Фантасмаґорія про побудову сіонізму в окремо взятій країні
Хай йому всячина, знову задощило! Таки вскочили ми в халепу з погодою: літа тепер як кіт наплакав, якийсь місяць-два, та й то перепаскуджені. Аж не віриться, щоб у серпні в Ізраїлі отаке!.. Де небо, де сонце?.. Наче корова язиком злизала, прихопивши заразом ще багато-багато таких потрібних нам сьогодні речей.
Туман котився вечірнім Єрусалимом. До сьомої ще було далеко, але широкі столичні вулиці зяяли безлюддям, лишень поодинокі небольоти, також не переповнені пасажирами, безшелесно пропливали над головою. Властивий мені консерватизм спричинився до страшної недовіри щодо повітряних різновидів транспортних засобів, отож після того, як міський наземний транспорт остаточно зник, я віддаю перевагу пішохідним прогулянкам. До того ж моя домівка розташована буквально за кілька кварталів од хмарочоса ДГВОГЗа, що більш чи менш людською мовою означає Державно-громадське відомство охорони громадського здоров’я, де мені випало працювати. Тепер, аби продемонструвати непохитну єдність керівників і керованих, усі міністерства перейменовані на державно-громадські відомства. В зв’язку з цим стався кумедний випадок, наслідки якого були зовсім не кумедні: впродовж трьох тижнів у країні не працювала жодна школа. Річ у тім, що коли хвиля перейменувань докотилася до міністерства народної освіти, чимало освітян не сприйняли нової назви ДГВНО, образились і застрайкували. Колишній міністр несподівано висловився на захист новації, переконуючи підлеглих у її перевагах. Урешті-решт міністра зняли, а згодом розформували й саме міністерство…
А дощ не припиняється, треба піддати ходу, якщо не хочу змокнути до рубця. І куди поділися звичайні парасолі? З новітніми електронними сама морока. Наведу приклад власної практики. Тільки-но прилаштував я своє диво техніки на підвіконні у приймальні, тільки-но відійшов, коли чую вереск і лемент секретарки. Зазначу, що парасоля — за хитромудрою вигадкою її авторів — відкривається спонтанно в умовах підвищення вологості. А секретарці саме закортіло полити квіти на тому підвіконні! Я вже не кажу про розбиті вазони, але мені довелося сплатити вартість подертої секретарчиної спіднички, а також відшкодувати їй моральні збитки, які мали недвозначні клінічні наслідки (заїкуватість, нервовий тик, ідіосинкразія на парасолі). Відтоді я не беру з собою цього чудовиська,— хай краще змокну.
Тож мокну. Калюжі поступово набувають розмірів Тиверіадського озера, зливаються воєдино і мчать як скажені до водоверті каналізаційних стоків. Колись яскраве світло вуличних ліхтарів, притлумлене щільною запоною дощу, нагадує блимання суботніх свічок, до яких раз у раз підлітають відчайдушні власники авт, котрі ризикнули вирушити з дому по такій негоді. Щовечора телевізійні новини рясніють моторошними кадрами з місць аварій… Отакої! Вже ж за десять хвилин восьма, так і дивись, спізнишся до телевізора! А тоді ще й у політичній непідкованості звинуватять!..
— Чуєш, дядьку! Цигарки не позичиш? — несподівано пролунало поруч. Молодика, котрий постав переді мною, аж ніяк не можна було б назвати тверезим.
— На превеликий жаль, не палю.
— То якого біса ти тут вештаєшся? — скривився молодик.
— Юначе, поводьтеся пристойно, а найкраще, ідіть собі!
— А хіба нам не по дорозі? Від мамчиної промежини до світлої миті Перемоги Сіонізму над Ізраїлем, перепрошую, в Ізраїлі! — мій непроханий співбесідник гикнув і радісно вивергнув у довкілля рештки страв, поглинених упродовж вечора. Видовище таки справило на мене враження, бо я домчав до рідної домівки з рекордною швидкістю. Відступаючись, натиснув на кнопку дзвінка. Двері відчинила кохана моя дружинонька Ревіталь Пантеліївна.
— Боже милий, та ти ж зовсім змок, Вадиме Арсенійовичу! Пішки, без парасолі! Хочеш мене вдовою лишити замолоду?!
— Та що ти таке кажеш, дорогесенька?! Я ліпше сам удівцем стану, ніж над тобою таке учиню.
Дружинонька кинула на мене вдячним поглядом і, пирхнувши, звернулася до покоївки, яка спускалася з другого поверху.
— Саро Василівно, рибонько, розігрійте нашому Вадиму Арсенійовичу його вечерю.
Кохана дружинонька Ревіталь Пантеліївна посунула до себе, а я кинувся до телевізора. На щастя, не спізнився. На велетенському екрані саме висвітилася заставка вечірніх новин.
“Добривечір, пані й панове, впродовж наступної години ми познайомимо вас із останніми, найсвіжішими, найновішими новинами, що сталися як на території Ізраїлю, так і за його межами, а також дамо найкомпетентніший та найоб’єктивніший коментар до означених подій.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Ронен Сидорчук провів сьогодні розширене засідання кабінету міністрів, в якому, зокрема, брали участь міністр закордонних справ Еліяхим Кацапеєв, голова відомства охорони громадського спокою Гад Ляховський, інші більш-менш офіційні особи. На засіданні обговорювалися питання підготовки країни до свого сторічного ювілею. Доповідь виголосив мер столиці Урі Сніжко, котрий поділився неоціненним досвідом всенародного святкування 3050-річного ювілею Єрусалима минулого літа.
Після закінчення засідання кабінету його голова прийняв представницьку делегацію філологів, зокрема голову комітету з питань відродження мови іврит у Ізраїлі Івана Федоскина, ректора Єрусалимського інституту східнослов’янських мов імені Кирила та Мефодія Ефраїма Грузенберга; у розмові брав участь також голова думської комісії з питань боротьби за чистоту державної російської мови Рафаель Матюк.
Новини духовного життя країни. Під час свого останнього щонедільного телезвернення до нації Головний рабин Ізраїлю Блаженнійший Авраам Жидович черговий раз спростував спрямовані проти нього звинувачення в єврействі, подавши як свідчення своєї цноти нотаріально засвідчене гінекологічне, перепрошую, ге-не-о-ло-гіч-не, саме так, генеологічне древо споконвіку білоруського роду Жидовичів. “Це неприпустимо,— наголосив Патріарх,— щоб преса постійно мусувала чутки стосовно якихось неіснуючих моїх предків-юристів. З усією відповідальністю ладен підтвердити, що це паскудний наклеп і що всі мої предки не знали іншого закону, крім Закону Божого!” Сьогодні ж задля примирення трьох братніх релігій — іудаїзму, християнства та ісламу — Державне громадське відомство справляння релігійних потреб населення прийняло доленосне рішення про перейменування головної окраси столичної Храмової Гори — мечеті Омара на Єрусалимський храм Христа Спасителя.
Шириться розмах демократичних перетворень у нашій країні, більше того, Ізраїль прагне стати прикладом навіть для таких розвинутих демократій, як Росія, Киргизстан, Того. Одним із перших кроків на цьому шляху стало безпрецедентне рішення нашого уряду про створення територіально-адміністративної автономії для представників сексуальних меншин у історико-культурному центрі світового гомосексуалізму місті Содомі. Прем’єр-міністр запевняє, що жодних проблем із втіленням у життя цього задуму не виникне”.
Тієї самої миті “Місячна соната” Бетховена у виконанні мого розкішного відеотелефона на мармуровому п’єдесталі сповістила про намір якогось хамла відірвати мене від такого важливого й захоплюючого дійства, як перегляд вечірніх новин. Тим хамлом виявилося моє безпосереднє начальство доктор Воскресенський. Його сумні мудрі очі недвозначно провіщали неминучість фіброзуючого альвеоліта з наступним виходом на пенсію.
— Вітаю вас, колего. Почуваюся вкрай ніяково, що відриваю вас від екрана,— промовив Воскресенський,— та маю нагальну справу. Гадаю, ви ще не забули масовий вихід євреїв у пустелю Негев?
— Таке не забувається, докторе. Здається, ви тоді були у складі танкової бригади, котра керувала виходом?
— Ви перебільшуєте, ми виконували лише охоронні функції, та нині це вже не має значення. Ви не уявляєте, що загрожує нашому Ізраїлю! Річ у тім, що цей ліберал і демократ Сидорчук хоче видати указ, який визнає права євреїв на повсюдне проживання, а також має намір оголосити їх, поряд із росіянами та українцями, корінною нацією, мовляв, євреї на цій землі оселилися раніше! Гряде національна трагедія! Ми, інтелігенція, повинні об’єднатися і скинути цього знахабнілого хохла!
— Зачекайте, Авігдоре Аристарховичу. Чому, власне, ви так боїтеся євреїв?
— А ви поміркуйте самі, Вадиме Арсенійовичу. Хіба є десь у світі більші слов’янофоби, ніж євреї? Погодьтесь, що навряд. До того ж, якщо ми не погодилися терпіти їх, то чому вони мають терпіти нас?
— Щодо євреїв, то вони, припустімо, все стерплять. Врахуйте, що слов’ян у нашій країні значно більше.
— Звісно, нас більше, але ж ми роз’єднані! Росіяни навзаєм неполюбляють українців, останні не надто шанують вихідців з Кавказу…
— Перепрошую, вельмишановний Авігдоре Аристарховичу, на якій стадії перебуває указ?
— Та ж він уже підписаний! Часу на роздуми практично не лишилося!
— У такому разі, знаючи ваші погляди, мені неважко припустити, що незабаром ви матимете навіть забагато часу для роздумів. Сіонізм — єдиний шлях розвитку нашої батьківщини,— хоча й тяжіє до інтернаціоналізму, все ж окреслює певну першорядність нас, євреїв. А ваш юдофобський світогляд мені чужий!
Я трепетно витяг з внутрішньої кишеньки невеличку синеньку книжечку: посвідку особи, ту, давню, заповнену ще на івриті, десятий рядок прикрашений словом “єгуді”. Ось ти й придалася мені, любесенька, твій час настав… Повернувшись до ікони Успіння Богоматері, що в кутку вітальні, я щиро перехрестився.
— Не помічав за вами раніше такої безпринципності! А що, коли ви поквапилися і указ не пройде? — Воскресенський аж шкварчав з люті.
— Вмикайте хутко телевізор, його вже оголошують! Що ж до безпринципності, то візьміть до уваги, колего, обставини. Коли народ обсипає то жаром, то холодом, коли його кидають від соціалізму до капіталізму і від комунізму до сіонізму, принципи, ніби хвороботворні мікроби, вимирають, не витримуючи різких перепадів температур. Виживають мутанти, і ви яскравий взірець цього процесу, Авігдоре чи як вас там величали у дівках?
— … Дмитром…
— Дмитре Аристарховичу. Прагнучи врятувати Ізраїль від євреїв, ви прагнете, як і колись, коли міняли ім’я, врятувати лише самого себе. Раджу вам негайно зателефонувати до якогось турбюро і замовити квиток на Москву, в один бік.
— Щиро дякую за турботу, але ми ще повоюємо… з вами, Бувайте здорові.
Екран відеотелевізора згас, і я, щоб відтягти нудоту після розмови із, сподіваюсь, уже колишнім начальством, знову зосередився на теленовинах.
“Гарячим випав минулий день у наших законодавців. Пристрасті розпалилися після того, як фракція “Авокадо” висунула проект побудови в Ізраїлі сіонізму “з людським обличчям”, що викликало шалений опір фракції вихідців з Кавказу. Вони оголосили, що цей проект суперечить поглядам їхніх численних виборців і як контраргумент запропонували збудувати в Ізраїлі сіонізм “з обличчям кавказької національності”.
Міжнародна хроніка. Поглиблюється політичний конфлікт між Росією та Білоруссю, який розпочався з територіальних претензій РФ стосовно річкового порту Рєчиця, оголошеного росіянами містом російської слави та єдино можливим місцем базування Російської дніпровської флотилії. Своєрідною відповіддю білорусів стала перемога на останніх президентських виборах лідера правих Олександра Кукішенка, котрий не приховує своїх планів щодо возз’єднання Білорусі та України.
І на завершення програми трохи розважальної інформації. Про те, що найгарніші в світі жінки живуть у Парижі, відомо давно. А от у якому місті мешкають найгарніші чоловіки, до останнього часу лишалося таємницею. Щойно опубліковані результати багаторічних досліджень, здійснюваних кількома найбільшими університетами планети, засвідчили, що найгарніші чоловіки живуть у Єревані. Агентство Рейтер підтвердило це повідомлення посиланням на Вірменське радіо.
Спорт…”
На розділі “спорт” я зрозумів, що зараз помру з голоду.
— Саро Василівно, то де ж обіцяна вечеря?
Як оком змигнути двері вітальні розчахнулися і переді мною з’явився радіовізочок, навантажений різноманітними стравами.
— Прошу скуштувати, все давно готове, чекала вашої вказівки…
— Вибачте, Сарочко Василівно, за нетактовність, але невже ви від народження звалися Сарою?
— Не гнівіть Бога, Вадиме Арсенійовичу, адже я самарська, з Волги-матінки! Була Євпраксією, а коли добилася до Ізраїлю — це ще за євреїв,— то імені мого ніхто тут вимовити не міг, довелося назватися Сарою… Та мені однаково, хоч горщиком назвіть…
— Дякую, дорогесенька, ідіть відпочивайте.
Покоївка пішла. Телевізор страхав циклонами, які насуваються дедалі ближче, а я, охоплений гострим нападом іпохондрії, силкувався пригадати, яким же був Ізраїль багато-багато-багато років тому, як нині кажуть, “ще за євреїв”, і — не міг. Тривала абсурдність нашого буття спричинилася до амнезії: утішне минуле ніби заволоклося густим туманом…
А може, я просто натрудився і мені конче потрібно відпочити? Усе до біса і негайно — на Канари! Негайно!!!