Улас Самчук розпочав свою письменницьку працю в 1925 році у варшавському журналі під редакцією Вол.Островського. Там помістив свої оповідання “На старих стежках”. Але вже раніш писав вірші й оповідання, які поміщував під псевдом Данильченко в гімназійному журналику “Юнацтво” в Крем’янці.
Не забуваймо, що Самчук також визначний журналіст і публіцист. Почав свою журналістичну працю при кінці 1938 року, працюючи кореспондентом “Українського слова”, куди висилав звідомлення про події та визвольну боротьбу Карпатської України, а водночас був звітодавцем командування Карпатської Січі. В Рівному в час німецької окупації редагував газету “Волинь”, видавцем якої був Степан Скрипник і яка вже в перших тижнях мала 40 тисяч передплатників із Східної України, Широку журналістичну працю вів Самчук на еміграції в Німеччині, де 4 роки вів МУР, об’єднання українських письменників. У Канаді став одним із ініціяторів і співтворців українського тижневика “Наш Вік”, де часто поміщував свої статті на актуальні теми з нашого життя,
Повісті Самчука показують сильних людей, що вміють пробиватися крізь життя своєю працею. Совєтський критик Юрій Мельничук у “Жовтні” ч.6 з 1957 року назвав Самчука “письменником куркульства”. Може і є в тому трохи правди, бо герої Самчука цінять матеріяльні добра, майно, приватну ініціятиву. Самчук навіть протиставить комуністичному гаслу “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!” свій власний клич: “Кулаки всього світу, єднайтеся!” (“Кулак”, ст.87), бо твердить, що не маса, але одиниця є рушієм поступу людства.
В усіх творах Самчука живо й безпосередньо відтворена українська дїйсність. Уся його творчість – це мистецький образ життя українського народу в різні періоди останнього півсторіччя. Всі повісті Самчука – це історія людей, що в найбільш несприятливих умовинах боряться за лад і поступ. Самчук не виявив захоплення модерністичними напрямами. Навпаки, в нього вже в перших його оповіданнях бачимо реалізм і втечу від романтизму.
Темою перших оповідань Самчука була нещасна любов (“Розбита богиня”), самітність і любовна трагедія людини в гаморі міста (“На двірці”) або туга (“Собака у вікні”, “Сильвестер”). В оповіданні “Останній могікан” показав автор історію смерти останнього поміщика, невдахи й зайвої людини. Він умирає спаралізований, розлютившись за неслухняність на свого лакея. В оповіданні “Моя осінь” показана марна закоханість.
Найкращій твір Самчука, повість “Волинь” це апотеоза1 праці селянина. Вже в 30-их роках зараховано її до клясичних творів нашої літератури, і навіть поляк Сільв.Прушинський писав про неї: “Життя, що пульсує на сторінках повісті, захоплює нас”. Коли в 1 томі “Волині” село ще дрімає, то в 2 томі воно вже пробуджене під впливом світової війни й революції, а в 3 томі село вже діє, дає своїх власних провідників, які підвищують його культуру й економічне життя. Щоб піднести розвиток України, треба вийти за її межі. Володько пробує пробитися на схід, але розчаровується і йде на захід здобувати широкий світ. Зате Матвій, його батько, лишається при землі. Володько, як і його батько, не боїться життя і чужини. Він знає, що пропадають тільки слабі, а перемагають мужні й рішучі.
В повісті “Кулак” (1932) автор відходить від стилю хроніки, хоч та повість має багато спільного з “Волинню”. Адже обидві повісті писав Самчук одночасно. В обидвох насвітлює автор радянофільство в Західній Україні в 30-их роках серед молоді, в обидвох малює сильних людей, людей поступу й праці, яким протиставить пасивних і слабих. Поруч Лева Бойчука, промисловця, виступає в повісті “кулак” маляр Павловський, що живе в Парижі і здобуває там нагороди за свої картини. Створюючи ті постаті, Самчук неначе ставить знак рівности між матеріяльними й духовними здобутками. “Кулак” вийшов у Чернівцях у 1937 році.
Дія 1 тому трилогії “Ост” відбувається на хуторі Григора Мороза біля Канева, над Дніпром, 2 тому – в різних місцевостях, а 3 – тому в післявоєнній Німеччині. Починається в 1917 році, а кінчається подіями 2 світової війни. Два брати Морози є виразниками авторових ідей: Іван виступає за імперію та федерацію всіх слов’янських республік, зате Андрій обороняє ідею самостійної України й каже до брата: “Це наше хуторянство і привело до загибелі наш славний рід. Доки ми тримали шаблю в руці, доти нас поважали…”. В 2 томі тієї трилогії показав Самчук, що люди, які робили революцію, не здатні створити найпростіших життьових умовин для населення краю. В тому томі автор розглядає творчу ролю української людини в умовах СССР та насвітлює українсько-російський конфлікт в історичному аспекті. Тут розказує Самчук про чорні роки тотального наступу Москви на Україну, значить, тема та ж, що в “Раю” Барки і в “Ротонді душогубців” Осьмачки. Але тоді, коли герої Барки й Осьмачки – це жертви розбитого бурею корабля, Самчукові герої виявляють сильний інстинкт самозбереження, відвагу, сприт і охоту жити. Отже, показав тут Самчук українську людину з її біологічною силою жити, виживати й організовувати своє життя.
Друга найкраща повість Самчука “Юність Василя Шеремети” (1947) має риси автобіографічного матеріялу. Автор малює дорогу Волинь і дає чудові картини Крем’янця та його околиць. Показує, як формувалася молодість сучасного авторові покоління в умовинах польської займанщини. В 1959 році появилася повість “Чого не гоїть вогонь”, де показав боротьбу УПА в час останньої війни проти німців і большевиків. У повісті “Гори говорять” показав автор відродження Закарпаття, в якому особисто брав активну участь.
“П’ять по дванадцятій” – це цінні спогади Самчука з війни, коли відбивали останні години для Третього Райху, а мільйони втікачів стояли на роздоріжжі між Сходом і Заходом, дожидаючи справедливого вирішення своєї долі. Це записки, які пригадують нам ту тривогу, яка мучила українців не лише про своє власне спасіння, але й тривога перед винищуванням усього, що називалося українським, за яким полювала Москва, користаючи з довір’я своїх західних союзників.
В “Марії”, що появилась в 1934 року, поруч головної героїні, виступають два її чоловіки: Гнат і Корній, що є представниками двох верств села: бідняків і багатих. Це теж образ волинського села, але по другій стороні залізної занавіси. Важкий був життьовий шлях Марії: молодість у наймах, любов і розлука з Корнієм, що пішов до війська, осоружне подружжя з Гнатом, смерть дітей, розлучення, життя з Корнієм, голод, зрада сина й голодова смерть сім’ї. Корній по 7 роках у російській армії, вернувся здеморалізований, але під впливом Маріїної любови і праці знову став доброю людиною і зрісся з рідним грунтом. Став добрим хазяїном, побудував нову хзату.
Останнім романом Самчука є “На твердій землі”, твір про людей, які врятувалися в час лихоліття народу й поселилися в Канаді. Автор дає трагічний образ малярки Лени, дочки репресованого харківського інженера, якого знищили большевики тільки тому, що мав неросійське прізвище. Лену з матір’ю викинули на вулицю, і вони були приречені на смерть. Але чудом дібралися до Одеси, де випадково мати влаштувалася на працю кондуктора трамваю. В час війни Лена вирвавлася з совєтського пекла на волю та спинилася в Канаді. Цю повість присвятив Самчук сотим роковинам Канади та 75-літтю поселенню українців у тій країні, висловлюючи пошану до її творчого й організаційного генія. Дія відбувається в 50-х і 60-х роках у Канаді. Головний герой є неодружений харків’янин Павло Данилів, який, відбувши однорічний контракт у Ванкувері, влаштовується на працю в Торонто, де попадає в центр українського життя і швидко акліматизується. Він бажає працювати, жити вигідно й мати власний дім та родину. Це все він осягає і в цьому відношенні нагадує промисловця Лева Бойчука в романі “Кулак” та Івана Мороза в трилогії “Ост”. Ці всі три постаті є втіленням ідей і мрій Самчука, який бажає бачити своїх земляків багатими, на провідних становищах. Він вірить у здібности українців, в їх особисту ініціятиву, в їх творчу працю і вроджену життєздатність.
США,Ілінойс,?