наливає туди самагонки./
В а с и л ь Г н а т о в и ч /ефектно простягає гранчак і виголошує тост/. Мир землі, здоров’я в хаті й гарна 6аба на кроваті!
Г о л о с т и г р а. Аум!
Валєрік б’ється головою в стіну. Всі випивають.
Б а с и л ь Г н а т о в и ч. Валєріку більше не наливать.
Е н г е л ь с Г а с а н о в и ч. Хароший малшик, маладой. Тинь хочешь? Тинь силаткий, викусний. Кушай! /Енгельс Гасанович дістає з-під краваті диню…/
В а л є р і к. Діана! Діана!
Е н г е л ь с Г а с а н о в и ч. Зачєм тібє етот дєвушка, гилупий!
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Щас всі випиваєм по другій і расказуєм охотничі і рибальські історії!
С і р ь о ж а /запопадливо/. Правильно, Василь Гнатович…
По команді вождя компанія випиває.
В а с и л ь Г н а т о в и ч. От ти і починай, щоб багато не пиздів. Гасанович на очереді.
С і р ь о ж а. Ну слухайте. Гасанович, не совайте там рукою под одіялом, а то не слишно буде. Значить, прийшов кум на ставок, сів у ризову лодку, закинув собі мастирку на ліща, сидить. А його собака був такий, з довгими вухами, волохатий..
Ж о р а. Ето спанієль!
С і р ь о ж а. Ну цей спанієль, значить, поліз у воду купаться, поплив за лодкою. Кум, значить, сидить, ліща ловить однією рукою, а другою одганя того спанієля, шоб не мішав. Коли тільки раз! Спанієль почав кричати. Кум дивиться – тоне, блядь! Кум його за вуха, давай тягти – хуя тобі, не витягне, отакена щука вчепилась! Кум за вуха собаку витяг і ото вмєстє з щукою кидає в лодку. Ну ніг, канєшно, в собаки вже немає, а щука погризла ризову лодку, воздух вийшов, і кум чуть не потонув. А щука пішла собі… Десь кілограм на триста…
Ж о р а. Ховайте стакани! Діна йде!
Входить Діна, освітлюючи своєю красою убоге приміщення.
В а л є р і к. Діана! Діана!
Д і н а. Хлопчики, Валєріку не наливаєте, йому сьогодні на ампутацію, і приберіть закуску, професор буде на обході.
В а с и л ь Г н а т о в и ч. А ми і йому наллєм!
Діна, спокусливо посміхаючись, розчиняється в повітрі.
С і р ь о ж а. От інтересно, шо йому будуть ампутіровать? Може вуха?
В а л є р і к. Діана!
Е н г е л ь с Г а с а н о в и ч. Чито ти переживаєш, гилупий! Етот дєвушка – все животниє.
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Гасанович, давай, твоя черга.
Е н г е л ь с Г а с а н о в и ч. У нас бань єсть. Називаєтся “Фантазія”. Етот бань “Фантазія” малшик работаєт, Мухтарчик, жопф, как куруш, силадкий, викусний. Я пирихожу, говорю, банщик, гидє етот малшик? Он говирит, малшик занят, єсть дєвушк. Я говорю, зачем минє етот животное? Я хочу малшик…
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Ти, Гасанович, получаєш штрафне очко. Ето історія не риболовна і не охотнича.
Е н г е л ь с Г а с а н о в и ч. Какой охотничий-махотничий, етот історія пиро животних…
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Гасановичу не наливать, Жора, давай.
Всі, крім Валєріка і ображеного Енгельса Гасановича, випивають.
Ж о р а. У мене друг Микола. Він прапором служить у спецназі. Їде машиною по Африці. Коли раз! Отакенна анаконда в кустах лежить! Метрів сто п’ятдесят! Біла, блядь! Микола виходить з машини, бере монтіровку і її по жопі, хуяк! Змотав, поклав в багажнік і в штаб полка. То потом по ту анаконду приїхали учьониє її ізучать, чого вона побіліла. То казали, шо вона виповзла з пещери. А в тій пещері дуже енергія кльова. Там навіть хрест стоїть, і якщо людина хворіє, то її на три дні на тому хресті розпинають…
С і р ь о ж а. А якщо срати захоче?
Ж о р а. Ну як це срати? Якщо в бога не віре, то і не вилікується!
С і р ь о ж а. Та нє! Людина – це ж жива істота, вона пісять хоче!
Г о л о с т и г р а. Аум!
Ж о р а. От кому єсть шо про охоту розказать!
С і р ь о ж а /запопадливо/. Тепер хай Василь Гнатович розкаже. Він мабуть таке знає, шо і тигру нєхуй дєлать!
Василь Гнатович витримує акторську паузу і починає розповідь страшним хрипким голосом, зловісно рухаючи вусами в різні боки.
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Дев’ять душ дітей пропало в ставку, потом ще двоє. Стали люди радитись. Наварили каші. П’ять казанів! І всю кашу вивернули в ставок! Він іззів…
В с і х о р о м. Хто?
В а с и л ь Г н а т о в и ч /страшним голосом/. Сом! Йому в середині розпуклося і він вивернувся!
В с і х о р о м. І шо?
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Дві пари волів впрягли, відвезли на кладовище і там поховали!
Ж о р а. Ніхуя собі!
В а л є р і к. Діана!
Входять санітари під керуванням Діни. Вони грузять Валєріка на лікарняну каталку і увозять в операційну.
С і р ь о ж а /до санітарів/. А шо ви йому відрізати будете?
С а н і т а р /шуткує/. А голову відріжем нахуй.
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Ти, Сірьожа, довиябуєшся, шо вони і тобі шось відріжуть.
С і р ь о ж а. Та вже нема чого відрізать… Так свербить, проклята, під гіпсом, а палець не дістає.
Ж о р а. Тобі милом треба було перед тим голову вимить…
С і р ь о ж а. Та! Те мило до пизди. От я вам розкажу про мило. У мене дід був. Він корови пас. Коли це іде большаком і бачить, в канаві вовк лежить. Здоровенний такий волчара, лежить і спить! Дід підійшов і батагом як переїбе! Вовк підскочив вверх метрів на двадцять, ні, на двадцять п’ять! І всього діда обісрав. Дід приходе додому, взяв мило, і давай митися, ну він був одєт в труси і майку, це літом було. Значить, миється, миється, ніхуя не получається, бздить і всьо. Жінка прийшла і вигнала його з хати. Так у нього вся жизнь перевернулась у хуйову сторону. І на роботу не міг устроїться, бо від нього бзділо, і жінка пішла, і в армію не взяли. А він хотів буть воєнним, а не вийшло через вовка.. То коли вмер, поховали разом з вовком, я до баби в село приїхав з жінкою, хотів на могилу сходити, а баба каже: “Ви, діточки, до того вовка і не ходіть, бо бздить досі”, ото тобі й мило!
Е н г е л ь с Г а с а н о в и ч. Самий обідний, чито когда я етот дєвушка, етот животноє воспользовался, банщик пириходит і говорит:”Малшик освободился”. А я ситарий человєк…
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Усім налить, Гасанович штрафну пропускає. Жорі приготуватися.
Т и г р. Аум!
Ж о р а. У мене оцей друг Микола, шо оце прапором в спєцназі служить, ну їде він машиною по Африці, коли бачить, отакенний орьол сидить біля дороги і спить. Метра три завбільшки. Ну Микола вилазить з машини, бере монтіровку і його по жопі – хуяк! Так орьол взлетів, взяв камінь і як хуйне в прапора! Він в падєнії через себе очередь з акаеса як дасть! Попав раз десять! Но орьол все одно улетів.
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Ці тварюки взагалі дуже живучі і злі. У мене в хазяйстві кроль був. Здоровий, кілограм на п’ятдесят, а злий, як собака. Він собі в дитинстві дротом око виколов, то ми його Кутузовим прозвали. Бувало, хтось іде до хати, то він зараз до штанів і порве! То я його на ланцюг посадив, бо у двір було ніяк зайти. Ну правда, він не гавкав, брехать не буду, але гарчав добряче.
С і р ь о ж а. А чим ви його годували, Василь Гнатовнч?
В а с и л ь Г н а т о в и ч. А він у мене все їв. Гарбузи йому порубаю – їсть, картоплі – відро міг втоптати. Но найбільше м’ясо любив. Ми як кабана заколемо, то я йому відразу свіжини покладу, то він сидить такий довольний, вухами соває, морда вся в крові! Тільки мене одного признавав! Я і на охоту з ним ходив. Так ті зайці, лисиці для нього було так, тьху! Він вовка доганяв льогко!
Ж о р а. А зараз де він?
В а с и л ь Г н а т о в и ч. Помер наш Кутузов. Вже років три. Сусіди отруїли, бо він їхніх курей погриз.
Е н г е л ь с Г а с а н о в и ч. У меня адін асьол біл, жопф как персік…
Ж о р а . Енгельс Гасанович, мовчіть раді бога, з вашою порнографією, якщо випить хочете, бо Василь Гнатович не наллє!
Е н г е л ь с Г а с а н о в и ч. Я ситарий человєк, всє пиро животних, і я пиро животних…
В а с и л ь Г н а т о в и ч /милостиво/. Ну, Жора, налий і Гасановичу, хай він хоч засне, бо інакше вночі тигр спати не дасть!
Т и г р. Аум!
В о в к и. Ауууу! /А потім знову тигр/. Аум!
Компанія випиває, закусюючи ковбасою і динею Енгельса Гасановича. Входять санітари з прооперованим Валєріком на каталці. Валєрік спить під дією наркоза, на голові замість чалми турецького султана легенька пов’язка. Один з санітарів тримає відпиляні від Валєріка добрячі оленячі роги.
С і р ь о ж а. Це його?
С а н і т а р. А чиї ж? Півчаса пиляли. Хай як випишеться над кроваттю приб’є. На всю жизнь пам’ять буде. /Санітар кладе роги на тумбочку/.
В а л є р і к /марить/. Діана!
Ж о р а. Переживає пацан!
С а н і т а р. Всьо, хлопці, кінчайте базар, всім отбой. /Санітар тушить світло і зачиняє за собою двері/.
Місяць, який заглядяє в палату, обливає своїм срібним сяйвом хворих, схожих у своїх бінтах та халатах на клан бедуїнів в пустелі. Тихо, наче з повітря, з’являється Діна. Вона в короткій, вище колін туніці, так що нам видно її божественні коліна. У руці у неї лук, за спиною сагайдак з стрілами. Біля ніг Діни маленька і струнка лань, їхні тіла світять зсередини місячним сяйвом. Діна підходить до Валєріка, цілує його в нещасний лоб і разом з ланню випливає в вікно під шалений акомпанемент вовків, тигрів, гієн, і всіх інших істот, котрим не спиться вночі.
В а л є р і к /маніякально бурмоче уві сні/. Діана!
Е н г е л ь с Г а с а н о в и ч. Гилупий, какой ти гилупий, малшик!
Г о л о с т и г р а. Аум!