Панченко Петро – Україна у 20-30 роки ХХ ст. Мовою документів та очевидців.

Передмова.

Поразка національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. зумовила новий етап політичного і теріторіального розколу українського народу, вкотре підірвавши вікові мрії українців про об’єднання в межах єдиної національної держави.

Більша частина українських земель під назвою “Українська Соціалістична Радянська Республіка” була підпорядкована Москві та ввійшла до складу Радянського Союзу, поступово втрачаючи риси державного суверенітету. Доля Радянської України в 20-30-ті рр. XX ст. Була неразривно пов’язана з історією радянського суспільства, що переживалона той час суперечливі та кардинальні зміни в усіх сферах життя. Наприкінці 20-х років в умовах здійснення сталінських соціально-економічних реформ більшовицьку партію було остаточно відкинуто тактику компромісу міжринкового та централізованого (державного) … , скасовано деякий лібералізм і … у духовній … .

30-ті роки стали найтрагічнішою сторінкою в повітній історії України, що в цей час виступила своєрідним випробувальним полігоном для експерементів сталінського тоталітарного режиму, зазнавши тяжких і драматичних демографічних, соціально-економічних і духовних втрат.

Не менш скрутна доля спіткала і західноукраїнське населення, що в міжвольовий час (1921-1939рр) опинилися під владою Польщі, Румуніі, Чехословаччини, ставши об’єктом жорсткого соціально-економічного та національно-політичного гралення.

Висвітлення соціально-екологічного та політичного, духовного буття українського народу В 20-30-ті рр. XX ст. Завжди привертало увагу дослідників, знайшовши втілення в багаточисленних манографіях, статтях, матеріалах конференцій, особливо в радянські часи. Але радянська історіографія, що характерезувалася надмірним суб’єктивізмом і комуністичною заідеологізованістю, створила черговий міф щодо “первічноі доби перших п’ятирічних планів, промислових новобудов і успіхів колгоспного будівництва” завжди потребувала критичного аналізу та наукової невипереджувальної оцінки.

1. Кордони України та її адміністративно-територіальний устрій.

Напередодні першої світової війни українські землі входили до складу двох імперій: Австро-Угорської та Російської. Зазнавши поразки, Австро-Угорська імперія розпалася. В політичному хаосі 1918 – 1920 рр. Закарпатська Україна опинилася у складі новостворенної Чехословацької держави, Північна Буковина та придунайські землі – Південна Бесарабія (Ізмаільський, Хотинський, Аккерманський повіти) під владою Румунії.

На теріторіі Східної Галичини – Львівське, Тернопільске, Станіславське воєводства в жовтні 1918р. була проголошена Західно-Українська Народна Республіка ( ЗУНР), визвольні змагання якої закінчилися поразкою. В результаті чого вона опинилася під владою Польщі.

Пізніше у 1920 р., коли радянська Росія фактично зазнала поразки у війні з Польшею, згідно Різького мирного договору 1921 р., більшовикам довелось поступитися на користь Польщі північно-західними землями України (Західна Волинь, Полісся, Холмшина). Тим самим західні кордони України (УСРР) стабілізувалися на лінії р. Збруч – на захід від м. Ямпіль – на схід від м. Острог і далі по сучасному кордону Рівненської та Житомирської областей. У цих кордонах Україна знаходилася до вересня1939р. У вересні 1939р. після того як Червона Армія увійшла до західних українських земель,і ці землі опинилися у складі Радянської України, західні кордони України стали проходити по річкам Західний Буг та Сян (крім Холмщини, Підляшья, Посянья та Лемківщіни, які за пропозицією Сталіна відійшли до Німеччини, після її окупаціі Польщі). В червні 1940р. частини Червоної Армії вступили в Чернівці, Хотин і Аккерман, коли вони вийшли на нові кордони з Румунією. Після воз’єднання в складі Української РСР, Західної України, Північної Буковини, трьох повітів Бесарабіі в складі СРСР населення республіки збільшилося на 8,8 млн. чоловік і складало майже 41,7 млн. мешканців, а її теріторія розширилася до 565тис.км² .

На протязі 20-30рр. XXст. неодноразово змінювався і адміністративно-територіальний устрій України. Зокрема, в 1923р. замість повітів були утворені округи і райони. У 1925р. були ліквідовані губернії внаслідок чого був здійснений перехід на триланкову систему територіального поділу та управління: центр-округ-район. У 1930р. з метою спрощення керівництва були ліквідовані округи. Натомість районів значно збільшилось, їх було утворено понад 500. Система управління стала дволанковою центр-район. Проте вона виявилася неефективною. Практично було неможливо охопити безпосереднім керівництвом таку кількість районів за умов, коли центр прибрав до рук максимум повноважень. Тому в 1932р. знову повернулися до триланкової структури управління, утворивши нову ланку адміністративно-територіального поділу – область. Спочатку їх було сформовано 6: Харківська, Київська, Вінницька, Дніпропетровська, Одеська, Чернігівська. Протягом 1937 – п.п.1939рр. утворено було ще 9 областей :Житомирська, Миколаївська, Полтавська, Кам’янець-Подільська, Сталінська, Ворошиловградська, Запорізька, Кіровоградська, Сумська. Таким чином їх стало вже 15.

В 1934 р. столицю України перенесено з Харкова до Києва.

В грудні 1939р. в Західній Україні після вступу до цього регіону частин Червоної Армії ( вересень 1939р.), у відповідності до радянсько-німецького пакту ( Молотов – Ріббентроп ), було утворено ще 6 областей : Волинська, Рівненьська, Тернопільська, Львівська, Дрогобицька, Станіславська. Кількість областей збільшилась до 21, а після того як в серпні 1940р. Північна Буковина і західноукраїнське Причерномор’є утворили в складі УРСР відповідно Чернівецьку та Аккерманську (з грудня 1940р.Ізмаілську)області їх стало 23.

В тому ж році зі складу УРСР вийшла Молдавська АРСР, яка знаходилась у складі України с 1924 року.

2. УСРР в умовах нової економічної політики

Змушене відмовлення від “воєнного комунізму” органічно взаємозалежний з рішеннями Х з’їзду РКП/б/, що відбувся в березні 1921р.

Цей з’їзд, як і попередні фетишизував ліквідацію “воєнного комунізму” як велику політичну перемогу. Він проголосив скасування продовольчої розверстки продовольчим податком. Це було першим і найголовнішим кроком до нової економічної політики.

На підставі рішень Х з’їзду РКП/б/ Усеросійський центральний виконавчі комітети і СНК РРФСР, а на Україні – усеукраїнський центральний виконавчий комітет, СНК прийняли ряд декретів і розпоряджень, спрямованих на практичне впровадження непу. Продовольчу розверстку повинні були замінити продовольчим податком, що повинний бути до всього іншого меншого по обсягах, ніж розкладка. Суть цієї акції полягало в тім, що після виконання державного податку селянин одержував право зовсім вільно розпоряджатися результатами своєї праці. Це створювало для трудівника села економічні стимули для подальшого розвитку свого господарства, піклуватися про завтрашній день.

Однак широко розрекламований лап у 1921 р. в українське село фактично так і не прийшов. Держава саме всіляко гальмувало цей процес.

По-перше, назвавши розкладку проподатком, в Україні радянське керівництво насправді майже не зменшило. Більш того, в окремих губерніях так називаний продподаток фактично дорівнював валовому збору зернових культур. Це значить, що вилученню практично підлягало усе, що було вирощено.

По-друге, продподаток вилучався в примусовому порядку, за допомогою військових частин, що здійснювали цю місію відповідно до команд органів радянської влади на місцях.

Як і в період «воєнного комунізму» влади в селах, що не скоряються, забирали заручників, розтріпували їх, застосовували інші самі тверді форми натиску на селянство.

Таким чином, радянське керівництво, дозволивши в 1921 р. неп у центральних районах Росії, в українському селі продовжувало політику “воєнного комунізму”. Його селянство вже не могло терпіти, тому що це власне кажучи з’явилося необмеженою формою експлуатації. Це було обумовлено прагненням “викачати” з українського села якнайбільше продовольчих ресурсів сугубо силовими, перевіреними в роки війни методами. НЕП у сільську місцевість прийшов наприкінці 1921 – на початку 1922 р. Однак голод, що охопив південні райони України в 1922 р. відсунув ще на рік – дві нормалізації обстановки в сільському господарстві України.

Затягування введення непу на Україні живило антирадянське повстанство. У містах України перехід до непу особливостями в порівнянні з Росією не відрізнявся.

Наміру радянського керівництва затягти введення непу на Україні порозумівалося його намірами як можна довше користатися без яких-небудь обмежень продовольчими ресурсами у своїх інтересах. А відвертіше говорячи – користатися дійсним беззаконням в інтересах радянської держави.

3. Входження України до СРСР

Українська РСР на початку 20-х років формально була незалежною державою, однак фактичного суверенітету не мала. Як і всіма іншими республіками нею керував єдиний центр – ЦК РКП(б), що з метою всеохоплюючого контролю над ними використовував місцевий партійний апарат і керівні органи Російської Федерації. Ця залежність від московського керівництва прикривалася цілою системою двосторонніх і багатобічних договорів, що одержали назву «договірної федерації».

Договірна форма федерації була майже відкритою формою диктату російського центра у відношенні національних окраїн. Такі відносини неминуче волокли невдоволення місцевих республіканських керівних еліт у їхньому прагненні бути вільними у своїх діях від російського чиновництва, що намагалося контролювати буквально кожен їхній крок. Для нормалізації відносин між радянськими республіками ЦК РКП(б) створив спеціальну комісію на чолі з наркомом національностей І. Сталін.

Комісія спеціально розробила і виступила з проектом організації взаємин республік. Цей проект одержав назву “план автономізації”. Відповідно до цього плану радянські республіки включалися на правах автономних до складу Російської Федерації. Це означало, що ліквідувався навіть формальний суверенітет республік. Росіяни бюрократична верхівка одержувала право всеохоплюючого контролю над ресурсами, економічним потенціалом радянських республік.

План автономізації викликав справедливе невдоволення багатьох радянських і партійних працівників національних районів. В Україні проти нього активно виступав Голова Раднаркому Х. Рокоссовський. У той же час перший секретар ЦК РКП(б) Д. Мануильський потримав И.Сталіна.

Небезпечним для радянського ладу і більшовицької партії вважав сталінський план В. Ленін. Він виступав із власним проектом, що передбачав створення Союзу радянських республік, на підставі рівноправності.

Створювалися загальносоюзні органи, що здійснювали загальне керівництво Союзом. “Ми визнаємо себе рівноправними з Української РСР і ін. і разом і нарівні з ними входимо в новий союз, нову федерацію, – писав і неодноразово підкреслював В.Ленін.

На основі ленінського плану на 1 з’хді Рад СРСР 30 грудня 1922 р. було створено нове державне об’єднання – Союз Радянських Соціалістичних Республік. У свій час навіть йшла розмова, що документ про цей союз підписали керівники відповідних республік, але як виявилося насправді пізніше такого документа вчені знайти не удалося, у руки дослідників він не попадав.

Прийнята в 1924 р. Конституція Союзу РСР обмежила повноваження союзних республік. У тому числі, зрозуміло, і Української РСР, зокрема в питаннях керівництва сільським господарством, внутрішніми справами, юриспруденцією, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням. Всім іншим у повному обсязі здійснювалося керівництво із союзного центра.

По оцінці істориків і юристів СРСР був псевдофедеративною державою. Усі повноваження союзних республік буквально зводилося на немає центральним керівництвом РКП(б), що не надавало своїм республіканським парторганізаціям автономії. Влада в республіках була в руках комуністів, членом жорстко централізованої більшовицької партії – РКП(б).

Цей дискримінаційний порядок стосовно республіканських організацій не міг та й не бажав змінити і В.Ленін. Тому його заклики до рівності, до федеративних відносин між союзними республіками були несподіваними, чисто декларативними. До самих останніх днів свого існування Союз РСР був унітарною централізованою державою, фактично імперією нового типу, де усі підкорялося тільки Московському центру.

4. Індустріалізація в Україні

ХХІ з’їзд ВКП(б) (грудень 1925 р.) проголосив курс на індустріалізацію, однак на шляху його здійснення виникли великі труднощі.

3 1926 р. було проголошено першу п’ятирічку, головна задача якої полягала в тім, щоб “наздогнати і випередити капіталістичний світ” в економічних відносинах. На перше місце ставилася задача розвитку важкої промисловості: обсяг її виробництва повинний був збільшитися на 330%. Чи в цілому в 3,3 рази.

Для України перший п’ятилітній план був сприятливим з погляду промислового розвитку. Україна одержала 20% загальних капіталовкладень, а це означало, що з 1500 промислових підприємств, що споруджуються в СРСР, 400 приходилося на Україну. В другій і третій п’ятирічках ця частина була значно зменшена, так вважалося, що на випадок війни промислові центри України були б надзвичайно уразливі для нападу.

З метою підняття ентузіазму трудящих, використовувалися всілякі методи, серед них масові виробничі змагання, що особливо популяризувалися після публікацій у газеті “Правда” (січень 1929р.) статті В. Леніна “Як організувати змагання”. Ініціатором такого змагання з’явилося керівництво шахт “Центральна” і “Артемвігілля”. Навесні у виробничому змаганні, що одержала назва «соціалістичне» брало участь 2 млн. робітників, з них – 310 тис. на Україні.

У тім же 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийняте рішення про те, щоб який би те ні було ціною прискорити розвиток машинобудування й інших галузей важкої промисловості. Тон цим зусиллям задав Сталін у мові в 1933 р., у якій сказав, що “ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти ця відстань за 10 років, чи ми це зробимо, чи нас зімнуть”.

За виконання плану бороли заводи, міста, республіки. Працівникам, що досягали найбільшої продуктивності, привласнювалися звання Героя Соціалістичної Праці, практикувалися інші форми стимулювання. До тих же, хто працював з меншим ентузіазмом, застосовувалися примусові міри. Запізнення на роботу, прогули були кримінально карним.

Однак, незважаючи на всі зусилля, вже в 1930 р. стало ясно, що неймовірні темпи себе не виправдали. Ентузіазм не підкріплювався посиленням ефектів праці.

Планами передбачалося на 1930-1931 р. 45% приросту промисловості. Це було майже в три рази більш того, що у свій час пропонував Л. Троцький, обвинувачений у «надіндустриалізації».

УРСР, як і інші республіки, зовсім не мала економічної самостійності. Політику штурмівщини продовжували, спираючи на абсолютно нереальні цифри. Тому, коли підводилися підсумки першої п’ятирічки в 1933 р. політбюро ЦК ВКП/б/ заборонило усім відомствам публікувати цифрові дані з цього приводу. Україні запропонували сформульовані И. Сталін узагальнюючі цифри щодо випуску валової продукції, на підставі яких п’ятирічка була виконана за чотири роки і три місяці. Насправді ж знизилися з 23, 7% у 1929 р. до 5% у 1933 р., і п’ятилітній план по багатьох показниками виявився невиконаним.

Політика штурмівщини провалилася, однак помітних позитивних результатів усе-таки було досягнуто. Так, у травні 1932 р. видав енергію Дніпрогес, діяли Криворізька, Київська, Харківська електростанції. У Донбасі було введено в дію 53 нові шахти, на металургійних підприємствах України споруджено 12 доменних печей. Були введені в експлуатацію заводи Дніпроспецьсталь у Запорожжя і тракторний завод у Харкові.

Одночасно різко знизився рівень життя-черги, продкарточки, дефіцит саме необхідного, життя в бараках. У цих умовах почалася друга п’ятирічка, розрахована на 1933 – 1937 р. XII з’їзд КП(б)У в січні 1934 р. намітив перспективи розвитку України в другій п’ятирічці, що була фактично черговим етапом індустріалізації.

В перші роки п’ятирічки почали давати продукцію гіганти металургії: Запорожсталь, Азовсталь, Криворіжсталь. Пущені в експлуатацію Краматорський машинобудівної, Луганський паровозобудівний заводи, Макіївський, Дніпродзержинський і інші металургійні підприємства. Швидко розвивалася легка і харчова промисловість, хоча вона і не відповідала темпам розвитку важкої промисловості. Індустріальна сила України була орієнтована на переробку сировини і виготовлення машин, а не на задоволення повсякденних потреб людини.

В роки другої п’ятирічки продовжувалося соцзмагання в промисловості. Найбільш відомим було починання А. Стаханова, вахтера шахти “Центральна”. Стаханов нарубав за зміну 102 тонни вугілля, що в 14, 5 рази перевищувало норму. На залізничних магістралях відомим новатором став П. Кривоносий.

Досягнення передовиків-новаторів були основою для перегляду норм виробітку працівників. Норми виробітку збільшуються на 35-45%, що нерідко викликало невдоволення працівників. Друга п’ятирічка, як і перша, була виконана достроково, але це не відповідало дійсності. Насправді п’ятирічка була заповнена на 70-77%.

У цілому ж за роки перших п’ятирічок у надзвичайно тяжких умовах тоталітарного режиму трудівники України створили могутню індустріальну базу. Вона і вивела республіку на рівень справді економічно розвитих країн світу.

5. Колективізація в Україні та її наслідки. Голодомор 1932 – 1933 р.р.

Перехід до суцільної колективізації з метою “підхльостування” індустріалізації країни, офіційно проголошений у листопаду 1929 року Постановою Пленуму ЦК ВКП/б/об здійсненні в самі короткі рядки колективізації в Україні, почався в її степових регіонах ще до весняної посівної кампанії 1930 року. Узагалі ж у республіці цей процес здійснювався до осені 1930 року.

З метою зломити антиколективізаційну тенденцію і відповідно настрою в тім змісті селянства, Постановою Пленуму ЦК ВКП(б) “Про міри в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації” (від 30 січня 1929 року) на Україні розкуркулюється 200 тис. селянських господарств. Але бажаних результатів це не дало, хлібозаготівельні плани не виконувалися. Протягом січня – листопада 1930 року селянський сектор України дав державі 400 млн. пудів хліба. За цей період 1931 – 380 млн., а з липня по жовтень 1932 р.- 132 млн. пудів.

30 жовтня 1932 р., найбільш наближений у И. Сталіну голова хлібозаготівельної комісії В. Молотів на політбюро ЦК ВКП/б/У проінформував українських керівників про зменшення зобов’язань для неї на 70 млн. пудів. Було визначено для України план в обсязі 282 млн. пудів, у тому числі для селянського сектора – 261 млн. пудів. Таким чином, із селян було потрібно взяти зерна стільки, скільки вже було заготовлено з липня по жовтень.

До виконання плану хлібозаготівель надзвичайна комісія на чолі з тим же В. Молотовим перевела Україну на блокадне положення: райони, що не виконували план, заносилися на “чорну” дошку: їх охоплювали навколо військами, не поставляли ніяких товарів і т.д. до виконання планів хлібозаготівель. Це прирікало людей на повну смерть, адже з обложених районів заборонялося виїжджати навіть у сусідні райони. У селян цих районів працівники ГПУ відбирали не тільки залишки зерна, але й інше продовольство: сухарі, картоплю, буряк, капусту, соління, сало і т.д., що було придбано навіть в інших районах. Здійснювалися такі конфіскації навіть у потягах, на дорогах і ін. місцях.

Застосовуючи таку безмежну жорстокість молотовська комісія з листопада 1932 р. по лютий 1933 р. додатково “заготовила” в Україні всього 104,6 шт. пудів зерна. Загальна ж кількість хліба, вилученого державою з врожаю 1932 р., склало 260, 7 млн. пудів. На початку 1933р. в Україні практично ніяких хлібних запасів не залишилося. У такий спосіб держава застосувала до українського народу такі акції, що свідомо і цілеспрямовано були спрямовані на повільне фізичне знищення селянства. Жорстока і нещаслива доля українського селянства була закрита завісою мовчання. Люди вмирали цілими родинами, селами, трупи валялися по дорогах, на вокзалах. Мали місце неодиничні випадки людожерства, трупоїдства. Батьки, прагнучи врятувати дітей від голодної смерті, відвозили їх у міста і там кидали в установах, лікарнях, на вулицях, особливо багато – на вокзалам.

В страшні роки голодомору (1932-1933 р.) в Україні загинуло понад 10 млн. чоловік, насамперед селян. Одночасно проведена колективізація і голод змінили соціальний склад села: було цілком знищене куркульство як клас, постраждало багато селян середнього статку, сформувалося зовні єдине соціальне середовище – колгоспне селянство. Вихідцями із села поповнювався робітничий клас.

Насильницька колективізація з одночасним жахливішим голодом привела до руйнування продуктивних сил села України, викликала глибоку кризу сільського господарства і змусила уряд рішучим образом змінити свою політику щодо села. Було зовсім очевидним, що такої подальшої жорстокої міри, що держава застосовувала стосовно села, яких не застосовувалося до інших соціальних шарів, абсолютно безперспективно, вони вели в тупик, до цілковитої деградації села. Уряд центра змушений було перейти від найжорстокіших примусових заходів і масових репресій до скасування продрозгорстки, установленню твердих планів хлібозаготівель. Частково відновлюються ринкові відносини, звертається увага на поліпшення на селі торгівлі товарами промислового виробництва. Одночасно починаються міри до організаційного і матеріально – технічному зміцненню молодого колгоспного виробництва, матеріальному стимулюванню результатів праці. Оплата його виробляється тільки натуральною сільськогосподарською продукцією: зерном, овочами, виноградом і фруктами (де вони вирощувалися).

Одночасна держава вживало заходів до посилення репресивного апарата буквально всіх рівнів. От ці останні міри потім досить активно виявлять себе при застосуванні подальших репресій трудівників села, особливо сільської інтелігенції.

6. Утвердження в Україні сталінського тоталітарного режиму. Політичні репресії

Ліквідація елементів ринкової економіки і проголошення курсу на державний розвиток промисловості, насильницьку суцільну колективізацію села виступили наприкінці 20-х років своєрідним соціально-економічним фундаментом кардинальних політичних змін у Радянському Союзі, Україні.

В умовах перманентної “надзвичайної ситуації” зростання психологічного напруження в суспільстві для політичного керівництва все виразніше поставала потреба міцної державної влади. Не тільки контролювати, а й спрямовувати суспільні процеси був покликаний тоталітарний режим, що остаточно сформувався в СРСР у 30-ті роки.

Його головними ознаками виступали: безмежна влада одноосібного лідера, який спирався на партійно-державний апарат, бюрократизація суспільного життя, утворення однопартійної диктатури, монополізація влади більшовиками, формування командно-адміністративної економіки з одужуванням усіх засобів виробництва, політичне відчуження громадян від управління державою, тотальний ідеологічний контроль правлячої партії над усіма сферами суспільного життя, запровадження масового терору, репресій проти громадян.

Збереження і зміщення системи одноосібної влади Й. Сталіна продовжували поступову активізацію насильницьких дій, створювали атмосферу страху та абсолютної покори.

Беззаконня сталінської тоталітарної доби не обминули і території Радянської України, що виступила в цей час своєрідним місцем полювання репресивної каральної машини ВКП(б). У довоєнний період, починаючи з 1928р., Україною прокотилися три хвилі масових репресій і перша (1928-1931рр.) – шахитська справа та боротьба з “шкідниками” у промисловості, розкуркулення, депортації, друга (1932-1936рр.) – штучне посилення та організація смертоносного голодомору, постишевський терор, репресивний спалах після смерті М. Кірова, третя (1936-1938 рр.) – доба “Великого терору”.

Дозуючи тиск і відвертий терор, репресивний апарат, який був невід’ємною частиною сталінського тоталітарного режиму, мав на меті три головних завдання: ліквідувати організовану опозицію на індивідуальне інакомислення в партії та країні, забезпечити державу через систему ГУЛАГу безплатною робочою силою, тримати під жорстким контролем хід суспільних процесів.

Першим об’єктом тиску з боку комуиністичної номенклатури ще за ліберальної доби непу стали представники української на- ціональної інтелігенції, фундатори політики “українізації, що були звинувачені в буржуазному націонал-ухильництві” (див, вище). Кінець цього ідеологічного цькування в 1928 р. співпадає з початком пошуку “винних” у вугільній промисловості Донбасу Сфабрикований ДПУтак званий “Шахтинський процес”, на якому група інженерно-технічних працівників Донбасу була засуджена за вигаданим звинуваченням у шкідництві, започаткував фізичні каральні репресії проти громадян. Ці антиправові та жорстокі санкції повинні були відвернути увагу від некомпетентного втручання партійно-господарських структур у економіку в умовах штучного форсування індустріалізації, перекласти провину за падіння виробничих показників, зрив планових завдань, аварії на підприємствах на так званих “ворогів”, “буржуазних наймитів”. Жупел класових ворогів – “противників соціалізму” став зручною знахідкою сталінських репресивно-каральних органів, започаткувавши наступну низку політичних процесів.

Наприкінці 20-х рр. органи ДПУ приступають до фізичного знищення української науковоїтворчої інтелігенції, учасників Української національної революції. У червні 1929 р. у Харкові було розстріляно колишнього генерал-хорунжого армії УНР Юрія Тютюнника і ще вісьмох чоловік, які були звинувачені в організації таємного терористичного підпілля. З метою штучно розпалити боротьбу проти “націоналістичних” настроїв у 1929-1930рр. каральні органи сфальсифікували процес над неіснуючою “Спілкою визволення України” (СВУ). Основними звинуваченими стали відомі українські вчені, письменники, політичні діячі колишньої УНР, що брали активну: участь в українському національно-культурному відродженні. Серед них були віце-президент ВУАН, заступник голови Центральної ради в 1917 р. С. Єфремов, академік М. Слабченко, історик Осип Гермайзе, педагог В. Дурдуківський, письменники Л. Старицька-Черняхівська, А. Ніковський, що був міністром закордонних справ УНР, колишній голова уряду УНР В. Чехівський. У березні – квітні 1930 р. у Харкові закінчився судовий процес над 45 членами “СВУ”, що були засуджені до різних строків тюремного ув ‘язнення. Згодом більшість з них рішенням так званих сталінських “трійок” було розстріляно.

Після процесу над “СВУ” в республіці було “відкрито” цілу мережу “ворожих контрреволюційних організаціТй”. Серед них “Український національний центр”, “Українська військова організація”. Репресії цього періоду не обминули і релігійне життя: у січні 1930 р. була ліквідована Українська автокефальна православна церква. Ліквідуючи найосвіченішу, інтелектуальну верству населення України, комуністичний режим позбавляв народ історичної самосвідомості, прагнув зробити його слухняним.

Масштабного характеру на межі 20-30-х років репресії набули і серед соціальних низів, насамперед серед численної верстви українського населення – селянства. Проведення насильницької суцільної колективізації супроводжувалося фізичним знищенням десятків тисяч селянських родин, звинувачених у “куркульському саботажі”. Другий період масових сталінських злочинів супроводжувався вже тотальним знищенням українського селянства, що зазнало бага-томільйонних жертв під час штучно організованого голоду 1932-1933 рр. Голодомор збігся у часі з каральними акціями проти партійно-господарських кадрів республіки, що обвинувачувалися в “націонал-ухильництві”. У 1933 р. в Україну з Москви прибув П. Постишев, який разом з головою ДНУ УСРР В. Балицьким розгорнув масовий терор, “партійну чистку”. 7 липня 1933 р. покінчив життя самогубством звинувачений в націоналістичному ухилі М. Скрипник. 13 травня того ж року також трагічно обірвав своє життя М. Хвильовий. Заарештовано О. Шумського та десятки комуністів, що поклало край сподіванням на продовження політики українізації.

Кульмінацією другої хвилі сталінських репресій стали події після вбивства С. Кірова у Ленінграді 1 грудня 1934 р. Втрата вірогідного суперника в боротьбі за владу виявилася надзвичайно своєчасною для Генерального секретаря ЦК ВКП(б). Він дістав підставу для розгортання масового фізичного терору проти “ворогів народу”. Сталін шляхом страху і насильництва остаточно утверджував свою абсолютну політичну владу. В країні було знято навіть декоративні залишки юриспруденції й організовано Надзвичайні комісії військової колегії Верховного Суду СРСР (“трійки”) як органи позасудових репресій. Українське республіканське керівництво на чолі з С. Косіором, П. Постишевим та іншими заходилося ретельно вичищати Україну від “терористичних формувань”. У грудні 1934 р. було розгромлено “Український центр білогвардійців-терористів”, в 1935 р. відбулися процеси над міфічними “Всеукраїнським боротьбистським центром”, “Націоналістично-терористичним центром”, “Блоком українських терористичних груп”, “Троцькістсько-націоналістичним терористичним блоком”. У 1936 р. були сфабриковані справи “Українського троцькістського центру”, “Соціал-демократичної партії України”.

Уступна й остання напередодні другої світової війни хвиля масових репресій офіційно розпочалася після пленуму ЦК ВКП(б) у лютому – березні 1937 р. і дістала назву “єжовщина” (за прізвищем наркома НКВС М. Єжова). Так званий “великий терор” 1937-1938 рр. був спрямований проти усіх соціальних верств населення країни, в тому числі проти пар-тійно-державно-господарської номенклатури, військових командирів. Сталін намагався таким чином позбутися небажаних свідків свого кривавого шляху до лідерства, винищити “стару партійну гвардію” і розчистити місце новій бюрократії, щоб була вдячною і покірливою запорукою його необмеженої влади.

Україна постраждала від цього “полювання на відьом” більше, ніж інші республіки. Служіння Сталіну вірою і правдою впродовж багатьох років не врятувало місцеве партійно-державне керівництво. Серед репресованих були організатори Компартії України Е. Квірінг, В. Затонський, Ю. Медведєв, колишні голови українського уряду X. Раковський, В. Чубар, П. Любченко (загинув за загадкових обставин). З 62 членів ЦК КП(б)У, яких було обрано XIII з’їздом комуністів республіки в червні 1937 р., були звинувачені у ворожій діяльності 55 чоловік. З 11 членів політбю-ро ЦК КП(б)У було репресовано 10, з 5 кандидатів у члени політбюро – 4. Загинули всі 9 членів оргбюро ЦК КП(б)У, включаючи одного з головних організаторів попередніх репресій – С. Косіора.

Об’єктом звинувачень у цей час став командний склад армії: в 1937 р. було репресовано офіцерські кадри Київського і Харківського військових округів на чолі з командуючими І. Якіром і І. Дубовим. Більшість керівних армійських посад довелося заміщати людьми, які не встигли здобути навіть початкової військової освіти, що негативно позначилося на боєготовності Червоної армії напередодні другої світової війни. Тотальний терор в 3 0-х рр. торкнувся усіх верств населення і супроводжувався насадженням в суспільстві атмосфери страху і підозрілості, моральним стражданням людей, яких спонукали займатися доносом, наклепницькими заявами, ідеологічним тавруванням на сторінках газет, журналів, книг, зборах і мітингах.

Фізичне, духовне, моральне знищення населення власної країни наприкінці 20-х – у 30-ті роки сталінським режимом поставило його на рівень найжорстокіших і найкривавіших у світовій історії і суттєво вплинуло на подальшу долю радянського суспільства, українського народу.

7. Українська культура у 20-30-ті р.р. Політика українізації. “Розстріляне відродження”

Розмах національно – визвольної боротьби в національних районах у 1917 – 1920 р. підказував радянському керівництву, що без задоволення мінімальних національних вимог пригноблених народів, без неодмінного обліку цих обставин доля більшовизму в республіках завжди буде під загрозою. Саме з урахуванням цих обставин будувалася політика коренезації, що після XII з’їзду РКП(б) (1923 р.) здійснювалася в усіх без винятку радянських республіках, а в Україні придбала форми українізації.

Українізація означала виховання кадрів із представників корінної національності. Крім цього, впровадження в практичну діяльність партійного, радянського і господарського апарата рідного для населення мови, розширення мережі шкіл і інших навчальних закладів, де навчання повинне вестися рідною мовою, розвиток національної культури. Багато більшовиків України сприйняли курс на українізацію з величезним ентузіазмом. Важливе значення при цьому мало і те, що керували ключовим у долі українізації Наркоматом утворення в 20-і роки переконані прихильники національного відродження – Г. Гринько, А. Шумський і Н. Скрипник. Переважне більшість співробітників Наркомату також володіли українською мовою, на ньому велася відповідна документація.

Із самого початку українізація зштовхнулася з опором партійного і державного апарата. Більш того, згідно з офіційними даними уряду УРСР на початку 20-х років органи радянської влади в Україні в абсолютній більшості обслуговували російські чи російськомовні чиновники. Багато хто з них зовсім не сприймали українізацію, вважаючи її політичним маневром, поступкою “петлюрівщині” і всіляко як тільки могли саботували її здійснення. З великими утрудненнями в другій половині 20-х років удалося перевести на діловодство українською мовою 75% місцевих державних установ і організацій. Надзвичайно повільно здійснювалася українізація партійного апарата, що повинний би в рішенні цих проблем задавати тон. Вся організаційно-партійна і масово-політична робота Компартії України в першій половині 20-х років проводилася російською мовою.

Викладання в партшколах, видання партійних газет і журналів також здійснювалося переважно російською мовою. В другій половині 20-х років ситуація трохи змінилася, але не на стільки, щоб її можна вважати на гарному рівні. Все-таки українізація поступово початку усе більше охоплювати найбільш важливі ланки партапарату.

Проголошений радянською владою курс на українізацію відчутно виявився на практичній діяльності школи. Кількість шкільних установ з викладанням у них українською мовою зростала. Якщо в 1925 р. їх було 79% від усіх шкіл, то в 1950 р. – 85%. В інших школах викладання здійснювалося на мовах народів, що проживали в Україні: російському, грецькому, польському, німецькому, чеському, єврейському й ін.

Однак же українізацію її ініціатори зовсім не вважали самоціллю. Цей процес підкорявся надзадачі більшовицької партії – перебудові культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму. Українізація була одним з найбільш важливих і діючих засобів досягнення цієї задачі і допускалася тільки в тих рамках, у яких не суперечила інтересам і ідеологічним орієнтирам вищого державного керівництва. Але все це виявилося таки тимчасовим явищем, як про це свідчить подальший розвиток республіки

У 1933 р. починається помітний відхід від українізації активних її учасників репресують. Вони піддаються іншим переслідуванням. Радянська влада повертається на шлях русифікаторської політики, що у свій час так проводив стосовно України і її народу царат і його величезна чиновницька рать в особі міністрів, інших членів царського уряду, що вважали, що української мови не існує взагалі. Як бачимо, іноді історичні паралелі між собою перетинаються, залишаючи самий темний слід по собі.

У 1917-1920 р. Україну залишили видатні письменники, у тому числі Н.Вороной, А.Олесь, В.Самийленко. На зміну їм у літературу прийшло покоління молодих, що спиралися на демократичні традиції дожовтневої української літератури, які жадібно прагнули до відновлення мистецтва, створенню художніх творів, співзвучних їхньому розумінню нової епохи. Серед них А.Досвітний, М.Драй-Хмара, Г.Косинка, Н.Куліш, М.Рильський, А.Слюсаренко, В.Сосюра, П.Тичина, Н. Хвильовий і ін. Багато добутків цих письменників ввійшли в українську літературну класику досить міцно.

У 20-і роки в республіці було кілька літературно-художніх об’єднань. Серед них такі, як “Гарт”, “Плуг”, “Ланка”, Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛИТ) і т.д. Ці об’єднання охопили основну кількість наявних в Україні майстрів пера.

Важливою подією літературного життя України другої половини 20–х років була дискусія, у центрі якої був Н. Хвильовий, ідеологічний натхненник ВАПЛИТ. У дискусії мова йшла про шляхи розвитку української літератури, необхідності широкого використання досягнень європейського мистецтва, недоцільності орієнтації на російську культуру. Без Європи, поза нею Н. Хвильовий не мислив, не уявляв собі українського відродження. Він проголосив сміливий, сміливий по тим часам гасло: «Геть від Москви! Даєш Європу!». Це гасло означало відсіч усьому той, що критики пізніше називали «московським комплексом».

Більшість українських письменників прийняли заклики Н.Хвилевого з непідробленим захватом. Офіційні влади оцінили їх дуже негативно, вбачаючи в них не що інше як підкоп під імперію. Пізніше виступ Н.Хвилевого з’явилося приводом для його переслідування і жорстокого гоніння.

З переходом до непу в значній мірі зріс інтерес до образотворчого мистецтва. Підсилюється увага до музичної творчості, театру. В Україні виникає цілий ряд творчих об’єднань художників. Серед них – асоціація художників Червоної Армії, члени якої проголосили своєю основною задачею правдиве зображення сучасності. Збагачували мистецтво художники блискучої, яркою школи И.Бойчука (бойчукивці). У їхній творчості в неповторному синтезі зливалися в гармонії елементи стародрукованого і візантійського живопису. Відбувається становлення прикладної художньої творчості.

У театральному мистецтві досить плідно працювали колективи, об’єднані в першому державному драматичному театрі ім. Т.Г.Шевченко в Києві на чолі з Л.Загоровим. Творчо виявляв себе колектив Державного драматичного театру ім. И.Я. Франко під керівництвом талановитого режисера Г.Юри. Крім цього, 1922 р. у Києві заблискала зірка театру “Березіль”, з одним з найвидатніших і талановитіших реформаторів українського театру за увесь час його існування – Лесем Курбасом. У 20-і роки його чудова творчість досягла воістину найвищого рівня.

В ці роки помітне місце в культурному житті зайняло кіно. У 1927р. будівництво Київської в той час найбільший у Європі, який пізніше буде привласнене ім’я чудового кінорежисера А.Довженко. Але в ті роки спалахує його яскрава зірка. У 1927 р. він поставив кінофільм “Звенигору”, а в 1929 р. – “Арсалан”.

У сфері музичного мистецтва на 20-і роки приходиться творчий зліт композиторів Г.Мотузки, П.Козицького, Л.Ревуцького й ін. Далеко за межами республіки була відома хорова капела “Думка” на чолі з незмінним керівником Н.Городовенком. Таким чином, 20-м рокам властиво бурхливий розвиток літератури, образотворчого мистецтва. Творчий потенціал українського мистецтва був дуже могутнім. Незважаючи на перешкоди й обмеження ідеологічного характеру, дозволив кращим його представникам досягти феноменальних висот. Ці роки ввійшли в історію як період українського національно-художнього відродження.

30-і роки на Україні безумовно ознаменовані відчутними зрушеннями в культурному житті. Вони з’явилися наслідком модернізації країни, що самим рішучої, “революційним” образом настійно проходила в роки перших п’ятирічок. Культура, так сказати, йшла слідом за перетвореннями в матеріальному виробництві, точніше – розвивалася в одному руслі, освячувалася одним пафосом рішучих “поривів” уперед по шляху соціалістичних перетворень, що розцінювалися тільки в позитивному аспекті.

Головним, визначальним явищем культурного процесу в 80-і роки з’явилася організація утворення дітей і дорослих. Наука, література і мистецтво. їхніх сферах відбувалися досить складні й одночасно суперечливі процеси. Їхня істота полягала в тім, що, з одного боку, прагнучи до створення сучасної економіки, підвищуючи рівень військової моці країни, держава і правляча партія прагнули і до розвитку культури. З іншого боку – усі прояви культурно-духовного життя строго контролювалися, уніфікувалися, наповнялися пропартійним, просталинським ідеологічним змістом. Культура була знаряддям тоталітарної системи в її спрямованості неодмінно закріпити свій усеохоплюючий контроль над суспільством, усіма народами багатонаціональної величезної держави.

Якщо в освітній і науковій сферах, незважаючи на складності, усі таки відбувся відчутний прогрес, то в літературі і мистецтві ситуація була трохи іншою. 30-і роки з’явилися найтрагічнішими, найважчими в новітній історії. Постановою ЦК ВКП(б) минулого ліквідовані літературно-художні суспільні об’єднання. Замість цього в 1934 р. створюється єдиний союз письменників. З тих пір літературний процес потрапив під твердий контроль партійно-державних чиновників.

30-і роки проходили під знаком жорстоких переслідувань діячів національної культури, наступального гоніння на них. Діячів культури неодмінно зараховували до складу сфабрикованих органами ГПУ різного роду “контрреволюційних організацій”. Заарештовується поет і драматург Н. Ялової. Його друг письменник Н. Хвильовий у результаті цькування і гонінь покінчило життя самогубством. У результаті абсурдного, бездоказового обвинувачення репресовані С. Слюсаренко, А.Досвітний, відомий гуморист О. Вишня.

У 1934 р. розстріляли Г. Косинку, Д. Фальківського, К. Бурового й ін. З 193 членів і кандидатів у члени Союзу радянських письменників України, що були прийняті в його ряди під час першого письменницького з’їзду було репресовано 97 чіл. У цілому в 20-30-і роки жертвами жорстоких репресій в Україні стали близько 500 письменників. Якщо революційні і 20-і роки XX ст. ввійшли в історію культури України як період її відродження, то 30-і дослідники дуже влучно назвали “розстріляним відродженням”.

Ті ж з письменників, що залишилися в живих, змушені минулому без найменшого натяку на критику зображувати минуле і сьогодення, оспівувати більшовицьку партію й особисто И. Сталіна. Але, проте, навіть у цих неймовірно складних соціально – економічних умовах письменники республіки зуміли зберегти яскраве і самобутнє українське художнє слово, а також сильний потенціал можливості для відродження літератури в майбутньому. Адже письменники наступного років при підготовці художніх творів спиралися на самобутній талант майстрів пера, що пішли з життя, 30-х років.

8. Західноукраїнські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини. Особливості їх політичного та соціально-економічного розвитку

Період між війнами (1921-1939 р.) у Західній Україні відзначений напруженою політичною боротьбою. У ній брали участь різні шари населення. Політичні режими, що існували в країнах, до складу яких входили західні українські землі (Польща, Чехословакія, Румунія), допускали можливість, до відомого ступеня, волі політичної діяльності, тому політична боротьба яскраво проявилася в діяльності партій.

Найбільшою політичною партією на підконтрольній Польщі території Західної України було Українське націонал-демократичне об’єднання (УНДО) – партія центристського напрямку. Вона орієнтувалася на одержання Україною незалежності без терористичних актів, на її демократичний розвиток. В другій половині 30-х років УНДО у відношенні польської влади проводило угодовську політику. Другий по впливі в Галичині була Радикальна партія, що прагнула об’єднати принцип демократичного соціалізму з перспективою національного відродження України, її незалежного існування. Незалежність радикали вважали необхідною передумовою земельної й іншої реформ.

Частина західноукраїнського суспільства схилялася до об’єднання Західної України з Радянською Україною в складі СРСР. Її інтереси виражала Компартія Західної України (КПЗУ), що була складовою частиною Компартії Польщі. Введення в Радянській Україні непу і процес українізації сприяли посиленню авторитету КПЗУ, впливу її на маси. Пізніше, коли почалися масова колективізація, голодомор, репресії, вплив КПЗУ істотний упало. Окремі члени КПЗУ виступали проти антиукраїнських акцій сталінського керівництва. Це було однієї з причин розпуску КПЗУ, рішення про цій прийняв Комінтерн у 1938 р., тобто напередодні другої світової війни, що діяв за вказівкою керівництва ЦК ВКП(б). Частина західноукраїнських комуністів була викликана в СРСР і репресована.

Переважна більшість населення Західної України після поразки у визвольному русі початок зневірятися в традиційні цінності західної демократії і надію за допомогою західних країн, домогтися незалежності України. Серед політиків, особливо молодих, зростало нетерпіння, схильність до безкомпромісних, крайніх методів боротьби, включаючи терор. З їхньою участю в 1923 р. у Відні на з’їзд офіцерського об’єднання Української військової організації радикальних студентських груп була створена організація українських націоналістів (ОУН). Керівником. ОУН до 1938 р. був Е. Коновалець, а після його убивства агентами НКВД – А.Мірошник. Ідеологічною основою ОУН був “інтегральний націоналізм”, що розробив Д. Донцов як теоретик українського націоналізму.

Напередодні 1939 р. в ОУН було 20 тис. членів. СУП використовувала різні форми і методи боротьби. Найдійовішими вважалися акти саботажу, терору, експропріації. Після убивства оуновцями і 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пероцького були арештовані майбутні лідери ОУН – С. Бандера і Н. Лебідь.

У Закарпаття, що входило до складу Чехословакії, політичне життя мало свої особливості. Української партії, яка б діяла самостійно, так не було. Політичні групи Закарпаття перебували під “дахом” близьких їм політичних партій. Одночасно вони схилялися до визначених національно-культурних традицій, що історично склалися в краї: русофільства (його прихильники вважали, що карпатоукраїнці – це частина російського населення, що денаціоналізувалася під впливом визначених історичних умов); русинства (плин, що вважало жителів краю окремим слов’янським народом); українофільства. Але український плин було самим впливової, тому що глибоко відбивало настрої і традиції українців Закарпаття.

На окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій і суспільних об’єднань. Вони діяли нелегально і напівпідпільно. Коли в 1938 р. до влади в Румунії прийшли військові, а діяльність політичних партій була цілком заборонена, свої організації зберегли тільки лише добре законспіровані радикальні націоналістичні групи.

Сигуранца (політична поліція) жорстоко переслідувала навіть самі незначні прояви націоналістичного руху, до населення українського походження і влади і тим більше поліцейські структури відносилися дискримінаційно.

Таким чином, у центрі політичного життя західноукраїнського суспільства були такі головні питання, як визначення шляхів національного звільнення України, створення української незалежної держави, твердження справедливого суспільно-економічного ладу. Усі ці питання були сподіваннями не тільки політичних партій і об’єднань, українського населення, але і всього народу краю.

9. Карпатська Україна.

Окупація Закарпаття хортиською Угорщіною

Закарпатська Україна після закінчення першої світової війни знаходилася в складі Чехословакії. У 1938 р. характер політичних процесів у Закарпаття різко змінився. У результаті Мюнхенської змови західних держав з Гітлером почався розділ Чехословакії. Влада центрального уряду Праги була номінальною. Словаччина одержала автономію в рамках Чехословацької республіки. З’явилася можливість надати самоврядування також і Закарпаттю, про що уряд барився цілих 20 років.

В остаточному підсумку 11 жовтня 1938 р. Закарпаття одержало автономію. Автономну адміністрацію краю спочатку очолили русофіли, але, скомпрометовані всієї попередньою політикою в суспільстві вони підтримки не одержали. До такого повороту подій були готові українофіли, лідер яких Августин Волошин очолив новий крайовий кабінет. У Закарпаття почалася побудова автономної української держави. З ініціативи А. Волошина в січні 1933 р. була утворена політична організація закарпатського населення. Ця організація стояла на платформі державотворення і мала назву «Українське національне об’єднання» (УНО). Дане об’єднання очолило процес державного будівництва в Закарпаття. На 13 лютого 1939 р. були призначені вибори в парламент-сейм Карпатської України. Вибори в сейм завершилися блискучою перемогою прихильників суверенітету Закарпаття – за них проголосувало 92% усіх виборців, що брали участь у виборчій акції.

15 березня 1939 р. на засіданні Сейму з ініціативи УНО була проголошена самостійність Закарпатської України. Сейм прийняв закон, що містив такі пункти:

1. Карпатська Україна – незалежна держава.

2. Назва держави – КАРПАТСЬКА УКРАЇНА.

3.Карпатська Україна – республіка на чолі з президентом, обраним сеймом Карпатської України.

4.Державною мовою Карпатської України є українська мова.

5.Кольору державного прапора Карпатської України – синій і жовтий. Президентом Карпатської України став Августин Волошин. Це рішення приймалося під гуркіт снарядів, що рвуть: 14 березня угорські війська вторглись у Закарпаття й окупували його. Ще раніш вони захопили частину краю, змусивши уряд провести засідання в Хусті. Воєнізована організація, утворена для захисту краю – Карпатська Січ, незважаючи на героїчний опір, не змогла зупинити вторгнення переважаючих сил супротивника. Закарпаття виявилося в міжнародній ізоляції.

З відкритою ворожістю відносилося до нього сталінське керівництво СРСР, вбачаючи в цьому негативний приклад і вогнище українського «самостійництва». У своїй мові на ХУІІІ з’їзді ВКП(б) 10 березня 1939 р. И.Сталін з неприхованим знущанням і сарказмом говорив про прагнення Карпатської України домогтися самостійності і почати справа звільнення всієї України. “Комашка, що хоче приєднати до себе слона”, – такими словами характеризував він карпатоукраїнців.

Закарпатська Україна була окупована Угорщиною, що активно підтримувала фашистська Німеччина. А.Волошин разом з урядом змушений бути емігрувати. Незважаючи на морок окупації, що знову опустився на Закарпаття, проголошення незалежної держави мало велике історичне значення. Воно продемонструвало нездоланне прагнення українського народу до утворення власної держави, його неприборкану готовність до жертв в ім’я досягнення цієї бажаної світлої мети.

10. Включення західноукраїнських земель до складу УРСР . “Родянізація”

1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу почалася друга світова війна. На той час між СРСР і Німеччиною був укладений Пакт про ненапад, секретним протоколом, по якому передбачалася передача східних польських територій Союзу РСР.

17 вересня, коли головні сили польської армії були розбиті німецькими військами, частини Червоної Армії перейшли польсько-радянську границю в Західній Україні і Західній Білорусії. Перевага радянських військ бути досить значним, до того ж вступ частин Червоної Армії в західні регіони, що перебувають у юрисдикції Польщі, було несподіваним, і польські війська були деморалізовані, не в змозі чинити опір. Уночі 18 вересня польський уряд і головне командування армії переїхав у Румунію, видавши наказ фронтовим командирам не вступати з більшовицькими частинами в бій і відвести польські частини до румунської границі.

Західноукраїнське населення з ентузіазмом і надією зустрічало Червону Армію. Цьому сприяло, зокрема, то обставину, що радянська офіційна пропаганда пояснювала перехід польсько-радянської границі прагненням запобігти окупації краю нацистами. До того ж поляки, відступаючи під натиском німецьких і радянських військ, часто зганяли злість на цивільному українському населенні, не зупиняючи навіть перед убивствами мирних жителів. В умовах, коли населення досконале нічого не знало про таємні договори між СРСР і Німеччиною, радянська пропаганда мала визначений психологічний ефект. Треба мати на увазі, що західні українці здавна гаряче прагнули до об’єднання зі своїми східноукраїнськими братами, а ненависть до польського окупаційного режиму охоплювала переважну більшість українців.

Щоб узаконити радянський режим у Західній Україні, під рішучим контролем нової влади були здійснені вибори в Народні Збори. Вибори проводилися по безальтернативному списку кандидатів і насправді були виборами без вибору. Наприкінці жовтня 1933 р. Народні Збори прийняли Декларацію про возз’єднання Західної України з Радянською Україною в складі СРСР. У листопаду відбулися сесії Верховної Ради СРСР і Української РСР. Вони прийняли закони про включення Західної України до складу Союзу РСР і возз’єднанні її з Української РСР.

У червні 1940 р. уряд СРСР зажадало від Румунії відвести війська з Бесарабії, а також частини Північної Буковини, де проживало переважно українське населення. Не маючи підтримки з боку Німеччини, уряд Румунії прийняло рішучий ультиматум Союзу РСР і Північна Буковина і Придунайські українські землі відійшли до УРСР.

Акцією приєднання західноукраїнських земель до СРСР почався процес їх наполегливої советизації, тобто ламання у всіх сферах життя відповідно до виробленого за роки радянської влади зразком і організації функціонування суспільних процесів по аналогу в Союзі РСР.

Окремі заходи радянської влади викликали в народу задоволення й одержували його позитивну оцінку. До числа таких заходів відносилися: розширення мережі шкіл і турбота про оволодіння утворення не тільки молоддю, але і дорослим населенням, поліпшення медичного обслуговування, переселення частини жителів міст у добре обладнані квартири й ін.

Однак незабаром населення відчуло і негативні наслідки діяльності нової влади. Радянські війська принесли в Західну Україну репресивний режим, що удосконалювався на Наддніпрянщині протягом цілих двох десятиліть. У краї почався масовий жорстокий терор, жертвами якого виявилися як окремий обличчя, так і цілі групи населення. Заарештовували діячів політичних партій і громадських організацій, власників підприємств, чиновників, священиків, відставних військових, багатих селян – усіх тих, кого вважали супротивниками колективізації. Документи свідчать про величезні масштаби репресій: у Західній Україні і Західній Білорусії в 1939 – 1940 р. арештовано і вислано в Сибір більш 10% населення. Нерідко жертвами репресій були поляки, однак не уникали такої долі і сотні тисяч українців.

Об’єднання всіх українських земель у складі Української РСР мало, поза всяким сумнівом, велике позитивне значення. Уперше за багато сторіч своєї історії українці об’єдналися в одній єдиній державі. Але принесений на багнетах Червоної Армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тім, що його майбутнє на інтеграції в Радянський Союз, а саме в створенні незалежної соборної держави. Ці обставини міцно закріплені де – юрі в умовах незалежності.

При підбірці документів та матеріалів використані видання

Білас І. Репресивно- коральна система в Україні 1917-1953 р.р. – У 2-х кн..- К.: Либідь, 1994.-кн.1. С. ; Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917-1939: Зб. док. та матеріалів. – К., 1979. С. ; Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К., 1979. – Т.2, 3, С. ; Культурне будівництво в Українській РСР 1928-червень 1941 рр. : Зб. док. і матеріалів / упор.: Даниленко В., Луговський О. та ін. К., 1986. С. ; Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. / За ред. В.Панібудьласки. – К., 1997. Ч.2, С ; Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. – Мюнхен, 1983. – Т.2 С. ; Культурне будівництво в Українській РСР 1917-1927. К.1986. С ; КПСС в резолюциях и решениях

Индустриализация СССР ; Голод 1932 -1933 на Украине ; Бугай

Культурне будівництво

Збірник

 1. По отчету Центрального Комитета

Из резолюции XIV съезда ВКП(б)

18—31 декабря 1925 г.

В области экономического строительства съезд исходит из того, что наша страна, страна диктатуры пролетариата, имеет «все необходимое для построения полного социалистического общества» (Ленин). Съезд считает, что борьба за победу социалистического строительства в СССР является основной задачей нашей партии.

<•••>

Съезд поручает ЦК руководствоваться в области экономической политики следующими директивами:

а) во главу угла поставить задачу всемерного обеспечения победы социалистических хозяйственных форм над частным капиталом, укрепление монополии внешней торговли, рост социалистической госпромышленности и вовлечение под ее руководством и при помощи кооперации все большей массы крестьянских хозяйств в русло социалистического строительства;

б) обеспечить за СССР экономическую самостоятельность, оберегающую СССР от превращения его в придаток капиталистического мирового хозяйства, для чего держать курс на индустриализацию страны, развитие производства средств производства и образование резервов для экономического маневрирования;

в) основываясь на решениях XIV партконференции, всемерно способствовать росту производства и товарооборота в стране;

г) использовать все ресурсы, соблюдать строжайшую экономию в расходовании государственных средств, увеличивать скорость оборота госпромышленности, торговли и кооперации для повышения темпа социалистического накопления;

д) развертывать нашу социалистическую промышленность на основе повышенного технического уровня, однако в строгом соответствии как с емкостью рынка, так и с финансовыми возможностями государства;

е) всемерно содействовать развитию советской местной промышленности… всячески стимулируя местную инициативу в деле организации этой промышленности, рассчитанной на удовлетворение разнообразнейших потребностей населения вообще, крестьянства в особенности;

ж) поддерживать и толкать вперед развитие сельского хозяйства по линии повышения земледельческой культуры, развития технических культур, повышения техники земледелия (тракторизация), индустриализации сельского хозяйства, упорядочения дела землеустройства и всемерной поддержки разнообразных форм коллективизации сельского хозяйства.

Съезд считает, что одним из необходимых условий для решения этих задач является борьба с неверием в дело строительства со-циализма в нашей стране и с попытками рассматривать наши предприятия, являющиеся предприятиями «последовательно-социалис-тического типа» (Ленин), как предприятия государственно-капита-листические. Такие идейные течения, делая невозможным сознательное отношение масс к строительству социализма вообще и социалистической промышленности в частности, способны лишь затормозить рост социалистических элементов хозяйства и облегчить борьбу с ними со стороны частного капитала. Съезд считает поэтому необходимой широкую воспитательную работу для преодоления этих извращений ленинизма.

КПСС в резолюциях и решениях съездов, конфе-ренций и Пленумов ЦК — М 1984 — Т 3— С 428—430

Основные проблемы пятилетнего плана СССР на на 1928\29-1932/33 гг. из доклада Госплана СССР на V съезде президиумов госпланов союзных республик

Не ранее 7 марта 1929 г.

О двух вариантах плана

Госплан исходит из необходимости составления пятилетнего народнохозяйственного плана в двух вариантах. При анализе вопроса о вариантах нужно прежде всего со всей категоричностью подчеркнуть единство экономического курса и экономической программы в обоих вариантах. Задачи индустриализации и обобществления являются определяющими в обоих вариантах. Строительство обобществленного сектора в сельском хозяйстве намечено почти в одинаковых масштабах для обоих вариантов с максимально доступным для ближайшего пятилетия форсированием этого дела ввиду его особого значения. Распределение народного дохода вообще, и в частности движение доли пролетариата в сумме доходов населения, принципиально идет по общим линиям в обоих вариантах. Наконец, программа работ по усилению обороноспособности страны является почти тождественной для обоих вариантов.

Различие между отправным и оптимальным вариантами при единстве их экономического курса идет по следующим линиям. Отправной вариант учитывает:

а) возможность частичного неурожая в течение пятилетия;

б) примерно нынешний тип отношений с мировым хозяйством (в особенности в смысле прироста долгосрочных кредитов, увеличение которых запроектировано в темпе, характерном для последних лет);

в) относительно менее быстрый (во времени) ход реализации высоких качественных установок в народнохозяйственном строительстве вообще и в сельском хозяйстве в особенности;

г) при условии примерно тождественной оборонной программы в обоих вариантах ее большую относительную тяжесть для отправного варианта. Напротив, оптимальный вариант исходит из:

а) отсутствия в течение пятилетия сколько-нибудь серьезного неурожая;

б) значительно более широкого размаха экономических связей с мировым хозяйством как в силу наличия больших экспортных и говорить не приходится. Ручаюсь, что нет и одного, который в душе не ругал бы и партию, и соввласть… Трудящиеся говорят втихомолку (боятся громко), что Сталин или умышленно ведет страну к катастрофе, или уж очень ловко ему очки втирают местные работники…

Да и к тому же, где будет энтузиазм в массах, когда верх партии говорит о том, что мы накануне катастрофы, и рабочий думает (зная это), что Вы с умыслом ведете так дело Ленина, чтобы погубить. А открыто сказать все боятся потому, что неокота стать жертвой рационализации. Вот и я фамилии своей не подписываю. Знайте только, что мне дорога партия и ее дело, и не причисляйте меня ни к правым, ни к троцкистам. Плевать на них я хотел. Дорого только дело Ленина, а оно гибнет… (Рабочий).

ЦГАНХ.—Ф. 7486—Оп. 37.—Д. 65.—Л. 102— 104, 106, 107.

Из материалов к отчету правительства СССР за 1928/29 гг.

Не ранее 1 октября 1929 г.

Промышленность

Общепромышленный план и его выполнение Выполнение производственного плана

Выполнение производственного плана отчетного года характеризуется превышением предположений пятилетнего плана, в особенности по отраслям тяжелой индустрии.

Производство 1928/29 гг., начавшееся для ряда отраслей в очень тяжелых и напряженных условиях, при расшатанной трудовой дисциплине отсталых слоев рабочих, при ограниченных возможностях по завозу импортного сырья и при наличии напряженного положения с сельскохозяйственным сырьем, выявило широкие возможности и резервы, имеющиеся в социалистической промышленности и коренящиеся в производственном энтузиазме рабочего класса.

План на 1928/29 гг. был превышен по всей промышленности в целом на 2,3%, при этом по группе «А» — на 2,4% и по группе «Б»-на 2,2%. (…)

Организация новых производств

Процесс индустриализации СССР шел в отчетном году не только за счет количественного роста существующих производств, но и за счет качественных сдвигов в составе продукции. Наряду с дальнейшим расширением существующих производств создался ряд новых отраслей промышленности, не существовавших до революции, и ряд новых производств в составе старых отраслей промышленности. (…)

По приблизительным подсчетам продукция новых производств общего машиностроения в 1928/29 гг. составила не менее 200 млн. руб. Поставлено было производство машин и инструментов для нефтяной промышленности (бурильные станки, глубокие насосы, насосы для нефтепроводов и т. д.), каменноугольной (врубовые машины, отбойные и бурильные молотки, конвейерные приводы, углемойки, сортировки и т. д.) и металлопромышленности (станки для обработки металлов, разное специальное оборудование и т. д.); развернуто было производство химического машиностроения, оборудования для строительства заводов строительных материалов, дорожных машин, машин для механических стекольных заводов и кожевенных машин. В широком размере поставлено было производство текстильных машин (прядильные, красильно-аппретурные, ткацкие автома-ты, трикотажные и т. п.).

В области постановки тракторо- и автостроения также имеются большие достижения. Тракторостроение поставлено было на заводах «Красный путиловец» и Харьковском паровозостроительном. В 1928/29 гг. ими было выпущено из производства 3267 тракторов. Значительно расширилось производство автомашин: 1900 против 800 в 1927/28 гг.

В области сельскохозяйственного машиностроения постановка новых производств также достигла значительного развития. Эти производства в 1928/29 гг. дали больше 20% продукции всего сельскохозяйственного машиностроения. (…)

Электростроительство и электроснабжение

План и итоги электростроительства

По утвержденному СТО плану электростроительства в 1928/29 гг. сеть государственных районных станций должна была увеличить свою мощность за счет постройки новых станций и расширения существующих на 170,5 тыс. кВт, в том числе: по Шатурской станции имени Ленина — на 44 тыс. кВт, по 1-й Московской имени Смидовича — на 35 тыс. кВт, Каширской — на 22 тыс. кВт, Нижегородской — на 22 тыс. кВт, Штеровской — на 22 тыс. кВт, Бакинской «Красная звезда» — на 20 тыс. кВт, новой Саратовской станции — на 5,5 тыс. кВт. Фактическое же увеличение в отчетном году составило 155 тыс, кВт. (…)

Из сопоставления этих цифр видно, что вступившая в эксплуатацию мощность составляет 91% плана, причем нужно указать, что к 1 Октября 1929 г. предусмотренные в плане новые турбогенераторы на Каширской, Штеровской и Бакинской станциях были уже установлены, но не переданы в нормальную эксплуатацию, а Саратовская станция при готовности всего оборудования не могла вступить в эксплуатацию вследствие опоздания в получении паропроводов, заказанных за границей. (…)

Концессии

Действующие концессии

Всего на протяжении истекшего года действовало в СССР 59 концессионных предприятий. По национальности эти предприятия распределяются следующим образом: Германия — 12, Япония — 11. Англия — 6, Австрия — 5, США — 4, Польша — 4, Франция — 3, Швеция —- 3, Финляндия — 2, Дания — 2, Норвегия — 2, Италия — 1, Литва — 1, Голландия — 1. Чехословакия — 1, международные филантропические организации— 1.

По отраслям народного хозяйства действующие концессии распределяются следующим образом: горнодобывающая промышленность— 11, сельское хозяйство и промысла— 11, машиностроение и металлопромышленность—7, транспорт и связь—6, торговля — 6, химическая промышленность — 4, галантерея — 4, лесная и лесообделочная — 4, текстильная промышленность — 2′, строительство—2, канцелярские принадлежности—2. <…)

Если сравнивать число действовавших в отчетном году концессионных предприятий с количеством концессий, работавших в течение предыдущих лет, то обнаружится общая тенденция к уменьшению числа существующих в СССР концессионных предприятий. Если на 1 октября 1927 г. действовало 73 концессии, на 1 октября 1928 г.—68, то на 1 октября 1929 г. уже действует только 59 концессий, причем в этом числе имеется и ряд концессий, находящихся в стадии ликвидации или ведущихся на этот предмет переговоров. <…>

Договоры технической помощи

На протяжении отчетного года поступило 63 предложения по технической помощи, ^в 1925/26 гг. поступило 21 предложение, в 1926/27 гг.- 32, в 1927/28 гг.- 48. Таким образом, в отношении предложении технической помощи в отчетном году наблюдается значительный рост по сравнению со всеми предыдущими годами Кроме того, следует отметить, что большинство предложений исходило от крупных и солидных фирм, обладающих большим организационным и производственно-техническим опытом. <…>

В течение отчетного года было заключено 25 новых договоров технической помощи, из коих 13 падает на американские фирмы и 10 — на германские. Всего с ранее заключенными на 1 октября 1929 г. действует 70 договоров технической помощи.

Индустриализация СССР. 1929—1932 гг.: Документы и материалы.—М., 1970.—С. 196, 198 199 201, 202, 204, 205. 215, 216, 218.

Из докладной записки горнометаллургического сектора Госплана СССР заместителю председателя Госплана СССР об итогах капитального строительства черной металлургии в период первой пятилетки

16 декабря 1932 г.

Пятилетка черной металлургии, разработанная Главчерметом и вошедшая составной частью в общий пятилетний план развития промышленности СССР, впоследствии была скорректирована специальными постановлениями ЦК ВКП (б) о работе Югостали — 8 августа 1929 г. и о работе Уралмета — 15 мая 1930 г. Поэтому формальное сопоставление того, что намечалось пятилеткой, с тем, что фактически выполнено, может привести к неправильным выводам.

Значительное (более чем в 1,5 раза) увеличение проектной мощности новостроящихся заводов (вместо установленных раньше 5980 тыс. т чугуна мощность всея заводов была увеличена до 10 млн. т) повлекло за собой удлинение сроков строительства и тем самым изменило сравнительно с планом относительный объем закон* чеиных капитальных работ каждого года.

Концентрация работ по реконструкции на нескольких наиболее эффективных заводах (заводы Макеевский металлургический, им. Дзержинского, им. Ворошилова), а также и укрупнение самого масштаба реконструкции делает в известном смысле условным простое сопоставление капитальных затрат по этой линии с данными пятилетнего плана. (…)

В 1929 г. начали строиться Магнитогорский и Кузнецкий заводы, в 1930 г.— Запорожский, Азовсталь, в 1931 г. — Ново-Липецкий и Ново-Тульский, Криворожский, Ново-Тагильский и Никопольский (трубопрокатный), причем форсирование строительства большинства этих заводов относится к 1932 г. <…>

Доля Востока (Урала и Сибири) за годы пятилетки значительно выросла: с 23,5% в 1928/29 г. до 59,8% — в 1931 г. и 47,5% — в 1932 г.

Значительное повышение удельного веса Юга в 1932 г. (46% про-тив 34% в 1931 г.) объясняется, во-первых, чрезвычайно низким выполнением плана капитального строительства по отдельным новостройкам Урала (в особенности Ново-Тагильскому заводу), во-вторых, форсированием строительства на Украине трех металлургических гигантов — Запорожстали, Азовстали, Криворожского завода, имеющих огромное народнохозяйственное значение…

Удельный вес законченного строительства в общей сумме капитальных вложений данного года изменился в исследуемый период следующим образом: 1928/29 г.—67,7%; 1929/30 г. — 78,3%;

1931 г.— 48%; 1932 г.— 50%.

Резкое снижение относительной доли законченных работ в 1931 г. и последующем году объясняется характерным для этих лет огромным размахом капитального строительства.

Для того чтобы судить об относительном значении капитальных вложений 1931 г. и 1932 г., достаточно указать, что сумма вложенных средств за оба эти года в 2,2 раза превышает основные фонды черной металлургии на 1 января 1931 г. (в оценке с учетом износа).

1931 год является годом значительного развертывания строительных работ по основным гигантам пятилетки: Магнитострою, Кузнецкстрою и другим заводам. Это развертывание строительства характеризуется значительным объемом затрат на вновь начинаемые работы. В 1930 г. вновь начато работ на сумму в 214 млн; руб., или 47,4% общей суммы затрат данного года. В 1931 г., соответственно, имеем около 260 млн. руб., или 32,5%. Кроме того, укрупнение масштаба строительных работ приводит при прочих равных условиях к удлинению сроков их окончания, а следовательно, также является одним из факторов, действовавших в сторону снижения относительной доли законченного строительства в 1931 г. <…)

Вместо предусмотренных пятилеткой 60 (в том числе 40 новых доменных печей) фактически будет введено 32 (в том числе 16 но-вых). <…>

Из намеченных пятилеткой 70 мартеновских печей войдет в эксплуатацию 38. (…)

Значительное отставание сравнительно с проектировками пятилетки мы имеем по прокатным цехам. Вместо предусмотренных пятилеткой к пуску 57 (в том числе 44 новых) прокатных станов фактически будет введено в эксплуатацию 13 (в том числе 7 новых).

При этом так же, как и по мартеновским цехам, уральские заводы характеризуются наибольшим отступлением от плана. Из 29 намеченных к пуску новых станов фактически пущен только один, что также объясняется новыми (отличными от принятых в пятилетке) принципами реконструкции уральской металлургии.

Индустриализация СССР. 1929—1932 гг.: Документы и материалы.—С. 170—176.

Из объяснительной записки сектора труда и кадров Госплана СССР к плану по труду, культуре и быту на 1935 г.

1 января 1935 г.

В 1934 г. армия пролетариата во всей системе народного хозяйства составляла 23224,9 тыс. человек. Как известно, IV сессия ЦИК СССР определила этот состав в 23,4 млн. человек. По крупной промышленности состав пролетариата определяется в 6396 тыс. человек при плановом задании в 6128,6 тыс. человек; по строительству —2679 тыс. человек при плановом задании 3017 тыс.; по сельскому хозяйству— 3015 тыс. при плановом задании в 3213 тыс.; по транспорту — 2509,8 тыс. при плановом задании в 2332,8 тыс. Таким образом, при некотором перераспределении состава рабочей силы по секторам хозяйства общий план по численности рабочих и служащих 1934 г. выполнен. Значение этого факта выступает более рельефно, если вспомнить, что великий план хозяйственных работ первой пятилетки мы начали с составом в 11 559 тыс. человек. Армия пролетариата, следовательно, у нас более чем удвоилась за это время. <…)

Дело, однако, не только в вовлечении новых масс в процесс общественного производства, а и в приобщении их в кратчайший при этом срок к новейшей технической культуре. А ведь в производство влились громадные массы молодняка и женщин. В составе рабочих и служащих на 1 января 1934 г. мы имели: по промышленности—35,6% женщин, по транспорту—15,1%, по системе совхозов—26,9% и МТС—8,9%; в составе рабочих крупной промышленности на 5223,8 тыс. человек мы имеем 1918,9 тыс. женщин, в том числе 319 тыс. в металлообрабатывающей промышленности из общего состава рабочих в 1357,3 тыс.

В составе рабочих и служащих промышленности удельный вес молодняка (до 23 лет) достигал в 1934 г. 34,4%, а среди рабочих крупной промышленности — 37,4%. Этот молодой отряд работников мог быстро подняться на высоты социалистического труда, только подкрепив себя необходимыми техническими знаниями и пройдя солидную общественно-воспитательную школу.

Прослеживая с этой стороны итоги 1934 г., мы видим, что это год ликвидации неграмотности, год проведенной большой массовой работы по овладению техминимумом, год роста квалифицированных кадров, в том числе из состава ранее отсталых окраинных национальных районов. 24 036,2 тыс. учащихся в начальной и средней школах, 683,4 тыс. учащихся в техникумах, 472,6 тыс.— в вузах и втузах, 344 тыс. человек выпускников из ФЗУ, которые, опираясь на 7-летнюю школу, крепко встали на путь массовых выпусков квалифицированных рабочих в короткие при этом сроки.

Индустриализация СССР. 1933—1937 гг.— С. 409—411

ПОСТАНОВА РАДИ НАРОДНИХ КОМІСАРІВ УСРР “ПРО ЗМЕНШЕННЯ ЗЕРНОВОЇ РОЗКЛАДКИ НА ВРОЖАЙ 1920 р.”

29 березня 1921 р.

У виконання постанови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 27 березня цього року про скорочення розкладки збіжжя на врожай 1920 року на 450 млн пуд. Рада Народних Комісарів ухвалю є;

1. Волинську, Катеринославську, Харківську й Чернигів-ську губ., які виконали найбільший відсоток хлібної розкладки і які налічують найбільшу кількість селянських господарств, на яких тяжко відбивалася ця розкладка, цілком звільнити від виконання частини її, що залишилася.

2. Для останніх губерній відповідно загальному економічному стану і відсоткові виконаної по сей час хлібної розкладки встановити таку скорочену цифру розкладки, що обов’язкова до здачі негайно після кінця засівної кампанії в розпорядження державних продовольчих органів :

Олександрівська 15 млн пуд.

Полтавська 13 млн

Кременчуцька 6500 тис. »

Київська 9500 тис. »

Одеська 3 млн »

Миколаївська 3 млн »

Донецька 2500 тис. »

Подільська 1500 тис. »

3. Зобов’язати Наркомпрод в триденний термін подати на затвердження Ради Народних Комісарів правила про розпорядження селянами своїми лишками, що залишаються у них після розкладки.

4. На назначені в точ. 1 чотири губернії негайно, після затвердження в Раді Народних Комісарів поширити вказані в точ. З правила, на останні губернії поширити ті правила в міру того, як вони цілком виконають значно скорочену розкладку.

5. Обов’язати Наркомпрод почати негайно організацію державних товарообмінних пунктів у тих губерніях, де селянство звільнено від розкладки і лишки відходять в розпорядження селян.

6. Поручити Нарііомпроду і Наркомвнусправ у триденний термін подати на затвердження Ради Народних Комісарів проект заходів по урегулюванню ринків, базарів, ярмарок і по боротьбі з перекупщиками і спекулянтами.

7. Поручити Наркомпроду А той же термін подати на затвердження Ради Народиих Комісарів положення про надання професійним спілкам права і пблеґіайння можливості закуповувати через сільські споживчі товариства продовольчі продукти у селян, що виконали розкладку, або звільнених від неї.

8. Ця постанова вводиться в силу телеграфне.

Харків, 29 березня 1921 р.

Голова Ради Народних Комісарів X. Раковський Керуючий справами Радванаркому Солодуб Секретар РНК Ахматів

ПОСТАНОВА РАДИ НАРОДНИХ КОМІСАРІВ УСРР «ПРО НАТУРАЛЬНИЙ ПОДАТОК НА ЗЕРНОВІ ПРОДУКТИ»

29 березня 1921 р.

З метою вчасного інформування українського селянства про ту кількість зернових продуктів, яку воно повинно буде здати в порядку трудового податку з урожаю 4921 року, виходячи з бажання полегшити тяжкий стан селянського господарства через передання в його власне розпорядження можливе більшої кількости витворених продуктів, Рада Народних Комісарів ухвалює:

Встановити натуральний податок на зернові продукти на 1921 і 1922 рік у 117 млн пуд., замість 160 млн пуд. 1920/ 21 року, при чому з цих 117 млн пуд. утворити губерніяль-ні продовольчі фонди в розмірі 18 мли пуд., що повинні служити для продовольчого забезпечення незаможнього селянства і придбання за кордоном товарів для українського селянства. Таким чином, на безпосередні потреби робітничо-селянської держави для забезпечення Червоної Армії і робітників залищається тільки 99 млн пуд.

Постанову ввести в силу телеграфно.

м. Харків, 29 березня 1921 р.

Голова Ради Народних Комісарів X. Раковський Керуючий Справами Раднаркому Солодуб Секретар РНК К. Ахматів

ПОСТАНОВА РАДИ НАРОДНИХ КОМІСАРІВ УСРР «ПРО ЗНИЖЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО НАТУРГЮ ДАТКУ, ЗАМІНУ ЙОГО НА ГРОШІ І ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД НЬОГО В ГУБЕРНІЯХ ТА ПОВІТАХ, ЯКІ ОГОЛОШЕНІ НЕВРОЖАЙНИМИ»

14 січня 1922 р.

З метою збереження сільського господарства, забезпечення насіннєвим матеріалом і полегшення внесення належного податку з місцевостей, що потерпілії від неврожаю, як крайній виняток для біжучої кампанії, Рада Народних Комісарів ухвалила:

1. В губерніях Запорізькій, Донецькій і повітах Дніпровському, Харківському, Миколаївському — Миколаївської губ., Одеському, частині Тіраспольського і Вознесенського пов.— Одеської губ., Катеринославському, Новомосновському пов. Катеринославської губ., Константиноградському, Кобеляцькому пов. Полтавської губ., які оголошуються неврожайними, губвиконкомам на пропозицію опродкомгубів надається право:

а) понижувати ставки продовольчого натурподатку окремих відомств,

б) дозволяти окремим господарствам заміну продовольчого натурподатку на гроші,

в) зовсім звільнювати від продовольчого натурподатку.

2. Гроші, яки надходять замість натурподатку, вживаються на утворення фонду, який в в розпорядженні губземвід-ділів і повинні бути використані тільки для добуття насіннєвого матеріалу.

3. Для виконання цієї постанови доручається Нарком-продові по згоді з Уповнаркомфіном і Наркомземом в якнайскоріший термін видати інструкції про заміну продподат-ку на гроші, про порядок прийому грошей і відчитів по цій операції і порядок використання отриманого грошового фонду.

м. Харків, дня 14 січня 1922 р.

Голова Ради Народних Комісарів X. Ракобський Керуючий справами Раднаркому Солодуб

ПОСТАНОВА ВУЦВК «ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СПРАВИ ПОДАННЯ ДОПОМОГИ ГОЛОДУЮЧИМ»

1 березня 1922 р.

Приймаючи на увагу величезні розміри нещастя, що охопило Україну й Росію, та необхідність самої нещадної боротьби з злочинами й правопорушеннями, що перешкоджають справі переведення допомоги голодаючим — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет вважає необхідним збільшити відповідальність за невиконання обов’язків, покладених на урядових осіб та населення, по поданню допомоги голодаючим і з нею метою ухвалив:

1. Всі урядові особи, винні в невиконанні покладених на них службових обов’язків у відношенні допомоги голодаючим, а також винні в невчаснім або недбайливім їх виконанні, підлягають суворій карі, як за тяжкий службовий злочин, аж до позбавлення волі на п’ять років та конфіска-ти майна.

2. Тій же карі підлягають і службовці транспорту, винні в затримці продовольчих, засівних і інших вантажів, направлених на адресу голодаючих.

3. Члени комісій допомоги голодаючим й представники відомств, що викликаються ва засідання цих комісій, винні в неприсутності на засіданнях без поважних причин, підлягають як за преступну недбайливість до службових обов’язків, або саботаж — карам, з’єднаним з усуненням з посади й позбавленням права займати посади в державних та громадських установах.

4. Керівники й співробітники громадських організацій, а також приватні особи — винні в невиконанні без поважних причин обов’язків по поданню допомоги голодаючим, взятих ними по умов з державними установами, а також за невчасне або недбайливе їх виконання підлягають карі до п’ятирічного позбавлення волі й конфіскати майна.

5. Приватні особи, винні в невиконанні без поважних причин зобов’язань у відношенні до подання допомоги голо-даючим, підлягають карі вв’язаній з конфіскатою майна, але без позбавлення волі.

6. Урядові, або приватні особи, винні в грабунках, або привласненні призначеного для допомоги голодавдчим майна або вантажів, а також підпомогачі та переховувачі підлягають найсуворішим карам, згідно а декретом ВУЦВКу од 15 червня 1921 р. про боротьбу з грабунками аж до вжитку найвищої кари.

7. Тій же карі підлягають й урядові особи винні в вима-ганні або бранні хабарів у всіх виглядах за допомогу голо-даючим, що робиться в порядку службовому, або ті, що використовують свій службовий стан в особистих корисливих цілях і на шкоду голодаючим.

8. Всі справи по перерахованих в п. п. 6 та 7 злочинах підсудні революційним трибуналам по військовому відділові й мусять слухатися не пізніше двохтижневого речинця з дня вступу при самій широкій привселюдності.

м. Харків, дня 1 березня 1922 р. Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету

Петровський Секретар ВУЦБКу А. Іванов

104. ПрвГопешення самостійності Карпатської України

Самостійність Карпатської України проголошено 15 березня 1939 р. Законом 8. І Першого сойму Карпатської України.

Закон Ч. 1 й

Сойм Карпатської України ухвалив цей закон;

§ 1. Карпатська Україна е незалежна Держава. § 2. Назва Держави е: Карпатська Україна. ‘-§ 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом КУ, на чолі.

§ 4. Державна мова Карпатської України є українська мова. § б. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня.

§ 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідьу лівім червонім полі й чотири сині та жовті смуги в правому півполі і Тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові. § 7. Державний гімн Карпатської України е: «Ще не вмерла

Україна…» § 8. Цей закон обов’язув зараз од його прийняття.

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 398.

105. З політичної програми Організації Українських Націоналістів

(УХВАЛЕНО II ВЕЛИКИМ ЗБОРОМ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ)

26—27 серпня 1939 р.

РОЗДІЛ І

Ідеольогічні засади

1. Український націоналізм стоїть на становищі психольоп’ч-но-суспільного волюнтаризму й чинного ідеалізму в синтезі повноти творчого життя.

Ідею націоналізм розуміє як творчу силу й образ нової дійсно-: сти нації — за які йде постійний змаг.

Воля, ідея та чин становлять творчу синтезу й динаміку життя Та його постійного росту. Тому націоналізм головний натиск кладе на свідомий організований чин і на постійне — ідейно узмістов-лене та суспільне визначене — зусилля.

2. Український націоналізм — це духовий і політичний революційний рух, зроджений із унутрішньої природи й традицій Української Нації в боротьбі за підстави й цілі творчого буття.

3. Українська нація — це підстава й мета кожної чинности українського націоналізму.

4. Органічна звязаність націоналізму з нацією—це факт при-роднього порядку, і на ньому спирається ціле розуміння істоти нації.

5. Нація — це найвищий тип людської спільноти, що при своїй духовій й суспільній зрізничкованості має один унутрішній зміст—витворений однаковістю природнього положення, спільним пере-життям історичної долі та невпинним змаганням до повното са-моздійснення.

6. Внутрішня форма нації — це основний чинник її динамічного тривання й водночас із тим принцип її органічного єднання, що дає нації впродовж її історичного розвитку суцільну, означувану в різних її виявленнях, духову окресленість.

У цьому означенні внутрішня форма нації — це ідея, -що упід-ставнює її історичне ставання. , ,

7. Історичне ставання — цей наглядний вираз постійної акту-альности національної ідеї — виявляє вічний ідеал нації втриматися в світовій дійсності в ролі безпосередньо-чинного підмету з найширшою сферою впливу.

8. На шляху до власного самоздійснення в історії нація збільшує свої біофізичні сили, поширюючи рівночасно свою територі-яльну базу.

В ній відбувається невпинний процес переформлювання етнічних первнів у синтезу органічної національної едности, з погляду цієї своєї чинности — нація завжди знаходиться в стані власного

росту.

9. Найвидатніший засіб росту нації—це її творчий дух, що узмістовлюється у вартостях культури.

Ці вартості скріплюють унутрішнго спійність і окремішність нації, посилюють її відборонність назовні та простелюють їй шляхи впливів на зовнішнє оточення.

10. Умова, що забезпечує нації тривалу й активну участь у світовому середовищі,— це найбільше пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.

11. Держава—це зовнішня форма такої взаємочинности всіх

діючих сил нації, яка відповідає основним її яі:остям і в цей спосіб уможливлює її нормальний розвиток.

Держава — це також форма організованого співвідношення сил, замкнених ув органічну цілість-синтезу, відмежовану назверх як самостійна збірна одиниця.

12. Через державу стає нація повновартним чинником світової історії, бо тільки державна організація надає нації всі прикмети історичного підмету.

13. Державна форма життя нації найвимовніше підтверджує чинний характер національної ідеї.

Зєдинення всієї етнічної території у власній державі—це най-природніше намагання й найважливіша живлоза підстава будуч-ности нації.

14. Найперше завдання Української Нації з стані її політичного поневолення — це відновлення політично-правної організації, означеної як Українська Суверенна, Соборна Держава.

15. Для створення, закріплення й розвитку держави необхідно, щоб вона вможливлювала всебічну творчість усіх суспільних складників нації в системі їх взаємочинности на засаді інтеґра-лізму.

16. Український націоналізм змагає до здійснення державного ідеалу зусиллями українців — організованих на принципах чинного ідеалізму, героїчної моралі та індивідуального почину.

17. Носієм ідей українського націоналізму та реалізатором його завдань є Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах всеукраїнства, надклясовости й протипартійности.

РОЗДІЛ II Державний лад

; 1. Устрій Української Держави будуватиметься на засадах на-Ціократії.

2. Націократія — це влада нації в державі, що спирається на зорганізованій й солідарній співпраці всіх соціяльно-корисних верств, обєднаних — відповідно до їх суспільних функцій — в представницьких органах державного кермування.

3. Основні засади націократії: національна солідарність, над-клясовість й протипартійність.

Тільки спільні узгіднені зусилля цілого національного суспільства для забезпечення сили й ладу держави запевнять у лоні наші всім її верствам внутрішній мир, працю, законність й соціяль-•ну справедливість.

4. Місце в суспільній ієрархії та участь в державному житті

акя

залежатимуть від обовязків громадянина та його праці в користь нації, держави й суспільства.

Тільки соціяльно-творчі складники Української Нації будуть управненними й гідними участи в кермі державою.

5. Всі верстви нації обєднюватимуться — відповідно до родів праці, професій і господарських функцій — в професійно-станових організаціях.

6. В часі боротьби та переходових етапів державного будівництва України лише диктатура Вождя Нації забезпечить державі внутрішню силу й відпорність.

Устроєві форми державної влади розвиватимуться відповідно до ступневих етапів державного будівництва України, а саме: національного визволення, державного скріплення і дальшої розбудови.

7. На чолі держави стане покликаний організованою волею нації Голова Держави — Вождь Нації.

Він уосіблюватиме суверенність і єдність нації, стоятиме на чолі її збройної сили й кермуватиме державою через призначені ним і відповідальні перед ним органи виконавчої влади.

8. Органи законодатної влади держави творитимуться на засаді представництва всіх — обєднаних у професійно-станових організаціях — суспільних верств нації.

9. Професійно-станові організації сполучатимуться, згідно з ідміністративно-територіальним розподілом держави і за принципом вертикальної організації, в центральні обєднання.

10. Задержуючи засади інтегралізму й централізації в державному управлінні, держава водночас сприятиме здоровим формам децентралізації й широкій участі населення в місцевій самоуправі.

11. Судівництво в державі буде незалежне.

Підстава націоналістичного права — це внутрішня повязаність між нацією та її правом.

Держава встановить відповідне правосвідомості й традиціям українського народу право, що розірве з чужими його духові прав-ними системами окупацій.

12. Існування політичних партій буде заборонено законом. Єдиною формою політичної організації населення Держави буде ОУН — як підстава державного ладу й чинник національного виховання та організації суспільного життя.

13. Своє відношення до національних меншин держава узалеж-

нить від їхньої постави до визвольних змагань України та її дер-

жавности. <…>

Українська суспільно-по’ літична думка в XX сг.— Т. 2— С. 899—402.

106. З відозви II Великого Збору Українських Націоналістів

Серпень 1989 р.

Націоналісти! Українці! ^ Українським народом після довгих років неволі відновлені та його іменем проголошені державно-правні акти Самостійності й Соборності України існують і зобовязують нас!

Героїчною смергю тисячей і тисячей борців закріпили ми їх у наших душах і чинах. І хоч хвилево нас переможено, то духово ми знову стали державним народом.

Сьогодні ще немає Української Держави, та вона не вмерла. Як ідея й боєве гасло вона живе в наших серцях, а її здійснення є справою обовязку, чести й гідности кожного українця.

Володіння Сходом Европи колись належало нам. Перша Великокнязівська Київська Держава, Галицьке-Володимирська Держава й Гетьманщина Богдана залишили нак світлі традиції.

Черпаючи в героїці й трагічній величі нашого історичного минулого силу для відродження нації, теперішний керівник боротьби українського народу, Організація Українських Націоналістів, піднялася зруйнувати окупації та здвигнути Українську Державу.

На шляху тієї боротьби згинув Вождь ОУН і народу—Евген Коновалець.

Вбиваючи Вождя, сподівалася Москва заломити визвольний рух Української Нації. Але не досягла своєї ціли! Загинувший Вождь, як символ боротьби, ще сильніше зеднав увесь український нарід.

Перемога або смерть! — це заповіт, що його залишив нам Вождь, Основоположник і Обновитель.

В найглибшій пошані до священної волі Першого Вождя Націоналістичної України, визнаючи довічне значення Його зусиль і трудів для народу, Великий Збір Українських Націоналістів од-нодушно затверджує рішення Евгена Коновальця призначити своїм наступником колишнього шефа штабу Дієвої Армії й корпусі/ СС та краєвого команданта УВО полковника Андрія Мельника.

Великий Збір Українських Націоналістів, що складається з провідників революційно-визвольної боротьби в підсовєтській Україні, Галичині, Волині й сумежних із ними північних Землях, в Буковині, Бесарабі” й в Карпатській Україні та з представників націоналістичних кадрів української еміграції в Европі, в Зєдине-них Державах Північної Америки, Канади, Аргентини, Бразилії й Далекого Сходу, є виразником волі всього українського народу.

Боротьба націоналістично-революційних сил всієї України —

остаточно оформлена Першим Конгресом Українських Націоналістів у 1929 р. в ОУН— показала могутній порив борців, що збройними чинами кинули визов окупантам в імя Нової ідеї.

З гордістю дивимося ми сьогодні на ту боротьбу, що змобілі-зувала всі здорові сили українства на площині непримиренного змагу з ворогами.

Ми горді, що ОУН вийшла з рядів фронтових вояків — учасників нашого збройного Визвольного Зриву.

З чину, з крови й смерти для ідеї зродилася нова Віра українства—Український Націоналізм!

Те, що початок організованому націоналістичному рухові дало вояцтво Великого Визвольного Зриву, має глибоке значення!

Українська збройна сила від століть високо держала прапор національної ідеї всупереч усім силам розкладу і рабства. Вірна своїм традиціям вона вилонила тих, що здвигнули Націоналістичну Революцію.

Хвилина, яку тепер переживаємо, вимагає від нас найбільших зусиль, щоб зорганізувати сили нації для рішального бою з зай-манцями українських земель.

Щоб успішно повести революційний зрив, треба ще сильніше і з більшою напругою волі продовжити творення і відбудову Української Армії.

Збройна сила — це завдання дняі

Виховати політичних та громадських провідників у дусі націоналістичних ідеалів, які потрапили б зорганізувати народні маси для організованого чину і були б взором усіх особистих і громадських чеснот, це наше повсякчасне завдання.

Перевиховати нарід у націоналістичну спільноту, виплекати націоналістичну людину волі, чести й посвяти, створити новий, героїчний тип українця — це вічне завдання націоналізму.

Або українство стане націоналістичне, або ми останемо рабами!

<„.>

Українці/

Наша зовнішна політика залишається незмінною від хвилини, коли впали перші стріли Боєвиків-націоналістів. Ключове положення України на грані двох світів визначає її особливу ролю в Европі. Тому боротьба за Українську Державу не буде ні легкою, ні простою, ні, тим більше, безкровною.

Легка річ не гідна слави!

Щоб проділати важке завдання відбудови Української Держави, треба ще тіснішого зєдинення всіх українських патріотів, усунення слабодухів, винищення запроданців і перевертнів!

Великий Збір Українських Націоналістів закликає всі понево

лені окупантами України народи, що боряться за своє визволення, до співділання з ОУН.

Проти Росії і большевизму, проти Польщі, Румунії, Мадярщи-ни, а за Суверенну Соборну Українську Державу бореться ввесь український народ під проводом Андрія Мельника і ОУН. З того шляху він ніколи і серед ніяких умовин не зійде, хоча б і довелося йому стати на прю з цілим світом.

Грядуть переломові та грізні дні, що можуть нам принести і чергові удари. Проте ж ми віримо в остаточну перемогу нашої Великої Святої Ідеї!

Хай живе Суверенна Соборна Українська Державаї

Хай живе Українська Національна Революція!

Хай живе Організація Українських Націоналістів!

Слава Першому Вождеві Націоналістичної України Евгенові Коновальцеві!

Слава Вождеві Андрієві Мельниковії

Слава Українії Дано у місці постою в серпні 1939 р.

Президія II Великого Збору Українських Націоналістів

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 420—423.

107. Маніфест вождя *

З нагоди II Великого Збору Українських Націоналістів

Серпень 1939 р.

Український Народе!

В особливо важкий час доля судила мені взяти керму революційної боротьби народу за свободу. Напередодні рішаючих подій злочинна рука агента ГПУ вирвала зпоміж наших рядів Евгена Коновальця. З волі Його та Великого Збору Українських Націоналістів перебрав я провід боротьби за Суверенну Соборну Українську Державу.

Преважкий обовязок, що його я рішився взяти на себе, та Історична відповідальність за визволення Батьківщини, що її я

* Подається із скороченнями (Ред.)

несу, диктують мені в оцей переломовий час звернутися до Вас, українці, з цим словом.

Передумовами успіху в дужанні народів завжди були: моральна сила, мобілізація мас довкола одної Ідеї, одної Організації, одного Проводу та передусім організації свідомої своїх цілей та великої характером провідної верстви.

На першому й вирішному пляні при організації її ми поклали творення військового кадру. Збройна сила вирішить наш змаг! Тому ставимо її розбудову сьогодні на передове місце. Творення української збройної сили вимагає спільних зусиль усього українського загалу, усіх українських патріотів.

Безспірною була і є та правда УВО—ОУН, яку потверджує історія усіх часів і народів,—саме те, що лише власними силами, під єдиним проводом, в єдиній організації, з єдиною ідеєю, якою горіли серця усіх великих патріотів, визволялися народи. Зокрема, тепер більше як коли-небудь ідея власних сил знаходить у житті своє підтвердження. Бо тільки зі сильними рахується світ і тільки сильні мають у ньому приятелів. У жорстокій боротьбі народів слабим місця немає.

Українці!

Вимагаю від вас сьогодні повного і-беззастереженого довіря до Проводу визвольного революційного змагу. Мусимо зосередити всі наші сили на фронті боротьби з займанцями українських земель, приборкати всі відосередні течії та прочистити національні ряди від вислужників ворогів! Всі українські патріоти знайдуть собі належне місце в широкому руслі національного росту і боротьби. Всім їм буде дана можність праці і служби Батьківщині, а й збаламученим і несвідомим, що в час пізнають свої похибки, не буде замкнений поворот до національної спільноти.

Але теж з усією рішучістю додаю, що не буде пощади яничарам! Гарячим залізом випалимо їх з національного організму!

Відкидаючи творення т. зв. єдиного національного фронту з партійних угруповань, змагаємо за націоналістичну спільноту ідеї й чину! Нам йде про якість, про характер, не про скількістьі Проте ж ми захищаємо ідею єдиного національного революційного фронту боротьби нації за суверенність, ідею зєдинення спільних, однакових душ, душ борців! Хто живе, хто горить нашою ідеєю, іде з нами та не потребує скріплювати себе штучними й оманливими міжпартійними зліпками й порозуміннями. Кожен український патріот підчиниться в усьому ОУН, що право кермувати визвольно-революційною боротьбою народу здобула собі гекатомбами жертв на вівтарі Батьківщини! <…>

Український народе!

Коли перед 13 роками в Парижі, а перед роком у Ротердамі з рук Москви падали Симон Петлюра й Евген Коновалець, Головний Отаман і Вождь-Основоположник та Обновитель, думали вороги, що завдали смертні удари самій ідеї. Та завелися. Освячена кровю Вождів ідея зросла буйними паростями в душах наших! Українська Держава існує в серцях народу сьогодні, а завтра буде наявним фактом.

ОУН, не зважаючи на важкий удар, скріпила свою діяльність на СУЗ і в рішальних подіях виконає своє історичне завдання. Ідеї українського націоналізму під тими чи другими формами проникають вже сьогодні всю дійсність над Дніпром. Організаційним завершенням цих ідей була й є ОУН Евгена Коновальця! Смерть Евгена Коновальця — це доказ тієї великої небезпеки, якою є для Москви Українська Національна Революція,—це доказ сили ОУН на СУЗ.

Польща, другий відвічний ворог України, вогнем і мечем винищує борців за волю. Слідами Москви і Польщі ідуть у боротьбі з українством Румунія і Мадярщина. Даремні зусилля ворогів! Щоб вбити ідею свободи, треба винищити всіх українців. Воліємо згинути, ніж жити рабами. Наша боротьба та смерть на полі хвали залишила б світові на віки вічні спомин великий про нарід лицарів, нарід, що ставить честь і свободу понад усе. Героїчний і трагічно величний змаг за волю Срібної Землі — проречисте свідоцтво наших слів!

Українці! Найблищий час може поставити нас перед нову історичну пробу. На порядок дня, по нашій силі і волі, прийде може вже незабаром рішальний бій за Суверенну Соборну Українську Державу. ^

Проте ж я звертаю водночас нашу увагу на те, що можуть нас зустрінути нові, ще важчі, ніж досі, удари.

У переломових хвилинах окупанти України вживатимуть нових заходів нової облуди, щоб внести роздор у народ, використовуючи для цього національних відступників і партійних слабодухів. Тому треба повного довір’я у ці важливі дні до Проводу боротьби, до ОУН. Щоб уже ніколи за чужі ідеали не гинули українці! Хто в сьогоднішній грізний час поборює ОУН, той служить інтересам ворогів, той зраджує Націю! Ті противизвольні українські політичні чинники, що саботують нашу боротьбу, мусять тямити, що в Українській Державі зустріне їх заслужена кара.

ОУН стоїть в обличчі міжнародніх подій по стороні тих сил, що респектують і респектуватимуть ідею українського державного соборного визволення. П боротьба була, є і буде завжди визна-

чена протимосковським, протипольським, протирумунським { про-тимадярським фронтом!

Москва, червона чи біла, большевицька чи націоналістична, Польща й другі окупанти українських земель, під якими формами вони не виступали б, зостануться ворогами української землі.

Змаг проти Москви й актуального вияву її імперіялізму, боль-шевизму, всіх окупантів Українських Земель вестиме Україна без-втомно навіть коли б прийшлося вести його самотньо.

Щоб скріпити фронт боротьби проти окупантів, я закликаю усі поневолені окупантами України народи тісно співпрацювати з ОУН, щоб досягнути швидше кожному народові свою мету. <…>

Висловлюю непохитну надію, що в дальших змаганнях як мо-йому Попередникові, так і мені увесь український нарід дасть свою піддержку, а революційні кадри в краях є запорукою організованого проведення боротьби й перемоги.

Я певний теж, що українська еміграція усього світу й надаль-ше буде помічною у боротьбі за свободу Батьківщини. <…>

Андрій Мельник

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 416—420.

108. Секретний дополнительньїй протокол к договору о ненападении между Германией й Советским Союзом

23 августа 1939 г.

При подписании договора о ненападении между Германией й Союзом Советских Социалистических Республик нижеподписав-шиеся уполномоченньїе обеих Сторон обсудили в строго конфи-денциальном порядке вопрос о разграничении сфер обоюдньїх ин-тересов в Восточной Европе. Зто обсуждение привело к нижесле-дующему результату:

1. В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Прибалтийских государств (Финлян-дия, Зстония, Латвия, Литва), северная граница Литви одновре-менно является границей сфер интересов Германии й СССР. В зтой связи заинтересованность Литви в районе Вильно признана обеими Сторонами.

2. В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Польского государства, граница сфер интересов влияния Германии й СССР будет приблизительно проходить по линии рек Нарева, Висли й Сана. Вопрос, является ли

в обоюдньїх интересах желательним сохранение независимого Польского государства й каковьі будут границьі зтого государства, может бьіть окончательно вьіяснен только в течение дальней-шего политического развития. В любом случае оба Правительства разрешат зтот вопрос путем дружеского согласия.

3. Касательно юго-востока Европи с советской сторони под-черкивается интерес к Бессарабии. С германской сторони заяв-ляется о ее полной политической незаинтересованности в зтих областях…

4. Данньїй протокол рассматривается обеими Сторонами как строго секретини.

По уполномочию Правительства СССРВ. МОЛОТО В

Москва, 23 августа 1939 г.

За правительство Германии

Й. РИББЕНТРОП

СССР — Германия. 1939

—1941 —Нью-Йорк, 1989

— С. 62—64.

109. Секретний дополнительньїй протокол

к германо-советскому договору

«О дружбе й границе между СССР й Гермакией»

Нижеподписавшиеся уполномоченньїе кон;татируют согласие Германского Правительства й Правительствз СССР в следую-щем: Подписанньїй 23 августа 1939 года секретний дополнительньїй протокол изменяется в п. 1 таким образом, что территория Литовского государства включается в сферу интересов СССР, в то время как с другой стороньї Люблинское воєводство й часть Варшавского воєводства включают”я в сферу интересов Германии (см. карту к подписанному сегодня Договору о дружбе й границе между СССР й Германией). Как только Пзавительство СССР предпримет на литовской территории особьіе мерн для защитьі своих интересов, то с целью естественного й простого проведення граници настоящая германо-литовская граница исправляется так, что литовская территория, которая лежит к ісго-западу от линии, указанной на карте, отходит к Германии…

По уполномочию За Правительство Германии Правительства СССР Й. РИББЕНТРОП В. МОЛОТО В

Москва, 28 сентября 1939 г.

СССР — Германия. 1939 —1941.—С. 109-110.

979

110. Нота Уряду СРСР Польському посольству в Москві про вступ радянських військ на територію Західної України та Західної Білорусії з метою взяти під захист життя та майно населення Західної України та Західної Білорусії

75 вересня 1939 р.

Пане посолі

Польсько-німецька війна виявила внутрішню неспроможність польської держави. Протягом десяти днів воєнних операцій Польща стратила всі свої промислові райони і культурні центри. Варшава як столиця Польщі не існує більше. Польський уряд розпався і не проявляє ознак життя. Це значить, що польська держава й її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свою дію договори, укладені між СРСР та Польщею. Віддана сама на себа і залишена без керівництва, Польща перетворилася в зручне поле для всяких випадковостей і несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, Радянський уряд не може більше нейтрально ставитись до цих

фактів.

Радянський уряд не може також байдуже ставитись до того, щоб єдинокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишились беззахисними.

Зважаючи на таку обстановку, Радянський уряд дав таке розпорядження Головному командуванню Червоної Армії — дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії.

Одночасно Радянський уряд має намір вжити всіх заходів до того, щоб визволити польський народ із злополучної війни, куди він був звергнутий його нерозумними керівниками, і дати йому можливість зажити мирним життям.

Прийміть, пане посол, запевнення в цілковитій до вас пошані.

Надзвичайний комісар закордонних справ СРСР Надзвичайному і повноважному послу Польщі пану Гржибовському. Польське посольство

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1939— С. 473.

111. Резолюція мітингу інтелігенції Львова, присвяченого визволенню Західної України і Західної Білорусії Червоною Армією

1 жовтня 1989 р.

Ми, інтелігенція м. Львова, зібравшись на мітинг, присвячений звільненню Західної України та Західної Білорусії з-під гніту польських панів-експлуататорів, своє перше ;лово сердечної подяки звертаємо до того, хто забезпечив чудове і радісне життя великої братерської сім’ї народів квітучого Радянського Союзу,—хто забезпечив силу і міць Радянської влади,—хто створив 1 непереможну героїчну Робітничо-Селянську Червону Армію, яка І принесла трудящим Західної України нове життя і довгожданну | волю.

І Понад 20 років панування польських поміщиків та капіталіс-| тів трудова інтелігенція, як і весь трудящий народ Західної

України, терпіла нелюдські знущання і поневолення, була по-ї збавлена всяких можливостей для вільного розвитку своїх творчих сил на благо трудящого люду.

Але, не дивлячись на всі перепони, на всі жорстокості польського уряду та його прислужників, до нас доносилось слово великої правди про чудову дійсність в Радянському Союзі, про щасливе життя всіх трудящих країни перемігшого соціалізму і, зокрема, про життя наших єдинокровних братів Радянської України.

Тепер і для нас настав довгожданний час повного розквіту науки, культури і мистецтва, час нового, радісного життя.

Ми горді тим, що приєднуємось до великої армії радянської інтелігенції і зобов’язуємось прикласти всі свої сили, все уміння своє та знання для широкого розвитку нашої творчої роботи на користь звільнених трудящих мас Західної України та всього великого Радянського Союзу.

Хай живе братерська дружба великої сім’ї багатонаціональних народів Союзу Радянських Соціалістичних РеспублікІ Хай живе вільна Західна Україна! Слава героїчній Робітничо-Селянській Червоній Армії!

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1939— С. 487.

112. Декларація народних зборів Західної України про встановлення радянської влади в Західній Україні

27 жовтня 1989 р.

Панська Польща, яка трималась на пригніченні мільйонів українців, білорусів та польського трудового народу, впала. ,

Червона Армія, виконуючи волю великого радянського народу, простягнула трудящим Західної України руку братерської допомоги і звільнила їх з-під гніту польських панів та капіталістів.

Перед трудящими Західної України відкрився вільний шлях до нового, щасливого життя. Звільнений народ дістав можливість вільно, як справжній господар своєї долі, рішати питання про те, яку державну владу встановити на своїй землі.

Досвідом всіх революцій, досвідом братерських народів Радянського Союзу доведено, що тільки Радянська влада є справжня виразниця і захисниця інтересів трудящих.

Всією багатовіковою історією людства доведено, що всяка інша влада являє собою неприховане панування та шалене свавілля купки експлуататорів. Так звані буржуазно-демократичні держави неодноразово виголошували рівноправність усіх громадян. Проте всіляким шахраюванням та хитрощами вони усували трудящих від активного політичного життя, від керівництва державою, позбавляли їх усіх прав та свобод. Влада лишалася в руках тих, хто гнітив і робив рабами переважну більшість населення, в руках купки багатіїв і паразитів. Долею ж чесних трудівників були злидні й голод, канчук і тюрма, животіння і безправ’я.

Не може бути справжньої волі й рівноправ’я там, де є визиск й визискувані. Оборонити інтереси звільненого народу Західної України, звільнити його раз і назавжди від капіталістичного рабства, від панування і свавілля поміщиків та фабрикантів, заводчиків та банкірів — це значить встановити владу Рад депутатів трудящих — Радянську владу.

Тільки Ради забезпечують владу більшості народу, трудящих, над меншістю—купкою дармоїдів і експлуататорів. Ради—це влада робітників і селян.

Тільки Ради—найдемократичніша державна влада, тільки через Ради весь трудовий народ справді бере участь в керівництві державою, в будівництві вільного і щасливого життя.

В Радах здійснюється союз робітників, союз, який зробив Радянську державу непереможною силою. Через Ради робітничий клас і його авангард — Комуністична партія більшовиків керують будівництвом соціалізму. Тільки Радянська влада створює умови для розвитку народних талантів, для висування з народу керів-

ників та організаторів різних галузей державного, господарського та суспільного житт?..

Тільки Радянська влада спроможна знищити всякий національний гніт, міжнаціональний розбрат та ворожнечу і забезпечити співробітництво і дружбу трудящих всіх національностей.

Виявляючи одностайну волю звільненого народу Західної України, ідучи за прикладом народів Радянського Союзу, Українські Народні Збори проголошують встановлення Радянської влади на всій території Західної України.

Віднині вся влада на Західній Україні належить трудящим міста і села в лиці Рад депутатів трудящих.

Українські Народні Збори заявляють про неподоланну волю йароду Західної України захищати та відстоювати владу Рад від всяких замахів, звідки б вони не виходили.

Українські Народні Збори висловлюють непохитну впевненість, що встановлення Радянської влади, керованої Комуністичною партією більшовиків, приведе до розвитку виробничих сил, народного добробуту і культури народу Західної України.

Хай живе Радянська влада — найдемократичніша влада в світі, влада трудящих!

Хай живе СРСР — соціалістична держава робітників і селян, надія і батьківщина трудящих цілого світуї

Хай живе організатор перемог Рад — Комуністична партія більшовиків!

Боротьба за возз’єднання Західну! України з Українською РСР. 1917— 1939- С. 504—506.

113. Декларація народних зборів Західної України про возз’єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою

27 жовтня 1939 р.

Український народ в колишній польській державі був приречений на вимирання, його долею було пригнічення, знищення і грабунок. Польські пани робили все, щоб ополячити українське населення, заборонити навіть саме слово українець, замінивши його на слово «бидло» та «хлоп».

Українських селян позбавляли землі. Робітникам і службовцям не давали працювати на фабриках, заводах і в установах. Українців не приймали до навчальних закладів. Викоріняли рідну українську мову. Намагались знищити українську культуру. Все

110. Нота Уряду СРСР Польському посольству в Москві про вступ радянських військ на територію Західної України та Західної Білорусії з метою взяти під захист життя та майно населення Західної України та Західної Білорусії

18 вересня 1989 р.

Пане посол!

Польсько-німецька війна виявила внутрішню неспроможність польської держави. Протягом десяти днів воєнних операцій Польща стратила всі свої промислові райони і культурні центри. Варшава як столиця Польщі не існує більше. Польський уряд розпався і не проявляє ознак життя. Це значить, що польська держава й її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свою дію договори, укладені між СРСР та Польщею. Віддана сама на себа і залишена без керівництва, Польща перетворилася в зручне поле для всяких випадковостей і несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, Радянський уряд не може більше нейтрально ставитись до цих фактів.

Радянський уряд не може також байдуже ставитись до того, щоб єдинокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишились беззахисними.

Зважаючи на таку обстановку, Радянський уряд дав таке розпорядження Головному командуванню Червоної Армії — дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії.

Одночасно Радянський уряд має намір вжити всіх заходів до того, щоб визволити польський народ із злополучної війни, куди він був звергнутий його нерозумними керівниками, і дати йому можливість зажити мирним життям.

Прийміть, пане посол, запевнення в цілковитій до вас пошані.

Надзвичайний комісар закордонних справ СРСР Надзвичайному і повноважному послу Польщі пану Гржибовському. Польське посольство

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1989— С. 473.

111. Резолюція мітингу інтелігенції Львова, присвяченого визволенню Західної України і Західної Білорусії Червоною Армією

1 жовтня 1939 р.

Ми, інтелігенція и. Львова, зібравшись на мітинг, присвячений звільненню Західної України та Західної Білорусії з-під гніту польських панів-експлуататорів, своє перше слово сердечної подяки звертаємо до того, хто забезпечив чудове і радісне життя великої братерської сім’ї народів квітучого Радянського Союзу,—хто забезпечив силу і міць Радянської влади,—хто створив непереможну героїчну Робітничо-Селянську Червону Армію, яка принесла трудящим Західної України нове життя і довгожданну волю.

Понад 20 років панування польських поміщиків та капіталістів трудова інтелігенція, як і весь трудящий народ Західної України, терпіла нелюдські знущання і поневолення, була позбавлена всяких можливостей для вільного розвитку своїх творчих сил на благо трудящого люду.

Але, не дивлячись на всі перепони, на всі жорстокості польського уряду та його прислужників, до нас доносилось слово великої правди про чудову дійсність в Радянському Союзі, про щасливе життя всіх трудящих країни перемігшого соціалізму і, зокрема, про життя наши? єдинокровних братів Радянської України.

Тепер і для нас настав довгожданний чаг повного розквіту науки, культури і мистецтва, час нового, радісного життя.

Ми горді тим, що приєднуємось до великої армії радянської інтелігенції і зобов’язуємось прикласти всі свої сили, все уміння своє та знання для широкого розвитку нашої творчої роботи на користь звільнених трудящих мас Західної України та всього великого Радянського Союзу.

Хай живе братерська дружба великої сім’ї багатонаціональ-^ них народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік!

Хай живе вільна Західна Україна!

Слава героїчній Робітничо-Селянській Червоній Армії!

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1989— С. 487.

112. Декларація народних зборів Західної України про встановлення радянської влади в Західній Україні

27 жовтня 1939 р.

Панська Польща, яка трималась на пригніченні мільйонів українців, білорусів та польського трудового народу, впала.

Червона Армія, виконуючи волю великого радянського народу, простягнула трудящим Західної України руку братерської допомоги і звільнила їх з-під гніту польських панів та капіталістів.

Перед трудящими Західної України відкрився вільний шлях до нового, щасливого життя. Звільнений народ дістав можливість вільно, як справжній господар своєї долі, рішати питання про те, яку державну владу встановити на своїй землі.

Досвідом всіх революцій, досвідом братерських народів Радянського Союзу доведено, що тільки Радянська влада є справжня виразниця і захисниця інтересів трудящих.

Всією багатовіковою історією людства доведено, що всяка інша влада являє собою неприховане панування та шалене свавілля купки експлуататорів. Так звані буржуазно-демократичні держави неодноразово виголошували рівноправність усіх громадян. Проте всіляким шахраюванням та хитрощами вони усували трудящих від активного політичного життя, від керівництва державою, позбавляли їх усіх прав та свобод. Влада лишалася в руках тих, хто гнітив і робив рабами переважну більшість населення, в руках купки багатіїв і паразитів. Долею ж чесних трудівників були злидні й голод, канчук і тюрма, животіння і безправ’я.

Не може бути справжньої волі й рівноправ’я там, де є визиск й визискувані. Оборонити інтереси звільненого народу Західної України, звільнити його раз і назавжди від капіталістичного рабства, від панування і свавілля поміщиків та фабрикантів, заводчиків та банкірів — це значить встановити владу Рад депутатів трудящих — Радянську владу.

Тільки Ради забезпечують владу більшості народу, трудящих, над меншістю—купкою дармоїдів і експлуататорів. Ради—це влада робітників і селян.

Тільки Ради — найдемократичніша державна влада, тільки через Ради весь трудовий народ справді бере участь в керівництві державою, в будівництві вільного і щасливого життя.

В Радах здійснюється союз робітників, союз, який зробив Радянську державу непереможною силою. Через Ради робітничий клас і його авангард — Комуністична партія більшовиків керують будівництвом соціалізму. Тільки Радянська влада створює умови для розвитку народних талантів, для висування з народу керів

ників та організаторів різних галузей державного, господарського та суспільного життя,

Тільки Радянська влада спроможна знищити всякий національний гніт, міжнаціональний розбрат та ворожнечу і забезпечити співробітництво і дружбу трудящих всіх національностей.

Виявляючи одностайну волю звільненого народу Західної України, ідучи за прикладом народів Радянського Союзу, Українські Народні Збори проголошують встановлення Радянської влади на всій території Західної України.

Віднині вся влада на Західній Україні належить трудящим міста і села в лиці Рад депутатів трудящих.

Українські Народні Збори заявляють про неподоланну волю народу Західної України захищати та відстоювати владу Рад від всяких замахів, звідки б вони не виходили.

Українські Народні Збори висловлюють непохитну впевненість, що встановлення Радянської влади, керованої Комуністичною партією більшовиків, приведе до розвитку виробничих сил, народного добробуту і культури народу Західної України.

Хай живе Радянська влада—найдемокрагичніша влада в світі, влада трудящих!

Хай живе СРСР — соціалістична держава робітників і селян, надія і батьківщина трудящих цілого світу!

Хай живе організатор перемог Рад — Комуністична партія більшовиків!

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1989— С. 504—506.

113. Декларація народних зборів Західної України про возз’єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою

27 жовтня 1939 р.

Український народ в колишній польській державі був приречений на вимирання. Його долею було пригнічення, знищення і грабунок. Польські пани робили все, щоб ополячити українське населення, заборонити навіть саме слово українець, замінивши його на слово «бидло» та «хлоп».

Українських селян позбавляли землі. Робітникам і службовцям не давали працювати на фабриках, заводах і в установах. Українців не приймали до навчальних закладів. Викоріняли рідну Українську мову. Намагались знищити українську культуру. Все

це неодноразово викликало бурю протесту, селянські повстання проти колоніального режиму панівних верств панської Польщі.

Та кінчився час пригнічення і безправ’я. Волею всього багатонаціонального радянського народу, за наказом Радянського уряду Червона Армія звільнила навіки народ Західної України від влади польських поміщиків і капіталістів.

На вічах, зборах, мітингах він одностайно виявляє непохитну волю влитися в братню сім’ю народів великого Радянського Союзу та ввійти до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Адже тільки в Радянському Союзі, де влада належить робітникам і селянам, знищено експлуатацію людини людиною, здійснено взаємну допомогу народів в усіх галузях господарського і суспільного життя. Адже тільки в Радянському Союзі можливий для кожного народу повний розквіт національної культури — в повному смислі народної культури. Адже тільки в Радянському Союзі зникло почуття взаємного недовір’я між народами і замість національних чвар, культивованих буржуазією, зросла і зміцніла дружба народів.

В Радянському Союзі квітне Українська Радянська Соціалістична Республіка. Збудовано сотні могутніх заводів та фабрик, на яких працює робітничий клас, що не знає експлуатації. Зросло і економічно зміцніло українське селянство, яке володіє землею і обробляє її найновішою технікою.

Радянська влада і Комуністична партія створили всі умови для розвитку справді народної української радянської культури. Українська мова—державна мова. Сини і дочки народу Радянської України посідають керівні пости в усіх галузях політичного, господарського, культурного і суспільного життя. Для молоді Радянської України забезпечено цілковиту змогу вчитися, опановувати висоти науки на своїй рідній мові. Народ Західної України це знає.

Українські Народні Збори, являючись виразником непохитної волі та прагнень народу Західної України, ухвалюють:

Просити Верховну Раду Союзу РСР прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки і там злучити український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз’єднанню українського народу.

Народні збори висловлюють тверду впевненість, що Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік задоволить цю просьбу народу Західної України, щоб він в єдиній і дружній сім’ї народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, під керівництвом Комуністичної партії більшовиків ішов шляхом до нового і щасливого життя.

Хай живе єдина вільна Радянська Українаї

Хай живе братерство народів!

Хай живе Союз Радянських Соціалістичних Республік — батьківщина трудящих усього світуї

Боротьба за возз’єднанню Західної України з Українською РСР. 1917-1939— С. 506—508.

114. Закон Верховної Ради СРСР про включення Західної України цо складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і возз’єднання її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою

/ листопада 1939 р.

Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік, заслухавши заяву Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України, постановляє:

1. Задовольнити просьбу Народних Зборів Західної України і включити Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік із з’єднанням її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою.

2. Доручити Президії Верховної Ради призначити день виборів депутатів у Верховну Раду СРСР від Західної України.

3. Запропонувати Верховній Раді Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

4. Просити Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки подати на розгляд Верховної Ради СРСР проект розмежування районів і областей між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою.

Голова Президії Верховної Ради СРСР М. КАЛІНІН Секретар Президії Верховної Ради СРСР О. ГОРКІН

Москва, Кремль. 1 листопада 1939 р.

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1939— С. 510.

115. Депортація населення і України та Білорусії на схід

Грудень 1939 р.

Копія Цілком таємно

Затверджено

Постановою РНК Союзу РСР від 29 грудня 1939 року  2122-617 сс

Положення

про спецпоселення і трудове влаштування осадників, яких виселяють із західних областей УРСР і БРСР

1. Осадники та Їх сім’ї, яких переселяють НКВС СРСР із західних областей УРСР і БРСР, розташовуються для трудового використання в спецселищах, що організовуються в районах лісорозробок Наркомлісу СРСР.

2. Спецселища для переселенців-осадників організовуються НКВС СРСР з розрахунку від 100 до 500 сімей на одне селище.

3. Відведення жилих приміщень і комунально-побутового обслуговування спецпереселенців-осадників проводиться Наркомлі-сом СРСР за нормами, встановленими для працівників лісової промисловості. При цьому кожній сім’ї спецпереселенців-осадників надається окрема кімната або окреме місце в бараці з розрахунку не менше 3 кв. м жилої площі на людину.

4. Адміністративне управління спецселищами осадників здійснюється районними та селищними комендатурами НКВС СРСР. Селищні комендатури НКВС СРСР організовуються у кожному спецселищі, а районні — в адміністративних районах з розміщенням їх у центрі території, на якій розташовані спецселища.

5. Комендатури НКВС СРСР у спецселищах здійснюють облік спецпереселенців-осадників, проводять боротьбу з втечами, слідкують за дотриманням встановленого в селищах громадського по’ рядку і правил трудового користування.

6. Витрати на утримання районних та селищних комендатур, а також витрати, зв’язані з адміністративним обслуговуванням спецпереселенців-осадників (засоби пересування, поштово-телеграфні витрати і т. ін.), проводяться за кошторисом комендатур за рахунок щомісячних відрахувань від заробітної плати спецпереселенців-осадників в межах не більше 10 %…

17. Усі працездатні спецпереселенці-осадники зобов’язані за

йматися суспільно корисною працею на роботах, наданих їм підприємствами Наркомлісу…

19. Спецпереселенці-осадники та їх сім’ї, виселені в спецселища, не мають права виїзду за межі адміністративних районів. Тимчасовий вихід із спецселищ або місця роботи більш як на 24 години, а також переміщення в межах селища з одного барака /будинку) в інший можливе тільки з дозволу коменданта селища.

Народний комісар внутрішніх справ Союзу РСР Л. Берія.

Бугай М. Ф. «За повідомленням НКВС СРСР, були переселені…»: Про депортацію населення з України у ЗО— 40-і роки— К; 1992— С. 12—13.

116. Депортація поляків, що підпадали під категорію осадників

Цілком таємно

Затверджена постановою РНК Союзу РСР

від 29 грудня 1939 р. 2122-617 сс

Інструкція

Народного комісаріату внутрішніх справ Союзу РСР від 29 грудня 1939 року.

1. Виселення осадників із західних областей УРСР і БРСР проводиться одночасно по УРСР і БРСР в день, визначений НКВС СРСР.

2. При виселенні осадників все нерухоме майно, сільгоспін-вентар, домашня худоба, залишаються на місці і приймаються по акту місцевими управліннями.

3. Осадникам дозволяється брати з собою: 1) одяг, 2) білизну, 3) взуття, 4) постільні речі, 5) посуд столовий (ложки, ножі, Виделки), чайний і кухонний, 6) харчі, з розрахунку місячного аапасу на сім’ю, 7) дрібний господарський і побутовий інструмент

(сокиру, пилку, лопату, молоток, косу, граблі 1 т. ін.), 8) гроші (сума не обмежується) та побутові цінності (каблучки, годинники сережки, браслети, портсигари і т. ін.), 9) скрині або ящики для пакування речей.

4. Загальна вага вказаних речей не повинна перевищувати 500 кг на сім’ю.

Додаток: Громіздкі речі, в тому числі і господарський інвентар, перевозяться в спеціально виділених вагонах.

5. Відправлення осадників до місця поселення проводиться ешелонами із 55 вагонів, обладнаних по зимовому для людських перевезень (у тому числі один класний вагон для охорони і один обладнаний санізолятор). У кожному вагоні вміщується ЗО чоловік дорослих і дітей з їх речами. Для громіздких речей на кожний ешелон виділяється по 4 товарних вагони.

6. На кожний ешелон НКВС СРСР призначає начальника ешелону і відповідну охорону. Наркомоздр СРСР забезпечує ешелони медичним персоналом у складі одного медфельдшера і двох медсестер на кожний ешелон, а також відповідними медикаментами.

За 10 днів до подачі вагонів НКВС СРСР надсилає НКШС заяву на ешелони з точним зазначенням дня подачі ешелонів, станції погрузки і станції призначення. Подача ешелонів забезпечується НКШС не пізніше трьох днів з моменту надходження заявки НКВС СРСР.

7. На шляху проходження по залізниці спецпереселенці-осад-ники одержують безкоштовно один раз на добу гарячу їжу і 800 г хліба на людину. Приготування і видача їжі на шляху проходження проводиться за заявками начальника ешелонів НКВС, трестами залізничних ресторанів і буфетів Наркомпроду СРСР. Оплата витрат на харчування спецпереселенців-осадників на шляху проходження проводиться НКВС СРСР.

8. Спецпереселенці-осадники направляються на лісорозробки Наркомлісу в Кіровську, Пермську, Вологодську, Архангельську, Івановську, Ярославську, Новосибірську, Свердловську та Омську області, Красноярський і Алтайський краї та Комі АРСР і розміщуються за місцем роботи в окремих селищах від 100 до 500 сімей у кожному. Підготовка до прийому спецпереселенців-осадників, надання їм приміщень і працевлаштування їх покладається на Наркомліс СРСР.

9. Перевезення спецпереселенців-осадників від станції прибуття до місця поселення організовується НКВС СРСР. Наркомліс СРСР виділяв у розпорядження НКВС СРСР потрібну кількість автотранспорту і харчів для одночасного перекидання спецпереселенців-осадників, які прибули.

У випадку необхідності крайові і обласні комітети зобов’яза-

Г

я1 надати у розпорядження НКВС СРСР додатковий автогуж-транспорт шляхом залучення місцевих організацій і колгоспів.

Народний комісар внутрішніх справ Союзу РСР

Л. Берія. Вірно: Начальник відділу трудових поселень ГУЛАГу НКВС СРСР ст. лейтенант Конрадов.

Бугай М. Ф. «За повідомленням НК.ВС СРСР, були переселені…» — С. ІЗ—14.

117. Національний склад спецлоселенців з України та Білорусії

Квітень 1941 р.

Національність Всього У тому числі осацники біженці

Поляки 96593 8^654 7939 Євреї 59031 179 58852 Українці 9334 те 11 1523 Білоруси 9084 9022 62 Німці 271 152 119 Інші 2730 1514 1210 Всього 177043 107332 69711

Бугай М. Ф. чЗа повідомленням НКВС СРСР, були переселені…* —С. 16.

118. Умови, в яких опинилися спецпоселенці з України та Білорусії

Копія Цілком таємно

‘Доповідь НКВС СРСР Л. Берії, що була надіслана до ЦК ВКП(б) та РНК СРСР

ЦК ВКП(б) тов. Сталіну

РНК СРСР тов. Молотову

Після доповіді Вам НКВС СРСР у квітні-липні 1940 року про недоліки трудового використання осадників та біженців, переселених із західних областей УРСР і БРСР, Наркомліс СРСР не вжив необхідних заходів по організації повного використання на роботі цих контингентів і по поліпшенню їх житлово-побутових умов.

Матеріали, які надходять від управлінь НКВС, свідчать про те, що Наркомліс СРСР не забезпечує в достатній кількості ліспромгоспи інструментами, пилками, сокирами, напилками, центровками, самотачками, теплим спецодягом і взуттям.

Кількість невикористаної на роботі ліспромгоспів працездатної частини спец-переселенців видно з табл.

283

“У тому числі •:•

Назва республік, країв — областей

Кіл-сть праце-•датяях спец-переселенців

використовуються на роботі

не викориетову. ються на роботі

Архангельська обл. 26600 26192 4468

Комі АРСР 9987 8685 1302

Свердловська обл. 9226 6012 3214

Красноярський край 8770 7297 1473

Алтайський край (Захсиб-трансліс) 1708 1440 268

Всього 59351 48626 10725

Крім вказаних 10725 переселенців, не охоплених роботою, в тресті «Красліс» Красноярського краю і «Північсибтрансліс» Алтайського краю багато невиходів на роботу внаслідок віддаленості спецпереселенців (10—15 км) від лісорозробок. куди спецпоселенці повинні ходити пішки.

…У Надомському районі Архангельської області із 1 549 спецпереселенців. яких використовували на роботі, 737 чоловік не мають взуття.

У Виноградавському районі тієї ж області через відсутність взуття не працює більше 100 чоловік.

…Аналогічне становище а організацією працевикористання осадників та біженців на роботі, з забезпеченням інструментами та спецвзуттям і в інших районах пойменованих республік і областей, а також Кіровської, Іркутської, Новосибірської і Горьковської областей.

…В усіх спецселищах Алтайського краю бараки до зими не підготовлені: печі не складені, вікна не засклені. Таке ж становище з ремонтом бараків у Свердлов-ській, Молотовській, Ярославській, Вологодській, Іркутській областях. Алтайському краї і Комі АРСР. У спецселищах Чурга, Солоч, Шокша, Березовськ, Лугов-ське Вельського району і Коношського району Архангельської області — бараки, їдальні, медпункти, лазні та інші комунальні приміщення не обладнані необхідним інвентарем. Багато з них не освітлювалися через відсутність гасових ламп. Аналогічне становище і в спецселищах інших областей.

…Школи, де навчаються діти спецпереселенців, недостатньо обладнані шкільним інвентарем. Бракувало підручників і учнівського приладдя. Багато шкіл переущільнено.

…НКВС просить Ваших вказівок Наркомлісу і Наркомоздру СРСР.

Народний комісар внутрішніх справ Союзу РСР Комісар держбезпеки (Л. Бері я). Бугай М. Ф. с3а повідомленням НКВС СРСР, були переселені…*—С. 16—17.

119. Постанова Раднаркому УРСР «Про організацію наукових установ в західних областях УРСР»

ї січня 1940 р.

З метою створення відповідних умов для розвитку наукової роботи в західних областях Української РСР Рада Народних Комісарів УРСР постановляє:

І. Доручити Президії Академії Наук УРСР;

1) Організувати в м. Львові відділи таквх наукових установ

Академії наук УРСР:

а) Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка;

б) Інституту мовознавства;

в) Інституту фольклору;

г) Інституту історії України;

д) Інституту археології;

е) Інституту економіки.

2) Організувати в м. Львові філіал бібліотеки Академії наук УРСР, передавши їй бібліотеки:

а) наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка;

б) наукового товариства «Осолінеум» і

в) Народного будинку.

3) Організувати в м. Львові науковий природознавчий музей як базу для наукової роботи по вивченню флори, фауни та корисних копалин у західних областях УРСР.

II. Передати Академії наук УРСР природознавчий музей наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка і музей Дідушицьких,

III. Передати Академії наук УРСР для наукової роботи Карпатську астрономічну обсерваторію, яка знаходиться в урочищі Долина Зелена Станіславської області.

IV. Зобов’язати Львівський обласний викзнавчий комітет забезпечити зазначені наукові установи Академії наук УРСР відповідними приміщеннями.

Культурне будівництво в Українській РСР. 1928— червень 1941 р— С. 294— 295.

120. Чисельність і національний склад в’язнів ГУЛАГу в 40-1 роки

Станом на 1 січня кожного роху

Роки	У виправно- трудових таборах (ВТТ)	3 них засуд жених за т. зв. контрревол. злочини	Те ж саме. %	У виправив- трудовії» колоніяя (ВЇК)	Всього
1941 1500524 420293 28,7 429205					929729
1942 1415596 407988 29,6 361447					777 043
1943 983974 345397 33.0 500208 1944 663594 268861 40,7 516226					484 182 179819
1945 715505 289351 41,2 745171					460 677
1946 746871 333883 59.2 956 Ш					703 095

НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД В’ЯЗНІВ ГУЛАГу

Станом на 1 січня кожного року

Національність	1942	1943	1944	1945	1946	1947
Росіяни	833814	600 146	403851	441723	303 132	412509
Українці	180 148	114467	73832	85584	107550	180294
Білоруси	45320	25461	15264	15479	24249	32242
Грузини	11 171	6960	5517	5446	4544	4609
Вірмени	10307	9300	6835	6903	5477	5728
Азербайджанці	8170	4584	2924	4338	3163	1495
Казахи	19703	14888	11453	12321	7822	8115
Туркмени	8548	6078	3113	2681	2007	2397
Узбеки	26978	20129	8380	8426	5570	4777
Таджики	4896	3841	2194	1872	1335	1460
Киргизи	3537	2706	1437	1142	1034	894
Татари	29116	17915	11933	14568	9049	11045
Башкири	4669	2414	1406	1579	905	1093
Євреї	23164	20230	15317	14433	10839	9530
Німці	19258	18486	19773	22478	18155	18738
Поляки	14982	11339	8765	8306	13356	16137
Фінни і карели	3547	2781	2920	1929	1758	2245
Латиші	7204	5008	3856	3444	12302	11265
Литовці	3074	3125	2048	1805	11361	15328
Естонці	6581	4556	• 2933	2880	9017	10241
Румуни	1550	1040	857	815	840	978
Іранці	1825	1176	772	678	501	558
Афганці	256	170	89	65	59	48
Монголи	64	37	22	49	20	49
Китайці	5182	3848	2792	2879	2614	1888
Японці	133	119	116	23	578	660
Корейці	2403	2806	1257	1397	909	959
Греки	2610	1859	1344	1382	1240	1247
Турки	488	297	226	281	264	186
Інші	136898	79208	53068	50599	41247	29725
Усього:	1415596	983 974	663594	715505	600897	786441

П р й мітка: на 01.01.46 р. відсутні дані щодо 145974 в’язнів, на 01.01.47 р.— щодо 22398.

Родина.— 1991— М> 6-7. -С. 70.

121. Постанова ЦК КП(б)У про викладання мов у національних школах УРСР

8 квітня 1940 р.

1. Ввести преподавание русского язьїка в украинских начальних школах с четвертого класса вместо преподавания его со вто-рого класса, й в средних школах с пятого класса, вместо преподавания его с третьего класса.

2. Ввести преподавание русского й украинского язьїков в мол-

286

давских, еврейских й польских школах с четвертого класса, вмес-о преподавания его со второго й третьего класса.

3. Ввести преподавание иностранньїх язьїков в средних школах шестого класса, вместо преподавания его с пятого класса.

4. Просить ЦК ВКП(б) утвердить настоящее постановление.

ЦДАГО України—Ф. І.—Оп. 6—Спр. 603—Арк. 183.

122. Постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У

«Про затвердження плану переселення в 1940 р.

господарств колгоспників України

в інші райони СРСР»

| 14 червня 1940 р.

‘. На виконання постанови Раднаркому Союзу РСР І Центрально-^! го Комітету ВКП(б) від 21 квітня 1940 р.  572 «Про переселення господарств колгоспників у багатоземельні райони Союзу РСР в 1940 р.», Рада Народних Комісарів УРСР і Центральний Комітет КП(б)У постановляють:

1. Затвердити план сільськогосподарського переселення в 1940 р. господарств колгоспників у багатоземельні райони Союзу РСР в кількості 31 600 господарств, врахувавши в цю кількість планові завдання переселення, затверджені постановою Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У від 4 січня 1940 р.  10.

2. Зобов’язати переселенський відділ при Раднаркомі УРСР, голів виконкомів обласних Рад депутатів трудящих, секретарів обкомів КП(б)У до 10 червня 1940 р. довести планові завдання по організації відбору господарств колгоспників на переселення до районів та забезпечити виконання встановленого плану сільськогосподарського переселення протягом II та III кварталів 1940 р. Виконкомам обласних Рад депутатів трудящих щодекадне надсилати до Раднаркому УРСР інформації про хід виконання плану переселення.

3. Зобов’язати го^ів виконкомів районних Рад депутатів трудящих, секретарів райкомів КП(б)У районів, яким доведено планові завдання, організували масово-роз’яснювальну роботу в колгоспах про завдання переселення та про державні пільги, встановлені законом для переселенців. Забезпечити відбор та відправку переселенців згідно з встановленими планами та строками виконання.

4. Зобов’язати Наркомторгівлі та Наркомздзров’я УРСР через свої обласні відділи, при відправках переселенських ешелонів, забезпечити:

а) Наркомторгівлі УРСР — вагони-лавки продуктами харчування та промтоварами першої необхідності;

б) Наркомздоров’я УРСР — вагони-ізолятори м’яким устатку-

287

ванням, медикаментами, медперсоналом, а також санобробку переселенців до посадки їх у вагони.

5. Зобов’язати Наркомземсправ УРСР забезпечити ветобробку тварин, що їх перевозять з собою переселенці.

6. Зобов’язати начальників управлінь залізниць—Південно-Західної, Південної, Одеської, Сталінської та Північно-Донець-кої — забезпечити своєчасну подачу вагонів з відповідним устаткуванням для перевозки переселенців, згідно з розпорядженням Нар-комшляхів СРСР та заявками переселенських органів.

ЦДАГО України— Ф. 1— Оп. 6— Спр. 582—Арк. 81’—82.

Назва областей виходу	Всього 1-оспо-дарств	В тому числі по областях 1 краях вселення
		Новосибірська обл.	Алтайський край	Омська обл.	Красноярський край	Челябінська обл.	Казахська РСР
Житомирська , . . • < Кам’янець-Подільська Кіровоградська . . , . Дніпропетровська . . , Ворошиловградська Молдавська АРСР . , Всього по Україні	4287 1082 1610 800 300 — 495 3580 1305 500 950 — — 825 2600 400 1120 559 — — 530 3827 687 410 500 — 1605 625 3389 — 1449 900 — 500 540 2556 641 680 550 — — 685 4156 615 1471 900—550 620 2545 1020 690 550 — — 285 2200 — 610 550 — 345 695 500 — 250 250 — — — 250 — 250 — — — — 510 — 260 . 250 — — — 250—250 — — — — 500 — 250 250 – — — 250 , 250 — — — — — 200 — 200 — — — — 31600 6000 10000 7000 300 3000 5300

Н24. План відправки колгоспників-переселенців у червні 1940 р. за’ [рахунок плану на 1940 р.

• Назва областей виходу Р’	Всього господарств	В тому числі по областях і краях вселення
		Новосибірська обл.	Алтайський край	Омська обл	Красноярський краг	Челябінська обл.	Казахська обл-
Київська ….,., Житомирська …. Вінницька Кам’янець-Подільська Полтавська ….. Кіровоградська …. Миколаївська …. Всього 1	1177 277 500 200 — 700 — 200 250 — 512 250 — •— — 410 — 410 — — 500-250 — — 550 300 — 250 — 1443 293 500 400 — 483 233 — 250 — 250 — — 250 — 250 — — 250 — 6275 1353 1860 1850 —					250 250 500	200 250 262 712

I 125. «Велика Німеччина 1938—1948 рр.»

і Причину возникновения второй мировой войнм до сих пор от-Носятся к самьім актуальним вопросам исторической науки. Не-сомненно, о глобальних агрессивньїх планах Гитлера знало вьіс-шее советское политическое руководство. Об зтом свидетельствует тот факт, что в Центральном государственном архиве Советской Армии в фондах наркома обороньї СССР, его заместителей, в уп-равлениях округов й армий хранятся многочисленние документу, содержащие анализ военнс-политической обстановки в Европе й на Ближнем Востоке, донесення воєнних атташе, доклади, раз-ведьівательньїе сводки о сосредоточении вооруженньїх сил Гер-мании у западньїх границ СССР, о нарушении воздуїгньїх й вод-них границ немецкими самолетами й кораблями. Регулярно в НК.О поступали докладьі, отчетьі, агентурньїе данньїе из всех ев-ропейских стран, в которьіх давались подробньїй анализ собьі-тий, имеющих отношение к внешней политике Германии, сведения о состоянии армии, о настроениях среди различньїх кругов, в том числе й вьісшего воєнного командования.

Особенно хотелось бьі обратить внимание на карту «Большая

Германия 1938—1948 гг.», которая в качестве листовки распро-‘ странялась немцами в 1939 году.

В верхней части картьі под лозунгом «Народ, рейх, фюрер!» іроиллюстрированьї планьї захвата Германией ряда государств:

^встрия—весна 1938 г., Чехословакия—осень 1938 г., Вен-•рия — весна 1939 г., Польша—осень 1939 г., Югославкя—весна

4. Зауваження X. Г. Раковського до проекту резолюції про взаємовідносини РРФСР з незалежними республіками

25 вересня 1922 р.

Зам ість того, щоб довести розпочате будівництво до кінця, поставивши собі ясно і певно питання про форми нашого державного (життя) і про будову наших центральних органів, замість того, щоб виробити дійсну федерацію, яка забезпечувала б усім однакові умови революційного будівництва, об’єднувала б робітничий клас усіх національностей Росії на основі рівноправ’я, даний проект проходить повз таке завдання. „Даний проект ігнорує, що Радянська федерація не є однорідною національною державою. У цьому відношенні проект резолюції є поворотним пунктом у всій національній політиці нашої партії,

Известия ЦК КПСС— 1989.– М 9— С. 209.

5. Цілі і завдання українізації

З постанови Пленуму ЦК К.П (б) У від 6 лютого, затвердженої і доповненої Пленумом від 17 жовтня 1922 р.

Перед Українською пролетарською державою постає складне і важке завдання: створюючи українську соціалістичну державність, українську школу, зрівнюючи в правах українську мову з російською, мову українського селянства з мовою українського пролетаріату,— перешкодити українській контрреволюції викори-стати національну українську соціалістичну державність і народну українську школу для своїх класових цілей. Прагнення української контрреволюції оволодіти культурним життям: країни особливо стало помітно після невдачі всіх спроб українського націоналізму шляхом насильственного перевороту встановити свою владу на Україні. Це явище особливо помічається після ліквідації польського фронту і розгрому петлюрівського наступу.

Зазнавши поразки у відкритому бою з пролетаріатом і сільською біднотою України, українська контрреволюція поступово захоплює в свої руки всі види української школи. Ті ж самі елементи, особливо вчителі, стають на чолі руху так зван. автокефальної української церкви, де під приводом боротьби з Російською православною церквою створюється друга націоналістична цитадель. Паралельно з цим множаться дрібнобуржуазні, націоналістичні куркульські «Просвіти»—вогнища національного цькування. Четверта шпатель, в якій організується українська дрібнобуржуазна стихія, це всі види кооперації. З усіх цих зайнятих позицій українська контрреволюція веде підкоп під диктатуру пролетаріату і селянства і під Комуністичну партію. Слабість Комуністичної партії полягала в той період у тому, що, будучи під час царського режиму партією виключно міського пролетаріату, вона не могла створити з селянством тих організаційних зв’язків, які забезпечували б їй і після революції безпосереднє керівництво селом.

На конференції РКП в грудні 1919 р. в питанні про ставлення до національно-української культури і мови було дано ясну і певну директиву, яка залишається в повній силі і досі. Вона говорить: «Зважаючи на те, що українська культура (мова, школа і т.д.) протягом віків придушувалася царизмом і експлуататорськими класами Росії, ЦК РКП ставить в обов’язок всім членам партії всіма засобами сприяти усуненню всіх перешкод до вільного розвитку української мови і культури. Оскільки на грунті багатовікового гноблення серед відсталої частини українських мас спостерігаються націоналістичні тенденції, члени РКП повинні ставитися до них з найбільшою терпимістю і обережністю, протиставляючи їм слово товариського роз’яснення тотожності інтересів трудящих мас України і Росії. Члени РКП на території України повинні на ділі проводити право трудящих мас учитися і розмовляти в усіх радянських установах рідною мовою, всіляко протидіючи спробам штучними засобами відтіснити українську мову на другий план, прагнучи, навпаки, перетворити українську мову в знаряддя комуністичної освіти трудових мас. Негайно ж повинні бути вжиті заходи, щоб в усіх радянських установах була достатня кількість службовців, яка володіє українською мовою, і щоб надалі всі службовці вміли розмовляти українською мовою».

Ця директива зводиться до витіснення української контрреволюції з тієї позиції, яку вона зайняла в культурно-національному розвитку країни. Досі це завдання не виконане. Хоч партія і створила собі на селі серйозну опору в особі комнезамів, вона не встигла провести пролетарську комнезаможну лінію національно-культурного життя України. Створювана Радянською владою, українська народна школа фактично залишається поза впливом Комуністичної партії і загрожує перетворитися в знаряддя проти диктатури пролетаріату і сільської бідноти. Завдання радянізації української народної школи стоїть цілком відкритим перед партією.

Для здійснення вищезазначених принципів ЦК КПУ пропонує такі конкретні заходи:

1. Щодо української мови

а) Повну абсолютну рівноправність української і російської мов, рішуча боротьба проти всякої штучної українізації і русифікації і водночас усунення тих перешкод, які затримували б природний розвиток української культури або які відрізували б українському селянству доступ -до ознайомлення з російською культурою. Боротьба проти всякого прагнення зробити з української мови засіб відособлення і протиставлення українських робітників і селян — російським. Вживання тієї чи іншої мови е воля кожного, і держава не повинна ділити свої установи на такі, В яких вплив був би за російською мовою, і на такі, в яких вплив був би за українською мовою.

б) Необхідно заборонити офіціальним установам і особам відмовлятися від розгляду тих чи інших документів або матеріалів на тій лише підставі, що вони написані російською або українською мовами.

в) У школах з викладанням російською мовою необхідне запровадження обов’язкового вивчення української мови, а в школах з українською мовою російська мова повинна бути обов’язковим предметом вивчення.

г) Мова викладання в школах повинна вводитись згідно з організованим волевиявленням населення, вираженим у вигляді постанови Пленуму Ради або з’їзду Рад, що повинно бути узаконене особливим декретом. А думка викладацького персоналу при визначенні мови викладання до уваги не повинна братися.

д) 3 метою сприяння вивченню комуністами української мови вважати необхідним запровадження викладання української мови як обов’язкового предмета в радпартшколах, приділивши їй достатню кількість годин з тим, щоб ті, що закінчують школу, фактично знали її. В тих губерніях, де є для цього умови, визнати бажаним вести викладання в радпартшколах на українській мові.

2. Щодо української народної школи

Без неухильного прагнення до радянізації української народної школи остання неминуче стає цитаделлю українського націоналізму. Головне завдання партії в майбутній період в галузі освіти полягає в оволодінні українською народною школою, в перетворенні її з розсадника шовінізму в знаряддя комуністичної освіти серед українського селянства, для чого необхідно:

а) Спрямувати діяльність Всевидаву в першу чергу на створення української радянської учбової літератури і до негайного складання коротких загальнодоступних українських підручників на популярній мові, які повинні дати учням трудової школи перші елементарні знання з історії УСРР та її Конституції. Доручити компетентній особі написати історію України з марксистської точки зору.

б) В зв’язку з тим, що підручники є одним із засобів тиснення на національні меншості і взагалі на національні групи, вжити заходів до усунення національної пропаганди шляхом підручників так, щоб усяка національна школа мала підручники на рідній мові в достатній кількості.

в) Доручити Оргбюро ЦК і губкомам дати працівників на інспекторські посади в Наркомосі і губнаросвітах. Питання про інспекторат поставити конкретно в радянському порядку.

г) Звернути особливу увагу на необхідність посилення професійної роботи серед учительства. Запропонувати фракції Півден-бюро ВЦРПС подати на одне з найближчих засідань Політбюро доповідь про роботу Спілки Всемистосу, зокрема про роботу серед учительства.

д) Доручити Політбюро розробити в радянському порядку основні принципи, покладені у вступі закону про народну освіту, прийнятого ВУЦВК’ом.

3. Щодо автокефальної церкви

Залишаючись щодо церкви і релігії взагалі в рамках декрету про відокремлення церкви від держави, вважаючи себе не тільки арелігійною, але й антирелігійною. Радянська держава і Комуністична партія повинні рішуче вимагати, під страхом звільнення і віддання до суду, від усіх своїх службовців і зокрема від учительського персоналу не тільки повного невтручання в справи віруючих і в справи церкви поза школою, але й боротьби з релігійними забобонами (атеїзм) всередині школи.

4. Щодо комуністичного впливу

а) В зв’язку з надзвичайно слабою наявністю українського міського комуністичного елементу партія повинна звернути особливу увагу на створення кадрів комуністів-українців як з росіян, що знають українську мову, так і з українців — з сільської бідноти.

б) Перетворити «Вісті» у велику газету з добре підібраним персоналом, з хорошою інформацією, щоб вона могла одночасно з гідністю служити органом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і засобом комуністичного впливу на українську інтелігенцію.

в) Поліпшити газету «Селянська Правда», видаючи її на обох мовах, щоб її могли читати і російські селяни і щоб вона була доступна для тих українських селян, які, здобувши свою освіту в дореволюційний час, недосить звикли до української літературної мови.

г) Заснувати журнал за типом московської «Красной Нови» на українській і російській мовах.

д) Для впливу на селянську молодь заснувати ілюстрований соціально-белетристичний і науковий журнал для юнацтва.

е) Запропонувати Всевидаву поставити своїм завданням видання відповідної літератури для дітей молодшого віку.

є) Запропонувати Всеиидаиу звернути увагу на необхідність” видання української комуністичної літератури.

Центральний Комітет повинен ще раз підкреслити перед партійними товаришами необхідність додержувати неухильно директив Центрального Комітету у відношенні до окремих різних завдань, які в своїй сукупності становлять національне питання на Україні.

Культурне будівництво в Українській РСР: 36. док—К: 1959—Т. 1— С. 150—154.

6. Промова делегата від Радянської України М. Фрунзе на 1 Всесоюзному з’їзді Рад з питання про об’єднання радянських республік в єдину союзну державу

ЗО грудня 1922 р.

Товариші, вже після побіжного ознайомлення з текстом оголошених тут Декларацій та Союзного договору можна бачити, що ми по шляху нашого радянського будівництва йдемо, значно відрізняючись від того, що у цьому відношенні має місце в буржуазних країнах світу. І це нормально, тому що у всій своїй роботі змушені шукати нових шляхів відповідно до природи нового класу — пролетаріату, що став при владі. Над оголошеним перед вами текстом ми працюємо вже давно. У головних рисах він був розглянутий на попередніх національних з’їздах — України, Закавказзя і Білорусі. Ті основні моменти, які були висунуті на цих з’їздах, лягли в основу і запропонованого вашій увазі Союзного договору. Надалі цю роботу продовжувала конференція повноважних делегацій, що були обрані національними з’їздами. Делегації уважно розглянули усі пункти, і це є додатковою гарантією того, що все запропоноване зараз вашій увазі всебічно продумано і виважено. Втім делегації визнали за необхідне ввести ще нові, додаткові гарантії того, аби акт, що нами приймається, був дійсно актом, який встановлює безпомилково основи нових міцних взаємовідносин, що дають змогу кожній державі, що входить до Союзу, виявити в інтересах загальної справи максимум енергії і самодіяльності. Зважаючи на це, делегації вважають за необхідне не обмежитися простим прийняттям цього прочитаного зараз т. Сталіним тексту, а проробити над ним подальшу роботу. Найкращим засобом перевірити вірність постанов, що приймаємо, буде практика. Тому, товариші, делегації вважають за необхідне діяти таким чином: зараз затвердити і тексти Декларації, і текст Союзного договору тільки в основному. Потім тому органу, який буде обрано,—Центральному Виконавчому Комітету Союзу—доручити його подальшу розробку і подальший розгляд. Окрім цієї роботи ЦВК Союзу, до неї мають бути ще раз залучені уряди національних держав у особі їх верховних органів. Це означає, що текст, який буде прийнятий вами, Президією ЦВК Союзу має бути розісланий до наших національних ЦВК для схвалення. Після того, як вони розглянуть його, і, можливо, спираючись на практику, внесуть ряд поправок, має бути скликана наступна сесія ЦВК Союзу, яка вже на основі цієї додаткової розробки повинна буде ввести в дію цей договір.

Але це ще не все, товариші. Ми пропонуємо вам прийняти ще одну гарантію, а саме, аби наступна сесія ЦВК ввела б у дію цей новий закон тільки тимчасово. На основі цього нового закону вона формує новий союзний уряд, створивши Раднарком Союзу РСР, створивши і решту наших органів, що регулюють загальносоюзну діяльність, проте остаточне затвердження, остаточна ратифікація цього Договору мають бути відкладені до наступного, II з’їзду депутатів Рад СРСР.

Ось, товариші, той шлях, який, на нашу думку, найповніше гарантує вірність і відповідність життєвим інтересам союзних народів Союзного договору, що вони укладають. Цей шлях здається довгим, але маємо рахуватися з тим, що і та справа, яку ми зараз з вами почали, є справою надзвичайної важливості, є справою, над створенням якої варто попрацювати не один і не два місяці для того, щоб і результати були найбільш досконалими. Виходячи з викладених мною мотивів, конференція повноважних делегацій пропонує вам не займатися зараз детальним розглядом кожного пункту цього Союзного договору, а прийняти таку постанову:

«З’їзд Рад Союзу Радянських Соціалістичних Республік, розглянувши проект Декларації про утворення Союзу РСР і утворення повноважними делегаціями, обраними з’їздами Рад РСФРР, УСРР, ЗСФРР і БСРР, Союзного договору, постановляє:

1. Декларацію і Союзний договір в основному затвердити.

2. Зважаючи на надзвичайну важливість прийнятої Декларації та укладеного Договору і бажаність вислухати остаточну думку всіх республік, що входять до Союзу, щодо тексту цього Договору, передати Декларацію і Договір на додатковий розгляд ЦВК союзних республік, аби відгуки союзних республік було подано до ЦВК Союзу РСР до найближчої чергової його сесії.

3. Доручити найближчій черговій сесії ЦВК Союзу РСР розглянути отримані відгуки, затвердити текст Декларації та Союзного договору і негайно ввести його в дію.

4. Доручити ЦВК Союзу РСР підготувати до II з’їзду Рад Союзу остаточний текст Дек’латгадії та Союзного договору і пода-ти його на остаточне затвердження II з’їздові».

/ сгезд Советов Союзи Советских Социалистиче-ских Республик: Сте-ногр. отчет.—М.. 1923— С. 11—12.

7. Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік

ЗО грудня 1922 р.

Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (РСФРР), Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), Білоруська Соціалістична Радянська Республіка (БСРР) і Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (ЗСФРР — Грузія, Азербайджан і Вірменія) укладають цей Союзний договір про об’єднання в одну союзну державу — «Союз Радянських Соціалістичних Республік»— на таких основах.

1. До відання Союзу Радянських Соціалістичних Республік, в особі його верховних органів, належать:

а) представництво Союзу в міжнародних відносинах;

б) зміна зовнішніх кордонів Союзу;

в) укладання договорів про прийом до складу Союзу нових республік;

г) оголошення війни і укладання миру;

д) укладання зовнішніх державних позик;

е) ратифікація міжнародних договорів;

ж) встановлення систем зовнішньої і внутрішньої торгівлі;

з) встановлення основ і загального плану всього народного господарства Союзу, а також укладання концесійних договорів;

й) регулювання транспортної і поштово-телеграфної справи;

к) встановлення основ організації збройних сил Союзу Радянських Соціалістичних Республік;

л) затвердження єдиного державного бюджету Союзу Радян-

ських Соціалістичних Республік, встановлення монетної, грошової і кредитної системи, а також системи загальносоюзних, республіканських і місцевих податків;

м) встановлення загальних начал землевпорядження і земле-користування, а також користування надрами, лісами і видами по всій території Союзу;

н) загальносоюзне законодавство про переселення;

о) встановлення основ судоустрою і судочинства, а також цивільне і кримінальне союзне законодавство;

п) встановлення основних законів про працю;

р) встановлення загальних начал народної освіти;

с) встановлення загальних заходів у галузі охорони народного здоров’я;

т) встановлення систем мір і ваги;

у) організація загальносоюзної статистики;

ф) основне законодавство в галузі союзного громадянства щодо прав іноземців;

х) право загальної амністії;

ц) скасування постанов з’їздів Рад, центральних виконавчих комітетів і рад народних комісарів союзних республік, що порушують Союзний договір.

2. Верховним органом влади Союзу Радянських Соціалістичних Республік є з’їзд Рад Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в періоди між з’їздами — Центральний Виконавчий Комітет Союзу Радянських Соціалістичних Республік, ї

3. З’їзд Рад Союзу Радянських Соціалістичних Республік складається з представників міських Рад з розрахунку 1 депутат на 25000 виборців і представників губернських з’їздів Рад з розрахунку І депутат на 125000 жителів.

4. Делегати на з’їзд Рад Союзу Радянських Соціалістичних Республік обираються на губернських з’їздах Рад.

5. Чергові з’їзди Рад Союзу Радянських Соціалістичних Республік скликаються Центральним Виконавчим Комітетом Союзу Радянських Соціалістичних Республік один раз на рік; надзвичайні з’їзди скликаються Центральним Виконавчим Комітетом Союзу Радянських Соціалістичних Республік за його власним рішенням або ж за вимогою не менше двох союзних республік.

6. З’їзд Рад Союзу Радянських Соціалістичних Республік обирає Центральний Виконавчий Комітет із представників союзних республік пропорціонально населенню кожної, всього у складі 371 члена.

7. Чергові сесії Центрального Виконавчого Комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік скликаються тричі на рік. Надзвичайні сесії скликаються за постановою Президії Центрального Виконавчого Комітету Союзу або на вимогу Ради Народних

Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а також центрального виконавчого комітету однієї з союзних республік.

8. З’їзди Рад і сесії Центрального Виконавчого Комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік скликаються в столицях союзних республік порядком, встановлюваним Президією Центрального Виконавчого Комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

9. Центральний Виконавчий Комітет Союзу Радянських Соціа дієтичних Республік обирає Президію, яка є найвищим органом влади Союзу в період між сесіями Центрального Виконавчого Комітету Союзу.

10. Президія Центрального Виконавчого Комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік обирається в складі 19 членів, з яких Центральний Виконавчий Комітет Союзу обирає чотирьох голів Центрального Виконавчого Комітету Союзу за числом союзних республік.

11. Виконавчим органом Центрального Виконавчого Комітету Союзу є Рада Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік (Раднарком Союзу), яка обирається Центральним Виконавчим Комітетом Союзу на строк повноважень останнього в складі:

голови Ради Народних Комісарів Союзу,

заступників голови,

народного комісара закордонних справ,

народного комісара військових і морських справ,

народного комісара зовнішньої торгівлі,

народного комісара шляхів,

народного комісара пошт і телеграфів,

народного комісара робітничо-селянської інспекції,

голови Вищої ради народного господарства,

народного комісара праці,

народного комісара продовольства,

народного комісара фінансів.

12. З метою утвердження революційної законності на території Союзу Радянських Соціалістичних Республік і об’єднання зусиль союзних республік у боротьбі з контрреволюцією утворюється при Центральному Виконавчому Комітеті Союзу Радянських Соціалістичних Республік Верховний Суд, з функціями верховного судового контролю, а при Раді Народних Комісарів Союзу—об’єднаний орган Державного політичного управління, голова якого входить до Ради Народних Комісарів Союзу з правом дорадчого голосу.

13. Декрети і постанови Раднаркому Союзу Радянських Соціалістичних Республік обов’язкові для всіх союзних республік і виконуються безпосередньо на всій території Союзу.

14. Декрети і постанови Центрального Виконавчого Комітету і Раднаркому Союзу друкуються на мовах, загальновживаних в союзних республіках (російська, українська, білоруська, грузинська, вірменська, тюркська).

15. Центральні виконавчі комітети союзних республік опротестовують декрети і постанови Раднаркому Союзу в Президію Центрального Виконавчого Комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік, не припиняючи їх виконання.

16. Постанови і розпорядження Ради Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік можуть скасовуватись лише Центральним Виконавчим Комітетом Союзу Радянських Соціалістичних Республік і його Президією; а розпорядження окремих народних комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік можуть скасовуватись Центральним Виконавчим Комітетом Союзу Радянських Соціалістичних Республік, його Президією і Раднаркомом Союзу.

17. Розпорядження народних комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік можуть припинятися центральними виконавчими комітетами або президіями центральних виконавчих комітетів союзних республік лише у виняткових випадках, при явній невідповідності даного розпорядження постановам Раднаркому або Центрального Виконавчого Комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Про припинення розпорядження центральний виконавчий комітет чи президія центрального виконавчого комітету союзних республік негайно повідомляє Раду Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік і відповідного народного комісара Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

18. До складу Рад Народних Комісарів союзних республік входять:

голова Ради Народних Комісарів,

заступники голови,

голова Вищої ради народного господарства,

народний комісар земельних справ,

народний комісар продовольства,

народний комісар фінансів,

народний комісар праці,

народний комісар внутрішніх справ,

народний комісар юстиції,

народний комісар робітничо-селянської інспекції,

народний комісар освіти,

народний комісар охорони здоров’я,

народний комісар соціального забезпечення,

народний комісар національних справ, а також з правом дорадчого голосу—уповноважені наркоматів Союзу: закордонних

справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів та пошт і телеграфів.

19. Вища рада народного господарства і народні комісаріати:

продовольства, фінансів, праці і робітничо-селянської інспекції союзних республік, безпосередньо підлягаючи центральним виконавчим комітетам і раднаркомам союзних республік, керуються в своїй діяльності розпорядженнями відповідних народних комі-сарів Союзу Радянських Соціалістичнйх”РеспублЇк.

20. Республіки, що входять до складу Союзу, мають свої бюджети, які є складовими частинами загальносоюзного бюджету, затверджуваного Центральним Виконавчим Комітетом Союзу. Бюджети республік у їх прибуткових і видаткових частинах встановлюються Центральним Виконавчим Комітетом Союзу. Перелік прибутків і розміри прибуткових відрахувань, що йдуть на утворення бюджетів союзних республік, визначаються Центральним Виконавчим Комітетом Союзу.

21. Для громадян союзних республік встановлюється єдине союзне громадянство.

22. Союз Радянських Соціалістичних Республік має свій прапор, герб і державну печатку.

23. Столицею Союзу Радянських Соціалістичних Республік е місто Москва.

24. Союзні республіки вносять відповідно до цього договору зміни в свої конституції.

25. Затвердження, зміна і доповнення Союзного договору належать до виключного відання з’їзду Рад Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

26. За кожною із союзних республік зберігається право вільного виходу з Союзу.

30 грудня 1922 р.

Комуністична партія — натхненник і організатор об’єднавчого руху українського народу за утворення СРСР: 36. док. і матеріалів— К„ 1963— С. 308—312.10.

З Резолюції XII зТзду РКП|б) про завдання партії у національному питанні

Квітень 1923 р.

7. <…> Для правильного запровадження в життя національної програми, висунутої Жовтневою революцією, необхідно ще подолати ті перешкоди, які передані нам у спадщину пройденим періодом національного гніту і які не можуть бути подолані за короткий строк одним ударом.

Ця спадщина полягає, по-перше, в пережитках великодержавного шовінізму, який є відбитком колишнього привілейованого становища великоросів. Ці пережитки живуть ще в головах наших радянських працівників, центральних і місцевих, вони гніздяться в наших державних установах, у центральних і місцевих, вони дістають підкріплення у вигляді «нових» зміновіхівських великорусько-шовіністських віянь, які дедалі більше посилюються у зв’язку з непом. Практично вони виявляються у чванливо-зневажливому і бездушно-бюрократичному ставленні російських радянських чиновників до нужд і потреб національних республік. Багатонаціональна Радянська держава може стати дійсно міцною, а співробітництво народів у ній дійсно братерським лише в тому разі, коли ці пережитки будуть витравлені в практиці наших державних установ рішуче і безповоротно. Становище у ряді національних республік (Україна, Білорусія, Азербайджан, Туркестан) ускладнюється тим, що значна частина робітничого класу, який є основною опорою Радянської влади, належить до великоруської національності. В цих районах змичка між містом і селом, робітничим класом і селянством натрапляє на дуже велику перешкоду в пережитках великоруського шовінізму як у партійних, так і в радянських органах. За цих умов розмови про переваги російської культури і висування положення про неминучість перемоги більш високої російської культури над культурами більш відсталих народів (українською, азербайджанською, узбецькою, киргизькою та ін.) є не що інше, як спроба закріпити панування великоруської національності. Тому рішуча боротьба з пережитками великоруського шовінізму є першим черговим завданням нашої партії.

Ця спадщина полягає, по-друге, у фактичній, тобто господарській і культурній, нерівності національностей Союзу Республік. Правова національна рівність, здобута Жовтневою революцією, є великим завоюванням народів, але вона не розв’язує сама по собі всього національного питання. Ряд республік і народів, які не пройшли або майже не пройшли капіталізму, які не мають або майже не мають свого пролетаріату, які відстали через це у господарському і культурному відношеннях, не можуть повністю використати права і можливості, які їм дає національна рівноправність, не можуть піднятися на вищий ступінь розвитку і догнати, таким чином, без справжньої і тривалої допомоги ззовні ті національності, які пішли вперед. Причини цієї фактичної нерівності криються не тільки в історії цих народів, а й у політиці царизму і російської буржуазії, які прагнули перетворити окраїни у виключно сировинні райони, експлуатовані промислово-розвинутими центральними районами. Подолати цю нерівність за короткий строк, ліквідувати цю спадщину за один-два роки неможливо. Ще Х з’їзд нашої партії відзначив, що «знищення фактичної національної нерівності є тривалий процес, який вимагає упертої і наполегливої боротьби з усіма пережитками національного гніту і колоніального рабства». Але подолати її треба неодмінно. І подолати її можна тільки шляхом справжньої і тривалої допомоги російського пролетаріату відсталим народам Союзу в справі їх господарського і культурного успіху. Допомога ця повинна в першу чергу виявитися у вжитті ряду практичних заходів по утворенню в республіках раніше пригноблених національностей промислових осередків з максимальним залученням місцевого населення. Нарешті, допомога ця повинна йти, згідно з резолюцією Х з’їзду, паралельно з боротьбою трудових мас проти місцевих і зайшлих експлуататорських верхів, які посилюються у зв’язку з непом, за зміцнення своїх соціальних позицій. Оскільки ці республіки є переважно сільськогосподарськими районами, внутрішні соціальні заходи повинні насамперед іти по шляху наділення трудових мас землею за рахунок вільного державного фонду. Без цього нема підстави розраховувати на налагодження правильного і тривкого співробітництва народів у рамках єдиної союзної держави. Тому боротьба за ліквідацію фактичної нерівності національностей, боротьба за піднесення культурного і господарського рівня відсталих народів є другим черговим завданням нашої партії.

Ця спадщина полягає, нарешті, в пережитках націоналізму серед цілого ряду народів, які пережили тяжке ярмо національного гніту і не встигли ще звільнитися від почуття старих національних кривд. Практичним виявом цих пережитків є деяка національна відчуженість і відсутність повного довір’я раніше пригноблених народів до заходів, які йдуть від росіян. Проте в деяких республіках, що мають у своєму складі кілька національностей, цей оборонний націоналізм перетворюється нерідко в націоналізм наступальний, у завзятий шовінізм сильнішої національності, спрямований проти слабих національностей цих республік. Шовінізм грузинський (в Грузії), спрямований проти вірменів, осетинів, аджарців і абхазців; шовінізм азербайджанський (в Азербайджані), спрямований- протії вірменів; шовінізм узбецький (в Бухарі і Хорезмі), спрямований проти туркменів і киргизів; шовінізм вірменський та ін.— усі ці види шовінізму, заохочувані до того ж умовами непу і конкуренції, є величезним лихом, яке загрожує перетворити деякі національні республіки в арену гризні і чвар. Нічого й казати, що всі ці явища гальмують справу фактичного об’єднання народів у єдиний державний союз. Оскільки пережитки націоналізму є своєрідною формою оборони проти великоруського шовінізму, рішуча боротьба з великоруським шовінізмом становить найвірніший засіб для подолання націоналістичних пережитків. Оскільки ж ці пережитки перетворюються у місцевий шовінізм, спрямований проти слабих національних груп в окремих республіках, пряма боротьба з ними є обов’язком членів партії. Тому боротьба з націоналістичними пережитками і насамперед з шовіністичними формами цих пережитків є третім черговим завданням нашої партії.

8. Одним з яскравих виявів спадщини старого слід вважати той факт, що Союз Республік розцінюється значною частиною радянських чиновників у центрі і на місцях не як союз рівноправних державних одиниць, покликаний забезпечити вільний розвиток національних республік, а як крок до ліквідації цих республік, як початок утворення так званого «єдиного-неділимого».

Таким же результатом спадщини старого слід вважати прагнення деяких відомств РСФРР підпорядкувати собі самостійні комісаріати автономних республік і прокласти шлях до ліквідації останніх.

Засуджуючи таке розуміння, як антипролетарське і реакційне, і проголошуючи абсолютну необхідність існування і дальшого розвитку національних республік, з’їзд закликає членів партії пильно стежити за тим, щоб об’єднання республік і злиття комісаріатів не було використане шовіністично настроєними радянськими чиновниками як прикриття їх спроб ігнорувати господарські й культурні потреби національних республік. Злиття комісаріатів є іспит радянському апаратові: якби цей досвід набув на практиці великодержавного напряму, то партія була б змушена вжити проти такого перекручення найрішучіших заходів, аж до постановки питання про перегляд злиття деяких комісаріатів, поки радянський апарат не буде належно перевихований у дусі дійсно пролетарської і дійсно братерської уваги до нужд і потреб малих і відсталих національностей.

9. Союз Республік, створений на началах рівності й добровільності робітників і селян окремих республік, є першою спробою пролетаріату в справі врегулювання міжнародних взаємовідносин незалежних крам і першим кроком до створення майбутньої всесвітньої Радянської республіки праці. Оскільки Союз Республік є новою формою співжиття народів, новою формою їх співробітництва в єдиній союзній державі, у рамках якої повинні бути зжиті змальовані вище пережитки в процесі спільної роботи народів, вищі органи Союзу повинні бути побудовані так, щоб вони повністю відображали не тільки спільні нужди і потреби всіх національностей Союзу, а й спеціальні нужди і потреби окремих національностей. Тому, поряд з існуючими центральними органами Союзу, які є представництвом трудящих мас усього Союзу, незалежно від національності, повинен бути створений спеціальний орган представництва національностей на засадах рівності. Така будова центральних органів Союзу дала б повну можливість чуйно прислухатися до нужд і потреб народів, своєчасно подавати їм необхідну допомогу, створити обстановку повного взаємного довір’я і ліквідувати, таким чином, найбільш безболісними шляхами згадану вище спадщину.

10. Виходячи із сказаного, з’їзд рекомендує членам партії як практичні заходи добитися того, щоб:

а) при побудові центральних органів Союзу була забезпечена рівність прав та обов’язків окремих республік як у взаємних між ними відносинах, так і щодо центральної влади Союзу;

б) у системі вищих органів Союзу був утворений спеціальний орган представництва всіх без винятку національних республік і національних областей на засадах рівності, з можливим урахуванням представництва всіх національностей, які входять до складу цих республік;

в) виконавчі органи Союзу були сконструйовані на засадах, які забезпечують реальну участь у них представників республік і задоволення нужд і потреб народів Союзу;

г) були надані республікам досить широкі фінансові і, зокрема, бюджетні права, які забезпечують можливість виявлення їх власної державно-адміністративної, культурної та господарської ініціативи;

д) органи національних республік і областей складалися переважно з людей місцевих, які знають мову, побут і звичаї відповідних народів;

е) були видані спеціальні закони, які забезпечують вживання рідної мови в усіх державних органах і в усіх установах, що обслуговують місцеве інонаціональне населення і національні меншості,— закони, які переслідують і карають з усією революційною суворістю всіх порушників національних прав і особливо прав національних меншостей;

є) була посилена виховна робота у Червоній Армії в дусі насадження ідей братерства і солідарності народів Союзу і були вжиті практичні заходи по організації національних військових частин, з дотриманням усіх мір, необхідних для забезпечення повної обороноздатності республік.

II

1. Розвиток організацій нашої партії у більшості національних республік відбувається в умовах, які не цілком сприяють їх зростанню і зміцненню. Економічна відсталість цих республік, нечисленність національного пролетаріату, недостатність або навіть відсутність кадрів старих партійних працівників з місцевих людей, відсутність серйозної марксистської літератури рідною мовою, слабість партійно-виховної роботи, нарешті, наявність пережитків радикально-націоналістичних традицій, які все ще не встигли вивітритися, породили серед місцевих комуністів певний ухил у бік переоцінки національних особливостей, у бік недооцінки класових інтересів пролетаріату, ухил до націоналізму. Це явище стає особливо небезпечним у республіках з кількома національностями, де воно набирає нерідко форми ухилу до шовінізму комуністів сильнішої національності, спрямованого своїм вістрям проти комуністів слабих національностей (Грузія, Азербайджан, Бухара, Хорезм). Ухил до націоналізму шкідливий у тому відношенні, що він, гальмуючи процес визволення національного пролетаріату з-під ідейного впливу національної буржуазії, утруднює справу згуртування пролетарів різних національностей в єдину інтернаціоналістську організацію.

2. З другого боку, наявність численних кадрів старих партійних працівників росіян з походження як у центральних установах партій, так і в організаціях компартій національних республік, не обізнаних з побутом, звичаями і мовою трудових мас цих республік і тому не завжди чуйних до їх запитів, породила в нашій партії ухил у бік недооцінки національних особливостей і національної мови в партійній роботі, погордливо-зневажливе ставлення до цих особливостей, ухил до великоруського шовінізму. Цей ухил шкідливий не тільки тому, що він, гальмуючи справу формування комуністичних кадрів з місцевих людей, які знають національну мову, створює небезпеку відриву партії від пролетарських мас національних республік, а й насамперед тому, що він живить і вирощує змальований вище ухил до націоналізму, утруднюючи боротьбу з ним.

3. Засуджуючи обидва ці ухили, як шкідливі і небезпечні для справи комунізму, і звертаючи увагу членів партії на особливу шкідливість і особливу небезпечність ухилу до великоруського шовінізму, з’їзд закликає партію до найскорішої ліквідації цих пережитків старого в нашому партійному будівництві.

Як практичні заходи з’їзд доручає ЦК провести:

а) утворення марксистських гуртків вищого типу з місцевих партійних працівників національних республік;

б) розвиток принципової марксистської літератури рідною

мовою;

в) посилення Університету народів Сходу і його філій на

місцях;

г) утворення при ЦК національних компартій інструкторських

груп з місцевих працівників;

д) розвиток масової партійної літератури рідною мовою;

е) посилення партійно-виховної роботи в республіках;

є) посилення роботи серед молоді в республіках. 4. Зважаючи на величезну важливість, яку має діяльність відповідальних працівників в автономних і незалежних республіках і на окраїнах взагалі (здійснення зв’язку трудящих даної республіки з трудящими всієї решти Союзу), з’їзд доручає ЦК подбати про особливо пильний добір цих працівників, з тим щоб склад їх повністю забезпечував дійсне запровадження у життя рішень партії в національному питанні.

Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. 1917—1924— К.. 1979— Т. 2— С. 416— 425.

11. Постанова четвертої наради ЦК РКП(б] Практичні заходи по втіленню в життя резолюції XII з’їзду партії в національному питанні»

Червень 1923 р.

І. Загальна лінія партроботи в національному питанні

Лінія партроботи у національному шпанні в розумінні боротьби з відхиленнями від позиції XII з’їзду партії повинна визначатися відповідними пунктами резолюції цього з’їзду в національному питанні, а саме: 7 пунктом 1 розділу резолюції та 1, 2 і З пунктами 2 розділу.

Одним з корінних завдань партії є вирощування і розвиток з пролетарських і напівпролетарських елементів місцевого населення молодих комуністичних організацій національних республік і областей, всемірне сприяння цим організаціям стати на ноги, одержати дійсно комуністичне виховання, згуртувати хоч би нечисленні спочатку, але справжні інтернаціоналістські комуністичні кадри. Лише тоді Радянська влада буде міцна в республіках і областях, коли там зміцняться дійсно серйозні комуністичні організації.

Але самі комуністи в республіках і областях повинні пам’ятати, що обстановка у них, уже внаслідок іншого соціального складу населення, дуже відрізняється від обстановки у промислових центрах Союзу Республік, що через це на окраїнах необхідно часто застосовувати інші методи роботи.

Слабість або майже цілковита відсутність сучасної промисловості та неминуча повільність розвитку промисловості у найближчий період пересувають з необхідності партійну роботу в бік повільної, систематичної, терпеливої ідейно-виховної роботи кращих елементів селянства, кустарів та ін. Треба пам’ятати, що у відсталих республіках і областях тільки наша партійна організація відкриває для певних низових елементів, щиро революційних, але не досить розвинутих і загартованих, можливість поступово розвиватися в закінчених комуністів. Механічне перенесення сюди того класового революційного критерію, який склався на основі досвіду пролетарських центрів, було б у корені неправильне і привело б до прямо протилежних результатів. Саме та обставина, що ядром РКП у цілому е загартовані робітники промислових центрів, дає змогу партії без побоювання за свою класову суть застосовувати зазначений вище метод терпеливого ідейно-виховного впливу.

Товариші з центру, що беруть участь у партійній роботі серед більш відсталих народностей, повинні строго додержувати тону сприяння і допомоги національним передовим елементам у їх комуністичній і радянській роботі, ні в якому разі не допускаючи ні в діях, ні у висловлюваннях нічого, що схоже було б на присвоєння собі права нав’язати і вирішувати, допускати або відкидати, взагалі розпоряджатися, формально спираючись на авторитет центру.

Зокрема тут, у республіках і областях, прагнучи завоювати підтримку трудящих мас місцевого населення, необхідно в більшій мірі, ніж у центральних районах, іти назустріч елементам, що є революційно-демократичними або навіть просто лояльними щодо Радянської влади. Роль місцевої інтелігенції в республіках і областях у багатьох відношеннях інша, ніж роль інтелігенції в центральних районах Союзу Республік. Окраїни настільки бідні місцевими інтелігентними працівниками, що кожного з них треба залучати на сторону Радянської влади всіма силами.

Комуніст на окраїнах повинен пам’ятати: я — комуніст, тому я повинен, діючи стосовно до даного середовища, йти на поступки тим місцевим національним елементам, які хочуть і можуть лояльно працювати в рамках радянської системи. Це не виключає, а передбачає систематичну ідейну боротьбу за принципи марксизму і за справжній інтернаціоналізм проти ухилу до націоналізму. Тільки таким чином можна буде зжити успішно місцевий націоналізм і перевести на сторону Радянської влади широкі верстви місцевого населення.

II. Питання, пов’язані з утворенням другої палати ЦВК Союзу і організацією наркоматів Союзу Республік

а) Про склад другої палати. Ця палата повинна складатися з працівників автономних і незалежних республік (по чотири від кожної або більше) і представників національних областей (досить по одному від кожної). Бажано поставити справу так, щоб члени першої палати, взагалі кажучи, не були одночасно членами другої. Представники республік і областей повинні затверджуватися з’їздом Рад Союзу Республік. Першу палату назвати Союзною Радою, другу — Радою Національностей.

б) Про права другої палати у відношенні до першої палати. Слід було б установити рівність прав першої і другої палат із збереженням за кожною з них права законодавчої ініціативи і з дотриманням умови, за якої жоден законопроект, внесений на розгляд першої або другої палати, не може бути перетворений у закон без згоди на те обох палат, що голосують роздільно. Питання конфлікту розв’язуються в порядку їх передачі у погоджувальну комісію обох палат і в разі недосягнення згоди — нового голосування на спільному засіданні цих останніх, причому якщо виправлений таким чином спірний законопроект не збирає більшості обох палат, справа передається на розв’язання екстреного або чергового з’їзду Рад Союзу Республік.

в) Про компетенцію другої палати. До відання другої (так само, як і першої) палати належать питання, передбачені пунктом 1 Конституції СРСР. Законодавчі функції Президії ЦВК Союзу і Раднаркому Союзу лишаються в силі.

г) Про Президію ЦВК Союзу Республік. Президія ЦВК повинна бути одна. Вона повинна обиратися обома палатами ЦВК, звичайно, з забезпеченням представництва національностей, принаймні, найбільших з них. Пропозиція українців про утворення двох президій з законодавчими функціями по числу двох палат ЦВК замість єдиної Президії ЦВК Союзу недоцільна. Президія є верховна влада Союзу, що діє постійно, безперервно від сесії до сесії. Утворення двох президій з законодавчими функціями е роздвоєння верховної влади, що неминуче створить великі утруднення в роботі. У палат повинні бути свої президії, які, однак, не мають законодавчих функцій.

д) Про кількість злитих комісаріатів. За рішеннями попередніх пленумів ЦК, злитих комісаріатів повинно бути п’ять (Зак-справ, Зовнішторг, Наркомвійськ, НКШ і ІІКПоштсль), дирек-тивних комісаріатів повинно бути теж п’ять (Наркомфін, ВРНГ, Наркомпрод, Наркомпраці, РСІ), всі інші комісаріати цілком автономні. Українці пропонують Заксправ і Зовнішторг перевести з розряду злитих у розряд директивних, тобто залишити ці комісаріати в республіках паралельно із Заксправ і Зовнішторгом Союзу, підпорядкувавши їх директивам останніх. Ця пропозиція неприйнятна, коли вважати, що ми дійсно утворюємо одну союзну державу, яка може виступати перед зовнішнім світом як об’єднане ціле. Те саме треба сказати про концесійні договори, укладення яких повинно бути зосереджене в Союзі Республік.

е) Про конструкцію наркоматів Союзу Республік. Слід було б розширити склад колегій цих наркоматів, увівши туди представників найбільших і найважливіших національностей.

є) Про бюджетні права республік. У межах наданої республікам частини, розміри якої повинні бути визначені окремо, слід було б розширити бюджетну самостійність останніх.

III. Заходи залучення трудових елементів місцевого населення до партійного, професійного і радянського будівництва

а) Чистка державних і партійних апаратів від націоналістичних елементів (маються на увазі, насамперед, російські, а також антиросійські та інші націоналісти). Чистка повинна провадитись обережно, на підставі перевірених даних, під контролем ЦК партії;

б) систематична і неухильна робота по націоналізації державних і партійних установ у республіках і областях у розумінні поступового запровадження в діловодство місцевих мов, зобов’язавши відповідальних працівників вивчити місцеві мови. Систематичне залучення національних елементів до професійного і кооперативного будівництва;

в) добір і залучення більш-менш лояльних елементів місцевої інтелігенції до радянських установ при одночасній роботі наших відповідальних працівників у республіках і областях по виробленню кадрів радянських і партійних працівників з числа членів партії;

г) організація безпартійних конференцій робітників 1 селян з доповіддю наркомів і взагалі відповідальних працівників партії про найважливіші заходи Радянської влади.

IV. Заходи по піднесенню культурного стану місцевого населення

а) Організація клубів (безпартійних) та інших освітніх установ місцевими мовами;

б) розширення мережі всіх ступенів навчальних закладів і створення робфаків місцевими мовами;

в) залучення до роботи в школі більш-менш лояльних народних учителів місцевого походження;

г) створення мережі товариств поширення грамотності місцевими мовами;

д) постановка видавничої справи, утворення спеціального фонду при ЦК по субсидуванню в республіках і областях;

е) включення в загальнодержавний бюджет шкіл першого ступеня культурно слабих національностей.

V. Господарське будівництво

в національних республіках і областях

з точки зору національно-побутових особливостей

а) Врегулювання, а де потрібно — припинення переселень;

б) можливе забезпечення землею місцевого трудового населення за рахунок державного земельного фонду;

в) доступний сільськогосподарський кредит місцевому населенню;

г) посилення іригаційних робіт;

д) всемірна допомога кооперації, зокрема промисловій (з метою залучення кустарів);

е) перенесення фабрик і заводів у республіки, в яких є багато відповідної сировини;

є) створення ремісничих і технічних шкіл для місцевого населення;

ж) створення сільськогосподарських курсів для місцевого населення.

VI. Про практичні заходи організації військових частин

Треба вже тепер приступити до створення військових шкіл у республіках і областях для вироблення в певний строк командного складу з місцевих людей, що може стати потім ядром для організації національних військових частин. При цьому зрозуміло, що повинен бути в достатній мірі забезпечений партійний і соціальний склад національних частин, особливо командного складу. Там, де є старі військові кадри з місцевих людей (Татарія, частково Башкирія), можна було б уже тепер організувати національні міліційні полки. В Грузії, Вірменії і Азербайджані уже є, здається, по дивізії. На Україні і в Білорусії можна було б уже тепер створити по одній (особливо на Україні) міліційній дивізії.

Питання про створення національних військових частин має першорядне значення як у розумінні оборони від можливих нападів з боку Туреччини, Афганістану, Польщі і т. д„ так і в ро-зумінні можливого вимушеного виступу Союзу Республік проти сусідніх держав. Значення національних військових частин з точки зору внутрішнього становища Союзу Республік не потребує доказів. Треба вважати, що у зв’язку з цим доведеться збільшити кількісний склад нашої армії приблизно тисяч на 20—25.

VII. Постановка партійно-виховної роботи

а) Створити школи політграмоти рідною мовою;

б) створити марксистську літературу рідною мовою;

в) мати добре поставлену періодичну пресу рідною мовою;

г) розширити діяльність Університету народів Сходу в центрі і на місцях, забезпечивши цей Університет матеріально;

д) заснувати партійний дискусійний клуб при Університеті народів Сходу з залученням членів Центрального Комітету, які проживають у Москві;

е) посилити роботу в спілці молоді та серед жінок у республіках і областях.

VIII. Добір партійних і радянських працівників з точки зору запровадження у життя резолюції XII з’їзду в національному питанні

Необхідно залучити до відділу обліку й розподілу, агітпропу, оргвідділу, жінвідділу та інструкторського апарату ЦК певну кількість націоналів (по два або по три), з тим щоб з їх допомогою полегшити поточну партроботу ЦК на окраїнах і провадити правильний розподіл партійних і радянських працівників по республіках та областях у дусі забезпечення лінії XII з’їзду РКП в національному питанні. Необхідно, крім того, допускати деякі відступи від прийнятих норм, що можуть полегшити вступ у партію і висування в керівні органи партії місцевих пролетарських і напівпролетарських елементів національних республік та областей.

Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. 1917—1924— Т. 2— С. 468—473,

12. Проти бухгалтерії в національному питанні

Виступ М. Скрипника на XII з’їзді РКП(б)

Я хотів би говорити про те, як практично здійснюється наша лінія в національному питанні в одній галузі, а сам& в галузі культурної та партійної роботи; і то хотів би тут узяти лише окрему частину цього питання й говорити про роботу тільки серед українського населення. Українці в Радянському Союзі посідають не тільки Українську Соціялістичну Радянську Республіку, але розташовані і на території всіх інших республік, доходячи в РСФРР числом понад 7 мільйонів.

Придивімося, як же обслуговуються ці 7 мільйонів населення, що становлять собою в деяких місцях на 40—50 %, а в деяких на 70 % найбідніше селянство. Як обслуговує цю людність тепер радянська влада й наша партія? Ми маємо на ці 7 мільйонів населення в усій РСФРР разом з іншими автономними республіками, що входять до складу РСФРР, як ось Кирреспубліка й Татреспубліка, всього 500 шкіл з українською викладовою мовою та тільки 2 технікуми типу середніх шкіл, отже існування й цих шкіл стоїть зараз під знаком запитання. До цього часу вже закрилося 300 шкіл, а обидва технікуми е зараз під знаком запитання і найближчого часу належатимуть до тих, що їх треба скоротити. Я не припускаю, щоб такий відсоток шкіл задовольняв культурно-освітні потреби цього українського населення і щоб його можна було важати за достатній. Очевидячки, тут наша практика не сходиться з нашою теорією. Тут треба, щоб тези наші в цій справі перетворювалися у життя належною мірою.

А тепер погляньмо, як обслуговуються національні меншості по партійній лінії. У мене є відомості, що лише в самій Саратовській губерні в губкомі е єдина на всю Росію українська секція. В деяких губернях в окремих відділах народної освіти є робітники, що спеціяльно ведуть роботу серед тамтешнього українського населення близько для населення мовою, але то все робітники безпартійні. Як-не-як, а в Сибіру ми маємо 1.200.000 українців, на Кубанщині — 2.273.000 й т. д., але партійної роботи серед них ми зовсім не провадимо. Коли Агітпроп ЦК РКП запитав губ-коми, то лише Саратовський та Самарський губкоми визнали за потрібне провадити таку роботу українською мовою. А що відповіли всі інші? Воронізький губком заявляє, що організація української секції недоцільна: Царіцинський — «непотрібна й недоцільна»; Курський — «цілком зайва», а Кубанський не надіслав навіть ніякої відповіді. Треба зауважити, що такі відповіді про те, що не треба вести роботи українською мовою, подавало багато парт-комів і в самій Україні. Кажуть, що роботу можна вести й російською мовою. Але число 7.000.000 українських селян на території РСФРР говорить про те, що нам треба в оцій царині вжити заходів для того, щоб можна було провадити роботу мовою місцевого населення. Отже виникає питання, як же ми в своїй практиці провадимо цю роботу. Чи допомагаємо ми селянам близькою для них мовою піднестися знекультурного стану? (Візьму один приклад. Ми провадимо мобілізації; остання мобілізація взяла до армії 60.000 українських селян, що пішли в Росію. Якою ж мовою вони дістають освіту?). Чи провадиться ж серед них культурно-освітня робота українською мовою? Ні, не провадиться. Армія й досі лишається знаряддям русифікації українського населення й усього «інороднього» населення. Правда, ПУР останніми часами почав передплачувати газети на національних мовах, але вся ця робота ще в майбутньому, і нам треба в цій справі вжити заходів, щоб наша армія не була знаряддям русифікації.

Я не кажу про мову командування, але необхідно, щоб культурно-освітня робота в Червоній армії серед «інородців» провадилась їхньою рідною мовою. Ми звикли йти віковічними стежками й не розуміємо, що наші ухвали в національній справі нас до чогось обов’язують.

Що ж це таке? Відкіля постає це протиріччя між теорією й практикою? Не тільки на наших з’їздах, але й на другому конгресі Комінтерну ми ухвалили резолюцію в національній справі, і саме російська делегація внесла цю резолюцію. В ній говорилося, щоб пролетаріят в галузі національного питання був готовий до найбільшої саможертви для того, щоб утворити спілку з коло-ніяльними народами і з селянами колишніх пригноблених народів. Ось питання, що його треба перед нами поставити.

А чи виявили ми цей намір до самодержави? Ні, не виявили. Маємо лише теоретичні визнання від більшости, але коли доходить до діла, то тоді в нас немає ні сили, ні волі. Великодержавні забобони, що зайшли в кров з молоком матері, стали інстинктом у багатьох і багатьох товаришів. Пригадайте, як багато товаришів збентежилися, коли наш Союз Республік дістав назву не РСФРР, а СРСР. Пригадайте, як багато незрозумілих питань виникло серед товаришів з приводу зміни назви Російської Комуністичної Партії на Комуністичну Партію СРСР, як багато принципово не погоджувалося з цим, убачаючи в цьому якусь базу, відмову від традицій і т. ін., ніби ми вже одного разу не зреклися старої заслуженої назви і ніби в цьому обстоюванні назви партії, не по території, а саме за російською національністю, немає своєрідного великодержавства. Так, товариші, нам треба бути готовим до саможертви, нам доконче треба ще добре попрацювати над собою, щоб бути готовими до цієї саможертви.

Я нагадую про роботу серед українців, що треба вести її спе-ціяльно українською мовою.

Але нам бракує робітників, нам треба ще підготувати робітників, що змогли б провадити роботу українською мовою. Ось вам приклад: тут у нас на цьому з’їзді маємо лише 4,7 % українців. З тих умов, що здавна склалися на Україні, нам бракує робітників, що володіють українською мовою, що могли б провадити серед селян роботу рідною для них мовою.

Мануїльський (з місця). В цьому ми винні.

Скрипник. Так, винні. Я зараз це скажу. На Україні ми завоювали Українську Комуністичну Партію боротьбістів, що влилася до нас в складі понад 4 тисячі членів, і її треба було перетворити, зробити її членів нашими членами в повному розумінні цього слова. А чи зробили ми це? Ні. Скільки тепер у нас усього боротьбістів. Зараз на Україні маємо лише 118 боротьбістів, а решта? Якась частина переїхала до Росії, а решта — почасти самі вийшли, а більшу частину викинули з партії тоді, як чистили, з мотивів, що вони заховали націоналістичні забобони. Чи зуміли ми їх перетворити? Ні, не зуміли.

Нам треба було до них підходити уважніше, не з карнодер-жавним аршином, вишукуючи в них забобонів, щоб можна було їх за це викинути, а нам треба було їх поволі перевиховувати і по-товариському впливати на них, притягати їх до роботи, поволі підвищувати їх у роботі, щоб зробити з них провідників наших ідей. Цього немає.

Товариші, в чому ж причина такого ставлення, в чому причина, що наша лінія, намічена вже давно, при переведенні в життя ламається? Чи, може, т. Сталін щось нового пропонує в своїх тезах? Нічого. Лінія давно намічена, ще в 1913—1914 роках; її намітив Ленін, і він провадив її в своїх статтях разом із своїм співробітником Сталіном у нашому журналі «Просвещение».

Так чому ж ми практично в національному питанні топчемося на місці і після правильного принципового розв’язання його на ділі стоїмо на місці? Річ у тім, що ми ввесь час балансуємо в царині національного питання. Дехто повсякчас намагається знайти якусь середню лінію. Кожне зауваження на великоросійський шовінізм завжди вважають за потрібне компенсувати зауваженням протилежним — на шовінізм народностей недержавних, отож завжди маємо подвійну бухгальтерію. Кожне зауваження на великоросійський шовінізм намагаються завжди дискваліфікувати.

«Переборіть, сказати б, спочатку свій власний шовінізм». Такої як слід боротьби з великодержавним шовінізмом у нас не провадилося. Тут на цьому треба нам знайти кінець. Нам треба тут встановити якусь межу.

Т. Сталін наводив причини, чому перед нами так гостро постає національне питання. Я не припускаю, щоб воно інакше стояло минулого року. Але чому ж, коли я минулого року на XI з’їзді виступав з положеннями, що фактично цілком наведені в тезах Сталіна на цьому з’їзді, мій виступ був тоді дискваліфікований і представником української делегації т. Мануїльським, і референтом ЦК? Хіба тільки тому, що я вже тоді передбачив єдинонеділимівський зміновіховський потяг наших радянських апаратів, що т. Сталін встановлює зараз. Нам треоа в царині національного питання поставити «грань», повести гостру боротьбу і практичну роботу перевести нарешті згідно з тими тезами, що оце ми приймаємо.

Певна річ, теоретично правильно, що т. Сталін проводить два націоналізми: націоналізм великодержавний, панівний, і націоналізм колишніх пригноблених національностей. (Я не говорю про великодержавні тенденції колишніх пригноблених народів).

Але чи не дуже це висунуто у т. Сталіна? Чи не буде це протиставлення двох націоналізмів причиною тому, що багато й багато з товаришів на практиці свою бездіяльність у національній справі виправдуватимуть саме цим протиставленням? Я дуже й дуже боюся цього.

В теорії ми розв’язали вже давно це питання: нам не треба творити нових теорій. Наша партія в особі т. Леніна і його співробітника т. Сталіна давно вже розв’язала це питання теоретично. Резолюції нашого з’їзду теоретично розв’язують це питання. В національному питанні в нашій партії були різні погляди, погляди Рози Люксембург і погляди т. Леніна. Отже, товариші, ми маємо ще один погляд, і за ним стоїть найбільше прихильників — це погляд партійного болота, погляд людей, що бояться тут виступити з певною лінією. Чи є супротивники тез т. Сталіна, чи їх немає? Чи маємо в нашій партії товаришів, що є принципово великодержавники, русотяпи? Чому ж вони не виступають тут, а лише в практиці ламають партійну лінію? Не в тім річ, щоб ухвалити резолюцію, а в тім, щоб її перевести в життя.

У нас на Всеукраїнській партійній конференції одноголосно (лише чотири утрималося) ухвалено резолюцію у національному питанні, що відповідає тезам т. Сталіна. Але мені переказували, що після ухвали цієї резолюції один з тих, хто голосував за неї, голова губвиконкому, коли до його при виході з зали засідання заговорив один безпартійний кооператор українською мовою, відповів: «Говорите со мной на понятном язике». Він «проголосував» резолюцію в національному питанні, він з нею «вполне согласен». Це протиріччя між теорією й практикою, цю лінію «болота» треба вишмалити, треба випекти розжареним залізом, треба нашу теорію, нашу принципову лінію в практиці справді перетворювати в життя.

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 66—70.

13. Про заходи забезпечення рівноправності мов І про допомогу розвиткові української мови

З постанови ВУЦВК і РНК УСРР від І серпня 1923 р.

Ті спокійні обставини, що склалися після перемоги над контрреволюцією і над голодом, дають Радянській владі змогу розвинути той визвольний національний процес, що почала Жовтнева революція через скинення влади поміщиків і капіталістів, які разом з царською бюрократією були на території України не тільки експлуататорами робітників і селян, але й русифікаторами, що переслідували та пригнічували українську національність.

За короткий час існування Радвлади на Україні, незважаючи на відтягнення всіх сил культурного фронту, зроблено вже багато в справі розвитку української культури, в справі школи та книжки. Але ця робота не могла усунути нерівності культур, що створилася внаслідок вікового утиску.

Через те найближчим завданням Уряду мусить бути усунення цієї нерівності в галузі національної культури.

Те ж саме завдання диктує Радянській владі ще й потреба зміцнення тісної спілки робітників і селян і ще більше пристосування державного апарату до потреб, до побуту і до мови українського народу. Для цього треба збільшити українізацію всього державного апарату.

Залишаючи і на майбутнє обов’язковість для службовців знання російської мови, що є засобом взаємин з найбільшою національною меншістю на Україні і з народами всього Союзу, зокрема з російським народом, і вважаючи, що в сучасних умовах російська мова перестала бути засобом пригнічення в руках привілейованих класів і, навпаки, є засобом прилучення української культури до високорозвиненої, що має світове значення,— російської культури, робітничо-селянський уряд України визнає за потрібне все ж таки протягом найближчого часу зосередити увагу держави на поширенні знання української мови. Формальна відмінність, що визнавалася до цього часу між двома найбільш поширеними на Україні мовами — українською та російською,— недостатня. Внаслідок відносно слабого розвитку української школи і української культури взагалі, внаслідок відсутності потрібних підручників для навчання, відсутності підготовленого до певної міри персоналу — життя, як ми бачимо на досвіді, приводить до фактичної переваги російської мови.

Щоб усунути таку нерівність, робітничо-селянський уряд вживає низку практичних заходів, які, додержуючи рівноправність мов усіх національностей, що є на території України, мусять забезпечити українській мові місце, відповідне числу та питомій вазі українського народу на території УСРР…

Культурне будівництво у Українській РСР.— Т. 1.—С. 242-243.

14. Відозва ЦК КПЗУ до трудящих з закликом боротися за возз’єднання Західної України з Радянською Україною

Січень 1924 р.

Комуністична партія Західної України До робітників і селян земель Західної України Товариші! Товаришки!

Незатертими буквами запише історія визвольної боротьби поневолених мас, насильно загарбаних польською буржуазією не-польських земель Західної України, II з’їзд Комуністичної Робітничої партії Польщі. На цьому з’їзді намічено і випрацьовано шляхи дальшої революційної боротьби на терені цілої Польщі і вказано дорогу, якою мусить іти пролетаріат Західної України в своїй визвольній боротьбі за соціальне і національне визволення. На ньому викувано зброю революції, поломано всі облудні польської, української, єврейської буржуазії.

II з’їзд КПРП ще раз виказав, що революційний польський пролетаріат не тільки що не хоче гнобити пролетаріату інших народів, але, як запоруку свойого визволення, кладе визволення працюючих інших народностей. З’їзд вказує їм пряму дорогу до злучення зі своїми братами пролетарями, яких імперіалістична буржуазія поділила кордоном.

На II з’їзді КПРП поруч інших ухвал вирішено поширити діяльність Комуністичної партії Східної Галичини на всі землі, переважаюче населені українським пролетаріатом, і перетворити її на обласну автономну організацію з назвою Комуністична партія Західної України.

Ця партія має згуртувати в своїх рядах всіх пролетарів міста і села цих земель без огляду на народність, має боротися за здобуття влади пролетарів і бути виразницею всіх соціальних і національних визвольних змагань поневолених цих земель.

КПЗУ приймає за свої всі рішення II з’їзду КПРП і звертається до пролетаріату земель Західної України з зазивом:

«В хвилю щадіння реакційної правиці в Польщі та зради українських підпанків, при ознаках розкладу буржуазного ладу і господарства, під смертельний подих голоду і нужди всього працюючого населення земель Західної України, наша партія високо підняла червоний революційний прапор комунізму. Ясними словами; звертається .до працюючих міста і села та кличе їх до з’єднання пролетарської сили та скріплення своїх рядів разом з революційним пролетаріатом цілої Польщі — кличе Вас до боротьби аж до побіди.

Як КПСГ виказувала, так і КПЗУ виказує облудну політику буржуазних націоналістичних партій, які хочуть задержати працюючі маси в невиносимому ярмі західноєвропейського капіталу, доводить, що шумно гучні патріотичні фрази не закриють нагої правди колоніального поневолення всіх земель сучасної Польщі, тільки служать до отуманення і роз’єднання працюючого класу та мають недопустити до революційного визволення пролетарів міста і села, заведення робітничо-селянської влади—диктатури пролетаріату.

Тому наша партія закликає робітників боротися за створення одноцілого пролетарського фронту всіх народів, замешкуючих землі Західної України. Боротися за відновлення і скріплення професійних союзів, за створення фабричних рад — вибороти реальну заробітну платню, підпирати всі змагання до створення робітничо-селянського уряду як передумови заведення правдивої робітничої влади. КПЗУ закликає цілий робітничий клас земель Західної України не допустити до ніякої інтервенції імперіалістичної буржуазії, яка хоче згнобити революційну боротьбу пролетаріату сусідніх держав.

Наша партія закликає селян до боротьби за відібрання без викупу дідичівських земель і розділення їх поміж працюючим населенням села, закликає селян до спільної боротьби разом з робітниками, яка поведе пролетаріат міста і села Західної України до злуки з братами по той бік кордону — на Радянській Україні.

КПЗУ поставила собі за завдання іти в першій лінії боротьби гноблених проти гнобителів. Розбивати цю полуду, якою обмотують працюючі маси націоналістичні і соціал-патріотичні партії та попровадити працюючих Західної України до здобуття влади і волі.

Хай ці кличі дійдуть до кожної закутини, де нуждається гноблений пролетар! Хай наша партія згуртує всіх поневолених міста і села! Хай виведе на ясне світло ці мільйони закутих рабів!

Хай творить цей мур, о який розіб’ються всі затії і наступи буржуазії, та стане тим тараном, який розіб’є злобу і силу ненажерливих гнобителів.

Ставай робітнику і селянине в ряди нашої партії! Доложи своїх мозолистих рук до спільного діла пролетарського визволення! Злучи свої ряди з пролетаріатом цілої Польщі та ставай в спільні лави цих, що борються проти своєї буржуазії, а тим самим несуть загладу і твоїм гнобителям!

Хай живе спільна боротьба пролетаріату Західної України з пролетаріатом цілої Польщі!

Хай живе Радянська Західна Україна в об’єднанні з Українською Радянською Соціалістичною Республікою!

Хай живе Радянська Польща! Хай живе КПЗУ! Хай живе КПРП1 Хай живе Комуністичний Інтернаціонал!

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1989: 36. док. та матеріалів—К: 1979—С. 105— 106.

15. Кореспонденція газети «Вісті ВУЦВК» про порушення урядом Польщі умов Ризького договору щодо забезпечення прав населення Західної України

17 лютого 1924 р.

Зі Східної Галичини й загалом східних «кресів» Польщі йдуть звістки про оскаженілий націоналістичний терор агентів польської влади. Проводяться масові арешти українців і білорусів.

Не задовольняючись тим, що цензура досі й так примушувала українські видання виходити з білими лисинами і написами «по конфіскаті наклад другий» — власті Східної Галичини придушили ще низку українських газет і журналів. Ліквідуються українські культурні установи і товариства. Все це йде під гаслом «боротьби з більшовизмом».

Але коли під гаслом «боротьби з більшовизмом» польські власті ще так-сяк можуть підвести боротьбу з українською соціал-демократичною партією й селянськими українськими об’єднаннями, бо справді своєю політикою уряд примушує їх все частіше подивлятися на схід, то вже зовсім дико звучить офіціальне оправдання терору там, де справа йде про закриття шкіл. Очевидно, шо справа тут не в «більшовизмі», бо коли навіть школярі ниж-

чих шкіл у Східній Галичині та інших «кресах» небезпечні щодо більшовизму, то справи буржуазії в Речі Посполитій Польській надто вже зле стоять.

Два роки [тому] польські представники в Ризі підписали договір, параграф 7 котрого говорить, що «Польща дає особам української, російської й білоруської національностей, що перебувають у Польщі, на підставі рівноправності національностей, всі права, які забезпечують вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних обрядів…», що «особи української, російської й білоруської національностей у Польщі мають право в межах внутрішнього законодавства культивувати свою рідну мову, організувати й підтримувати свої школи, розвивати свою культуру й закладати з цією метою товариства й спілки».

Чого варті голосні заяви деяких урядів і навіть їхні міжнародні акти, можна бачити з того, як зараз ці слова Ризького договору виконуються польським урядом.

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1939— С. 109—110.

18. Національний склад РКП(б)

1925 р.

До складу РКП входять представники більш як ста національностей, з яких більшість за національним походженням становлять росіяни, їх у партії в цілому близько 535,086 чол., або 72,2 %, тобто вони становлять майже три чверті всього складу ркп. Є організації, де вони становлять від 85 до 96 відсотків.Більш компактною масою росіяни входять до організацій центральних губерній РРФСР (88,9%), Півн.-Зах. обл. (82,0%), Урал. області (95,6 %), Півн.-Кавказ. краю (81,2 %), Сибіру (89,0 %), ДСО (88,2 %) та Криму (72,1 %).

Із решти організацій є такі, де, з цілком зрозумілих причин, росіяни становлять лише від 4 до ЗО %, приблизно в Кара-Киргизії (20,5%), у Комі (Зирянській) області (15,6%), Чуваській (23,8%), Білорусі (21,9%), Вірменії (3,4%), Грузії (12,3%), де російське населення становить дуже незначний відсоток. У решті організацій % росіян коливається від 40 та 70.

Наступна за росіянами за чисельністю група комуністів — українці, число яких у загальному складі партії сягає 52.000, або 7,0 %. І за переписом 1922 року вони за чисельністю в РКП посідали друге місце. Серед членів партії вони тоді становили 5,9 %.

Найбільший % українців-партійців зосереджений у парторга-нізаціях України, де вони становлять 36,9 %, посідаючи й тут друге місце після росіян, яких у загальному складі організацій України—43,4%.

У решті районів СРСР українців загалом припадає від 1 до 15 чоловік на тисячу комуністів, за винятком республіки німців Поволжя, де їх на кожну 1000 комуністів припадає—89 (8,9 %), Кирреспубліки — 53 (5,3 %), Сибіру — 31 (3,1 %), Півн.-Кавказь-кого краю—21 (2,1 %) і Криму—36 (3,6%).

Третє місце за чисельністю в РКП за національним походженням посідають євреї, їх у всьому складі партії близько 28.900 чол., або 3,9 %, причому серед членів 4,9 %, серед кандидатів їх значно менше — 2,6 %.

Євреї-комуністи розкидані по всіх районах СРСР, але їх значно більше на Україні, де вони становлять 11,8 % у загальній масі членів і кандидатів українських організацій (особливо у Київській, Одеській, Харківській, Катеринославській), у Білорусі (23,4 %) і у Гомельській губ., тобто головним чином у місцях колишньої «смуги осідлості».

Наступні за цими трьома групами національностей порівняно більш чисельні нац. групи — білоруси, киргизи, узбеки, татари, національностей у партії, у числі до 90, становлять загалом кожна окремо становить від 1,2 % до 1,6 % усього складу РКП. Решта національностей у партії, у числі до 90, становлять загалом кожна окремо від 0,01 % до 0,7 % у партії.

Партия в цифровом осве-щении. Материальї по статистике личного состава партии.—М. Л., 1925— С. 86—87.

20. Постанова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету «Про переселення за межі України»

Проект 1925 р.

Заслухавши доповідь Наркомземсправу про організацію переселення за межі України на союзні Колфонди й розглянувши додатковий кошторис видатків на здійснення плану цього переселення у 1925—26 опер. році, ВУЦВК постановив:

1. Ухвалити поданий Наркомземом орієнтовочний план переселення за межі України на 1925/26 рік в кількості 12 000 дворів, або 60 000 їдців.

2. Доручити Наркомзему УСРР подати до Всесоюзного Переселенського Комітету при ЦВК’у СРСР план переселення із України на союзні колфонди у 1925/26 році у таких районах, згідно плану:

1. Надволжжя …… 1400 дворів або 7000 їдців

2. Сибір . ……. 3000 » » 15000 »

3. Далекий Схід ….. 3000 » » 15000 »

4. Уральський Край … 600 » » 3000 »

5. Північний Кавказ … 4000 » » 20000 »

3. Прохати ЦВК СРСР відпустити для здійснення плану з союзних коштів 317417 карбованців.

4. Доручити Наркомзему по одержанні нарядів і коштів організувати в районах оселення переселенців з України переселенські представництва Наркомзему УСРР для обслуговування переселенців з України.

5. Наркомзему по одержанні наряду утворити особливу агентуру, що має провожати переселенські колони з місць виходу до районів оселення переселенців.

6. Доручити Наркомзему організувати у 1925/26 році експедиційне обслідування районів майбутнього оселення переселенців з України на Далекому Сході, у Сибіру, на Уралі й Північному Кавказі. По закінченню обслідування Наркомзему зробити відповідну доповідь ВУЦВК’у.

ЦДАГО України— Ф. 27—Оп. 6—Спр. 639— Арк. 322.

21. Українська Радикальна Партія про радянську владу на Україні

На відміну від політики трудовиків, УРП поставилася послідовно і виразно негативно супроти радянської влади в Харкові. Позиція радикалів у даному тійному з’їзді 1 лютого 1925 р. в Ста-ниславові у формі нижчеподаних резолюцій.

[…} Також політика московської большевицької партії на Україні ставить укр. селян і робітників в положення кольоніяль-них рабів. Ця кольоніяльна політика пануючої партії виявляється в той спосіб, що

1) Формальну самостійність укр. республики скасовано в 1922 р., а Україну влучено як Федеративну частину під політичну й господарську владу Москви;

2) Але в цій державне правно обкроєній укр. республиці не мають впасти укр. селяне й робітники, а панує там всевладне й неподільно при помочі терору моск. большевицька партія, котра насильством і корупцією переводить явні вибори до фіктивних рад, відобравши вже в конституції укр. селянству належний йому вплив на державу, рахуючи 5 голосів селянських на 1 робітничий;

3) Господарська, податкова і торговельна політика пануючої моск. больш. партії на Україні зруйнувала до тла господарство селян, так що укр. трудовий народ хронічно голодує від 1921 р., коли тимчасом окуп. влада вивозить сотки тисяч пудів хліба за границю;

4) Здобуту за укр. революції і признану укр. революційною владою землю, оборонило тяжкими жертвами селянство, але за плоди своєї праці веде воно ще тепер завзяту боротьбу. Помимо тої боротьби старається влада передавати укр. землю під чужинецьку кольонізацію (Італійці, Чехи і Жиди, Молдавяне) або під капіталістичні концесії;

5) Робітництво стратило свій голос в підприємствах промислових, де панують тепер або приватні капіталісти (непмани) або (червоні) директори, а визиск праці робітника йде до нечуваних границь;

6) Немає ні свободи слова, ні преси, ні свободи політичних, професійних, ні культурних організацій для селян, ні для робітників, а панує монополь на владу і свободу тільки для нових большевицьких вельмож — членів моск. больш. партії на Україні;

7) Наслідком господарської руїни панує повний занепад школи і просвіти, а цвіт укр. трудового народу—його діти в сотнях тисячів виродніють, стають фізичними і моральними каліками і вимирають;

8) Тактика українізації московських комісарів, до котрої була примушена пануюча партія боротьбою українських селян і робітників, має на меті найти лекшу дорогу до українських селян і їх праці, вона зміряє не до віддання влади українським селянам і робітникам, але закріплення сучасної реакційної влади в руках купки московських комуністів і підмазуючихся під українську краску чужинців […]

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 105—106.

22. Ще про наше становище до Радянської України

(Стаття Дм. Левицького, надрукована 21 лютого 1925 р. в газеті еДіло»)

На цю тему писалось у нас не раз і не двічі. Писалось широко, виразно і не двозначне, і тому здається, що відносно цього ні в одного совісного постійного нашого читача (тільки з такими читачами рахується ідеольогія газети) не повинні більше зринати ніякі сумніви. Річ ясна, що на вперту нагінку польської преси ми не відповідали й тепер не думаємо реагувати на неї. Адже її вічне скликування нас «большевиками» еіс. має лише один ясний характер: донощицтва, й одну ясну мету — поліційні репресії. До нинішніх наших заміток на давню тему відношення «Діла» до Рад України спонукував нас голос з-за моря. А саме: в ню-йорк-ській «Свободі» (з 21 м. м.) появилась під шумним наголовком «Нарешті» стаття-допис д. «Радянина», де у злобній і крайно тенденційній формі з грунту перекручено й переплутано дотеперішні наші погляди на большевизм, на пануючий на Наддніпрянській Україні суспільний устрій та на тамошню українську державність. Шановний автор радіє з хвилевої зміни фронту, яка зайшла в «Ділі» в перших днях січня ц. р. «Діло», мовляв, плекаючи до того часу яскраве більшевикофільство, щойно тоді приєдналося до однопільного всенаціонального протибольшевицького фронту. З великою прикрістю приходиться висловити свій жаль, що «Свобода», один з найповажнійших органів української американської преси, воліє безкритично спіратися на здезорієнтованих емігрантських дописах про наші старо-краєві відносини, ніж утримувати безпосередній зв’язок. Чейже в інтересі всієї української преси, деб вона не істнувала, є перш за все безоглядно вірне інформування читачів про національні справи. І ось саме бажання запобігти баламуцтву українського громадянства в Америці, громадянства, яке ми високо шануємо за його патріотичну зрілість,— каже нам ще раз пригадати давно відомі основні прінципи нашого відношення до Радянської України й її нинішних володарів та порядків.

Рішуче заявляємо, що ми ніде й ніколи не визнавали себе сто-ронниками большевицької влади на Україні. Навпаки, ми піл-креслювали при кожній нагоді, що вважаємо оту владу чужою. Муравйов приніс її на багнетах із півночі, і багнетами заводили цю владу на нашій Україні всілякі Ворошилови і Фрунзе. Ми памятаємо стихію українських народніх повстань проти московського комуністичного режіму і по вік не забудемо того моря крови, яке виточили з українського народу чужинецькі пришельці й власні національні відступники в імя гасел Інтернаціоналу та фактично аа таіогет Мозсоуіае §1огіат.

Політика «збирання руських земель» покінчилась покищо тим, що в межах Союза Радянських Соціялістичних Республик істнує У. С. Р. Р. Як демократи ми були, є й будемо противниками всякої диктатури, та зокрема ніколи не примиримося з напрямними большевицького режиму, основаного фактично на диктаторському пануванню одної офіціяльної партії. Ми твердо переконані, що однаково як книжковий комунізм, так само й форма правління рад. устрою є чужими психіці українського народу. Але реєструючи факти, ми не можемо добачувати одні, а нехтувати инши-ми. І тому ми стверджуємо всім давно відомий і ніким не оспорюваний факт, що на Радянській Україні росте, міцнішає і розвивається українська національна ідея, і разом зі зростом цієї ідеї — чужі рямці фіктивної української державности наповняються рідним змістом справжньої державности. І цей факт є рішаючим для нас, як українських націоналістів на скристалізуван-ня нашого відношення до Радянської України. Форма влади й люде, які виконують її, це одно, а завязок державности, як такий, це щось цілком друге. І переплутувати наше становище до тих двох чинників може лише чужа злоба або — неграмотність.

Воюючий комунізм у своїй першій крівавій стадії минув,— такий самий кінець жде всі чергові спроби йти проти вимог життя. Гола дійсність примушує реалізаторів гасел III. Інтернаціоналу на терені Рад. Республик відступати крок за кроком від канонів своєї фанатичної віри.

І те саме торкається національної політики рад. влади. Ані Ленін, переємник великодержавницьких «завітів» Катерини й Петра Великого, ані Апфельбавм-Зіновєв як голова московського комуністичного Інтернаціоналу, ані суто-російська комуністична партія большевиків України не заініціювали зміни курсу внутрішньої національної політики ради гарних очей України. Вони були примушені зробити це, а примусила їх до цього сила національної свідомости українських мас. Боротися з тією національною течією не було в пануючій большевицькій верстві сили:

раді-не-раді вони почали плисти за тією течією, та вони на стільки розумні, що, річ ясна, і цей свій вимушений тактичний хід використовують для своїх цілей. Але яке нам діло до цього? Нам важно те, що побіда національної стихії виявилася у т. зв. украї-нізаційному курсі, і що той українізаційний курс зі свого боку збільшує ряди українських свідомих національних громадянських робітників, які швидше чи пізніше, в цілости мусять перебрати в свої руки весь державний апарат У. С. Р. Р. Річ ясна, що тоді яскравійше найдуть свій вислів воля й бажання більшости українського народу на форму й зміст української державности.

Це наше становище було завжди до нюансів витримане й послідовне. І всілякі закиди «непослідовности» в цім напрямку, це знову переплутування: принціпіяльного становища до цілости життя на Радянській Україні й оцінки поодиноких його проявів. Очевидно, що треба инакше стрічати на прим. рішучість київського губ. викон. комітету у вводженні української мови до всіх губернських урядів, а инакше постанови III. Інтернаціоналу про розв’язання української комуністичної партії. Бачити в ріжній оцінці ріжних таких подій якесь «хитання газетної лінії» — може знову таки лише злоба або неграмотність.

Наше становище до Рад. України є становищем величезної більшости галицького українського громадянства. Раз-по-раз отримуємо докази на те, що тих самих поглядів тримається нині й чимала частина наддніпрянської еміграції. Не від речі буде навести кілька речень з життя одного з найчільнійших представників цієї еміграції, людини, якої ім’я поважають всі Українці без огляду на ріжниці партійно-політичного світогляду, одного із перших піонірів новітньої української політичної думки. Втративши підчас революції весь свій чималий маєток і проживаючи на старости літ у нужді на чужині, він пише до нас саме ось цими днями:

«Всі ми знаємо, що на Радянській Україні не добре живеться нашому народові, але требаж розуміти, що зо всіх московських режимів тільки цей дає змогу працювати для поліпшення українського народу, і цим треба користуватись і їхати туди всім, хто може, щоб потрохи займати посади, які тепер в руках Москалів та змоскалізованих Жидів і т. д. Ні царський ні демократичний режими нам цієї змоги не дадуть, тому, що історія їх нічого не навчила, а може зробила їх ще гіршими централістами та націоналістами. Працювали ми за царського режіму, хоч і не погоджувались з ним, так само треба працювати і тепер, хоч ми не погоджуємося з комуністами».

Ми не погоджуємося з комуністами та ще більше не погоджуємося з концепцією третьої Росії. Орієнтуючись на внутрішні сили українського народу, як практичні політики орієнтуємось на ті можливости, які в даний момент помагають як можуть реально помогти зростові отих сил. Відкидаючи орієнтацію на Москву, відкидаємо й на Харків, який став символом столиці большеви-цької влади, столиці, що йшла й подекуди й нині йде в хвості Москви. Орієнтуючись на Київ, орієнтуємось на символ українст-ва і на реальний центр усього українського духового життя, у вірі, що той центр у свій час стане знову, і політ, центром. Тут не завадить наприкінці загадати ще одно: ми, Галичане, ніколи не забуваємо, хто ми такі і яка наша роля у сучасному й будучому. Тому й на нашу галицьку пресу слід глядіти крізь відповідну призму. Дошукуючись в нашій пресі вислову всеукраїнської національної думки, не слід пропускати з очей, що галицька преса є призначена в першій мірі для українського громадянства по цей бік рижської лінії, а що за тим іде,— не слід забувати нинішніх умовин життя українських земель під Польщею і завдань тутешньої української преси. Коли мати і це на увазі, то закиди на нашу адресу в хитаннях і непослідовности політичної лінії в оцій такій важливій справі покажуться ще більш безпідставними.

Др. Дм. Левицький

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 101—104.

23. Витяг з Постанови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету й Ради Народніх Комісарів УСРР

ЗО квітня 1925 р.

<…>

Про заходи термінового переведення повної українізації радянського апарату.

Відзначаючи деякі досягнення в переведенні в життя постанови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету й Ради Народніх Комісарів УСРР з 1-го серпня 1923 р. «Про заходи забезпечення рівноправности мов і про допомогу розвиткові української мови» (зб. Уз. 1923 р., ч. 29, арт. 435),—Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народніх Комісарів УСРР визнають ці досягнення за недостатні.

Робота в справі українізації радянського апарату протікала, по-перше: за тяжких умов непозбутної ще спадщини панування російської буржуазної і дрібно-буржуазної культури над українською, що досі е переважно тільки селянська, по-друге: за умов браку грошових коштів і культурних сил для навчання української мови співробітників радянських установ і, по-третє: за умов недостатнього поновлення радянського апарату за рахунок притягнення нових українських елементів, що разом взяте становило головну причину непереведення цілого плану роботи протягом установленого постановою речинця.

Обслідування центральних радянських установ, що провів з доручення Ради Народніх Комісарів УСРР Народній Комісаріят Робітничо-Селянської Інспекції УСРР, виявило, поруч із досягненням де-якого успіху, також і ґрунтовні хиби роботи в справі , українізації радянського апарату.

Лишаючись цілком на грунті поставлених перед Робітничо-Селянським Урядом України завдань і відзначаючи, що частина співробітників радянських установ у певній мірі неприжимно ставиться до виконання завдань, покладених на них зазначеною постановою, що випливає частково із одержаних ними в спадщину старих великодержавних поглядів,— Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народніх Комісарів УСРР вважають за потрібне звернутися до всіх радянських установ й організацій з закликом до нового напруження волі, щоб цілком розв’язати зазначені вище національні завдання, об’єктивно ви-сунені Великою Жовтневою Революцією.

Вважаючи за головні причини вищезазначених труднощів і виходячи з потреби безумовного доведення намічених заходів до кінця, шляхом забезпечення співробітникам радянських установ змоги повніше вивчити українську мову в умовах планомірної праці, і ступневе прикладати набуті знання в своїй біжучій роботі, а також через добір І притягнення нових царів українських робітників, і розвиваючи та доповнюючи постанову свою з 1-го серпня 1923 року «Про заходи забезпечення рівноправности мов і про допомогу розвиткові української мови» (36. Уз., 1923 р., Ч. 29, арт. 435),—Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народніх Комісарів УСРР постановили:

1. В усіх державних установах і державних торговельно-промислових підприємствах, що не перейшли на українське діловодство, належить його перевести на українську мову не пізніше як 1-го січня 1926 року.

Харків, дня ЗО квітня 1925 р.

Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Петровський Голова Ради Народніх Комісарів УСРР В. Чубар Секретар Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету А. Буценко

(Оголошено у «Вістях ВУЦВК.» 20 трав. 1925 р.)

24. Постанова ВЦВК і РНК УСРР про мову зносин органів влади і діловодства в адміністративно-територіальних одиницях, утворених за національною ознакою

Листопад 1925 р.

Розвиваючи постанову ВУЦВК і РНК УСРР від 1 серпня 1923 р. «Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови:» і від ЗО квітня 1925 р. о:Про заходи термінового переведення повної українізації радянського апарату»,— Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів УСРР постановили затвердити нижчена-ведену тимчасову інструкцію про мову зносин органів влади і діловодства в адміністративно-територіальних одиницях, утворених за національною ознакою.

Тимчасова інструкція про мову зносин влади і діловодства в адміністративно-територіальних одиницях, утворених за національною ознакою

1. В адміністративно-територіальних одиницях, утворених за національною ознакою, загальні збори виборців до Рад (сільські, селищні й міські), районові з’їзди Рад, засідання Рад районованих виконавчих комітетів, їхніх комісій, конференцій і інші провадяться мовою національності, що становить більшість людності в даній адміністративно-територіальній одиниці.

Збори окремих груп виборців або громадян, що належать до іншої національності, провадяться мовою даної національності.

Увага. Громадянам інших національностей надається право на всіх зборах, зазначених у цьому артикулі, спілкуватися своєю рідною мовою.

2. Усі робітники органів влади в адміністративно-територіальних одиницях, утворених за національною ознакою, а також технічні співробітники, поруч із українською мовою, повинні володіти мовою національності, що становить більшість на території даної адміністративно-територіальної одиниці.

3. Усе діловодство органів влади в районах, утворених за національною ознакою, провадиться мовою національності, що становить більшість людності в даному районі, а в сільських Радах, що входять у той самий район, мовою більшості людності, на території даної сільської Ради.

4. Якщо в склад районів, утворених за національною ознакою, входять адміністративно-територіальні одиниці з більшістю людності іншої національності, то районові виконавчі комітети зносяться з органами цих адміністративно-територіальних одиниць мовою більшості людності в останніх або українською мовою.

5. Зносини сільських Рад, утворених за національною ознакою, з районовими органами свого району, провадяться українською мовою, або мовою більшості людності в районі. Зносини районних виконавчих комітетів і сільських Рад, утворених за національноюознакою, і їхніх установ з районовими органами влади й сільськими Радами, що їхні території залюднені іншою національністю, провадяться мовою цієї національності або українською мовою.

Увага. Зносини з вищими органами влади провадяться одною з двох найпоширеніших в окрузі мов (українською або російською), а з 1 січня 1926 р.— українською мовою.

6. Усі документи публічно-правового характеру (посвідчення особи, свідоцтва про освіту, виписки з актів громадянського стану й інш.), видані сільрадами й виконавчими комітетами в адміністративно-територіальних одиницях, утворених за національною ознакою, списуються двома мовами: українською й мовою більшості людності в даній адміністративно-територіальній одиниці, а на бажання заявника — також і російською мовою.

Увага. Видаючи документи заявникові, належить оголосити про його право включити в документ також і російський текст.

7. Обов’язкові постанови районних виконавчих комітетів у районах, утворених за національною ознакою, належить оголошувати українською мовою або мовою національності, що становить більшість людності в даному районі, а в селах даного району зі складом людності інших національних меншостей їх належить оголошувати мовою національних меншостей, що становлять більшість у даних селах.

8. Печатки районних виконавчих комітетів і сільських Рад адміністративно-територіальних одиниць, утворених за національною ознакою, а також інших місцевих органів влади цих адміністративно-територіальних одиниць, що їм на підставі закону надано право вживати печатки, виготовляються з двома мовами: українською й відповідної національності. Цими мовами виготовляються і штампи зазначених органів влади.

Увага. Печатки і штампи виготовляються так, щоб:

а) на печатці в горішньому обідку був український текст, а в нижньому — текст мовою відповідної національності;

б) на штампі ліворуч був би український текст, а праворуч — текст мовою відповідної національності.

9. Нагляд за впровадженням у життя цієї тимчасової інструкції покладається на округові й районові виконавчі комітети районів, утворених за національною ознакою. Харків, листопад 1925 р.

Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету

За Голову Ради Народних Комісарів УСРР

Сербиченко ЦДАВО України. Ф. 837. Оп. І,— Спр. 2148— Арк. 7—8.

25. Українське Національне-Демократичне Об’єднання до українського громадянства

11 липня 1925 р. представники УНТП. УПНР і національної групи Української Парляментарної Репрезентації затвердили плятформу, на основі якої ці групи

злилтютттіиву партію п. н. Українське Національне-Демократичне Об’єднання (УНДО). УНДО було найповажнішою за-хідньоукраїнською партією аж до 1939 р. Нижче подано відозву УНДО з приводу його заснування.

Українська Громадо!

У важну хвилю народнього лихоліття, в добу нечуваної загальної руїни, коли глухим стоном стогне прибита недолею народна душа, сповіщаємо Тебе про важну подію:

Від нинішнього дня припинився розбрат в українському національному таборі, від нинішнього дня весь український національний табір виступає як одна цілість, стає в одній оборонній і боєвій лаві, в одній суцільній фалянзі під назвою Українського Національно-демократичного Об’єднання (УНДО). <…>

Революційний підйом, гігантний зрив мас увінчався тільки частинними успіхами, тільки частинне в крові і огні очищено себе з іржі неволі. В державі Ярослава Осмомисла, Романа і Данила затріюмфувало ще важче насилля, ще тугійше скувало нас невільницьке ярмо. Одначе й тут сміло можемо станути перед Духами тих, що вмирали за Волю. Обеззброєні, потоптані й скривавлені, ми вповні зберегли гордість і честь народу, ми не скорилися, не піддалися. <…>

В парі з політичним гнітом розвивається девастаційна політика польського уряду і піддержуваних ним та особлившими атрибутами влади наділених організацій також на инших ділянках життя українського народу. А саме в тому самому напрямку розвивається політика економічна, промислова, кредитово-фінансова, податкова, кольонізаційна, еміграційна, шкільна, земельна, хлібо-робсько-культурно-освітна, церковна і церковно-адміністраційна, самоврядна, санітарна і т. й. Ця політика польського уряду проявляється масово та індивідуально і складається на синтезу крайного політичного гніту, економічної екстермінації і культурної девастації.

Подається з незначними скороченнями (Ред.).

Пляновий і послідовний наступ на український народ, на його духове й моральне, матеріяльне й фізичне добро був, між иншим, тим імперативом, який привів до об’єднання відокремлених українських національно-політичних груп і гуртів в одну нерозривну цілість, в одну суцільну організацію. Перед лицем грізної небезпеки і в почутті відповідальности за долю Рідного Краю Україн-сько-Народна Трудова Партія (зі своїми обома групами), Українська Партія Національної Роботи («Загравісти») та суто національна група Української Парляментарної Репрезентації зі своїми однодумцями на Волині, Поліссю, Холмщині й Підляшу зливаються в одну політичну організацію під назвою Українського Національно-Демократичного Об’єднання, змагаючи до того, щоби одноцільному фронтові противника протиставити об’єднаний фронт організованого українського громадянства.

Тверда конечність об’єднання українського громадянства диктується ще й посередніми деморалізаційними спробами на нашому грунті та збільшенням польського напору при допомозі уго-дової жидівської буржуазії.

Визнаючи принцип загально признаного права про означення народів, УНДО на чолі своєї плятформи ставить здійснення в повному об’ємі права нації на всіх областях, на яких в р. 1914 український народ становив більшість населення.

УНДО стверджує, що Галичина з Лемківщиною, Волинь з Поліссям і Холмщина з Підляшам мають відмінний український характер, що це історична й сучасна неподільна власність українського народу та що згідно з принципом про самовизначення народів і непередавненими, а, навпаки, відновленими змаганнями українського народу ці землі є вповні управнені здійснити своє природне право.

В боротьбі за найвище право нації УНДО спиратиметься на все свідоме громадянство Західної України і, виходячи з принципу національної єдности,— на всьому українському народі. Для здійснення основної мети УНДО єднатиметься з аналогічними організаціями инших поневолених народів і шукатиме допомоги у тих державних націй та їх національних і міжнародніх організацій, що свою міжнаціональну політику базують на принципі права нації.

До здійснення права нації змагатиме УНДО всіма доцільними засобами, признаючи важними тільки ті акти й рішення, які за-існували при співучасти умандатованого представництва українського народу і які не розходяться з основним правом про самовизначення народів, а відкидаючи всі акти насильства як акти незгідні з принципами моралі, права і справедливости.

УНДО являється організацією національною і демократичною, організацією понадклясовою, яка, беручи на увагу справедливі змагання поодиноких кляс, підчинює їх найвищому ідеалові нації.

Виходячи з демократичного становища, УНДО не може дати своєї апробати на існуючий на Радянській Україні переходовий диктаторський режим і одноклясовий устрій, одначе признає сучасну Радянську Україну поважним і далекосяглим станом дер-жавности українського народу та вірить, що під напором свідомих українських мас та своєрідна державна організація завершиться здійсненням універсальних змагань української нації.

УНДО обстоюватиме й розбудовуватиме одноцільний український національний фронт, змагаючи до культурної, економічної і політичної уніфікації української нації.

У практичній діяльности УНДО організуватиме селянські, робітничі і міщанські маси з метою перетворити їх на політичне свідомі та економічно сильні й незалежні соціяльні групи. З тією метою УНДО, обстоюючи в принципі приватну власність, буде боротися за перехід землі в руки нашого селянства, особливо в руки малоземельного й безземельного, без дальшого відшкодування—уважаючи, що селянські маси своєю майже безвідплатною працею на протязі століть вже давно заплатили за велико-власницьку землю. Поруч з тим УНДО велику вагу кластиме на поширення кооперативного руху і на створення міцних основ під українську кооперативну організацію як головного засобу економічного подвигнення українського населення.

З тією самою метою УНДО буде змагати до привернення містам на українській національній території їх природного національного характеру, кладучи здобуття торговлі і промислу українським елементом в основу своєї діяльности.

З тією метою УНДО буде боротися за збереження дотеперіш-них здобутків робітничої кляси, за їх утвердження, поширення та за здобуття нових. Одним словом, УНДО буде боротися за політичне, економічне й культурне розкріпощення та подвигнення українського народу.

Вступаючи в нову добу громадянської діяльности, в добу праці, організації і боротьби, переводячи об’єднання всіх активних сил нашого народу, закликає всіх громадян стати організованою лавою під прапором об’єднання.

Всі ті, що боролися й наложили головами за кращу долю народу, своїми курганами, могилами й хрестами закликають нас не дати нашої Батьківщини на поталу. Всі ті, що глядять з курних хат, з чужинецьких фабрик і ремісничих верстатів, взивають нас стати плечем об плече, грудь при груди, рука в руку до спільної боротьби за правду, добро і справедливість. Ми глибоко переконані, що треба сильно бажати, працювати в об’єднаній громаді при взаїмній вирозумілости й допомозі, а те велике і довгождане прийде як сума наших змагань.

Йдучи на службу свому народові, закликаємо всіх до тієї служби під кличем: В праці й боротьбі здобудемо право своєї

у Львові, 12 липня 1925.

За Центральний Комітет У. Н. Д О.:

Д-р Дмитро Левицький

голова

Сен. Михайло Черкавський, о. Дамян Лопатннський, Д-р Олександер Марітчак, Гринь Тершаковець, Д-р Корнило Троян заступники голови

Володимир Целевич Михайло Струтинський генеральний секретар заст. генеральн. секретаря

Українська суспільно-політична думка в XX ст— Т. 2— С. 112—115.

26. Звернення ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії до українських робітників і селян у зв’язку з вбивством у Парижі голови Директорії і головного отамана військ УНР С. В. Петлюри

Травень 1926 р.

До українських робітників і селян

25-го мая 1926 року в Парижі убитий большевицьким агентом Симон Петлюра, голова Директорії і головний отаман військ Української Народної Республіки. Московські комуністи, які панують залізом і кров’ю над українським народом, підіслали свого найнятого ката, який гарячою кров’ю вірного сина України зросив вулицю світового города. Вони навмисне послали жида Шварц-барта, щоб він убив Симона Петлюру ніби то за погроми жидів на Україні; цим московські комуністи хотять заклеймити всю геройську боротьбу українського народа за самостійність, як боротьбу розбійників і погромщиків.

Звісно, всі заяви душогубця про помсту Петлюрі за жидівські погроми придумані для того, щоб затулити дійсну причину убій-ства; Руками свого наймита убили Петлюру вороги України, які вже давно хотіли знищити цього найактивнішого борця за визволення українського народа.

Убиваючи Петлюру, московська комуністична влада йде слідами проклятого царського режиму, який панував, нацьковуючи один народ на другий, улаштовував жидівські погроми, армено-татарсь-ку різню і т. д. Московські большевики хотять обернути ту ненависть, яка шириться в українськім народі проти їхнього режиму, на жидівське населення, то тим легше буде Москві керувати Україною, держати в неволі український народ і виставляти себе перед світом за «оборонців» жидівської людности.

Всі на Україні пам’ятають про те, як в 1917 р., після повалення царського режиму, Українська Центральна Рада, утворена в Київі нашими робітниками й селянами, боролась за волю й незалежність України.

Знаючи, що сусіди українського народа заздро дивляться на наш багатий край, Центральна Рада приступила до організації українського народного війська, щоб оборонити Україну від нападів ворогів. Всі ми знаємо, що на чолі молодої Української Соці-ял-Демократичної Робітничої Партії незабаром довелося нашій армії обороняти Україну від московських большевиків. В упертій кровавій боротьбі знемогло українське козацтво і мусило в лютім місяці 1918 року залишити столицю України — Київ.

Тим часом з заходу сунула на Україну австро-німецька армія. Німецькі генерали накинули Україні правительство гетьмана Скоропадського. Поміщицьке правительство Скоропадського скасувало всі демократичні закони й постанови Центральної Ради, яка передала всю землю на Україні селянству без викупу. За уряду Скоропадського найкращих діячів української революції, між ними й С. Петлюру, було посажено в тюрми.

Але не згасло в Українськім народі стремління до свободи. Вся Україна згадує славний день 15-го листопаду 1918 року, коли С. Петлюра, вирвавшись із гетьманської тюрми, почав з доручення Української Соціал-Демократичної Партії повстання проти прави-тельства Скоропадського, яке проголосило федерацію з Росією. На чолі української влади стала Директорія Української Народної Республіки, якої членом був також С. Петлюра. Разом з тим він був головним отаманом військ Української Народної Республіки.

Здавалось, що український народ заживе вільним щасливим життям у своїй самостійній демократичній республіці. Та не спали вороги українського трудового народу. З усіх боків посунули на Україну жадні до багацтва чужинські армії: з півночі московська червона армія, зі сходу біла російська армія генерала Деникина, з заходу рушило на нашу землю польське військо, а в Одесі та в Миколаєві з’явилися війська капіталістичної Антанти, яка не хотіла визнавати самостійної Української Народної Республіки й допомагала Деникину.

Оточена з усіх боків Україна оборонялась скільки могла проти напасників. Настав радісний день 31 серпня 1919 року, коли військо соборної України знову вигнало московських большевиків із Київа. Слідом за цим почалась нова уперта боротьба України з російською армією Деникина. Цю боротьбу використало московське большевицьке військо, яке прийшло знову на Україну майже без бою, бо армія Української Народної Республіки та українські повстанці підірвали силу Деникина. Армія Української Народної Республіки продовжувала боротьбу з московськими комуністами, і в цьому їй помагав увесь український народ. Увесь час цієї боротьби українського народа за самостійність головним отаманом був С. Петлюра, який разом з правительством, що складалось до 1920 року переважно з соціал-демократів, та соціал-революціоне-рів, обороняв найцінніший здобуток нашої революції Українську Народну Республіку.

Кожен український громадянин з жалем споминає про те, як наприкінці 1920 року під натиском ворогів мусила армія Української Народної Республіки відступати з рідної землі на чужину. З цього часу починається перебування С. Петлюри за кордоном, аж поки жорстока рука большевицького наймита не перервала його много-трудного життя.

Весь український народ протестує проти цього убійства і з погордою відкидає від себе негідну спробу ворогів України оганьбити перед світом український визвольний рух, на чолі якого стояв Петлюра, як рух протижидівський. Ні, не може відповідати Петлюра за ту кров жидівського народа, яка пролилась на Україні в час революції, не винен в цій крові Український народ.

Московські большевики — ось хто приніс на Україну міжгро-мадянську війну, в якій комуністи мали правило: фізично нищити своїх противників, карати за провинність однієї людини родичів, сусід або й усіх громадян міста чи села. Це ж вони завели на Україні «Інститут заложників», кровавий терор і «Чека», де загинули тисячі найкращих людей усіх національностей; це ж вони випалювали цілі села, нищили цілі родини, це вони розстрілювали людей тільки за саму розмову по-українському.

В тій страшній бурі міжнаціональної й міжкласової війни, яку принесли на Україну московські большевики, загинуло багато невинних громадян жидівської та інших національностей, що живуть на Україні.

Правительство Української Народної Республіки разом з отаманом Петлюрою в тисячах прокламацій закликало населення України до спокою, суворо карало погромщиків і всяких злочинців, які підбурювали одну частину населення проти другої.

Ні, не за вигадану московськими большевиками небувалу ворожнечу С. Петлюри до жидів загинув він від жорстокої руки в далекій Франції. Убійство Петлюри пояснюється значно глибшими політичними причинами.

Діяльність демократичного й соціялістичного правительства Української Народної Республіки на Україні оставила глибокий слід в памяти народніх мас. Народні маси України ненавидять окупаційну владу московських комуністів і мали надію, що вернеться С. Петлюра, якого вони уважали за представника українського національного правительства. Ні за ким український народ не жалкує — ні за царем, ні за Деникином, ні за Скоропадським, тільки за Петлюрою, за своєю Народньою Республікою, в якій український народ здобув хоч на деякий час землю, волю, національні й політичні права. І московські зайди-комуністи добре знали про це. Недаром зовсім недавно говорив призначений з Москви комісар України Чубарь про прихильність населення України до своєї Республіки на чолі з Петлюрою. Відповідальність за кров Петлюри падає на московську владу, яка по цей день гнобить Україну, грабує непомірними податками працю нашого народа і злобно слідкує за кожним вільним рухом українського селянина й робітника.

Ця московська влада немірено ширить на Україні національну ворожнечу, бажаючи утопити боротьбу українського народа за самостійність в жидівській крові.

Робітники й селяни України!

Не піддавайтесь на провокації московських комуністів, які хочуть викликати знову на нашій землі жидівські погроми, кров і пожар міжгромадянської війни, щоб на згарищах України далі панувати нагайкою та рушницею.

Робітники й селяни України повинні об’єднуватися в одній думці, в однім гарячім стремлінні: спільними силами визволитись з-під влади московських комуністів і провокаторів, цих неситих пиявок, які п’ють кров нашого народа.

Нелегка буде ця боротьба України за свою свободу. Для успішної боротьби треба великої й сильної політичної організації. Тому ми кличемо всіх трудящих України організуватися в рядах Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії. Московські насильники намагаються всякими жорсткими засобами знищити Українську Соціал-Демократію, та даремні їхні заходи. Прийде час визволення, коли міліони трудящого українського люду підуть знову могутніми рядами проти своїх гнобителів за кличами Української Соціал-Демократії, за ідеями державної незалежности, волі політичної, національної рівноправносте та соціяльної справед-ливости.

В цій боротьбі Українська Соціал-Демократія не буде одинока. Соціалістичний Робітничий Інтернаціонал, що об’єднує мілійони робітників з усього світу, на з’їзд в Марселі у Франції восени 1925 року запротестував проти поневолення України чужинцями і висловився за піддержку самостійної демократичної України. Наші товариші соціял-демократи за кордоном будуть і надалі шукати підпори для визвольної боротьби Українського робітництва й селянства в європейському соціялістичному пролетаріяті, який не допустив до себе зарази московського большевизму.

Трудящий народе України!

Доля України в твоїх руках. Не надіймось на те, що чужий прийде з-за кордону й визволить наш народ. Бо чужинці, які б хотіли йти з своїм військом на Україну, шукатимуть своїх інтересів і вигод, їм байдуже добро українського народа. Надіймося тільки на себе, на свою силу й організацію, щоб, коли настане слушний час, ми організовано, як один чоловік, узялися будувати вільну самостійну Українську Народню Республікуі

Нехай живе незалежна демократична Україна!

Нехай живе Українська Соціял-Демократична Робітнича Партія!

Честь і слава всім, що загинули в боротьбі за волю України.

Вічна пам’ять Єимонові Петлюрі, борцеві-мученикові за Українську Народню Республіку!

Центральний Комітет Української Соціял-Демократичної Робітничої Партії

З рук до рук, з хати до хати.

ЦДАГО України.— Ф. 57— Спр. 11—Арк. 25.

26а. Лист О. М. Горького до директора

Державного видавництва України

О. А. Слісаренка з приводу видання роману «Мати»

Уважаемьій Алексей Андреевич!

Я категорически против сокращения повести «Мать».

Мне кажется, что й перевод зтой повести на украинское наре-чие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ста-вя перед собой одну й ту же цель, не только утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие «язьїком», но еще й угне-тают тех великороссов, которьіе очутились меньшинством в области данного наречия.

При старом режиме я посильно протестовал протав таких явлений. Мне кажется, при новом режиме следовало бн стремить-ся к устранению всего, что мешает людям помогать друг другу.

А то внходнт курьезно: одни стремятся создать «всемирньїй язьік», другие — действуют как раз наоборот.

7 мая 1926 г. А. Пешков ЦДАГО України— Ф. 1— Оп. 20— Спр. 2260— Арк. 183. Копія.

27. Із статті С. Петлюри «Російська меншість на Україні»

9 травня 1926 р.

…Наявність переваги російського елементу має місце в україн-скії філії всесоюзної комуністичної партії, цього фактичного джерела і носія большевицької влади на Україні. При таких умовинах справа підтримання пролетарської чи соціялістичної диктатури на Україні є для російської меншости справою боротьби за утримання нею тих впливових, а з матеріяльного боку хлібоїдних посад, що їх вона захопила в 1918—20 рр. Під час цієї боротьби, як відомо, російська меншість на Україні, представлена головним чином пролетаріятом в фабричних центрах і інтелігенцією в містах,

28. Витяг із звіту про роботу

по українізації, затвердженого бюро

Київського окружного партійного комітету

11 червня 1926 р.

Питання про українізацію ставилися окружним партійним комітетом (в свою чергу Губкомом) перед партійними організаціями з усією чіткістю як в їх загальній постановці, так і в зв’язку з окремими конкретними завданнями (як, наприклад, у зв’язку з українізацією «Пролетарської правди»). Потрібно відзначити, що українізація «Пролетарської правди» супроводжувалась великою роботою партійної організації з метою встановлення з боку партійних мас правильного підходу і активного ставлення до такого великого завдання, як українізація основної київської преси. Це питання ставилося як на загальноміському активі, так і на окремих зборах осередків та загальних зборах робітників на підприємствах. Це допомогло серйозно зосередити увагу партійної організації на питаннях українізації. Далі, українізація «Пролетарської правди» в свою чергу стала сильним знаряддям українізації як партійних, так і безпартійних мас.

При райпарткомах були створені Нацкомісії, які керували справою українізації (а також нацменпрацею) по осередках і підприємствах (та установах) свого району.

По осередках виділялись уповноважені по українізації, завданням яких було: сприяння і ініціатива в справі організації українських гуртків і залучення до них партійних і безпартійних мас. При деяких окрпарткомах були організовані курси української мови, розраховані на секретарів і агітпропоргів осередків і працівників місцевкомів. Нараховуються небагаточисельні, правда, виробничі осередки, що перейшли частково, а деякі повністю на українську мову. В значно більшій мірі українізовані вузівські і радянські осередки, але, звичайно, далеко ще недостатньо.

При партклубі, а надалі при Будинку Комоса були організовані загальноміські курси по вивченню української мови для активу.

Ці курси мало себе виправдали, але все ж частина відповідальних працівників багато від них одержала, для деяких з них курси послужили поштовхом для дальшого вивчення української мови вдома.

На подальший час бюро окрпарткому поставило завдання збереження курсів для тих відповідальних працівників, які за умовами своєї праці мають можливість їх регулярно відвідувати, а для інших поставило як обов’язкове завдання вивчення української мови вдома з встановленням перевірки в певні строки. Намічена також організація при Будинку Комоса циклів лекцій по українознавству (українська література, економіка і т. д.).

Досягнення в області українізації по лінії партосвіти характеризуються такими даними: в місті українізовано 25% шкіл політграмоти, на селі 41 %, в цілому по окружній організації — 32 %.

Виявлені та враховані пропагандисти, здатні проводити заняття українською мовою, до загального числа пропагандистів вони становлять 26 %. Незважаючи на ряд досягнень, необхідно відзначити все ще недостатньо активне ставлення з боку партійців до роботи над собою в області українізації (в радянському апараті комуністи значно й дуже помітно відстають від безпартійних в справі українізації).

Розробка національного складу Київської окружної партійної організації показує зростання проценту українців з 34,3 % на 1/4 1925 року, до 38,7 % на 1/1 1926 року, ми маємо також збільшення проценту українців як у складі Окружного партійного комітету, так і у складі районних партійних комітетів та бюро осередків.

Преса. Значні досягнення потрібно відзначити в області українізації преси. Київським ОПК буде проведена велика робота по організації і зміцненню масової селянської газети на українській мові («Радянське село»). Також багато уваги приділялось газеті «Більшовик», яка зіграла значну роль у справі залучення до роботи української радянської інтелігенції і згуртування кадрів українських працівників і почасти сількорів. Особливе значення мало об’єднання «Пролетарської правди» і «Більшовика» в одну велику українську газету «Пролетарська правда». Зайняття твердої лінії у цьому питанні і робота, проведена серед партійців та безпартійних, незабаром дала помітні позитивні результати. Осередки активно взялися за роботу, впливаючи на передплату української «Пролетарської правди», робкорівські кадри із російської газети перейшли до української, партійні і безпартійні робітники стали привчатися до української газети. Потрібно відмітити ту роботу, що проводилась в робкорівській організації паралельно з українізацією газет: були організовані гуртки по вивченню української мови, робітничі кореспонденти стали писати українською мовою.

Великим успіхом у справі українізації київської преси став розвиток комсомольської газети «Молодий більшовик». Тираж газети з 2700 примірників на серпень 1925 року піднявся до 9500 у квітні 1926 р., кількість юнсількорів зросла до 500.

Велику освітньо-культурну роботу проводять під керівництвом «Молодого більшовика» гуртки «Друзів газет і книжки» на селі.

Слід відзначити також додаток до «Молодого більшовика» журнал-газету «Більшовиченята», тираж якої виріс з 1700 примірників (серпень 1925 р.) до 8000 (у лютому 1926 р.), «Більшовиченята» також виконують певне завдання у справі українізації піонерів. Ця газета обслуговує, крім сільських піонерів, також частину міських, особливо дітей залізничників…

В загальній системі розвитку української преси і українського культурного будівництва займають важливе місце різні літературні угруповання і друковані органи. З цієї точки зору велике значення має київський журнал «Життя і революція». Спочатку цей журнал був наданий сам собі. Враховуючи роль, яку міг зіграти журнал в справі залучення до роботи української інтелігенції, партком через відділ друку зацікавився цим журналом. Він був значно реорганізований. До нього був включений літературний відділ, в який були залучені нові сили. Взято курс на об’єднання навколо журналу різноманітних літературних угруповань, що виявили своє позитивне ставлення до Радянської влади.

При самій активній участі в роботі цього журналу відділу друку багато було зроблено по залученню до співробітництва літературних сил, які раніше стояли осторонь, для наближення певних кіл української інтелігенції до культурного будівництва Радянської влади.

Партійний комітет через відділ друку і Нацкомісії приділяв важливе значення видавничій діяльності. Можна констатувати значне зрушення в роботі ДВУ як по відношенню до видання, так і по відношенню до української книжки…

Київська філія ДВУ виконувала велику роботу у справі згуртування навколо себе українських авторів…

Школа. Проводиться планомірна робота по українізації трудових шкіл у напрямку розширення сітки шкіл українських і поліпшення якості праці (робота експертних комісій по перевірці знань української мови вчителями і вміння її викладати). На початку 1926/1927 учбового року кількість груп з викладанням українською мовою складала 43 % шкільної системи (по місту)…

Українізація громадськості. Партійний комітет посилив увагу питанням розвитку української громадськості як шляхом систематичної роботи, так і участі в організації відповідних ювілеїв…

У ряду цих питань необхідно відмітити роботу, проведену у зв’язку з ювілеєм І. Франка [ініціатива видання збірника із залученням українських сил, проведення загальноміського урочистого засідання і засідання в вузах, в робітничих клубах і т. д.].

Мистецтво. З перших кроків діяльності театру «Березіль» окр-парткомом були вжиті заходи до створення відповідної громадської думки навколо цього театру як серед партійців, так і безпартійних. Великою увагою була оточена в своїй роботі і капела <Думка».

У цей час проводиться робота по підготовці її ювілею. Під безпосереднім керівництвом окрпарткому було опрацьоване питання про українізацію київської опери…

Окрпарткомом перед знову відкритою кафедрою марксизму-ленінізму поставлена як основна директива пов’язати свою роботу з українським культурним будівництвом, через залучення українських марксистських сил, підвищення теоретичного рівня партійців, концентрації уваги на науковій розробці українських проблем (Історія України, Історія КП(б)У, української літератури і мистецтва і т. д.), шляхом винесення відповідних доповідей на відкриті засідання кафедри. Відмічені великі досягнення в області українізації науково-дослідницьких кафедр. Питання ВУАН були весь час у полі зору ОПК…

Таким чином, Окрпартком у справі українізації намагався охопити одну область за другою, рішуче взяти курс на подолання зовнішнього характеру роботи, перенісши центр ваги на питання керівництва українським культурним будівництвом. Завдання в тому, щоб підняти інтерес, увагу і роботу партійних організацій у справі українізації на більш високу ступінь.

Архіви України.— 1991.—  4— С. 74—76.

29. З промови О. Шумського на червневому Пленумі ЦК КП(б)У про підсумки українізації *

2—6 червня 1926 р.

<…> Свої думки що до нашої політики українізації я вже мав нагоду висловити, хоча б в тій стенограмі Політбюра, яку тут всі товариші читали. Багато що є актуальним і з того, що говорилось на квітневому пленумі минулого року. Отже, повторювати сказа-ного я тут не буду, тим більш, що за той час, який є в моєму розпорядженні, все одно всього не скажеш, що можна було б сказати по цьому питанню. Тому я обмежусь лише деякими питаннями. Перш за все, покінчу з тим, які ж причини викликають серед наших письменників-партійців ці хитання і безперечні політичні помилки й ухили. Перша причина — це НЕП зі зростом дрібної буржуазії як на селі, так і в місті. Але цього мало. НЕП діє і в Росії, однак таких явищ ми там не спостерегаємо. Письменник, що спо-стерегає й аналізує процес суспільного розвою, що синтезує цей процес в певних типах, повинен мати сталий критерій для оцінки суспільних явищ, а цей критерій він може мати лише тоді, коли він має ясні перспективи суспільного розвою, коли йому ясні стремління (цілеустремління) й найближчі шляхи цього розвитку й будівництва. Дає це устрімлення й визначає шляхи суспільного розвитку партія, авангард передового суспільного класу — проле-таріяту.

Однак, як показав XIV з’їзд, визначування цих шляхів розвитку самій партії дається не так-то легко в сучасній складній ситуації. Так що ж тоді говорити про широкий загал пролетаріяту, селянських мас, тобто про уяснення шляхів розвитку цілим нашим радянським суспільством, серед якого діє письменник митець. Але це стосується до переспектив суспільного розвою, його шляхів і художнього відбивання в літературі цілого нашого Союзу, в тому числі й Росії.

На Україні все це помножується на національне питання. Вже більше року йде палка дискусія про шляхи розвитку української літератури, а по суті цілого суспільно-культурного процесу. Молодь б’ється за пояснення перспектив цього процесу, що бурхливо розвивається. Партія, що живе російською культурою й провадить своє внутрішнє життя російською мовою, стоїть осторонь і не бере активної творчої участи в цьому процесі. Цей процес покривається лише тоненькою плівкою комуністів, що не в силах охопить його своїм впливом і ним керувать. Наведу свіжий і показний приклад. Перед мною Київська «Пролетарська правда» від 28 травня. Юви-лейне число, присвячене Іванові Франкові. Число зложене з трьох ґрунтовних статтей Гермайзе, Филиповича і Дорошкевича (не рахуючи Вітика, він уперто доводить, що І. Франко був марксистом, коли сам І. Франко цьому суперечив), ворожі ідеологічно нам люди, що борються з нами за керовництво суспільно-культурним процесом.

А над цими трьома «китами» зверху в передовиці розположив-ся тов. Щупак. Статейка нервова, рвачка з галасливими вигуками закінчується так: «Іван Франко є поет і борець не тільки Галицької України, але й Наддніпрянської України, взагалі всього українського трудящого народу і його ім’я повинно бути провідною зіркою на шляху до здійснення того великого ідеалу, ім’я якому — Соборна Радянська Соціялістична Республіка» (підкреслене С. Щупака). Я не заперечую гасла Соборної Соціялістичної України, але, ніби, нашим «великим ідеалом» є щось більше. Видно, як бідолашний тов. Щупак танцює, розположившись на трьох «китах». Становище його не з приємних, що й казать,— підпікають кити.

Такий, приблизно, стан цілої тої тонесенької плівки комуністів-українців, що плавають по поверхні бурхливого потока культурного українського відродження. Причина хитань цієї плівки комуністів полягає в тому, що партія в цілому не бере органічної активно-творчої участи в процесі суспільно-культурного будівництва. Доки цього не буде, доки партія в цілому не буде двигати й керувати цим процесом, доки в нього не буде втягнений пролетаріят, доти неминучі хитання, збочення, доти український суспільно-культурний процес не матиме ясних перспектив свого розвитку.

Ми багато наговорили хороших слів на торішньому квітневому пленумі про те, що треба цей процес взяти до рук всієї партії, про виховання в нашому дусі молоди, яка підпадає ворожим ідейно впливам і т. інше. А спитаєм себе чесно й одверто: чи багато старих партійців кадровиків вивчило за цей рік українську мову, познайомилось з історією України, українською культурою? Я щось ні одного імени не можу назвать. Боюсь, що навіть не стали до цього діла. От в чім наша біда.

Тов. Затонський зовсім не торкнувсь того нового й найголовнішого, що є в тезах Політбюра — це трактовка українізації. До цього часу ми трактували українізацію, пояснювали партії її необхідність, як засоба змички з селянством, як необхідну зброю в боротьбі з українським націоналізмом. Таке умотивування не-обхідности українізуватись не могло, розуміється, запалить партію й передових позапартійних робітників вчити українську мову й увіходити в українське культурне життя й будівництво. Тези Політбюра трактують українізацію, як передумову, як необхідний засіб соціялістичного будівництва, як знаряддя соціялістичного будівництва в руках українських трудящих мас. Така трактовка українізації надає цій справі іншого характеру. Кожний комуніст, як палкий борець за соціялістичне будівництво, незалежно від того, якої він національности, не може поставитись байдуже до українізації в такому її розумінню. А надто це стосується старих більшовиків, партійних кадрів, які за цього часу туго йшли на українізацію. Тези відмічають ці труднощі в переведенню украіні-зації, що основний партійний кадр є руським за походженням. Ко-жен з нас добре розуміє значіння для партії старого, перевіреного в боротьбі, партійного більшовицького кадру, основи, фундамента партії. Але треба, щоб і старі партійці-кадровики зрозуміли, нарешті, всю серйозність українізації, цього знаряддя будівництва соціялізму, як говорить резолюція Політбюра, і не утрудняли партії оволодінням цею зброєю. Як і на кожній ділянці боротьби за соціялізм, старі випробовані кадри повинні бути на чолі.

Я вже не раз мав нагоду говорити про те, що ми повинні прагнути до такого становища, як в Росії. Там партія охопила всі пори суспільного життя і керує ним, активно діючи в його творчім процесі. В Росії партійні й державні вожді в той же час є й вождями, керівниками всієї російської радянської суспільности, російської суспільної думки, культури й т. п. Там нема цієї мовної стіни між суспільно-культурним процесом будівництва й радянським та партійним керівництвом, яке в нас ще є.

Там керівники держави й партії є в той же час керівниками російської радянської суспільности й культури.

Голос з місця. Всього Союзу.

Шумський. Ні, стій, товаришу, не звалюй, будь ласка, своїх обов’язків керувати радянським українським суспільним життям і культурою на плечи керівників Союзу. Ти хочеш, щоб і вони українізувались? Це керовництво є нашим обов’язком, обов’язком керівників України і його не перекладеш на плечі Союзу.

Партія в цілому та її керівники мусять стати і керівниками українського суспільного культурного будівництва, тобто оволодіти українською мовою й культурою. Бо цей суспільно-культурний процес не може бути без керовництва, без вождів. Природа порожнечі не терпить. Не станемо на чолі цього процесу, то з’являться другі ворожі і нам вожді. Було б болото, а чорти знайдуться і вже знаходяться. Ви подивіться, як всі ці Грушевські, Дорошке-вичі, Гермайзе, Єфремови, Ніковські, Зерови й інші їм подібні, що в 1919—20 роках обірвали були свої суспільні зв’язки з Україною, чи вірніш, ми розрубали ці зв’язки й викинули їх за кордон, що збанкрутували були, як вони тепер знову відновляють ці зірвані зв’язки й намагаються керувати новим радянським суспільно-культурним життям.

Радченко. Не лякай, бо не страшно.

Шумський. Я знаю, що тобі не страшно, тов. Радченко.Я й не збираюсь кого-небудь лякать. А хочу, щоб ми собі це усвідомили й партії сказали. Тут нічого лякатись, але не можна також і не вважати на небезпеку захоплення під ворожі нам впливи молоди й всього молодого українського суспільно-культурного процесу. Треба це керівництво взять до рук партії, а для цього треба, щоб партія стала українською по мові й культурі.

Час мій кінчається і тому я більше не буду зупинятись на моментах, які слід було з’ясувати доповідачеві; тов. Затонський не зробив аналізи сучасної дійсности, не висвітлив тої позитивної трактовки українізації, яку їй дають тези Політбюра, і це великий дефект його доповіли.

Голос з місця. А про Хвильового.

Шумський. Скажу й про Хвильового.

На тому засіданню Політбюра, стенограму якого тут товариші читали, я вже давав характеристику тов. Хвильового й політичну оцінку його виступу — «московські задрипанки». Я там говорив про основну думку тов. Хвильового щодо шляхів розвитку української літератури й про те, що він зформулював цю думку. Але не важно те, що він хотів сказати, а важно те, як він сказав і як його розуміють у масі.

А розуміють його так, як тут говорилось, що він об’являв поход проти Москви. Тут нічого не поправиш тим поясненням, що є Моск-ква й Москва. Маса розуміє його так, що він проти Москви, центру світового революційного руху, столиці Союзу.

Я не один раз вже говорив, що таке гасло, як «московські задрипанки», цей виступ Хвильового шкідливий політичне.

Радченко. На сьогоднішній день ти це говориш.

Шумський. Ти, Радченко, завжди хочеш мені щось погане приписати.

Так. цей виступ Хвильового політичне шкідливий. Хвильовий свої правильні міркування про орієнтацію на Захід, в тому розумінні, як це говорив на Політбюро, зформулював і написав їх так, що його можна дійсно розуміти, як деякі товариші, що говорять, що це «австрійська інтрига», що це обстоювання того, щоб Україна зараз пішла тим шляхом, яким проходила Італія чи Венгрія в 48 році, цеб-то, щоб Україна перейшла на шлях капіталістичного розвитку. Коли б я хоч на хвилину припустив, що комуніст Хвильовий може закликати, може вести пропаганду й агітацію, в якій би то було формі, за те, щоб Україна стала буржуазною республікою й пройшла шлях капіталістично-національного відродження, я б зараз же, сьогодні запропонував би його виключити з партії. Але я глибоко певний, що це не так.

Я глибоко переконаний в тому, що Хвильовий цього не хоче, я глибоко певний, що Хвильовий хоче будувати соціялізм. Але я також знаю й те, що Хвильовий не має ясних, визначених партією перспектив що до розвитку української культури, літератури. Він душиться в українській просвітянській обмеженості, він не бачить широких шляхів для того молодого, буйного, культурного процесу, й силкується їх намітити. І наробив помилок.

Я вважаю за корисне, щоби на пленумі встала і ця літературна дискусія. Партія матиме уяву про те, що діється в літературі, а наші літератори почують авторитетне слово партії в тих питаннях, які їм болять. До літературних справ буде збільшена увага партії і літератори перестануть себе почувати десь на задвірках <…>

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 149—153.

30. Витяг з резолюції ВЦРПС на доповідь ВУРПС про мовні аспекти профспілкової роботи

12 червня 1926 р.

В области нацра б отн Констатируя известнне достижения в украинизации союзних аппаратов, особенно низових, а также в постановке всей союзной работи, в частности массовой, главним образом, в союзах, связан-ньіх с селом, необходимо в дальнейшем:

а) проводить письменнеє й личное инструктирование со сторони всех вищестоящих союзних организаций (ВУСПС, ЦП, ОПБ й др.) своих нижестоящих организаций на украинском язике, обя-зав профработников, владеющих украинским язиком, пользоваться таковим во всей своей работе;

б) чтоби дать возможность профработникам, не владеющим украинским язиком, таковой изучить, принять мери к организаций курсов, кружков для изучения украинского язика;

в) в клубах, красних уголках й, особенно, в профсекциях сель-будов усилить украинизацию массовой работи, обратив также внимание на украинизацию внешнего вида клуба,— как-то: аншлаги, лозунги, плакати й проч.;

г) организовать при клубах кружки по изучению украинове-дения.

32. В союзах, где имеются две или несколько крупних групп разннх национальностей, приспособить массовую союзную работу й работу союзного аппарата к обслуживанию членских масс от-дельних национальностей.

Признать необходимим, чтоби в тех союзах й районах, где большинство рабочих составляют русские. вся союзная работа велась на русском языке с тем, однако, чтобы были учтены, особенно в области культработы, запросы рабочих-украинцев.

33. Не все союзы уделяют достаточное внимание работе среди нацмен (поляков, евреев, татар и др.). Необходимо, по выявлению более или менее значительных групп этих национальностей, чтобы союзные органы принимали меры к постановке правильного обслуживания культурных нужд этих рабочих и служащих путем организации кружков, выписки газет и книг на их родном языке, а также принять меры к вовлечению их в низовые и в руководящие союзные органы.

ЦДАГО України— Ф. 1— Оп. 20— Спр. 2253— Арк. 70.

30а. Постанова НацюнальноТ Комки при Реввтськрад! Украшського військового округу про план комплектування частин УВО украшцями нацюнальними меншинами

12 червня 1926 р.

1. Подтвердить, что в основу комплектования частей УВО украинцами должен быть положен принцип не национального происхождения, а владения языком.

2. Считать необходимым кадры и переменный состав тердиви-зий укомплектовать украинцами.

Учитывая опыт прошлого комплектования кадров тердивизий рабочим составом — принять меры к обеспечению кадров тердивизий рабочими-украинцами, направляя их в первую очередь в укра-инизуемые дивизии.

3. Подтвердить, что призывники-евреи направляются в тердивизий, в частности украинизуемые, на общих основаниях, приняв в то же время меры к направлению их исключительно в строевые команды. (Пункт совершенно секретный — оглашению по линии Управления УВО—не подлежит).

4. Для нормального укомплектования кадровых дивизий и специальных частей — поставить перед РВС СССР вопрос о необходимости ввоза из других округов призывного контингента в количестве 15 тыс. человек.

5. В основу комплектования кадровых дивизий и специальных частей положить требования, установленные приказом РВС СССР за  207, учет ввоза из других округов и национальный состав призываемых.

6. При предстоящем доукомплектовании специальных частей округа призывом 1904 р. добиться максимальной их однородности в национальном отношении, устранив положение, при котором призывники из РСФСР и УССР составляли почти одинаковое количество.

7. Отвергнуть систему создания в кадровых (стрелковых и кавалерийских) и специальных частях украинских и русских подразделений, производя укомплектование этими национальностями смешанно.

8. По вопросу украинизации стратегической конницы иметь в перспективе задачу украинизации одного кавалерийского корпуса.

В текущем году, учитывая имеющиеся ресурсы в этом направлении, поставить перед собой задачу-украинизации внутренней ра-боты 1—2 полков.

Поручить окончательную проработку этого вопроса ПУ УВО и Управлению УВО (принята большинством, против 2-х).

Примечание. Формулировки т. Якира (отвергнута большинством, при 2-х — «за»). Приступая к украинизации кавалерии—в текущем году, учитывая имеющиеся ресурсы в этом направлении, поставить перед собой задачу украинизации внутренней работы 1—2 полков.

9. Сеть подразделений из нацменьшинств в основном сохранить, отнюдь не допуская расширения этой сети.

Как исключение, считать возможным создание в кадре 95 дивизии одной молдаванской роты.

10. Все существующие, но не предусмотренные приказом командования, подразделения из нацменьшинств — считать необходимым упразнить в период увольнения 1902 г. и призыва 1903 г.

11. Подтвердить постановление национальной комиссии о ненаправлении в части УВО комплектных масс нацменов из других округов, о чем поставить вопрос перед ГУРККА.

12. Вопрос о создании польских подразделений выяснить перед РВС СССР.

13. Подтвердить решение национальной комиссии об украинизации комплектования Военно-политической школы и на предстоящий набор сего года. Одновременно обеспечить при укомплектовании школы посылку политсостава из нацменьшинств (немцев, татар, молдаван, поляков).

14. Украинскую военно-подготовительную школу—обеспечить при комплектовании украинским составом.

15. Управлению УВО и инспекции ВУЗ, на основе решений совещания национальных ВУЗов, обеспечить практически закрепление в специальных ВУЗах потребного количества мест для заполнения их украинским переменным составом и последующего их выпуска в специальные части УВО.

16. Исходя из задач украинизации стратегической конницы, считать необходимым Украинскую кавалерийскую школу украинизировать по типу школы червоных старшин.

Инспекции ВУЗ УВО возбудить этот вопрос перед УВУЗом.

17. Считать необходимым обеспечение приема некоторого количества молдаван в Одесскую пехотную и Крымскую кавалерийскую школы.

18. Констатируя необходимость подготовки командиров пехоты из молдаван, вместе с тем просить УВУЗ об организации татарского отделения при одной из пехотных школ вне Украинского военного округа, поскольку в УВО возможностей для подготовки не имеется.

19. Вопрос о дальнейшей подготовке командиров-кавалеристов из татар при Крымской кавалерийской школе поставить в зависимость от создания кавалерийских подразделений из крымских татар. ЦДАГО Укртни— Ф. 1— Оп. 20— Спр. 2220— Арк. 106—108.

39. Лист О. Шумського до Політбюро ЦК КП(б)У

З лютого 1927 р.

Прошу Секретаріят приложити до стенограму Політбюра від

2 лютого 1927 року слідуючу мою заяву — спростування, яку за браком часу не мав можливости зробити усно (голова тов. Скрипник не дав мені скінчити заяву, мотивуючи тим, що мій час скінчився).

Тов. Каганович, інформуючи Політбюро про наші з ним розмови і листування, заявив, що в розмові з ним і тов. Чубарем я ніби то сказав, що я не хочу визнати своїх помилок тому, що з мене буде сміятись Голубович.

Я утримуюсь од належної кваліфікації цієї заяви тов. Кагано-вича, як також і од усієї його інформації про наше листування і розмови. Вряд чи є потреба мені зазначити своє відношення до Голубовича, як також і до його думок про мене. Це відношення між мною і Голубовичем визначено давно вже тим, що під час його прем’єрства в Уряді Центральної Ради я був присуджений до розстрілу, а в процесі 1921 року я вимагав розстрілу Голубовича.

Не торкаючись нашої розмови з тов. Кагановичем і тов. Чубарем в цілому, я тут хочу навести дійсний зміст лише тієї частини, що стосувалась причини пасивности українців-комуністів і зміст якої так неточно, делікатно кажучи, передав тов. Каганович на засіданні Політбюра.

Здається, тов. Каганович в розмові сказав, що боротись із наростаючим українським націоналізмом є завданням в першу чергу комуністів-українців. На це я відповів приблизно слідуюче.

Що це елементарна зрозуміла річ. Але виступати на боротьбу

3 ворогом і успішно боротись можна лише тоді, коли почуваєш за плечима підтримку партії, коли тебе не б’ють на кожному кроці свої-ж. Зараз же становище комуніста-українця в партії таке, що він перебуває під постійним підозрінням в націоналізмі і його на кожному кроці б’ють свої ж члени партії. Це становище комуністаукраїнця в партії деморалізує його, пригнічує і не дає можливос-ти йому розвернутись в боротьбі з українським націоналізмом. Таке становище комуніста-українця в партії прекрасно бачить націоналістичний табор і або не надає жодного значіння виступам комуністів-українців («Гавкай, мовляв, все одно ж ти не маєш жодної сили і влади: тебе ж самого ганяють, як цуцика»). Або, як це можна спостерігати при стосунках українців-партійців з безпартійними в атмосфері теперішніх нагінок на комуністів-українців в партії, який-небудь Голубович чи Хоткевич просто злорадно насміхається і саркастично висловлює своє співчуття комуністам-українцям («Що-ж це воно, мовляв, таке, адже-ж ви, здається, не за страх, а за совість ганьбите все українське, а вас все ж таки б’ють і не вірять, кепське, мовляв, ваше становище»). Розуміється, кожному свідомому партійцю-українцю прекрасно відомо, що таке співчуття і такі розмови є лише засобом в руках націоналістичного табору, деморалізації менше стійких елементів нашої партії. Але треба прямо сказати, що в розпорядженні комуніста-українця є мало розумних і переконуючих аргументів, щоб парирувати такі балачки. На жаль, треба констатувати, що в словах ворога що до оцінки становища комуніста-українця в партії багато гіркої правди, бо комуніст-українець дійсно почуває себе пасинком партії.

Я доводив, що перебування українця-партійця під постійним підозрінням націоналізму, в атмосфері недовір’я і постійних нагінок, позбавляє його всякого авторитету перед безпартійними, паралізує його боєздатність в боротьбі з українським націоналізмом, робить його пасивним і приводить його до того, що він забивається в кут і мовчить. Або породжує друге хворобливе явище, утворює тип комуніста, аля тов. Хвиля (підчас Лебедівщини в 1921— 22 році цей тип персоніфікувався в особі тов. Мусульбаса, що кажуть зривав навіть портрети Шевченка в клубах, як прояв націоналізму), що в погоні завоювати довір’я в русотяпськи настроєної частини партії доходить до головотяпства і садизму в боротьбі з українським націоналізмом (що лише збільшує націоналізм), ізолюється від суспільно-культурного українського процесу і не тільки губить можливість комуністичного впливу на цей процес і, таким чином, перестає бути корисним для партії, а навіть просто стає шкідливим.

До цього веде неправильна тактика переведення в життя ухвал червневого пленуму, неправильність якої виявляється в ударі по українській партійній прослойці замість того, щоб підбадьорити її і притягти до керівництва. Така тактика перевертає вверх ногами зміст ухвал червневого пленуму, утворює прірву між резолюціями і практикою і виправдує русотяпські гасла, що гуляють в партійній організації: «украинизация без украинцев» або «му проведем украинизацию не украинскими руками».

Одмовлявся ж я визнати свої помилки тому, що я їх не почуваю за собою і їх мені членороздільно не довели. Мушу зазначити ще раз, як це я говорив і на Політбюро, що вся інформація тов. Кагановича про наше листування й розмови — однобоке тенденційна, а подекуди і просто невірна.

З лютого 1927 року

Будівництво Радянської України: 36.—X., Б. р.— С. 134—135.

40. Із огляду Народного Комісаріяту освіти УСРР про діяльність за 1924—25,1925—26,1926—27 рр.

14 лютого 1927 р.

<…> 1924/25 учбовий рік був переломним роком щодо бюджету та учбової праці і до настроїв на освітньому фронті.

Оскільки центральне місце за 1920—1924 рр. займала вища освіта і перші організаційні досягнення тут вже закріплено, Нар-комос, вважаючи професійну вищу освіту на найближчі роки стабілізованою, спрямував свою увагу переважно на інші ділянки освіти — початкову освіту і науку.

В ділянці початкової освіти треба було б не тільки спинити відступ (згортання мережі масової школи), а й рішуче перейти до наступу, себто, приступити до введення загального навчання.

Підготовчий похід Наросвіти зустрів живе зацікавлення широких мас робітництва і селянства.

Введення загального навчання вимагає певного перелому в широких масах, а головне серед учительства.

Цей перелом настав, його закріпила низка місцевих учительських конференцій і з’їздів до Всеукраїнського учительського з’їзду включно.

Одночасно з переходом учительства на радянську платформу протягом двох років проводилася повна перепідготовка вчительства. її пройшли майже всі вчителі соцвиху (понад 40 тис. осіб).

За цієї доби зміцнюється і бюджет початкової школи, особливо на селі. Береться курс на усунення диспропорції між асигнуванням місту і селу, на підвищення зарплати сільського вчителя.

Яка продукція наших вузів і якою мірою задовольняє вона потреби нашого народного господарства у висококваліфікованій силі? Продукція наших вищих шкіл тепер значно перевищує довоєнний час. Динаміка випусків останніх трьох років така.

Останній рік є рекордним як наслідок перевантаження вузів у перші роки революції. Надалі наступить зниження. <…>

Науково-методологічна діяльність

1. Починаючи з 1925/26 р. науково-методологічну роботу проводить Державний науковий методичний комітет та його секції в центрі і окружні комітети на місцях. Наукова розробка методичних питань проводиться в інститутах педагогіки, праці, при кафедрі педагогіки, дослідних станціях, дослідних установах та педагогічних вузах. Безпосереднє пристосування та проведення нових планів, програм і методів проводять методичні органи учбових закладів, циклові й предметні комісії та методкомісії і методкоми по школах. Навколо згаданих органів минулого року зріс значний методичний актив викладачів пересічно від 40—60 осіб на округ. Він втягує всю учительську масу міста і села шляхом конференцій, нарад і курсів перепідготовки до діяльної праці над реформою школи.

2. Система освіти, учбові плани, програми, нові методи і техніка педагогічного процесу, новий підручник і перекваліфікація викладачів, словом, піднесення якості школи —ось програма Держ-наукметодкому та його органів.

Основні питання в цій програмі — ув’язка виховання і навчання в єдиний процес, піднесення рівня так званих формальних відомостей в процесі комплексного навчання, організація виробничого навчання в зв’язку з теоретичним навчанням, реалізація цікавих установок профосу, раціоналізація практиканства та стажування і підготовка нових викладачів, нових засобів та знарядь навчання.

3. Всі наведені задачі знаходяться в процесі проробки та розв’язання. Етап виявлення цілевих установок кожного учбового закладу і встановлення учбових планів закінчено. Так само закінчено видання програм для шкіл соцвиху, іде розробка програм для установ профосу.

Завершення цього етапу праці дасть змогу перейти до остаточної розробки підручника стандарту, відповідного до цільової установки нової школи. Досі ми ще не маємо такого підручника.

4. Проблема посібника і підручника сполучена з організацією авторських кадрів. Тепер ми користуємося старими безпартійними кадрами Наслідок цього — наші підручники невитримано проводять матеріалістичний марксистський світогляд і містять в собі такі ухили, як явний сільський ухил соцвиху, абстрактний університетський ухил у вузах профосу з його відірваністю від виробництва, від сучасності і від вимог методики.

Втягнення-до цієї праці комуністів і найталановитіших викладачів позапартійних, стимулювання авторського труда шляхом піднесення гонорару, преміювання тощо є черговою задачею.

5. Методика і техніка педагогічного процесу була від давніш-нього часу нераціоналізованою, особливо по вищих школах.

Наукова організація, раціоналізація педагогічної праці на всіх шкільних ступенях ставиться і проводиться вперше радянськими методичними органами.

Тому ці органи, як провідники раціоналізаторського процесу, повинні бути міцними матеріально, їх треба висувати на належне місце. Цього досі ще немає. Тут панує традиція старовини. Вона відбивається ще в бюджетах наших учбових закладів, де адміністративна функція оплачується вповні, а учбово-методична функція нічим не забезпечена і учбова частина плентається, звичайно, позаду всіх витрат.

Зробити перелом у плановці та раціоналізації викладу означає завершити реформу школи.

6. Особливо важкою задачею учбово-методологічної роботи є належна підготовка нових педагогічних кадрів, без них бо не створити справжню трудову школу. Наркомос УСРР узяв тут найрішу-чіший курс на швидке поновлення кадрів та на високу якість нового вчителя. Це досягається мережею наших педвузів: 12 інститутів і 60 педтехнікумів з 15000 студентів. <…>

Українізація наукових установ. Минулого року питання українізації наукових установ стало черговим. Розроблено календарний план українізації. Проведено повністю українізацію ВУАН, науково-дослідних кафедр сільського господарства і більшості соціально-економічних кафедр. В інших галузях: медичній, індустріально-технічній, хіміко-математичній українізацію здійснено на 40-60%.

Всі аспіранти і молоді наукові діячі, прийняті протягом минулого року, володіють українською мовою. Остаточний перехід науково-дослідних установ на українську мову має здійснитися у 1926/27 р. <…>

Охорона пам’ятників культури

Місцеві комісії: Харківська, Одеська, Київська та Дніпропетровська зареєстрували 84 археологічних, 65 архітектурних, 10 меморіальних пам’ятників культури. Реєстрація триває далі. Складаються дефектні акти. Організується фактична охорона вже зареєстрованих пам’ятників.

Держзаповідники. У віданні Укрнауки 1925/26 р. були 2 держзаповідники: історико-культурний «Могила Шевченка» коло Канева, Історико-археологічний «Ольвія» коло Миколаєва.

Музеї. В безпосередньому віданні Укрнауки було 8 музеїв:

Харківський музей українського мистецтва, Харківський археологічний, Одеський історико-археологічний, Дніпропетровський крає-вий історико-археологічний, Херсонський історико-археологічний, Кам’янець-Подільський історико-археологічний. Київський музей мистецтва. Київський музей культів та побуту.

Музеї ці поряд з науково-дослідною діяльністю проводили широку політосвітню роботу, що за рік дала коло 100 тис. відвідувачів по всіх музеях.

Наукові бібліотеки. Наукових бібліотек було 4: Всенародна бібліотека України в Києві, Вінницька філія Всенародної бібліотеки, Харківська центральна бібліотека і Одеська центральна наукова бібліотека. Ці бібліотеки мають разом понад 3 млн. томів, з них центральна бібліотека України 1 млн. 500 тис. книжок. 1925/26 р. з усіх наукових бібліотек видано до 700 тис. книжок. Відвідувачів читалень при них було до 250 тис. <…>

Український комітет краєзнавства. Український комітет краєзнавства виконував основну організаційну працю. Він об’єднує 10 великих краєзнавчих товариств, 4 окрбюро і понад ЗО малих краєзнавчих організацій на місцях. Український комітет краєзнавства обслідував розробки мінеральних багатств України, проводив технічні аналізи низки будівельних матеріалів, висунув на ринок ряд будівельних технічних і декоративних гранитів та лабрадоритів, консультував через Всеукраїнський соціальний музей господарські організації щодо будівельних матеріалів України. Через місцеві організації він проводив монографічні обслідування сіл на Волині, Поділлі, в Новомосковську і побуту національних меншостей— німців та болгар. <…>

Культурне будівництво в Українській РСР. 1917— 1927—С. 484—510.

Заява Карла Саврича (Максимовича), члена Політбюро ЦК КПЗУ і кандидата в члени ЦК. КП(б)У, на березневому пленумі ЦК І ЦКК КП(б)У (26 лютого—З березня 1927 р.), спрямована на захист О. Шумського, була першим виявим опозиції КПЗУ до національної політики КП(б)У. Згодом розширений пленум ЦК КПЗУ підтримав позицію Максимовича, що й привело до розколу в КПЗУ і винесення української проблематики на форум Комінтерну. Нижче подано заяву Максимовича, виступ Скрипника та резолюції пленуму ЦК КПЗУ.

41. К. МАКСИМОВИЧ. Заява на березневому Пленумі ЦК КП(б)У 1927 р.

Я стою на такому становищі, що політична лінія ЦК у всій його діяльності була правильною, а, зокрема, підкреслюю правильність лінії в національному питанні.

Маються лише у мене сумніви щодо відпущення тов. Шумського для роботи поза межами України.

Я, що рівночасно являюсь активним робітником Компартії За-хідньої України, як член ЦК тої партії, вважаю за необхідне нагадати пленуму про ту роботу, що проводив її тов. Шумський з доручення ЦК КП(б)У в КПЗУ.

В партійній масі КПЗУ нинішнє відпущення тов. Шумського з України може викликати здивовання й непорозуміння, оскільки в тих закидах, що робляться тов. Шумському, на підставі опублікованих матеріялів тяжко уловити принципові розходження тов. Шумського з лінією ЦК.

Будучи абсолютно далеким від того, щоб наша партія в своїх політичних чи то організаційних потягненнях відносно того чи другого товариша рахувалася з опінією широкого безпартійного загалу, тим не менше думаю, що в сучасний момент, в момент небезпеки, що насувається на Радянський Союз в цілому й Рад. Україну зокрема, партія наша не повинна випускати з ока й того, що відпущення з України таких революційних діячів, як тов. Шумський, який від перших днів революції був одним з активних керівників боротьби проти українського націоналізму за владу робітників і селян на Україні, що за рухами тов. Шумського нині слідить вже не лише партія, але й ціла країна по обох боках кордону,— може бути використане націоналістичними колами з метою дезорієнтації, ба й вербовання хитких елементів під прапор фашизму УНДО—Пілсудського.

Маючи на увазі вищезазначене, а саме: неспіврозмірність ваги закидів тов. Шумському з організаційними висновками щодо нього, я вважаю, що ЦК не повинен був задоволити прохання тов. Шумського про відпущення його з України і тому утримуюся від приєднання до ухвали Політбюро в справі тов. Шумського.

Однак, виходячи з необхідности, особливо під теперішню пору, як найрішучіше відбивати всі напади української націоналістичної контрреволюції на нашу партію й надати їй можливости використати хоч би найменшої різниці думок в нашому таборі, я заявляю, що твердо проводитиму в життя ухвали пленуму також і в тій частині, що торкається тов. Шумського, і прикладу всіх зусиль, щоб компартія Західньої України прийняла постанови пленуму ЦК КП(б)У повністю без всяких застережень.

Я певен, що КПЗУ безоговорочно це зробить і, в теперішні трі-вожні дні, в своїй тяжкій боротьбі з польськими капіталістами та їхніми українськими прихвостнями не тільки не дасть ворогові приводу спекулювати на будь-яких непорозуміннях в таборі комуністів, але й з успіхом відіб’є можливі їхні атаки (в зв’язку з обговорюваною зараз резолюцією на КП(б)У, котра завжди була й є учителем та ідеологічним провідником для КПЗУ).

Скрипник. Від чийого імени це заява? Чи не від імени КПЗУ?

Максимович. Моя особиста заява.

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2.—С. 206—207.

42. М. СКРИПНИК. Промова на березневому Пленумі ЦК КП(б1У 1927 р.

Товариші, те, що тов. Максимович є кандидат в члени ЦК КП(б)У і одночасно член ЦК Комуністичної партії Західньої України, нам було відомо. Однак, заява тов. Максимовича, зроблена ним при голосуванню, яко кандидатом в члени ЦК Комуністичної партії більшовиків України, з мотивуванням за що він свою заяву робить (а це так написано), яко член ЦК Комуністичної партії Західньої України. На запитання, чи він робить цю заяву від імени КПЗУ, він відповів, що не від імени ЦК, а від свого власного. В такому разі, це є заява не члена ЦК Компартії Західньої України. Коли це так, чи значить ця заява, що в своїй роботі поза межами УСРР, а саме—в ЦК Комуністичної партії Західньої України — тов. Максимович буде вести таку саму лінію, цебто обговорювати поза межами ЦК КП(б)У всі ті заходи, яких вживає ПБ та пленум ЦК? Я не гадаю можливим це припустити. До цього часу у нас було багато випадків, кпди Кпмун”‘тнч”я п^р. тія більшовиків України обговорювала ріжні питання життя і ді-яльности Комуністичної партії Західньої України й, навпаки, було дуже багато прикладів, коли Комуністична партія Західньої України братня наша комуністична партія обговорювала питання нашого життя, нашої ідейної дискусії. Правда, за останній час, в останній рік я не бачу виразно думки Комуністичної партії Західньої України в справі такого принципового питання, що стояло перед нами під час так званої літературної дискусії, що була в надто складному національному питанню, після жвавої і енергійної дискусії, що пройшла в нашій країні й партії до червневого пленуму, коли обговорювали принципове питання, національне питання. І в цій ділянці ми не знаємо, з боку ЦК Комуністичної партії Західньої України, якої-будь резолюції, навіть якої-будь статті, в якій було виявлено відношення Комуністичної партії Західньої України до того, чим живе наша партія. Лише Центральний орган Комуністичної партії Західньої України «Наша правда» вмістив мою статтю в справі боротьби двох культур з приміткою редакції, що вони друкують цю статтю, як статтю члена ПБ ЦК КП(б)У. Але думка ЦК Компартії Західньої України не є думкою окремих її членів, а думку Комуністичної партії Західньої України ми досі не знаємо і зараз вперше бачимо, після червневого пленуму Комуністичної партії більшовиків України, коли у нас наслідком цієї дискусії знов піднялася дискусія вже в середині, в ЦК, не з тов. Хвильовим і іншими літераторами, а з членом ЦК Комуністичної партії більшовиків України, членом Оргбюра ЦК тов. Шумським, і після цієї дискусії і зокрема після доповіли тов. Шумського, після резолюції, що її принято ЦК КП(б)У в справі лінії проведення національної політики і освіти, після заяви тов. Шумського з проханням відкомандирувати його на роботу до ЦК ВКП(б), тільки тепер тов. Максимович (треба тільки пожалкувати за цим) виступає з такою заявою.

Тов. Максимович складає заяву й говорить, що він йде за компартією більшовиків, що вчиться у неї принципової лінії більшовизму й ленінізму. Але тепер, коли наше життя ставить перед нами завдання проявити своє відношення до принципового питання, ми бачимо, що Компартія Західньої України через свого представника тов. Максимовича заявляє, що утримується в цьому питанні, бо можуть вийти непорозуміння для компартії Західньої України, ми, більшовики, завжди знаємо, що коли оточуючі нас маси хитаються або виникають ті чи інші несприятливі для нас думки чи непорозуміння, то наше завдання полягає не в тому, щоб утримуватись від висловлювання своєї думки; воно полягає тоді як раз в тім, щоб роз’яснювати масам нашу принципову лінію і організаційні заходи, ні в якому разі не утримуючись.

Дуже жаль, що тов. Максимович, як член ЦК партії Західньої України, в питаннях, що стоять в нашому житті, додержується окремої думки, що він, виходячи не з сучасного моменту нашого життя, гадає, що можна голосувати і утримуватись від так чи інакше активного відношення до справ нашого життя.

Не знаю, чи компартія Західньої України в цілому в питанні нацроботи на Україні й, зокрема, з приводу роботи освітньої чи приєднується вона до нас? Я певен в тому, що братня нам партія одними шляхами проводитиме ленінізм і більшовизм у всій роботі й в цьому національному питанні на Україні й в справі освіти, що вона буде стояти за нами й цілком приєднується до нас. Гадаю, що ми не можемо голосувати про приняття тієї чи іншої резолюції в справі заяви тов. Максимовича, коли він виступав як кандидат в члени ЦК КП(б)У—цього не треба. Коли заява його торкалася яко члена ЦК компартії Західньої України,— нам треба звернутися до ЦК КПЗУ з проханням виявити свою лінію до національного питання, що його виявлено в резолюції червневого пленуму, так і до нашої лінії в освіті, яку відмічено Політбюро і підтверджено тепер на пленумі, по доповіді тов. Кагановича. Нам треба, щоб комуністична партія Західньої України виявила своє відношення до ЦК КП(б)У, щоб не могли виникнути будь-які непорозуміння між нами і братерською Комуністичною партією Західньої України.

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 207—209.

43. Постанова пленуму ЦК КПЗУ

Березень 1927 р.

1. Заслухавши доповідь представника Комінтерну тов. Мико-лоса про національне питання та сучасне завдання КПЗУ, поширений пленум ЦК КПЗУ всеціло солідаризується з усіма виводами щодо найближчих завдань нашої партії в ділянці національного

питання.

2. Одночасно пленум ЦК КПЗУ підкреслює, що в сучасний момент консолідації української контр-революції під стягом польського фашизму, КПЗУ може поборювати успішно всі атаки ворога тільки при ще більш тісному зв’язку та під ідейним керівництвом КП(б)У, в безпощадній боротьбі з ухилами від більшовицької лінії, з якого боку вони не походили б.

3. Пленум ЦК КПЗУ, запізнавшись основне з останніми постановами КП(б)У в ділянці національної політики, вважає їх цілком правильними та твердо проводить їх в життя.

4. Що торкається до виступу тов. Максимовича на пленумі ЦК КП (б) У, то пленум ЦК КПЗУ вважає його правильним та створ-джує (як це відмічено й у заяві тов. Максимовича), що його ні в якому разі не можна розглядати, як непогодження з лінією КП (б) У в національному питанні.

5. В своїй заяві тов. Максимович висказав тільки свої міркування щодо доцільносте саме такої організаційної міри відносно тов. Шумського, як відпущення його з Радянської України.

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 209—210.

44. З програми Української партії соціялістів-революціонерів

Квітень 1927 р.

(…) 1. Національна програма УПСР

Природно-історичною формою існування людських колективів є національна громада. Родинно-племенні, основані на близчому тривкому зв’язку, групи перетворилися в територіяльно-лінгвістич-ні скупний, що в останніх часах мають назву національностей, або націй. Природним засобом зв’язку націй е т е р й т о -р і я, культурним — мова й політичним — держава, тому розвинена нація представляє собою складне угрупування людей, об’єднаних по лінії територіяльній, лінгвістично-культурній й державно-політичній.

Територіяльно-лінгвістичні групи разом з розвитком продукцій-них сил набували все більше матеріяльних засобів для піднесення свого добробуту господарського й культурного, набуваючи при тім і виразніших рис культурних, виріжнюючися в індивідуальну культурну групу людскости. Основа соціяльно-психічного зв’язку між одиницями — мова стала носієм культурного єднання й розвитку, а також і засобом для розвитку матеріяльних основ існування суспільств — поліпшення техніки й знарядь продукції.

В споконвічній боротьбі суспільних груп відбувалася боротьба не тільки між групами економічними (класами), але й між ску-пинами національними (лінгвістичними), при чім, як і класова боротьба, боротьба національних груп виявлялася в політичному пануванні однієї національної групи над другою, в господарському визискові однієї групи другою й в культурній деградації поневолених національних груп. Національна боротьба була джерелом обернення поневолених національно-лінгвістичних груп в рабство, що вело до повної затрати національних прикмет поневоленої групи й іноді обертало її в низчі суспільні класи, які внаслідок денаціоналізації зливались національно-лінгвістично з нацією завойовником, творячи в нім трудові класи. Одною з причин класового устрою було завоювання слабших народів дужчими, які в завойованих країнах забезпечували себе привілеями й на протязі часу оберталися в касти пануючих, а поневолених кували в рямці каст низчих. Поруч класової боротьби й визиску, що розвинулися внаслідок суспільної диференціяції й в чисто національних державних суспільствах, національна боротьба була одною з причин як колишнього рабства й кастового устрою, так і однією з форм економічно-господарського визиску в модерному суспільстві, ведучи за собою всі явища культурного занепаду й соціяльної деградації.

Для поневолених народів національна неволя приносить занепад культурності, збіднення всього життя й пониження продукцій-них сил, або повну неможливість їх розвитку. Тому в людському суспільстві національне поневолення є таким же самостійним джерелом визиску, боротьби, повстань, революцій і війн, як і класово-економічна боротьба в чисто національних суспільствах.

Національне поневолення виявляється у формах визиску:

а) трудової сили національної групи (одбирання надвартості з праці трудових класів поневоленого народу);

б) визиску поневоленої нації, як мілітарної сили у війнах на користь пануючої нації, для збільшення території пануючої нації, присвоєння природних багатств для неї і підпорядковання їй ще нових національних груп;

в) конфіскати природних багацтв і землі у поневоленої нації — позбавлення її природних підстав для існування;

г) колонізації завойованих пануючою нацією територій своїм населенням, з чого виникло переміщення національних груп, пониження сили національного зв’язку у поневолених і деформацію їх соціяльної структури;

д) визиску духовної енергії поневоленої нації шляхом денаціоналізації її освічених елементів (інтелігенції), чим спричинились зріст культурних сил у пануючих і зменшення або й знищення їх у поневолених. Внаслідок цього поневолена нація деградувала до становища класи в суспільній системі пануючої нації. Через це поневолена нація:

1) позбавлялась суспільних органів, що виконували б вищі функції (або не мала можливості їх розвинути), а власне: органів ведення промислу, торгівлі, культурно-наукової праці, адміністрації і т. п.;

2) з суспільства оберталась в частину його: з погляду со-ціяльно-структурного ставала неповною нацією;

3) система суспільного поділу праці на іериюрії ішнеиилениі нації з системи однонаціональної оберталась в систему міжнаціональну;

4) внаслідок скупчення вищих суспільних функцій в руках пануючої нації (промислу, торгівлі, адміністрації, духовної культури) поневоленій нації залишалась чорна фізична праця взагалі, хліборобська зокрема. Такий розподіл праці між пануючою й поневоленою нацією об’єктивно виявлявся в національно-культурнім, політичнім і господарськім контрасті між містом і селом, при чім місто являється скупченням, агрегатом культурних, заможних і пануючих, а село — скупченням бідних, темних і поневолених. Особливо яскравим прикладом цього є Україна, Білорусь і багато ін.народів сходу Європи.

Соціяльна деформація поневоленої нації й її духовно-культурна деградація є наслідком національно-політичного поневолення, а тому національна боротьба має метою:

а) визволити поневолену націю державно-політично, щоб національна скупина стала державно-суверенною в ряді таких же суверенних скупин;

б) розвинути в середині поневоленої нації суспільні органи для виконування всіх суспільних функцій, цебто з одноманітної групи-класу розгорнути її до закінченої системи поділу суспільної праці, до повної нації.

Таке визволення передумовлює для поневоленої нації не тільки чисто політичну боротьбу, але й величезне суспільне будівнйцтво в напрямі політичному, культурному й господарському, повну переміну соціяльної структури: передовсім націоналізацію міст з метою вирівняння національно-культурного типу.

Боротьба трудових класів за своє визволення політичне, культурне та господарське й перетворення сучасного суспільства в со-ціялістичне не може бути успішною без усунення національного гніту, без визволення національно-культурної індивідуальності їх, без забезпечення їй повної свободи й розвитку й самоозначення. Поскільки трудові класи — робітництво, ремісництво й селянство — є більшістю у кожного народу, то дійсним представником нації, дійсним виразником її інтересів є трудові класи, тому національними інтересами, національною політикою, національною культурою і т. п. є інтереси, політика й культура трудових класів. Забезпечення-їх неможливе без виявлення й здійснення суверенної політичної волі їх, а тому національне визволення поневолених націй, обернутих соціяльно в трудові класи, рішуче вимагає організації національних держав.

Міжнародня організація солідарності трудових класів неможлива без попередньої організації національних держав поневолених народів — вільний Інтернаціонал передумовлює рівноправність народів.

Боротьба за своє національне визволення поневолених націй, обернених соціяльно в поневолені трудові класи, є питанням с о -ціяльним, а тому з одного боку — соціялістична теорія й політика, що ігнорує визволення націй, не може претендувати на со-ціялістичність аж до часу, коли вона в своїй основі не включить всієї повноти національно-визвольної проблеми, а з другого — дрібна буржуазія самих поневолених націй, змагаючись використати національно-визвольний рух трудових мас, виголошує «по-над-класовість» визвольного руху, одкидає його безумовно-соціяльний характер, через що об’єктивно стає найзлішим ворогом змагань трудового люду, тому поруч з боротьбою проти пануючих націй трудові маси повинні з усією рішучістю й безоглядністю поборювати свою рідну дрібну буржуазію.

Констатуючи, що становище українського народу відповідав всім вищевказаним дефініціям народу поневоленого, оберненого в соціяльні поневолені групи, партія стоїть на становищі національне визвольної боротьби й створення суверенної української республіки як рівноправного члена для будучої міжнародньої організації визволених і вільних народів, і стоїть в обороні слідуючих принципів:

1) Український трудовий народ має створити свою суверенну державу в межах своєї етнографічної території.

2) Виразником суверенітету й національної волі українського народу є його трудові класи.

3) Кожна нація має право на признання й допомогу з боку інших націй і народів і передовсім трудових їх класів і соціяліс-тичних партій при творенні свого вільного державного життя.

4) Партія змагається до об’єднання всіх українських земель під прапором соборної Української Республіки, при чім всі погра-ничні непорозуміння при розмежуванні територій вирішуються шляхом плебісциту.

5) Партія стоїть за внутрішню федералізацію української республіки з наданням найширшої автономії краєвим об’єднанням, створеним на основі географічно-економічних чи культурно-побутових прикмет.

6) Проблема федерації націй може бути розв’язана тільки по програмі міжнародної політики соціялістичного Інтернаціоналу, одначе партія стоїть в принципі за створення Вільної Спілки Народів Європи, в якій Україна була б рівноправна з іншими й суверенним членом.

7) Що до народів, пануючих над українцями (росіян, поляків, румунів і ін.) та їхніх держав, то УПС-Р вимагає від них: визнання державної суверенності України в етнографічних межах, віддає перевагу мирному розрішенню національної проблеми на Сході Європи але при неможливості мирного шляху визнає за необхідність всенародне повстання й революцію. При мирному вирі-шенні національної проблеми на Сході Європи УПС-Р вважає потрібним створення Вільної Спілки народів Сходу Європи, на основі договору як переходової форми до Європейських Сполучених Штатів.

8) Національна проблема внутрі України, цебто проблема національних меншостей, розв’язується по принципу національно-персональної автономії, з застереженням права меншостей на про-порціональну частину коштів на свої національно-культурні потреби з загально-державного скарбу Української Республіки.

II. Політична програма УПСР

Вищою формою організації людей і забезпечення суспільного ладу в межах певної території є народоправна держава.

Доки існуватиме суспільство, основане на системі суспільного поділу праці і тим самим розложене на окремі виробницькі групи — доти потрібуватиме вищого регулятивного органу, цебто держави, хоч би і в цілком відмінній від сучасної держави формі.

Метою держави є охорона самого існування суспільного буття людей і охорона рівного права кожної одиниці на існування, працюіпрожиток.

Сучасна організація суспільства, основана на пануванні економічно-дужчих і правно-упривілейованих груп (класів) над економічно-слабшими і правно-упослідженими групами, опирається і захищається державною організацією, що знаходиться в руках пануючих класів, а тому сучасна держава в більшій мірі захищає інтереси пануючих, в дуже малій мірі захищаючи інтереси цілого суспільного буття і цілком занедбуючи інтереси соціяльно-понево-лених класів і одиниць.

Класове суспільство характеризується безнастанною класово-економічною, культурною і політичною боротьбою, що е єдиною формою забезпечення класових інтересів. Сучасне буржуазно-капіталістичне суспільство, що роздирається класовою боротьбою, має тенденцію до повної деформації в міру зросту політичної, культурної і соціяльної сили трудових класів.

В міру зросту свідомості і самоорганізації трудових класів розгортається все ширша боротьба за реорганізацію суспільства і шляхом та засобами цієї реформи є перебрання державної організації в руки всього суспільного цілого на Основах демократії. Формальна перемога принципу демократії, одначе, не принесла визволення трудовим класам від гніту політичного, визиску господарського і пониження культурного, бо пануючі верстви, маючи в своїх руках землю, знаряддя виробництва, державну владу та перевагу культурну, шляхом примусу і обману зводять принцип повної демократії до фікції, а тому здійснення повної демократії можливе тільки при поширенні демократії на область господарства і культури.

Поширення демократії на господарство і культуру неможливе без революційної зміни порядку власності на землю і знаряддя продукції, тому передумовою до закріплення нової демократії в області політично-державній єсоціяльна революція.

Переведення соціяльної революції не можливе без перебрання державної влади в руки трудових класів, тому трудові класи, борючись за перебудову суспільства, усвідомлюють собі необхідність і політичної революції, цебто насильного організованого захвату державної влади. Трудова більшість суспільства, як показав досвід, в боротьбі з буржуазією може перемогти тільки шляхом озброєного масового повстання, з наданням надзвичайних уповноважень своїм виконавчим органам, цебто тимчасової диктатури їх.

Державно-політична диктатура не є метою, а лише тимчасовим засобом для примусового переміщення права власності на землю і знаряддя продукції з окремих власників на громадські колективи, цебто в першу чергу на державу і місцеві самоврядні громади в постепенності і обсязі, що диктуються принципами раціональної суспільної, господарської і культурної адміністрації за революційної доби.

Державно-політична диктатура трудових класів тягнеться од моменту повстання до часу закріплення нового порядку. Довжина цьогоперіоду залежить від збігу обставин і ріжних факторів, котрі означаються тільки в даній конкретній дійсності.

Ставлячи остаточною метою заведення загальної політичної демократії, революційна партія трудових класів українського народу має на увазі слідуючі фази суспільно-політичного ствердження демократії:

1. Загальна політична демократія в межах існуючого капіталістичного устрою у формі демократично-парляментарної республіки з широкою компетенцією органів місцевого самоврядування.

2. Революційно-політична диктатура під час озброєного повстання трудових класів у формі рад чи революційних комітетів з широкими уповноваженнями.

3. Після припинення громадянської війни на весь час переведення суспільних реформ системи місцевих Рад на чолі з Центральною Радою трудового народу України, представництва в якій позбавляються буржуазні елементи.

4. Загальна демократія після закріплення нового суспільного устрою, з політичним урівноправненням всіх громадян Трудової Республіки.

Приймаючи до уваги вищевказані засади, партія приймає слідуючу політичну програму:

1) Метою партії є створення Української Республіки, ні від якого іншого народу політичне незалежної і соборної в етногра-фічних межах.

2) Політичний устрій Української Республіки є залежним від вищевказаних фаз розвитку політичної та революційної боротьби.

3) В період революції трудових класів України Партія захищатиме такі засади:

а) Верховна влада в Українській Республіці належиться виборному представництву — Центральній Раді Депутатів трудового Народу.

б) Місцева влада в межах компетенції, установленої законом місцевим сільським і міським громадам та їх територіальним об’єднанням.

в) Політичні права на території України в період революції належать всім громадянам, що живуть не з визиску чужої праці, без ріжниці поголів’я, національності, релігії, походження і давнішньої державної приналежності, активне виборче право належиться всім правоздатним і дієздатним особам, що переступили 21 рік життя, а пасивне — всім, що переступили 25 років життя.

г) Управненій людності належиться право референдуму й за-конодатної ініціятиви.

д) В період революції позбавляються політичних прав всі ворожі й небезпечні інтересам українського трудового народу елементи, що жили або живуть з визиску чужої праці й противляться новому суспільному порядкові та принципові самоозначення України.

е) Права свої населення України виконує на основі конституції і законів Української Республіки.

є) Населення України має незайману свободу слова, друку, союзів, зборів, маніфестацій, помешкання й листування, а також свободу релігії.

ж) Населення України виконує військову, трудову або громадсько-службову повинність по законах республіки.

з) Виборче право здійснюється рівним, прямим, таємним і пропорційним голосуванням усіх управнених. Покривджені в виборчих правах доходять свого права через суд.

й) Влада Республіки поділяється на законодатну, виконавчу й судово-контрольну. й) Смертна кара, кара на тілі й довічня в’язниця в Українській Республіці не повинні існувати.

і) Охорона Республіки од зовнішніх нападів і тиску імперія-лізму виконується постійним військом і флотом Республіки, а внутрішній лад — громадською міліцією.

Армія організується по територіяльному принципу на основі спеціяльних законів.

ї) Право вживання армії належиться тільки верховній законо-датній владі Республіки.

к) Перехід від постійної армії до системи міліції, як і заведення загальної демократії, установлюється верховною законодат-ною владою в залежності від вислідів референдуму в межах трудової людності України. <…>

Програма Української партії соціялістів-револю-ціонерів.— Прага, 1927.— С. 1—84.

Опозиція КПЗУ до національної політики на Радянській Україні і справа «шумськизму» становили головний предмет дискусій на пленумі ЦК КП(б)У 3— 8 червня 1927 р. Нижче подано резолюцію пленуму в справі КПЗУ і заяву Комінтернові про національне питання.

45. Резолюція Пленуму ЦК КП|б)У про лінію національної політики Компартії ЗахідньоТ України (КПЗУ)

8—8 червня 1927 р.

Розділ 1

Події останніх місяців на Західній Україні, що мають безпосередній зв’язок з загальним міжнароднім становищем та небезпекою війни, яка зростає, примушують КП(б)У з усією увагою поставитись до ситуації, що складається в Західній Україні, до пересунення у співвідношенні тамтешніх суспільних сил, що накреслюються, бо одною з основних точок приложення міжнарод-нього, зокрема англійського, імперіялізму, що готує війну, є теперішня фашистська Польща. Польський фашизм, в свою чергу, прагне перетворити Західню Україну на плацдарм для наступу на Радянську Україну, використавши при цьому ті зміни у співвідношенні сил на Західній Україні, що трапилися останнього часу.

1. Західньо-український буржуазний націоналізм поступово змінює свої позиції щодо питання про становище Західньої України в середині польської буржуазної республіки. Після поразки в національній війні з польськими легіонами року 1919 західньо-ук-раїнська буржуазія спочатку, до певної міри, йшла за національно-революційним рухом трудящих мас Західньої України, намагаючись ними керувати та лишаючись на грунті невизнання державної влади польської буржуазії. Після оформлення приєднання Галичини до Польщі постановою ради послів від 14 березня 1923 року західньо-українська буржуазія поволі Переходитьна~ грунт легальної опозиції до польської державної влади, чимраз далі відходячи від революційних методів боротьби. Революційна боротьба західньо-українських трудящих мас — селянства та міської дрібної буржуазії, що орієнтувалася на Радянську Україну, останні роки йшла під знаком впливу робітничої класи, що зростає, найпослідовнішого, найтривалішого та найвідданішого борця проти політичного, соціяльного та національного пригнічення українського народу в польській буржуазній республіці, що підривало попередню гегемонію західньо-української буржуазії в національно-революційнім русі. З другого боку, робітничий рух, що організується, упертість робітників в обороні своїх професійних інтересів, що зростає, економічні страйки, а також боротьба західньо-українських селян проти кабально-лихвярських аграрних відношень, нестриманої поміщицької експлоатації та безправного становища протиставляли західньо-українську буржуазію в цій боротьбі західньо-української робітничої класи та селянства, тобто переважної більшости українського населення Західньої України, єдиному революційному фронтові українських, польських та єврейських пролетарів Західньої України. Боротьбі західньо-українських селян проти поміщиків чимраз більше став на ділі протистояти єдиний класовий фронт української, польської та єврейської буржуазії, українських куркулів та польських поміщиків, що об’єднують свої сили проти загального соціяльного ворога під крилом польського фашизму. Західньо-українська буржуазна інтелігенція на цьому шляху мріє знайти для себе забезпечення прикладення своїх сил, забезпечення для себе тепленьких місць на державній та громадській службі, з яких її було викинуто за попереднього періоду боротьби з урядом польської республіки. Нарешті, певна політична стабілізація в Польщі, хоча й дуже відносне господарче зміцнення польської республіки, рівняючи до періоду повної господарчої руїни, утворює для західньо-української буржуазії надії на можливість забезпечити конкретні матеріяльні інтереси за рахунок трудящих мас Західньої України шляхом зради національного революційного руху західньо-українських трудящих мас та угоди з теперішнім польським урядом.

2. Угоду західньо-української буржуазії з керівничим польськимфашизмом, що накреслилась, провадять тепер шляхом залаштункових переговорів та комбінацій, розрахованих на те, щоб обдурити трудящі маси Західньої України й створити зовнішній вигляд розв’язання українського національного питання на грунті польської буржуазної державности. До цього скеровано заходи, що їх вжив останнього часу Пілсудський: переговори про легалізацію українського університету, що досі існував нелегально, рівняючи послаблений темп полонізації українських народніх шкіл, надання певної волі кооперативним організаціям, якими керують буржуазні українські партії, повернення до праці деякого числа раніше звільнених українських урядовців, причому все це провадять в супроводі надмірного збільшення репресій, скерованих проти робітничої класи та селянства.

3. Перехід західньо-української буржуазії, що раніше хиталася між орієнтацією на західні буржуазні уряди, їхню нібито допомогу та орієнтацією на радянську владу — на грунт угоди з польським фашизмом, є рішучий розрив з тенденціями до радянської орієнтації, з тими формами розв’язання національного, зокрема українського питання, які провадить радянська влада. Угода західно-української буржуазії з польською буржуазією визначає підтримку останньої в справі пригнічення робітничих та селянських мас Польщі та разом визначає перехід української буржуазії на бік польського фашизму в тій війні, що її останній тепер, за вказівкою Лондону, готує «проти Москви», «за європейську культуру та притягнення України до європейської культури». Тепер у всій західньо-українській буржуазно-націоналістичній пресі всі захід-ньо-українські буржуазні партії та організації, в повній одності з усіма польськими анти-пролетарськими партіями, провадять скажену кампанію наклепів та інсинуацій проти Радянського Союзу, особливо проти УСРР, що ставить за своє завдання дискредитувати роботу, що її провадить КП(б)У на Радянській Україні в справі розв’язання українського національного питання, розвитку української культури та будівництва Української Радянської Республіки. Ця кампанія брехні та наклепів у відношенні до УСРР та КП(б)У є необхідна складова частина праці польської воєнної партії для забезпечення тилу можливого наступу на СРСР шляхом дезінформацій та дезорієнтації західньо-українських трудящих мас та створення серед них недовірливого та недружнього, а коли вдасться, ворожого ставлення до Республіки Рад.

4. За головного провідника та основного представника угодовської політики у відношенні до польського фашизму в Західній Україні е УНДО (Українське Національне Демократичне Об’єднання).

На цей шлях стає український фашизм, що підводить голову, що поступово в колишній його німецькій, антипольській орієнтації намацує шлях до угоди з польським урядом для боротьби проти рад. Слідом за середньою буржуазією з печатками великої, а також верхами буржуазної інтелігенції на вказаний УНДО шлях відходу від участи в національно-революційному русі стають, хоча ще дуже непевно, роблячи в цьому напрямкові тільки перші кроки, деякі елементи з дрібної буржуазії. Українські радикали, зберігаючи колишню зовнішню революційну фразеологію, справді йдуть за УНДО в питаннях державної політики, вступаючи в окремі угоди, а в деяких місцях в постійний блок з ППС, що підтримує Пілсудського. Помітно хитання серед окремих елементів лівої течії УНДО (на чолі з газетою «Рада»), що являє напрямок колишнього президента Західно-Української Народньої Республіки Пе-трушевича, хоча в цілому ця організація тепер пориває з УНДО, намагаючись накреслити самостійну політику. Помітно хитання також і серед селянських та міщанських організацій, що досі безпосередньо прилягали до національно-революційного руху. Анти-радянський виступ в соймі колишнього депутата сельроба Васин-чука, що тепер організує окрему селянську партію, яка фактично орієнтується на Пілсудського, є дуже показовий. У самому сель-робові відбувається внутрішнє зрушення, причому деякі керівні елементи в сельробі, за впливом кампанії брехні та наклепів проти Радянської України, що її провадить угодовська буржуазія, стали на позицію недовір’я та відчуження у відношенні до лінії національної політики, яку провадить КП(б)У на Радянській Україні.

5. Отже, останнього часу в Західній Україні складається нове складне співвідношення громадських сил. Велика та середня буржуазія переходить на грунт угоди з польським фашизмом, відмежовуючись від національно-революційного руху; серед дрібної міської та сільської буржуазії відбувається певне хитання — накреслюється відхід її верхів від національно-революційного руху, підтримка кампанії наклепів проти Радянської України, що її провадить УНДО, причому значні маси цієї дрібної, міської та сільської буржуазії, на грунті повного незабезпечення матеріальних, політичних та національних прав, продовжують попередню опозиційну, навіть ворожу позицію у відношенні до польської буржуазної республіки. Нарешті широкі трудящі маси Західньої України, на чолі з робітничою класою, продовжують боротьбу за своє соці-яльне та національне визволення.

6. Широкі трудящі маси Західньої України незалежно від хитань та навіть зради окремих їхніх представників не може, через об’єктивні причини свого економічного, політичного та національного становища, притягти буржуазія на шлях угоди з польським фашизмом.

Інтереси широких українських мас Західньої України не можна забезпечити в рамках теперішньої політичної системи фашистської Польщі. «Поступки» польського фашистського уряду в українському національному питанні, окрім усієї їхньої незначности, торкаються тільки-но буржуазного шару українського народу і не зачіпають широких народніх мас. Широкі робітничі та селянські ‘ маси Західньої України не можуть на грунті режиму, що існує в і Польщі, одержати бодай яке задоволення, ані в галузі економіч- | ній, ані в галузі національній. Скрайнє малоземелля та безземелля західньо-українських селян, наявність безмежних латифундій, що належать до польських поміщиків, особливо в західній Волині, на-піврабська залежність селян від поміщиків, безпосередня зацікавленість найбільших представників керівничих польських партій і зберегти теперішні порядки, що давлять селянина Західньої Ук- , раїни, наявність значних мас військових польських колоністів з { колишніх легіонерів, що захопили одібрані від українського населення землі, великі кадри польського урядовництва в Західній Україні, що безпосередньо зацікавлені в збереженні теперішнього національного пригнічення західньо-українських трудящих мас,— усі ці умови опреділюють збереження та дальше зміцнення теперішніх форм економічного та національного пригнічення трудящих мас в Західній Україні та утворюють передумови дальшого національно-революційного руху. На Західній Україні відбувається боротьба за широкі селянські маси між українською буржуазією, що стає на шлях національної угоди з одного боку, та з другого — робітничою класою, що стоїть під прапором соціялістич-ної революції та національного визволення поруч з пролетаріятом Польщі, проти польського фашизму. У цій боротьбі між робітничою класою та буржуазією за вплив на широкі маси селянства; за угоду з польським фашизмом, чи дальший розвиток національно-революційного руху; за спілку з польською буржуазією, чи з польським пролетаріятом; за орієнтацію на капіталістичну Евро-пу, чи на СРСР,— саме в цій боротьбі полягає основне питання сучасного політичного життя Західньої України.

Розділ II

У цій боротьбі буржуазія намагається розкласти сили свого ворога та дезорієнтувати його, намагається відтягти робітничу класу від шляхів послідовної класової політики, намагається запровадити нелад до лав комуністичної партії. Останнього часу в діяльності керівного органу КПЗУ, її ЦК, ми надалі спостерігаємо цілу низку тривожних симптомів, що свідчить про наявний вплив буржуазної та дрібнобуржуазної ідеології на КПЗУ, що в значній мірі можна пояснити молодістю КПЗУ, її все ще недостатньою пролетарською базою, відсутністю в цій партії старих та тривалих ленінських традицій. ЦК КП(б)У відзначає, що останнього часу йому доводилося давати товариські вказівки представникам ЦК КПЗУ на можливі загрози ускладнення, що накреслювалися в зв’язку з політичною лінією КПЗУ. ЦК КП(б)У давав вказівки, наприклад, представникам КПЗУ Василькову та Максимовичу на початку цього року під час їхніх доповідів ЦК КП(б)У щодо кончої потреби підсилити працю КПЗУ, насамперед серед робітників для усунення можливого одриву пролетарської бази. ЦК КП(б)У тоді відзначав загрозу, що виникла перед КПЗУ після того, як вона поставила перед собою завдання працювати серед українського дрібного міщанства, що бере участь у національно-революційному русі, а саме загрозу противного впливу дрібного міщанства на хисткі та нетривалі в ідейнім розумінні елементи самої КПЗУ, що почасти вийшли з лав цього ж міщанства. ЦК КП(б)У зазначав непевну та невитриману позицію редактора органу ЦК КПЗУ «Наша Правда», що не виявив свого твердого ставлення до боротьби проти націоналістичних ухилів гуртка Хвильового, що її переводили в середині КП(б)У. Кінець кінцем ЦК КП(б)У був примушений звернутися до ЦК КПЗУ з листом, що в ньому просив виявити своє ставлення до виступу члена ЦК КПЗУ та кандидата до членів ЦК КП(б)У Максимовича на пленумі ЦК КП(б)У, що на ньому Максимович у свойо-му виступі не тільки не відмежувався, а й солідаризувався з націоналістичним ухилом в середині КП(б)У, в особі Шумського, у свойому виступі сам виявив націоналістичний ухил і перехід на погляд дрібної буржуазії саме в національному питанні. Тепер, заслухавши доповідь про останній пленум ЦК КПЗУ, ЦК КП(б)У констатує, що лист ЦК КП(б)У до ЦК КПЗУ про національне питання в УСРР та на Західній Україні та про націоналістичні ухили в цьому питанні не стрів згоди та підтримки з боку ЦК КПЗУ.

2. Пленум ЦК КПЗУ більшістю голосів одмовився відмежуватися від дрібнобуржуазного націоналістичного ухилу Максимовича, який він виявив у своїм виступі на пленумі ЦК КП(б)У, та від його підтримки фракційного націоналістичного ухилу в лавах КП(б)У, що ним керував Шумський.

3. Пленум ЦК КПЗУ не прийняв більшістю членів ЦК КПЗУ, утримавшися від голосування, запропонованої представником Комінтерну, лінію якого ЦК КП(б)У цілком поділяє, резолюції й через це фактично відмовився взяти тверду більшовицьку позицію у відношенні тої боротьби, що її ведуть проти КП(б)У на території Західньої України всі українські націоналістичні, контрреволюційні та фашистські організації за підтримкою польського фашизму.симовича, пленум ЦК КПЗУ тим дає ідейну допомогу цим націоналістичним ухилам. Заявляючи на словах про свою нібито повну ідейну солідарність з усіма постановами КП(б)У в галузі націоналістичної політики, одночасно підтримуючи націоналістичні ухили в КП(б)У, не відмежовуючись від націоналістичного ухилу в самій КПЗУ з боку Максимовича, пленум ЦК КПЗУ тим самим стає на шлях цього ухилу, а через те створюється єдиний фронт націоналістичного ухилу в українськім національнім питанні на Радянській та Західній Україні.

5. ЦК КП(б)У констатує нечуваний факт, що в питаннях, в яких націоналістичні контрреволюційні організації одної країни провадять скажений похід проти комуністичної партії другої країни — цей похід не зустрічає достатньої відсічи з боку комуністичної партії першої країни. В той час, коли КП(б)У провадить напружену боротьбу проти націоналістичних ухилів у своїй країні, коли ця боротьба зустрічає скажене обурення у всіх фашистських та націоналістичних групах Західньої України, пленум ЦК КПЗУ ухвалив резолюцію, що в ній одмовився визнати наявність та помилковість націоналістичного ухилу, проти якого йде боротьба в КП(б)У, і тим він виступив проти КП(б)У, фактично дав допомогу боротьбі проти КП(б)У, що її провадять наші вороги. Хоча пленум КПЗУ після заяви представника Комінтерну відмовився від своєї резолюції та анулював її й замінив її на звернення до Комінтерну, одначе зміст звернення є аналогічний до змісту резолюції. Це тільки-но характеризує ідейну нетривалість ЦК КПЗУ й лишає його на попередній позиції, що її скеровано проти КП(б)У.

6. Усе це визначає, що відзначена в листі ЦК КП(б)У до ЦК КПЗУ загроза дрібнобуржуазного ухилу КПЗУ, що його виявив Максимович своєю заявою на пленумі ЦК КП(б)У, що політика компартії «має зважати на думку широких безпартійних кіл», перетворюється на реальний факт у житті КПЗУ.

7. ЦК КП(б)У звертає особливу увагу на те, що така лінія з боку ЦК КПЗУ має місце саме тоді, коли польські фашистські кола прикладають усіх зусиль, щоб використати дрібнобуржуазні націоналістичні течії на території Західньої України з метою підготовити збройну інтервенцію проти Радянського Союзу загалом та Радянської України — зокрема. За цих умов є конче потрібна тверда більшовицька лінія КПЗУ в галузі національного питання, тверда боротьба проти націоналістичних ухилів та відхилів у середині самої КПЗУ, відмежовання від усякої підтримки націоналістичних ухилів, що мали місце в середині КП(б)У. За таких умов відсутність лінії боротьби з боку ЦК КПЗУ проти націоналістичних ухилів у власних лавах заховує в собі загрозу особливо небезпечних наслідків.

Розділ III

За таких обставин, що в них тепер перебуває Польща та За-хідня Україна, перед КПЗУ на цілий зріст стають такі завдання:

а) підсилення зв’язку з робітничими масами Західньої України, об’єднання під комуністичним прапором пролетарів Західньої України всіх національностей, виховання їх у дусі інтернаціоналізму, встановлення щонайміцнішого зв’язку робітничого руху Західньої України з робітничим рухом всієї Польщі; б) правильне система-тичне керівництво боротьби широких трудящих мас проти їхнього економічного, політичного та національного уярмлення, широка підтримка та розвиток селянського аграрного руху, постійне погодження аграрного руху з завданнями національного визволення та національно-визвольної боротьби пролетаріяту, боротьба за дальший розвиток національно-революційного руху проти угоди з польським фашистським урядом, охоплення своїм впливом дрібнобуржуазних елементів міста та села, що йдуть за цим рухом, боротьба-з буржуазними націоналістичними партіями та їхньою угодовською політикою; в) рішуча й тверда боротьба з контрреволюційною кампанією наклепів та інсинуацій, що провадять українські буржуазно-націоналістичні, петлюрівські, польсько-фашистські партії та організації проти Радянської України та СРСР, проти ВІ<П(б) та КП(б)У, викриття всіх дрібнобуржуазних хитань та сумнівів напівугодовських елементів та груп у цьому питанні, ясна та чітка позиція в пропаганді та агітації серед робітничої класи широких трудящих мас у питанні про відношення до Радянської Республіки; г) мобілізація всіх сил робітничої класи та широких трудящих мас Західньої України для боротьби проти інтервенціоністської політики Пілсудського та рішуча незаперечлива перемога над націоналістичним ухилом в своїм оточенні.

ЦК КП(б)У вважає за потрібне звернутися до Комінтерну та ЦК ВКП(б), щоб вони розглянули питання про національну політику ЦК КПЗУ та його позиції й тим допомогли КПЗУ стати у всіх тих питаннях на вірний ленінський шлях.

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 2 її—218.

46.Заява ЦК КП(б)У до виконкому Комінтерну

Затверджена пленумом ЦК КП(б)У

Червень 1927 р.

Непогодження, що виникли у незначної групи членів КП(б)У на чолі з тов. Шумським з лінією партії при переведенні національної політики, вийшли за межі самої КП(б)У після того, як спроби тов. Шумського дискредитувати лінію КП(б)У в національному питанні, не зустрівши абсолютно ніякого відгуку в партійних колах України, знайшли певний відгук і співчуття у частині комуністів в окупованій Польщею частині Західньої України, що користувалася чутками та брехливою інформацією українських націонал-угодовців, які йдуть на угоду з польською буржуазією.

Це співчуття виявилося в одхиленні більшістю пленуму ЦК КПЗУ резолюції, що засуджувала націоналістичний ухил тов. Шумського, одверто підтриманого на останньому пленумі ЦК КП(б)У членом ЦК КПЗУ і кандидатом у члени ЦК КП(б)У тов. Максимовичем.

Лінія керівників КПЗУ, сполучена з питанням про відношення ЦК КП(б)У до позиції тов. Шумського, стає предметом обговорення КПП та ВККІ, ЦК КП(б)У вважає за потрібне виявити свою точку зору на сучасний політичний стан на Україні під кутом переведення національної політики та боротьби з національними ухилами, що ми маємо, зокрема з ухилом, зв’язаним з іменем тов. Шумського.

1. У свій час, ще напередодні світової імперіялістичної війни, Володимир Ілліч Ленін висунув українське питання як одно з найважливіших національних питань для нашої партії. У всій своїй роботі як підчас громадянської війни, так і під час мирного радянського будівництва, КП(б)У виходила з основної засади ленінської національної політики, що тільки під керівництвом про-летаріяту, в процесі соціяльної революції, що скидає владу пануючих класів, можна здійснити правильне вирішення національного питання і справжнє визволення пригноблених національностей. Ця основна засада тактики ВКП і КП(б)У, як ленінської більшовицької партії, знайшла собі блискуче ствердження у всій історії революції на Україні, де українська державність, що розкріпачила трудящі маси українського народу від вікового національного гніту, створилася не руками націоналістичної дрібної буржуазії, а руками пролетаріяту, що притяг на свій бік широкі трудящі маси. Труднощі вирішення національного питання та переведення правильної національної політики на Україні ускладнялися тим, що відносна більшість пролетаріяту не була українською по своїй мові: це підтримувало в середині КП(б)У помилки в бік недооцінки національного питання на Україні, зокрема в бік люксем-бургіянських поглядів, що їх партія однак переборювала.

Однією з головних умов, що забезпечили перемогу керованої пролетаріятом революції на Україні та утворення УСРР, що ввійшла в склад СРСР, як вільний і рівноправний член, був найміц-ніший союз робітничої класи України з робітничою класою Росії, ленінське комуністичне керування ВККІ і ЦК ВКП (б).

2. Радянська влада на Україні зміцнилася в боротьбі на 2 фронти: проти поміщицько-буржуазної єдино-неділимської російської контрреволюції (денікінщина) і проти дрібнобуржуазної української контрреволюції (петлюрівщина), підтриманої в 1919-20 рр. польськими поміщиками та буржуазією, на чолі з Пілсуд-ським. Ця боротьба закінчилася розгромом російської й української контрреволюції, знищенням їхньої основної соціяльної бази, шляхом експропріяції поміщиків, буржуазії і передреволюційної глитайні, об’єднанням широких трудящих мас (в першу чергу селянства) довкола пролетаріяту, повним розкладом дрібнобуржуазних антирадянських партій (української с.-д., української с.-р., російські меншовики, Бунд). <…>

4. За останні 2—3 роки на грунті розвитку НЕП’и, зросту капіталістичних елементів нашого господарства як у місті, так і на селі помічається певне відродження антирадянської активности буржуазії, розгромленої або придушеної в роки громадянської війни. Таке відродження визначає, між іншим, зріст шовінізму в оточенні буржуазії, що розвивається; цей зріст певним чином впливає на селянство і навіть на робітника і відбивається в деяких настроях в середині партії, тисячами ниток зв’язаної з соці-яльними верствами, що її оточують. Ті політичні труднощі, що виходять з господарського зросту країни в умовах НЕП’и (диферен-ціяція села, аграрне перенаселення, певне зміцнення глитаїв та приватного капіталу) на Україні відчуваються в загостренні національних взаємин, фарбуючи контрреволюційні реставраторські бажання в різні шовіністичні кольори (руський, український, єврейський шовінізм, антисемітизм і т. д.).

5. На Україні ми маємо, насамперед, зміцнення руського шовінізму. Коріння руського шовінізму, не зважаючи на економічну експропріяцію класів і груп, що були його основною підпорою (велика буржуазія, поміщики, вища військова та цивільна бюрократія), ще глибоко лежать у масі руського міського міщанства (буржуазії) та інтелігентсько-спецівському міжугрупованні, причому руський шовінізм на Україні зустрічає широку підтримку & масах руського міщанства України. Зокрема, шовіністично настроєні робітники нашого радянського апарату тисячами ниток зв’язані з такими самими робітниками, що обслуговують союзні апарати. Такі робітники, до цього часу, в протилежність політиці та лінії партії, цілком потрібну для зміцнення Радянської влади централізацію намагаються використати для боротьби з економічним і культурним розвитком національних республік.

6. Слід констатувати певний натиск на групи робітників та на членів партії руської націоналістичної великодержавної стихії, що намагається зберігти на Радянській Україні за руською культурою той привілейований стан, що ним вона користувалася за часів царату. Такий натиск об’єктивно підтримується окремими виступами в середині партії, що йдуть в розрив з національною політикою партії. <…>

Руський націоналістичний ухил у партії полягає в ігноруванні та недооцінці ваги національного питання на Україні, часто прикривається інтернаціоналістичними фразами, це виявляється:

1) у переменшуванні значіння України як частини СРСР, в бажанні тлумачити утворення СРСР як фактичну ліквідацію національних республік; 2) у проповіді невтрального відношення партії до розвитку української культури, в її трактовці як відсталої, селянської, в протилежність руській <пролетарській»; 3) у спробах за всяку ціну зберегти перевагу руської мови у внутрішньому, державному, громадському, культурному житті України; 4) у формальному ставленні до переведення українізації, що часто визначається лише на словах; 5) в некритичному повторенні шовіністичних великодержавних поглядів про т. з. штучність українізації по містах, незрозумілу для народу «галіційську» мову і т. д. та в культивуванні цих поглядів осеред партії; 6) в бажанні не переводити політики українізації по містах серед пролетаріяту, обмежуючи її тільки селом; 7) у надзвичайно тенденційному роздмухуванні окремих перекручень при переведенню українізації та в спробах показати їх у вигляді цілої політичної системи порушення прав національних меншостей (руських, євреїв). Цей ухил об’єктивно скеровано до ослаблення партії, підриву її зв’язку з трудящими масами, він затаїв у собі загрозу розриву між робітничою класою та селянством, підогріває український націоналістичний ухил і утрудняє засвоєння національної політики тими членами партії, що ще не засвоїли її. До цього часу партія успішно перемагала цей ухил і надалі провадитиме з ним нещадну боротьбу, даючи тверду одсіч всім спробам зірвати національну політику, що її провадить партія,— чим би такі спроби не прикривалися.

7. Поруч зросту руського шовінізму ми маємо перед собою безумовний зріст українського шовінізму. Революція розгромила глитайню — основну матеріяльну базу української контрреволюції в минулому. Частина цієї розгромленої глитайні останніми роками, до певної міри, знову стала на ноги. З старою і новою глитайнею зв’язана певна частина сільської інтелігенції. Все ще не досить задовольняючий матеріяльний стан маси сільської інтелігенції, зокрема вчительства, сприяє зросту впливу глитаїв на сільську інтелігенцію. До революції ми майже не мали по містах української буржуазії і міської інтелігенції. Тепер вона з кожним роком стає чимраз помітною силою, поповнюючись коштом виходців із села, зміцнюючи свої позиції в економіці та держапараті і намагаючись підпорядкувати своєму впливу певну частину рядянських службовців, робітників і членів партії. Ця буржуазія і, насамперед інтелігенція, тепер особливо енергійно формує свої кадри, намагачись опанувати всім культурним процесом і скеруват» його в буржуазне річище. Вона є поставщиком ідеології, що полі-тично оформлює надії ворожих нам соціяльних шарів. Деяка її частина, що недавно стояла на зміновіховській позиції, розчарувавшись у своїх надіях на переродження Радянської влади, схиляється тепер до явно антирадянської платформи. Таким чином, у нас на Україні формується ідеологія буржуазної реставрації, під гегемонією української міської буржуазії, що нині розвивається (і йде в тісному блокові з глитаями за підтримкою міжнародного імперіялізму). Хоч ця програма ще повно не розгортається, але вже тепер виразно виявляється стремління скерувати економіку України на шлях капіталістичного розвитку, тримати курс на зв’язок з буржуазією Европи, протиставляючи інтереси України-інтересам інших Радянських Республік. Ця ідеологія культивується серед деяких кол українських літераторів типу неокласиків, серед вищої академічної інтелігенції, радянських та кооперативних спеців, що, безумовно, перебувають в духовному зв’язку з тими верствами буржуазії Західної України, що стоять на чолі УНДО.

8. Відображенням цієї ідеології осеред нашої партії є український націоналістичний ухил. Суть його полягає: 1) в недооцінці та в неповному розумінні ролі робітничої класи та комуністичної партії в розв’язанні національного питання на Україні; 2) в суто бюрократичному, націоналістичному підході до темпу і форм приєднання неукраїнської частини робітничої класи на Україні до української культури в розумінні форсування цього темпу, що на практиці виявляється в вимогах примусово українізувати руських та інших робітників; 3) у певному недовір’ї силам та здатності нашої партії провадити національну політику на Україні, у занепадництві та «пораженчестві», в настроях відносно перспектив нашого соціялістичного будівництва; 4) в систематичному намаганні підірвати довір’я до основних партійних кадрів, зокрема, до руських товаришів і, особливо, до тих, що прибувають на Україну з інших Союзних Республік; 5) у цілковито неправдивій уяві про нашу партію, як про носительницю руського шовінізму, що ніби пригноблює комуністів-українців; 6) в лютім цькуванні тих українських товаришів, що правильно провадять партійну лінію та що їх кваліфікують як зрадників, ренегатів, «презренннх малорос-сов» і т. д.; 7) у певній підтримці проповідів орієнтації української культури на капіталістичну Европу як противагу Москві.

9. Перелічені хиби та перекручування виявилися, зокрема, у виступах Хвильового, Максимовича та Шумського. Вони пояснюються в значній мірі фактом рецидива старих помилок, що їх робили т. Шумський та інші ще до вступу їх до компартії.

В ході громадської війни різні українські націонал-соціялістичні партії та групи, що одколювалися від основного табору української дрібної буржуазії та переходили на радянську платформу, дуже довго не могли зрозуміти ні основної засади ленінської національної політики про керівничу ролю робітничої класи і компартії (КП(б)У) в українській революції, ні всього революційного значіння найтіснішого союзу робітничої класи України з робітничою класою Росії (ще в 1920 р. т. Шумський на конференції боротьбистів кваліфікував нашу партію як організацію окупантів). Борючись проти керівничої ролі робітничої класи у нашій партії, в українській революції і протиставляючи Радянську Україну Радянській Росії, українські націонал-соціялістичні партії, «об’єктивно працювали в напрямку національного розколу сил пролетарської диктатури на Україні» (з резолюції Комінтерну про УКП). Вперта боротьба нашої партії з українськими націонал-соціяліс-тичними партіями, що стояли на радянській платформі, але намагалися протиставляти себе КП(б)У, закінчилася повною ідейною перемогою нашої партії, закінчилася тим, що «найкращі елементи цих партій, зрікшись своїх помилкових позицій та прийнявши комуністичну програму і тактику, ввійшли до складу нашої партії, прийшовши таким чином до ленінізму» (з постанови червневого пленуму). ЦК з задоволенням зазначає, що більшість колишніх боротьбистів, укапістів, незалежників, що ввійшли до нашої партії, цілком асимілювалася в лавах більшовицької партії. Але, знайшлися серед них і такі, що під натиском дрібнобуржуазної націоналістичної стихії, яка зміцнилася останнім часом, знову стали на шлях своїх старих помилок, розвинувши та доповнивши їх.

10. Це стверджується не тільки значною подібністю поглядів нинішніх українських ухилистів з історичними помилками бороть- і бистів. Це стверджується також власними заявами т. Шумського;

На засіданні комісії ЦК КП(б)У, що виробила тези в національ-4 йому питанні, ухвалені червневим пленумом 1926 р., т. Шумський,’! чий настрій в цьому напрямкові можна вважати за типовий, рішу-“! че заперечував згадкам про тезиси минулих помилок боротьбистів,! (до вступу до КП(б)У) з того приводу, що цих помилок не зафіксував Комінтерн. 12 травня 1926 р. т. Шумський так говорив про своє небільшовицьке минуле: «У мене крім боротьби за класове й національне визволення робітничої класи в союзі з селянством, жодних інших традицій не було і через те я протягом всієї своєї революційної діяльности, починаючи з 1909 р., ні на йоту не відступав… ні від чого із свого минулого не відмовляюся, бо вважаю, що боровся так, як належало більшовикові-ленінцеві в умовах української дійсности, хоч я тоді ще не був в партії Леніна. Я його (минулого) не зрікаюся і, навпаки, горжуся своїм минулим». Таким чином виходить не тільки виправдання всіх помилок боротьбистів, але й лінії партії українських есерів, що до неї раніше належав т. Шумський, до її розколу. Так само т. Шумський сам визнає факт впливу на нього дрібнобуржуазних українських націоналістів тепер. У листі, адресованому ним до ЦК КП(б)У від З лютого, написано, що в розпорядженні комуніста-українця мало розумних та переконувальних аргументів, щоб відбивати балачки українських націоналістів. «На жаль, треба констатувати, що в словах ворога про оцінку стану комуністів-українців у партії, багато гіркої правди, бо комуніст-українець справді почуває себе пасинком партії». Автор листа видає себе просто з головою цими словами, проговорюючись, що його заява про те, що в партії панує руський комуніст та про «ніби пригноблений стан українських комуністів», просто навіяна розмовами ворогів, яких він не в силі протиставити, за власним визначенням, витриманій комуністичній лінії.

Скільки в заявах представників КПЗУ підкреслено питання персонально про Шумського та його одкомандирування, ЦК КП(б)У змушений відповісти, що протягом всього останнього часу, коли вся партія знизу до гори найенергійнішим чином працювала над розв’язанням величезної ваги завдань, що стояли перед нею, коли партія звертала особливу увагу на переведення українізації, тов. Шумський провадив уперту систематичну боротьбу проти ЦК та його керівничого органу — Політбюра, замінюючи ділову роботу безвідповідальною парламентською опозиційністю. Своє перебування на посаді Наркомосу за останні Р/з рокит. Шумський, наперекір всім інтересам ділової практичної роботи, вико-ристував її в інтересах групової боротьби, не зважаючи на кількаразові спроби ЦК КП(б)У шляхом товариського впливу примусити його припинити цю боротьбу та ввійти в загальну роботу. Безперечно, що висунення останнім часом значної кількості нових українських робітників, що позбавили т. Шумського та манесень-ку групу його однодумців всякої змоги претендувати на монополію представництва української частини партії, надало останнім часом особливо неприпустимих форм та тону їхній боротьбі проти ЦК.

11. Наша партія на Україні має великі досягнення у всіх галузях своєї роботи, визнані Комінтерном у його резолюції від 24-ХІІ-1924 р. про УКП по лінії переведення національної політики. Але перед нею стоять великі труднощі. Спроби політичного оформлення української дрібної буржуазії проти Радянської влади йдуть під прапором націоналізму. Це накладає на нашу партію обов’язок зміцнити боротьбу з ідеологією українського націоналізму, поруч інших, дуже важливих завдань боротьби з руським шовінізмом, не допустити поширення цієї ідеології в робітничих і селянських масах. Основна небезпека українського націоналістичного ухилу в лавах партії, саме тепер, полягає в тім, що він намагається розкласти, знесилити і деморалізувати сили партії на цій найважливішій ділянці фронту. Ту національну боротьбу, що точиться в середині дрібної буржуазії (руської, української, єврейської), ведучи за собою зміцнення націоналізму всіх кольорів і відтінків, український ухилизм (як і всякий національний ухи-лизм) намагається перенести до робітничої класи й до партії. Така робота веде до безпосереднього підриву та розкладу нашої партії, а значить, і до підриву пролетарської диктатури. Вона об’єктивно допомагає формуванню ідеології тих сил, що організуються в країні проти диктатури пролетаріяту.

12. Небезпека українського націоналістичного ухилу в лавах КП(б)У не вичерпується тільки тим, що він об’єктивно допомагає ворожим силам Радянської України. Тепер у всьому капіталістичному світі провадиться скажена агітація проти СРСР — «проти Москви». Робиться все можливе, щоб прищепити робітничим масам капіталістичних країн переконання, що в СРСР нема ніякого соціялізму, що більшовики далі провадять імперіялістичну зовнішню політику царату, що в середині країни вони за прикладом царату гноблять неруські національності, що вся більшовицька національна політика — порожня фраза і омана, що, як більшовицька Москва «покорила» Україну й Грузію, «так сьогодні вона готується покорити Хіну». Гасло «геть од Москви» у міжнародньо-му робочому русі є гасло 2 Інтернаціоналу, гасло амстердамців і тих ультралівих комуністів, що стали зброєю буржуазії та соціял-демократії. Діяльність загальнопартійної опозиції до цього часу на ділі допомагала цьому цькуванню Комінтерну, ВКП і СРСР, своїми міркуваннями про переродження нашої партії, термідоріян-ство, національний реформізм і національну обмеженість, так само лінія українських ухилистів (хоч вони і складають в партії мізерну частину), що намагається дискредитувати нашу партію і нашу національну політику, по суті ллє воду на млин націонал-шовіністів всього світу і всього Радянського Союзу, допомагає їм сіяти недовір’я до ВКП і Комінтерну, до ленінських гасел вирішення національного питання серед пригноблених національностей всього світу. Особливу небезпеку націоналістичного ухилу в середині КПЗУ в сучасній міжнародній обстановці ЦК КП(б)У вважає за потрібне роз’яснити в окремій резолюції.

ЦК КП(б)У вважає за свій обов’язок висловити певність того, що наша партія, об’єднавши в своїх лавах авангард пролетаріяту України, загартованого в боях громадянської війни, що зумів піднести і зміцнити господарство країни, після всіх руїн контрреволюції, за могутньою допомогою трудящих мас у тісному єднанні з робітничою класою всього Союзу, під випробуваним ленінським керівництвом ЦК КП(б)У, і з співчуттям та за допомогою між-народнього пролетаріяту,—зуміє перемогти всі труднощі, що ето-ять перед нею, зуміє й надалі провадити правильну ленінську політику, даючи рішучу й тверду одсіч всім ухилам.

Українська суспільно-по-політична думка в XX ст.—Т. 2.—С. 218— 225.

47. Положення про забезпечення рівнолравности мов та про сприяння розвиткові української культури

Липень 1927 р.

1. Засади

1. Мови всіх національностей, що залюднюють територію Української Соціалістичної Радянської Республіки, є рівноправні.

2. Кожний громадянин будь-якої національності має право в своїх зносинах з державними органами користуватися рідною мовою, державні органи повинні свої зносини з ним проводити його рідною мовою.

3. Кожний громадянин на всіляких прилюдних виступах, а також у цілому громадському житті має право вільно користуватися своєю рідною мовою.

4. Відповідно до переважного числа людности УСРР, що говорить українською мовою, обрати, як переважну мову для офіційних зносин, українську мову.

5. В національно-територіяльних адміністративних одиницях, що їх в установленому порядкові визначає уряд в УСРР, переважною мовою для офіційних зносин є мова відповідної національності, що становить більшість у такій адміністративній одиниці.

6. Державні організації, розташовані поза межами національно-територіяльних адміністративних одиниць, але призначені включно для обслуговування потреб якоїсь окремої національнос-ти, або такі самі організації в межах національно-територіяльної адміністративної одиниці призначені виключно для обслуговування потреб національности, що становить місцеву меншість в такій національно-територіяльній адміністративній одиниці — користуються в своїх зносинах мовою тієї національности, що її обслуговують.

7. Потреби національних меншостей на території УСРР забезпечується загалом шляхом відокремлення їх в національно-терито-ріяльні адміністративні одиниці. Разом з тим державні органи в своїй роботі повинні дбати про забезпечення інтересів національних меншостей, не відокремлених у національно-територіальні адміністративні одиниці, а також національностей, що в свою чергу становлять місцеву меншість у національно-територіяльних адміністративних одиницях.

8. В національно-територіяльні адміністративні одиниці відокремлюється, за загальним правилом, місцевості УСРР, що в тих місцевостях переважна частина людности не належить до української національности.

Увага. Міста та селища міського типу не відокремлюються в національні-територіяльні національні одиниці.

II. Про мову, уживану в державному житті УСРР

А. Про мову законів, урядових та урядничих постанов і наказів.

9. Декрети, постанови та накази ВУЦВКу, РНК, УЕН, центральних урядинців та установ УСРР, а також округових виконавчих комітетів та міських рад, оголошувані до загального відома, належить публікувати обов’язково українською та крім того російською мовою.

10. Найважливіші урядові акти з числа зазначених вище в арт. 9 цього Положення належить оголошувати також окремо, як українською мовою, так і мовами національних меншостей в УСРР. <…>

Г. Про мову діловодства та зносин державних органів та організацій.

17. В усіх державних установах, підприємствах та організаціях, як республіканського й місцевого, так і загального союзного значення на території УСРР, за винятком тих, що обслуговують виключно потреби національних меншостей, внутрішнє діловодство та рахівництво належить провадити українською мовою.

Увага. Правила цього артикулу щодо внутрішнього діловодства та рахівництва не поширюються на державні установи, під приємства та організації инших союзних республік, розташовані на території УСРР. <…>

Д. Про мову діловодства та переведення справ у судових установах.

23. Внутрішнє діловодство, рахівництво й справування в судових установах, а також їхні зносини з усіма іншими державними установами, підприємствами та організаціями належить проводити українською мовою згідно з правилами, повіданими в артикулі 17—22 цього Положення.

24. Судочинство у всіх справах судові установи в УСРР повинні проводити українською мовою.

25. Для забезпечення інтересів національних меншостей, що складають компактні маси серед місцевої людкості, що ті меншості не відокремлено в національно-територіяльнп адмінігтрятив-ні одиниці, організуються окремі національні камери, що в них діловодство та судочинство належить провадити мовою відповідної нацменшости. <…>

III. Про мову в шкільних закладах та наукових установах

29. Мережу освітніх установ належить будувати, щоби людність кожної національности мала змогу дістати початкову (школи соцвиху) освіту своєю рідною мовою.

30. Українську мову та українознавство в усіх школах і дитячих будинках національних меншостей і російську мову в усіх школах і дитячих будинках з неросійським населенням належить викладати, як обов’язкову дисципліну, відповідно до встановленого учбового плану.

31. В школах фабзавучу, робітничих курсах викладання належить проводити рідною мовою учнів. В профшколах викладання належить проводити українською мовою, за винятком призначених для обслуговування потреб національних меншостей. План побудов мережі всіх цих заходів з відповідною мовою викладання встановлює Народній Комісаріят Освіти.

32. Вищі шкільні заклади, за винятком призначених виключно для обслуговування потреб національних меншостей, провадять свою роботу українською мовою.

Увага: 1. До остаточного переведення викладання у вищих шкільних закладах на українську мову належить завести викладання як обов’язкової дисципліни української мови.

Увага: 2. Всі особи, що вступають до вищих шкільних закладів УСРР та не закінчили професійної школи або робітничого факультету з українською мовою навчання, складають окремо іспит з української мови в обсязі, що його встановлює Народній Комісаріят Освіти УСРР. Для осіб, що вступають до вищих шкіл УСРР з інших союзних республік, для іспиту з української мови, встановлюються окремі поліпшені реченці. <…>

VII. Про спеціяльні органи та заходи щодо забезпечення рівноправности мов в УСРР

55. Всю роботу в справі керівництва українізацією покласти на Всеукраїнську Центральну Комісію Українізації при РНК УСРР.

56. Керівництво практичним переведенням українізації в округах покласти на округові комісії українізації при округових виконавчих комітетах.

57. Всеукраїнська Центральна Комісія Українізації при РНК УСРР є під головуванням Голови Ради Народніх Комісарів. <…>

62. На урядничі комісії українізації за загальними директивами Всеукраїнської Центральної Комісії Українізації при РНК УСРР покладено:

а) переведення обліку особого складу співробітників установи і підпорядкованих їй закладів з метою вияснення їхнього знання української мови;

б) організацію спільно з місцкомом курсів української мови, гуртків українознавства й переведення широкої культурно-освітньої роботи, щоб допомогти співробітникам установи вивчити українську мову та культуру;

в) адміністративно-господарче керівництво курсами української мови й гуртками українознавства при установі;

г) визначення категорій співробітників, що їх за характером Їхньої праці звільняється від обов’язкового навчання на курсах української мови;

д) обов’язкову перевірку знання української мови нових співробітників, що їх приймається на посади, а також вироблення заходів до цілковитої українізації установи.

63. Методологічне та інспекційне керівництво курсами української мови та гуртками українознавства покладено на Народній Комісаріят Освіти УСРР та округові інспектури освіти.

64. Приймати на роботу в державні організації службовців, що не знають української мови, а в національно-теріторіяльних адміністративних одиницях, крім того, і мови місцевої більшости, не припускається.

Увага. Винятки з цього правила можна припускати лише тимчасово в порядкові, визначеному в спеціяльній постанові Всеукраїнської Комісії Українізації при РНК УСРР. <…>

VIII. Про відповідальність за ламання правил цього Положення

71. За ламання Правил цього Положення винні підлягають кримінальній відповідальності.

72. Співробітників, що не вживали належних засобів до вивчення української мови або мови відповідної місцевої національної більшости, а також тих з них, що виявляють негативне відношення до українізації, керівники відповідних установ і організацій адміністративне звільнюють, не видаючи вихідної допомоги і без попередження.

Увага. Співробітників, звільнених в порядкові цього артикулу, можна прийняти на працю лише після того, як вони в достатній мірі засвоюють українську мову або мову відповідної місцевої національної більшості та дістають про те посвідку від належної кваліфікаційної комісії.

Харків, 6 липня, 1927 рік.

Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ПЕТРОВСЬКИЙ

Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Се-лянського Уряду України за 1927 рік—К; 1963.— Т. 1— С. 620.

51. Повідомлення про заходи щодо створення Організації Українських Націоналістів (ОУН)

Листопад 1927 р.

У підготовці до створення Організації Українських Націоналістів (ОУН) скликано Конференції Українських Націоналістів у Берліні (3—7 листопада 1927) і Празі (8—9 квітня 1928). Тут передруковуємо офіціяльні повідомлення про ці конференції та статтю Володимира Марганця, провідного члена й ідеолога ОУН, про головні завдання організованого українського націоналізму.

НОВИЙ ПОЧИН!

Невдача наших національно-державних змагань у рр. 1917— 1920 спричинила дезорієнтацію і так слабої та мало виробленої” української політичної думки, появу безлічі партій, центрів і безнастанну борню в середині сторостерзаної Нації.

Тимчасом з крівавого моря української революції та оружно’ боротьби за незалежність вклонився в різких формах національ но-державний ідеал, що владно вимагає сконсолідовання наших сил і координації нашого чину.

В огні сих двох суперечностей розвинувся новий рух, що стає вище партійних розмежовань. На тлі великого румовища старих світоглядів, нав’язуючись до кращих традицій української історії та головно недавно’!’ збройної боротьби, формується новий світогляд і розвивається новий творчий чин. Цим процесом є

Рух Українських Націоналістів.

Сильні вірою у високе призначення свойого Народу, палені со-ромом за пониження своєї Батьківщини, свідомі своєї місії в борні за долю України, націоналісти відчули, що для поневолених немає порятунку, доки не підпорядкують часове і підрядне вічному й основному в бутті Нації та доки не здобудуться на одно-згідний будуючий чин.

Світогляд українських націоналістів остро відріжняється від сучасних українських ідеольогій та вже, в силу своєї природи, змагає до опановання цілої нашої національної дійсности. Його вплив і чинність позначилися двома шляхами. З одного боку, він покликав до життя ріжного рода націоналістичні формації (ідеольогіч-ні, політичні, військові); з другого боку, він дав себе відчути щораз сильніше з поступом часу в ріжних українських організаціях і установах без огляду на їх характер і місце осідку.

Початкова стадія розвою українського націоналізму має стихійний характер. Бо як поодинокі націоналісти працюють в ріжних, часто дуже віддалених ідеольогічно організаціях, не пов’язані, не рідко навіть не підозріваючи один в одному спільника, так і поодинокі націоналістичні угруповання існують побіч себе й чинять без спільного’пляну, без одного проводу, навіть без зв’язку між собою.

Брак осередку націоналістичного руху дався остро відчути щойно, коли рух набрав потужности. Конечність його оформлення, загально відчута й подиктована як внутрішними законами розвою Нації, так і зовнішними обставинами, привела українських націоналістів до зближення, порозуміння та шукання способів координації свойого чину. Вислідом цього була

Конференція Українських Націоналістів.

З—7 листопаду 1927 р. зложена з членів ріжних націоналістичних організацій, як рівно ж із поодиноких осіб з краю та еміграційних осередків.

Після основного розгляду сучасного українського націоналістичного руху Конференція визнала доцільність і конечність сцен-тралізовання дальшої праці націоналістів і рішила створити

Єдину Організацію Українських Націоналістів.

До часу створення такої організації Конференція, рахуючись з потребою хвилі, що вимагає опановання стихійного руху та координації ріжних організаційних його видів, покликала до життя й чину

Провід Українських Націоналістів.

Найближчим завданням Проводу є сформульовання ідеольогіч-ної бази й розроблення структури та намічення пляну діяльности майбутньої організації як рівно ж підготовка загалу українських націоналістичних елементів до приняття та співпраці з організацією українських націоналістів і творення вже віднині її кадрів. У своїй діяльности Провід, з одного боку, спирається на всіх учасників Конференції, що підпорядкувалися йому, з другого, має ввійти в тісний зв’язок з існуючими організаціями українських націоналістів.

Завершенням діяльности теперішнього Проводу буде

Конгрес Українських Націоналістів,

що має остаточно усталити ідеольогічні позиції українського на-ціоналізму, ствердити факт повстання єдиної організації, приняти її структуру та покликати її сталий Провід.

Цим шляхом організований, послідовний український націоналізм, відкидаючи всякі орієнтації на зовнішні сили, хоче й буде йти до перебрання в свої руки керми українського національно-політичного життя й змагатиме до відновлення та оборони Незалежної, Соборної Української Національної Держави.

За Президію Конференції Українських Націоналістів: Інж. Дмитро Андрієвський в. р. Володимир Мартинець в. р. Голова Секретар

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 279—281.

52. Резолюція в справі розламу в Сельробі

(прийнята одноголосне на Краєвій Конференції партійного активу 15 листопада 1927 р.)

На тлі подій у КП (б) У і КПЗУ у вересні 1927 р. стався розлам у Сельробі. 11 вересня Воля нарада опублікувала повідомлення про вихід трьох «волена-родовців» — Кирила Вальницького, Михайла Заяця і Козми Пелехатого — з ЦК Сельробу. Згодом на конференції 16— 17 жовтня сецесіоністи створили нову партію Сельроб-лівиця.

Група колишніх «народовольців», що зараз виступає під назвою «Сель-Роб-Лівиця», планово підготовляла розлам в Сель-Робі вже довго перед проголошенням заяви про свій вихід зі складу Ц. К. Сель-Роба. Для виправдання цього кроку розламова група не потрапила до сьогодня привести ні одного аргументу, який вказував би на ідеологічні розходження поміж ними і рештою членів Ц. К. Сель-Роба. Яко причину розламу подає теперішня група «Сель-Роб-Лівиці» тактичні помилки деяких членів Ц. К., участь посла Маківки на конференції соціял-угодових партій, и Українська Партія Праці, як партія наскрізь національна, держить високо прапор національної єдности всіх українців, дене-будь вони проживають, і бореться за найвищі національні права Українського Народу.

Українська Партія Праці стремить до того, щоби Українському Народові здобути таку будуччину, в якій мігби він жити незалежно, зорганізовано в одному гурті на всіх своїх землях та в якій в першу чергу найкраще забезпечене буде життя-буття подавлюючої більшості українського населення, то є українського селянства і робітництва.

Українська Партія Праці бореться за знесення великої земель-йої посілості, фільварків та створення умов для видання українському селянству землі без викупу.

Українська Партія Праці бореться за здобуття праці всім українським робітникам на їх власній землі, а в першу чергу по містах та фабричних центрах.

Українська Партія Праці бореться за рівноуправнення жінки в приватному і громадському житті, за знесення всяких правних і Звичаєвих обмежень, що не дають жінці розвинути її повновартних здібностей у суспільній діяльності.

Українська Партія Праці оцінює чоловіка по його вартості, його праці, а не по його маєтку. Тому бореться за долю цих, які працею здобувають собі хліб та домагається для кожного, що працює, якнайбільших соціяльних прав.

Українська Партія Праці вигрівало бореться за рідне українське шкільництво, від шкіл найнижчих до найвищих та за безплатне навчання української дітвори і молоді в таких школах, які дадуть змогу українському Народові виховувати національно-свідоме та в сучасних обставинах творче покоління.

Українська Партія Праці бореться за поліпшення долі українських інвалідів та вдів і сиріт по поляглих за волю України.

Українська Партія Праці іде до своїх високих цілей рішучою і постійною політичною боротьбою, натугою всіх сил у послідовній культурно-політичній праці. Права хоче вона для народу здобувати, а не вижебрувати у «вдасть імущих», бо це не відповідає гідності нашого великого народу. Всяке «коліноприклоненіє», усяке братання і залицяння з панами, всякі панські балі — равти, і всякі коншахти з жидівськими багатирями Українська Партія Праці відкидає від себе.

Українська Партія Праці—це нині одинока партія, яка тільки де робить і до того стремить, чого хоче, чого потрібує і чого душею прагне Український Народ, а в першу чергу його більшість українські селяни і робітники. Тому боронить вона селянські і робітничі маси перед визиском так ненаситних чужинців, як і своїх явних чи скритих політичних обманців.

Тому українське громадянство, що жиє в праці на землі, з праці рук і ума, отже ціле селянство, робітництво і трудова, вірна народові інтелігенція мусять стати однодушне в рядах Української Партії Праці.

Хто, отже, хоче для Українського Народу здобути найвищі права, які сьогодні по страшних жертвах має кожний європейський народ, хто хоче здобути йому найкращі умови життя, повинен стати під прапором Української Партії Праці.

Тому ставайте всі під цим прапором і дайте доказ, що Ви якраз хочете цього, за що бореться, що здобуває, до чого стремить Українська Партія Праці. А доказ цей дайте в той спосіб, що в дні виборів кинете всі голоси на тих посольських кандидатів, яких ставить Українська Партія Праці, бо тільки вони насправді зуміють вірно постояти у боротьбі за долю і волю Українського Народу.

Головна Рада Української Партії Праці

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 312—314.

60. З устрою Організації Українських Націоналістів

Лютий 1929 р.

І. Розділ. Політичні засади

А. Загальні означення

І. Український націоналізм є духовний і політичний рух, зроджений з внутрішньої природи Української Нації в час її зусиль-ної боротьби за підстави й цілі творчого буття.

2. Українська Нація є вихідне заложення кожної чинности та метове назначення кожного прямування українського націоналізму.

3. Органічна зв’язаність націоналізму з нацією є факт природ-нього порядку й на ньому основане ціле розуміння істоти нації.

4. Нація є найвищий тип людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній зрізничкованості має свою одну внутрішню форму, витворену на грунті подібного природнього положення, спільного пережиття історичної долі та невпинного стремління здійснятися в повноті силової натуги.

5. Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання і разом з тим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духову окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виявленнях. У тому означенні внутрішня форма — це ідея нації, що уосновує та вможливляє її історичне ставання.

6. Історичне ставання—цей наглядний вираз постійної акту-альности національної ідеї — вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її стремлінні втриматися в системі світової дійснос-ти в ролі безпосередньо-чинного підмету з. найширшою сферою впливу.

7. На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої іктенсивности історичного значення нація чисельно збільшує запас своїх біо-фізичних сил на поширеній рівночасно територіяльній базі; у цьому відношенні відбувається в ній процес постійного переоформлювання різних етнічних первнів у синтезу органічної національної єдности; з погляду цеї своєї чинности нація все находиться в стані власного росту.

8. Найвидатнішим силовим засобом росту нації є її духова тугість, узмисловлена у витворених вартостях культури, що з одного боку, затіснюють внутрішню спійність нації, а з другого, про-стелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішности та її відборон-ности назовні, але першим з-поміж чинників безпосереднього зазначення на оточенні духової сили нації, за яким з більшим успіхом наступає цивілізаційне й політично-господарське його опанування.

9. Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.

10. Держава є зовнішня форма такої взаємочинности всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб уможливляє нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава—це стан кожночасної окресленности нації формою організованого співвідношення сил, замкнених в органічну цілість— систему, відмежовану назверх як самостійна, збірна одиниця.

11. Через державу стає нація повним членом світової історії, бо щолиш у державній формі свого життя вона посідає всі внутрішні й зовнішні ознаки історичного підмету.

12. Державна форма життя найвимовніше потверджує конкретне узмістовлення чинного характеру національної ідеї, а тому першим природним стремлінням нації є прикрити межі своєї державної виконности з цілим крайовидом етнічного розпросторення, щоб таким чином державне оформити цілий свій фізичний організм — цю найважнішу живлову підставу своєї будучности.

13. Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правної організації, означеної: Українська Самостійна Соборна Держава.

14. Для створення, закріплення і розвитку держави необхідна засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видатности всіх складових органів нації, отже, виявляла систему організованої її взаємочинности на засаді інтегралізму суспільних сил з їх правами й обов’язками відповідно до їх значення у цілості національного життя.

15. Український націоналізм висновує для себе з провідних засад державної організації ряд практичних завдань, підготовчих для здійснення державного ідеалу соборними зусиллями українців-державників, зорганізованих на принципах: чинного ідеалізму, моральної своєзаконности та індивідуального почину.

16. Першим зав’язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах: всеукраїнства, надпартійности й монократизму.

Б. Державний устрій

1. Форма української державної влади буде відповідати послідовним етапам державного будівництва України, а то національного визволення, державного закріплення та розвитку.

2. В часі визвольної боротьби лише національна диктатура, витворена в ході національної революції, зможе забезпечити внутрішню силу Української нації та найбільшу її відпорність назовні.

3. Що лиш після відновлення державности настане доба її внутрішнього порядкування та переходу до стану монолітного державного тіла. В цей переходовий час голова держави матиме за завдання підготовити створення найвищих законодавчих органів на засаді представництва всіх організованих суспільних верств з узглядненням відмінностей окремих земель, що ввійдуть до складу Української Держави.

4. На чолі упорядкованої держави стане, покликаний представницьким органом, голова держави, що визначить виконавчу владу, відповідальну перед ним та найвищим законодавчим тілом.

5. Основою адміністративного устрою Української Держави буде місцеве самоврядування; зокрема кожний край буде мати свій представницький законодавчий орган, покликаний місцевими організованими суспільними верствами, та свою виконавчу владу. <…>

Д. Культура й мистецтво

1. Українська Держава буде змагати до піднесення рівня культури й цивілізації на Україні, узгіднюючи культурний процес, побудований на основі свободи культурної творчости, з духовою природою українського народу, його історичними традиціями й вимогами сучасности та викорінюючи лихі наслідки чужонаціонального поневолення в ділянці культури та психіки народу.

2. Тільки розвиток тої культурної творчости й тих мистецьких течій, що зв’язані зі здоровими проявами в минувшині Української Нації та з культом лицарськости і волево-творчим відношенням до життя, зможе збудити здоровий гін нації до сили й могу-чости.

Е. Шкільна політика

1. Керування й догляд за шкільництвом, як засобом виховання народніх мас у національно-державному дусі, та встановлення шкільної системи, що піднесла б на належний рівень розвитку освіту українського народу, буде належати державі.

2. В основу народнього шкільництва ляже система української, державної, обов’язкової і безплатної єдиної школи, яка забезпечуватиме всебічний, гармонійний розвиток людини та обійматиме і практичне, фахово-професійне виховання.

3. Приватні освітні установи та чужомовне навчання будуть допущені за дозволом держави в кожному окремому випадку та підлягатимуть контролі державних чинників.

Є. Релігійна політика

1. Уважаючи релігійне почуття внутрішньою справою людської особи, Українська Держава в цьому огляді стане на становищі повної волі релігійної совісти.

2 Приймаючи засадничо відділення церкви від держави, влада, задержуючи необхідну контролю над церковними організаціями, співпрацюватиме з українським духовенством різних культів у справах морального виховання нації.

3 У школу буде допущена наука релігії тих культів, що не будуть проявляти денаціоналізуючих впливів.

4. Українська Держава буде сприяти розвиткові української національної церкви, незалежної від чужоземних патріярхатів, та українізації релігійних культів, що будуть діяти на Україні.

Ж. Організація Українських Націоналістів

1. Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свого політичного діяння та не признаючи всіх тих між-народніх актів, умов та установ, що стан українського національно-державного розірвання сотворили та закріпили, Організація Українських Націоналістів ставить себе в категоричне противенство до всіх тих сил, своїх і чужих, які цьому становищу українських націоналістів активно чи пасивно протиставляться, та протидіятиме всяким політичним заходам одиниць і колективів, що будуть являтися відхиленням від повищих засад.

2. Не обмежуючись у своїй діяльності на той чи інший терен, але змагаючи до опанування української національної дійсности на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, Організація Українських Націоналістів вестиме всеукраїнську політику державництва без придавання їй партійного, клясо-вого чи якого-небудь іншого суспільно-групового характеру та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і клясовим угрупуванням з їх методами політичної праці.

3. Спираючись на творчі елементи українського громадянства та об’єднуючи їх вколо українського національно-державного ідеалу, Організація Українських Націоналістів ставить собі завдання уздоровити відносини внутрі нації, викликати в українському народі державно-творчі зусилля, розгорнути українську національну силу на всю її ширину і таким чином забезпечити великій Українській Нації відповідне місце серед інших державних народів світу <…>

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 827—335.

61. Від Конгресу Українських Націоналістів

28 січня — 3 лютого 1929 р.

Боротьба Української Нації за незалежність у рр. 1917—1920 скінчилася поразкою. Поневолення України змінило лише форму. Кількість окупантів української землі збільшилася.

Але в огні боротьби вибуяло в українському народі незломне прагнення волі й остаточно оформився ідеал Незалежної Соборної Української Держави, який серед тяжких обставин сучасности владно кличе Українську Націю до продовження боротьби аж до остаточної перемоги.

Цей ідеал ліг в основу нового українського світогляду й нового творчого чину — в основу

УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ.

За короткий час націоналістичний рух перейшов внутрішнє організаційне оформлення. Слідом за стихійним постанням численних

УГРУПУВАНЬ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ,

що провадили діяльність без спільної керми й пляну. Конференція Українських Націоналістів 3—7 листопаду 1927 р. покликала

ПРОВІД УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ.

У тісній співпраці з поодинокими націоналістичними групами Провід підготовив і скликав 27 січня — 3 лютого 1929 р.

КОНГРЕС УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ,

в якому взяли участь представники з різних українських земель і чужини.

Конгрес покликав до життя й чину єдину

ОРГАНІЗАЦІЮ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ,

що має охопити всі існуючі націоналістичні групи, та ухвалив головні засади українського націоналізму.

Маючи за свою мету відновлення, впорядкування, оборону та поширення

НЕЗАЛЕЖНОЇ СОБОРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ,

українські націоналісти змагатимуть до зібрання творчих сил уну-трі нації та до зміцнення її відпорности назовні. Тільки повне

УСУНЕННЯ ВСІХ ОКУПАНТІВ 3 УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

відкриє можливості для широкого розвитку Української Нації в межах власної держави.

ВІДКИДАЮЧИ ОРІЄНТАЦІЇ НА ІСТОРИЧНИХ ВОРОГІВ

Української Нації, але будучи в союзі з народами, які вороже відносяться до окупантів України,

НАЦІОНАЛЬНА ДИКТАТУРА.

що витвориться в бігу

НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ,

забезпечить, у тяжкий час боротьби, силу Української Держави. Щойно після відновлення державності; національна диктатура перейде, через участь у владі провідної верстви, до створення законодавчих органів на засаді

ПРЕДСТАВНИЦТВА ВСІХ ОРГАНІЗОВАНИХ СУСПІЛЬНИХ ВЕРСТВ

з узглядненням відмінностей окремих земель, що ввійдуть до складу Української Держави.

Місцеве самоврядування буде основою адміністративного устрою упорядкованої Української Держави, на чолі якої стоятиме

ПОКЛИКАНИЙ ПРЕДСТАВНИЦЬКИМ ОРГАНОМ ГОЛОВА ДЕРЖАВИ.

У своїй зовнішньо-політичній чинності Українська Держава стремітиме до осягнення меж, що охоплюватимуть

ВСІ УКРАЇНСЬКІ ЕТНОГРАФІЧНІ ТЕРЕНИ

і забезпечуватимуть її належну господарську самовистарчальність та стратегічну відборонність.

В основу внутрішньо-політичної діяльности ляже забезпечення духових потреб і матеріяльного добробуту населення та збільшення національного майна шляхом

РОЗБУДОВИ ВСІХ ГАЛУЗЕЙ НАРОДНЬОГО ГОСПОДАРСТВА.

Визнаючи в засаді

ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТИ,

державна влада затвердить законом переведене на Сході України

ВИВЛАСНЕННЯ ПОМІЩИЦЬКИХ ЗЕМЕЛЬ БЕЗ ВИКУПУ,

поширить силу того закону на інші українські землі, удержавить ліси та обмежить право вільної продажі землі.

Держава дбатиме про розвиток сільськогосподарської вироб-ности шляхом

ПІДТРИМАННЯ СЕРЕДНЬОГО СЕЛЯНСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА,

сільськогосподарської кооперації і промисловости.

Упромисловлення України буде переводитися на основ}

ПРИВАТНОЇ 1НІЦ1ЯТИВИ ПОРУЧ З УДЕРЖАВЛЕННЯМ ПІДПРИЄМСТВ,

що мають значення для оборони й нормального розвитку країни.

ВІЛЬНА ТОРГІВЛЯ ПОРУЧ ДЕРЖАВНИХ МОНОПОЛІВ

на вироби удержавлених підприємств і на головні галузі перевозу ляже в основі торговельної політики. Система мит і торговельних

договорів охоронятиме національне господарство.

ЄДИНИЙ, РІВНОМІРНИЙ І ПОСТУПОВИЙ БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ПОДАТОК

при обмеженій кількості посередніх податків забезпечуватиме державні фінанси.

Співпрацю всіх виробничих верств Української Нації осягне державна влада

РЕГУЛЮВАННЯМ ВЗАЄМОВІДНОСИН ПОМІЖ СУСПІЛЬНИМИ ГРУПАМИ.

зокрема між капіталом і працею, на засадах

ВОЛІ ПРАЦІ, ПРАВА КОАЛІЦІЇ І ВІЛЬНИХ УМОВ

працівників і працедавців. Разом з цим буде затверджений

ВОСЬМИГОДИННИЙ ДЕНЬ ПРАЦІ

із скороченням його в міру витворення сприятливих умов та заведене

ЗАГАЛЬНЕ СОЦІЯЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Переводячи засадничо

ВІДДІЛЕННЯ ЦЕРКВИ ВІД ДЕРЖАВИ,

влада співпрацюватиме з церквою у справах духовного виховання населення на підставах християнізму.

ОБОВ’ЯЗКОВА, БЕЗПЛАТНА, ДЕРЖАВНА школа

разом з приватними освітними установами перебере на себе виховання українського народу в національно-державному дусі та піднесе рівень української культури й цивілізації.

ЄДИНА, РЕГУЛЯРНА АРМІЯ І ФЛЬОТА,

збудовані на підставі загальної, обов’язкової повинности, разом з

територіяльними козачими частинами оборонятимуть Українську Державу.

Визнаючи ці засади, Організація Українських Націоналістів.

ПРОТИСТАВИТЬСЯ ВСІМ ПАРТІЙНИМ І КЛЯСОВИМ УГРУПОВАННЯМ

і буде стреміти, через опанування цілого українського національного життя на всіх землях України й на чужині, до найширшого

РОЗГОРНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИЛИ

та до забезпечення великій Українській Нації відповідного місця серед інших державних народів.

64. До питання впровадження української мови у східній діаспорі

Стенографічний звіт засідання колегії Наркомосвіти УСРР про культурне обслуговування українського населення Північного Кавказу

7 грудня 1930 р.

Північний Кавказ складається з чотирьох країв. Населення Північного Кавказу становить 4,5 мільйони. Нацменшості становлять 54 % від загальної кількості населення Північного Кавказу. Українське населення становить 37,5 %, а коли взяти населення не лише по сільських місцевостях, то відсоток підвищується до 44,5 %. По містах українське населення становить 22 %. В Крас-нодарі кількість українського населення перевищує кількість українського населення по всіх містах.

Північний Кавказ являє собою різнобарвну країну. Він має 102 нацменшості. Північний Кавказ так само має свої економічні та соціальні особливості. Там зберігається і патріархальний, і капіталістичний розвиток.

Зважаючи на національну різнобарвність і соціально-економічні умови, розв’язувати національне питання на Північному Кавказі надзвичайно важко. Це питання надзвичайно складне.

Українці почали українізувати Північний Кавказ з 1590 р. До 1850 р. українці, що переселились до Північного Кавказу, використовувались на колонізаторські мети та для завоювання Кавказу й становили собою кубанське військо, а потім були об’єднані з чорноморським військом.

Ті, хто не мали права на звання козака, становили собою так званих «городовиків».

До Жовтневої революції українське національне питання мало майже такий самий характер, як і на Україні: панувало просвітянство на відповідному соціально-куркульському грунті.

Тому, незважаючи на те, що українці становлять на Кубані переважну більшість, вони в найбільшій мірі зберегли українську мову з тої причини, що українська Кубань не зазнала тої російської солдатчини, яку зазнала безпосередньо Україна. Українське населення пізніше заселило Північну частину, Ставропольщину, Першину.

Ця схема і дає можливість зрозуміти, що українське населення Північного Кавказу ніколи не поривало свого культурного зв’язку з Україною, але, незважаючи на те, що українське населення зберегло в чистоті українську мову, побут і інші ознаки української національності, все ж під час революції Північний Кавказ не визнано за Україну. Козацьку Україну визнано за Кавказ, а не за Україну, що зробило велику трудність у визнанні самовизначення нації. Українське населення Кубані вважало свою територію за козацьку і на цій козацькій території кубанські патріоти бажали побудувати окрему Кубанську самостійну державу, формально прифарблену в Українську.

Українські рухи на Північному Кавказі були і до Жовтневої революції, також як і по всій Україні, і лише після Жовтневої революції почали охоплювати Кубань громадянською війною до певної міри стихійно. По всій Кубані були організовані просвітянські і українські школи, але коли почалась реакція, денікін-Щїіпа, українські установи на Північному Кавказі геть було знищено, що спричинилось до жорстокої класової боротьби.

Українське питання на Північному Кавказі не могло бути на початку Жовтневої революції актуально розв’язано. Тільки після вирішень XII партз’їзду почала у нас розвиватись, але довгий час тривала дискусія про Україну і українську мову, що перешкоджало запровадженню українізації на території Північного Кавказу.

Дискусія точилася протягом декількох років. Одні доводили, що ніякої української мови не існує, що з історичних причин на Кубані утворилась своєрідна мова, а не українська, другі доводили, що на Кубані збереглась українська мова у своїй чистоті. Ця дискусія значно затримала запровадження українізації. Вона живилась велико-державницькими тенденціями, шкідливо відбиваючись на українізації Північного Кавказу. Проти українізації надзвичайно активно виступав класовий ворог України — глитай, тон самий, що брав участь у Кубанській раді та прагнув до утворення окремої Кубанської держави. Реакційна частина кубансько-української інтелігенції так само виступала проти українізації і, виступаючи, проявляла український національний шовінізм, що так само в великій мірі перешкоджало запровадженню українізації на Кубані. Характерно те, що цей шовінізм зберіг в собі колонізаторські тенденції на Північному Кавказі.

Коли приступили до запровадження суцільної колективізації на Північному Кавказі, коли почали ліквідовувати глитайню, тоді стало легше запроваджувати українізацію.

Треба відзначити, що фашистські часописи зчинили великий галас, що суцільна колективізація мусить знищити національність, в той час, коли ми, виходячи з досвіду, говоримо, що суцільна колективізація є шлях до розвинення національності. Отже, ці, запроваджені радянською владою заходи, створили найкращий грунт для запровадження українізації.

Чіткі настановлення, що ми їх одержали в 1929 р., внесли повну ясність в це питання. Настановленнями наших директивних органів було покладено край всяким дискусіям з приводу того, чи існує українська мова на Північному Кавказі, та балачкам про існування так званої окремої кубанської мови.

Ця тенденція виявляє себе і зараз, але не з такою силою, як це було раніше. Суцільна колективізація у великій мірі сприяє розв’язанню українського національного питання на Північному Кавказі. Зараз є певні досягнення в цій справі, звичайно, досягнення великі в порівнянні з тим, що ми мали 2—3 роки тому.

Зараз ми маємо 1 педінститут і 8 технікумів. До цього часу мали 1 полтавський технікум. Утворено український відділ при Кубанському робфаці і український відділ при Кубанському педінституті.

Коли ми розглядали постанову про допомогу нам з боку НКО УСРР, ми ухвалили, що треба відкрити Український педінститут, кубанський медінститут і цілу низку технікумів; щодо сільськогосподарського інституту — це питання ще не вирішено практично.

У 1928 р. ми мали учнів, що вчились на українській мові. Крім того, у зв’язку з посиленням українізації, ми видали через видавництво Північного Кавказу цього року 12 назв і через філію Цен-тровидаву протягом цього року повинно бути видано 659 аркушів тиражем 2416 тис.

Зараз у нас друкується 8 назв на 18 арк.— 115000. Друкується 7 назв з художньої літератури. Зараз підготовляється до видання в найближчий час 7 назв на 24 арк.— 33 тис. По національній політиці видається 25 назв — 87 арк. і по громадських і політичних питаннях— 16 назв—93 арк.

Так що в цій галузі ми провадимо досить значну роботу і створено досить сприятливі умови для розгорнення цієї справи. В цій справі бере участь і Головний комітет і Центрвидав СРСР.

Насьогодні ми маємо досить згуртовану групу українських письменників на Північному Кавказі, так що друкуються більш-менш визнані твори. Зараз ставимо питання про те, щоб найближчим часом утворити українську організацію письменників. Зараз маємо українську секцію при Пкапі в Краснодарі та при ВОКПУ. Досвід цих організацій довів, що нам треба створити окрему пи-сьменницьку організацію пролетарських та селянських пйсьменни-ків. Виходячи із специфічності наших умов, ми повинні створити таку єдину організацію, що могла б посилити керівництво і контроль над своїми силами.

В зв’язку з ліквідацією округ створились кращі умови для запровадження українізації. В найближчий час маємо організувати 9 районових газет, крім краєвої «Червона газета», маємо видати педагогічний і літературний щомісячник, маючи на увазі, що в майбутньому з цього буде утворено 3 журнали—літературний, науково-педагогічний, політико-громадський. А тому ми заходились коло видання цього часопису, ми певні в тому, що здійснити національну політику партії і радянської влади на Північному Кавказі щодо українізації ми зможемо, але це цілком залежить в певній мірі і від тої допомоги, яку ми дістанемо від НКО УСРР.

Ми ухвалили таку резолюцію:

Звернути вашу увагу на те, що ми потребуємо від вас допомоги в справі художнього обслуговування української трудящої людності Північного Кавказу. Ми не маємо ні українських театрів, а ні інших художніх організацій, і тому, не випадково, що Не-довський не має успіху на Північному Кавказі. Просвітянські гуртки є, але театру справжнього немає і можна це зробити лише за допомогою НКО УСРР та його керівництва, бо ми не маємо сил, щоб виконати цю роботу на цій ділянці. В цій галузі нам також потрібна допомога.

ЦДАВО України— Ф. 166— Оп. 9— Спр. 789— Арк. 61—68.

65. Повідомлення журналу «Західна Україна» про масові арешти у Західній Україні

Листопад — грудень 1931 р.

За неповними газетними даними, арештовано неї Західній Україні під замітом комуністичної діяльності за серпень 1931 р. ……… 123 чоловіка

Арештовано за революційні протипольські виступи за місяць серпень 1931 р. …….. 46 чоловік

Разом за серпень 1931 р. ……….169 чоловік

Арештовано на Західній Україні під замітом комуністичної діяльності за вересень 1931 р. 170 чоловік

Арештовано за революційні протипольські виступи за вересень 1931 р. ……….. 198 чоловік

Разом за вересень 1931 р. ………………… 368 чоловік

Арештовано на Західній Україні за участь в революційному національно-визвольному русі за місяць жовтень 1931 р., за неповними даними 200 чоловік Лише за першу половину листопада 1931 р. арештовано до ……………. 150 чоловік

Разом за 3 і півмісяця 1931 р. арештовано 992 чоловіка

Ось трьохмісячний баланс фашистівської окупації’ і терору—992 борців запроторено до в’язниць.

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917—1939—С. 314— 315.

66. Про рівноправність мов етнічних груп

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА ПРО СТАН ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЗАКОНУ ПРО РІВНОПРАВНІСТЬ МОВ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШОСТЕЙ УКРАЇНИ

Не раніше 1 січня 1932 р.

Перевірка здійснення закону про рівноправність мов по сільрада;’, окремих національних меншостей дає такі наслідки:

Польські сільради

Д;:я перевірки запровадження закону про рівноправність мов серед поляків обслідувано польські сільради: в Емільчинському райоїіі—2, в Новоград-Волинському—3 і в Шепетівському—3.

В цих трьох районах більший відсоток польського населення. В Емільчинському й Новоград-Волинському районах маємо по 11 % польського населення від загального числа, в Шепетівському—12%. Польське населення в більшій своїй частині охоплено національними польськими с/р. В Емільчинському районі—6 національних польських сільрад, в Новоград-Волинському—8 і Шепетівському — 4. <…>

Загальне навчання дітей шкільного віку проведено по всіх З районах. Всіх дітей польського населення охоплено польеькдюшколою. Частина з них, за бажанням батьків, відвідують українську школу.

Кожен район має тільки одну семирічку й то тільки з 5 і 6 групами.

Діти, які закінчили польську 4-річку, кидають навчання — одна семирічка в районі не охоплює всіх дітей і їм доводиться потім відвідувати українську школу. Такий стан в Суслах в польській комуні «Серп», де діти, що закінчили польську 4-річку, відвідують українську 7-річку в Новоград-Волинському [районі].

Це й є однією з причин недостатності польських кадрів районів. Вчителі польських шкіл перевантажені роботою школи, їх не вистачає. Так, в одному Емільчинському районі не вистачає 7 вчителів.

Серед польського населення по всіх 3 районах е ще досить великий відсоток неписьменних і малописьменних. Так, в .Емільчинському районі 25 % польського населення, в Н.-Волинському — 22 % і в Шепетівському районі—в 3 сільрадах майже 450 чол. Більша частина з них ліквідовує свою неписьменність, за бажанням, українською мовою. Є випадки, коли с/р, як і районові організації, не досить приділяють увагу роботі лікпунктів. Так, на 1/1-32 р. лікпункти в Городнянській с/р ще не почали працювати.

Культробота серед польського населення провадиться слабо, за виключенням деяких с/р, в багатьох сільрадах навіть немає хат-чнталень і бібліотек, а якщо і є, то невеликі, література в них переважно українською мовою, в більшій частині — брошури, а в деяких — книжки вже старі, з 1926/27 р. <…>

По всіх 3 районах в польських с/р споживкооперація й колективи працюють виключно українською мовою, все діловодство й загальні збори як в споживкооперації, так і в колгоспах ведуться українською мовою.

Районові організації, як РПС і РКС, зі свого боку, обслуговують всі свої низові організації українською мовою.

По всіх 3 районах РВК обслуговують національні польські с/р українською мовою, все листування, директиви й обіжники й інш. надсилаються українською мовою. Жоден з цих районів не має нацменінструкторів, хоч по штату таких і намічено. Апарат РВК не пристосовано для обслуговування польських с/р. В апараті РВК немає людей, щоб знали польську мову, в Н.-Волинському РВК тіль (й секретар РВК розмовляє польського мовою і німецькою, він за національністю поляк, працює на цій роботі декілька місяців. В апараті Емільчинського РВК тільки фінінспектор соцвиху знає польську мову. РВК не вжив рішучих заходів для переведення роботи в національних с/р польською мовою. Н.-Волинський РВК надіслав обіжник до всіх національних польських сільрад про потребу переведення своєї роботи на польську мову. Шепетівськнй РВК’ для зміцнення національних с/р надіслав 2 товаришів на роботу голів с/р.

З 3 обслідуваних національних польських с/р в Н.-Волинському р-ні тільки в Федорівській, Суслівській с/р протоколи ведуться польською мовою, а загальні збори ведуться польською мовою тіль ;и в Федорівській с/р, в цих с/р секретарі за національністю— поляки і знають польську мову. В Суслівській с/раді голова — молдаванин, польської мови не знає, всі засідання і збори проводить укр мовою. В Немилянській с/р вся робота провадиться українською мовою, секретар—українець, голова—поляк, але не знає польської мови.

В Емільчинському районі обслідувано 2 польських с/р—Мед-ведівську і Поранинську. У Медведівській с/р голова й секретар — поляки, польської мови не знають, в Поранинській с/р голова — українець, секретар—білорус. В обох с/р робота ведеться виключно українською мовою.

В Шепетівському районі обслідувано Городнянську, Цмивську й Судемонтську с/ради. У всіх 3 с/радах голови — поляки, в Го-родпянській і Цмивській — голів командировано районом для зміцнення польських с/р національними кадрами, діловодство в цих с/радах ведеться українською мовою, навіть загальні збори й засідання ведуться, за виключенням Цмивської сільради, українською мовою, в усіх 3 сільрадах секретарі не знають польської мови.

РВК не вжив рішучих заходів по ліквідації неписьменності голів і секретарів с/р щодо польської мови. Навіть голови-поляки, що знають польську мову, члени партії в Городнянській, Цмивській с/р Шепетівського району, командировані з району на роботу голів, нічого не зробили, щоб перевести всю роботу в с/р на польську мову. Робота ускладнюється ще й тим, що населення, яке має себе за поляків, розмовляє ліпше українською мовою, ніж польською, і, виходячи з цього, РВК не звернули достатньої уваги на польські с/р і не зміцнили національні польські с/р людьми, які б добре знали польську мову, а з другого боку, РВК не примушували с/р працювати польською мовою, не притягали до відповідальності за невиконання закону. РВК не обслідували національні польські с/р в справі переведення роботи польською мовою, тільки ві всіх трьох районів РСІ Н.-Волинського району останнім часом обслідувала національні польські с/р в районі, але висновків ще немає. РВК Емільчинського району звернувся до відділу кадрів ЦК КП(б)У у справі надіслання 10 чол. поляків на районову і сільську радянську роботу. Для підготовки національних польських кадрів з місцевого населення не було вжито рішучих заходів з боку райвиконкомів.

Греко-татарські сільради

В Старо-Каранському районі, де зосереджено 66 % нацменшостей (з 36540 чоловік населення греко-татар 36 %, німців— 14,8 %,. росіян—9,5%, молдаван—3,6% і т. інш.), з боку РВК не було вжито практичних заходів цілковитого здійснення закону про рівноправність мов. Не можна вважати за таке те, що РВК приділяв іноді увагу окремим питанням нацкультбудівництва (постачання нацпідручниками тощо). Навіть районовий з’їзд Рад не дав жодних вказівок щодо нацполітики, не помітивши того факту, що в районі є 66 % нацменшостей.

Перевірка здійснення закону рівноправності мов в греко-та-тарських сільських радах: Старо-Каранській та Старо-Гнатівській Старо-Каранського району дала такі наслідки.

З 7 членів президії Старо-Каранської сільради 5 греко-татар, 1 українець, 1 єврей. Голова с/р — єврей (знає греко-татарську мову), секретар греко-татарин. В Старо-Гнатівській сільраді з 5 членів президії 4 греко-татарина, 1 українець, голова с/р — греко-татарин, секретар — теж. Голови та секретарі зазначених сільрад, хоча і розмовляють греко-татарською мовою, неписьменні на цін мові.

Діловодство нацсільрад ведеться російською мовою. З боку Старо-Каранського РВК не було вжито заходів до підготовки відповідних нацменкадрів для переведення діловодства на греко-татарську мову. Збори, засідання, наради по нацсільрадах та колгоспах, а також обслуговування нацрад представниками РВК (наприклад, їх доповіді тощо), інструктування з боку інших районо-вих установ (райколгоспспілка та інш.) провадяться переважно російською мовою (лише окремі виступи колгоспників — рідною мовою). З боку райустанов не вжито до цього жодних заходів. незважаючи на можливість обслуговувати периферію мовами нацменів. Про це свідчить те, що в апараті РВК 47,8 % греків, в правлінні та апараті райколгоспспілки — 60 % та 39% греко-татар, раиспоживспілки—75,9% греко-татар.

Про запровадження закону рівноправності мов в шкільній роботі маємо такі дані: на греко-татарську мову переведено лише перші 3 групи шкіл соцвиху, а починаючи з 4-ї групи та в школах. Другого концентру викладають російською мовою. Справа з поста-ча’шям нацшкіл підручниками в дуже кепському стані; є підруч для першої групи, а для 2-ї та 3-ї груп нацпідручників бракує і замість цього використовується лікнепівська книга або повторюється читання після букваря для 1-і групи. Постачання учбовою літературою для греко-татарських шкіл було зірвано тим, що Старо-Каранська райспоживспілка та книгоспілка (Харків) не виконали умови з РВК на придбання нацпідручників. РВК та РайПО 5 разів відряджували уповноважених до Харкова та Криму за нацпідручниками, РайПО неодноразово писав до НКО про це, але без наслідків.

Характерно, що НКО замовив на 1932 р. на Ст.-Каранський район шкільної літератури на 68 тис. крб. виключно укр. мовою, незважаючи на вимоги РайПО про надсилку також і нацменліте-ратури.

Щодо греко-татарських вчителів, які можуть викладати рідною мовою, їх занадто мало (8 вчителів на 3 греко-татарські сільради РайПО), до того ж кваліфікація щодо нацмови дуже низька. Ці педагоги проходили лише місячні курси в 1928/29 р. по ліквідації греко-татарської неписьменності. Дальших курсів по удосконаленню греко-татарської мови вони не проходили, щоб викладати в 2-й та 3-й групах.

Надсилку вчителів на курси греко-татарських вчителів влітку 1931 р. в м. Маріуполь було зірвано. РайПО відрядив на курси 9 чоловік, що закінчили семирічку, які повернуто назад. РайПО не врахував те, що слід командирувати на курси й тих вчителів, кваліфікацію яких почасти греко-татарської мови треба підвищити, щоб забезпечити переведення на рідну мову других та третіх груп.

Масова політосвітня робота в нацселах провадиться виключно російською мовою. Нацменлітература для греко-татар по бібліотеках не більш 1 %, 85%—укрмовою, інша—російською. Бракує масово-політичної літератури для колгоспника на нацмовах.

Гасла, плакати (про хлібозаготівлю, колективізацію тощо), що надсилаються центральними установами, переважно українською, незначна частина російською мовою, зовсім їх нема греко-татар-ською мовою.

Неписьменність та малописьменність серед греко-татар ліквідується здебільшого російською мовою, коли не враховувати двох шкіл на 82 чоловіки. Бракує нацпідручників та ліквідаторів лікнепу на нацмовах.

Молдавські нацсільради

Наслідки перевірки запровадження закону про рівноправність мов в Ново-Гнатівській молдавській сільраді Старо-Каранського району такі: голова с/ради—молдаванин, секретар—українець.” Діловодство ведеться українською мовою. З боку РВК не було,і вжито заходів до підготовки відповідних нацкадрів для переведення діловодства на нацмову. Збори, засідання, наради по нацсіль-раді та колгоспах, а також обслуговування нацради представниками, інструктування з боку інших районових установ (райколгосп-спілка та інш.) проводиться переважно російською мовою. Школа соцвиху на рідну молдавську мову не переведена і працює російською мовою. Бракує молдавських підручників, теж саме молдавських вчителів. Є 2 молдавських вчителя, але неписьменні на молдавській мові і викладають по російських та українських групах. Масова політосвітня робота проводиться російсБК”оїо мовию. Вра-кує молдавської літератури в бібліотеці. Неписьменність та малописьменність серед молдаван ліквідується російською мовою. Бракує нацпідручників та ліквідаторів лікнепу на нацмовах.

Німецькі сільради

Для перевірки застосування закону про рівноправність мов серед німецького населення обслідувано Емільчинський, Н.-Волин-ський і Шепетівський райони. Обслідувано с/р в Емільчинському районі—2, в Н.-Волинському—2 і в Шепетівському— 1. Німецького населення в Емільчинському — 14 % всього населення району, в Н.-Волинському—13%, в Шепетівському—3 %. Національних сільрад в Емільчинському районі—9, в Н.-Волинському—7, в Шепетівському—2. <…>

Партійний і комсомольський прошарок серед німецького населення невеликий у всіх 3 районах. Так, в Емільчинському районі всього членів і кандидатів—5, комсомольців—41, в Н.-Волинському — членів і кандидатів партії — 28, комсомольців — 53, в Шепетівському—членів і кандидатів партії—9, комсомольців—14.

Дітей шкільного віку німецькими школами охоплено всіх, семирічка тільки одна на район, за виключенням Н.-Волинського, де 2. Неписьменність і малописьменність серед німецького населення в районах ще велика. Так, серед німецького населення Емільчинського району 23 % неписьменних і малописьменних. В Н.-Волинському районі—33%. Німецьких вчителів недосить в районах, вони перевантажені, з них є недосить кваліфіковані.

Культробота серед німецького населення проводиться там, де є хати-читальні, або сельбуди. По деяких сільрадах є сектанти. Так, в Сергіївській с/р із запитань у дітей батьки більшості відвідуючих школи дітей—сектанти. Тут ніякої культосвітньої і антирелігійної роботи не проводиться. Актив тут невеликий, колективізації немає. В Покащівській сільраді того ж району є хата-читальня, є гуртки, ставляться доповіді й серед населення ведеться певна робота. В Н.-Волинському районі в Натальївці, навпаки, в Сергіївці Емільчинського району ведеться культробота серед населення, з якого більшість — сектанти, тут 90 % колективізованого села й кожне господарство, за постановою загальних зборів, виписує по одній газеті. Сельбуд тут на самоокупності, допомоги в коштах з району не одержує. В Н.-Романівській сільраді того ж району ніякої культосвітньої роботи не ведеться. Хати-читальні немає. В Шепетівському районі з двох німецьких сільрад тільки в Дерманці є хата-читальня, але культробота не ведеться. Тут кожен колгосп виписує по одній газеті.

Бібліотечній справі мало приділяється уваги. Бібліотеки не у всіх с/радах. В Сергіївській с/р Емільчинського району і в Н.-Ро-манівці Н.-Волинського району немає зовсім бібліотек. В Дерма-нівській сільраді Шепетівського району бібліотека має близько 300 кі-ижок, з району надсилаються тільки українські книжки для бібліотек. В Натальївській с/раді Н.-Волинського району в бібліотеці—400 книжок, з них тільки 50% німецьких, більше року не одержують ніяких книжок. Колгоспи і споживкооперація діловодство провадять українською мовою.

Районові організації, як РПС і РКС, в тому числі і РВК, обслуговують німецькі сільради виключно українською мовою. Весь районовий апарат немає людей, які б знали німецьку мову, за виключенням одного секретаря Н.-Волинського району. Тільки один Новоград-Волинський РВК розіслав обіжника про переведення всієї роботи німецьких сільрад на рідну мову. З цього питання РСІ обслідувала всі німецькі с/р, роботу ще не закінчено. В Еміль-чинському районі РВК обслідував тільки одну Сергіївську с/р. Шепетівський РВК надіслав на роботу голову с/р одного з райо-нових робітників.

Німецькі сільради всіх 3 районів загальні збори проводять німецькою мовою, за виключенням Сергіївської с/р в Емільчинсько-му районі, де голова, що працює тимчасово,— чех, а секретар — росіянин, і всі справи, як і загальні збори, ведуться українською мовою. Призначено вже другі перевибори голови. В Покощівській с/р того ж району голова працює всього 2 тижні, протоколи на 50 % ведуться німецькою мовою. В Н.-Волинському районі в німецькій Натальївській с/р протоколи ведуться німецькою мовою, в Н.-Романівській с/р того ж району протоколи засідань с/р ведуться німецькою мовою, загальні збори — українською мовою. Мотивують тим, що на загальних зборах бувають представники району, які роблять доповіді українською або російською мовою, і резолюції пропонують тими ж мовами, через що і протоколи пишуться укрмовою. В Шепетівському районі в національній німецькій Дерманській с/р всі протоколи пишуть укрмовою, секретар до цього часу був українець і тільки тепер — німець, але він теж веде роботу українською мовою. Рахівництво у ‘всіх нацсільрадах ведеться українською мовою.

Гринтальська німецька сільрада Старо-Каранського району

Перевірка запровадження закону рівноправності мов в Грин-тальській німецькій сільраді Ст.-Каранського району дає такі наслідки: національний склад президії с/р: 2 німці і 1 росіянин; голова сільради та секретар — німці. Діловодство с/р не паревед.е.но… на рідну мову й провадиться російською мовою, не дивлячись на те, що голова й секретар письменні на німецькій мові. Збори, засідання, наради по сільраді та колгоспах, а також обслуговування ради представниками РВК, інструктування з боку районових установ (райколгоспспілки з боку районових установ) провадиться переважно російською мовою. Школи соцвиху працюють цілком німецькою мовою (40 нім. груп), масова політосвітня робота проводиться переважно російською мовою. Німецька література в бібліотеках цілком недостатня. Бракує масово-політичної літератури для колгоспника на нацмовах. Гасла, плакати (про хлібозаготівлю, колективізацію тощо), що надсилаються центральними установами, переважно українською мовою. Лікнеп — німецькою мовою.

Російські сільради

Обслідувано Нитинську російську с/р Емільчинського району, де всього 96 дворів з населенням в 523 чол., з них росіян — 479, українців—27, німців — 17.

Хлібозаготівлю с/р виконала на 101,5%, мобілізацію коштів— на 80%: колективу в Нитинській с/р немає, є тільки ініціативна група з 11 чоловік. Дітей всіх охоплено російською школою, є чотирирічка. Неписьменність і малописьменність ліквідується слабо, неписьменних—27% і малописьменних—30%. Районові організації, в тому числі і РВК, обслуговують с/р всі сільські організації українською мовою. Голова с/р—росіянин, секретар—поляк, але добре знає російську мову. Діловодство і загальні збори ведуться російською мовою. Російською мовою ведуть свою роботу й сільські організації, як сільспоживкооперація, КНС і інш. З боку с/р викривлень національної політики немає.

Висновки і пропозиції

Заслухавши доповідь ЦК Нацменшостей про наслідки перевірки запровадження закону ВУЦВК та РНК УСРР про забезпечення рівноправності мов від 6/УІІ — 1927 р. серед нацменшостей районів Новоград-Волинського, Емільчинського, Шепетівського та Старо-Каранського, Секретаріат ВУЦВК відмічає низку досягнень в справі здійснення ленінської національної політики, [а] саме: охоплення нацменнаселення в більшості иацсільрад, охоплення дітей шкільного віку серед поляків, німців та руських навчаннямрідною мовою, переведення лікнепу серед німців рідною мовою тощо.

Але поруч з цим Секретаріат ВУЦВК констатує невиконання І та порушення вищезазначеного закону про рівноправність мов низкою нацсільрад та РВК. Про це свідчать такі факти:

а) діловодство та масова робота більшості нацсільрад (збори, засідання, наради тощо) не переведено на рідну мову та проводяться переважно російською або українською мовою;

б) листування та інструктування з боку РВК, його відділів та інших районових установ (райколгоспспілка, райспоживспілка та інш.) проводяться виключно російською та українською мовами;

в) райвиконкоми не вжили заходів до того, аби підготувати відповідні умови (підготовка нацкадрів, організація курсів для вивчення нацмови в апаратах нацсільрад та райустанов) для переведення діловодства на рідну мову;

г) лінією шкіл соцвиху, за винятком німецьких, польських та російських шкіл, де навчання проводиться рідною мовою серед інших: молдаван—російською мовою, серед греко-татар—лише перші три групи переведено на рідну мову;

д) ліквідація національної неписьменності серед дорослого нацменнаселення, за винятком німців, росіян та частково поляків, проводиться переважно російською мовою (серед греко-татар та молдаван);

е) масова політосвітня робота серед греко-татар, молдаван та поляків проводиться переважно російською або українською мовами; політлітератури по бібліотеках на нацмовах бракує у греко-татар та молдаван, а щодо поляків та німців, здебільшого україн- .||| ською або російською мовами;

є) з боку НКО та районових відділів наросвіти не було вжито | рішучих заходів щодо підготування відповідних нацкульткадрів | (вчителі, ліквідатори лікнепу, політосвітпрацівники тощо), а також складання та придбання учбової та іншої літератури для переведення на рідну мову шкільних та політосвітніх установ, особливо серед греко-татар, молдаван та поляків.

ЦДАВО України.— Ф. І 413— Оп. 1— Спр. 591.-Арк. 55—59.

67. Постанова Політбюро ЦК КП(б)У про хлібозаготівлі

З січня 1932 р.

Надіслати міськкомам та райпарткомам і уповноваженим ЦКІ таку телеграму:

«Не зважаючи на рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від

29 грудня про оголошення січня місяця бойовим ударним місяцем закінчення хлібозаготівель, виділення спеціально для стимулювання хлібозаготівель краму на 70 млн. крб., який вже на 60 % відвантажений й прибуває до районів, надсилку на допомогу районам значної кількості робітників на чолі з членами Політбюро,— становище з хлібозаготівлями на Україні залишається надзвичайно тривожним.

Подальше падіння заготівель першої п’ятиденки січнг (2″~млн~ 800 тис. пудів проти 3 млн 500 тис. пудів останньої п’ятиденки грудня) вказує, що районні організації, місцеві робітники не уявили собі, а часто не хотять зрозуміти всієї важливості й потреби закінчення заготівель саме в січні.

Таке становище хлібозаготівель вважаємо за ганьбу для Української парторганізації й вимагаємо від уповноважених ЦК, всіх парторганізацій і всіх членів партії негайного вжиття таких заходів, що забезпечили б Україні виконання цілком і безумовно рішення Жовтневого пленуму ЦК ВКП(б) про хліб».

ЦДАГО України— Ф. 1— Оп. 101— Спр. 235—Арк. 4—5.

68. Лист Голови Всеукраїнського ЦВК Г. І. Петровського Політбюро ЦК КП(б]У

Про продовольчі труднощі в ряді районів

Вінницької, Дніпропетровської, Київської,

Одеської та Харківської областей і заходи щодо їх подолання

Не раніше 23 лютого 1932 р.

Политбюро ЦК КП(б)У тов. Косиору

Ввиду того, что уже сейчас продовольственное положение на-чинает тяжело складуваться для ряда районов Днепропетровской, Одесской, Харьковской, Киевской и Винницкой областей, й не только для села, но й для некоторьіх рабочих городов, я считаю необходиммм:

1. Написать обстоятельную записку ЦК ВКП(б) на основе об-мена мнений на посевкомиссин от 23 февраля в присутствии сек-ретарей обкомов й тех материалов, какие по атому вопросу у нас имеются, о фактах острого недостатка продовольствия для населення й кормов для скота.

2. Просить ЦК ВКП (б) издать постановление о прекращении

69. Із відозви ЦК КПЗУ до робітників і селян Західної України з закликом боротися проти голоду і підготовки війни з СРСР

Квітень 1932 р.

<…> Робітники й робітниці! Селяни й селянки! Працюючі Західної України!

Жахлива загальна криза розвалює капіталістичне господарство Польщі, подібно як і всіх інших буржуазних держав <-..>

На окупованій імперіалістичною Польщею Західній Україні основні галузі промисловості завмирають. <…>

До страшного упадку доведене селянське господарство. Безземельне, задовжене лихвою, відстале технічно нужденне господарство сільського злидаря задушується до решти в кліщах мно-гократних податків і драчок, руйнується цілковито. Голод і без-просвітня нужда охопили своїми смертними кігтями сотні тисяч, мільйони людей по західноукраїнських землях, так само безробітні маси міських пролетарів. На Гуцульщині і Підкарпатті царює повальний голод і голодний тиф, населення мре з голоду.

Робітники й селяни!

З сучасного лихоліття ціною ваших ще більших злиднів, ще лютішим голодом і нуждою пани буржуа, банкіри, фабриканти і обшарники хочуть вирятуватись. За всяку ціну хочуть вони зберегти своє панування і привілеї, свою приватну власність, свої зиски і проценти. В цьому скаженому визискові вони та їх фа-шистівський, катівський уряд намагаються тримати вас при помочі кривавого терору, системою наглих судів, шибениць та пацифіка-цііі. Десятки тисяч кращих революційних робітників і селян, що виступили проти визиску і гніту, запроторено на довгі роки за мури в’язниць, десятки тисяч працюючих побито, покалічено фашисті вськими опричниками. Сотні поранено і замучено на смерть, десятки повішено і розстріляно. Звірськи лютує білий терор призначеного на загибель класу буржуазії, щоб в зародку здушити опір мас, щоб спинити народний бунт, революційний підйом мільйонів робітників і селян до боротьби за своє визволення з пекла капіталізму.

На спацифікованій Західній Україні окупант лютує стократ сильніше. Під чоботом завойовника стогне український народ, замучений національним поневоленням, позбавлений всяких своїх прав. Знищено українське шкільництво, руйнуються і закриваються українські товариства й організації. Поліціант-осадник і «стше-лєц», необмежений сатрап — посіпака над замученим українським населенням.

Такий баланс 14-літньої капіталістичної господарки фашистів-ської Польщі на окупованій Західній Україні. Такий неминучий баланс державної господарки тоді, коли фабрики належать не робітникам, а капіталістам, коли власники землі не є працюючі селяни, а дідичі і куркулі, коли влада належить фашистівській диктатурі, а не робітникам і селянам, не диктатурі пролетаріату.

Таке положення, як в Польщі на Західній Україні, є зараз по всьому світу, по всіх державах, де при владі є буржуазія, капіталісти і дідичі. Весь капіталістичний стан загниває, його роз’їдає загальна господарча криза. Скрізь по світі, в Європі і Америці, десятки мільйонів безробітних, скрізь розвал промисловості, кра-хи банків, руїна селянського господарства. Скрізь голод, нужда і смерть для працюючих! Всюди скажений наступ визискувачів-гнобителів на робітників і селян, щоб на їх плечах, їх потом і муками найти собі вихід з кризи. Всюди чимраз лютіший терор і гніт для тих, що боряться за своє визволення з неволі капіталу.

Тільки на ‘/є частині світу, тільки на тій частині, де немає капіталістичної господарки, де немає влади буржуазії, зовсім друге, протилежне положення. Тільки в СРСР— в Союзі Радянських Соціалістичних Республік — немає загнивання і кризи народного господарства, а зате є буйний, нечуваний в історії розквіт промисловості, зріст будівництва соціалізму. <…>

Буржуазія всього світу намагається знищити війною СРСР— цей дороговказ для працюючих і поневолених всього світу, щоб могти безтурботно дальше ше більше визискувати та поневолювати працюючі маси та загарбати Радянський Союз, щоб і там визискувати та загарбати під ярмо визиску працюючі маси Радянського Союзу.

Товариші робітники й селяни!

Новий переділ світу між імперіалістичними хижаками через нову світову ще жахливішу, як війна 1914—1918 рр., імперіалістичну війну—такий стратегічний план світового імперіалізму для виходу з сучасної світової кризи. На денному порядку нова всесвітня війна, зокрема війна капіталістичного світу за повалення влади робітників і селян в Радянському Союзі, за розподіл поміж себе його багатих земель. Нова імперіалістична війна вже почалась нападом Японії на Маньчжурію і на Шанхай.

Над кордонами Радянського Союзу надсувається зі Сходу армія японських імперіалістів, а наперед неї — загони білогвардійських бандитів, що як ті круки злітаються з усього світу до Маньчжурії. В цілому капіталістичному світі йде гарячкова мобілізація сил до близького виступу. День у день морськими шляхами та залізницями привозять зброю, амуніцію та інше воєнне знаряддя чи то на Далекий Схід, чи то до тих буржуазних держав, що з Заходу, як ланцюгові пси світового імперіалізму, мають перші зацькувати Радянський Союз.

Фашистівська Польща буде авангардною силою в цій антира-дянській війні світового імперіалізму.

Видатки на військо, на зброєння поїдають більшу частину фа-шистівського державного бюджету. Посилення терору, ліс шибениць—чим ближче до радянських кордонів, тим густіший—мають очистити терен для антирадянського воєнного плацдарму.

Буржуазія Польщі, буржуазія Західної України ждуть тільки відповідного моменту, щоб напасти на Радянський Союз, на соціалістичну Батьківщину робітників всього світу. Хвиля вибуху війни може прийти кожного часу, коли не стримає і не відверне піднятої на Радянський Союз кривавої лапи фашизму мозолиста рука робітника і селянина Польщі, Західної України і Білорусії.

Товариші! Робітники й селяни!

Революційний визвольний рух мільйонових мас робітників і селян цілої Польщі, звернений проти польського імперіалізму, є могутньою силою, що може і повинна відвернути загрозу антирадянського нападу, що може і повинна добитись свого революційного виходу з сучасної кризи шляхом загальнопольської пролетарської революції. <…>

Національне поневолені народні маси Західної України на чолі з революційним пролетаріатом під проводом КПЗУ точать щоденні все гостріші, все більші бої проти національного гніту, проти па-цифікаторів і окупантів, за скинення окупації, за визволення Західної України з-під ярма фашистівської Польщі. В містах і по селах Західної України назрівають гігантські вирішального характеру нові бої, незламна терором та пацифікацією маса працюючих Західної України гуртує свої сили до повалення окупації, до соціального й національного визволення.

Товариші!

Союзником і помічником польської фашистівської окупації, співробітником у здійсненні всіх планів польського фашизму і па-цифікатора як по придушенні революційного вулкану, так і по організуванню антирадянської інтервенції є українська буржуазія, українські дідичі, фабриканти, попи, куркулі.

Всі політичні буржуазні партії від хомишинівської УКНП та кат [олицького] союзу через УНДО, соціал-фашистівських радикалів, УСДП до ОУН — УВО готуються враз з польськими та міжнародними фашистами до нової війни, яка мала б поширити польську окупацію на нові українські землі, що мала б повалити вільну Соціалістичну Радянську Україну, що мала б віддати там землю і фабрики обшарникам і фабрикантам, що мала б перетворити соціалістичні маси Радянського Союзу і Радянської України в колоніальних рабів. Провідники УНДО, радикалів і інших націонал- і соціал-фашистівських українських партій запивають вже торги на світових та варшавських імперіалістичних ярмарках, де продають на гарматне м’ясо, на війну проти братів з Радянської України народні маси Західної України. Ці гандлярі вашим життям намагаються не тільки кинути вас у пекло війни, вони намагаються не допустити до спільного вашого революційного виступу з робітниками й селянами корінної Польщі й Західної України. Рятуючи себе від неминучої загибелі, українська буржуазія щораз тісніше зв’язує свою долю з польським окупантом і стає зачинщи-ком в терорі і пацифікації народних мас Західної України. До краю шаліє зараз терор українських фашистів над свідомими революційними робітниками і селянами, що борються самі і організують боротьбу народних мас проти фашистівської польської окупації, проти антирадянської війни. Цей наступ української буржуазії на терені «Просвіт», кооперативів, «Лугів» і «Соколів», проти революційних робітників і селян має на меті зірвати боротьбу працюючих Західної України за визволення з-під окупації, за здійснення свого соціального і національного визволення.

Робітники й селяни!

Щораз з більшою тривогою глядять панівні класи на цю боротьбу мас, що кріпшає і зріє до остаточної розправи. Всіма зусиллями вони стараються припинити, зірвати, зламати і знівечити цю боротьбу. Терор, шибениці, пацифікація і провокація — це один шлях до неї. Другий шлях—це звести цю боротьбу на манівці, скерувавши її на спокійні нереволюційні, безпечні для буржуазії тори. Цю роботу виконує для фашизму й окупації войовничий націонал-фашизм УВО—ОУН, соціал-фашизм з-під знаку ППС та УСДП і других їм подібних партій. Завданням соціал-фашизму є зараз узглавити боротьбу працюючих мас за вихід з кризи для того, щоб її обезголовити. Таким чином рятують вони капіталістичну Польщу перед революцією робітників і селян; рятують польську окупацію перед повстанням народних мас Західної України і Західної Білорусії. Скрізь заломлюють вони боротьбу робітників проти капіталістів, селян проти обшарників. Заломили вони боротьбу дрогобицьких нафтовиків, зірвали боротьбу геройських гірників Домброви, трамваярів Лодзі і Варшави. Всі їх зусилля скеровані на те, щоб відтягнути маси, що хочуть боротьби і вже борються, від єдино можливого, єдино справжнього виходу—від революції. Всі їх зусилля врятувати панування поміщиків, фабрикантів обіцянками про можливість здобуття «демократії» на місце фашизму, нібито за «демократичних» влад робітництво і селянство не визискувалось і не гнобилось. Робітники й селяни! Працюючі Західної України! Ваша відповідь всім ворогам мусить бути одна. Всі в революційний табір, всі під прапори КПЗУ. Всі до боротьби проти окупації, проти фашистівської диктатури і його союзника — української буржуазії. Всі на оборону Радянського Союзу і Радянської України! Революція робітників і селян та поневолених народів цілої Польщі—ось цей вихід з нужди, неволі та війни, до якого веде працюючі маси тільки одна партія — партія Комуністична. <…>

Центральний Комітет Комуністичної партії Західної України

Львів, квітень 1932 р.

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917—1939.— С. 315—322.

70. Лист Секретаря ЦК КП|б)У С. В. Косіора Секретарю ЦК ВКП(б] Й. В. Сталіну

Про економічне і політичне становище в південній частині степових районів України та продовольчі труднощі

26 квітня 1932

Тов. Сталин!

То, что я й ездившие со мной товарищи наблюдали в южноЙ части степньїх районов, а также сведения из других областей дают возможность судить о ходе й перспективах сева по Украине.

Если сравнить с прошльїм годом, то сев пока что идет лучше прошлогоднего, однако причина тут не в хорошей работе, а в лучці их метеорологических условиях. То, что мы наблюдали в Степи, говорит о том, что даже при нынешних тяжелых условиях с тяглом можно было бы работать значительно лучше.

В Степи имеется 10—15 особенно тяжелых районов, где, как теперь виясняется, были допущены серьезные ошибки в определенни плана заготовок и серьезные искривления и ни с чемн несобразньїй нажим при проведений заготовок. У нас вскрьілось еще З—4 района, очень похожих на Драбовский й АМССР. Пришлось виновньїх посадить й судить так, чтобьі об зтом знало все населе-ние.

У нас єсть отдельньїе случаи й даже отдельние села голодаю-щие, однако зто только результат местного головотяпства, пере-гибов, особенно в отношении колхозов. Всякие разговори о «голоде» на Украине нужно категорически отбросить. Та серьезная помощь, которая Украине бьіла сказана, дает нам возможность все такие очаги ликвидировать. В степньїх районах острьіе настро-ения в общем уже ликвидировани (Зиновьевский, Новопражский, Каховский й др. районьї). Правда, мне приходилось еще встречать отдельньїе случаи (колхозьі, села), но й зто будет, безусловно, ликвидировано. Почти вся Степь взялась сейчас за севбу.

Последние 3—4 дня развитие массового сева задержали бес-прерьівньїе дожди почти по всей Украине. Для степи, Харьковской области, Донбасса й АМССР вопрос о Семенах как для ранних, так й для поздних урегулирован удовлетворительно. Все семена уже на месте. Однако, по заявлениям Одесской й Днепропетров-ской областей, получается, что тисяч 200—250 га ранних ярових, все же недосеют, придется заменить поздними. Но говорить сейчас сколько-нибудь твердо о таком недосеве еще нельзя, ибо в Степи єсть случаи, когда засевают ранних ярових значительно больше, чем числилось в наличии семян, а зто значит, что не все семена бьіли учтеньї.

Основной вопрос сейчас повсюду — зто тягловая сила. В тех районах, где я бьіл, около ‘Д числа лошадей пало. Остальньїе, как правило, находятся в очень тяжелом состоянии—кожа да кости. Основная причина й тут, конечно, не отсутствие кормов, а то об-стоятельство, что крестьянин—й колхозник, й единоличник—ухаживать за лошадью й кормить ее на последние средства, как он делал зто раньше, не хочет. Основное, что толкает его к зтому,— зто новинности. Не случайно, что хуже всего дело обстоит там, где особенно много мотали лошадей всю осень й зиму по перевозке хлеба, свекльї й т. п. Во многих местах до сих пор за зти перевозки еще не расплатились. Вся зта повинность, как правило, проводилась в порядке принудительной мобилизации. Лучше дело обстоит в лесньїх районах, где все-таки й платили, й давали фураж.

Сейчас участие лошадей в посеве в Степи очень незначитель-ное, особенно там, где єсть МТС, где имеются трактора. По всей степи можно наблюдать картину, когда в поле работают, большей частью, только трактора — й пашут, й сеют, й боронуют. Там, где работают й лошади, производительность их раза в 2—3 ниже вся-кой нормьі. Запряжка в 4—5 лошадей обрабатьівает от 2 до 0,5 га в день. В общем нужно признать, что участие лошадей в полевих работах, даже учитьівая их состояние, явно недостаточное. На мес-тах слишком большой перегиб на трактор. Но й трактора работают с неудовлетворительной производительностью. Большей частью трактор ХТЗ или СТЗ обрабатьівает 5—6 га й редко 8—10. В атом, прежде всего, вуражается неудовлетворительность работьі районних организаций, МТС й совхозов.

Словом, сейчас решает вопрос посевной кампании производительность трактора й степень участия в посеве лошади. Характерно, что в колхозах, не обслуживаемьіх МТС, лошади даже при неудовлетворительной кормежке, как правило, вьірабатьівают значительно больше й участвуют в посеве в большем количестве, чем там, где єсть трактора. Крестьянин сейчас уверовал в то, что мьі действительно дадим трактора й машиньї, й слишком поспешно бросает лошадь.

С кормежкой в колхозах Степи дело обстоит большей частью не особенно хорошо. Но многие колхозьі все-таки живут неплохо. Наиболее туго везде с хлебом. Отсутствие хлеба, голод являются темой, в отношении которой кулак й его агентура развивают беше-ную кампанию, пускаясь на всевозможньїе провокации. Озимьіе по всей Степи прямо блестящие, даже в приличном состоянии поздние посевн. В зтом отношенин весна сказалась для нас чрезвьічайно благоприятной, ибо не только не приходится в Степи ничего пере-севать, но й обнчную гибель от вимерзання, вьімачивания мьі име-ем значительно ниже нормального. Некоторое исключение состав-ляет Харьковская область, где, по предварительним сведениям, имеется некоторая гибель озимих, но размерн зтой гибели точно не виясненн, Во встком случае ни о каком серьезном пересеве й здесь говорить не приходится. Южная часть Степи должна била кончить сев ранних ярових к 25 апреля, но, очевидно, дожди за-держат.

В последние дни у нас несколько неожиданно расширился прорив по Киевской обпасти й районам бивших Белоцерковского и Уманского округов. По рассказам побивавших там товарищей, в етих районах подавленное, а местами очень острое настроение. На днях в Плисковском районе било открьітое контрреволюционное виступление открито петлюровского характера, которое удалось бистро ликвидировать. Из зтих районов сейчас больше всего ждут сообщения о том, что нечего єсть, что сеять не будут. Особенно тревожние данние о плохом состоянии й падеже лошадей. Из по-лученной семенной ссудьі ми полностью снабдили зти райони Семенами, дали колхозам проса й кукурузи на кормежку, подбро-сили немного кормов для лошадей, помогаем тракторами. Командировали туда из обпасти группу работников. Наша помощь в значительной степени может сорваться, если нам не дадут отгру-зить до половини мая причитающийся нам остаток—около 500 тракторов — для Правобережья й погранполосн, ибо до сих пор мьі приложили все усилия к тому, чтоби отгрузить в первую оче-редь трактора Степи й степним районам Харьковской й Киевской областей.

Два дня тому назад послали в Киевскую область для ознаком-ления с положением в наиболее тяжельїх районах, а также с по-ложением в Винницкой области, в частности в пограничньїх районах, секретаря ЦК КП(б)У т. Любченко. Очевидно, зтим двум областям (Киевской, Винницкой) немного позже придется сказать дополнительную помощь просом. С зтой просьбой ми винуждени будем опять обратиться в ЦК.

С. Косиор

ЦДАГО України— Ф. 1.— Оп. І— Спр. 2029— Арк. 67—71.

71. Довідка Відділу агітації та масових кампаній ЦК КП(б)У та зведення з листів,

надісланих до ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У, з питань хлібозаготівель та голоду на Україні

28 квітня 1932 р.

Секретарю ЦК КП(б)У тов. Косіору

З 1 січня до 22 квітня безпосередньо до ЦК КП(б)У, а також надіслані від Секретаріату т. Сталіну разом 115 листів в справі перекручування по хлібозаготівлі, примусового усуспільнення худоби тощо.

Найбільша частина листів припадає на квітень місяць — 64. Частину цих листів агітмасовий відділ ЦК КП(б)У направив для перевірки до обкомів і райкомів, а по окремих відряджено товаришів для перевірки на місці.

Характерні моменти з листів, що надійшли в квітні місяці, наводимо у зведенні, що Вам його при цьому надсилаю.

Зав. агітмасовим відділом Сірко

Додаток

ЗВЕДЕННЯ 3 ЛИСТІВ, ЩО НАДІСЛАНІ ДО ЦК ВКП(б) Т. СТАЛІНУ Й ЦК КП(б)У.

«Шановний т. Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники, не маємо уже з 1 січня 1932 р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Тепер не тільки Горби, а взяти треба Глобинський і Семенівський райони, де поголовний голод серед народу. Ми, колгоспники, і вирішили спитати — що буде далі?

Постає питання. Як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці, питаємо, за що ми бились на фронтах: за те, щоб сидіти голодними, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду».

(Лист т. Сталіну -— з Глобинського району на Кременчуч-чині. с. Горби, від колгоспників — без підпису).

«Наши рабочие колхозники не имеют ни куска хлеба, й даже єсть такие, что, не имея ничего, с голода пухнут. Лошади в колхо-зах дохнут, а люди делят й едят, что й приводит к массовому за-болеванию, санитария отсутствует. Спрашивается, почему в Воронеже, Анновке, Москве, Кубани, Тифлисе, Криму єсть хлеб деше-вьій, сколько угодно й какой угодно, а на Украине — нет.

В настоящее время невозможно проводить на деревне дейст-вительную политику Ленинской партии большевиков. Целнй ряд районов засипались с финансовой частью (мобилизация внутрен-них ресурсов, оплата взносов займа, а также реализация, налоги й т. д.). Политическое настроение крестьян—невозможное, а зто угрожает крепости, сплоченности тьіла в случае войньї».

(Лист до ЦК. ВКП(б)—з Фастова (анонімка)).

«Я бачив, що в Росії пуд хліба 10 крб., а на Україні — 80 крб.—-і немає. 1 всі їдуть в Росію. У нас, коли у колгоспника буде 10 фунтів, так забрали. Зараз колгоспники дуже мають поганин погляд на колгоспне будівництво. Коли я робив у колгоспі рік на тракторі і маю 250 трудоднів, я одержав 12 пудів хліба і більше нічого, як можна прожити, я обірваний, голодний, мені навіть соромно про це Вам писати, бо я людина молода, маю 19 років».

(Лист т. Сталіну з Київщини, Бориспільського, району. с. Рогозів — Криво-шейн).

«З самого початку ми стояли за Радянську владу і зараз не хочемо, щоб вона втрачала авторитет, але ми вже не в силах терпіти і просимо—зверніть увагу: у нас уже опухлі від голоду діти. Нас 284 чоловіки, щоб поодиночки нас не брали в ГПУ, ми не підписуємо».

(Лист до ЦК КП(б)У із Снігу рів-ки.

Анонімний лист посилаємо т. Сталіну).

«В Долинському районі існує по багатьох селах голодовка. Все це тому, що місцева влада недооцінила розпорядки в Радвладі, а бажала краще виконати плани.

У селян таке враження складається, що страшно навіть говорити: коли б тільки що, так зразу повернули б гвинтівки проти.

Повідомляє Вас Тарасюк Іван—учень школи ФЗО, станція Долинська. Зараз я працюю в ГПУ по виявленню антирадянських подій.

(Лист до ЦК ВКП(б) від Тарасю-ка, сі. Долинська).

71. Лист мешканця села Крихаїв Остерського району Чернігівського округу УРСР М. М. Тавлуя Голові ВУЦВК Г. І. Петровському

14 травня 1932 р.

Я хочу жить, но не могу, умираю с голода. Как у нас в селе Крьіхаеве, так й по всему Остерскому району настоящая голодовка: пуд муки ржаной—100 руб., пуд картошки—20 руб., й то нигде не купишь. Й много случаев, (когда) мужик купил пуд, дал 100 руб., а у него милиция отобрала. Еще многие убивают себя и мрут с голоду. В Крыхаеве начался голодный тиф, приехала бригада врачей из района, закрыли школу и ну ликвидировать тиф, навезли из района продуктов, подкормили больных и перестали умирать от голода. В селе умерло от голода три души здоровых (физически крепких людей), много детей и стариков. Страшное бедствие идет по селу, а тут еще наводнение затопило 25 % посева озими и нужно снова засевать землю, но никто не собираеться сеять, ибо нечем.

В Крыхаеве два колхоза: первый (имени) Петровского—55 хозяйств и второй (имени) Пятилетки — 30 хозяйств. Сева и не начинали, ибо никто не идет на работу, т. к. (все) оголодали. Кони у крестьян дохнут — нечем кормить, потому что и продукты и сено у крестьян отобрали и картошку всю погноили в баржах на реках Десне и Днепр. Осенью 31-го года людей мучали, чтобы свозили картошку на склады, а теперь мучают, чтобы вывозили гной из складов. Вот в Остере на базаре громадный склад картошки на весь базар так воняет, что все плачут, разве ж это не их труд пропадает напрасно и некому на это обратить внимание. (Вот) почему уже не хватает сил работать, смотреть на все, из-за чего и обращаюсь с покорнейшей просьбой к Вам, Григорий Петрович, обратить на это внимание и спасти от голодовки Остерский район.

Мы читаем наших земляков письма из-за границы, которые пишут, как они живут, что все у них дешево. И вот хотели удрать из Крыхаева Кот Дмитро и из Ивминки — один, которых поймали и отправили на Соловки. А у нас вот (в Крыхаеве) я не рад жизни и сейчас жена противна, а дети страшные враги, когда я сижу день не евши и вяжу сетку, а только покурю и запью водою, а тут вешаются на меня дети и плачут, говорят: «Найди где-нибудь, купи хлеба или картошки». И это все как ножом в сердце. «На что я вас на свет пустил»,— думаю. И становится жалко, отношу сетку на склад и иду до базара в Остер (20 км), покупаю мешок картошки и тут милиция (меня) забрала, ведут к костру и потом-то ссыпают (мешок в огонь), чтоб было жарче.

И теперь один у другого крадет, коров, кур, цыплят и овец порезали и поели, а теперь приходится вместе умирать. По другому жизни уже нет. Не думаем хозяйствовать и пахать землю, ибо раздали посевные карточки, чтоб осенью сдали продуктов определенное количество. Столько продуктов получить невозможно, даже если бы у мужика был скот и был перегной, а сейчас без перегноя никакого урожая у нас в Крыхаеве на песках не будет. И мало кто собирается пахать землю, так как все зерно отобрано и вывезено из села на станцию, а купить нельзя и уже никому ничего не нужно. А кто не взял посевную карточку, того судили до четырех лет тюрьмы. Вот такая у нас свобода. И не знаю, что за такое постановление у центра, чтоб от селян отбирали все из продуктов до фунта или это на месте выдумывают, что просто ужас.

Как в нашем селе, так и по району принуждают (вступать) в колхоз, но идут через силу и не последняя беднота, а лодыри и (те), кого надо раскулачивать. В колхозах еще нигде порядки не устроены. Скот гибнет и коней много (погибает), работать не на чем. Везде, и по совхозам, масса была картошки не выкопана, хлеба не убрато, сено загубили в траве или в копнах из-за того, что работники не получали продуктов и одежды, и лишь газеты и директивы, а это ни к чему. Нужно обеспечивать продуктами и мануфактурой но не готовой одеждой и не директивами, а подходом к жизни. Например, в Крыхаеве в колхозы поступили директивы в 31 году сеять ячмень и гречку по 4 десятины. Колхозники уверяют, что там не будет ничего и надо сеять другие культуры. Но сказано по какой-то директиве и посеяли и выросли на 4 га гречки 33 пуда, а ячменя 40 пудов. Из 4 га! Так и по колхозам конец (наступит). Работать работай, а есть—извини. И вот работа стоит, а колхозники разбегаются, потому что — зарез: кормят инструкциями и директивами. И вот я бы просил ВУЦИК проехать по селам и убедиться, что делается в колхозах, дать директивы, чтобы работа шла как надо, а самое главное, я прошу от всей души пожалеть бедного мужика и спасти от голодной смерти. И тогда бы мужик любил бы свою страну, и не была бы колхозная работа каторгой.

Мы в основу плана положили посевные площади, но это лишнее. Надо больше убрать и привести все в порядок. А то повсюду урожаи не убираются, а гибнут из-за не основательной платы за уборку, а все принудительно. А коли силою колодезь копать, то воды не пить. Раньше у пана было больше земли, чем теперь в совхозе, а все убиралось больше, т. к. всегда (он) кормил рабочих и платил, а теперь все принудительно и работа стоит. А тут и надо делать, как требует жизнь. А то контрактуй землю и скот и работай, а сам сиди и работай и платы не спрашивай. И на этот год у нас скот не увеличивает стада, а уничтожается. У бедняка есть две коровы—одну забрать, а у середняка забрали последнюю и теперь контрактуй и бедняк корову, а на базах скот дохнет. А овечек и свиней уже нет ни у кого, ведь нечего давать свиньям, надо зерно и картошку, а ее нет, ибо отбирают и всяк ждет гибели, а не жизни. Вот так у нас в Крыхаеве и районе, и этим надо кому-то озаботиться, отвести народ от погибели, ибо коли человек голоден, он злой, и если его работа не ценится, он (ее) бросает. Так вот и теперь. Все принудительно. Работай, а платы и еды не спрашивай (неразборчиво). И это на местах не нужно никому, заглянули бы из центра. А может быть, так надо, не знаю. Но я смотрю и вижу: кругом же боль, а не жизнь. Если земля родила урожай, кто-то должен собрать и (не) везти на свалки, как, например, картошку.

С. Крыхаево. Тавлуй Мик(ита) Максимович), Остер(ский) район.

ЦДАГО Украши— Ф. 1— Оп. 8— Спр. 108— Арк. 41—44.

73. Спецдонесення Віницького обласного відділу ДПУ обкому КП(б) про факти голоду випадки смерті в Тростянецькому районі

8 травня 1932 р.

Последние материалы все больше сигнализируют об увеличении голодания во многих селах Тростянецкого района с последствиями опухания и смерти.

Мероприятия по оказанию помощи путем организации общественного питания со стороны районных организаций недостаточны.

Положение Тростянецкого района заслуживает особого внимания со стороны областных организаций, так как среди голодающих большое количество детей.

Приводим зафиксированные факты голодания в некоторых селах района.

По с. Тростянчик голодает 40 семейств, все колхозники, преимущественно бедняки, среди них 15 детей лежат опухшими.

По с. Паланка голодом охвачено 52 хозяйства, семьи колхозников в количестве 301 человека, из них 108 человек совершенно опухшие.

Имеется случай смерти от голода дочери колхозника Мациго-на — Феодосии — 24 лет.

В этом же селе голодают 15 хозяйств индивидуальников, из них опухших 7 человек.

Имеется случай смерти Органа Михаила.

По с. Стратиевка насчитывается несколько семейств колхозников и единоличников, которые голодают.

По с. Севериновка голодают 23 человека, семьи колхозников, питаются исключительно суррогатами, как-то: тертый желудь с примесью хрена и пр.

Целый ряд единоличных случаев голодания фиксируется в других селах.

По неполным данным, сейчас в районе насчитывается голодающих 950—1000 человек, для которых организованы питательные пункты, но за отсутствием достаточных хлебных ресурсов питание обеспечено на незначительный период. Зафиксировано в районе также 19 случаев смерти от голода.

Начальник облотдела ГПУ Левоцкий Начальник СПО Осинин

75. Лист члена ЛКСМУ Г. І. Ткаченка Секретарю ЦК КП(б]У С. В. Косіору

Про економічні труднощі на селі та політичний настрій населення

18 червня 1932 р.

Шановний т. Косіор!

Я, комсомолець, весь час відстоював політику і заходи радянської влади та партії на селі, а після, від’їхавши в місто в 1930/31 рр., став студентом, і, здобуваючи знання, для мене обрій робиться ширшим і більш світлішим, я вивчаю дещо з марксо-ле-нінської теорії і послідовно стежу за пресою, починаючи ще з 1926 року.

Походженням я селянин (бідняк), комсомольський стаж з 1928 року, а фактично з комсомольською роботою зв’язаний ще з

1927 р. В технікумі, де я вчуся, вже рік секретарем осередку ВЛКСМ, але ще безпартійний…

На селі народ весь час зберігає в собі старі традиції і не вірить в перемогу соціалізму над капіталізмом, так само й серед міського пролетаріату в більшій частині, не говорю вже про сьогоднішні наміри всього трудящого людства. Стоїть тільки зайнятися—зацікавитись і вивчити життя міста й села — і все стане ясно. Я вперто і без кінця вів роз’яснюючу роботу, ріжно доводив, що партія і її мета вірна й здійснима, не раз вступав у дискусії, але, різно обґрунтовуючи, переконував, не раз посилаючись на кінець п’ятирічки і досягнення її в побутово-культурному відношенні.

А тепер, шановний Степан Вікентійович, доведіть мені, чим пояснити таке безглуздя, яке ми маємо сьогодні, й врешті-решт, коли досягнемо своєї мети і якими методами та чиїм ентузіазмом (бо цей ентузіазм, що давали ми, самі далі не зможемо).

Ви уявляєте, що зараз діється на Білоцерківщині, Уманщині, Київщині і т. ін. Великі площі незасіяної землі, а врожайність посіяного не більше 25—30 % відносно тієї, що була в 1925—

1928 рр. В колгоспах, в яких було коней 100—150, зараз тільки 40—50, та й ті такі, що падають. Людство страшенно голодає. Я просто не розумію, і коли б мені хто авторитетний доводив хоч як десь в 1927—1928 рр. про те, що при Радянській владі можуть помирати на роботі з голоду, я не повірив би і висміяв би або й зовсім нагнав би його, вважаючи ідіотом, контрреволюціонером і як завгодно.

Ну, а що ж ми маємо зараз? Десятки й сотні випадків, коли колгоспники виходять в поле і зникають, а через декілька днів знаходять його аж провонявшим й так його без жалю, наче це цілком природньо, заривають в яму і квит, а на другий день цього ж, що заривав, попереднього, находять труп — мруть з голоду.

Хіба це можливо йти на тяжку роботу і нахльобатись якогось бур’яну з звичайною макухою? А «начальство» виголошує красно-речиво «за темпи, за соціалізм». Куди ж к чорту годиться такий соціалізм, коли людство з дня в день пауперизується — в Києві скільки завгодно попід углами сидять цілими сім’ями селяни і просять — плачуть кусок хліба, вже попухли з голоду. І хто це? Колгоспники, що мають сотні трудоднів. Скрізь по студентських їдальнях, де гасло за гаслом наклеєно — «Борімось за якісні та кількісні показники громадського харчування», студентів харчують раз у день таким обідом — НдО і декілька зілинок, а хоч би картоплина і жиру теж немає і одержуєш хліба до нього 20—25 г.

На друге каші або сої, так коли взяти з водою як воно є, то буде 100 г теж без ніякого жирку. «От і живи Гаврило». Так у київській їдальні СЗК  2—3 і т. д. Хоч би сої дали наїстись — так каже зараз майже кожен студент. Отримує в місяць 40— ЗО крб. та різні відрахування з них і так чистою одержує 15— 20 крб., от і проживи місяць, коли в студкоопі (закритому): 400 г хліба—2 крб., сало 100 г—3—3 крб. 50 коп., масло—2 крб. 85 коп., яєчки—60 коп. штука і т. ін. Як де появляться які соєві коржики, такі що раніш і собака не їв би, то зараз черга в 500 чоловік. Студенти один за одним дістають туберкульоз, зараз з нашого технікуму чоловік п’ять пішли в лікарню, то там їх і залишили — кров’ю плюють.

Так живуть всі люди: студенти, робітники, селяни і т. ін., і я не знаю, чого народ гине з голоду і словами скільки завгодно розмов різних, а ділом мовчать.

ЦК, мабуть, не бачить цього або не уявляє. На цей рік може бути надія не на краще, а ще й гірше, бо великий неврожай, як видно буде, а плани хлібозаготівель ще більше навалено на колгоспи.

Тепер, шановний Степан Вікентійович, скажіть, хіба це шляхи до соціалізму — це шляхи до гнойні і згубства, хіба так можна будувати соціалізм?.. Хіба у нас буде здорове покоління — воно буде хворе, кволе й безсиле та й того залишиться живим 50 %.

Ну й чим я тому селянину чи робітнику, що раніше пояснював йірність політики партії, зможу довести, що ми соціалізм будуємо і збудуємо, коли в нього цілком зникла віра в перемогу соціалізму, а я не маю на що вже тверде стати, бо всерівно обірвуся.

На мій погляд, все це залежить від головотяпства керівництва. У нас зараз скільки завгодно є таких політиків, що навчились тільки виступати і кидати красномовні фрази, а вони зараз зовсім безцінні, бо на практиці зовсім інше.

Мені здається, що наскільки партія була авторитетна все ж таки серед широких мас, зараз все менше. І тільки внесеться іскра в селянство, то спалахне всюди. Ми під носом не бачимо, а цілий ряд виголошуємо фраз про пауперизацію і зубожіння по капіталістичних країнах…

Зараз набирає сил і авторитету теорія т. Бухаріна.

Я сам за соціалізм безперечно, але проти цілком такого ідіотського шляху.

Може я помиляюсь, то я ще не маю великого стажу в роботі, але востаннє я мислю так, я з 1912 р. народження.

Прошу дуже: дайте мені здорову відповідь.

З комсм. привітом Ткачеико

На адресу: м. Київ, вул. Ж. Революції, 12 (Рибоводний технікум) Ткаченко Гр. І. або краще, поскільки їду у відпустку, на адресу: с. Карабачин Брусилівського району Київської області. Ткаченко Гр. І.

ЦДАГО України— Ф. І.—Оп. І.—Спр. 2052— Арк. 41—44.

76. Постанова Політбюро ЦК КП(б)У про додаткову продовольчу допомогу районам, які перебувають у найбільш тяжкому становищі

21 червня 1932 р.

1. Надати додаткову продовольчу допомогу, понад раніш відпущеної і що зараз відпускається на буряк, районам, що перебувають в найбільш тяжкому стані:

По Київській обл. 12 районам

По Вінницькій обл. — 9 »

По Харківській обл. — 7 »

По Дніпропетровській — 5 »

(Список районів —див. додаток)

Києву — 50 900 пудів

Вінниці — 38 200 пудів

Харкову — 29 700 пудів

Дніпропетровську—21 200 пудів. Цю додаткову допомогу, що відпускається, використати на 85 % для зазначених районів з тим, щоб на підставі всієї попередньої допомоги, хліба, що зараз відпускається на буряк, невисіяних серед колгоспних ресурсів і цієї допомоги було ліквідовано гостре продовольче становище в цих районах. Зобов’язати області при розподілі допомоги зазначеним районам підходити індивідуально в залежності від ступеня потреби в харчі кожного з них. Райони теж самі повинні вирахувати щодо сіл.

Решта 15 % допомоги області повинні використати для допомоги селам в інших районах, що перебувають у найбільш тяжкому стані. У районах, яким відпускається ця додаткова допомога, на-датн допомогу також і вчителям.

<…>

3. Щодо районів Одеської обл., що знаходяться в тяжкому стані, запропонувати облбюро КЩб)У надати їм допомогу з насінних ресурсів кукурудзи, що є в області.

4. Прийняти запропонований т. Якіром (командуючий військами Київського військового округу) план розподілу по районах 70 тис. пудів продовольчої допомоги сім’ям червоноармійців. Решту 10 тис. пудів залишити в резерві.

Додаток до протоколу Політбюро від 21 червня 1932 р.

СПИСОК РАЙОНІВ, ЯКІ НАЙБІЛЬШ ПОТРЕБУЮТЬ ДОДАТКОВОЇ ПРОДОВОЛЬЧОЇ ДОПОМОГИ

І. Київська обл.

1. Бузький

2. Тетіївський

3. Жашківський

4. Ставищенський

5. Володарський

6. Богуславський

7. Лисянський

8. Звенигородський

9. Тальнівський

10. Білоцерківський

III. Харківська обл.

1. Семенівський

2. Кобеляцький

3. Чутівський

4. Глобинський

5. Нехворощанський

II. Дніпропетровська обл.

1. Олександрівський

2. Н. Празький

3. Каранський

4. Долинський

5. Межівський

IV. Вінницька обл.

1. Умань

2. Бабанка

3. Оратів

4. Плисків

5. Погребище

6. Липовець

7. Ільїнці

8. Тростянець

9. ТомашпІль

10. Рокитнянський*

11. Сквирський *

ЦДАГО України—Ф. 1.-Оп. 6— Спр. 236— Арк. 134—Ї35, 142.

77. Копія листа Звенигородського дільничного прокурора київському обласному прокурору про факти людоїдства в с. Тарасізка Звенигородського району Київської області

Не раніше 11 липня 1932 р.

В останніх числах червня ц. р. у громадянки с. Тарасівна Звенигородського р-ну П. зник невідомо куди син, 11 років. Розшук хлопчика, прийнятий з боку матері, результатів не дав, про що вона 3 липня на полі під час обробітку цукрового буряка заявила голові сільради. Останній провів розшук у гр. X., 19 років, парубка, члена колгоспу, бідняка, судимого на 5 місяців примусової праці за крадіжку колгоспного зерна, батько якого помер років 9 тому, а мати недавно.

У льоху X. було знайдено декілька людських черепів, які розкладаються, з них один з довгою косою та рештки кісток. В коморі знайдено петлю, скривавлену сокиру, різний одяг та ночви (коритце) з густим слідом крові.

Під час обшуку X. дома не було, але увечері його міліцією затримано під час спроби втекти з села.

Одержавши означені відомості, я в купі з міліцією та агентом ДПУ виїхав на місце, причому на попередньому допиті X. останній розповів наступне:

Місяць тому до нього прийшли до хати, де він жив з сестрою Оленою, 9 років, його два односельчанина С., 29 років, одружений, бідняк, член колгоспу, на роботу ходив рідко, та Д., 29 років, одружений, бідняк, на роботу ходив рідко, та під загрозою забити X. примусили його дати згоду забити його сестру Олену.

На другий день Д. та. С. прийшли до хати X., схопили сонну Олену і затягли її в комору при хаті, де і зарізали ножем, зняли кожу, мозок та печінку зварили там же в глечику, поїли наварене, давали їсти X., але він їсти з сестри відмовився, кожу, кишки та череп викинули в погріб, а м’ясо понесли з собою.

Після цього С. наказав X. заманити до себе ще якусь дівчину. Наказ X. виконав і наприкінці червня 1932 року, будучи на полі, сказав дівчині Любці, 11 років, аби та зайшла до нього в хату і посиділа з його сестрою Оленою (що була вже зарізана). І коли одного вечора дівчина Любка зайшла в хату X., то гр. С. та Д. затягли Любку до комори, де й зарізали по приміру Олени. З Люби гр. X. куштував печінку, одержав шматок ноги. Де діли Д. та С. м’ясо з Любки, те X. не знає.

Гр. X. мав кролів, щоб заманути гр. П., 11 років, X. гіоооТцяв йому подарити кроля, та коли хлопчик Іван зайшов в хату X., то на хлопчика накинули петлю і затягли в комору, де й зарізали. Але за браком солі м’ясо пролежало в хаті гр. X. 1 добу й стало розкладатись, тому м’ясо до вжитку стало непридатним, та С. та Д. взяли це м’ясо та загребли його в погребі. Під час скоєння злочину С. та Д. випивали горілку. За те, що X. буде мовчати про утворений ними злочин, вони обіцяли X. купити чоботи та костюм. При обшуку у хаті С. знайдено ключицю недолітка, ребро та кістки.

На очних ставках Д. та С. злочин заперечують, всі три вони затримані і тримаються під вартою в Звенигородській міліції, а також й затримана дружина гр. С., яка приймала активну участь в утворенні цих злочинів.

По цій справі слідство проводиться нарслідчим Звенигородського р-ну т. Дудником й по закінченні буде спрямовано до Київської обласної прокуратури.

Дільничний прокурор

ЦДАГО України— Ф. 1— Оп. 101— Спр. 1148— Арк. 14.

78. Доповідна записка ДПУ УСРР в ЦК КП(б)У про тенденції до виходу з колгоспів на Україні

13 липня 1932 р.

Дополнительно поступившие материальї местньїх органов ГПУ сигнализируют о дальнейшем росте требований колхозников об исключении их из колхозов.

Массовьій характер вьіхода й тенденции к виходам из колхозов фиксируются в ряде новьіх районов.

Если за первьіе 20 дней июня подача заявлений о вьіходе из колхозов бьіла отмечена в 239 колхозах 65 районов, то стороньї 6126 человек, то за последние 10 дней июня зто явление имело место в 306 колхозах 81 района, со сторони 7029 человек.Рост выходов из колхозов, учтенных в июне с. г. по отдельным областям, определяется такими данными:

За 2 декады июня В третьей декаде поступило заявлений июня поступило заявлений

Винницкая область 2635 2965

Харьковская » 1656 2236

Киевская » 1109 2211

Днепропетровская » 164 105

Одесская

АМССР 362 261

Всего на протяжении июня по Украине поступило заявлений о выходе из колхозов от 14055 человек в 475 колхозах 111 районов. Основная масса заявлений приходится на районы Винницкой, Киевской и Харьковской областей.

Степень пораженности колхозов и районов выходами из колхозов, учтенными на протяжении июня, по каждой области в отдельности характеризуется следующими данными:

Количество В скольких По скольким поступивших колхозах районам заявлений

Винницкая область 5800 219 42

Харьковская 3892 137 36

Киевская 3320 75 21

Днепропетровская 269 17 5

Одесская 151 7 4

АМССР 623 20 3

Итого по Украине: 14055 475 111

Значительно усилились требования колхозников, главным образом из числа подавших заявления о выходе их из колхозов, о немедленном возвращении обобществленного ими рабочего скота, инвентаря и выделения озимых и яровых посевов. Во многих колхозах эти требования зачастую носили групповой характер и сопровождались угрозами самовольного разбора скота и инвентаря, если таковой не будет выдан. В тех случаях, когда руководство колхозов проявляло растерянность и бездействие в части проведения соответствующей работы, отдельные группы колхозников самовольно разбирали скот и инвентарь. Особую активность в этих случаях проявляют колхозницы. Характерно, что в разборе скота и инвентаря принимали участие отдельные колхозники, не подавшие заявления о выходе из колхоза.

Чаще всего разбирается рабочий скот. На протяжении июня, по далеко неполным данным, было разобрано 1640 лошадей в 70 разных колхозах, из них в третьей декаде июня — 989 лошадей по 52 колхозам.

По отдельным областям на протяжении июня разобрано такое количество лошадей:

Харьковская область — 387 в 18 колхозах

Одесская » —332 в 18

Киевская » — 362 в 12

Винницкая » — 172 в 9

Днепропетровская » — 109 в 3

Донбасс — 128 в 3

АМССР —150 в 7

Отмечавшиеся ранее тенденции к разделу колхозного посева на корню и уборка его в индивидуальном порядке в отдельных районах получили широкое распространение как среди подавших заявления о выходе из колхозов, так и в отдельных группах колхозников.

В третьей декаде июня эти тенденции зафиксированы в 148 колхозах 36 районов разных областей.

По-прежнему тенденции к выходам и выходы из колхозов имеют место, главным образом, в тех колхозах, где вопросам организационно-хозяйственного укрепления их не уделяется достаточного внимания и в основном вызваны:

а) бездеятельностью и безхозяйственностью правлений колхозов;

б) низкой нормой выработки и задолженностью по трудодням;

в) допущенными классовыми искривлениями и недочетами руководства;

г) нечутким отношением к нуждам колхозников;

д) продовольственными затруднениями.

В некоторых местах усилению тенденций к выходам из колхозов способствует деятельность кулацкого, церковного и прочего враждебного элемента, направленная к развалу колхозов, выражающаяся в проведении антисоветской агитации и распространении всевозможных провокационных слухов.

Сейчас в ряде районов усиленно муссируются слухи о том, что наступил «новый нэп» — кулакам и распроданным будут возвращены земля и имущество, за вышедшими из колхозов до 1 июля 1932 года будут закреплены земельные участки на 25 лет, а невышедших закрепят на долгие годы за колхозами, которые превратятся в совхозы, что имеется постановление правительства о снятии на колхозных полях несозревшей ржи и т. д. Подобные слухи широко распространяются на базарах.

В отдельных колхозах Яготинского, Чернухинского, Вороновиц-кого, Теофипольского, Немировского и других районов массовымивиходами й разборами скота непосредственно руководили кулаки, пролезшие в колхози.

Вместе с тем в ряде районов сельские й районньїе организации совершенно недостаточно развернули массово-политическую работу. Последнее решение гіартии й правительства популяризируется слабо. Особо обращает на себя внимание бездеятельность зтих организации в вопросе принятия соответствующих мер предупреж-дения вьіхода из колхозов.

Заместитель председателя ГПУ УССР Карлсон

ЦДАГО України— Ф. І— Оп 1— Спр. 2021— Арк. 47—51.

79. Лист Шполянського райкому партії Київської області до ЦК КП(б)У про факти людоїдства у селах району

25 липня 1932 р.

До протоколу бюро Шполянського РПК з 21 червня в справі людоїдства додаю таке:

1. Як з’ясовано слідством районної прокуратури (матеріалів при мені нема), випадків людоїдства було два по с. Станіславчику та по с. Матусіву.

По с. Станіславчику з доповіді народного слідчого жінка, колгоспниця у минулому, й зараз була зареєстрована разом з своїм чоловіком як учасниця різних карних дій (карний бандитизм), призналась на слідстві, що вона дівчину 13 років, безпритульну, яка ходила до неї в хату і однієї ночі заночувала, зарубала сокирою й м’ясо продала на другий день на ст. Цвєтково. Пояснює вона свої дії тим, що нібито її не було чим годувати своїх дітей, бо чоловік виїхав кудись на заробітки. При перевірці в колгоспі з’ясовано, що вона в колгоспі одержала все, що їй належало, й колгоспники заявили, що ні вона, ні діти не голодували, навіть під час слідства був у неї і хліб і картопля. Колгоспники були настільки обурені, що хотіли вчинити самосуд, знаючи, що вона і її родина були харчами забезпечені не гірше, а краще, ніж інші колгоспники, та розцінювали цей ганебний факт, як факт куркульської провокації.

По с. Матусіву факт слідством був не закінчений. Але попередні дані говорять про те, що жінка-біднячка, що має троє чи четверо дітей, дійсно була в дуже скрутному становищі, сама хворіла від недоїдання, діти теж в розпачі, рішилась на те, що позбавила свою дитину життя для того нібито, щоб спасти останніх дітей. Так вона заявила слідчому.

Бюро РПК доручило слідчим органам закінчити слідство по цих фактах та виявити співучасників, бо аналогічні факти по інших районах (Златопільський) супроводились за участю куркульської агентури, які штовхали на подібні жахливі злочини. (По Зла-топільському району колишній жандарм подав таку думку одному” хлопцеві, щоб він зарубав свою сестру меншу, що він і зробив). Як закінчилось слідство, не знаю, бо з 24 липня фактично виїхав з району, повернувся на конференцію лише і більше повних даних не знаю.

Шулькевич

ЦДАГО України.— Ф. 1— Оп. 101— Спр. 1143—Арк. 21—23.

80. Резолюція Всеукраїнської наради нацменшин прикордонних районів про стан та чергові завдання роботи серед нацменшин прикордонних районів

13—14 серпня 1932 р.

Величезні успіхи всього соціалістичного будівництва в нашій країні, правдива Ленінова національна політика, що запроваджується більшовицькою партією та радвладою, обумовили значний зріст промисловості та колективізації сільського господарства СРСР та, зокрема, у прикордонних районах України, а також втягнення багаточисленних трудящих всіх національностей до активного соціалістичного будівництва.

В той час, коли по той берег Дністра, Збручу та поза межами Радянської України у фашистських Польщі, Румунії завдяки економічній кризі, що весь час зростає, збільшується безробіття, злидні трудящих; в той час, коли польські та румунські фашисти разом з українськими тероризують українське трудяще населення, готуючи війну проти Радянського Союзу, у нас в Радянській Україні з року в рік збільшується робітничий клас за рахунок трудящих всіх національностей, знищено безробіття, кращає матеріальний стан робітничого класу.

Зростає та кращає національна за формою, соціалістична за змістом українська культура та культура всіх національних меншостей.

Всеукраїнська нацменнарада констатує, що останні роки в при кордонних районах позначились значними досягненнями в нацкультбудівництві серед національних меншостей. Так, на Україні є 27 нацрайонів, більше 300 нацменсільрад, багато нацменучбових закладів, клубів, червоних кутків, бібліотек, шкіл, нечуване зростання нацменпреси, нацменкнижки, зростає масова культосвітня робота серед нацменшостей рідною мовою.

Все ж нацменнарада вважає, що темпи та якість нацменкульт-будівництва ще не відповідають темпам всього соціалістичного будівництва та обслуговування нацменшостей їх рідною мовою багатьма місцевими профорганізаціями опортуністичне ігнорується.

Зокрема треба відзначити:

а) брак кадрів кваліфікованих нацменробітників, недостатнє використання наявних кадрів, що часто-густо працюють на різних інших роботах;

б) недостатньо провадяться культполітробота рідною мовою;

в) відсутня робота по профполітосвіті серед нацменшостей;

г) неуважне ставлення з боку більшості профорганізацій до роботи нацменівськнх клубів, клуби недостатньо пристосували свою роботу до спеціального обслуговування виробничих завдань. Недостатнє розгорнення червоних кутків;

д) ще недостатнє розгорнення низової нацменівської преси, особливо багатотиражної, недостатнє розгорнення лікнепроботи на рідній нацменівській мові.

Всеукраїнська нацменнарада вважає за потрібне:

1. Максимально підсилити роботу серед нацменшостей по всіх її галузях на основі рішень XVII партконференції ВКП(б), III конференції КП(б)У та IX Всесоюзного і Всеукраїнського з’їздів профспілок; мобілізувати всі маси робітників нацменшостей на дальше підсилення індустріалізації країни шляхом використання промфінпланів свого підприємства, подальшого зміцнення колгоспів, розвитку колгоспівської торгівлі, широкого розвитку промкооперації, організації масового виробу ширпотребу, шляхом мобілізації колгоспників та робітників на виконання планів основних сіль-госпкампаній.

Вся ця робота проходить на основі виконання 6-ти умов т. Сталіна, широкого розгортання соцзмагання та ударництва поміж робітничими колективами нацменшостей.

2. Великі завдання господарчо-політичної роботи вимагають від всіх професійних організацій приділення максимальної уваги до організації окремої роботи з нацменшостями по всіх підприємствах та районах рідною для них мовою і максимальним використанням всієї мережі культзакладів.

3. Центральні і обласні та районові профорганізації мають звернути особливу увагу на роботу по підготовці та перепідготовці кадрів нацменробітників. Треба: а) при всіх семінарах профактива організувати спеціальні нацменгрупи; б) організувати роботу по піднесенню кваліфікації нацменівського активу через нацмен-пресу; в) поставити питання перед відповідними партійними та радянськими органами про утворення низки нових робітфаків та відділів при інститутах для робітників нацменшостей; г) краще використовувати нацменівський актив ВИШів; д) поставити питання перед відповідними організаціями про мобілізацію з інших робіт нацменів на роботу серед нацменшостей; е) при підприємствах з компактними масами робітників-нацменів ввести обов’язкового штатного нацменівського профпропагандиста.

4. Просити Президію ВУРПС та відповідні ВУ’Ки поставити категорично вимогу перед всіма низовими профорганізаціями рай-профради та ФЗМК про максимальне підсилення керівництва організацією політично-виховної роботи серед нацменшостей, особливо в галузі:

а) лікнепу, що має провадитись під гаслом «До XV роковин Жовтня — жодного неписьменного з нацменшостей, неохопленого навчанням»;

б) в галузі організації роботи в школах соцвиху для дітей нацменів, звертаючи особливу увагу на здійснення політехнізації школи;

в) в галузі поширення мережі нацменівських стінгазет та багатотиражних, змінюючи роботу існуючих.

5. Нацменнарада звертає особливу увагу всіх профорганізацій на потребу підсилення роботи нацменівських клубів, більшість яких на сьогодні ще не відповідає завданням, що перед ними поставлені. В цій галузі потрібно:

а) негайно переглянути склад керівників клубів та змінити непрацездатних; терміново провести підготовку та перепідготовку клубних нацменівських робітників (міжрайонову або обласну);

б) профрадам терміново розв’язати справу підсилення матеріальної бази нацменівських клубів шляхом максимальної мобілізації коштів тих підприємств, робітників яких обслуговують клуби,

в) відповідними профрадами перевірити роботу міжспілкових нацменівських клубів та наслідки перевірки розглянути на президії;

г) запропонувати всім профрадам забезпечити участь всіх клубів в конкурсі по обслуговуванню поляків, що його провадить «Трибуна Радзецька».

6. Відзначаючи важливість використання радіо в галузі політ-виховної та виробничо-технічної пропаганди серед робітників нацменшостей, запропонувати всім ФЗМК посилити свою увагу щодо організації спеціальної роботи нацменівською мовою по радіо, використовуючи нацменівське радіопересилання Київської та Харківських радіостанцій, організовуючи для цього робітників-нацменів навколо гучномовців під час таких пересилань, поширити мережу радіотрансляційних вузлів при підприємствах з компактними масами нацменшостей.

7. Просити Президію ВУРПС поставити питання перед Україн-фільмом щодо збільшення випуску картин з нацмен івськими напи. сами та щодо покращання якості картин, що надсилаються до прикордонних районів.

8. Відзначаючи зростання кадрів письменників з нацменшостей, нарада водночас ставить завдання перед всіма профорганізаціями максимально підсилити свою роботу в галузі сприяння розвиткові та подальшому зростанню кадрів письменників нацменшостей шляхом організації літгуртків з нацменів та допомоги найбільш талановитим нацменівським робітникам, сприяючи їх творчій роботі. Організувати ознайомлення нацменшостей з письменниками нацменами, шляхом надсилання бригад письменників, запрошення нацментеатрів тощо.

9. Велика увага має бути звернена на поширення та якісне поліпшення фізкультвиховної роботи серед нацменшин та їх військо-візації, що в умовах прикордоння має особливо велике значення; ця робота має. охопити більшість нацменів.

10. В сучасних умовах великого значення набирає також і робота в галузі розгортання самодіяльного мистецтва серед нацменшостей; нарада вважає за потрібне поставити перед всіма профорганізаціями вимогу звернути найбільшу увагу на організацію нових гуртків самодіяльного мистецтва (хор, музика) та підсилен-‘І ня роботи вже існуючих, підкоряючи їх діяльність черговим завданням соціалістичного будівництва та борючись, водночас, за ідеологічну чистоту змісту роботи цих гуртків.

11. Нарада підкреслює виключну важливість переведення в прикордонних районах антирелігійної роботи серед нацменшостей і особливо серед жінок з нацменшостей шляхом утворення антире-, лігійних гуртків, втягуючи нацменшості в спілку войовничих безвірників та активізуючи роботу безвірників в галузі боротьби проти клерикалів, менонітів та інших релігійних сект і організацій, даючи нещадну відсіч кожному щонайменшому прояву виступа»! релігійників проти міроприємств Радвлади та Компартії.

12. В умовах прикордоння велике значення має і робота по інтернаціональному вихованню трудящих нацменшостей, що ма підготувати з них класово-свідомих, вихованих в дусі пролетарського інтернаціоналізму робітників, що були б готові кожну хвилину виступити на захист завоювань Жовтня, досягнень соцбудівництва.

13. Нацменнарада вважає, що подальші успіхи в галузі роботи серед нацменшостей можливі лише при умові подальшого підсилення боротьби проти правого ухилу, як головної небезпеки, та «лівого» опортунізму при умові нещадної боротьби проти великодержавного шовінізму та місцевого націоналізму, при умові мобілізації широких мас робітників на активну участь в здійсненні національної політики партії розгортання інтернаціонального виховання.

ЦДАВО України— Ф. 2605—€п. 4—Спр.

192— Ар. 195—198. Оригінал.

83. 3 інформації Дніпропетровської обласної прокуратури та обласного суду обкому КП(б)У про судовіь репресії у справах, пов’язаних з хлебозаготівельного кампанією в Дніпропетровськой області

6 грудня 1932 р.

а) Репрессии в отношении твердосдатчиков и контрактантов за несдачу хлеба

До 1 ноября было осуждено нарсудами области: твердосдатчиков — 571, контрактантов—652.

С 1 ноября по 5 декабря 1932 р. осуджено:

К лишению -По социальному положению свободы От 3 до 5 лет До 3 лет Всего

Твердосдатчиков: кулаков 120 33 5 158

зажиточных середняков 57 58 16 131

Контрактантов 43 402 422 867

С начала кампании осуждено:

твердосдатчиков — 860,

контрактанов — 1519,

Всего осуждено за несдачу хлеба — 2379 чел.

б) Репрессии за кражу хлеба

С начала уборки урожая до 1 ноября (в том числе и до издания закона от 7 августа) осуждено за кражу хлеба 3973 человека, из них: к расстрелу—112 человек, к лишению свободы от 5 до 10 лет—756 человек, а остальные—к прочим мерам социальной защиты.

С 1 ноября по 5 декабря за кражу хлеба осуждено:

По социальному положению релу 10 лет Д° ^лет Д° ^ лет Всего

Кулаки 56 121 25 2 204

Зажиточные середняки 2 58 13 9 82

Середняки 3 200 137 141 481

Бедняки 1 101 125 248 475

Всего 62 480 300 400 1242

Таким образом, за весь хлебозаготовительный период и с начала уборки урожая до 5 декабря за кражу хлеба осуждено 5215 человек, из них: к расстрелу— 174 человека (приговоры приведены в исполнение в отношении 30 человек).

в) Репрессии в отношении членов правлений и прочих должностных лиц

(Утайка, разбазаривание, хищение, повторный, фиктивный учет, незаконный помол, несдача мерчука и т. п.).

Председатели правлений колхоза 8 30 29 78 55 200

Члены правлений колхоза 6 39 27 100 83 255

Кладовщики 3 20 16 35 27 101

Завхозы 5 13 10 26 28 82

Весовщики 3 91 9 7 29

Счетоводы 3 11 5 12 6 37

Сторожа 2 6 4 7 10 29

Бригадиры 2 18 14 40 56 130

Полеводы 1 9 7 17 18 52

Завкельницами,мельники, приемщики 9 83 — 2 22

Прочие должностные лица (в т. ч. члены колхозов по преступлениям, совершенным совместно с должностными лицами) 17 39 23 26 20 125

Всего 59 202 139 350 312 1062

Таким образом, усматривается, что общее количество осужденных должностных лиц по колхозному сектору составляет 1062 человека, из них 59 человек осуждено к расстрелу.

Облпрокурор КУМПИКЕВИЧ Председатель облсуда РУМЯНЦЕВ Тимчасово виконуючий обов’язки зав. орпнстру ГОРЕНШТЕИН

Цмпропетровський об-ласний державний арх1в (ДнОДА).-Ф. 19—Оп. 1— Спр. 494— Арк. 43

84. Постанова ЦК ВКП(б) та РНК срср «Про хлібозаготівлі на Україні»

19 грудня 1932 р.

1) ЦК ВКП(б) и СНК Союза ССР считают, что без немедленной организации коренного перелом а в хлебозаготовках в Днепропетровской, Одесской и Харьковской областях Украина не в силах выполнить даже тот, дважды сокра щенный план, который явным образом проваливают украинские работники благодаря своему несерьезному отношению к заданиям партии и правительства.

2) ЦК ВКП(б) и СНК Союза ССР поручают тт. Кагановичу и Постышеву немедля выехать на Украину на помощь ЦК КЩб)У и Совнаркому Украины, засесть в решающих областях Украины в качестве особо уполномоченных ЦК ВКП(б) и Совнаркома Союза ССР, разделив труд с Косиором, ЧуОарем и Хатаевичем, и принять все необходимые меры организационного и административного порядка для выполнения плана хлебоз да готовок.

Секретарь ЦК И. СТАЛИН Председатель СНК Союза ССР В. МОЛОТОВ (СКРЯБИН)

Российский центр хранения и изучея новейшей истории (РЦ^ИДНИ).^ф. ]7-Оп. 3-Спр. ^Ц-Арк. 42-42зв.

85. Партія — організатор голоду в Украин!

ЛИСТ ЦК КП(б)У ВС1М СЕКРЕТАРЯМ РАИКОМІВ ГОЛОВАМ РАЙВИКОНКОМІВ„

УПОВНОВАЖЕНИМ ОБКОМІВ ПРО ОБОВ’ЯЗКОВЕ ВИВЕЗЕННЯ ВСІХ НАЯВНИХ КОЛГОСПНИХ ФОНДІВ У ТОМУ ЧИСЛІ I ПОСІВНОГО, В РАХУНОК ВИКОНАННЯ ПЛАНУ ХЛІБОЗАГОТІВЕЛЬ

24 грудня 1932 р.

В связи с отменой постановлен ия ЦК КП(б)У от 18 ноября с. г. о колхозных фондах предлагаем:

1. Во всех колхозах, не выполнивших плана хлебозаготовок, впятидневный срок вывезти все без исключения наличные колхозные фонды, в том числе и семенной, в счет выполнения плана хлебозаготовок.

2. Всех, оказывающих этому делу сопротивление, в том числе и коммунистов, арестовывать и предавать суду.

3. Предупредить всех председателей колхозов, что в случае, ежели по истечении указанного срока будут обнаружены какие-либо невывезенные или скрытые фонды, амбары и т. п., председатели, а также другие виновные в этом должностные лица будут привлечены к судебной ответственности и суворо покараны.

4. Обязать секретарей РПК, председателей РИК и уполномоченных обкома в 24 часа вручить -настоящее постановление председателям колхозов под расписку.

КОСИОР СТРОГАНОВ АЛЕКСЕЕВ

Голод 1932—1933 рок1в на Укрсчн1: очима 1стори-к1в, новою документ1в.— С. 296.

86. Постанова бюро Дніпропетровського обкому КП(б)У про виявлення та покарання осіб, які викидають хліб у колодязі та убиральні

30 грудня 1932 р.

Обязать т. Гришина по линии ГПУ, т. Кумпикевича и т. Румянцева — по линии прокуратуры и суда Каменской ГПК выявить действительных виновников, выбрасывающих хлеб в колодцы и уборные, и приговорить их к высшей мере наказания как за контрреволюционные действия против Советской власти.

ДнОДА— Ф. 19— Оп. 1— Спр. 510— Арк. 8.

87. Постанова Хармвського обкому КП(б)У про посилення хлебозаготовель у занесених на «Чорну дошку» колгоспах облаеті та застосування санкцій за нездачу хліба

14 с1чня 1933 р.

Несмотря на неоднократные указания обкома об усилении темпов хлебозаготовок в колхозах, занесенных на «чорную доску», райпарткомы и уполномоченные обкома до сих пор не обеспечивали выполнение плана по этим колхозам. На 10 января из 25 колхозов, занесенных на «черную доску», только 3 колхоза (Оржицко-го, Новогеоргиевского и Зиньковского районов) выполнили план на 100 %. Остальные продолжают злостно саботировать хлебозаготовки. В особенности это имеет место в колхозах Балаклеевского р-на (46—49%), Кобелякского р-на (33%), Решетиловского р-на (47,5%), что является результатом ослабления внимания к этим колхозам со стороны РПК и уполномоченных обкома, недостаточного применения репрессивных мер к ним.

Обком постановляет:

1. Обязать секретарей РПК и уполномоченных обкома немедленно сломить саботаж хлебозаготовок в колхозах, занесенных на «черную доску», лично выехать в эти колхозы, проверить на месте как применяются к ним все меры, предложенные ЦК и обкомом.

2. За преступную бездеятельность, отсутствие борьбы с кулацким саботажем хлебозаготовок отозвать, как не оправдавших доверия партии, уполномоченного по колхозу им. Молотова — Цы-бульского, уполномоченного по колхозу «Октябрьская революция» Чутовского р-на — Павленко, уполномоченного по колхозу им. Лу-ценко Чутовского р-на — Губского и уполномоченного по колхозу «Коминтерн» Кобелякского р-на — Владимирова, дела о них передать областной КК. <…>

Обязать секретарей РПК и уполномоченных обкома тщательно проверить работу остальных уполномоченных по колхозам, занесенным на «черную доску», сменив тех товарищей, которые не справляются с работой, и сообщить об этом обкому.

3. Обязать секретарей РПК и уполномоченных обкома бросить на помощь в колхозы, занесенные на «черную доску», бригады колхозников-активистов из колхозов, закончивших свои планы; развернуть по всем колхозам массовую работу с тем, чтобы колхозы, окончившие план, потребовали бы от колхозов, занесенных на «черную доску», немедленного выполнения плана, натравив на них всех честных колхозников, выполнивших свои планы.

4. Применить к колхозам, занесенным на «черную доску», директивы обкома о немедленном взыскании денежных и мясных штрафов, о повторном наложении мясных штрафов, об отобрании скота, переданного им в свое время от раскулаченных. Ни в коем случае не ограничиваться полумерами в применении репрессий. Добиваться после применения репрессивных мер обязательного выполнения плана хлебозаготовок.

5. Предупредить все РПК и уполномоченных обкома о том, что и после общего выполнения плана хлебозаготовок по колхозному сектору по всему району — заготовки по колхозам, не выполнившим свои планы, должны продолжать усиленным темпом и что в первую очередь нужно обеспечить окончание плана по колхозам, занесенным на ечерную доску».

Секретарь обкома КП(б)У ТЕРЕХОВ

Полтавський обласний державный арх1в (ПОДА).-Ф. 35—Оп. 1— Спр. 13— Арк. 42.

88. Директивний лист ЦК КП(б)У та Раднаркому УРСР всім обкомам партії та облвиконкомам про неприпустимсіть масових виїздів колгоспнмніків та одноосібників за межі України

23 ачня 1933 р.

Из некоторых районов Украины начались по примеру прошлого года массовые выезды крестьян в Московскую, Западную области, ЦЧО, Беларуссию «за хлебом». Имеют место случаи, когда села покидаются почти всеми единоличниками и частью колхозник ков. Нет никаких сомнений, что подобные массовые выезды организуются врагами Советской власти, эсерами и агентами Польши с целью агитации «через крестьян» в северных районах СССР, против колхозов, против Советской власти. В прошлом году партийные, советские и чекистские органы Украины прозевали эту контрреволюционную затею врагов Советской власти. В этом году повторение этой ошибки не должно быть допущено.

ЦК КП (б) У и СНК УССР предлагают:

1. Немедленно принять в каждом районе решительные меры к недопущению массового выезда единоличников и колхозников, исходя из разосланной по линии ГПУ директивы Балицкого.

2. Проверить работу всякого рода вербовщиков рабочей силы на вывоз за пределы Украины, взять ее под строгий контроль с отстранением от этой работы и изъятием всех подозрительных контрреволюционных элементов.

3. Развернуть широкую разъяснительную работу среди колхозников и единоличников против самовольных выездов с оставлением хозяйства и предостеречь их, что в случае выезда в другие районы они будут там арестовываться.

4. Примите меры к прекращению продажи билетов за пределы Украины крестьянам, не имеющим удостоверений РИК о праве выезда или промышленных и строительных, государственных организаций о том, что они завербованы на те или иные работы за пределы Украины.

Соответствующие указания даны по линии уполномоченного НКПС и транспортного ГПУ.

5. Сообщить не позже 6 часов вечера 24 января коротко фактическое положение с массовым выездом крестьян по вашей области.

Секретарь ЦК КП(б)У М. ХАТАЕВИЧ Председатель Совнаркома УССР В. ЧУБАРЬ

ЦДАГО України— Ф. 1— Оп. 16— Спр. 9— Арк. 115—116.

89. Доповідна записка Київського облвиконкому Раднаркомові УРСР про тяжкий продовольчий стан в облаеті та необидшсть надання допомоги населению у постачанні продовольством

Не шзнше 15 лютого 1933 р.

За перев1реними даними випадки масового недоТдання мають м1сце в 16 районах I за даними райошв (неперевЕреними областю) в 5 районах.

Слщ вщзначити, що ш дан! не дають повного уявлення про розм1ри недоТдання, що е в зазначених районах.

Лише в одному Володарському район! (на Б1лоцерк1вщин1) по-требують термжово! харчово’1 допомоги кшька тисяч дггей I цшком 10 колгоств. У Ылоцермвському район! також потребують термЬ ново’1 допомоги повнютю 15 колгосп1в та калька тисяч дней.

В окремих селах, як видно з довщки, що додаеться, е випадки опухания та смерт! в1д голоду. Так, у с. Саварц! Богуславсько-го р-ну померла з голоду родина з 3 душ. У Медвин; того ж району з голоду померла гр. 1сайко. В Житомир! померло вщ, голоду по-над 20 чолов1к.

За останшй час зареестровано кшька випадюв людоТдства. Так, мали м1сце випадки людоТдства: в Ылоцерк!вському р-н5 у с. Втьшана, в Богуславському р-н1 у с. Мисайл1вка гр. А., 48 ро-к1в, одноос{бниця, середнячка, зар1зала та з’Тла свою 8-р1чну дочку. В Тетпвськоу р-н1, в с. Черепин одноос1бниця гр. Б. зар1зала 1з’їла дочку 10 років. Тепер Б. та друга її дитина при смерті. У с. Скибинцях того ж району родина колгоспника, що складається з 3 дітей, з яких найстарший має 15 років, забила та з’їла чужого хлопчика, а також з’їла частину трупа померлої матері. <…>

Наведеними фактами не вичерпуються всі випадки людоїдства, •що мали місце у Київській обл. за останній час.

Президія обласного виконавчого комітету з метою боротьби з цими явищами 15 лютого ухвалила відповідну постанову.

В усі небезпечні райони відряджено уповноважених обласного виконавчого комітету, які на місці організують дитячі харчові пункти та допомогу колгоспникам і одноосібникам, що голодують. Харчові пункти організовано на 9350 дітей та щоденно видається допомога в розмірі по 200 г хліба 6600 дорослим.

Грошові кошти та харчові фонди мобілізовано з внутрішніх ресурсів Київської обл., але ці фонди абсолютно недостатні для цілковитої (ліквідації) явищ масового недоїдання колгоспників та одноосібників. <…>

Київський обласний виконавчий комітет просить Раду Народних Комісарів подати харчову допомогу області для ліквідації явищ голодування серед робітників дрібних підприємств щомісяця в розмірі 545 т. Для харчування голодаючнх колгоспних родин та одноосібників по тих розмірах, що є зараз, не менше 100 т хліба, 400 т крупи, 60 т цукру, 20 т олії.

Голова Київського обласного виконавчого комітету М ВАСИЛЕНКО Секретар Київського обласного виконавчого комітету А. ГЛИНСЬКИЙ

ЦДАГО України— Ф. 1— Оп. ].— Спр. 2191— Арк. 103—105.

90. Постанова ЦК ВКП(б) про поліпшення постачання хлібом робітників та студентів на Україні

20 березня 1933 р.

1) Начиная с апреля уменьшить на 14 тьіс. т зачет хлеба из гарнцевого сбора в план снабжения Украиньї, доведи до 10 тьіс. т в месяц вместо 24 тне. т в марте.

2) Обязать ЦК КП(б)У дополнительньїй фонд хлеба из цент-рализоианньїх цсточников в количестве 14 тьіс. т в месяц обратить на улучшение снабжения студентов й мелких городов, а также мел-ких предприятий в крупних городах, в первую очередь в г. Києве.

Секретарь ЦК ВКП(б) Й. СТАЛИН

РЦХИДНИ— Ф. 17— Оп. З— Спр. 918— Арк—24.

91. Із постанови Київського обкому КП(б)У про стан підготовки щодо комерційного продажу хліба

З квітня 1933 р.

Про стан підготовки до комерційного продажу хліба

1. Директиву ЦК ВКП(б) з 1 квітня ц. р. в справі комерційного продажу хліба прийняти до неухильного керівництва.

7. У зв’язку з переходом на продаж 1 кіла хліба в одні руки вважати за потрібне збільшити мережу комерційного продажу хліба до 120 крамниць.

Зобов’язати Київський МПК забезпечити закінчення добору торговельної мережі до 5 квітня.

8. Вважати за потрібне в перші дні комерційного хліба продавати більше проти пересічно щоденної кількості хліба, а далі поступово зменшуючи кількість продажу хліба щодня до досягнення пересічної кількості в 18 тис. пудів щоденного продажу.

Випічку хліба розпочати 12 квітня.

Секретар обкому КП(б)У ДЕМЧЕНКО

Київський обласний державний архів (КОДА).— Ф. 5— Оп. 1— Спр. 19— Арк. 121—122.

92. Постанова політбюро ЦК ВКП(б] про посівну кампанію в Україні

5 квітня 1933 р.

а) Дополнительно к раннєє отпущенной семссуде отпустить Украине для колхозов: зернових культур 240 тьіс. пудов й подсол-нуха ЗО тьіс. пудов семенной ссудьі, из них: для Донецкой обпасти 120 тьіс. пудов пшеницьі, для Черниговской «120» овса, для Днепропетровской « ЗО » подсолнуха.

б) Отпуск пшеницьі й овса произвести за счет сокращения на соответствующее количество обменного фонда, установленного по Донецкой й Черниговской областям; отпуск подсолнуха произвести их из ресурсов Заготзерно.

в) Отпуск произвести в качестве беспроцентной семссудьі на условиях возврата долга государству осенью из урожая 1933 года натурой с начислением в покрьітие административньїх й транспортних расходов государства за каждьіе 100 пудов полученной семссудьі 10 пудов зерна.

г) Ввиду наличия значительньїх излишков семян подсолнуха в колхозах Харьковской, Одесской, Черниговской, Винницкой областей обязать ЦК КП(б)У развернуть через «Закупхлеб» закупку имеющегося в колхозах зтих областей излишков подсолнуха.

РЦХИДНИ— Ф. 17. — Оп. З.—Спр. 920—Л. 4.

93. З доповіді Голови Раднаркому УСРР В. Я. Чубаря про підсумки 1933 сільськогосподарського року на об’єднаному пленумі ЦК та ЦКК КП(б]У

18 листопада 1933 р.

Внаслідок упертої більшовицької боротьби підсумки 1933 сільськогосподарського року багато кращі за попередні роки. Дійсно, цього року ми досягли великих успіхів у боротьбі за перетворення всіх колгоспів на більшовицькі. Цього року ми створили міцну базу для того, щоб усіх колгоспників зробити заможними. Ми ще не спромоглися остаточно розв’язати це завдання 1933 року, але ті досягнення, що ми їх вже маємо, е перші кроки, і нашим дальшим завданням є цілковите перетворення в життя цього гасла.

Доказом того, що ми маємо певні досягнення, певні зрушення в сільському господарстві, є ті факти, які ніхто не може заперечувати; ми цього року вперше за ряд років виконали план хлібоздачі дотерміново—до Жовтневих свят. Ми заготовили на цей час понад 220 % в порівнянні зі здачею 1932 року. Наші радгоспи на це число здали хліба майже втричі більше, ніж минулого року, і в два з лишком рази більше, ніж минулого року в цілому. Колгоспи виконали свої зобов’язання перед державою і в той же час забезпечили утворення насіннєвих і фуражних фондів…

…Можна було б навести ще багато фактів, що промовляють за наші успіхи. Але відмічаючи перемоги, яких здобула українська партійна організація в піднесенні сільського господарства цього року, треба зосередити всі сили на ліквідацію тих хиб і недоліків, які зменшують наші темпи на низці дільниць і загрожують нам у боротьбі за цілковите здійснення настанов партії, за цілковите виконання планів і програм соціалістичного сільського господарства. Ці відсталі ділянки не дозволяють нам заспокоїтись на досягнених успіхах, а вимагають від нас дальшої більшовицької настирливості в боротьбі.

Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів.— С. 559. 563.

94. Резолюції Центрального Комітету УНДО про становище на Радянській Україні

24 червня 1933 р.

Центральний Комітет УНДО на окремому свому засіданні дня 24 червня ц. р., присвяченому теперішньому положенню на Великій Україні, прийняв однодушне такі постанови:

Московська большевицька влада в 1920 р. здавила збройне визвольні змагання українського народу й прилучила силою великі українські території по обох боках Дніпра до совітської держави. Український народ не понехав боротьби за своє відрубне існування, а веде її постійно як у межах Української Соціялістичної Радянської Республіки, так і поза ними з московськими большевика-ми за здійснення найвищого права нації.

Щоби зломити спротив українського народу, большевицька влада вживає нелюдських засобів. Вона:

1) Під культурним оглядом затирає штучно національний характер українського письменства й науки, нагинаючи їх терором до потреб комуністичного московського інтернаціоналізму.

2) Під політичним оглядом московські комуністи щораз завзятіше гнетуть український народ, а саме вязнять, засилають на примусові роботи й винищують фізично свідомих та ідейних під національним оглядом селян, робітників та інтелігентів.

3) Під господарським оглядом московські комуністи ведуть на Україні політику повного визиску. В ділянці промислу експльоату-ють усі підземні скарби не для потреб України, а в сільськогосподарській ділянці довели колективізацією до занархізування хліборобства та повели неперебірливу в засобах і наскрізь грабункову політику, яка спричинює в тій найбагатшій і найплодовитішій країні Східньої Европи постійний голод і невидану в світі нужду в українському селі. Така господарська політика комуністів довела до того, що маси українського населення вигибають із голоду.

Центральний Комітет Українського Національно-Демократич-ного Об’єднання якнайгостріше осуджує цю грабіжницьку, обраховану на фізичне й моральне винищування українського народу політику комуністів на Україні й закликає все українське громадянство по цей бік ризької границі протиставитися місцевим агентурам московського комунізму, який є найзавзятішим ворогом самого існування української нації.

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 852—353.

95. Український греко-католицький єпископат Галицької церковної провінції в справі подій на Великій Україні до всіх людей доброї волі

Україна в передсмертних судорогах! Населення вимирає голодовок» смертю. Побудована на несправедливості, обмані, безбожництві, деправації — людоїдна система державного капіталізму довела багатий недавно край до повної руїни. Перед трьома роками Керманич Католицької Церкви св. Отець папа Пій XI енергійно протестував проти всього, що в большевизмі противне христіян-ству, Богові та людській природі, перестерігаючи перед страшними наслідками таких злочинів, і цілий католицький світ, а з ним і ми долучилися до того протесту. Нині бачимо наслідки поступовання, большевиків: положення з кожним днем стає там страшніше.

На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається у жилах. Безсильні подати яку-небудь матеріяльну допомогу конаючим братам, взиваємо наших вірних, щоби молитвами, постами, всена-родньою жалобою, жертвами і всіми можливими добрими ділами христіянського життя випрошували з неба помочі, коли на землі нема ніякої надії на людську поміч.

А перед цілим світом знову протестуємо проти переслідування; малих, убогих, слабих і невинних, а гнобителів обвинувачуємо перед Судом Всевишнього.

Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, взиває пімсти до неба, а голос голодних женців дійшов до Господа Саваота.

Усіх христіян цілого світу, усіх віруючих у Бога, а особливо всіх робітників, селян, передовсім усіх наших земляків, просимо, прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюднитп його в якнайдальші країни світу.

Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світові; може дійде він і до убогих хатин, конаючих із голоду селян.

Нехай перед страшною смертю серед лютих страждань голоду буде для них хоч малою потіхою гадка, що їх брати знали про їх страшну долю, над ними боліли, терпіли та за них молилися.

А Ви, страждаючі, голодуючі і конаючі Браття, призивайте Милостивого Бога і Спаса Нашого Ісуса Христа; люті терпіте муки —-приймаєте їх за гріхи свої, за гріхи цілого народу і кажіть з Ісу-сом Христом: «Нехай буде воля Твоя, Отче Небесний!»— Принята для Божої волі смерть, це свята жертва, що з жертвою Ісуса Христа злучена, принесе Вам Небесне Царство, а цілому народові спа-сення.

Дано у Львові, в день св. Ольги, дня 24. VII. 1933. Андрей Шептицький, Митрополит-Григорій Хомишин, станиславівський Єпископ. Йосафат Коциловський,перемиський Єп. Никита Будка, патарський Єпископ. Григорій Лакота, перемиський Єп.-Помічник. Іван Бучко, львівський Єп.-Помічник. Іван Лятишевський, станиславівський Єпископ-Помічник.

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 353—354.

96. Відозва українських соціялістичних партій до соціялістичних організацій усіх країн

Вересень 1933 р.

Шановні товариші! Останні факти масового голоду, а зокрема два трагічні самогубства на Радянській Україні, мусіли звернути на себе Вашу увагу. Поповнили самогубство найбільший пролетарський письменник Радянської України Микола Хвильовий і чільний представник уряду Радянської України, заступник голови народніх комісарів, комісар народньої освіти—Микола Скрипник.

Підписані соціялістичні організації вважають за свій обовязок подати до Вашого відома сучасні обставини на Україні та зясува-ти причини тих страшних випадків самогубства.

З кінцем 1919 року російська комуністична влада насильно завоювала Україну. При помочі кривавого терору знищила вона Українську Народню Республіку, знищила всі революційні здобутки визвольного українського руку, розгромила -всі політичні, економічні й професійні організації українського працюючого люду. а саму українську трудову клясу скувала залізною диктатурою комісарів російської комуністичної партії.

Щоби закрити свою дійсну ціль, свої імперіялістичні наміри, для баламучення громадянської опінії, проголошено Україну само» стійною пролетарською державою. Московський центр деякими посуненнями створив ілюзію, що ця держава існує. В дійсності Україна стала кольонією Росії, українські землі стали тереяом усяких експериментів радянської влади для випробування ріжних проектів «нового соціялістичного будівництва», котрі з соціяліз-мом не мали і не мають нічого спільного.

І ось по 14 роках тієї диктатури робітники й селяни України масово гинуть з голоду на своїй такій родючій землі. І ось дійшли до нас знову неймовірні просто вісті про жахливі випадки людоїдства з голоду. І ось удруге Україна переживає таку саму катастрофу голоду, що й у 1921—22 р. Це все діється на Україні в 1933 році, по 14 роках «радянської» влади, котра голосила щастя, добробут і нове життя для працюючих мас.

Стверджуємо, що одинокою й очевидною причиною голоду ва Радянській Україні є безоглядний економічний визиск українського народу большевицькою диктатурою, яка вважає Україну за свою кольонію. Рік-річно вивозить вона міліони тон збіжжя або ДО центральної Росії, для прохарчування важніших робітничих осередків, армії й чрезвичайки, або вивозить по демпінгових цінах за кордон для роздобуття валюти. Комуністична влада затаює факт голоду на Україні, а робить це не лише тому, що цього вимагає престіж диктатури, але щоби й на будуче експльоатувати ваго-лоджену, колєктивізаційними експериментами знищену країну.

А в парі з цим ми є свідками нечуваного політичного терору. Навіть ілюзорична самостійність України сьогодні не існує. Деякі українські комісаріяти покасовано, свідомих українців-комуністів заступається російськими комуністами, українську культуру й науку піддано під строгий поліційний режим. Очевидно, що цього роду колоніяльний визиск і централістично-політичний терор над трудовим населенням України викликує велике невдоволення й спроби опору, але ті спроби большевицька влада здавлює насилЬ-но, виселюючи цілі місцевості на Сибір або до концентраційний таборів на Соловках над Крижаним Океаном.

Ця політика большевицької Москви мусіла врешті викликати невдоволення навіть серед провідних комуністичних діячів української національности. Але й їх не пощадив терор московської диктатури. Прийшли масові арешти, висилки, а навіть розстріли» Арештовано бувшого народнього комісара Шумського, розстріляно Конара й інших.

У цій атмосфері, оялюгавлений, збезчещений, для більшого ефекту по провокаторськи заплямований тавром фашиста й шпіо-на, покінчив самогубством заступник голови народніх комісарів, комісар освіти М. Скрипник. Згинув на знак протесту проти потоптання теперішньою сталінівською бюрократією всіх тих засад, на яких спиралася конституція радянського Союзу, проти імперіяліс-тичного походу Москви на Україну. Ця сама протиукраїнська політика загнала в могилу найбільшого пролетарського письменника України М. Хвильового.

Україна переживає важкі хвилини. У цвинтарище перемінилася ця найбільше плодюча країна Европи й звідти долітають до нас плач і стогін визискуваних і катованих. В большевицьких вязни-цях томляться тисячі українських соціялістів. У цю важку хвилину український народ, народ робітників і селян, не може ждати ні від кого помочі, як лише від соціялістичних партій усіх народів та від противників всякого поневолення й визиску.

Ми, українські соціялісти, протестуємо перед цілим культурним світом проти варварського винищування українського трудового народу большевицькою диктатурою, проти топтання тих прав, які цей трудовий народ шляхом довгої революційної боротьби собі виборов, протестуємо проти розстрілів, протестуємо проти арешто-вань і знущань, жадаємо негайної амнестії для політичних вязнів і взиваємо Вас, Товариші, щоби й Ви прилучилися до нашого протесту.

Товариші! Протестуйте проти вивозу харчевих продуктів з Радянської України, якої населення голодує!

Пятнуйте політику винищування голодом і терором українського населення, яку пляново проводить на Радянській Україні Російська Комуністична Партія.

Хай живе воля! Хай живе вільне право на самоозначення всіх поневолених народів! Хай живе соціялізм! Львів, в серпні 1933 р.

За Закордонну Делегацію Української Соціял-Демократичної Робітничої Партії: Ісаак Мазепа, Панас Феденко.

За Українську Соціял-Демократичну Партію: Лев Ганкевич, Іван Квасниця.

За Українську Соціялістично-Радикальну Партію: Іван Макух, Матвій Стахів.

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2.—С. 354—356.

99. Довідка наркомату освіти Україии про національні школи в Украні

Береаень 1938 р.

Секретарям ЦК КП(б)У

тов. Хрущеву Н. С. тов. Бурмистенко М. А.

О национальных школах Украины

1. На Украине имеется 21656 школ, в которых обучается 5 143 783 учащихся. Преподавание в школах ведется на 21 языках. Так, например, с украинским языком преподавания имеется 18 101 школа,

русским—1550 школ,

еврейским—312,

молдавским— 163,

узбекским — 19,

белорусским — 9,

болгарским – 54,

польским — 50,

немецким — 512,

чешским — 14,

греко-элинским — 12,

греко-татарским — 8,

татарским — 5,

армянским — 4,

туркменским —2,

киргизским — 1,

шведским — 1,

казахским — 1.

Кроме этого, имеется 838 школ (так называемые смешанные школы), преподавание в которых ведется на нескольких языках — «украинско-еврейско-немецком, немецко-полъско-русском, украинско-русско-болгарском» и т. д.

2. Во многих случаях под видом национальных школ враги народа —.троцкисты, бухаринцы и буржуазные националисты, орудовавшие в Наркомпросе Украины, искусственно насаждали особые немецкие, польские, шведские, чешские, болгарские и др. школы, превращая их в очаги для проведения контрреволюционной работы и буржуазно-националистического, антисоветского влияния на детей.

На Украине создано 1530 особых национальных—немецких, польских, чешских, шведских, болгарских и др. школ, которые наиболее оказались засорены врагами.

3. Большинство школ с польским, немецким, болгарским и др. языками преподавания не имеют достаточных контингентов детей. Так, например, в Киевской чешской школе имеется 3 класса и в них — 19 учащихся. В неполной средней польской школе Хмелев-ского района к началу этого учебного года в 5, 6 и 7 классах осталось всего по 3 учащихся.

Главной причиной такого положения является то, что многие национальные школы насаждались искусственно, дети, учащиеся в них, совершенно не знают языка, на котором ведется преподавание. Например, в 24-й Киевской немецкой средней школе обучается 49 детей, таких, у которых мать и отец по национальности немцы;

65 учеников, у которых лишь отец или мать по национальности немцы, остальные, то есть половина детей, по национальности русские, украинцы, евреи или других национальностей, никто из них не разговаривает и совершенно не знает немецкого языка.

4. Обнаружено много случаев принуждения украинского и русского населения посылать своих детей в польские, чешские и другие национальные школы.

Так, например, в Гнивани, Варе, Хмельнике Винницкой обл. искусственно были созданы польские школы, куда принуждали украинское население (на том основании, что они католики) посылать своих детей, не считаясь с тем, что дети и их родители польського языка не знали, детей настаивали обучать в украинских и русских школах.

5. Национальные школы не обеспечены учителями, учебниками, программами и наглядными пособиями, в результате чего дети этих школ не приобретают достаточных знаний основ науки и не вполне подготовляются для поступления в средние и высшие учебные заведения.

Количество классов и детей в национальных польских, чешских, шведских и др. школах с каждым годом уменьшается, потому что в ряде школ фактически не было набора в первые классы, а из старших классов дети переходят в русские и украинские школы.

6. На Украине имеется один немецкий педагогический институт, два национальных отдела (польский, болгарский) при Киевском и Одесском украинском институтах, 13 национальных техникумов и педучилищ, которые засорены враждебными элементами, не укомплектованы квалифицированными педагогическими кадрами.

В связи с этим прошу вопрос о реорганизации особых национальных школ рассмотреть на ближайшем заседании ЦК КП(б)У.

Крім зазначених шкіл, у яких навчання ведеться одною мовою, на Україні є цілий ряд так званих «мішаних» шкіл, де навчання в окремих класах ведеться різними мовами, а саме:

Із загальної кількості 21 656 шкіл особих національних шкіл— 1530 і учнів в них — 423 108.

ЦДАГО України.—Ф. І.—Оп. б.—Спр. 476.—Арк. 17—25.

100. Постанова ЦК КП(б)У про реорганізацію національних шкіл в Україні

10 квітня. 1938 р.

Перевіркою встановлено, що вороги народу — троцькістн, буха-рінці й буржуазні націоналісти, які орудували в НКО УРСР, насаджували особі національні німецькі, польські, чеські, швецькі, грецькі й інші школи, перетворюючи їх в очаги буржуазно-націо-‘ налістичного, антирадянського впливу на дітей.

Практика насадження національних шкіл завдавала величезну шкоду справі правильного навчання і виховання, відгороджувала дітей від радянського життя, позбавляла їх можливості приобщатись до радянської культури і науки, не давала можливості надалі набувати освіту в технікумах, вищих учбових закладах.

Виходячи з рішення ЦК ВКП(б), Політбюро ЦК КП(б)У визнає недоцільним і шкідливим дальніше існування особнх національних шкіл, особих національних відділів та класів при звичайних радянських школах і постановляє:

1. Реорганізувати особі національні німецькі, польські, чеські, швецькі й інші школи і технікуми в радянські школи звичайного типу, а також ліквідувати особі національні відділи, відділення і класи при звичайних школах, технікумах і вузах.

2. Реорганізувати Одеський німецький педагогічний інститут в інститут іноземних мов.

3. Учнів особих національних початкових, неповних середніх шкіл, особих національних технікумів і педшкіл, особих національних відділів при них розмістити в сусідніх радянських школах, технікумах і педшколах звичайного типу, забезпечивши їх педагогічними кадрами, підручниками та навчальними приладдями.

4. Якщо в найближчих, сусідніх учбових закладах розмістити учнів не можна, необхідно особі національні школи, технікуми, педшколи, особі відділи, відділення і класи при них реорганізувати шляхом переводу їх на учбові плани і програми радянських шкіл, технікумів, педшкіл звичайного типу з викладанням на українській або російській мові, запровадивши з осени 1938 р. прийом в ці учбові заклади дітей і інших національностей.

5. Приміщення, які звільняються від реорганізованих особих національних учбових закладів, обов’язково використати для відкриття нових шкіл, технікумів, педшкіл та поліпшення умов роботи існуючих шкіл, технікумів, як то ліквідація двох-, трьохзмінності, розукрупнення їх, тощо.

6. Зобов’язати Наркомосвіту УРСР, Наркомздоров’я, Нарком-зем, Наркомліс, Наркоммісцевпром УРСР до 1 травня 1938 р. провести всю підготовчу роботу, затвердити строки і порядок реорганізації кожної радянської школи, технікума, педшколи, Одеського німецького педінституту, болгарського відділення при Одеському українському педінституті, польського відділення при Київському педінституті, особих національних відділів, відділень та класів в школах, технікумах і педшколах, закінчивши всю роботу до 1 серпня 1938 р.

7. Зобов’язати перших секретарів обкомів КП(б)У і Нарком-освіту УРСР до 1 травня 1938 р. представити на затвердження ЦК КП(б)У план реорганізації кожної особої національної школи, технікуму, педшколи, відділень і клаісв при них.

Всю роботу по реорганізації особих національних учбових закладів секретарям обкомів КП(б)У взяти під особистий контроль і керівництво.

ЦДАГО України— Ф. 1— Оп. 6— Спр. 463— Арк. 2—4.

101. З Постанови Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У «Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України»

20 квітня 1938 р.

…Виходячи з рішення Ради Народних Комісарів Союзу РСР і Центрального Комітету ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей». Рада Народних Комісарів УРСР і Центральний Комітет КП(б)У постановляють:

1. З 1 вересня 1938 р. ввести викладання російської мови як предмет вивчення по всіх неросійських школах України.

2. Вивчення російської мови почати по всіх початкових школах з II класу, а по всіх неповних середніх школах—з III класу.

3. Встановити такий обсяг знань російської мови для учнів початкових, неповних середніх і середніх неросійських шкіл:

а) учні, що закінчують початкову школу (4 класи), повинні одержувати такий запас російських слів, який дозволяв би їм зрозуміти просту розмовну мову, вільно розповідати російською мовою про знайомі їм явища оточуючого життя, володіти елементарними навичками читання і письма російською мовою;

б) учні, що закінчують неповну середню школу (7 класів), повинні вміти вільно і правильно висловлювати свої думки російською мовою як усно, так і на письмі, мати навички самостійного користування книжкою, яка відповідає їх віку, знати основи російської граматики і синтаксису і на деяких прикладах бути обізнаними з російською літературою;

в) учні, що закінчують середню школу (10 класів), повинні знати основні закони і правила російської мови, уміти вільно читати, тобто розуміти художню і наукову літературу, усно і на письмі викладати зміст прочитаного і свої думки правильною російською мовою. <…>

До 10 травня 1938 р. переглянути програми з російської мови неросійських шкіл України, звернувши увагу на недопустимість перевантаження їх навчальним матеріалом.

Передбачити в програмах з російської мови для V—VII класів вивчення,в порядку літературного читання, кращих зразків художньої російської літератури з тим, щоб починаючи з VIII класу приступити до вивчення систематичного курсу російської літератури, ^виділивши для цієї мети з загальної кількості годин, відведених на російську мову в VIII, IX, Х класах, по 2 год. на тиждень.

6; Для забезпечення належного вивчення російської мови в неросійських школах запропонувати Народному комісаріату освіти До початку 1938/39 навчального року:

а) видати буквар, книжки для читання, підручники з граматики, урахувавши при цьому особливості вивчення російської мови в школах з неросійською мовою викладання;

б) видати необхідну методичну літературу, наочні приладдя (орфографічні таблиці, картини по розвитку мови), видати серію дитячої художньої літератури російською мовою для класного і позакласного читання учнями.

Доручити Академії наук УРСР до 1 грудня 1938 р. видати масовим тиражем російсько-український словник. <…>

8. Ввести викладання російської мови як предмета вивчення в бібліотечних, політосвітніх школах і школах освіти дорослих. <…>

10. Встановити, як правило, що викладання російської мови в початкових школах повинно провадитися учителями, які володіють рідною мовою учнів.

11. Запропонувати Народному комісаріатові освіти УРСР з осені 1938 р. при вчительських, педагогічних інститутах і університетах організувати аспірантуру для підготовки кадрів наукових працівників в галузі російської мови; в учительських інститутах — Київському, Полтавському, Ворошиловградському, Одеському, Запорізькому, Лубенському, Вінницькому, Харківському і Чернігівському організувати дворічні відділи з російської мови; в педагогічних інститутах — Київському, Харківському, Сталінському, Полтавському, Ворошиловградському, Одеському, Запорізькому, Ніжинському і Тираспільському організувати чотирирічні відділи російської мови, а при університетах — Київському, Харківському, Одеському і Дніпропетровському — трирічні відділи російської мови і літератури. <…>

Культурне будівництво в Українській РСР. 1928— чепвень 1941 р— С. 262— 265.

102. З резолюції XIV з’їзду КП(б)У на звіт Центрального Комітету КП(б]У

18 червня 1938 р.

17. З’їзд відмічає, що, незважаючи на шкідництво ворогів народу — троцькістів, бухарінців і буржуазних націоналістів на різних ділянках культурного будівництва, більшовики України під керівництвом ЦК ВКП(б) і особисто товариша Сталіна прийшли до свого XIV з’їзду з величезними успіхами на фронті національно-культурного будівництва. За роки Радянської влади Радянська Україна перетворилася в республіку високої соціалістичної культури. За час існування Радянської влади на Україні збудовано 5653 нових школи. У 21 656 школах навчається понад 5 млн дітей. У 117 вузах навчається 110 тис. студентів. Науково-дослідні інститути, театри, кіно, радіо, література, преса, образотворче мистецтво,—все це набуло велетенського розмаху завдяки неустанній допомозі більшовицької партії і демонструє собою торжество ленінсько-сталінської національної політики.

18. З’їзд нагадує всім парторганізаціям України, що наслідки шкідництва, яке провадилося ворогами на фронті культури, далеко ще не ліквідовані, що буржуазно-націоналістичне і троцькіст-сько-бухарінське фашистське охвістя, яке окопалося на різних ділянках культурного фронту, повністю ще не викорчоване. Тут вимагається особливо загострена пильність більшовиків Україні.. На цій ділянці соціалістичного будівництва треба ще багато попрацювати.

19. XIV з’їзд КП(б)У з особливою силою підкреслює необхідність ліквідувати наслідки ворожого шкідництва у викладанні російської мови в неповних середніх і середніх школах, а також у вузах. Буржуазні націоналісти, троцькісти і бухарінці ішли на всю гидоту і підлість, щоб вигнати велику російську мову з наших шкіл і вузів. Зусилля троцькістів, бухарінців і буржуазних націоналістів були спрямовані на відрив українського народу від братерської дружби з великим російським народом, на відрив Радянської України від Союзу Радянських Соціалістичних Республік і відновлення капіталістичного рабства.

20. З’їзд закликає більшовиків України посилити увагу культурному фронту: роботі шкіл, вузів, науково-дослідних і інших культурних закладів. З’їзд зобов’язує більшовиків України провадити нещадну боротьбу з ворогами народу, щоб повністю і до кінця виявити, викрити і знищити всі ворожі гнізда, ворожу агентуру, яка провадить підривну шкідницьку роботу на ідеологічному фронті. З’їзд зобов’язує парторганізації подати органам народної освіти всебічну допомогу в доборі перевірених, відданих партії і Радянській владі кадрів учительства.

Резолюція XIV з’їзду КП(б)У на звіт Центрального Комітету КП(б)У.—К: 1938— С. 13—14.

103. Постанова ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію національних районів 1 сільрад

5 березня 1939 р.

На основании решения ЦК ВКП(б) от 16.11.1939 г.:

1. Ликвидировать искусственно созданные следующие районы:

Коларовский, Люксембургский, Молочанский и Ротфронтовский — Запорожской обл.; р-н им. Фрица Геккерта—Николаевской обл.;

Благоевский, Зельцский, Карл-Либкнехтовский и Спартаковский р-ны — Одесской обл.; Старо-Каранский р-н — Сталинской обл., распределив входящие в состав этих районов сельсоветы по другим районам (Приложение  1).

2. Создать следующие новые районы:

а) Веселиновский р-н Одесской обл., с центром в с. Веселино-во, включив в его состав часть сельсоветов ликвидируемого Карл-Либкнехтовского р-на и часть сельсоветов Вознесенского р-н& (Приложение  2);

б) Овидиопольский р-н Одесской обл., с центром в с. Овидио-поль, включив в его состав часть сельсоветов ликвидируемого Спартаковского р-на и часть сельсоветов Одесского пригородного р-на (Приложение  2);

в) Приморский р-н Запорожской обл., с центром в с. Ногайск, включив в его состав часть сельсоветов ликвидируемого Кола-ровского р-на и часть сельсоветов Бердянского р-на (Приложение  2).

3. Преобразовать национальный Больше-Янисольский р-н Сталинской обл. в обычный район.

ЗДОБУТКИ 1 ВТРАТИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

У РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД

Етнічний склад міст і сіл на початку 20-х років

Таблиця

		Українці	Росіяни	Жиди	Поляки
Велика Україна (1920 р.)	У містах	8,8%	54,0 %	66,2%	26,0 %
	У селах	91,2%	46,0 %	33,8 %	74,0%
Галичина (1921 р.)	У містах	6.7 %	—	75.8%	28.7 %
	У селах	93,3%	—	24,2%	71.3 %

Таблиця

	Українці	Росіяни	Поляки	Жиди	Мадяра	Чехи
На Кубані (1923 р.)	32,2%	49,9%	—	0,9%	—	—
Рад. Україна (1923 р.)	43,1%	26,7%	1,8%	25,7%	—	—
Пол. Волинь (1921 р.)	24,8%	3,0%	12,0%	59,2%	0,6%
Галичина (1921 р.)	23,5%	—	37,2%	38,7%	—	—
Підкарпаття (1921 р.)	18% (приблизно)	—	—	35,0%	37,0%	10,0%

“Процентну кількість жителів міст і сіл подано у співвідношенні до загальної кількості жителів кожної з національностей (Ред.)

Шаповал М. Засади української національної програми. — Прага, 1927. ~С. 14, 16.

Основи державного устрою галицької Республіки

Проект “Основ державного устрою Галицької Республіки” був вироблений урядом ЗУНР і запропонований Найвищій Раді і Лізі Націй ЗО квітня 1921 р.

1. Державна суверенність

Артикул 1

Галицька Республіка е независимою і суверенною державою. Права суверенності у сій державі належать до загалу її горожан.

II. Державна територія

Артикул 2

Державна територія Галицької Республіки покривається від сходу, півночі і полудня з границями бувшого австрійського краю Галичини та простягається на захід, українською етнографічною областю аж до Перемишля (включно), так що від Перемишля аж по Сянік творить ріка Сян західну границю та лупківська залізниця разом з сумежною Лемківщиною остає на території Галицької Республіки.

До державної території Галицької Республіки увійдуть також ті етнографічні українські области давньої австро-угорської монархії, котрі їй приділять великі держави антанти.

III. Державні народності

Артикул З

В Галицькій Республіці узнається отсі три головні народності: українська, далі польська і жидівська. Вони користуються рівними правами на области публічного життя. ГЇрочі народності в державі творять національні меншості, та їх права і охорону запоручує конституція.

<…>

IX. Національні права

Артикул 22

Школи народні і середні мають бути зорганізовані в міру потреби, з окрема для всіх трьох головних народностей та наука в сих школах мається подавати у матірній мові учеників, що по-бирають науку в тих школах.

Горожане національних меншостей можуть учитися у всіх школах після вільного вибору. По можности належить в міру потреби також і для національних меншостей устроїти середні школи.

Устрій університетів та інших вищих наукових заведень, для всіх доступних, уладжують осібні закони.

Артикул 23

Внутрішньою мовою урядовою всіх державних урядів Галицької Республіки є мова українська.

Зовнішними мовами урядовими в Галицькій Республіці, в уст-них і письменних зносинах, є мови: українська, далі польська і жидівська. Горожане держави, корпорації інституції одержують від властей і урядів на внесені письма відповіді в одній із згаданих мов залежно від сего, в якій мові внесено письмо.

Уступом першим цего артикулу не нарушуються права автономних властей установляти для себе іншу внутрішню мову урядову, то значить польську або жидівську.

Артикул 24

Урядові розправи і списування протоколів маються вести в одній із згаданих мов, після народності особи, що бере участь в розправі.

Артикул 25

Закони, урядові розпорядження і урядові прилюдні оповіщення мають бути виготовлені в згаданих трьох мовах.

Артикул 26

Мови національних меншостей мають бути узгляднені по змозі і в міру дійсної потреби.

Артикул 27

Іменовання членів державної міністерії докопується на підставі національного ключа, то значить у відношенню числа населення народностей до загального числа населення держави.

Артикул 28

Також при обсаджуванню всяких инших урядових місць, належить узгляднювати національне відношення населення держави.

Артикул 29

Урядниками і службовиками у Галицькій Р.еспублиці можуть бути іменовані лиш горожане держави, що володіють що найменше двома мовами національностей держави.

Всі урядовці і службовики держави складають присягу на вірність Галицькій Республиці і на совісне виконування обов’язків, вложених на них державними законами.

<…>

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті.— Мюнхен, 1983.— Т. 2— С. 7—12.

Декрет Всероссийского Центрального

“Йгеполнительного Комитета

и Совета Народных Комиссаров РСФСР

об Автономной Крымской Социалистической Советской

Республике

18 октября 1921 г.

Всероссийский Центральный исполнительный Комитет и Совет Народных Комиссаров постановляют:

1. Образовать Автономную Крымскую Социалистическую Советскую Республику как часть РСФСР в границах Крымского полуострова из существующих округов: Джанкойского, Евпаторийского, Керченского, Севастопольского, Феодосийского и Ялтинского.

Примечание. Для разрешения вопросов о северных границах Крыма образовать Комиссию в составе представителей Народного Комиссариата Внутренних дел РСФСР, Украинской Социалистической Советской Республики, Крымской Социалистической Советской Республики и Народного комиссариата по Делам Национальностей, решение которой утверждается Всероссийским Центральным Исполнительным Комитетом.

2. Аппарат государственной власти Автономной Крымской Социалистической Советской Республики складывается согласно Конституции РСФСР из местных Советов, Центрального Исполнительного Комитета и Совета народных Комиссаров Крымской Социалистической Советской Республики.

3. Для управления делами Автономной Крымской Социалиста ческой Советской Республики учреждаются Народные Комиссариаты:

1) Внутренних дел, 2) Юстиции, 3) Просвещения, 4) Здравоохранения, 5) Социального Обеспечения, 6) Земледелия, 7) Продовольствия, 8) Финансов, 9) Труда, 10) Совета Народного Хозяйства, 11) Рабоче-Крестьянской Инспекции, 12) Народной Связи и Управления Коммунального Хозяйства и Статистики.

4.а) Для управления Военными Делами Крымской Социалистической Советской Республики создается Крымский Военный Комиссариат при Совете Народных Комиссаров Крымской Социалистической Советской Республики, подчиненный ближайшему Военному Округу.

Примечание. Управление Военно-Морскими делами остается в ведении Центральных Органов РСФСР.

б) Для ведения борьбы с контрреволюцией создается при Совете Народных Комиссаров Крымской Социалистической Советской Республики Крымская Чрезвычайная Комиссия, подчиненная непосредственно Всероссийской Чрезвычайной Комиссии, причем ее Коллегия формируется Крымским Советом Народных Комиссаров и утверждается Всероссийской Чрезвычайной комиссией.

в) Иностранные дела и Внешняя Торговля остаются всецело в ведении Народных Комиссариатов РСФСР, которые создают соответствующие представительства при Совете Народных Комиссаров Крымской Социалистической Советской Республики.

г) Управление Путями сообщения в пределах Крымской Социалистической Советской Республики остается всецело в ведении Народного Комиссариата Путей Сообщения РСФСР, причем для управления Путями Сообщений на территории Крыма учреждается Уполномоченный Народного Комиссариата Путей Сообщения при Совете Народных Комиссаров Крымской Социалистической Советской Республики, действующий под руководством данного Округа Путей Сообщения в соответствии с интересами Автономной Крымской Социалистической Советской Республики в пределах общего плана и порядка использования Путей Сообщения РСФСР.

д) Центральное управление Курортами Крыма остается непосредственно в подчинении Народного Комиссариата Здравоохранения РСФСР, причем коллегия Ц. У. К. формируется по соглашению Народного Комиссариата Здравоохранения РСФСР и Совета Народных Комиссаров Крымской Социалистической Советской Республики.

Примечание. Начморвед, Председатель Коллегии Ц. У. К., представители Народного Комиссариата Иностранных дел, Народного Комиссариата Внешней Торговли, Уполномоченный Народного Комиссариата Путей Сообщения РСФСР, Заведующий Коммунальным Хозяйством и Председатель Статистического Управления входят в Крымский Совет Народных Комиссаров с правом совещательного голоса.

5. Все учреждения и отдельные представители объединенных Народных Комиссариатов РСФСР, нахэдящиеся на территории Крыма, не предусмотренные настоящим положением об Автономной Крымской Советской Социалистической Республике, действуют по директивам соответствующих Народных Комиссариатов РСФСР в контакте с Крымским Советом Народных Комиссаров.

6. В целях сохранения единства финансовой, хозяйственной политики на всей территории РСФСР, все декреты и распоряжения Народных Комиссариатов РСФСР: Продовольствия, Финансов, Совета Народного Хозяйства, Труда, Путей Сообщения, Народной Связи, Рабоче-Крестьянской Инспекции и Центрального Статистического Управления, являются обязательными для соответствующих Народных Комиссариатов Крымской Социалистической Советской Республики.

ЗАКОН О ПРИМЕНЕНИИ ЧРЕЗВЫЧАЙНЫХ МЕР БОРЬБЫ ПРОТИВ КУЛАЦКОГО ТЕРРОРА

Объявление Роменского уездного исполкома 16 декабря 1920 г.

От исполнительного комитета Роменского уезда.

В ноябре и декабре в Роменском уезде усилилась деятельность бандитских отрядов. Деятельность их проявляется в систематическом терроре против советских работников. И раньше наблюдались случаи убийства отдельных работников. Например, убийство члена комнезаможа хутора Артеполонов т. Белосорочки, старшего милиционера Перекоповской волости Г.Г. Свистуна. Однако теперь террор в отношении советских работников вошел в систему. Так, в ночь с 13 на 14 декабря бандитами убиты старший милиционер Хоружевской волости т. Забияка, младший милиционер т. Ф. Лаврин и третий — неизвестный человек. В 12 часов дня 4 декабря налетевшей бандой зарублены в х. Великом Хоровинской волости председатель исполкома т. Скоропись, председатель комнезаможей т. Молодец и секретарь комнезаможей т. А. Молодец. 12 декабря на с. Чеберяки Глинской волости напала банда Вовка и зверски замучила 6 красноармейцев, конного милиционера и 2 продработников (между ними тт. Воронин, Новаковский и др.). В тот же день был ранен в х. Грузком Бобрицкой волости председатель Бобрицкого волисполкомат. Савела. В прошлом месяце, 20 ноября, на Перекоповский волисполком напала банда, сожгла здание волисполкома и зарубила 8 человек:

секретаря исполкома т. И. Д. Олейника, старшего милиционера т. Кривозуба, младших милиционеров тт. Бескоровайного и Руденко, члена исполкома т. Бугрия, делопроизводителя т. Ищенко, заведующего мельницей т. П. Боцмана и случайного посетителя гр-на А. Дидыка.

Для ликвидации бандитизма — детища озверелых кулаков — исполнительный комитет вынужден принять чрезвычайные меры.

Только одной борьбы военной силой недостаточно, чтобы ликвидировать бандитизм, дать возможность советскому работнику — незаможному крестьянину — спокойно работать на

ДИРЕКТИВА РЕВВОЕНСОВЕТА РЕСПУБЛИКИ И НКВД М.В. ФРУНЗЕ ОБ ОРГАНИЗАЦИИ БОРЬБЫ С БАНДИТИЗМОМ НА УКРАИНЕ

N 56/оп 19/ш, г. Москва 4 января 1921 г.

Возложенная на вас постановлением Совобороны борьба с бандитизмом на Украине остается за вами, с использованием для сего как войск внутренней службы, так и полевых по вашему усмотрению, придавая им соответственную организацию и технические средства. Вами должна быть разработана дислокация войск на Украине в соответствии с выявившимися очагами бандитизма для полного его искоренения.

Командование на Украине войсками внутренней службы возложите на вашего помощника, причем для управления этими войсками надлежит в составе вашего штаба сохранить ту часть аппарата по управлению войсками ВНУС, которая необходима для выполнения войсками ВНУС возлагаемых на них специальных задач. Отдельный штаб войск ВНУС расформировать. Войска внутренней службы остаются в подчинении командующих войсками округов на общих основаниях. В тех случаях, когда это возможно по условиям дислокации войск, возможно объединение в одном лице должности губ-военкома (уездвоенкома) и старшего начальника внутренней службы на данной территории.

По соглашению с Совнаркомом Украины для более рациональной постановки вопроса в борьбе с бандитизмом при вас организуется постоянное совещание из представителей Всеук-раинского ЦИК, Наркомпрода, Наркомнудел, начальника всех ЧК и особых отделов на Украине и начальника политотдела фронта. Подобные же совещания должны быть созданы при тех войсковых начальниках, на коих возложена борьба с бандитизмом. В борьбе с бандитизмом надлежит при ни мать приемы, употребляемые бандитами, й обратить особое внимание на методы партизанской борьбы. Надлежит сформировать летучие отряды из пехоты, посаженной на подводы, и конницы во главе со смелым, энергичным начальником для производства налетов на очаги бандитизма и самого беспощадного их уничтожения.

Зампредреввоенсовресп Э.Склянский Главком С. Каменев Наштареввоенсовресп Лебедев Наркомвнудел Дзержинский

ВА. ф. 33988, оп. 2, спр. 368, арк. 596.

ПРИКАЗ КОМАНДУЮЩЕГО ВСЕМИ ВООРУЖЕННЫМИ СИЛАМИ НА УКРАИНЕ М. В. ФРУНЗЕ КОМАНДОВАНИЮ КИЕВСКОГО И ХАРЬКОВСКОГО ВОЕННЫХ ОКРУГОВ, 1 КОННОЙ И 4 АРМИЙ И ВОЙСК ВНУС УКРАИНЫ О ПРЕСЛЕДОВАНИИ И ЛИКВИДАЦИИ БАНДЫ МАХНО, ПРОРВАВШЕЙСЯ НА ЛЕВЫЙ БЕРЕГ ДНЕПРА

Переправившийся удер. Варваровки на правый берег Днепра с отрядом не более 500-700 сабель при одном орудии и преследуемый сперва дивизиями 1 Конной армии, а затем и частями Киевского военокруга, Махно не только не был разбит, но успел пополнить свой отряд людьми и оружием и вышел к северу от Умани. Здесь после ряда стычек с пехотой и конницей, потеряв в бою при [пос.] Конела много пулеметов и часть своей артиллерии, Махно повернул на северо-восток, через Лисянку — Таганчу вышел у дер. Хрещатик и 7-8 января переправился на левый берег Днепра. Настигнутая на переправах частями 1 Конармии банда понесла большие потери и бежала на Пещаное и Новую Греблю (15-20 верст северозападнее Золотоноши). Дабы не дать Махно ускользнуть в Полтавщину, приказываю:

1. Командвойск Киевского военного округа немедленно бросить в энергичное и неотступное преследование Махно сводный отряд 1 конкорпуса достаточной силы для самостоятельной борьбы с бандой под командой решительного и энергичного начальника. Отряду поставить задачей неотступное преследование вплоть до уничтожения банды. Отряду, двигаясь форсированным маршем, сменить части 1 Конармии, преследующие Махно.

2. Командарму 1 Конной продолжать преследование Махно частями 11,14 дивизий и кавгруппы Упраформа до смены частями 1 конного корпуса. Для активных действий’против Махно при возможном его движении на восток теперь же

поганизовать и держать наготове в районе Кобеляки — Кон-дтангиноград — Новомосковск летучие конные отряды достаточной силы и способные к самостоятельной боевой работе, для чего сосредоточить к 25 января: 4 кавдивизию в районе Константинограда, Особую кавбригаду в районе Новомосков-ска и бригаду Новотного в районе Кобеляки. Отряды должны быть в готовности выступить по первому требованию, а поэтому обладать особой подвижностью.

3. Командование Харьковского военокруга, продолжая энергичное уничтожение отдельных шаек и надежное обеспечение продовольственной работы в пределах округа, немедленно создать в районе Полтавы подвижную маневренную группу для борьбы с Махно при его выдвижении на восток. Как ядро означенной группы использовать Заволжскую стрелковую бригаду, усилив ее всемерно конницей за счет кавполков ВНУС. Для боевых частей пехоты и под пулеметы использовать повозки, помня, что успех действий в быстроте и внезапности удара. На отряд возложить задачу вцепиться в противника и преследовать его неотступно, не считаясь ни с какими границами по всей территории Укрреспу блики. Немедленно по железнодорожным линиям организовать из бронепоездов заслоны на путях возможного движения Махно. Безотлагательно наладить связь со всеми частями и зорко следить за всеми передвижениями Махно.

4. Командарму 4 частями 30 стрелковой дивизии немедленно сменить Харьковскую бригаду курсантов и предназначенную к расформированию Петроградскую бригаду, ограничившись на линии Днепра разведкой и наблюдением.

1 Харьковскую бригаду курсантов немедленно, не ожидая смены, направить походом в район Изюма, передав одновременно в подчинение команду Харьковского военокруга для уничтожения банд в районе Изюма. Из частей 3 конкорпуса немедленно подготовить сильный маневренный отряд, расположив его в районе ст. Ульяновка. Отряду поставить задачей, в случае приближения банды Махно, вцепиться в нее и преследовать до полного уничтожения.

Остальными частями армии продолжать ликвидацию бандитизма и обеспечение продработы и советстроительства в Районах армии.

5. На командвойск Харьковского военокруга и Донецкой

губернии возложить задачу в ближайшее время ликвидировать шайки бандитов в изюмском районе.

6. Всем командгруппам немедленно установить и поддерживать связь с частями и соседями, обратив особое внимание на взаимную ориентировку.

7. О получении приказа и отданных распоряжениях срочно донести.

Командвойск Украины М. Фрунзе Начштаба Н. Соллогуб

РДВА. Ф. 25899, оп. З, спр. 21, арк. 19-20.

Военком Дмитриев [Вряд] наштадива Сергеев

РДВА. Ф. 17633, оп. 1, спр. 40, арк. 29-31.

ИЗ СПРАВКИ ОПЕРАТИВНОГО ОТДЕЛА ШТАБА КОМАНДУЮЩЕГО ВСЕМИ ВООРУЖЕННЫМИ СИЛАМИ НА УКРАИНЕ О БОЕВЫХ ДЕЙСТВИЯХ ПРОТИВ БАНД МАХНО С 27 НОЯБРЯ 1920 г. ПО 29 ЯНВАРЯ 1921 г.

Не ранее 29 января 1921 г.

Снявшись в ответ на наше предложение о сдаче оружия с позиций, занимавшихся махновцами на берегу Черного моря, отряд Каретникова около 4 часов 27 ноября пошел на север и днем того же числа пробился через расположение 7 кавдиви-зии у Н. Лезы, захватив в плен большую часть 2 кавбригады. Продолжая движение на север, махновцы [провели] ряд боев в течение дня и вечера 28 ноября, во время которых ими захвачены часть 155 бригады 52 дивизии и батальон 4 латышского полка. Около 4 часов 29 ноября отрад Каретникова, зная армейский пропуск, под видом 46 дивизии прошел через расположение 6 армии юго-восточнее Перво-Константиновки и направился в северо-восточном направлении.

За три дня боев нами уничтожен 4-й кавполк противника, ‘ остатки которого, 107 человек и комполка Сероглазов, взяты в плен. Кроме того, в то же время нами взято 6 пулеметов, свыше 105 пленных, повозки, лошади и обезоружено несколько мелких отрядов и отдельных махновцев. В Симферополе арестован полевой штаб отряда махновцев, где захвачен на-штарм Гавриленко и 40 махновцев, и в Джанкое арестована часть штаба крымского отряда с командармом Каретниковым.

Из Крыма отряд Каретникова выходит в составе примерно 1000 сабель, 300 тачанок с пехотой и пулеметами, 4 орудий и после ряда мелких боев 1 декабря занимает Тимошевку, где забирает [в] плен 370 полк 42 дивизии.

Встреченный частями 1 Конармии после упорных боев, во время которых у противника отбивается 370 полк, захватываются 4 орудия, почти весь обоз, до 200 пулеметов, 700 лошадей, 800 пленных и 17 000 винтпатронов и уничтожаете^ свыше 800 бандитов, оград Каретникова двумя группами (меньшая 200 сабель и большая 300 сабель, оба с тачанками и пулеметами) прорывается через желдорогу в одной версте севернее ст. Федоровка.

Первая группа, встреченная частями Сводной дивизии у Луковича 2 декабря, почти полностью уничтожается, причем захвачено 11 пулеметов, до 50 тачанок и около 300 пленных;

вторая группа продолжает движение на северо-востоке целью соединения с главными силами Махно через Вербовое на хут. Янцев;

Выбитый к тому времени из Гуляй Поля Махно, после неудачной попытки вновь овладеть указанным пунктом, начинает движение на юг и 7 декабря у ст. Новоспасовская соединяется с бандой Удовиченко.

12 декабря, после боя со 2-й спешенной кавбригадой у ст. Петровская, Махно занимает Бердянск, где захватывает штаб 2 запасной кавбригады во главе с комбригом, 2 орудия, 6 пулеметов и почти целиком 3 кавполк.

13 декабря 2 кавкорпус выбивает противника из Бердянска, отбив батарею, захватив знамя азовской группы махновцев и изрубив до 500 махновцев, и вынуждает противника к отходу в северо-западном направлении. 14 декабря Махно загоняется в Андреевку, где и окружается нашими частями.

В результате упорного боя Махно, потеряв два исправных й одно неисправное орудие, 6 пулеметов, до 500 убитыми и почти весь обоз, прорывается на север и 15 декабря подходит к Красноселке, севернее Федоровки, встреченный контрнаступлением 42 дивизии. Махно повертывает на Федоровку, которую и занимает 16 декабря. В тот же день наши части настигают противника и в результате упорного боя, в котором нами захвачено 5 орудий, до 20 пулеметов и уничтожено свыше 300 махновцев, вынуждают его к отходу. Преследуемый нашей конницей, противник направляется на Б. Янисаль и далее на Богатырь — Анновку — Всесвятскую —Павловское. После боя в районе последней, во время которого нами уничтожен Кубанский полк противника, захвачено знамя полка, одно орудие, 23 пулемета, до 300 пленных и уничтожено свыше 400 бандитов, Махно отходит на Петровское —Н. Каракуба, 19 декабря в хут. Ревутский захватывает штаб Петроградской бригады курсантов и к вечеру вступает в бой с интеркавбрига-дой у Межиричи. В результате боя интеркавбригадой захвачено 3 орудия, 12 пулеметов, 650 пленных, 60 тачанок, обоз и нарублено свыше 60 бандитов. Противник отошел через Янцев — Новоселица на Воздвиженскую, откуда был отброшен 378 полком на Фриденталь, и по долине р. Терсы двинулся на Новониколаевку.

Силы Махно к этому времени: 500 сабель, 500 штыков, два орудия и невыясненное число пулеметов.

Настигнутый 21 декабря у Заливное частями 3 запкавбри-гады, Махно, бросая пулеметы и обоз, бежал на Гуфельд — Антоновку, перешел желдорогу у ст. Ново-Гупуловка и, пройдя через Терновое — Варваровку, 22 декабря переправился через р. Днепр и 23 декабря достиг Павловского.

Продолжая движение, 24 декабря противник у Софиевки был встречен частями Особой и запасной кавбригад.

Потеряв до 300 убитыми, противник, бросая обозы, бежал на Анновку и далее на Петрово, которое занял 25 декабря после боя со 2 бригадой 14 кавдивизии.

Части 1 Конармии утром 26 декабря выбили Махно, понесшего большие потери, из Петрово и вынудили его к отходу на Братолюбовку, откуда противник, взорвав полотно у ст. Куцовка и спустив под откос маршрутный поезд, через Грузс-кий — Ингульская пошел на Губовку, 27 декабря был выбит из Компанеевки и 28 декабря занял Новоукраинку.

29 декабря противни к ч срез Песчаный Брод направляется на Торговицу и проходит последнюю 30 декабря.

2 января наши части в результате боя с противником в районе Бузовка — Зеленый Рог (10 верст севернее Юстин-Города) отбросили его на Стадницу — Калиновку, откуда

противник 3 января повернул на Клюки — Шуляки — Бузовку — Юстан-Город, но, встреченный 139 бригадой 45 дивизии, противник бежал на Харьковку и 4 января произвел налет на Иваньки. В районе Шуляки — Бузовка противником захвачены и убиты комгруппы Упраформа 1 Конной [армии] т. Бо-генгард, военком т. Беляков, начдив 14 кавалерийской т. Пархоменко и наштадив 14 кавалерийской т. Мурзин.

Из Иваньки противник через Яновку — Чижово под натиском нашей конницы отходит наЛисянку и после ночного налета 5 января на сахзавод Почаницы в тот же день занимает Комаровку.

Выбитый 173 бригадой 58 дивизии противник через Си-доровку —Виевцы 6 января переходит в Ольховец и далее через желдорогу у ст. Таганча к Днепру, через который и переправляется в ночь на 7 января в районе Хрещатика.

За время боев с 25 декабря по 7 января противник теряет 3 орудия, свыше 70 пулеметов с пульлентами, снаряды, тачанки и свыше 1500 убитыми и пленными.

Далее начинается поспешное бегство противника, преследуемого нашими частями. Сведения о трофеях за этот период не полны. Примерно они выражаются в следующем: в бою у дер. Борки приведено в неготовность 2 орудия противника, которые куда-то бандитами скрыты, кроме того, [захвачены] одно орудие, около 80 пулеметов, масса оружия и другого имущества, огромный обоз.

По пути следования бандитов уничтожены запасы продовольствия, расстреляно много полит- и продработников, представителей власти, комсостав, а в некоторых случаях и красноармейцы. По пути Махно менял у крестьян консостав.

В Обоянском уезде, в дер. Ракитное, Махно расстрелял 14 красноармейцев и продработников, в дер. Петы расстреляно 11 советработников, предисполкома и военком. Бандитами разграблены два сахзавода в Звенигородском уезде, разграблено по пути следования много складов и взорваны местные желдорпути.

В настоящее время Махно потерял твердость и неминуемо после каждого столкновения с нашими частями продолжает бегство, но в бою проявляет упорство.

Банда насчитывает до 1500 сабель при пулеметах, сильно утомлена. Орудий нет. Отмечается тяготение противника конзаводам и комхозяйствам с целью добычи свежего консос-вдра и продовольствия.

Общая цифра трофеев к настоящему времени следующая:

уничтожены полностью крымский отряд Каретникова во главе с высшим комсоставом, два полка противника, несколько более мелких боевых единиц (отрядов). Захвачено два знамени (азовской группы и Кубанского полка).

Помначоперодцггавойск Украины В. Смирнов

РДВА- Ф. 25899, оп. З, спр. ЗІ, арк. 244-245.

а

СВОДКА ОТДЕЛА ПРОПАГАНДЫ ОСОБОГО СОВЕЩД. НИЯ ПРИ ГЛАВНОКОМАНДУЮЩЕМ ВООРУЖЕННЫМИ СИЛАМИ ЮГА РОССИИ

СВОДКА N6

Положение на Украине к 10 марта 1921 г.

Уже с декабря прошлого года Советская власть, учитывая последствия повстанческого движения на Украине, начала предпринимать ряд мер к усилению гарнизонов в Киеве, Чернигове, Полтаве и Харькове. Кроме того, в район Киева и Жмеринки были переброшены и войска из Гомеля.

Из переведенных на Украину частей, по распоряжению Подвойского, были выделены особые отряды, в составе коих выбирался особо надежный элемент, пригодный к борьбе с

повстанцами.

Отряды, расположенные в Киевском районе, входят в состав 14-й Советской Армии, к которой придана 82 пех. дивизия, состоящая из китайцев и ранее находившаяся в Гомеле. Штаб 14-й Армии — в Умани. Из района Каменец-Подольского в район Винницы переведена 18-я Советская

дивизия — штаб в Виннице.

В состав отрядов входят люди из 48, 57, 64, 81-й пех. дивизий. Конница Армии Буденного — из 4, б, 7 и 8 полков. Кроме того имеется конница Донской части.

Численность отрядов от 600 до 1500 человек при 5-Ю пулеметах и 2-3-х орудиях. Располагаются они преимущественно вдоль линий ж.д., занимая узловые станции. В Киеве находятся части 8-й и 14-й Сов. Армий — 8, 72 и 102 пех. дивизии. Учреждения охраняются 2-мя батальонами коммунистов и одним батальоном китайцев, носящими название

“батальонов особого назначения”.

Артиллерия расположена в Дарнице. Там же стоит 1-й батальон латышей. В Чернигове стоят 2 батальона латышей.

Из частей 9-й Армии в распоряжение комиссара Фрунзе

выделены 142,149,172 и 206 полки.

В частях Красной Армии наблюдается недовольство коммунистами и комиссарами. Ведется сильная агитация о переходе к повстанцам, и сильно развито дезертирство, которое с наступлением тепла должно принять очень большие размеры. В частях развит шпионаж. Хранение и распространение прокламаций карается смертной казнью.

Большой популярностью среди красноармейцев пользуется “Комитет спасения Украины”, и все украинцы, пользуясь каждым удобным случаем, с оружием в руках бегут к повстанцам. Советской властью арестовывается даже в деревнях интеллигенция и отправляется в лагеря на север. В Киеве за январь и февраль месяцы расстреляно до 200 народных учителей, обвиненных в помощи повстанцам.

Для объединения повстанческой деятельности и агитации на Украине образовался “Комитет спасения Украины”, в состав которого вошли также польская и еврейская организации. От населения и организаций Комитет получает значительную сумму денег и издает в большом количестве газеты и прокламации. На пропаганду обращено должное внимание: листовки печатаются на русском и украинском языках.

Постановлением комитета все повстанческие отряды подчинены атаману Струку. Вся территория Украины подразделена на округа, округа на отделы; каждым ведает свой атаман, подчиненный Струку.

Комитет вошел в соглашение с Махно, который должен был прибыть в Комитет для выработки общего плана действий.

Принимаются меры к понижению курса советского рубля, для чего все советские деньги обязательны к приему только с соответственным штампом Комитета, который установил свою расценку (100 руб. билетпо 2 гривны, т.е. 1 рубль). В районах, занятых повстанцами, появились в обращении золото, серебро и украинки.

Комитет ведет агитацию за созыв Национального Собрания и спешно проводит выборы в Раду Республики. Головной атаман Петлюра пользуется большой популярностью среди населения.

Отношение к великороссам в большинстве [случаев] отрицательное, т.к. в каждом русском население видит большевика. В начале февраля Струк захватил предместье Киева — Демиевку, где взял в плен 2 роты коммунистов, [захватил] снаряды и патроны. Коммунисты были тотчас же повешены. Дальнейшее его продвижение [ему] не удалось, Т.к. большевики успели сосредоточить в Дарнице большие силы.

По последним данным, повстанческие отряды занимают следующее положение: атаман Струк — на шоссе Жмеринка — Киев, Голубь — в районе Брацлав — Гайсин, атаман Тютюнник — в Таращанском, Уманском и Липовецком уездах, Маруся Соколовская — под самым Киевом (приняла командование после своих четырех братьев, убитых в боях с большевиками и у которых была адъютантом), атаман Морделе-вич — [в] Радомысльском и Сквирском уездах (отряд состоит исключительно из евреев), атаман Сиромахо — в Полтавщино против Фрунзе.

Все отряды (находятся] в подчинении Струку, общей численностью до 42000 [бойцов] пехоты и 2500 [бойцов] кавалерии.

Махно, захватив Бахмач, продвинулся под Чернигов, часть его отрядов находится у Кременчуга и Екатеринослава, которые он занимал в течение 7-ми дней. Большевиками спешно укрепляются Жмеринка, Винница и Каменец.

Волна крестьянских восстаний заставила Советскую власть отменить демобилизацию в частях Красной Армии, расположенных на Украине. По отношению к еврейскому населению Украины большевики тоже при меняют репрессии. Целый ряд погромов и между прочим кровавую резню 18-19 декабря в Могилеве большевики в один голос объясняют “искоренением из еврейских масс петлюрофильства”. В Каменце налеты красных банд на еврейские квартиры продолжались около трех .дней. Невероятно пострадали ряд местностей в районах Лян-цкоруна и Бара. В настоящее время регулярно производятся гонения на евреев в Проскуровском районе. Эта “ответная работа” не доверяется местным коммунистам. Ревкомы командированы из Харькова, а специально сформированный штаб Ч.К. — из Одессы. Между прочим, получены письма в Каменце из Одессы, говорят о 4000 расстреляных там в течение последних б-ти месяцев.

Еврейская эмиграция из Украины колоссальна. В восточной Галиции уже насчитывается до 40 тысяч евреев-беженцев, [говорят], что еврейское население края окажет украинцам всемерную поддержку. Ненависть к большевикам и страх перед ними чрезвычайно велики.

Советский комиссариат продовольствия объявил новую раскладку хлеба между крестьянами по 10 пудов с десятины. Эта мера вызвала новое недовольство в селах и крестьяне взялись за оружие под командою сотника Мордолевича, который, заняв все главные пути из Житомира в уезды, не допускает в деревни реквизиционные партии.

Во главе крестьянского движения в Полтавской и Харьковской губерниях стоит известный укр. эсэр Аркадий Степа-ненко. По полученным от него сведениям, Гадяч и Лубны в Полтавской губ. и Лебедин в Харьковской губ. заняты крестьянскими отрядами. В Батурине Черниговской губ. вспыхнуло восстание крестьян, завершившееся убийством местного комиссара продовольствия. Из присланного для усмирения военного продовольственного отряда в составе 100 человек осталось в живых только 18. Повстанцы угрожают Конотопу.

В Кременчуге восстали красноармейцы, набранные на Украине, которым предстояла отправка на Кавказ и Туркестан. В окрестностях Шаргорода появился большой повстанческий отряд до 4000 тысяч человек с 3 орудиями и большим количеством пулеметов. Этот отряд имел бой с частями 14-й Сов. Армии. В Подольской губ., кроме атамана Голуба, оперирует отряд сотника Подуляка. Этот отряд сформирован исключительно из солдат бывшей Украинской Армии и представляет собой регулярную часть, хорошо дисциплинированную, при 8-ми пулеметах и 1 легкой пушке. Отряд находится в постоянных движениях, наводя своими налетами ужас на коммунистов. В Киевской губ. продолжают действовать партизанские отряды численностью от 800 до 1000 человек, составленные из частей 3-й и 4-й железных дивизий бывшей украинской армии.

Среди всех повстанцев обнаруживается стремление связаться в центральный совет для общего руководства движения. Движение отмечается крайней враждой ко всякому иностранному вмешательству, особенно польскому.

Повстанческое движение, все более развивающееся на Ук-Раине, представляет для большевиков грозную опасность. Фак-тачески, за исключением городов и узлов жд., вся территория Украины находится в руках восставшего народа. Железнодорожное сообщение совершается, из-за перерыва сообщения и порчи путей повстанцами, крайне неравномерно; между Киевом и Одессой, Одессой и Екатеринославом движение прервано. Восстание на Украине является главнейшим фактором разлагающим тыл большевиков; в случае наступления на Польшу и Румынию большевистских армий, повстанческое движение может оказаться для большевиков гибельным.

Повстанческое движение распространяется все далее и далее к берегам Черного моря. По приблизительному подсчету повстанцы располагают 150.000 [-тысячной] армией. Усилилось движение в районах Одессы, Херсона и Екатери-нослава.

Положение советской власти осложняется явлением уже анархического порядка, состоящего в том, что под влиянием нестерпимого голода в Великороссии северные части Черниговской и Харьковской губерний переполнены пришлыми из Советской России вооруженными толпами крестьян, кочующих с места на место с женами и детьми и грабящими население Украины.

Правительство Петлюры, ввиду оторванности от Украины и возникших недоразумений с различными партиями, решило созвать законодательный орган “Раду Украинской Республики”, дать ему отчет о своих действиях и предоставить решение всех назревших вопросов.

Рада открыла свои действия в Тарнове. Первое заседание Рады под предводительством проф. Ковалевского, открыто речью головного атамана Петлюры.

Ко дню открытия Рады собралось только 46 депутатов, всего же ожидается 180 человек. На первом заседании присутствовали: самостийников — 8, хлеборобов-демократов — 6, федералистов — б, соц.-дем. — 9, нар. респ. — 6, селянских социалистов — 7, железнодорожников — 4, почтовых служащих — 2, к 20-му февраля прибыло еще 18 человек хлеборобов-демократов.

На втором заседании была произведена проверка полномочий депутатов и на третьем — выборы президиума. Выбраны были: председателем проф. Фещенко-Чоповский, первый товарищ председателя — Пилипчук, 1-й секретарь — Бачинс-кий, остальные два секретаря по назначению партий. После выборов от народной республики выступили Багряновский с запросом о злоупотреблениях бывших членов директории Швеца и Макаренко. Объяснения давал председатель минис-

я”ов Левицкий, коему поручено представить документальный доклад.

В настоящее время в Константинополе имеется украинское посольство, возглавляемое Токарем-Токаревским-Красе-вичем, галичанином из Станиславова, личным другом Петлюру. Живет в здании консульства.

Секретарь — Николай Владимирович Приходько. Кроме того, имеется консул Шереметьев, вызванный в Тарнов в

РаДУ.

В составе посольства в настоящее время состоит атаман Десняк (Рыкало), известный повстанец, несущий сейчас обязанности секретаря, т.к. вместо Шереметьева временно консулом поставлен Приходько. Лесняк недели через две едет в Тарнов для доклада Петлюре о результатах своей работы. Чины посольства снабжены дипломатическими паспортами и могут ездить беспрепятственно. Через каждые 10 дней в Тарнов отравляется курьер.

Курьерами ездят Николай Назаренко, Иван Ищенко и Сергей Подольский.

В посольстве еженедельно получается издающийся в Вене журнал “Воля” на украинском языке, в-котором помещаются все речи депутатов Рады и вести с мест.

Украинский национальный федеративный комитет возглавляется Александром Викторовичем Одессевичем. В президиум входят Юрий Константинович Терпанянов, Дмитрий Андреевич Брюхановский, Степан Иванович Прядкий, Николай Афанасьевич Кравченко, председатель партии молодой Украины Каллисграт Захарович Нога и секретарь Борис Львович Данковский.

Из Тифлиса Украинская миссия выехала в Константинополь. Красовский с гр. Тышкевичем и Петренко (представитель Таврии) выехали в Вену и в данное время находятся в Тарнове. Военный агент полковник Чеховский случайно остался в Тифлисе, и по имеющимся сведениям расстрелян большевиками. Тифлисский консул Лисняк и батумский За-сядько прибыли в Константинополь.

В декабре в Константинополе начала было организовы-“з’їься группа украинских большевиков под председательством Демьяна Сидоренко (Киевского совдепа), в состав этой группы входили Григорий Рябко, Иван Помазан, Яков Сивобо-р°дько, Иван Луговой, Сидор Гноевский, Емельян Дуброва.

Из этой группы — Сидоренко, Рябоконь, Помазан и Сивобо-родько были ликвидированы, а остальные успели выехать в Италию, имея большие деньги, полученные от русских большевиков.

На предложение петлюровского правительства польский министр внутренних дел Скульский заявил, что, согласно пре-леменарным условиям с Советской Россией, члены правительства Украинской Республики, находящиеся в Польше, рассматриваются властями как частные лица-беженцы, а тем самым прекращены всякие отношения между польскими и украинскими правительствами. Министр добавил, что такое положение создалось и по отношению к ген. Балаховичу и Савинкову.

Несмотря на уход графа Тышкевича из правительства Пет-люры в Париж, продолжаются сношения Петлюры с определенными польскими кругами. Варшавская газета “Курьер По-ранний” говорит об усилившихся вновь в последние дни слухах о подготовляющихся шагах к объединению Восточной и Западной церквей и указывает, что слухи эти так или иначе связаны с таинственными хлопотами “украинского” митрополита Шептицкого в Риме. Газета указывает, что уже один раз в 1920 году Польша много потеряла при игре в Унию церквой и выражает сомнение, что с религиозной психологией украинского народа подобная комбинация могла бы быть приемлема.

Державний архів Російської Фередації (далі: ДА РФ). Ф. 440, оп. 1, спр. 92, арк. 10-18.

ЗВЕРНЕННЯ ДО ПОВСТАНЦІВ

Пролетарі всіх країн, єднайтеся!

До повстанців

П’ятий Всеукраїнський З’їзд Робітничих та Селянських депутатів 9 березня 1921 р. оповістив помилування (амністію) всім, що брали участь в загонах против Робітничо-Селянської Влади Рад, коли вони по своїй охоті прийдуть не пізніше 15 квітня до розпорядження місцевої влади і складуть зброю, пообіцявши більше не виступати проти Радянської Влади й революційного ладу. Нині, зважаючи на технічні труднощі оповіщення широких селянських мас до зазначеного часу, радянська Влада постановила продовжити строк явки до 15 травня.

Не бажаючи проливати даремно крові, ми ще раз звертаємось до всіх обдурених і втягнутих у братоубійчу різанину: одумайтеся! Ваші руки в крові братів ваших, селян та робітників, які після трьохлітніх жертв и поневірянь одержали змогу взятися до мирного будівництва. Вас кличуть наймити капіталу во ім’ялюбові рідної країни. Та чи ж ви не розумієте, що своєю роботою, заважаючи встановити лад та мирно працювати, ви ведете країну до загибелі, збільшуєте нелад і цим одсуваєте далеко час встановлення добробуту всіх трудящих. Ще не пізно. Радянська Влада вміє милувати одурених членів сім’ї, приходьте до представників влади на місцях, складайте зброю, і ви вернетесь до мирної праці, до своїх господарств! Час явки продовжено до 15 травня. Але, милуючи одурених. Радянська Влада розпочне нещадну боротьбу з запеклим бандитизмом. Пам’ятайте. Пам’ятайте, що, не одчухуючись (мабуть, помилка: слщ “одгукуючись”. — Авт.) на наш братерський заклик, ви підписуєте собі смертний присуд і виключення назавжди з чесної трудящої селянської громади.

Член Президії Всеукраїнського Центрального Комітету і Член Революційної Військової Ради Київської Військової Округи В. Затонськия

Вечірній Киш. 1991. 25 червня.

ПРИКАЗ N2

КИЕВСКОГО ОКРУЖНОГО СОВЕЩАНИЯ ПО БОРЬБЕ С БАНДИТИЗМОМ

Война на внешнем фронте окончилась. Армия значительно уменьшается. Советская власть имеет возможность облегчить те тяготы, какие пришлось нести трудящимся во время жестокой вооруженной борьбы с польскими панами и русскими генералами. Во всех губерниях разверстка заменяется продналогом. Земля, отобранная у панов и кулаков, закреплена за трудящимися. Настало время заняться мирным трудом, чтобы побороть нищету и разорение страны, преодолеть разруху, залечить раны долгой империалистической, а затем гражданской войны.

На пути к возрождению хозяйства и благополучия трудящихся стоит бандитизм. Корни его за границей. Из рук французских буржуа и польских панов получает средства петлюровщина для своей позорной работы.

Паны знают, за что платят. Не могли они восстановить власть помещиков и капиталистов открытой силой при помощи генералов, — пробуют действовать хитростью, стараются использовать беду Советской власти, общую нищету, недостаток сил, нехватку толковых честных работников, темноту-іфестьянскую. Под маской любви к крестьянину ведут враги трудящихся работу по разложению тыла, чтобы не дать окрепнуть народному хозяйству и тем укрепиться Советской

власти.

Темные, часто действительно обиженные люди, идут на удочку вожаков, атаманов, к ним присоединяются просто грабители. Созданные таким образом банды стараются, где только и чем только могут, мешать налаживанию нормальной

жизни.

Этому должен быть положен конец. Советская власть в лице 5-го Всеукраинского Съезда, зная, что среди бандитов много опутанных атаманами честных тружеников, объявила амнистию и дала возможность желающим вернуться к мирному труду. Срок окончился 15-го мая. С оставшимися в бандах и их сообщниками Советская власть будет вести беспощадную борьбу:

1. В этой борьбе необходимо обратить внимание не только на мелкие шайки и крупные отряды бандитов, но и на те слои крестьянства и те элементы якобы мирного населения, которые своей поддержкой или попустительствами способствуют бандам ускользнуть от преследования, снабжают их продовольствием и т.п.

Наряду с политической работой разъяснения истинного лица руководителей бандитизма и истинной сути Советской власти необходимо установить строгую ответственность наиболее зажиточной части местного населения за деятельность банд.

Для того постановлением уездсовещаний в каждом селении или хуторе подозрительных по бандитизму районов специальные комиссии в составе 2-х представителей уездсовеща-ния и 1-го от волкомнезама намечают из числа наиболее зажиточных и влиятельных граждан ответчиков (відповідальних), на которых возлагается ответственность за всякое проявление бандитизма в районе данного селения.

Примечание 1: Ответчики (відповідальні) намечаются из расчета 1 на 20 хат, но не менее двух на выселках более 10 хат и не менее одного на хуторах.

Примечание 2: Члены комиссии персонально отвечают за правильное намечание ответчиков, чтобы в число последних не были зачислены представители беднейшего крестьянства или безобидные середняки при наличии в селе кулацкого элемента.

Примечание 3: Граждане, по недоразумению попавшие в число ответчиков, если по своему классовому положению и прошлой деятельности они принадлежат к числу друзей Советской власти, имеют право обжаловать решение комиссии в уездсовещание, которое обязано в кратчайший срок рассмотреть ходатайство, причем до утверждения или отмены решения комиссии уездсовещанием подавшие ходатайство от ответственности не освобождаются.

Примечание 4: Ответчики в противоположность заложни-чам остаются на месте жительства и не имеют права отучаться без разрешения местного комнезама (при отсутствии последнего — сельрады), причем последний следит, не совпадают ли °тлучки ответчиков с появлением банды.

Примечание 5: На случай отсутствия, случайного или умышленного, ответчика комиссия одновременно отмечает кандидатов к ним в числе, не менее половины числа ответчиков.

2. Ни один случай проявления бандитизма не должен оставаться безнаказанным. В случае убийства или ранения в селе бандитами представителя Советской власти, красноармейца или члена комнезама расстреливается из ответчиков двойное число; вопрос, кто именно, разрешается жребием, который тянут все ответчики и заменяющие отсутствующих кандидаты.

Примечание: В случае сокрытия тел убитых кара увеличивается вдвое.

3. Если убийство произошло между населенными пунктами, отвечают ответчики соседних селений, причем кара воздействия (расстрел или штраф) и распределение между селянами устанавливается уездсовещанием или уполномоченными последнего при действующих отрядах.

4. Имущество скрывшихся ответчиков конфискуется полностью.

5. Избавиться от наказания (расстрела) в данном случае можно лишь выдачей действительных виновных в том случае, если последних действительно удается взять, или оказанием Соввласта особо ценных услуг по борьбе с бандитизмом.

6. Ответчики обязаны произвести и сообщить органам Соввласта точную регистрацию своих односельчан, принимающих или принимавших участие в противосоветских бандах, даже если бы они не находились в данный момент в селе, а также регистрацию имеющегося в селе у кого бы то ни было оружия и дезертиров.

7. В случае поимки где бы то ни было бандита или дезертира, о котором не было вовремя сообщено органам Советской власти его односельчанами-ответчиками или в случае обнаружения у кого бы то ни было оружия, платятся штрафы:

пара лошадей или коров, или 200 пудов хлеба — за незарегистрированного бандита, дезертира, пулемет; одна свинья или пара овец, или 20 пудов хлеба за незарегистрированную винтовку (обрез, револьвер). Штраф взымается по принципу круговой поруки ответчиков, причем крупные села разбиваются на районы, примерно по 10 ответчиков на каждый, с ответственностью по районам.

Примечание: В случае поимки без помощи ответчиков бандита местного или пришлого в селе — штраф увеличивается втрое.

8. В случае поимки в селе вожака банды, штраф увеличивается впятеро, и, кроме того, один из ответчиков подлежит расстрелу.

9. За каждый установленный случай ночевки в селе банды или поддержку последней продовольствием или обозом ответчики платят так же, как за поимку одного бандита.

10. Если при этом была возможность своевременно донести ближайшему воинскому отряду на предмет захвата банды, но донесения не было или оно поступило с явным опозданием, то ответчики поплатятся как за поимку главаря банды.

11. Наравне с ответчиками отвечают граждане, в домах которых находили приют бандиты. Поэтому предлагается всем и каждому известных им бандитов или неизвестных прохожих в дом к себе без извещения об этом председателя сельрады или ближайшего ответчика не принимать. Лиц подозрительных арестовывать.

12. Имущество семейств, члены которых находятся в бандах, конфискуется; если бандитом является сам хозяин, — полностью, если из сыновей, — наполовину.

13. Конфискованное имущество, а также штрафы, поступают: половина — в распоряжение местного комнезама, половина — в уездный фонд организации борьбы с бандитизмом.

14. Ответчики, представившие Соввласта арестованным удостоверенного бандита или оказавшие деятельную помощь в разгроме банды, переводятся в кандидаты, при повторении освобождаются вовсе от ответственности.

15. Рядовой бандит, попавший в банду по темноте, пропустивший срок явки по амнистии, может заслужить прощение выдачей главарей и вообще лиц, склонивших его к пос-„_ туплению в банду.

16. Все участники повстанческого движения против Советской власти, не исключая атаманов, могут вернуться к мирной жизни в случае искреннего раскаяния и раскрытия руководившей ими организации.

17. Всем военным и гражданским органам предписывается внимательно относиться к предложению ответчиков или бывших участников банд реабилитировать себя перед Советской властью.

18. Все военные и гражданские представители Соввласти предупреждаются, что за всякую несправедливость или беззаконное отношение к местному населению, особенно в глухих деревнях, они будут караться наравне с пособниками и организаторами бандитизма.

19. Уездсовещания обязаны сообщать в очередных сводках в губернию, губсовещание — в окружное обо всех случаях применения репрессий. В случае обнаруженных неправильностей в применении расстрелов ответчиков, наложении штрафов виновные подлежат ответственности по всей строгости революционных законов вплоть до расстрелов.

20. Прибегая к суровым мерам борьбы с бандитами, их пособниками и укрывателями, окружное совещание уверено, что сознательная часть трудящихся окажет широкую поддержку Советской власти в деле искоренения агентуры лакеев капитала и привлечения темной бандитской массы на путь раскаяния и мирного труда.

21. Настоящий приказ одновременно со списками ответчиков и кандидатов расклеивать на видных местах (около сельрады или сборной избы) по всем селам, где намечены ответчики, обязав ответчиков под угрозой суровых изысканий заботиться о том, чтобы приказ не срывался злоумышленниками, дабы ни у кого не было оправданий о незнании приказа.

Окружное совещание по борьбе с бандитизмом.

Председатель (Затонский) Члены: (Петин и Иванов) Верно:

секретарь ОВС

Вечірній Київ. 1991. 25 червня.

‘ИНСТРУКЦИЯ ПО ПРИМЕНЕНИЮ ПРИКАЗА N 2

1. Назначение ответчика должно происходить первоначально в районах, наиболее излюбленных бандитами, и должно производиться возможно более торжественно. Должен быть созван сход, где объявляется и объясняется приказ, должно сделать практические указания, кому и как сообщать о бандитах, чтобы приказ был вывешен на видном месте и был обеспечен от уничтожения. На всякий случай в силе оставляется приказ в нескольких экземплярах.

2. Намечение ответчиков производится весьма осторожно на основании предварительных агентурных данных сведений, собранных в местах (расположения] комнезамов (негласно). Тщательно избегать привлечения в число ответчиков людей, лояльных по отношению к Советской власти, особенно родственников находящихся в армии красноармейцев, из числа деревенской интеллигенции, избегать возложения ответственности на священников и на учителей, привлекая их лишь персонально, если будет доказана [их] вина. Совершенно недопустимо взятие ответчиками малосостоятельных крестьян, хотя бы подозрительных по бандитизму.

3. При производстве учета бандитов ни в коем случае не удовольствоваться данными, полученными от ответчиков, и конфискацию имущества отсутствующих бандитов или репрессии или захваты (если не имеется явных улик) производить лишь после тщательной проверки сведений путем опроса надежного элемента села.

При этом иметь в виду, что даже сочувствующие Советской власти незаможные на первых порах, если вопрос будет гласный, не рискуют часто выдавать бандитов, опасаясь мести.

Поэтому по поводу каждого заподозренного осторожно опрашивать возможно большее число крестьян в условиях, не вызывающих у них подозрения, что их показания попадут в протокол. Если сведения, даваемые ответчиками относительно причастности к бандитизму того или иного лица, не получают решительного подтверждения, к репрессиям прибегать не рекомендуется, [надо] оставлять лишь указанных ответчиками лиц на особом учете и подозрении.

4. Вообще иметь в виду, что главной целью создания института ответчиков является отнюдь не немедленный разгром бандитизма путем респрессий (что недопустимо), а внесение раздора и расслоения в селе, создание атмосферы, когда бандит будет бояться, что его выдадут, ответчик, опасаясь репрессии, будет при случае выдавать бандитов, а затем, опасаясь мести с их стороны, может быть использован как старательный осведомитель.

5. При применении репрессии, особенно расстрелов, по отношению к ответчикам бить на психику неторопливым приготовлением к жеребьевке и т.д., давая возможность купить жизнь (или имущество) выдачей действительных бандитов. Если операция указываемых под страхом смерти банд требует известного времени, рекомендуется заменять расстрел на месте взятием намеченных к расстрелу в качестве заложников.

6. Вообще рекомендуется путем террора ставить ответчиков в такие условия, чтобы они становились открытыми [далі нерозбірливо] ответственности, они останутся осведомителями и помощниками Советской власти в борьбе с бандитами из страха мести со стороны последних. Но в отдельных случаях можно и должно гарантировать ответчику полную тайну сообщаемых им сведений с гарантией для его личной безопасности, хотя бы он формально и оставался ответчиком.

7. Раздачей конфискованного имущества из штрафов незаможным и мерами политического воздействия следует создать в селе обстановку, когда бандиты и ответчики будут бояться доносов с их стороны. Незаможные же будут заинтересованы в выдаче тех и других. При этом тайна сообщений со стороны незаможных должна соблюдаться полностью. Вознаграждение дающего сведения должна идти либо путем общего увеличения фонда комнезама, куда поступает по приказу половина конфискованного, либо секретно из премиального фонда.

Если же незаможный, убедившись в прочности Советской власти, рискнет выступить открыто, это следует всячески поощрять, предоставив ему одному конфискованное у выданного им бандита имущество и т.п.

8. Приказ опубликовать в селах обязательно по-украински.

9. Приказ опубликовать лишь там, где намечены ответчику” чтобы пустой болтовней не оставлять [неблагоприятного] впечатления.

Ю. За местностями, где приказ объявлен и, следовательно, намечены ответчики, усилить наблюдение, чтобы действительно ни одно малейшее проявление бандитизма не оставалось безнаказанным.

11. Никаких других обязанностей, кроме борьбы с бандитами, на ответчиков как таковых не возлагать и ни в коем случае не поручать институту ответчиков проведение каких бы то ни было повинностей, к бандитизму отношения не имеющих.

Окружное совещание по борьбе с бандитизмом.

Председатель (Затонский)

Члены: (Петин и Иванов) Верно:

Секретарь ОВС

Вечірній Київ. 1991. 25 червня.

ИЗ ПРАВИТЕЛЬСТВЕННОЙ ТЕЛЕГРАММЫ ВСЕМ ПРЕДГУБИСПОЛКОМОВ, СЕКРЕТАРЯМ ГУБПАРТКОМОВ ОБ УСКОРЕНИИ СБОРА ПРОДРАЗВЕРСТКИ

18 мая 1921 г. Копия: Киевскому и Харьковскому военным округам.

По поручению ЦК РКП снабжение продовольствием Москвы и Петрограда становится боевой задачей нашей партии. Для этой цели предлагаю создать ежедневное исключительно деловое совещание под председательством предгубисполко-мов с включеним секретаря губпарткома, предопродкомгуба, предгубчека и местного старшего военного начальника части. Задачи совещания: всеми средствами содействовать:

1) ускорению [сбора] продразверстки; 2) ускорению товарообменных операций; 3) ускорению погрузки.

Этой пятерке даются самые широкие полномочия для использования по ее усмотрению партийного и советского аппарата. Ежедневно в восемнадцать часов оно обязано пред-°ставлять сводку: 1) о ходе заготовки путем разверстки или товарообмена; 2) о ходе подвоза и 3) о ходе погрузки.

Раковский, Лебедь, Владимиров, Манцев, Авксентьевский

вечірній Київ. 1991. 25 червня.

ПРИКАЗ ВООРУЖЕННЫМ СИЛАМ НА УКРАИНЕ О МЕРАХ ПО СОГЛАСОВАНИЮ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПОЛЕВЫХ ВОЙСК И ОРГАНОВ ВЧК В БОРЬБЕ С БАНДИТИЗМОМ

N42331. г. Харьков 30 июля 1921 г.

1. Достигнутый в борьбе с бандитизмом успех, приведший к распылению крупных бандитских шаек на мелкие, создает новый фазис в общем процессе борьбы с повстанчеством,. причем центр тяжести переносится на ликвидацию местного бандитизма и очистку районов, наиболее им зараженных.

2. Наблюдаются случаи, что в губерниях; имеющих ряд установленных мест банд, длительная борьба с ними не дает положенных результатов, сводясь лишь к рассеиванию периодичности проявляющихся активных шаек и безрезультатному распылению наших частей в погоне за ними. Главная причина такого явления кроется в отсутствии единого согласованного плана военного командования с агентурной и розыскной работой органов ЧК. Ввиду вышеизложенного и на основании постановления особого совещания по борьбе с бандитизмом,, приказывается:

А. Для достижения полной согласованности в работе войск и ЧК, как взаимно дополняющих друг друга в борьбе с бандитизмом, и для установления раз навсегда на местах единого систематического плана ликвидации бандитизма при начгубу-частках установить военные советы в составе: начгубучастка, его военкома, если таковой имеется, и предгубчека или его заместителя, непосредственно ведущего агентурно-осведоми-тельную работу по борьбе с бандитизмом. Являясь аппаратом, практически осуществляющим борьбу с бандитизмом, военный совет сохраняет те же взаимоотношения с губсовещани-ем, что и начгубучастка.

Б. В наиболее охваченных бандитизмом уездах по усмотрению губвоенсоветов могут создаваться аналогичные уездные военсоветы.

В. При полном сохранении ответственности командования за выполнение возлагаемых на него оперативних заданий военсоветы несут всю полноту ответственности за единство общего плана ликвидации бандитизма, рациональное использование ресурсов как командования, так и ЧК (агентура, войска ВЧК и полевых), и в особенности систематическое, в порядке постепенности, искоренение местного бандитизма в пределах подведомственного данному совету участка территории.

Г. Губвоенсоветы подчиняются Реввоенсоветам округов, в коих при решении вопросов борьбы с бандитизмом должны участвовать уполномоченные ВУЧК.

3. Приказ ввести в действие по телеграфу.

4.0 получении приказа и отданных в развитие распоряжениях донести.

Командвойск Украины и Крыма Фрунзе ^ . ПредВУЧК Манцев Наштавойск Украины и Крыма Соллогуб

РДВА. Ф. 25899, оп. 1, спр. 35, арк. 371.

ИЗ КРАТКОГО ОБЗОРА БОРЬБЫ С БАНДИТИЗМОМ НА ТЕРРИТОРИИ УКРАИНЫ В ИЮЛЕ 1921 ГОДА

2 августа 1921 г.

Сегодня мы можем подвести некоторый итог в борьбе с активным бандитизмом на территории нашей Украинской республики за прошедший июль месяц. И обращаясь к достигнутым результатам, необходимо отметить прежде всего только что полученные сведения о закончившейся почти операции в мариупольском районе по ликвидации действовавших здесь шаек, отколовшихся от Махно. Как выяснилось по дополнительно поступившим сведениям, численность бандитов и самое количество оперировавших здесь шаек оказались сильно преувеличенными…

Теперь можно считать установленным, что в мариупольском районе действовало всего две шайки, обе численностью по 40-60 сабель, из которых одна — Золотого Зуба, а другая — действовавшая между станциями Роговка, Карань и ст. Никольская в районе к северо-западу от Мариуполя и именовавшая себя то бандой Колесникова, то Куриленко и т.п., руководилась каким-то бандитом из числа махновской шайки Пи-винским.

Остатки банды Золотого Зуба после боев 17 и 18 июля бродили возле станций Доля и Еленовка, уклоняясь от столкновения с нашими частями и надеясь, видимо, как-нибудь оторваться от нашего преследования. Однако 29 июля шайка эта, подошедшая к дер. Ново-Михайловка, что верстах в 30 севернее ст. Волноваха, была окружена и разгромлена совместными действиями одного батальона войск ВЧК, частями действовавшего в этом районе истребительного отрада Харьковского военного округа, бронемашинами и подошедшим бронепоездом N 76. Потеряв более половины убитыми и ранеными, остатки шайки, деморализованные и почти невооруженные, бежали обратно к юго-востоку и рассеялись по балкам и оврагам восточное ст. Волноваха. Сейчас весь район, где оперировал Золотой Зуб, очищается и осматривается самым тщательным образом и отдельные рассеявшиеся бандиты вылавливаются нашими частями.

Другая банда в течение последних чисел июля упорно кружилась в районе южнее ст. Розовка, бросаясь в разных • направлениях, а также стараясь уйти от нашего преследования. 30 июля наши части при содействии бронемашин нагнали и уничтожили и эту банду, которая, потеряв весь обоз, 4 пулемета, лошадей и много убитыми и ранеными, рассеялась в разные стороны.

Сейчас дальнейшее вылавливание бандитов руководивший операциями в мариупольском районе помощник командующего войсками Харьковского военного округа т. Германович передает мариупольскому начальнику уездного участка и оставляет в помощь милиции и местным советским органам несколько небольших кавалерийских отрядов для тщательного осмотра районов последних боев.

Таким образом, к началу августа действия в мариупольс-^м районе можно считать законченными и отколовшиеся ^ихновские банды большей частью уничтоженными.

Большое внимание за последнее время привлекает банда Иванюка, оставшаяся после бегства Махно на юг в Конградс-ком уезде и совершившая во второй половине июля большой рейд по северной части этого уезда. Действия этой банды чрезвычайно напоминают тактические приемы самого Махно, и борьба с Иванюком, как видно, потребует от наших частей больших усилий. В частности, [из-за] несколько нерешительных действий со стороны занимающих район частей банде удалось безнаказанно побывать под ст. Коломак, пройти южнее Балки на Новую Водолагу и Охочее (пункты на территории Харьковской губернии недалеко от ст. Мерефа) и затем спуститься по излюбленному своему маршруту параллельно жел-дороге Харьков — Лозовая к ст. Сахновщина и дальше в южную часть Конградского уезда. По последним сведениям, Иванюк, переправившись к югу через р. Орель, в последних числах июля якобы ушел в Новомосковский район. Тщательное обследование находящихся здесь больших лесов, расположенных по течению р. Самары, пока не дало никаких результатов, а имеющиеся неточные сведения о появлении якобы части банды Иванюка в районе ст. Лозовой, а также происшедшее 27 июля соединение банды Иванюка с вышедшей из Екатеринославской губернии бандой местного происхождения из отставших от Махно бандитов под командой некоего Босого (что увеличило банду Иванюка до 200 сабель) заставляет уделять ей особое внимание и ставит одной из ближайших задач в начавшемся августе месяце ликвидацию этой шайки.

В остальных районах Полтавщины, Донецкой, Екатеринославской губерний и Запорожья, кроме столкновений с местными бандитами, вылавливания и очистки излюбленных махновских гнезд, особенно выдающихся действий против бандитов в последние числа июля не отмечалось.

Что касается Правобережья, то здесь необходимо отметить начавшуюся широкую операцию по очищению всего ольго-польского района частями 24 стрелковой дивизии и подготавливающуюся операцию по очистке кременчугского и чигирин-ского районов. Принимая во внимание особый интерес этих операций, мы остановимся в будущем подробнее на ходе борьбы с бандитизмом в этих районах, пока же отметим еще сдачу банды Цветковского втаращанском районе, добровольно явившегося 28 июля со значительной частью сподвижников, атамана одной из банд холодноярского района Пономаренко, перешедшего на нашу сторону с четырьмя бандитами и помощником своим Вислоухим 29 июля, и несколько других мелких банд и шаек.

Резюмируя сказанное, мы вправе отметить большое упрочение нашего положения и достигнутые успехи в ликвидации бандитизма. [Трудное] положение и распыление бандитских шаек в районах, которые еще недавно являлись наиболее зараженными и насыщенными бандитизмом, вместе с начавшимися решительными операциями частей полевых войск в ольгопольском и холодноярском районах дают основание рассчитывать на успешное развитие ликвидации украинского бандитизма и в наступающем августе месяце. Единственное, конечно, что может нарушить ход нашей работы и планомерное развитие операций против местных бандитов,— это возвращение обратно на территорию Украины банды Махно. Будем надеяться, что это бандитам не удастся и махновская шайка не сумеет проникнуть вновь на нашу территорию.

Вр.начоперупр

РДВА. Ф. 25899, оп. З, спр. 50, арк. 15-17.

ОБ УПРАЗДНЕНИИ ВСЕУКРАИНСКОЙ ЧРЕЗВЫЧАЙНОЙ КОМИССИИ И ОБ ОРГАНИЗАЦИИ ГОСПОЛИТУПРАВЛЕНИЯ

Постановление Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета 22 марта 1922 г.

1. Всеукраинскую чрезвычайную комиссию по борьбе с контрреволюцией, спекуляцией и преступлениями по должности и ее местные органы упразднить.

2. При Народном комиссариате внутренних дел, под личным председательством Народного комиссара или назначаемого Совнаркомом его заместителя, образовать Государственное Политическое Управление для выполнения по всей территории УССР нижеследующих задач:

а) подавления открытых контрреволюционных выступлений, в том числе бандитизма, и принятия необходимых мер для своевременного предупреждения таковых;

б) принятия мер охраны и борьбы со шпионажем;

в) охраны железнодорожных и водных путей сообщения;

г) борьбы с контрабандой и переходом границ республики без соответствующих разрешений;

д) выполнение специальных поручений Президиума Всеукраинского Исполнительного Комитета или Совета Народ-I ных Комиссаров по охране революционного порядка.

3. Местными органами госполитуправления являются его губернские отделы, образуемые при губернских исполнительных комитетах и действующие на основании особого положения, утверждаемого Президиумом ВУЦИК.

4. Председатель Госполитуправления УССР, по соглашению с ГПУ РСФСР, является полномочным представителем последнего по Украине и, в целях объединения руководства деятельностью всех органов ГПУ на Украине, ему подчиняются и ведущие борьбу с преступлениями в армии и на транспорте на территории УССР Особые и транспортные отделы, а также и войска ГПУ на Украине.

5. При необходимости принятия мер пресечения в отношении лиц, причастных к контрреволюционным выступлениям, бандитизму, шпионажу, хищениям на железнодорожных и водных путях сообщения, контрабанде и переходу границ без разрешения, госполитуправлению, его губернским отделам, а также и уполномоченным их в уездах предоставляется право производства обысков, выемок вещественных доказательств и необходимых документов и ареста на следующих

основаниях:

а) в отношении лиц, застигнутых на месте преступления, аресты, обыски или выемки агентами госполитуправления или его отделов могут [быть] произведены без специального постановления и особого ордера Госполитуправления или его отделов с последующей санкцией пред. ГПУ или пред. губ. отдела в течение 48 часов после принятия мер пресечения; во ьсех остальных случаях арест, а также обыски и выемки допускаются не иначе, как по специальному постановлению ГПУ или губощела ГПУ за подписью председателей их, по особым ордерам, порядок выдачи каковых определяется вырабатываемой Госполитуправлением и утверждаемой Народным комисісариатом юстиции инструкцией;

б) не позднее двух недель со дня ареста должно быть предъявлено обвинение арестованному;

в) не позднее двух месяцев со дня ареста ГПУ или освобождает арестованного, или испрашивает у Президиума ВУ-ЦИК разрешения на дальнейшую изоляцию, если того требуют особые обстоятельства дела, на срок, определяемый Президиумом ВУЦИК, или направляет дело в суд, зачисляя за ним и арестованного.

6. Все уголовные дела по спекуляции, должностным и прочим преступлениям, находящиеся до опубликования настоящего постановления в производстве ВУЧК и ее органов, подлежат в двухнедельный срок передаче в ревтрибунал и народные суды по принадлежности, и впредь все дела о преступлениях, направленных против Советского строя или представляющих нарушение законов УССР, подлежат разрешению исключительно в судебном порядке ревтрибуналами или народными судами по принадлежности.

7. Общий надзор за выполнением статей 5 и 6 настоящего постановления возлагается на Народный комиссариат юстиции.

Сборник узаконений УССР. [X.], 1922. N 13. Ст. 228.

ЗАКОН О КОМИТЕТАХ НЕЗАМОЖНИХ СЕЛЯН. УТВЕРЖДЕННЫЙ 2-й СЕССИЕЙ VI СОЗЫВА ВСЕУКРАИНСКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО ИСПОЛНИТЕЛЬНОГО КОМИТЕТА

27 мая 1922 г. (Извлечение)

Для защиты интересов крестьянской бедноты и середняков, для упрочения Советской власти, во исполнение постановлений Уи VI Всеукраинских съездов Советов и во изменение закона о комнезамах от 13 апреля 1921 года, Всеукраинс-кий Центральный Исполнительный Комитет Советов рабочих, селянских и красноармейских депутатов объявляет все существующие и имеющие впредь возникнуть комитеты незаможних селян и селянок организациями государственного значения.

Всем гражданским и военным советским органам блюсти как за точным уважением прав незаможних селян и их комитетов, так и за исполнением ими обязанностей, предусмотренных в настоящем законе.

II. Состав и организация комитетов незаможних селян

10. В состав сельских и волостных комитетов незаможних селян имеют право вступать:

а) селяне и селянки безземельные и малоземельные;

б) селяне и селянки, не могущие прокормиться своим хозяйством и вынужденные поступать в наем;

11. В состав комитетов незаможних селян не имеют права вступать:

а) капиталисты, бывш. помещики, арендаторы, управляющие их имениями или фабрично-заводскими предприятиями, бывшие или настоящие владельцы мельниц и крупорушек;

б) кулаки;

в) лица, пользующиеся чужим трудом с целью извлечения выгоды;

г) лица, живущие или жившие на нетрудовые доходы (проценты с капитала, с имущества, с торговли и т.п.);

д) спекулянты и перекупщики;

е) частные торговцы-лавочники, содержатели постоялых дворов, трактирщики, корчмари, торговые и коммерческие посредники, занимающиеся этим делом в прошлом или занимающиеся в настоящем;

ж) лица, служившие в царской, гетманской, петлюровской, деникинской и врангелевской полиции, жандармерии и охранке и вообще агенты белой власти;

з) лица, злостно не выполняющие трудгужналога;

и) лица, злостно не выполняющие продналога;

к) лица, занимающиеся выкуркой и продажей водки и самогона;

л) лица, судившиеся за уголовные преступления и находящиеся под следствием или осужденные советским судом;

м) попы, ксендзы, раввины, пасторы, начетники и вообще духовные лица всех церквей и религиозных культов;

н) душевнобольные, находящиеся под опекой;

13. Лица, не имеющие права вступать в комитеты и все же вступившие, подлежат немедленному исключению и преданию суду за нарушение закона.

IV. Комитеты незаможних селян и борьба за революционный порядок

(Борьба против бандитизма, контрреволюции, пьянства и кулацкого засилья)

42. Оказывать всемерное содействие гражданским и военным органам Советской власти в выполнении их обязанностей, поддерживая всеми силами твердый революционный порядок, охраняя жизнь и безопасность бедняков и их имущество.

43. Помогать усилению мощи Красной Армии, содействуя проведению людской, конской и др. мобилизации в деревне и давая пример точного исполнения всех приказов военных властей.

44. Заботиться о сохранности достояния республики (советские хозяйства, леса, сады, общественные здания, школы, библиотеки, мельницы, заводы, фабрики, опытные станции и поля, случные, прокатные пункты и т.п.).

45. Следить за тем, чтобы в выборные органы не попадали кулацкий элемент и прочие лица, не имеющие согласно Конституции права выбора.

46. Иметь строжайший надзор за всякими подозрительными личностями, за шпионами и агентами белогвардейцев и желтоблакитников, вести беспощадную борьбу с распространением провокации, лжи, национальной и религиозной травли, задерживая немедленно виновников и передавая их в руки Советской власти.

47. Немедленно сообщать органам Советской власти о всяких враждебных выступлениях и подготавливающихся заговорах и мятежах.

48. Помогать в охране железных дорог и мостов, телеграфных и телефонных линий и др. государственных сооружений, обслуживающих интересы всей республики и, в частности, интересы военной обороны.

49. Беспощадно преследовать укрывателей бандитов, а так же тех, которые оказывают им материальную помощь хлебом, подводами и проч.

50. Участвовать в формировании кадров милиции и в надзоре за ее деятельностью в центре и на местах.

51. Бороться против бандитизма и беспощадно истреблять бандитов как уголовных, так и тех, которые в интересах кулаков, капиталистов, помещиков и белогвардейцев разрушают общественное достояние и имущество трудового государства.

52. Пользоваться вооруженной поддержкой милиции, частей Красной Армии и военной поддержкой всех органов Советской власти.

53. Пользоваться наравне со всеми государственными учреждениями средствами связи и сообщения.

54. Вести решительную борьбу с “самогонкой”, вплоть до конфискации в установленном порядке средств выработки самогона и предания виновных суду.

55. Устанавливать контроль над выполнением населением трудгужповинностей и трудгужналога, соблюдая правила освобождения от него.

VI. Права и обязанности комнезамов по проведению различных государственных повинностей, сбору сырья и участию в кооперации

74. При проведении трудгужналога понижать для незаможных селян норму трудгужналога, в установленном порядке участвовать в составлении списков труд- и гужобязанных, контролировать правильность привлечения к выполнению налога, следить за целесообразным использованием хозорганами предоставляемого им труда и гужа и принимать меры к устранению всех замеченных упущений и неправильностей, привлекая виновных к ответственности.

VII. Участие комнезамов в работе рабоче-крестьянской инспекции и в учреждениях красного суда

77. Участвовать в составлении списков кандидатов на занятие выборных судебных и следственных должностей.

78. Представлять через губернский отдел юстиции и На->дный комиссариат юстиции о необходимости отмены или •менения приговоров, вошедших в законную силу.

79. Содействовать судебным властям в деле проведения общественно-принудительных работ для лиц, осужденных на таковые, без лишения свободы.

Сборник узаконений УССР. [X.], 1922. N 25. Ст. 287.

ВИТЯГ 3 ПРОТОКОЛУ ЗАСІДАННЯ ПОЛГГБЮРО ЦК

КП(б)У

б липня 1932 року

…2. Про план хлібозаготівель.

Визнати правильним встановлений ЦК ВКП(б) план хлібозаготівель по селянському сектору в розмірі 356 мільйонів пудів і прийняти його до безумовного виконання.

З РЕЗОЛЮЦІЇ III КОНФЕРЕНЦІЇ КП(б)У

9 липня 1932 року

1. Встановлений для України план хлібозаготівель в 356 млн. пудів по селянському сектору конференція приймає до безумовного виконання.

Незважаючи на недосів зернових і на ряд інших труднощів, Україна має всі можливості успішно виконати план хлібозаготівель… Для цього треба грунтовно поліпшити роботу районних і сільських партійних організацій, зосередити увагу ЦК КП(б)У і обкомів на керівництві районами і колгоспами.

Урядовий кур’єр. 1993. 20 лютого.

З ПОСТАНОВИ ПОЛІТБЮРО ЦК КП(б)У

25 жовтня 1932 року

Жовтневий пленум ЦК КП(б)У зажадав від усіх партійних організацій України посилення бойової мобілізаційності в боротьбі за хліб, за рішуче і швидке подолання відставання України у виконанні плану хлібозаготівель.

ЦК КП(б)У вимагає від усіх обласних, районних і низових організацій негайно провести такі заходи:

1. Розгорнути найширшу політичну роботу серед колгоспників і одноосібників за якнайшвидше виконання планів хлібозаготівель, кинувши всі партійні і комсомольські сили для безпосередньої роботи в колгоспах і селах, для організації масових червоних хлібних обозів імені 15-х роковин Жовтневої революції.

Тільки нещадно придушуючи всі спроби класового ворога і його агентури, спрямовані до зриву хлібозаготівель; тільки при розгортанні непримиренної боротьби з прямим саботажем хлібозаготівель, більшовики України у вирішальному місяці хлібозаготівель зуміють подолати і ліквідувати наше ганебне відставання в боротьбі за хліб і вийти в число передових Республік СРСР…

Секретар ЦК КП(б)У М.ХАТАЄВИЧ

Урядовий кур’єр. 1993. 20 лютого.

ПОСТАНОВА ПОЛІТБЮРО ЦК КП(б)У

5 листопада 1932 року

З метою посилення боротьби за хліб ЦК КП(б)У пропонує НКЮсту, обласним і районним комітетам, поряд з розгортанням широкої роботи, забезпечити рішуче посилення допомоги хлібозаготівлям з боку органів юстиції.

ЦК пропонує:

1. Зобов’язати судові органи поза чергою розглядати справи по хлібозаготівлях, як правило, виїзними сесіями на місці із застосуванням суворих репресій, забезпечуючи диференційований при цьому підхід до окремих соціальних груп, застосовуючи особливо суворі заходи до спекулянтів, перекупників хліба.

2. Організувати в кожній області не менше як 5-Ю додаткових роз’їзних судових сесій нарсуду для роз’їздів по районах.

Судовий розгляд справ і застосування найсуворіших репресій повинен супроводжуватися широким розгортанням масової роботи по мобілізації громадськості навколо цих процесів на посилення боротьби за хліб.

Секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич

Урядовий кур’єр. 1993. 20 лютого.

ПОСТАНОВА РАДНАРКОМУУСРР І ЦК КП(б)У

б грудня 1932 року

РНК і ЦК постановляють:

За явний зрив плану хлібозаготівель і злісний саботаж, організований куркульськими і контрреволюційними елементами, занести на чорну дошку такі села:

1. с. Вербка Павлоградського району Дніпропетровської області.

2. с. Гаврилівка Межівського району Дніпропетровської області.

3. с. Лютеныои Гадяцького району Харківської області.

4. с. Кам’яні Потоки Кременчуцького району Харківської області.

5. с. Святогроїцьке Троїцького району Одеської області.

6. с. Піски Баштанського району Одеської області.

Щодо цих сіл провести такі заходи:

1. Негайне припинення підвозу товарів, повне припинення кооперативної і державної торгівлі на місці і вивіз з відповідних кооперативних і державних крамниць усіх наявних товарів.

2. Повну заборону колгоспної торгівлі як для колгоспників,

так і одноосібників.

3. Припинення всілякого роду кредитування, проведення дострокового стягнення кредитів та інших фінансових

зобов’язань.

Голова Раднаркому УСРР

В. Чубар Секретар ЦК КП(б)У С. Косіор

Урядовий кур’єр. 1993. 20 лютого.

З ЛИСТА С. КОСІОРА Й.В. СТАЛІНУ

8 грудня 1932 року

…2. Застосування репресій до колгоспів.

Репресії до колгоспів, які не виконують плану хлібозаготівель, особливо ж до голів, членів правлінь цих колгоспів і до рахівників, застосовано у великій кількості – за листопад і 5 днів грудня арештовано по лінії ДПУ 1.230 чоловік — голів, членів правлінь, рахівників (голів — 340, членів правлінь — 750, рахівників —140). Крім того, арештовано бригадирів —140, завгоспів-вагарів — 265, інших працівників колгоспів – 195.

3. Репресії щодо комуністів, посібників і покривателів куркульського саботажу.

Щодо цього останнім часом виявлено багато серйозних фактів розкладу і зрадництва комуністів, особливо з числа тих, хто безпосередньо працює на селі в колгоспах. Нині притягнуто до суду 327 чоловік комуністів. За розглянутими в жовтні — листопаді справами засуджено 9 чоловік до вищої міри. Серед них головний контингент становлять службові особи колгоспів. За найостанніший час розкрито кілька всли-юіх справ районних працівників…

Секретар ЦК КП(б)У

С Косіор Урядовий кур’єр. 1993. 20 лютого.

ТЕЛЕГРАМА ЦК ВКП(б) ЦЕНТРАЛЬНОМУ КОМІТЕТУ КП(б)У

1 січня 1933 року

Повідомляється постанова ЦК [ВКП(б)] від 1 січня 1933 р.:

“запропонувати ЦК КП(б)У і РНК УСРР широко

оповістити через сільради колгоспи, колгоспників і трудящих

одноосібників, що:

а) ті з них, які добровільно здають державі раніше розкрадений і прихований хліб, не зазнаватимуть репресій;

б) щодо колгоспників, колгоспів і одноосібників, які вперто продовжують укривати розкрадений і прихований від обліку хліб, вживатимуться найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7-го серпня 1932 року (про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення суспільної соціалістичної власності)”.

Секретар ЦК ВКЩб) Й. Сталін

Урядовий кур’єр. 1993. 20 лютого.

^/ ПОСТАНОВА ПОЛІТБЮРО ЦК КП(б)У 8 лютого 1933 року

З огляду на випадки голодування, що є в окремих невеликих містах і [в] окремих сім’ях колгоспників – запропонувати областкомам та облвиконкомам не залишати жодного такого випадку без вжиття негайних заходів до локалізації, звернувши при цьому особливу увагу на перевірку того, чи немає в тому або іншому випадку симуляції або провокації.

Секретар ЦК КП(б)У С. Косіор

Урядовий кур’єр. 1993. 20 лютого.

ДОВІДКА ДПУ УСРР

12 березня 1933р.

Найбільше число фактів голоду зареєстровано в кінці лютого і на початку березня. В окремих місцях це явище набуло масового характеру.

Переважна кількість голодуючих – колгоспники. До них належать, головним чином, багатосімейні господарства, шо виробили незначну кількість трудоднів. Зареєстровано також факти голоду серед колгоспників, які виробили велику кількість трудоднів, але не одержали в колгоспі продуктів харчування в результаті розбазарювання й розкрадання хліба в момент збирання.

Голодуючі сім’ї вживають в їжу різні сурогати (кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки акації тощо). Зареєстровано факти вживання в їжу м’яса кішок, собак і дохлих коней.

Випадків людоїдства зареєстровано 28. Більша частина їх

належить до 3-ї декади лютого і початку березня. 19 випадків людоїдства припадає на Київську область. У лютому також мали місце 13 випадків трупоїдства.

Помічник начальника таемно-полггичного яццулу ДПУ УСРР АЛЕКСАНДРОВСЬКИЙ

Урядовий кур’єр. 1993. 20 лютого.

| ІЗ ЗАПИСКИ НАРКОМА ЗЕМЛЕРОБСТВА УСРР ^я О.В.ОДИНЦОВАДОЦККП(б)У

12 березня 1933 року

…Переходжу до фактів, виявлених мною на місці:

… с. Кочубеївка. В цьому селі найбільш голодуючих — 214 чоловік, у більшості одноосібників. Померло з січня 48 чоловік.

… с. Городецьке. В цьому селі найбільше голодуючих колгоспників — 76 дворів і одноосібників — 83 двори. У великій кількості цих сімей померло від голоду по одному-два чоловіки.

…Особисто відвідав найбільш голодуючі сім’ї: 1)Король Марія, 60 років, один син помер, старша дочка варить окріп, троє опухлих дітей на печі. Наявна їжа — плитка сурогату з корнеплодів і невеличка паличка хріну; 2) Одноосібник Король Хома, його дружина і син 14 років недавно померли з голоду, залишилася в живих лише дочка 9 років.

…с. Озірне. В цьому селі найбільше голодуючих — 200 Дворів, в них більшість одноосібників. Померло з 1 січня До 10 березня 90 чоловік, а за весь 1932 рік померло 92 чоловіка.

Особисто відвідав найбільш голодуючі сім’ї: 1) Саражинська Палажка, колгоспниця, вдома її не було. На лаві лежить труп 12-річного сина Степана, який помер три дні тому, біля печі сидять двоє іще живих дітей 7-8 років – виснажені і розтира-^ть полову для приготування їжі. Тут же від місцевих людей, які супроводжували мене, дізнався, що тепер у селі лежать непохованих 15 трупів.

..Людоїди, яких бачив і розмовляв, – бідняки, середняки, колгоспники, які мають мало трудоднів або без трудоднів, одноосібники, які не мають ніякого господарства. Всі вони справляють враження звірино-голодних людей, у яких немає ніяких бажань, крім одного бажання – що завгодно і якою

завгодно ціною їсти.

Нарком землеробства УСРР

О. Одинцов Урядовий кур’єр. 1993. 20 лютого.

ПОГЛИНЕННЯ ЗАХЩНОЇ УКРАЇНИ ТА ЕКСПАНСІЯ РЕПРЕСИВНО-КАРАЛЬНОЇ СИСТЕМИ (1939-1941)

“УТВЕРЖДЕНО” СОВ. СЕКРЕТНО

Постановлением СНК Союза ССР от 29 декабря 1939г. N2122-61700.

ИНСТРУКЦИЯ

НАРОДНОГО КОМИССАРИАТА ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗАССР

от “ ” декабря 1939 года о порядке переселения польских осадников из западных областей УССР и БССР

1. Выселение осадников из западных областей УССР и БССР проводится одновременно по УССР и БССР в день, назначенный НКВД СССР.

2. При выселении осадников все недвижимое имущество, сельскохозяйственный инвентарь, домашний скот остаются на месте и принимаются по акту местными управлениями. Ї 3. Осадникам разрешается брать с собой следующее иму-рцєство и мелкий хозяйственный инвентарь:

1) Одежда.

2) Белье.

3) Обувь.

4) Постельные принадлежности.

5) Посуда столовая (ложки, ножи, вилки), чайная и кухон-мая, ведра.

6) Продовольствие из расчета месячного запаса на семью. I: 7) Мелкий хозяйственный и бытовой инструмент (топор, ІЬила, лопата, мотыга, коса, грабли, вилы, молоток, клещи,

зубило и т.п.).

8) Деньги (сумма не ограничивается) и бытовые ценности (кольца, часы, серьги, браслеты, портсигары л т.п.).

9) Сундук или ящик для упаковки вещей.

4. Общий вес указанных вещей не должен превышать 500 кг. на семью.

Примечание: Громоздкие вещи, в том числе хозяйственный инвентарь, перевозятся в специально выделенных вагонах.

5. Отправка осадников к месту поселения производится эшелонами в составе 55 вагонов, оборудованных по зимнему для людских перевозок (в том числе один классный вагон для охраны и один оборудованный санизолятор).

В каждый вагон помещается 25 чел. взрослых и детей с их вещами.

Для громоздких вещей на каждый эшелон выделяется по 4 товарных вагона.

6. На каждый эшелон НКВД СССР назначает Начальника эшелона и соответствующую охрану.

Наркомздрав СССР обеспечивает эшелоны медицинским персоналом в составе одного медфельдшера и двух медсестер на каждый эшелон и соответствующими медикаментами.

За 10 дней до подачи вагонов НКВД СССР представляет НКПС заявку на эшелоны с точным указанием дня подачи эшелонов, станции погрузки и станции назначения. Подача эшелонов обеспечивается НКПС не позднее 3-х дней с момента поступления заявки НКВД СССР.

7. В пути следования по железной дороге спецпереселенцы- осадники получают бесплатно один раз в сутки горячую пищу и 800 грамм хлеба на человека.

Изготовление и выдача пищи в пути следования производится по заявкам Начальников эшелонов НКВД трестами железнодорожных ресторанов и буфетов Нарком-торга СССР.

Оплата расходов на питание спецпереселенцев-осадников в пути следования производится НКВД СССР.

8. Спецпереселенцы-осадники направляются на лесоразработки Наркомлеса в Кировскую, Пермскую, Вологодскую, Архангельскую, Ивановскую, Ярославскую, Новосибирскую, Свердловскую и Омскую области, Красноярский и Алтайский края и Коми АССР и размещаются на месте работ в отдельных поселках от 100 до 500 семей в каждом.

Подготовка к приему спецпереселенцев-осадников, предоставление им помещений и трудовое устройство их возлагается на Наркомлес СССР.

9. Перевозка спецпереселенцев-осадников от станции прибытия до места поселения организуется НКВД СССР. Наркомлес СССР выделяет в распоряжение НКВД СССР необходимый автогужтранспорт и продовольствие в количествах, обеспечивающих одновременно переброску прибывающих спецпереселенцев- осадников.

В случае необходимости краевые и областные комитеты обязаны представить в распоряжение НКВД СССР дополнительный автогужтранспорт путем привлечения местных организаций и колхозов.

Народный Комиссар Внутренних Дел СССР Л.Берия

Верно:

Начальник отдела трудовых поселений ГУЛАГ НКВД — ст.

лейтенант Госбезопасности

(КОНДРАТОВ)

ДА РФ. Ф. 9479, оп. 1, спр. 52, арк. 8-10.

“УТВЕРЖДЕНО”

Постановление СНК Союза ССР от “29” декабря 1939 года N2122-61700.

ПОЛОЖЕНИЕ

О СПЕЦПЕРЕСЕЛЕНЦАХ И ТРУДОВОМ УСТРОЙСТВЕ ОСАДНИКОВ, ВЫСЕЛЯЕМЫХ ИЗ ЗАПАДНЫХ ОБЛАСТЕЙ УССР И БССР

1. Осадники и их семьи, переселенные НКВД СССР из западных областей УССР и БССР, размещаются для трудового

использования в спецпоселках, организуемых в районах лесных разработок Наркомлеса СССР.

2. Спецпоселки для спецпереселенцев-осадников организуются НКВД СССР из расчета от 100 до 500 семей на один поселок.

3. Отвод жилых помещений и коммунально-бытовое обслуживание спецпереселенцев-осадников производится Нар-комлесом СССР по нормам, установленным для рабочих лесной промышленности. При этом каждой семье спецпересе-ленца-осадника предоставляется отдельная комната или отдельное место в бараке из расчета не менее 3 кв. метров жилой площади на 1 человека.

4. Административное управление спецпоселками осадни-ков осуществляется районными и поселковыми комендатурами НКВД СССР.

Поселковые комендатуры НКВД СССР организуются в каждом спецпоселке, а районные комендатуры НКВД СССР — в административных районах с размещением их в центре территории, на которой расположены спецпоселки.

5. Комендатуры НКВД СССР в спецпоселках осуществляют учет спецпереселенцев-осадников, ведут борьбу с побегами, следят за соблюдением установленного в поселках общественного порядка и правил трудового использования спецпереселенцев.

6. Расходы на содержание районных и поселковых комендатур, а также расходы, связанные с административным обслуживанием спецпереселенцев-осадников (средства передвижения, почтово-телеграфные расходы и др.), производятся по сметам комендатур за счет средств, образуемых в порядке ежемесячных отчислений от заработной платы спецпереселенцев-осадников, в пределах не свыше 10%.

Указанные отчисления производятся предприятиями Наркомлеса СССР по месту работ спецпереселенцев-осадников и перечисляются отделам исправительно-трудовых колоний соответствующих УНКВД.

7. Сметы районных и поселковых комендатур НКВД СССР утверждаются начальником ГУЛАГа НКВД СССР по представлению областных (краевых), отделов исправительно-трудовых колоний УНКВД.

8. Коменданты спецпоселков обязаны:

а) следить за соблюдением установленного в поселке порядка;

б) наблюдать за точным выполнением договоров о трудовом использовании спецпереселенцев, заключенных отделами исправительно-трудовых колоний УНКВД с предприятиями Наркомлеса;

в) принимать необходимые меры к предупреждению побегов, обнаружению и задерживанию правонарушителей;

г) вести борьбу с пьянством, хулиганством, шинкарством и другими нарушениями общественного порядка в поселках;

д) систематически производить проверку наличия спецпереселенцев;

е) производить регистрацию актов гражданского состояния.

9. Правила внутреннего распорядка в спецпоселках утверждаются начальником отдела исправительно-трудовых колоний УНКВД и доводятся комендантом до всеобщего сведения населения поселка.

10. За нарушение установленного в спецпоселках порядка, недобросовестное отношение к государственному имуществу, нарушение трудовой дисциплины и прогулы спецпереселенцы подвергаются комендантами поселков штрафу до 25 рублей или аресту до 5 суток.

Районным комендантам НКВД предоставляется право подвергать наиболее злостных нарушителей штрафу до 50 рублей или аресту до 10 суток или привлекать их к уголовной ответственности.

Привлечение спецпереселенцев к административной или уголовной ответственности производится на основании предварительного расследования, проводимого комендантом.

Суммы, поступающие от штрафов, комендантами спецпоселков сдаются в доход государства.

11. Районным и поселковым комендантам предоставляется право, по согласованию с администрацией предприятий Наркомлеса СССР, переводить нарушителей дисциплины на более тяжелые работы.

12. В случае побега спецпереселенцев комендант спецпоселка немедленно принимает меры к розыску и задержанию бежавших с одновременным извещением местного управления НКВД для объявления розыска.

13. Коменданты спецпоселков обязаны принимать от спецпереселенцев жалобы как в письменном, так и в устном виде и разрешать их на месте.

В случае невозможности разрешения на месте, вопросов, затронутых в жалобах, комендант обязан направлять их на разрешение отдела исправительно-трудовых колоний УНКВД.

Заявления и жалобы спецпереселенцев, адресуемые вышестоящим органам государственной власти, комендант обязан направлять по принадлежности.

14. В районных комендатурах ведется персональный учет спецпереселенцев.

Учетная карточка… заполняется в трех экземплярах; один экземпляр карточки хранится в районной комендатуре НКВД, второй экземпляр направляется в отдел исправительно-трудовых колоний НКВД и третий экземпляр — в ГУЛАГ НКВД СССР.

15. В комендатуре спецпоселка ведется книга посемейного учета спецпереселенцев, составленная в алфавитном порядке. В книгу записывается глава семьи с припиской к нему всех членов семьи. Члены семьи спецпереселенцев, имеющие другие фамилии, записываются в книгу под своей фамилией.

16. В учетных карточках и книге посемейного учета должны отражаться все изменения в составе семьи спецпереселенца.

17. Все трудоспособные спецпереселенцы-осадники обязаны заниматься общественно-полезным трудом на работах, предоставляемых им предприятиями Наркомлеса.

18. Условия и порядок оплаты труда спецпереселенцев-осадников устанавливаются НКВД СССР по согласованию с Наркомлесом СССР.

19. Спецпереселенцы-осадники и их семьи, вселенные в спецпоселки, не имеют права выезда за пределы административных районов вселения.

Отлучка из спецпоселка или места работы на время свыше 24 часов, а также перемещение в пределах поселка из одного барака (дома) в другой допускается только с разрешения коменданта поселка.

Народный комиссар внутренних дел СОЮЗА ССР — Л. Берия

Верно:

ДА РФ. Ф. 9479, оп. 1, спр. 52, арк. 4-7.

104. ПрвГопешення самостійності Карпатської України

Самостійність Карпатської України проголошено 15 березня 1939 р. Законом 8. І Першого сойму Карпатської України.

Закон Ч. 1 й

Сойм Карпатської України ухвалив цей закон;

§ 1. Карпатська Україна е незалежна Держава. § 2. Назва Держави е: Карпатська Україна. ‘-§ 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом КУ, на чолі.

§ 4. Державна мова Карпатської України є українська мова. § б. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня.

§ 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідьу лівім червонім полі й чотири сині та жовті смуги в правому півполі і Тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові. § 7. Державний гімн Карпатської України е: “Ще не вмерла

Україна…” § 8. Цей закон обов’язув зараз од його прийняття.

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 398.

105. З політичної програми Організації Українських Націоналістів

(УХВАЛЕНО II ВЕЛИКИМ ЗБОРОМ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ)

26—27 серпня 1939 р.

РОЗДІЛ І

Ідеольогічні засади

1. Український націоналізм стоїть на становищі психольоп’ч-но-суспільного волюнтаризму й чинного ідеалізму в синтезі повноти творчого життя.

Ідею націоналізм розуміє як творчу силу й образ нової дійсно-: сти нації — за які йде постійний змаг.

Воля, ідея та чин становлять творчу синтезу й динаміку життя Та його постійного росту. Тому націоналізм головний натиск кладе на свідомий організований чин і на постійне — ідейно узмістов-лене та суспільне визначене — зусилля.

2. Український націоналізм — це духовий і політичний революційний рух, зроджений із унутрішньої природи й традицій Української Нації в боротьбі за підстави й цілі творчого буття.

3. Українська нація — це підстава й мета кожної чинности українського націоналізму.

4. Органічна звязаність націоналізму з нацією—це факт при-роднього порядку, і на ньому спирається ціле розуміння істоти нації.

5. Нація — це найвищий тип людської спільноти, що при своїй духовій й суспільній зрізничкованості має один унутрішній зміст—витворений однаковістю природнього положення, спільним пере-життям історичної долі та невпинним змаганням до повното са-моздійснення.

6. Внутрішня форма нації — це основний чинник її динамічного тривання й водночас із тим принцип її органічного єднання, що дає нації впродовж її історичного розвитку суцільну, означувану в різних її виявленнях, духову окресленість.

У цьому означенні внутрішня форма нації — це ідея, -що упід-ставнює її історичне ставання. , ,

7. Історичне ставання — цей наглядний вираз постійної акту-альности національної ідеї — виявляє вічний ідеал нації втриматися в світовій дійсності в ролі безпосередньо-чинного підмету з найширшою сферою впливу.

8. На шляху до власного самоздійснення в історії нація збільшує свої біофізичні сили, поширюючи рівночасно свою територі-яльну базу.

В ній відбувається невпинний процес переформлювання етнічних первнів у синтезу органічної національної едности, з погляду цієї своєї чинности — нація завжди знаходиться в стані власного

росту.

9. Найвидатніший засіб росту нації—це її творчий дух, що узмістовлюється у вартостях культури.

Ці вартості скріплюють унутрішнго спійність і окремішність нації, посилюють її відборонність назовні та простелюють їй шляхи впливів на зовнішнє оточення.

10. Умова, що забезпечує нації тривалу й активну участь у світовому середовищі,— це найбільше пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.

11. Держава—це зовнішня форма такої взаємочинности всіх

діючих сил нації, яка відповідає основним її яі:остям і в цей спосіб уможливлює її нормальний розвиток.

Держава — це також форма організованого співвідношення сил, замкнених ув органічну цілість-синтезу, відмежовану назверх як самостійна збірна одиниця.

12. Через державу стає нація повновартним чинником світової історії, бо тільки державна організація надає нації всі прикмети історичного підмету.

13. Державна форма життя нації найвимовніше підтверджує чинний характер національної ідеї.

Зєдинення всієї етнічної території у власній державі—це най-природніше намагання й найважливіша живлоза підстава будуч-ности нації.

14. Найперше завдання Української Нації з стані її політичного поневолення — це відновлення політично-правної організації, означеної як Українська Суверенна, Соборна Держава.

15. Для створення, закріплення й розвитку держави необхідно, щоб вона вможливлювала всебічну творчість усіх суспільних складників нації в системі їх взаємочинности на засаді інтеґра-лізму.

16. Український націоналізм змагає до здійснення державного ідеалу зусиллями українців — організованих на принципах чинного ідеалізму, героїчної моралі та індивідуального почину.

17. Носієм ідей українського націоналізму та реалізатором його завдань є Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах всеукраїнства, надклясовости й протипартійности.

РОЗДІЛ II Державний лад

1. Устрій Української Держави будуватиметься на засадах на-Ціократії.

2. Націократія — це влада нації в державі, що спирається на зорганізованій й солідарній співпраці всіх соціяльно-корисних верств, обєднаних — відповідно до їх суспільних функцій — в представницьких органах державного кермування.

3. Основні засади націократії: національна солідарність, над-клясовість й протипартійність.

Тільки спільні узгіднені зусилля цілого національного суспільства для забезпечення сили й ладу держави запевнять у лоні наші всім її верствам внутрішній мир, працю, законність й соціяль-•ну справедливість.

4. Місце в суспільній ієрархії та участь в державному житті акя

залежатимуть від обовязків громадянина та його праці в користь нації, держави й суспільства.

Тільки соціяльно-творчі складники Української Нації будуть управненними й гідними участи в кермі державою.

5. Всі верстви нації обєднюватимуться — відповідно до родів праці, професій і господарських функцій — в професійно-станових організаціях.

6. В часі боротьби та переходових етапів державного будівництва України лише диктатура Вождя Нації забезпечить державі внутрішню силу й відпорність.

Устроєві форми державної влади розвиватимуться відповідно до ступневих етапів державного будівництва України, а саме: національного визволення, державного скріплення і дальшої розбудови.

7. На чолі держави стане покликаний організованою волею нації Голова Держави — Вождь Нації.

Він уосіблюватиме суверенність і єдність нації, стоятиме на чолі її збройної сили й кермуватиме державою через призначені ним і відповідальні перед ним органи виконавчої влади.

8. Органи законодатної влади держави творитимуться на засаді представництва всіх — обєднаних у професійно-станових організаціях — суспільних верств нації.

9. Професійно-станові організації сполучатимуться, згідно з ідміністративно-територіальним розподілом держави і за принципом вертикальної організації, в центральні обєднання.

10. Задержуючи засади інтегралізму й централізації в державному управлінні, держава водночас сприятиме здоровим формам децентралізації й широкій участі населення в місцевій самоуправі.

11. Судівництво в державі буде незалежне.

Підстава націоналістичного права — це внутрішня повязаність між нацією та її правом.

Держава встановить відповідне правосвідомості й традиціям українського народу право, що розірве з чужими його духові прав-ними системами окупацій.

12. Існування політичних партій буде заборонено законом. Єдиною формою політичної організації населення Держави буде ОУН — як підстава державного ладу й чинник національного виховання та організації суспільного життя.

13. Своє відношення до національних меншин держава узалеж-

нить від їхньої постави до визвольних змагань України та її дер-

жавности. <…>

Українська суспільно-по’ літична думка в XX сг.— Т. 2— С. 899—402.

106. З відозви II Великого Збору Українських Націоналістів

Серпень 1989 р.

Націоналісти! Українці! ^ Українським народом після довгих років неволі відновлені та його іменем проголошені державно-правні акти Самостійності й Соборності України існують і зобовязують нас!

Героїчною смергю тисячей і тисячей борців закріпили ми їх у наших душах і чинах. І хоч хвилево нас переможено, то духово ми знову стали державним народом.

Сьогодні ще немає Української Держави, та вона не вмерла. Як ідея й боєве гасло вона живе в наших серцях, а її здійснення є справою обовязку, чести й гідности кожного українця.

Володіння Сходом Европи колись належало нам. Перша Великокнязівська Київська Держава, Галицьке-Володимирська Держава й Гетьманщина Богдана залишили нак світлі традиції.

Черпаючи в героїці й трагічній величі нашого історичного минулого силу для відродження нації, теперішний керівник боротьби українського народу, Організація Українських Націоналістів, піднялася зруйнувати окупації та здвигнути Українську Державу.

На шляху тієї боротьби згинув Вождь ОУН і народу—Евген Коновалець.

Вбиваючи Вождя, сподівалася Москва заломити визвольний рух Української Нації. Але не досягла своєї ціли! Загинувший Вождь, як символ боротьби, ще сильніше зеднав увесь український нарід.

Перемога або смерть! — це заповіт, що його залишив нам Вождь, Основоположник і Обновитель.

В найглибшій пошані до священної волі Першого Вождя Націоналістичної України, визнаючи довічне значення Його зусиль і трудів для народу, Великий Збір Українських Націоналістів од-нодушно затверджує рішення Евгена Коновальця призначити своїм наступником колишнього шефа штабу Дієвої Армії й корпусі/ СС та краєвого команданта УВО полковника Андрія Мельника.

Великий Збір Українських Націоналістів, що складається з провідників революційно-визвольної боротьби в підсовєтській Україні, Галичині, Волині й сумежних із ними північних Землях, в Буковині, Бесарабі” й в Карпатській Україні та з представників націоналістичних кадрів української еміграції в Европі, в Зєдине-них Державах Північної Америки, Канади, Аргентини, Бразилії й Далекого Сходу, є виразником волі всього українського народу.

Боротьба націоналістично-революційних сил всієї України —

остаточно оформлена Першим Конгресом Українських Націоналістів у 1929 р. в ОУН— показала могутній порив борців, що збройними чинами кинули визов окупантам в імя Нової ідеї.

З гордістю дивимося ми сьогодні на ту боротьбу, що змобілі-зувала всі здорові сили українства на площині непримиренного змагу з ворогами.

Ми горді, що ОУН вийшла з рядів фронтових вояків — учасників нашого збройного Визвольного Зриву.

З чину, з крови й смерти для ідеї зродилася нова Віра українства—Український Націоналізм!

Те, що початок організованому націоналістичному рухові дало вояцтво Великого Визвольного Зриву, має глибоке значення!

Українська збройна сила від століть високо держала прапор національної ідеї всупереч усім силам розкладу і рабства. Вірна своїм традиціям вона вилонила тих, що здвигнули Націоналістичну Революцію.

Хвилина, яку тепер переживаємо, вимагає від нас найбільших зусиль, щоб зорганізувати сили нації для рішального бою з зай-манцями українських земель.

Щоб успішно повести революційний зрив, треба ще сильніше і з більшою напругою волі продовжити творення і відбудову Української Армії.

Збройна сила — це завдання дняі

Виховати політичних та громадських провідників у дусі націоналістичних ідеалів, які потрапили б зорганізувати народні маси для організованого чину і були б взором усіх особистих і громадських чеснот, це наше повсякчасне завдання.

Перевиховати нарід у націоналістичну спільноту, виплекати націоналістичну людину волі, чести й посвяти, створити новий, героїчний тип українця — це вічне завдання націоналізму.

Або українство стане націоналістичне, або ми останемо рабами!

<„.>

Українці/

Наша зовнішна політика залишається незмінною від хвилини, коли впали перші стріли Боєвиків-націоналістів. Ключове положення України на грані двох світів визначає її особливу ролю в Европі. Тому боротьба за Українську Державу не буде ні легкою, ні простою, ні, тим більше, безкровною.

Легка річ не гідна слави!

Щоб проділати важке завдання відбудови Української Держави, треба ще тіснішого зєдинення всіх українських патріотів, усунення слабодухів, винищення запроданців і перевертнів!

Великий Збір Українських Націоналістів закликає всі понево

лені окупантами України народи, що боряться за своє визволення, до співділання з ОУН.

Проти Росії і большевизму, проти Польщі, Румунії, Мадярщи-ни, а за Суверенну Соборну Українську Державу бореться ввесь український народ під проводом Андрія Мельника і ОУН. З того шляху він ніколи і серед ніяких умовин не зійде, хоча б і довелося йому стати на прю з цілим світом.

Грядуть переломові та грізні дні, що можуть нам принести і чергові удари. Проте ж ми віримо в остаточну перемогу нашої Великої Святої Ідеї!

Хай живе Суверенна Соборна Українська Державаї

Хай живе Українська Національна Революція!

Хай живе Організація Українських Націоналістів!

Слава Першому Вождеві Націоналістичної України Евгенові Коновальцеві!

Слава Вождеві Андрієві Мельниковії

Слава Українії Дано у місці постою в серпні 1939 р.

Президія II Великого Збору Українських Націоналістів

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 420—423.

107. Маніфест вождя *

З нагоди II Великого Збору Українських Націоналістів

Серпень 1939 р.

Український Народе!

В особливо важкий час доля судила мені взяти керму революційної боротьби народу за свободу. Напередодні рішаючих подій злочинна рука агента ГПУ вирвала зпоміж наших рядів Евгена Коновальця. З волі Його та Великого Збору Українських Націоналістів перебрав я провід боротьби за Суверенну Соборну Українську Державу.

Преважкий обовязок, що його я рішився взяти на себе, та Історична відповідальність за визволення Батьківщини, що її я

* Подається із скороченнями (Ред.)

несу, диктують мені в оцей переломовий час звернутися до Вас, українці, з цим словом.

Передумовами успіху в дужанні народів завжди були: моральна сила, мобілізація мас довкола одної Ідеї, одної Організації, одного Проводу та передусім організації свідомої своїх цілей та великої характером провідної верстви.

На першому й вирішному пляні при організації її ми поклали творення військового кадру. Збройна сила вирішить наш змаг! Тому ставимо її розбудову сьогодні на передове місце. Творення української збройної сили вимагає спільних зусиль усього українського загалу, усіх українських патріотів.

Безспірною була і є та правда УВО—ОУН, яку потверджує історія усіх часів і народів,—саме те, що лише власними силами, під єдиним проводом, в єдиній організації, з єдиною ідеєю, якою горіли серця усіх великих патріотів, визволялися народи. Зокрема, тепер більше як коли-небудь ідея власних сил знаходить у житті своє підтвердження. Бо тільки зі сильними рахується світ і тільки сильні мають у ньому приятелів. У жорстокій боротьбі народів слабим місця немає.

Українці!

Вимагаю від вас сьогодні повного і-беззастереженого довіря до Проводу визвольного революційного змагу. Мусимо зосередити всі наші сили на фронті боротьби з займанцями українських земель, приборкати всі відосередні течії та прочистити національні ряди від вислужників ворогів! Всі українські патріоти знайдуть собі належне місце в широкому руслі національного росту і боротьби. Всім їм буде дана можність праці і служби Батьківщині, а й збаламученим і несвідомим, що в час пізнають свої похибки, не буде замкнений поворот до національної спільноти.

Але теж з усією рішучістю додаю, що не буде пощади яничарам! Гарячим залізом випалимо їх з національного організму!

Відкидаючи творення т. зв. єдиного національного фронту з партійних угруповань, змагаємо за націоналістичну спільноту ідеї й чину! Нам йде про якість, про характер, не про скількістьі Проте ж ми захищаємо ідею єдиного національного революційного фронту боротьби нації за суверенність, ідею зєдинення спільних, однакових душ, душ борців! Хто живе, хто горить нашою ідеєю, іде з нами та не потребує скріплювати себе штучними й оманливими міжпартійними зліпками й порозуміннями. Кожен український патріот підчиниться в усьому ОУН, що право кермувати визвольно-революційною боротьбою народу здобула собі гекатомбами жертв на вівтарі Батьківщини! <…>

Український народе!

Коли перед 13 роками в Парижі, а перед роком у Ротердамі з рук Москви падали Симон Петлюра й Евген Коновалець, Головний Отаман і Вождь-Основоположник та Обновитель, думали вороги, що завдали смертні удари самій ідеї. Та завелися. Освячена кровю Вождів ідея зросла буйними паростями в душах наших! Українська Держава існує в серцях народу сьогодні, а завтра буде наявним фактом.

ОУН, не зважаючи на важкий удар, скріпила свою діяльність на СУЗ і в рішальних подіях виконає своє історичне завдання. Ідеї українського націоналізму під тими чи другими формами проникають вже сьогодні всю дійсність над Дніпром. Організаційним завершенням цих ідей була й є ОУН Евгена Коновальця! Смерть Евгена Коновальця — це доказ тієї великої небезпеки, якою є для Москви Українська Національна Революція,—це доказ сили ОУН на СУЗ.

Польща, другий відвічний ворог України, вогнем і мечем винищує борців за волю. Слідами Москви і Польщі ідуть у боротьбі з українством Румунія і Мадярщина. Даремні зусилля ворогів! Щоб вбити ідею свободи, треба винищити всіх українців. Воліємо згинути, ніж жити рабами. Наша боротьба та смерть на полі хвали залишила б світові на віки вічні спомин великий про нарід лицарів, нарід, що ставить честь і свободу понад усе. Героїчний і трагічно величний змаг за волю Срібної Землі — проречисте свідоцтво наших слів!

Українці! Найблищий час може поставити нас перед нову історичну пробу. На порядок дня, по нашій силі і волі, прийде може вже незабаром рішальний бій за Суверенну Соборну Українську Державу. ^

Проте ж я звертаю водночас нашу увагу на те, що можуть нас зустрінути нові, ще важчі, ніж досі, удари.

У переломових хвилинах окупанти України вживатимуть нових заходів нової облуди, щоб внести роздор у народ, використовуючи для цього національних відступників і партійних слабодухів. Тому треба повного довір’я у ці важливі дні до Проводу боротьби, до ОУН. Щоб уже ніколи за чужі ідеали не гинули українці! Хто в сьогоднішній грізний час поборює ОУН, той служить інтересам ворогів, той зраджує Націю! Ті противизвольні українські політичні чинники, що саботують нашу боротьбу, мусять тямити, що в Українській Державі зустріне їх заслужена кара.

ОУН стоїть в обличчі міжнародніх подій по стороні тих сил, що респектують і респектуватимуть ідею українського державного соборного визволення. П боротьба була, є і буде завжди визна-

чена протимосковським, протипольським, протирумунським { про-тимадярським фронтом!

Москва, червона чи біла, большевицька чи націоналістична, Польща й другі окупанти українських земель, під якими формами вони не виступали б, зостануться ворогами української землі.

Змаг проти Москви й актуального вияву її імперіялізму, боль-шевизму, всіх окупантів Українських Земель вестиме Україна без-втомно навіть коли б прийшлося вести його самотньо.

Щоб скріпити фронт боротьби проти окупантів, я закликаю усі поневолені окупантами України народи тісно співпрацювати з ОУН, щоб досягнути швидше кожному народові свою мету. <…>

Висловлюю непохитну надію, що в дальших змаганнях як мо-йому Попередникові, так і мені увесь український нарід дасть свою піддержку, а революційні кадри в краях є запорукою організованого проведення боротьби й перемоги.

Я певний теж, що українська еміграція усього світу й надаль-ше буде помічною у боротьбі за свободу Батьківщини. <…>

Андрій Мельник

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 416—420.

108. Секретний дополнительньїй протокол к договору о ненападении между Германией й Советским Союзом

23 августа 1939 г.

При подписании договора о ненападении между Германией й Союзом Советских Социалистических Республик нижеподписав-шиеся уполномоченньїе обеих Сторон обсудили в строго конфи-денциальном порядке вопрос о разграничении сфер обоюдньїх ин-тересов в Восточной Европе. Зто обсуждение привело к нижесле-дующему результату:

1. В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Прибалтийских государств (Финлян-дия, Зстония, Латвия, Литва), северная граница Литви одновре-менно является границей сфер интересов Германии й СССР. В зтой связи заинтересованность Литви в районе Вильно признана обеими Сторонами.

2. В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Польского государства, граница сфер интересов влияния Германии й СССР будет приблизительно проходить по линии рек Нарева, Висли й Сана. Вопрос, является ли

в обоюдньїх интересах желательним сохранение независимого Польского государства й каковьі будут границьі зтого государства, может бьіть окончательно вьіяснен только в течение дальней-шего политического развития. В любом случае оба Правительства разрешат зтот вопрос путем дружеского согласия.

3. Касательно юго-востока Европи с советской сторони под-черкивается интерес к Бессарабии. С германской сторони заяв-ляется о ее полной политической незаинтересованности в зтих областях…

4. Данньїй протокол рассматривается обеими Сторонами как строго секретини.

По уполномочию Правительства СССРВ. МОЛОТО В

Москва, 23 августа 1939 г.

За правительство Германии

Й. РИББЕНТРОП

СССР — Германия. 1939

—1941 —Нью-Йорк, 1989

— С. 62—64.

109. Секретний дополнительньїй протокол

к германо-советскому договору

“О дружбе й границе между СССР й Гермакией”

Нижеподписавшиеся уполномоченньїе кон;татируют согласие Германского Правительства й Правительствз СССР в следую-щем: Подписанньїй 23 августа 1939 года секретний дополнительньїй протокол изменяется в п. 1 таким образом, что территория Литовского государства включается в сферу интересов СССР, в то время как с другой стороньї Люблинское воєводство й часть Варшавского воєводства включают”я в сферу интересов Германии (см. карту к подписанному сегодня Договору о дружбе й границе между СССР й Германией). Как только Пзавительство СССР предпримет на литовской территории особьіе мерн для защитьі своих интересов, то с целью естественного й простого проведення граници настоящая германо-литовская граница исправляется так, что литовская территория, которая лежит к ісго-западу от линии, указанной на карте, отходит к Германии…

По уполномочию За Правительство Германии Правительства СССР Й. РИББЕНТРОП В. МОЛОТО В

Москва, 28 сентября 1939 г.

СССР — Германия. 1939 —1941.—С. 109-110.

979

110. Нота Уряду СРСР Польському посольству в Москві про вступ радянських військ на територію Західної України та Західної Білорусії з метою взяти під захист життя та майно населення Західної України та Західної Білорусії

75 вересня 1939 р.

Пане посолі

Польсько-німецька війна виявила внутрішню неспроможність польської держави. Протягом десяти днів воєнних операцій Польща стратила всі свої промислові райони і культурні центри. Варшава як столиця Польщі не існує більше. Польський уряд розпався і не проявляє ознак життя. Це значить, що польська держава й її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свою дію договори, укладені між СРСР та Польщею. Віддана сама на себа і залишена без керівництва, Польща перетворилася в зручне поле для всяких випадковостей і несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, Радянський уряд не може більше нейтрально ставитись до цих

фактів.

Радянський уряд не може також байдуже ставитись до того, щоб єдинокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишились беззахисними.

Зважаючи на таку обстановку, Радянський уряд дав таке розпорядження Головному командуванню Червоної Армії — дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії.

Одночасно Радянський уряд має намір вжити всіх заходів до того, щоб визволити польський народ із злополучної війни, куди він був звергнутий його нерозумними керівниками, і дати йому можливість зажити мирним життям.

Прийміть, пане посол, запевнення в цілковитій до вас пошані.

Надзвичайний комісар закордонних справ СРСР Надзвичайному і повноважному послу Польщі пану Гржибовському. Польське посольство

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1939— С. 473.

111. Резолюція мітингу інтелігенції Львова, присвяченого визволенню Західної України і Західної Білорусії Червоною Армією

1 жовтня 1989 р.

Ми, інтелігенція м. Львова, зібравшись на мітинг, присвячений звільненню Західної України та Західної Білорусії з-під гніту польських панів-експлуататорів, своє перше ;лово сердечної подяки звертаємо до того, хто забезпечив чудове і радісне життя великої братерської сім’ї народів квітучого Радянського Союзу,—хто забезпечив силу і міць Радянської влади,—хто створив 1 непереможну героїчну Робітничо-Селянську Червону Армію, яка І принесла трудящим Західної України нове життя і довгожданну | волю.

І Понад 20 років панування польських поміщиків та капіталіс-| тів трудова інтелігенція, як і весь трудящий народ Західної

України, терпіла нелюдські знущання і поневолення, була по-ї збавлена всяких можливостей для вільного розвитку своїх творчих сил на благо трудящого люду.

Але, не дивлячись на всі перепони, на всі жорстокості польського уряду та його прислужників, до нас доносилось слово великої правди про чудову дійсність в Радянському Союзі, про щасливе життя всіх трудящих країни перемігшого соціалізму і, зокрема, про життя наших єдинокровних братів Радянської України.

Тепер і для нас настав довгожданний час повного розквіту науки, культури і мистецтва, час нового, радісного життя.

Ми горді тим, що приєднуємось до великої армії радянської інтелігенції і зобов’язуємось прикласти всі свої сили, все уміння своє та знання для широкого розвитку нашої творчої роботи на користь звільнених трудящих мас Західної України та всього великого Радянського Союзу.

Хай живе братерська дружба великої сім’ї багатонаціональних народів Союзу Радянських Соціалістичних РеспублікІ Хай живе вільна Західна Україна! Слава героїчній Робітничо-Селянській Червоній Армії!

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1939— С. 487.

112. Декларація народних зборів Західної України про встановлення радянської влади в Західній Україні

27 жовтня 1989 р.

Панська Польща, яка трималась на пригніченні мільйонів українців, білорусів та польського трудового народу, впала. ,

Червона Армія, виконуючи волю великого радянського народу, простягнула трудящим Західної України руку братерської допомоги і звільнила їх з-під гніту польських панів та капіталістів.

Перед трудящими Західної України відкрився вільний шлях до нового, щасливого життя. Звільнений народ дістав можливість вільно, як справжній господар своєї долі, рішати питання про те, яку державну владу встановити на своїй землі.

Досвідом всіх революцій, досвідом братерських народів Радянського Союзу доведено, що тільки Радянська влада є справжня виразниця і захисниця інтересів трудящих.

Всією багатовіковою історією людства доведено, що всяка інша влада являє собою неприховане панування та шалене свавілля купки експлуататорів. Так звані буржуазно-демократичні держави неодноразово виголошували рівноправність усіх громадян. Проте всіляким шахраюванням та хитрощами вони усували трудящих від активного політичного життя, від керівництва державою, позбавляли їх усіх прав та свобод. Влада лишалася в руках тих, хто гнітив і робив рабами переважну більшість населення, в руках купки багатіїв і паразитів. Долею ж чесних трудівників були злидні й голод, канчук і тюрма, животіння і безправ’я.

Не може бути справжньої волі й рівноправ’я там, де є визиск й визискувані. Оборонити інтереси звільненого народу Західної України, звільнити його раз і назавжди від капіталістичного рабства, від панування і свавілля поміщиків та фабрикантів, заводчиків та банкірів — це значить встановити владу Рад депутатів трудящих — Радянську владу.

Тільки Ради забезпечують владу більшості народу, трудящих, над меншістю—купкою дармоїдів і експлуататорів. Ради—це влада робітників і селян.

Тільки Ради—найдемократичніша державна влада, тільки через Ради весь трудовий народ справді бере участь в керівництві державою, в будівництві вільного і щасливого життя.

В Радах здійснюється союз робітників, союз, який зробив Радянську державу непереможною силою. Через Ради робітничий клас і його авангард — Комуністична партія більшовиків керують будівництвом соціалізму. Тільки Радянська влада створює умови для розвитку народних талантів, для висування з народу керів-

ників та організаторів різних галузей державного, господарського та суспільного житт?..

Тільки Радянська влада спроможна знищити всякий національний гніт, міжнаціональний розбрат та ворожнечу і забезпечити співробітництво і дружбу трудящих всіх національностей.

Виявляючи одностайну волю звільненого народу Західної України, ідучи за прикладом народів Радянського Союзу, Українські Народні Збори проголошують встановлення Радянської влади на всій території Західної України.

Віднині вся влада на Західній Україні належить трудящим міста і села в лиці Рад депутатів трудящих.

Українські Народні Збори заявляють про неподоланну волю йароду Західної України захищати та відстоювати владу Рад від всяких замахів, звідки б вони не виходили.

Українські Народні Збори висловлюють непохитну впевненість, що встановлення Радянської влади, керованої Комуністичною партією більшовиків, приведе до розвитку виробничих сил, народного добробуту і культури народу Західної України.

Хай живе Радянська влада — найдемократичніша влада в світі, влада трудящих!

Хай живе СРСР — соціалістична держава робітників і селян, надія і батьківщина трудящих цілого світуї

Хай живе організатор перемог Рад — Комуністична партія більшовиків!

Боротьба за возз’єднання Західну! України з Українською РСР. 1917— 1939- С. 504—506.

113. Декларація народних зборів Західної України про возз’єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою

27 жовтня 1939 р.

Український народ в колишній польській державі був приречений на вимирання, його долею було пригнічення, знищення і грабунок. Польські пани робили все, щоб ополячити українське населення, заборонити навіть саме слово українець, замінивши його на слово “бидло” та “хлоп”.

Українських селян позбавляли землі. Робітникам і службовцям не давали працювати на фабриках, заводах і в установах. Українців не приймали до навчальних закладів. Викоріняли рідну українську мову. Намагались знищити українську культуру. Все

110. Нота Уряду СРСР Польському посольству в Москві про вступ радянських військ на територію Західної України та Західної Білорусії з метою взяти під захист життя та майно населення Західної України та Західної Білорусії

18 вересня 1989 р.

Пане посол!

Польсько-німецька війна виявила внутрішню неспроможність польської держави. Протягом десяти днів воєнних операцій Польща стратила всі свої промислові райони і культурні центри. Варшава як столиця Польщі не існує більше. Польський уряд розпався і не проявляє ознак життя. Це значить, що польська держава й її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свою дію договори, укладені між СРСР та Польщею. Віддана сама на себа і залишена без керівництва, Польща перетворилася в зручне поле для всяких випадковостей і несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, Радянський уряд не може більше нейтрально ставитись до цих фактів.

Радянський уряд не може також байдуже ставитись до того, щоб єдинокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишились беззахисними.

Зважаючи на таку обстановку, Радянський уряд дав таке розпорядження Головному командуванню Червоної Армії — дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії.

Одночасно Радянський уряд має намір вжити всіх заходів до того, щоб визволити польський народ із злополучної війни, куди він був звергнутий його нерозумними керівниками, і дати йому можливість зажити мирним життям.

Прийміть, пане посол, запевнення в цілковитій до вас пошані.

Надзвичайний комісар закордонних справ СРСР Надзвичайному і повноважному послу Польщі пану Гржибовському. Польське посольство

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1989— С. 473.

111. Резолюція мітингу інтелігенції Львова, присвяченого визволенню Західної України і Західної Білорусії Червоною Армією

1 жовтня 1939 р.

Ми, інтелігенція и. Львова, зібравшись на мітинг, присвячений звільненню Західної України та Західної Білорусії з-під гніту польських панів-експлуататорів, своє перше слово сердечної подяки звертаємо до того, хто забезпечив чудове і радісне життя великої братерської сім’ї народів квітучого Радянського Союзу,—хто забезпечив силу і міць Радянської влади,—хто створив непереможну героїчну Робітничо-Селянську Червону Армію, яка принесла трудящим Західної України нове життя і довгожданну волю.

Понад 20 років панування польських поміщиків та капіталістів трудова інтелігенція, як і весь трудящий народ Західної України, терпіла нелюдські знущання і поневолення, була позбавлена всяких можливостей для вільного розвитку своїх творчих сил на благо трудящого люду.

Але, не дивлячись на всі перепони, на всі жорстокості польського уряду та його прислужників, до нас доносилось слово великої правди про чудову дійсність в Радянському Союзі, про щасливе життя всіх трудящих країни перемігшого соціалізму і, зокрема, про життя наши? єдинокровних братів Радянської України.

Тепер і для нас настав довгожданний чаг повного розквіту науки, культури і мистецтва, час нового, радісного життя.

Ми горді тим, що приєднуємось до великої армії радянської інтелігенції і зобов’язуємось прикласти всі свої сили, все уміння своє та знання для широкого розвитку нашої творчої роботи на користь звільнених трудящих мас Західної України та всього великого Радянського Союзу.

Хай живе братерська дружба великої сім’ї багатонаціональ-^ них народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік!

Хай живе вільна Західна Україна!

Слава героїчній Робітничо-Селянській Червоній Армії!

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1989— С. 487.

112. Декларація народних зборів Західної України про встановлення радянської влади в Західній Україні

27 жовтня 1939 р.

Панська Польща, яка трималась на пригніченні мільйонів українців, білорусів та польського трудового народу, впала.

Червона Армія, виконуючи волю великого радянського народу, простягнула трудящим Західної України руку братерської допомоги і звільнила їх з-під гніту польських панів та капіталістів.

Перед трудящими Західної України відкрився вільний шлях до нового, щасливого життя. Звільнений народ дістав можливість вільно, як справжній господар своєї долі, рішати питання про те, яку державну владу встановити на своїй землі.

Досвідом всіх революцій, досвідом братерських народів Радянського Союзу доведено, що тільки Радянська влада є справжня виразниця і захисниця інтересів трудящих.

Всією багатовіковою історією людства доведено, що всяка інша влада являє собою неприховане панування та шалене свавілля купки експлуататорів. Так звані буржуазно-демократичні держави неодноразово виголошували рівноправність усіх громадян. Проте всіляким шахраюванням та хитрощами вони усували трудящих від активного політичного життя, від керівництва державою, позбавляли їх усіх прав та свобод. Влада лишалася в руках тих, хто гнітив і робив рабами переважну більшість населення, в руках купки багатіїв і паразитів. Долею ж чесних трудівників були злидні й голод, канчук і тюрма, животіння і безправ’я.

Не може бути справжньої волі й рівноправ’я там, де є визиск й визискувані. Оборонити інтереси звільненого народу Західної України, звільнити його раз і назавжди від капіталістичного рабства, від панування і свавілля поміщиків та фабрикантів, заводчиків та банкірів — це значить встановити владу Рад депутатів трудящих — Радянську владу.

Тільки Ради забезпечують владу більшості народу, трудящих, над меншістю—купкою дармоїдів і експлуататорів. Ради—це влада робітників і селян.

Тільки Ради — найдемократичніша державна влада, тільки через Ради весь трудовий народ справді бере участь в керівництві державою, в будівництві вільного і щасливого життя.

В Радах здійснюється союз робітників, союз, який зробив Радянську державу непереможною силою. Через Ради робітничий клас і його авангард — Комуністична партія більшовиків керують будівництвом соціалізму. Тільки Радянська влада створює умови для розвитку народних талантів, для висування з народу керів

ників та організаторів різних галузей державного, господарського та суспільного життя,

Тільки Радянська влада спроможна знищити всякий національний гніт, міжнаціональний розбрат та ворожнечу і забезпечити співробітництво і дружбу трудящих всіх національностей.

Виявляючи одностайну волю звільненого народу Західної України, ідучи за прикладом народів Радянського Союзу, Українські Народні Збори проголошують встановлення Радянської влади на всій території Західної України.

Віднині вся влада на Західній Україні належить трудящим міста і села в лиці Рад депутатів трудящих.

Українські Народні Збори заявляють про неподоланну волю народу Західної України захищати та відстоювати владу Рад від всяких замахів, звідки б вони не виходили.

Українські Народні Збори висловлюють непохитну впевненість, що встановлення Радянської влади, керованої Комуністичною партією більшовиків, приведе до розвитку виробничих сил, народного добробуту і культури народу Західної України.

Хай живе Радянська влада—найдемокрагичніша влада в світі, влада трудящих!

Хай живе СРСР — соціалістична держава робітників і селян, надія і батьківщина трудящих цілого світу!

Хай живе організатор перемог Рад — Комуністична партія більшовиків!

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1989— С. 504—506.

113. Декларація народних зборів Західної України про возз’єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою

27 жовтня 1939 р.

Український народ в колишній польській державі був приречений на вимирання. Його долею було пригнічення, знищення і грабунок. Польські пани робили все, щоб ополячити українське населення, заборонити навіть саме слово українець, замінивши його на слово “бидло” та “хлоп”.

Українських селян позбавляли землі. Робітникам і службовцям не давали працювати на фабриках, заводах і в установах. Українців не приймали до навчальних закладів. Викоріняли рідну Українську мову. Намагались знищити українську культуру. Все

це неодноразово викликало бурю протесту, селянські повстання проти колоніального режиму панівних верств панської Польщі.

Та кінчився час пригнічення і безправ’я. Волею всього багатонаціонального радянського народу, за наказом Радянського уряду Червона Армія звільнила навіки народ Західної України від влади польських поміщиків і капіталістів.

На вічах, зборах, мітингах він одностайно виявляє непохитну волю влитися в братню сім’ю народів великого Радянського Союзу та ввійти до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Адже тільки в Радянському Союзі, де влада належить робітникам і селянам, знищено експлуатацію людини людиною, здійснено взаємну допомогу народів в усіх галузях господарського і суспільного життя. Адже тільки в Радянському Союзі можливий для кожного народу повний розквіт національної культури — в повному смислі народної культури. Адже тільки в Радянському Союзі зникло почуття взаємного недовір’я між народами і замість національних чвар, культивованих буржуазією, зросла і зміцніла дружба народів.

В Радянському Союзі квітне Українська Радянська Соціалістична Республіка. Збудовано сотні могутніх заводів та фабрик, на яких працює робітничий клас, що не знає експлуатації. Зросло і економічно зміцніло українське селянство, яке володіє землею і обробляє її найновішою технікою.

Радянська влада і Комуністична партія створили всі умови для розвитку справді народної української радянської культури. Українська мова—державна мова. Сини і дочки народу Радянської України посідають керівні пости в усіх галузях політичного, господарського, культурного і суспільного життя. Для молоді Радянської України забезпечено цілковиту змогу вчитися, опановувати висоти науки на своїй рідній мові. Народ Західної України це знає.

Українські Народні Збори, являючись виразником непохитної волі та прагнень народу Західної України, ухвалюють:

Просити Верховну Раду Союзу РСР прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки і там злучити український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз’єднанню українського народу.

Народні збори висловлюють тверду впевненість, що Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік задоволить цю просьбу народу Західної України, щоб він в єдиній і дружній сім’ї народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, під керівництвом Комуністичної партії більшовиків ішов шляхом до нового і щасливого життя.

Хай живе єдина вільна Радянська Українаї

Хай живе братерство народів!

Хай живе Союз Радянських Соціалістичних Республік — батьківщина трудящих усього світуї

Боротьба за возз’єднанню Західної України з Українською РСР. 1917-1939— С. 506—508.

114. Закон Верховної Ради СРСР про включення Західної України цо складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і возз’єднання її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою

/ листопада 1939 р.

Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік, заслухавши заяву Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України, постановляє:

1. Задовольнити просьбу Народних Зборів Західної України і включити Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік із з’єднанням її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою.

2. Доручити Президії Верховної Ради призначити день виборів депутатів у Верховну Раду СРСР від Західної України.

3. Запропонувати Верховній Раді Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

4. Просити Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки подати на розгляд Верховної Ради СРСР проект розмежування районів і областей між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою.

Голова Президії Верховної Ради СРСР М. КАЛІНІН Секретар Президії Верховної Ради СРСР О. ГОРКІН

Москва, Кремль. 1 листопада 1939 р.

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917— 1939— С. 510.

115. Депортація населення і України та Білорусії на схід

Грудень 1939 р.

Копія Цілком таємно

Затверджено

Постановою РНК Союзу РСР від 29 грудня 1939 року  2122-617 сс

Положення

про спецпоселення і трудове влаштування осадників, яких виселяють із західних областей УРСР і БРСР

1. Осадники та Їх сім’ї, яких переселяють НКВС СРСР із західних областей УРСР і БРСР, розташовуються для трудового використання в спецселищах, що організовуються в районах лісорозробок Наркомлісу СРСР.

2. Спецселища для переселенців-осадників організовуються НКВС СРСР з розрахунку від 100 до 500 сімей на одне селище.

3. Відведення жилих приміщень і комунально-побутового обслуговування спецпереселенців-осадників проводиться Наркомлі-сом СРСР за нормами, встановленими для працівників лісової промисловості. При цьому кожній сім’ї спецпереселенців-осадників надається окрема кімната або окреме місце в бараці з розрахунку не менше 3 кв. м жилої площі на людину.

4. Адміністративне управління спецселищами осадників здійснюється районними та селищними комендатурами НКВС СРСР. Селищні комендатури НКВС СРСР організовуються у кожному спецселищі, а районні — в адміністративних районах з розміщенням їх у центрі території, на якій розташовані спецселища.

5. Комендатури НКВС СРСР у спецселищах здійснюють облік спецпереселенців-осадників, проводять боротьбу з втечами, слідкують за дотриманням встановленого в селищах громадського по’ рядку і правил трудового користування.

6. Витрати на утримання районних та селищних комендатур, а також витрати, зв’язані з адміністративним обслуговуванням спецпереселенців-осадників (засоби пересування, поштово-телеграфні витрати і т. ін.), проводяться за кошторисом комендатур за рахунок щомісячних відрахувань від заробітної плати спецпереселенців-осадників в межах не більше 10 %…

17. Усі працездатні спецпереселенці-осадники зобов’язані за

йматися суспільно корисною працею на роботах, наданих їм підприємствами Наркомлісу…

19. Спецпереселенці-осадники та їх сім’ї, виселені в спецселища, не мають права виїзду за межі адміністративних районів. Тимчасовий вихід із спецселищ або місця роботи більш як на 24 години, а також переміщення в межах селища з одного барака /будинку) в інший можливе тільки з дозволу коменданта селища.

Народний комісар внутрішніх справ Союзу РСР Л. Берія.

Бугай М. Ф. “За повідомленням НКВС СРСР, були переселені…”: Про депортацію населення з України у ЗО— 40-і роки— К; 1992— С. 12—13.

116. Депортація поляків, що підпадали під категорію осадників

Цілком таємно

Затверджена постановою РНК Союзу РСР

від 29 грудня 1939 р. 2122-617 сс

Інструкція

Народного комісаріату внутрішніх справ Союзу РСР від 29 грудня 1939 року.

1. Виселення осадників із західних областей УРСР і БРСР проводиться одночасно по УРСР і БРСР в день, визначений НКВС СРСР.

2. При виселенні осадників все нерухоме майно, сільгоспін-вентар, домашня худоба, залишаються на місці і приймаються по акту місцевими управліннями.

3. Осадникам дозволяється брати з собою: 1) одяг, 2) білизну, 3) взуття, 4) постільні речі, 5) посуд столовий (ложки, ножі, Виделки), чайний і кухонний, 6) харчі, з розрахунку місячного аапасу на сім’ю, 7) дрібний господарський і побутовий інструмент

(сокиру, пилку, лопату, молоток, косу, граблі 1 т. ін.), 8) гроші (сума не обмежується) та побутові цінності (каблучки, годинники сережки, браслети, портсигари і т. ін.), 9) скрині або ящики для пакування речей.

4. Загальна вага вказаних речей не повинна перевищувати 500 кг на сім’ю.

Додаток: Громіздкі речі, в тому числі і господарський інвентар, перевозяться в спеціально виділених вагонах.

5. Відправлення осадників до місця поселення проводиться ешелонами із 55 вагонів, обладнаних по зимовому для людських перевезень (у тому числі один класний вагон для охорони і один обладнаний санізолятор). У кожному вагоні вміщується ЗО чоловік дорослих і дітей з їх речами. Для громіздких речей на кожний ешелон виділяється по 4 товарних вагони.

6. На кожний ешелон НКВС СРСР призначає начальника ешелону і відповідну охорону. Наркомоздр СРСР забезпечує ешелони медичним персоналом у складі одного медфельдшера і двох медсестер на кожний ешелон, а також відповідними медикаментами.

За 10 днів до подачі вагонів НКВС СРСР надсилає НКШС заяву на ешелони з точним зазначенням дня подачі ешелонів, станції погрузки і станції призначення. Подача ешелонів забезпечується НКШС не пізніше трьох днів з моменту надходження заявки НКВС СРСР.

7. На шляху проходження по залізниці спецпереселенці-осад-ники одержують безкоштовно один раз на добу гарячу їжу і 800 г хліба на людину. Приготування і видача їжі на шляху проходження проводиться за заявками начальника ешелонів НКВС, трестами залізничних ресторанів і буфетів Наркомпроду СРСР. Оплата витрат на харчування спецпереселенців-осадників на шляху проходження проводиться НКВС СРСР.

8. Спецпереселенці-осадники направляються на лісорозробки Наркомлісу в Кіровську, Пермську, Вологодську, Архангельську, Івановську, Ярославську, Новосибірську, Свердловську та Омську області, Красноярський і Алтайський краї та Комі АРСР і розміщуються за місцем роботи в окремих селищах від 100 до 500 сімей у кожному. Підготовка до прийому спецпереселенців-осадників, надання їм приміщень і працевлаштування їх покладається на Наркомліс СРСР.

9. Перевезення спецпереселенців-осадників від станції прибуття до місця поселення організовується НКВС СРСР. Наркомліс СРСР виділяв у розпорядження НКВС СРСР потрібну кількість автотранспорту і харчів для одночасного перекидання спецпереселенців-осадників, які прибули.