Дійові особи
Магарич, митець.
Омелян Косопизд, митець.
Харитон Уйобищенко, митець.
Назар Сивуха, митець.
Альфред Золупенко, митець.
Люда, вагонна провідниця котру всі вищезгадані митці їбуть іноді по черзі а іноді так.
Гаврюша Обізянов, інженер.
Степан Срака, главний інженер.
Шльома Гомельский, науковець.
Роже Городі, французський буржуазний націоналіст.
Пророк Самуїл, старий жид.
Дiя перша.
На сцені стоїть товарний вагон. На дверях вагона напис E=MC^2. Трохи нище написано: “Ніщо нікуда не зникає і нізвідкіля не береться”, підпис: Ломоносов. Ще нижче написана непристойна похабєнь. Двері старанно закриті і прикручені дротом, із-за дверей чути приглушені голоси.
Перший голос. І от уявіть собі, – цей мудило уходить і ви залишаєтесь з нею удвох, а у вас в руках немає нічого крім старого дерев’яного корита.
Другой голос. З цього місця, будь ласка, з подробицями, Альфреде Юхимович.
Перший голос. Перш за все ви сците у корито.
Третій голос. Воно ж диряве, Альфред Юхимович.
Четвертий голос. Замовч, не пизди, слухай що розумна людина каже.
Голос Альфреда Юхимовича. Повторяю ще один раз для тугодумів: ви сците в корито, шановний, а потім ставите її туди обома ногами.
Другий голос (хрипко). Шо одєтую?
Голос Альфреда Юхимовича. Звичайно ні, пан Сівуха, – голісіньку!
Третій голос. Тю! Навіщо таку хуйню робить – та підійшов сзаду та засунув!
Четвертий голос. От ти, Косопизд репаний, замість багато пиздіти учився б у старших людей.
Третій голос. Та я єбу!
Голос Альфреда Юхимовича. Спеціальне пояснення для дітєй природи – моча актівізіруєт ерогєнниє зони у женщіни на п’ятах.
Голос Косопизда. Тю, яка іщо зона, блядь, когда вона і так мені кожну ніч сниться.
Четвертий голос. Та не пизди, дай послухать!
Голос Альфреда Юхимовича. Тантра, на хуй!
Голос Назара Сивухи. Я вас прошу, не отвлєкайтєсь, шановний Альфреде Юхимович.
Голос Альфреда Юхимовича. Я акцентірую ваше вніманіє, господа, – женщіна прі цьому пріходіт в состояніє статевого збудження.
Голос Назара Сивухи. Як ви сказали, Альфреде Юхимович? Повторіть.
Альфред Юхимович. “Статевого збудження”, пизда очката. І саме в цю мить, господа, ви вказівним і безімянним пальцями намацуєте у неї подколєнну ямку і починаєте її лизати, весь час поднімаючись язиком все вище, вище і вище…
П’ятий голос. І так до самої сраки! Га-га-га-га!
В вагоні раздається тваринний регіт.
Голос Альфреда Юхимовича. Саме в цю хвилину, мої друзі, до вас приходить довгожданна ерекція.
Голос Назара Сивухи. А якщо не приходить, Альфреде Юхимович? Тода що робить?
Голос Омеляна Косопизда. Тогда надо воду злівать!
Входить Люда, вдягнута вагонною провідницею, в руках у Люди поднос із їжею. Вона разкручує дріт на дверях, відчиняє іх і зникає у темній пащі товарного вагону.
Голос Омеляна Косопизда. Скількі тєбя ждать можно, курва!
Голос Харитона Уйобищенки. Знов макарони, блядь!
Голос Альфреда Юхимовича. А бацили шо нема?
Голос Назара Сивухи. Та не чавкай, ти – чучундра! Голос Магарича чавкає.
Деякий час з вагону долинає тільки чавкання, стукіт алюмінєєвих ложок та репліка Омеляна Косопизда “Давай компот на хуй!”. Трохи згодом ми чуємо хтивий голосок Назара Сивухи – “Люда, ти готовая?”, та якесь таємниче шарудіння. За декілька хвилин Люда виходить з товарного вагону, держачи акуратно складені стойкою забруднені алюмінієві пуломиски. Вона поправляє зачіску, надіває формєний бєрєт і закручує двері на дріт. З товарного вагону чути, як хтось сито ригнув і веселий регіт. З усього видно, що його мешканцям живеться гарно і весело. Входять Гаврюша Обізянов і Степан Срака, поглиблені в свої інженерні папки і розрахунки. Вони зайобані і закомплексовані.
Гаврюша Обізянов. По нашим даним, якщо будівництво не наєбнеться зараз – воно обов’язково наєбнеться в наступному кварталі.
Степан Срака (налякано). І шо тогда будєт, Гаврюша?
Гаврюша Обізянов (спльовує). Тюрма на хуй!
Голос Альфреда Юхимовича. Так от, друзі мої, єслі с женщіной правильно обращаться, то она становітся уже не жєнщіной, а сімфонієй етого, как єго…
Голос Магарича. Брамса!
Голос Альфреда Юхимовича. В пизду Брамса! Ото пизданув, як в лужу перднув!
З вагону знов чути як хтось сито ригнув, і голос Омеляна Косопизда – “Макарони блядь!”
Степан Срака (пошепки). От дє кайф ловлять!
Гаврюша Обізянов (до Люди). Хто там у тебе ?
Люда. Митці.
Гаврюша Обізянов. Які митці?
Люда. Разні. Один з бородою, один бритий, ще два з вусами, а один очкарик – пацан єщьо.
Степан Срака. І шо вони роблять?
Люда. А макарони їдять! У суботу і неділю замість компота – кохве, горілку по святах.
Гаврюша Обізянов. А бацила?
Люда. Бацилу раньше давали, щас ні.
Степан Срака (рішуче). От все одно – заєбісь жизнь! (До Люди). Відкривай, блядь!
Люда. А може не треба – вони битись будуть!
Степан Срака. Та одін хуй – раз живьом! Эх жизнь хуйовая!
Степан Срака і Гаврюша Обізянов штурмом беруть вагон, але негайно отримують пизди і відкочуються назад. [Гаврюша щупає бланжа на морді: “Террористи хуєві!”]
Степан Срака. Пустіть друзі! Ми більше не будемо!
Голос Магарича. Тобі, я бачу, мало пизди получить, – ти ще хочеш шоб тебе в сраку виєбли! Закрий двері – бздить!
Степан Срака. Хлопці, єбіть куди хочете, тіки пустіть – парашу буду виносить, бля буду!
Голос Харитона Уйобищенки. А шо, можна пустить, хлопці – воно, інженер, як цуценята – скавучить, то так весело робиться, а набридне – придушим та й викинем к хуям!
Альфред Залупенко. Правильно, хлопці – нехай лізе.
Омелян Косопизд. Чєловєк чєловєку – друг, товарищ і брат.
Гаврюша Обізянов і Степан Срака залазять до товарного вагону і зникають в пітьмі. Люда знову закриває двері на дріт.
Голос Магарича. А ти, курва, як ще кого-небудь пустиш – я тобі гланди через сраку вирву!
Люда уходить, подзенькуючи [пустим] посудом.
Голос Альфреда Юхимовича. На чьом ми зупинились, господа?
Назар Сивуха. На сімфонії Бpамса.
Альфред Юхимович. В пизду [того] Брамса! Ви, пане Сивуха, краще слухайте уважно і занотовуйте до цитатника, бо ви ніхуя іще жизні не знаєте! От вчора, після вечері, вам звонила якась лярва – мов так і так, кидай усе – приїзджай їбати! Так шо ви зробили? – Весь затрусилися мов скажений і давай у двері гупати, [мало окуляри не побили!] Так добре, що у меня шприц всєгда наготовє. От ви, Косопизде. От щоб ви зробили на місті пана Сивухи?
Голос Омеляна Косопизда. Та я б її вбив!
Альфред Юхимович. Чули, пан Сивуха? Шо неясно?
Степан Срака (запопадливо). А шо у вас в ампулах до шприца?
Альфред Юхимович (демонстрірує свою комунікабельность). Чом не сказати? Скажу: в одній ампулі – сімянна витяжка бобра, в другій – всячєскіе імунодєпрєссанти.
Степан Срака (у захваті). Яки люди! Гаврюша, які люди! А ми цілу жизнь їбемось як кроти, як та мушка ми літаєм.
До вагону кілька хвилин тому підійшов Шльома Гомельский – науковець, і з цікавістю прислуховується до бєсєди, яка плавно тече в своєму звичайному руслі.
Альфред Юхимович. Або увізміть таку штуку як танці. Щас кожен мудак сам по собі танцює, руками й ногами махає, спотіє весь, а в нагороду хіба що запалення легенів схопить. Між тим, чоловічий піт – то ценна сировина. Тож, замість руками махать, візьми платок та зажми його під пахвою і так танцюй, щоб добре потом просяк.
Голос Магарича. Ги-ги! Ото нєхуйово!
Альфред Юхимович. Як хорошо просякне – зараз їм тьолці мармизу витри і считай дєло в шляпе.
Голос Косопизда. Тю! А ця хуйня навіщо?
Альфред Юхимович. Вона раз нюхне і їй піздец! Від ерогенних зон носа імпульс іде до статевого центру збудження. Тільки і роботи, що до кущів дотягти!
По очкастому і веснянкуватому обличчі Шльоми [Гомєльского, який припав вухом до вагону] обільно тєкут сльози і слюні.
Шльома (крізь сльози щастя). Хлопці, пустіть.
Голос Альфреда Юхимовича. Іди в лабораторію, жидок, тут своїх вже до хуя!
Шльома Гомєльский (вражений такою проникливістю). Звідки ви знаєте, дядя?
Альфред Юхимович. Я зняю, бо я жизнь прожил! Пиздуй, тобі кандидатську їбошить надо!
Шльома Гомєльский (схлюпує). Єбав я ту кандидатську!
Альфред Юхимович. Ти шо, пизда, не хочеш 150 карбованців получать?! Нє, ви бачили таке? Совсєм оборзєл пацан.
Шльома плаче. Його ридання гнітуче діють на сидячих у вагоні. Вони зловісно мовчать.
Омелян Косопизд (жорстоко). Нічого, нехай поплаче, потім піде собі обрєзаніе зробить, мацою зажре та буде банкувать [як у теплій сраці].
Альфред Юхимович. Ти не гуманіст, Омелян.
Магарич. А шо, може візьмем жидка?
Харитон Уйобищенко. Та, мені шо? Нехай лізе… [Якщо не буде бздіть, нехай лізе – мені шо?]
Косопизд. Пайка зменьшиться!
Назар Сивуха. Жиди – то такі хітросракі… Заждіть, вони не тільки шо макарони, – вони й сайри дістануть!
Альфред Юхимович. Сайра хай вас не їбе, пан Сивуха, – вам її все одно не їсти. (До Шльоми) Давай, жидок, розкручуй дрота і йди сюди – ми тобі посвящєніе в митці зробимо.
Шльома відкручує дрота і залазить до вагона, де його відразу ж починають пиздити любителі цієї справи: Магарич, Омелян Косопизд і Харитон Уйобищенко.
Гаврюша Обізянов. Надо двері якось закрутить – це ж не богадельня, шо вони все лізуть і лізуть!
Альфред Юхимович. Та нехай, Люда обід принесе та й закрутить.
Входить Роже Городі – французський буржуазний націоналіст. Він у шикарному фланелевому костюмі з гарним капелюхом на голові.
Роже Городі (стука по вагону). Вилазь, хлопці, – свобода прийшла!
У вагоні мовчання.
Роже Городі. Хорош хнюпитись, хлопці, на волі хорошо – пташки, жито, квіточки, дівчата, шо хочеш – те й малюй, всіх куди хочеш – туди й посилай!
Степан Срака (пошепки). Явна провокація, хлопці, – ми виліземо, а він хвисть і сам залізе та й буде макарони один за всіх наябувать!
Альфред Юхимович. (до Роже Городі) А бацилу даватимуть?
Роже Городі. Нє. Бацила тільки в Бога і в начальства!
Магарич. Ну то іди к хуям звідси!
Омелян Косопизд. Нас агітіровать на хуй! Ми самі кого хочешь загітіруєм!
З вагона вилітає камінюка і збиває з Роже Городі капелюх. Роже Городі палахливо тікає. Входить якийсь дідуган з довгими пейсами, одягнутий в лапсірдака, поверх лапсірдака у нього яскрава кацавейка залізничних робітників, в руках у нього кувалда і лом.
Голос Магарича. Діду, закрутіть дрота [на хуй], бо дме [сквозить дуже]!
Дід мовчки закручує вагона на дріт і починає кувалдою методично вибивати утюги, завдяки котрим вагон стоїть на місці.
Голос Харитона Уйобищенки. Дєдушка пацаватий, ото воно йому надо отак їбошить!
Магарич. Амбальний дідусь. Мабуть і хуй ще стоїть! Стоїть хуй, діду?
Дід (продовжує роботу). Стоїть, синку, – дай тобі боже щоб в тебе так стояло!
Омелян Косопизд. Ого, ні хуя сєбє, дєдушка борзєєт! А як звать тєбя?
Дід (продовжує роботу). Як звать? А Самуїлом.
Харитон Уйобищенко. Тоже жид, значить. Жидів розвелось, я їбу!
Самуїл (продовжує роботу). Да, багато жидів.
Омелян Косопизд. У нас тут тоже єсть.
Назар Сивуха. Ги! Самуїл. Може ти пророк Самуїл?
Самуїл (просто). Да, я – пророк Самуїл.
Альфред Юхимович. Ха! [Ото нєхуйово!] А ну пророки шо з нами буде!
Пророк Самуїл. А шо буде? Нічого не буде – Піздєц буде!!!
З цими словами Самуїл вибиває останній утюг, вагон зривається з місця і швидко зникає з очей. Входить Люда. В руках у неї пуломиски з макаронами і компотом. Люда завмирає на місці.
Люда. А де ж вагон? Де хлопці?
Пророк Самуїл. Гдє, гдє – в піздє! Смотрєть надо!
У цю ж мить з того боку, куди уїхав вагон, роздається страшний вибух. Люда роняє пуломиски [та застигає на місці].
Пророк Самуїл. Какая ви нєрвная – я єбу!
Завіса