Довідник з історії найновішого поступу

1998—2001

Зібрав, впорядкував, обміркував, дослідив
і своїх роздумів долучив

Р. МАЦЮК

ЛЬВІВ

Травень року 2001^го

ЗМІСТ

• Що це є таке – „інтеліґентний суржик“
  • Твоя мова: кохана половина чи брудна повія?
  • Що вихлюпується з наших уст
  • Що сиплеться з-під наших рук
  • Новым „Украинцам“ – новый „украинский“
• Професійне омосковщення етером
  • Вимова
  • Несприйняття українських закінчень при відмінюванні та керуванні
  • Плутанина з родом і числом іменників
  • Ступені порівняння
  • Несприйняття укр. суфіксів (наростків) та префіксів, чергування та повноголосся кореневих голосних
• Нелінґвістичне зауваження
  • Відсутність чуття щодо різниці між пасивним та активним станами
  • Чудернацькі фантазії
  • Плутанина рос. один та укр. сам
  • Свіжі кальки
  • Сміховини
  • Виклично-нахабні русо-варваризми
  • Нехтування багатством і образністю української мови
  • В полоні звучання штампу: квазіфонія
  • Русизми, що виливаються огрубленням української мови
  • Зневажливе сприйняття української побутової лексики
  • Повна відсутність чуття мови
• Пан Іванушка верхи на Україні
  • Зла воля чи ущербність Допущених?
• Офіційне паплюження
  • Словники
  • Національна податливість і національний склероз
  • Відступництво на ґрунті державного дебілізму
• Піт і парфуми самовідданих „каменярів“
  • Гнітюча „нормативність“
  • Експерименти
  • Словники – іще раз
• Трохи про називництво
• За битого двох небитих дають
  • Відступництво
  • Егоїзм
  • Про виживання в ницості
• Хто, для кого, і яку має творити мову
  • Для попси
  • Для салону
  • Виробленість
  • Недозрілим – недозріле
• Чи має право Українець бачити недоліки?
• Асиміляція: Стара проблема в новому часі
  • Шкідлива обізнаність
  • Чи має українська інтеліґенція свою–ж рідну мову за надійного партнера?
  • Простюхівство з вищою освітою
  • Чи засмічення „збагачує“ щоденну мову?
  • Словничок витіснень
  • Пошесть не щадить нікого
  • Злодійкувата нерішучість
  • Дивна „українофонія“
  • Запозичення чи витіснення свого чужим?
• Неприятеля потрібно вміти пізнавати
  • Хто затулив перспективу?
  • Чи „братня“ кров?
• Боремось…
  • Брак можливостей чи брак бажання?
  • Передбачлива скритність чи ображена самоізоляція?
• Дякуйте нас і дивіться
• Дух
  • Призвоїта ниць
  • Відступ естрадно-слізний
  • Філософія віри
  • Філософія кпину
  • Філософія нахабства
  • „Самовідданість“ проводу
  • Ще раз про моє людське право
  • Як ми не любимо нашого спадку
  • Болотна лінь: Перспективи угодництва
• Вчена тупість
  • Совковий націонал-каламар
  • Рефлексивне самонехтування
• Деякі механізми
  • Відібрати набожних
  • Відібрати дітей
  • Гуманізм, космополітизм, чи зрада?
• Як-би можна пробувать борсатись
  • Перший спосіб
  • Другий спосіб
  • Третій спосіб
  • Пробуймо!
  • Перша річ
  • Друга річ
  • І остання річ
• Солод лінґвістичної американізації
  • Жалюгідна пиха державного анальфабета
  • Дебілізація
  • Ексгибиційонізм самозакоханої меншевартости
  • Одна приватна ілюзія
  • Санкційоноване державою опаскудження
  • Нові запозичення в лексиці інтер-піонерських нуворишів
  • Як вимовляємо англійське “i”
  • „Професіоналізм“
• Комунізм в етері і у звичаях
  • Комуняцьке ретро
  • Безглузде мавпування
  • Виховний момент
  • Придворні менестрелі
• Віддаємо і забуваємо
  • Ксеноґрафія
  • Топонімія
• Хто має творити (але не хоче) українські терміни
  • Не плюймо на нарід
  • Салогуб з університетом
  • Інтелектуальна анемія
• Алґоритм термінологічного пошуку
• Родовід „інтеліґенції“
  • Відступництво
  • Запах елітного смальцю
• ПРИКІНЦЕВІ ЗАВВАГИ
  • Пояснення „образливих“ назв
  • Визнаня блудів
  • Подяка і надія
• ВІДПОВІДІ ДО ЗАГАДОК
• ДОДАТКИ:
  • КЛЯСИФІКАЦІЯ БЛУДІВ
  • ЦІКАВИНКИ ДЛЯ РОЗМИСЛУ
  • РІЗНЕ
  • ЗАГАЛЬНИЙ ПЕРЕЛІК БЛУДІВ ТА УТРУДНЕНЬ
  • ПРИМІТКИ

Що це є таке – „інтеліґентний суржик“

Хоча завжди бракуватиме уваги, яка приділяється в нашому суспільстві ділу очищення та правильного розвитку щоденної побутової мови, я не розважатиму на тему „утюгів“, „стірок“, „сєльодок“, „пици“ (піцци, піци), „різини“ (ґуми). Такий суржик, хоч і небезпечно поширений, є, зате, очевидним. За прихильної уваги читача, подумаємо над явищем більш підступним: проникнення чужомовних психолінґвістичних, гносеологічних, світоглядних, етимологічних, структурно-лінґвістичних засад до лексики та до стилю мовлення української інтеліґенції – ЗАКОНОДАВЦЯ нашої мови. В часі, коли укладався світогляд Автора, людиною вченою називали кожного, хто закінчив щось більше від підставової школи чи реального училища. За рівнем освіченості, зокрема, культури усного та писаного слова, такі люди стояли вище в?алових випускників підсовєцьких університетів. Їх можна-би назвати „інтелектуалами“. Нині-ж, особливо в Галичині, склалася кумедна ситуація, коли кожен, хто за повищим „австріяцьким“ поділом мав-би право не належати до народу простого, сиріч „невченого“, поспішає, з гучною пихою порожньої дині, зарахувати себе до „інтеліґенції“. Ми побачимо, що серед цієї „інтеліґенції“ людей: справді освічених; свідомо, незалежно, ВIЛЬНО, критично і, особливо, САМОКРИТИЧНО мислячих; охайних думкою і словом; вимогливих ДО СEБE, – таких людей, інтелектуалів, є мізер. Вища школа за Других Совєтів постачала переважно інтелектуальних простюхів, і ця спрощена „інтеліґенція“ вже тепер, за влад?и Перших Демократичних, з успіхом продовжує у достатньо свійських умовах „незалежности“ плодити собі подібну. Зараза бундючности, безгрішности, недоторк?аности – спільна хвороба неотесаних вискочок в усіх краях і на різноманітних посадах. Лишень, що в Україні воно зветься „еліта“ і, силою руйнівної простоти власного невігластва, нищить рештки п?итомо-української мови, які іще збереглися завдяки сталінсько-хрущовським „українізаційним“ залицянням (і всупереч сусловсько-брежнєвським русифікаційним потугам).

Твоя мова: кохана половина чи брудна повія?

Тому звертаюся до читача, який готов вслухатися не лиш у чужу, але і у свою ВЛАСНУ мову, та відкрити у ній бруд, чи навіть просту неохайність ЗВИЧНИХ спотворень, відчути пекучу внутрішню потребу їх усунути. А також застановитися над тими непомітними, і тому особливо небезпечними, запозиченнями чужих для рідної мови: стилю в?исловлення, семантики, лексики, словотворення, – які по краплі віднімають від нашої мови те цінне, що робить її українською, а заступають його тим запозиченим, що перетворює її в різновид мови чужої. Кожному видко, що „сєльодка“ є вульґаризацією нашого оселедця. Та чи підраховував читач, як часто сам він уживає, наприклад, безвольно-пасивного виразу „в мене є“ (рос. у меня есть), а як часто – емоційно-розпорядчого „я маю“ (англ. “I have”, фр. «J'ai», нім. „Ich habe“, пол. „Ja mam“)? Чи вловить читач присмак ницости в корені р?осийського слова снискать (пор. никати, шастати в пошуках; рос. заискивать, искать), в противагу до його українських перекладів – здобувати, заробляти, набувати, стягати до себе, придбати, надбати, набути, зажити (слави)…? Чим різняться асоціяції, викликані словами обильный, изобилие, обилие, від чуттів, породжених такими словами, як рясно, рясний, достаток, достатній, гойний, броснатий, сім'янистий, рясота, ряснота, буйність, розкіш, л?асівка. Свою надію покладаю на тих співвітчизників, кому не жаль часу застановлятися на довше над певними прихованими тонкощами психології мови, як от: чому для Українця слово „воля“ означає ще і „свободу“ – чи не тому, що Українцю потрібна не р?осийська „вольница“, не свобода задля „произвола“, а потрібна власним розумом керована ця сама свобода з метою втілення його приватної організованої волі?

Сподіваюся, що мій шановний читач та критик (на критику особливо розраховую) – з тих, хто вміє відчути огиду від „логіки“ такого синтаксичного монстра, яким є вираз „ззаду тебе“ (укр. „за тобою“); хто зможе здати собі справу, що р?осийському „послать за тобой“ відповідає укр. „вислати по тебе“… Хотілося-б, щоб читач помітив різницю між зросійщеним „що тебе коштує…“ (зробити те-то і те-то) і укр. „що тобі шкодить…“, рос. „давай наливай“ і укр. „бери та наливай“, порівняти вульгаризм „пішли на пиво“ з правильним „ходімо на пиво“, відчути логічну відмінність між виразами „настоювати“ (траву) і „наполягати“ (на рішенні), „приймати клятву“ (від когось, або на себе – наче прокляття) і „складати присягу, присягати“ (перед кимсь), між відруховим „від нього всього можна чекати“ (ожидать) і більш вишуканим „усякого сподіватися“; щоб зміг читач позбутися характерного для бездумних мавпувальників з р?осийської, а повністю безглуздого в українській мові виразу „на куті“ (укр. на розі) будинку (чи вулиці) – і ще десятків подібних недобрих виразів.

Позиція Автора не є послідовною. В першу чергу, критикуємо лиш те, що зауважили. А скільки сміття залишилось поза увагою Автора? Далі, критикуємо зросійщення, але часом не бачимо полонізмів. Навпаки, деякі дражливі для Автора полонізми свідомо замінюємо словами, що мають спільний з р?осийською мовою корінь (первень). Часом позиція Автора більш ніж толєрантна. Наприклад: чим кава з турецької філіжанки смачніша від тієї-ж кави з чашечки? Слово чаша зафіксоване у словнику Грінченка чотири рази: комірка в сотах (чашечка або чарунка), чаша в загальноприйнятому значенні; чашка прядки; у вислові „чашечка – воду пити“. Візьмімо кацапізм бутилка. Зрозуміло, що він є недопустимим. Проте бутель (за Грінченком – синонім пляшки), бутлик, бутличок, бутля – правомірні слова української народньої лексики. У селі, звідки родом чоловіче начало Автора, люде пристосувалися вимовляти стакан?и з наголосом на останньому складі. А склянкою називають скляну… пляшку. Хоча мовники, якби хотіли, – могли-б перехопити ініціятиву: кубок, к?убка (посуд для бриндзи); словник Грінченка фіксує вислів „стоїть вода у кубочку). Українським еквівалентом технічного терміну стакан є сталець (гляди там-же). Блюдом часом називають ту саму кубку для бринзи. Чи є сенс суворо обмежувати себе цими дефінітивними значеннями? Розумію, що для більшости галичан блюдечко належить до лексики неприйнятної, хоча утворене згідно українських правил здрібніння з церковнослов'янського блюда. Для Автора – теж. Але… Хіба не поставите філіжанку на таріль? Можливо, ця безвихідь і змушує більшість наших господинь на учтах подавати філіжанки з кавою просто на щирий обрус, застелений, правда, цератою. А на підставках до тих філіжанок подавати торт. І хтось ще мимрить про „еліту“! З другого боку, позиція Автора в випадках непоодиноких може здатися скрайньо нетолєрантною. Людина, яка промовляє фразу „розкладка клавіатури компютера“, на мій погляд, марне тішить себе ілюзією, що ніби-то розмовляє по-українськи. Українець скаже так: „розклад клявіш м?етика“. Ось.

Шановний Читач уже зрозумів, що не буде цей монолог безсуперечним. Не певен я також, чи не забракне Автору кваліфікації, а вже напевне – матиме нагоду уважний читач закинути Автору ті-ж самі огріхи, у яких Автор зарозуміло намагається звинуватити иньших. Розмовляю та пишу далеко не досконало, і то дуже. Тішуся, що маю досить глузду це визнати, і що моєї амбітности на таке визнання іще стає. Чого зичу всім. Але болить мене і є прикро, що оточення не допомагає мені робитися ліпшим. Суспільство, яке, всупереч прагненню індивідуума до самовдосконалення, з тупою завзятістю намагається перетворити його в моральному та інтелектуальному плані у лайно – таке суспільство виконує лише одну місію: підготувати добре угноєну ріллю під засів сім'ям иньшої раси. Якими засобами воно це робить, побачимо за хвилю на прикладі телевізії. Як-же протистоїть цій смертоносній „місії“ нинішнього „українського“ суспільства жертовна національно-свідома лінґвістична інтеліґенція? По-різному. Але завше в такий спосіб, аби менше було помітно. Не мріяв і не готувався я до ношення напоготові олівця та придумування, як перекласти людською мовою гидоту, котра щоденно лізе в очі та в'ялить людині вуха в „нашому“ україно-інтерівському оточенні. Маю иньшу професію і брак мені лінґвістичних знань. На щось подібного вчилися: мовники, письменники, журналісти, редактори – одним словом студенти тих факультетів, де, коли не вмів (або не хотів) брехати – пр?оста дорога у Мордву. Здавалося-б, саме час відімстити за потоптану гідність, час оправдати вимушений колябораціонізм. Час витягнути користь зі знань, здобутих під окупантом, віддати Матері задавнений борг, коштом якого куплено кар'єру; час роздмухати давно призабутий ідеалізм та повернути собі рішучість – бо чого варті десятки романів і сотні наукових ступенів, коли в Иньшому Світі, почувши волання нащадків, – „у їхній варварській вражій мові не впізнаєте голосу внуків Ваших“ (А. Міцкевич)?

За дотримання норм, за впровадження мови та її захист дбає Інститут Української мови в дусі славних большевицьких традицій. На Конґресі НТШ у Львові (жовтень 1998 р.) дехто з київських гостей бідкався, що прекрасні, вже розроблені, пропозиції, які стосувалися покращення мовної ситуації, кудись-там були подані, і – чи то згубили їх, чи якась-там Рада поклала їх під сукно. Сам?е напрошується питання: а як панове мовники бачать свою борбу нині? Чи щось-там змінилося в нутрі дітища академіка-яничара Білодіда? Чи вже вислали філологи-Українці стару Дирекцію разом з усілякими „радами“ свині пасти? Поросятам обрізання робити, а не українській мові? Бо якщо ні – то пощо було створювати Конґрес української інтеліґенції – для того, щоб здобути орґанізовану силу та захистити відмираючу мову, чи для того, щоб орґанізовано виманювати милостиві крихти від Президента? А може, готуємо малоукраїнського воза, аби гідно в'їхати до збудованого зусиллями і за гроші Iнтера евроамериканського варіянту р?осийсько-мовного „общеґо дома“ під етноґрафічно-рудиментарною кликухою „Украина“?

Прикра оця полеміка сама собою не варта виїденого яйця. Щоби щось маленьке зробити для нашої мови, я понавибирав прикладів, які мали-б допомогти: 1) документально довести злочинність кадрової політики Надзірної ради (нині вона зветься „Національна“) з телебачення та радіомовлення – як вона дбає, аби Iнтер у новий, до цього часу не практикований, спосіб паскудив українську мову¹; 2) не просто перерахувати гидотні слова та вирази, а шляхом клясифікації показати, з яких соціяльно- та (іще важливіше) психо-лінґвістичних причин вони з'являються; 3) викликати незгоду, або навіть обурення у спеціялістів – може вони відкладуть на пізніше свої вірші, ґеніальну прозу, вишукано-софістичні, глибоко наукові екскурси, та вмочать бодай кінчик мізинця лівої ноги у гній буденної говірки всепоглинаючого плебсу, яким є МИ. Наголошую: жоден приклад не є видуманим; кожен, навіть найбезглуздіший чи найпотворніший вираз прилинув з телевізійного говорила, або вичитаний з того чи иньшого західньо-українського, по-більшости, „патріотичного“, часопису.

Що вихлюпується з наших уст

Найкумедніша, та, водночас, злочинна ситуація панує на телевізії. Щоби не склалося враження, що я навмисне закриваю очі на, самовіддану, але – при потужній тенденції до Iнтер-зросійщення – сизифову працю окремих совісних Українців, – спочатку про те, що поправилося, і – чи поправилося назавжди. Бо при поступі на однин крок до покращання, часто маємо три кроки назадгузь.

Великими зусиллями в окремих реклямах вдалося запровадити „оливи“, „мастила“ (технічні) замість ідіотичного „масл?а“ і… все тут-же повертає назад: „пожежа фунікулера сталася із-за (через) випливу масла“ (шміру, оливи) – „Хроніка дня“, 1+1, 17^го грудня 2000^го року. В описах ґеоґрафічних подорожей на телевізії зустрічаємо „мушлі“, але тут-же поруч – „ракушки“ (для общепонятности недогадливим Кацапам). Одначе про синонім „черепашки“ нема й мови. Так само у лазничці („ванная комната“) на тому місці, де чоловік сподівався зобачити мушлю, чіпляють нині раковину. Нарешті зробилося можливим почути: рушій (двигун), пласк?ий живіт (замість пл?оский), кошик (в баскетболі, але, як досі, іще не у кошиківці); Дизней (замість рос. Дісней), навиплат (рос. в розстрочку), декоративно-ужиткове (прикладне), нічні жахи (кошмари), Джек-патрач (рос. потрошитель), не викликає заперечень вираз „слухаю і скоряюсь“ – аналог р?осийського „слушаю и покоряюсь“ – в певній оголосці („рекламі“) 24^го листопада 2000^го року; один раз вдалося учути „вичавлена цитрина“ (на жаль, курка все ще з лімоном); ляда (кришка від дорожньої люки), помаранчевий (частіше, однак, апельсиновий) смак – і тут-же, в цьому-ж тексті, цього-ж самого диктора – спасательні (рятівничі) команди. Українець ТАК не вимовить. Про що це свідчить? Про те, що правильний український текст НАКИДАЄТЬСЯ р?осийськомовному Iнтерови, котрий при першій нагоді готов спаскудити лексику найнесподіванішим способом, доступним лише такій людині, яка НIКОЛИ не розмовляє українською мовою поза телевізийним говорилом. Ось чому згадувалося вище про „три кроки назад“ при одному доброму до переду… Титанічними зусиллями ОДИН раз вдалося комусь пропхати український еквівалент виразу „неправо (неправдиво, несправедливо) звинувачений“ – „брехливо звинувачений“ – у фільмі „Ренеґат“ (цей вікопомний інцидент стався 23^го вересня 1998 року) – після чого все тут-же повернулося на „круги своя“. Долаючи розпачливий опір слабописьменних чиновників („других не держим“), вдалося окремих з них, найбільш здібних, відівчити від добавленої вартости та доходу на користь доданої і прибутку (студія „Після слова“); деяких – але не керуючу силу галицьких аґраріїв в цілому. Нижче ми ще повернемось до жалюгідного феномену крутійства „вчених“ спеціялістів, які люблять вперто нас переконувати, що для такого чи иньшого терміну з р?осийським звучанням, мовляв, ніяк не вдається знайти точнісінько рівнозначного українського замінника – всього лиш з тієї простої причини, що самі-ж шановні, але напрочуд „звужені“ спеціялісти позвикали до р?осийських, слів, а рідномовний термін ніяк їм не „зазвучить“.

Що сиплеться з-під наших рук

Добре, що не крутять останнім часом англомовних фільмів з побіжним українським перекладом, в яких чітко проступає не витертий (з причини безвідповідальности, чи навмисне?) попередньо записаний такий-же синхронний р?осийський переклад. Зате характерним є недбальство щодо української пунктуації в заставках телеекрану, навіть у висиланнях Львівської студії, так само, як і в поліґрафічних продуктах, часом навіть націоналістично-культурологічного змісту. Особливо дошкуляє настирливе вживання закриваючих українських лапок (“) або, іще гірше, закриваючих англійських (”), – замість українських відкриваючих („). Отак:

“вишукана старанність” і ”пильна ретельність”.

Що сумно свідчить про відсутність особистого смаку, охайности в писаному слові, про зародковий стан власного індивідуального логічного мислення, брак пошанівку, зрештою, до авторитету тієї самої мови, відданість якій так завзято деклярується. Якщо машиністка (переважно протеже того чи иньшого українського „патріота“) не годиться відірвати хвилинку від часу, що тратиться на запарювання кави, плітки, та на фарбування вій, – щоб знайти відповідного ґудзика на клявіятурі заморського чудо-мізківника (компутера), спровадженого коштом марнотратно-всепрощаюче вирозумілої діяспори, або – щоб заглянути до відповідного підручника; якщо вічно поспішаючий до домашнього дрібно-галичанського вогнища „інтеліґент“-роботодавець має в носі престиж своєї продукції, або не має ні сили, ні кваліфікації, ані бажання протистояти виробничій розпусті підлеглого персоналу – тоді вся хвалена дуже свідома і дуже патріотична жертовність варта стільки, що мильна бульбашка, а „націоналізм“ такої „інтеліґенції“ підозріло нагадує зарозумілий егоїзм звичайної худоби. Здогадуємося, що на відповідну обробку спроваджених чи то з Р?осії, чи з Заходу, фільмів, устаткування, иньшого подібного, часом потрібні кошти. Залишаючись, стараннями Уряду, державою меншевартісною, Україна отримує західне устаткування – чи то через Москву, чи безпосередньо – таким, яке попередньо пристосоване до потреб р?осийськомовного користувача. Коштів, навіть найменших, справа престижу і майбутня доля укр. мови у ЦIЙ державі, очевидно, не заслуговують. Як і самовідданости. Вчених людей, спеціялістів, які коштом власного часу, без грошової винагороди, по ночах, попрацювали-б там, де „общеє добро в упадку“, – не знаходимо. При царизмі, за бабці Австрії, під Польщею, при большевиках – знаходились, при Демократії – чорт-ма.

Тепер є таке питання. Чи маю я людське право зненавидіти р?осийську мову через її пересадне поширення, – так, як кожний чоловік ненавидить мозолі на своїх ногах і намагається їх усунути? Коли на десятому році „незалежности“ мої діти змушені вивчати компутер за добротними товстелезними підручниками, написаними р?осийською мовою, і виданими, наче для насмішки, київським видавництвом? Чи маю я людське право зненавидіти своїх двох „перших незалежних“ Президентів поіменно і волати до неба о помсту? За опіку, увагу, та розпорядження коштами у нашому, до цього часу феодально-розподільчому суспільстві? Що насправді ґарантує Ґарант? А як щодо „цвіту нації“, лінґвістично-гуманітарної „інтеліґенції“. Нема заробку, що? А як щодо технічної „інтеліґенції“? Мислите, що розмовляєте українською мовою? Не дуріть себе. Глибина мовного безглуздя і твердь яничарства технічної „інтеліґенції“ сумірні хіба що з глибиною власного її самодурства, самозакоханого чванства, і нічим не обґрунтованої зарозумілости.

Разом з опікунським редактором „Поступу“ свого часу ми заповіли контраверсійне твердження. Мовляв, воно може й добре, що досі немає широко розповсюджених україномовних операційних систем. Якби з’ явилася операційна система з такою-ж „ україномовною“ лексикою, як, скажімо, в бумагах українського „казначейства“ чи „губернаторства“; такою, як при розгляді всілякого роду „спорів“ юридичного характеру, – уявляєте, на які узаконені мовні „перли“ наштовхнувся-би пересічний, але ще не зіпсутий рускоязичієм користувач зі здоровим відчуттям української мови! І це вже було-б навічно, бо редагувати операційну систему компутера–справа копітка та коштує гроші. Ґарантований серцевий напад, коли Ви щодня сідаєте за компутер, і з дня у день він до Вас белькоче, в кращому випадку – знавіснілою р?осийською, в гіршому – „ українським“ суржиком („Поступ“, число 93(537) від 30^го травня 2000^го року).

Як у воду гледіли. Нині вже існує автоматичний вибір мови спілкування з машиною як в Інтернеті так і в деяких продуктах західних фірм. Мені ближче не відомий механізм створення багатомовного продукту західними виробниками, – якими засобами вони це здійснюють, кого залучають, де беруть „знавців“ української мови. Але так виглядає, що Інтер і тут поспішив ухопити ласий заробок, випередив, як завжди, неповороткого україномовця і знову встиг першим затулити горизонт. Беремо навгад продукт. FlashGet (http://www.amazesoft.com). Версію 0.87 „з'українізував“ Сергій Босак. Читач переконається з далеко не повного переліку блудів, що мова цього продукту, а українська мова – це дві зовсім різні мови, в тім числі, і з точки зору елементарного правопису (гляди ще сторінку *):

Недбальство межує з підсвідомим нагадуванням про тимчасовість усієї нашої „незалежности“: студія „Укртелефильм“ залишає напис „электробезопасность“ в рос. мультфільмі, перекладеному укр. мовою; на автобусі ТБ, з якого провадили репортаж про парад 24^го серпня 1999 р., можна було прочитати „телевиденье“; повідомлення про точну годину через львівську (!) радіомережу в ніч з 6^го на 7^ме грудня 1999 року: одна година рівно“ (замість перша година); через телефон: „одна година 42 хвилини“ замість: за 18^ть хвилин друга, 42^і хвилини на другу, 18^ть хвилин до другої; замість „три (чверті) на п'яту“ і „чверть на третю“ чомусь вважають приємнішими для сприйняття канцеляризми „шістнадцята сорок п'ять“ та „дві години п'ятнадцять хвилин“ – наче не людині на вухо шепчуть, а до дурної машини залізної звертаються. Назву лікарства „алгофин“ пишемо лише рос. мовою, як в старі добрі часи, та так і вимовляємо в українській реклямі (оголосці, оповістці) – не второпаєш, як-же воно має писатися і читатися насправді: це український (!) препарат, так що в документах державного стандарту державною мовою „алґофін“ юридично не те саме, що „алгофин“ – чи у нас уже й стандарти подвійні – для покупця-хохла одне лікарство, для білого Iнтера – иньше? У фармацевтичній промисловості, маю враження, „працює“ навіть не стихійний Iнтер, а якась безкарна цілеспрямована сила, бо хто-б іще зміг так по-свинськи іґнорувати закон про мову: „Фармацевтическая фирма Дарница“ – ще й іноземців учать вимовляти на рос. лад “Darnitsa” замість укр. “Darnytsia”; рекламні листки та інструкції (в усякому разі ті, що поширюються на Заході України) навіть не двомовні, а повністю р?осийські – на дев'ятому році незалежности виявилося, що укр. мова не здатна описати ні дію препарату, ні клініку недуги, і взагалі непридатна до ужитку в фармації. Вже не кажу про те, що сам факт написання і вимови на рос. лад топоніму „Дарніца“ є образою предків.

Серед прикладів недбальства подибуємо досить симптоматичні: В числі 10^му „Eкспресу“ за 11^те – 19^те березня 2000^го року Юрій Грицик описує інтерв'ю з Ґеннадієм Удовенком. Чи то пан Грицик не дуже вважає, що пише, чи редактор, а може самого пана Удовенка поправляти не насмілюються, – лиш „Партнерство Заради Миру“ далі подається, як „ПРМ“. Як я маю це розуміти? Давайте оминемо коментарі на тему, що більше личить вишуканій дипломатичній лексиці: „заради“, чи „задля“? Обидва слова зачинаються на букву „З“, якої допитливий читач марно шукатиме у скороченні „ПРМ“. Звідки випливають два можливих висновки: або пан Удовенко користується на щодень р?осийською професійною лексикою, яка мимоволі дається взнаки у розмові з паном Грициком, або обіжники МЗС, до яких вони обоє заглядають, продукуються на „общепонятном“.

Наведені приклади показують, що випадки покращання мови є спорадичними, часом нетривкими і, що найгірше, поглинаються бездонно-невичерпним болотом новоутворюваних мовних покручів, які народжуються щоденно і плодяться наче кролики на доброму кормі у дбайливих господарів. Читач переконається, що 2001^й рік ніяк в цьому відношенні не відрізняється від, скажімо, року 1999^го. Зберігається тенденція, і тенденція ця є печальною.

Новым „Украинцам“ – новый „украинский“

Яке, отже, є походження новітнього зросійщення? Найперше і „найпродуктивніше“ джерело – зміна аґента (суб'єкта, носія, рушійної сили). Раніше Москаль тараторив собі по-своєму, неборака-гречкосій дещо з тої тарабанщини на свій лад перекручував, „рабочий класс“, з Р?осії перевезений, правив кацапської. В наш час ситуація перемінилася. Вже не малорос російщить рідну, лише сам Москаль викручує чужий для себе „украинский язык“, а нам залишається сприймати цього покруча за офіційну „мову“. Iнтер, котрий в житті не вимовив слова по-українськи, котрому іще вчора не могла навіть приснитись така напасть, аби зогидженим хохляцьким діялектом псувати вроджену шляхетність совдепівського прононсу, – оцей самий Iнтер за одну ніч „навчився“ фальшивити „солов'їну“, та й заходився сам власноручно нас учити з телеекрану, радіо, на сторінках „зевропеїзованих“ крутих часописів, – як це тепер слід по-„ново“українськи балакать. В такий спосіб „ударними темпами“ і дуже поспішно відбувається перебудова (з обов'язковим черговим вихолоштанням) української мови, пристосування її до психо-соціо-лінґвістичних особливостей Iнтеру. Це називається „усучасненням“, „модернізацією“, а зрозумілою всім мовою – Iнтеро-зросійщенням); в значно ширших масштабах, ніж під Совєтами, і під фарисейську мелодію начебто вседержавного переходу на українську мову. Справа занечищення української мови перестала бути внутрішньою справою самих малоросів, вона перейшла в загальнодержавні руки бравого Iнтера і стала справою не просто провінційного перекручення, а великомасштабного переродження українського „языка“. Словом, левова частка всього, що ми чуємо і читаємо начеб-то по-українськи, мовлене і писане тим самісіньким Iнтером, для якого, якщо й існує рідна мова, то це – р?осийська мова, з притаманними саме р?осийській мові синтаксисом, морфологією, вимовою, будовою думки, логічним керуванням між частинами мови в реченні – всім тим, що несе в собі та утримує „ґенетичну“ неповторність р?осийської мовної структури. А відповідні структури укр. мови для цього Iнтера є безмежно чужими, незрозумілими, психологічно і ґенетично неприйнятними, та іритуюче-дискомфортними. „Українська“ мова такого оратора – не більше як набір українізованих мастодонтів з почварними суфіксами та префіксами, застиглих в питомо кацапських конструкціях, лиш під синьо-жовтою попоною. Саме таким чином, під саме таким щоденним акомпанементом Українця призвичаюють до способу висловлення і мислення, притаманного чужій, не українській, мові.

Чому пишу так, наче за цим нищенням стоїть цілеспрямована і усвідомлена воля?

Тому, що державні структури:

1. наймають Iнтера до праці в національних засобах масової інформації;
2. не вчать його добре і на систематичній основі укр. мови;
3. не забезпечують добрими словниками і т. ін.;
4. ніяк не контролюють;
5. за професійну непридатність не усувають – аби не служив поганим і заразним прикладом для громадянства.

Тому, що державним структурам начхати на те, що має статись з укр. мовою.

Чи десь у французькому національному телебаченні мислимо, щоб штатний диктор – не Француз – розповідав новини народові Франції ламаною французькою, та ще й зі сильно вираженою баварською вимовою? Хто може собі дозволити, наче в анекдоті, запрошувати такого-собі слюсара-партача найнижчого розряду – „спеціяліста“ від совдепівсько-московської р?осийськомовної пропаґанди – на тонку і відповідальну ролю повитухи при народженні українського слова в національному телепросторі? Дехто може. „Національна“ Надзірна рада може. А що героїв Україна мусить шанувати – пропоную: Прізвища шляхетних принців – дійсних членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення повинні урочисто проголошуватися після кожного виконання Державного гімну на радіо і телебаченні. На телебаченні поміж програмами пускати заставку, де у лавровому вінку поміщати список спонсорів які фінансують приватне життя членів Ради, як і тих спонсорів, які фінансують діяльність україножерних кореспондентів. Чому вся Україна повинна пам'ятати ім'я злодія – ще не доведеного, між иньшим, через суд – Лазаренка, але не повинна тішитися іменами тих, хто щоденно в білий день і на очах мільйонів глядачів та слухачів краде в неї її мову? Щоб не здавалося, що перебільшую – ось бувальщина: коментуючи працю ЦВК під час останніх виборів до ВР, ведучий в студії, подумавши помилково, що він вже не є в ефірі, щиросердно тут-же вигукнув рідною мовою: „меня, кажется, вырубили“. Саме цією мовою диктори і редактори послуговуються всюди і постійно. Не навчиться професійно плавати любитель, який раз на тиждень входить до води – для цього необхідно більшу частину дня перебувати у воді, щоденно жити цим середовищем. Швидше приїжджий Кореєць при потребі навчиться доброї української, чим місцевий Iнтер, – бо він цього не прагнув і не буде прагнути ніколи з причини своєї натури.

Професійне омосковщення етером

Наступні приклади можуть служити: як доказом чистого невігластва та безсоромности, так і підставою для кримінальної відповідальности зі сторони „Надзірної“ ради. За те, що свідомо покликає до праці у висиланнях на загальнонаціональних каналах професійно-непридатних людей. Берімо дикторів, заводіяк („ведучих“), иньших паяців телеекрану (не хочу тут образити серйозних, культурно глибоких, та освічених, яким все рідше надають слово) – берімо всіх типів телеакторів з культурно-націоналістичного середовища, берімо, врешті, з діяспори, коли в Україні – брак!

а) Вимова: нам падобається, ґаління, пакупка, харні (гарні), ґхарно зроблено („Інтер“, 21^го жовтня 2000^го року, фільм „Цунамі: немає виходу“); „Титанік“ – траґхедія століття (1+1, 25^го жовтня 2000^го року, оповістка про фільм); „ґадаю, ти кохаєш мене?“ (фільм „Сабріна“, Міст/СТБ, 11^го травня 2001^го року). Через радіо 16^го грудня 2000^го року певний хор співав: „помагай, помагай нам Святий Миколай“. При хорі виступав соліст. То цей соліст мене розсмішив: то він співає помаґай, а вже у наступному рефрені – помахай. І так разів з декілька – щойно попросить помахати, а то знов помаґати. Далі: акхент нац. безпеки (фільм); смашно; танцуй, Ромео, танцуй (пісня).

Коли антропологічний тип людини не дозволяє вимовляти українських звуків, може не варто їй шукати працю саме в тій єдиній галузі, де дикція є вирішальною. Діє совдепівська засада: блат – усе, якість – ніщо; відповідність посаді не зобов'язує. Не слід відмовлятися тим, що наведені казуси вимови найчастіше зустрічаємо в рекламі. Мовляв, Україна хай потерпить, бо рекламодавці не бажають наймати Українців для озвучення своїх оголошень. Виглядає так, що вся державна рать перебуває в заручниках у капінтернівського злодія з його „правом людини“ на закуп всієї україномовної сировини для подальшої її переробки на московську грязь. I держава нічого поправити не годна. То пора, може, громадою…? Але причина банальніша. Просто членам Надзірної Ради „національного“ Телерадіо й самим така вимова зовсім не ріже вуха…

б) Несприйняття українських закінчень при відмінюванні різних частин мови та керуванні: в Риги (рос. в Риге, укр. в Ризі); приймати рішення по двом законам (по двох законах, щодо двох законів, доходити згоди) – „Епіцентр“, 26^го листопада 2000^го року; нік?оли їм (ним) не торгував; він їм (ним) займався – серіял „Кримінальний загін“, „Інтер“, 14^го березня 2001^го року; нічого нікуди не тече (рос. ничего, укр. ніщо); три батька краще, ніж один (троє батьків); пан професор, до Вас питання (правильно – пане професоре) –„Без табу“, 3^го листопада 2000^го року, М. Вересень; влада добре підготувалася, аби запобігти нещасних випадків (нещасним випадкам, переплутане з р?осийським избежать несчастных случаев) – „Вікна опівночі“, 28/29^го лютого 2001^го року; чути голоса тих, хто обирає майбутнє (!) – Тавр. ігри; двадцятью процентами; ви всі в радіусі десяти миль випаритесь; герметичність відновлено, ми не випаримось – два приклади з телесеріялу „Клеопатра 2525“, 19^го листопада 2000^го року, 16⁰⁵; плавчиха (пливунка); спортсменам (змагунам) залишилось два к?оли до кінця (два кола до завершення; Iнтер десь довідався, що рос. круг – то є коло українською, а от відмінювати у множині іще не навчився: круг – два круги, але коло – два кола); „Меріен Джонс перемогла в Ямайкі“; „а Ти уявляєш собі тих дійових особ?“ – радіо, 8^го листопада 2000^го року, 16²⁷, „Старшокласник“ (!); „а чого такі короткі рук?ав(а,и) (невірний наголос, змазане від непевности диктора закінчення) – „Коджак“; „бачите, як усе з?авмерло“ (рос. з?амерло) – Микола Вересень, „Табу“, 9^го жовтня 200^го року; дорогенькі м?ами й т?ати (мам?и й тат?и, хоча природніше для Українця звучало-б мамус?і й татус?і, а найкраще – просто батьки).

в) Плутанина з родом і числом іменників: білий папуга (в укр. мові папуга ВИКЛЮЧНО жіночого роду, на відміну від собаки); „намалювала веселу конячку (коника) Поні – радіовисилання „Мяв“, 16^го вересня 2000^го року; мебель (меблі) – „Моя справа“, УТ2; „43 зерн?а“ (сорок троє зернят) – «Nescafe»; „ми перетворимо це місце у вічні льди“ (вічний лід) – помилка в числі: лід є збірним іменником – ICTV, 25^го листопада 2000^го року, кінострічка „Щось“; взятка (при грі в карти, і в подібних ситуаціях: узяток, взяток – чол. роду); „біль стає все відчутнішою“ – радіобрехунець, висилання „Серед тижня“, 26^го квітня 2000^го року; „це система випуску політичного пару“ (пара є жіночого роду) – „Поступ“, 27^го–28^го березня 2001^го року, стор. 2. Пара також є збірним поняттям, а не пар?и – гляди сторінку *, – так само, як і час – гляди сторінку *; „блок зупинили через витік пару (пари) – 1+1, ТСН. Ще одне збірне поняття, якого не вміють уживати наші інформаційні балакуни, – безлад (безладдя): „Андрія Шкіля звинувачують в орґанізації вуличних безладів“ – ТБ, березень 2001^го року. Стандартні терміни – заворушення, розруха, заколот, – оцінюються, очевидно, як недопустимі, – в благоденствующій підкучмівській Україні. Зовсім так само, як і колись, у підсовєтській Україні, нинішня правляча кліка уважає, що заворушення можливі тільки на „загниваючому заході“.

г) Ступені порівняння: 5% пенсії, якщо вона більше мінімальної (правильно – 5% від пенсії, якщо вона більша за мінімальну) – канал „Право“(!); дядько Щербаков сильніше, краще (рос. сильнее, лучше, укр. найсильніший, найкращий); принцеса Канді (правильно – Кенді, від англ. Candy, цукерочка) стала (зробилася) ще краще – ТБ, звабник („реклама“), 23^го листопада 2000^го року; „Бонус“ на 17^ть відсотків дешевше (канал 1+1, 18^го вересня 2000^го року); республіканці чесніше і достойніше (чесніші і достойніші) – „Особливий погляд“, ТБ; хто з них найкраще (рос. лучше, укр. найкращий); у неправильному українському варіянті порушена обов'язковість прислівного підрядного зв'язку, зумовлена правобічною валентністю прислівника „найкраще“ – сюди проситься опорне дієслово-присудок: найкраще співає, грає, кохає,…; вибрати красивішу дівчину України (найгарнішу); на змаганнях українські спортсмени стали сильнішими (виявилися найсильнішими) – здорове вухо одразу відчує доведене до кумедного парадоксу спотворення змісту – начеб-то змагуни не завдяки щоденним тренуванням робляться сильнішими та спритнішими, а тільки від змагання до змагання.

ґ) Несприйняття укр. суфіксів (наростків) та префіксів, чергування та повноголосся кореневих голосних: президент Кравчук походить з релігіозної сім'ї.

Нелінґвістичне зауваження. Є таке висилання, де гість і заводіяка, Олена Роміна, у бесіді „В ніч на суботу“, п'ють наливку біля к?омина, пардон – „кам?іна“². При цьому гість – батько сучасної української „незалежности“ – не може натішитися, що виборцям стало однаково, хто очолить Київраду – русский, еврей, цыган, или даже хахол. А вже у наступному висиланні, при тій-же наливці, иньший батько – теперішньої української гривні (тоді ще не міністр) – не може нахвалитися своїм приватним знайомством з „надзвичайно мудрими“ людьми, першою серед яких і єдиною, названою поіменно, фіґурує попередній батько. При всій симпатії до батька української гривні , з прикрістю мушу признатися, що ніяк не розумію його передсвяткових натяків (24^го квітня 2000^го року) про „незагоєні рани“ в Західному краї. Немає тут ран, а є свята віра, що ті „ветерани бойових дій“, котрі, замість воювати з загарбником, катували українських партизанів, не повинні ані святкувати „Побєди“, ані одержувати завищених пенсій. Єдине прощення, на яке вони заслужили – це право їх онуків спокійно здохнути під українським плотом, як здихає останній паршивий пес, не залишивши потомства. Запитає здивований читач: звідки в Автора цей расизм? Відповідь коротка: з досвіду. Ні, не з досвіду партизанських буднів бандерівської боївки; не з досвіду Соловків чи ГУЛАГу, який Автору, правдоподібно, не загрожував; і навіть не з досвіду затхлої, підступної, гнітюче-остогидлої брежнєвсько-сусловської заідеологізованої, дійсно насильницької, русифікації. Ні! Цей расизм породжений досвідом 10^ти-річної терпеливої толєранції, досвідом 10^ти-річного дурнуватого очікування, що „Освободитель“ змириться зі словом „Самостійна Україна“; що його монголо-татарське сім’я випорскне пахнючу квітку посеред медових левад української мови. Вже випорскнуло. Смородом „наших радио“ і „комсомольских правд в Украине“. Кого не переконують власні очі та вуха – нехай вслухається у щиру мову одного р?осийського патріота: „Я не питаю любви ни к комиссарам, ни к войскам НКВД. Однако вспомнил поговорку о истине… И вспомнил ещё о муже сестры моей бабушки… Насколько я знал, эти парни стреляли не в спины собственным солдатам, а в лоб всякой нечисти вроде „лесных братьев“, бандеровцев и власовцев“ (А. Бушков. Россия, которой не было, 1997, с. 9). Десять років достатньо, аби зробити певні висновки, пане Перший міністр. Висновки з області науки соціяльної ґенетики, до речі.

Дуже є цікавою політика нинішніх можновладців: сварити поміж собою Українців, виходячи з тих критеріїв, що одні Українці допомагали Москалям бити Німців, а иньші ненароком десь допомогли Німцеві трохи довше втриматись перед Москалем. Розумний-же нарід повинен якраз об’єднуватися на тій плятформі, що, як одні, так і другі, били ВОРОГА – кожен того ВОРОГА, котрого бити було йому любіше.

Продовжимо наш список сумно-повчальних блудів у суфіксах. „Десять тисяч евакуїровано“; „на всій території відчутно похолодає“ (похолоднішає) – інформаційний випуск „національного“ радіо, 9^го листопада 2000^го року; „легендарний Левре повертається на льод“ – „Вікна-новини“, СТБ, 12^го грудня 2000^го року; „чудова комедія італьянського театру“ (СТБ, 12^го листопада 2000^го року); український(?) виставочний зал; трапецеєвидні м'язи (трапез?оїдні, якщо бути послідовним в симпатіях до греки; трапецієподібні – хто полюбляє греко-українську плутанину, усучаснену радянським звукозаміщенням та плутаниною роду іменників). Ще перед Другим Визволенням у 1945^му році відповідний ґеометричний утвір звався трапезом (з греки); на трапе(з,ц)ії (ґалліцизм) гойдаються акробати. Саме у вимріяній Eвропі англійською, французькою, німецькою мовами вимовляють трапез, при чому двома останніми мовами – ще й у чоловічому роді. Французи додатково запровадили жіночий рід для відповідного циркового пристрою. Москалі, знову-ж, призвели до великого замішання в лавах нестійкої (а коли вона була стійкою?) української псевдо-европелюбної „інтеліґенції“: ґрипа – грип, папуга – попугай, трапез – трапеція, кляса – клас, клявіш – клавіша, і море подібної плутанини. Далі: мультівіза – „ненастирливі“ рекламні титри; безвістно (рос. безвести, укр. безвісти) відсутні батьки (про вишуканість подібних офіційно-правничих конструкцій промовчимо); упакований хліб (запакований) – Львів (!); збирався (вибирався) на війну (рос. собирался); княжеська (княжа) кухня (Львів!); відпрасувати сукню (рос. отутюжить, укр. випрасувати); предміхурова залоза (передміхурова) – 1+1, оголошення; друг Славочко, Слава (укр.: Славко, Славуньо, Славчик) – укр. радіо, дитяча (!) казка; на конних перегонах; побачити коня з гор (узріти з висоти пагорбів – гір там і близько не було!) – обидва приклади з фільму „Повернення Шерлока Холмса“; неймовірна сила для такого зрісту (зросту – реклама марки телевізора LG); кубок Великого шлему (шолому) – „Iнтерспорт“, 3^го жовтня 1999^го року; „записи Мельниченка містять таємницю, отже її виток становить небезпеку“ – „Вікна опівночі“, 17^го квітня 2001^го року.

I ще одне. Я звик, що до імені Karl в українській мові для зручнішої вимови дописується голосівка „о“, чим утворюють новий склад: Карл?о. Зате до імені Людвик всаджувати додаткове „о“ (Людовик) зовсім непотрібно. А ви як мислите?

д) Відсутність чуття щодо різниці між пасивним та активним станами дієприкметників: збільшуване скло (побільшуюче); самовирівнюючі покриття (самовипростовувальні, самовипростовні, самопростовні, самопростувальні, саморівняльні, самовирівнювальні); шпалєри миючі (кого вони миють?; правильно – змивні) – оповістки від крамниці „Зубра-центр“ на телевізії; самоклеючі обої (самоклейні, самоліпні, клеїсті, клейні, клейкі, липкі, липко(у)ваті, ліпні, ліпкі, ліпчасті – шпаліри (гляди словник Грінченка)) – цей напис гуляє на вантажівках, що бігають старовинною бруківкою нині аґрарного Княжого міста по-під вікнами Міської Управи. Якби міська влада добре закінчила свого часу десяту клясу загальноосвітньої школи, вона-б такі речі та й помічала.

е) Чудернацькі фантазії. Часом з перестраху редактори (коректорів, на те виглядає, скоротили) з метою „українізації“ і в силу повної відсутности власної орієнтації в укр. мові, вигадують фантастичні конструкції: хибні (фальшиві) виклики („Ситуація“); „посібництво міжнародному тероризму“ (сприяння міжнародному тероризмові) – „Поступ“, 28^го вересня 2000^го року, сторінка 6. Слово посібник має одне-єдине значення: книга-підручник. Все иньше від лукавого. Натомість словник Грінченка реєструє такі українські слова: пособляти, пособник, підсобляти, підсобка (підмога). Отака чудасія.

Далі: самовбивство (самогубство) – фільм „Нестор Бурма“, УТ1, 6^го серпня 2000^го року; госп?одарка (похідне від господар, правильно – господиня); режисер озвуч?ання (озв?учення); лідує (рос. лидирует, укр. веде перед, є попереду) –з одного виступу Діми Табачника після перемоги на других кучмівських виборах; „запобігає з'явленню запаху поту“ (запобігає появі; рос. появление, укр. поява, але – з'явитися); мотор тримається на шмарклях (на волоску, на сопляку, коли вам так приємніше) – з кінофільму; познайомились раптово (несподівано); знайшли раптово (зненацька); пилосмокт (пилотяг, відпилювач, втягач; це приклад зовсім непотрібної „дослівности“, яка провадить до абсурду: сосать – смоктати; зрештою, помпа по-українськи – смок, а не смокт); пожежозагрозливий, вогненебезпечний (знову – непотрібна „дослівність“ при одвертому калькуванні; до речі, на позиралі (телеекрані) чітко видко англомовний напис “inflammable”, себто займистий, зайнятистий); помпова станція (помпувальня, смоковище) – ICTV, кіно „Тобрук“, 20^го січня 2000^го року; поговірка (приказка, прислів'я, вислів, примовка); укр. поговірки, як і поговори, значить те саме, що рос. пересуды, сплетни, толки; а от укр. пересуд має відповідником рос. предрассудок; закладники (малося на увазі не тих, хто „закладає“, а заручників) – укр. Бі-Бі-Сі; „послухайте музичні замалюнки (рос. зарисовки, укр. начерки, нариси, шкіци) – радіо, 29^го квітня 2001^го року; „на відсутність нашої уваги важко шкодувати“(!) (гріх нарікати) – Піховшек, 1+1, 25^го жовтня 1999 р.; корінні населенці Австралії – радіо Бі-Бі-Сі, 5^го січня 2001^го року. Р?осийському поселенцы відповідає українське осельники. Не знаю, чому редактор новин не використав звичного корінні мешканці, або більш вишуканого насельники (6^ти-томний українсько-р?осийський словник).

„Маємо підстави пишатися, що Галичина виплекує таких дітей – Львівське радіо, розвідка про дитячий конкурс „Президент України 2004“, 4^те березня 2001^го року, 14⁰⁵. Дієслово виплекати вже є доконаним способом, тому будувати з нього недоконаний спосіб взад не можна. Галичина просто плекає дітей, та й годі. Ще два приклади алогізмів: парадний розрахунок (рос. расчёт, укр. стрій); „українське книгодрукарство (калька з рос. книгопечатание; Українець висловлюється простіше – друкарство) – М. Вересень, „Табу“, 1+1.

В наступному прикладі редактор показує чисто механічне, виключно бездумне зловживання новомодним словом-паразитом, що позбавляє речення всякого змісту: „на період його керівництва припала економічна криза, яка спричинилася в Україні після розпаду Союзу“ („Народна Армія“, 12^го жовтня 1999^го року). Мало того, що кореспондент на дев'ятому році незалежности ніяк не може собі дати ради з „розпадом Союзу“, то він ще й знущається з логіки синтаксису такою „оригінальною“ побудовою речення: за автором виходить, що криза сама себе породила – такий собі політико-економічний самооргазм.

Брак звичайного бажання розуміти те, що потрапляє перед очі так званому „перекладачеві“. Одним словом, найзвичайнісінька халтура на мовному ґрунті, але за великі гроші. Оскільки ми лиш ілюзорно мешкаємо в українській державі, а насправді суспільно-значимі процеси відбуваються в р?осийськомовному середовищі, – і засобами р?осийськомовного середовища, – то все свіже україномовні засоби інформації черпають з р?осийськомовних джерел. І при цьому виказують нехтування читачем. В телевізийній проґрамі на 3^те березня 2001^го року („Поступ“, число 34(692)) читаю про зміст „трилєра“ „Свідок“: „краса злочинниці змушує героя забути про борг та стати захисником дівчини“. Так сталося, що я зацікавився „боргами“ героя-розвідника та й переглянув кіно. Врешті зрозумів, що боргів наш герой не мав жодних, зате втратив відчуття обов'язку. В р?осийському першоджерелі стояло долг. Перекладач перестарався. Халтура, що? „Поступ“ не винен. Всі українські видання беруть проґрами телебачення з одного і того самого джерела, яке в українській державі є, на жаль, р?осийськомовним. Десь наприкінці 2000^го року я помітив у телевізийній проґрамі в газеті „Поступ“ рядок Н. Руденко серед висилання „Герої України“. Добре знаючи, що то за такі кучмо-„герої“, і твердо пам'ятаючи, що відомого письменника, філософа та поета, українського правозахисника звуть Микола, я зробив висновок, що не про цю особу йдеться. І мало не пропустив цікаву передачу. Спересердя на ґазету „Поступ“, беру иньшу, здається, Львівські оголошення, чи Львів та львів'яни, розкриваю… те саме – Н. Руденко! Що-ж дорогенькі, з однієї кацапської пипки смокчете?

Візьміть молоду галицьку інтеліґенцію. Смокче в Кацапа, аж плямкає. Хто образився – прошу доказ. Є така орґанізація „Люди проти насилля“. Мене у школі вчили писати і вимовляти – насильство. Природа помилки, як завжди, стає очевидною, коли відновити кацапський первоисточник: „Люди против насилия“.

Все, що є українського в тій області, де відбувається хоч якийсь рух, – це тільки оманлива копія р?осийськомовного джерела. Задурювання абориґенів.

До речі, Українські „медія“ могли-б, якби хотіли, урізноманітнити свою вбогу мову такими синонімами до назви “thriller”: трепетун, трепетняк, жахітняк, тріпотняк, маркітан, маркітняк, маркотун, маркотник, дрижчак, дрищак, дрижак, дригун, тіпака, трепіток, тріпчак, тіпук, потерпак, побивак.

Ось іще одне підтвердження, що програми телебачення складаються спочатку р?осийською мовою: 18^го березня 2001^го року читаю про зміст фільму „Палаюча зірка“ – „Елвіс Преслі в ролі індіанця-полукровки“. Якби програму складав Українець, то було-б вжите одне з таких слів: покруч, змішаної крові, мішаник. „Індіянець-полукровка“, до речі, зветься метисом.

Абсолютно різні (здавало-б ся) радіо-висилання послуговуються одним і тим самим кацапським джерелом: „Верховний суд штату Флорида розгляне доводи (докази) адвокатів від республіканців.“ Перший раз почув-єм від Надії Кашпіровської в „інформаційному випуску“ державного („національного“) радіо 11^го грудня 2000^го року, і того самого дня – чоловічим голосом від приватного радіоканалу „Ера“. У нас „Ера“ керує „національним“, чи, навпаки, – краде від „національного“, котрий-то живе за гроші платника податків?

Не тільки телевізийні і радіо- проґрами беруть за першоджерело р?осийські тексти. В „публіцистичному висиланні“ на релігійні теми „Чітко і ясно“ числа 17^го березня 2001^го року, УТ2, цитувалися слова з пророцтва Єзикиїла: „вода спочатку сягає щеколоток“. В українському, церковною владою дозволеному перекладі „Святого письма“ (United Bible Soc., 1991) читаємо в 47^му пророцтві, речення 3^тє: „води було по кісточки.“

Коли вже мова про халтуру, – то прошу. Як повинен читач розуміти наступну інформацію (вважається, що ґазета для того, аби її читали, а не лиш для того, щоби виплачувати гонорари та й пускати назад під ніж): „усвідомлюючи очевидність та досконалість факту існування борделів, японський уряд не поспішає погоджуватись, і т. д“. Пан Шейла, який підписався під наведеною цитатою („Поступ“, число 202(646), сторінка 5), боюсь, намагався перекласти р?осийське „доказуемость“, а літредакторові забракло словникового запасу десь-так за шосту-сьому кляси неповної середньої школи. То я допоможу: „доказовість, доведеність, доконаність“. На тій-же нещасливій сторінці пан Гулевич стверджує, що „німецькі екстремісти, яких звинувачували у підпалі синагоги, нині позбавилися від цього дошкульного звинувачення на свою адресу, хоча це і не забрало їм інших клопотів на офіційне виживання“. Що тут є дійсно дошкульного – то це стиль пана Гулевича. Р?осийською мовою, звичайно, всі прийменники та правила керування звучали-б прекрасно: „нынче избавились от этого чувствительного обвинения на свой адрес, хотя это и не убавило им других хлопот по официальному выживанию“. Літредактор повинен-був ось як виправити: „позбулись цього дошкульного закиду під свою адресу, хоча це й не забрало від них (не применшило) иньших клопотів щодо офіційного виживання“. Є ріжниця?

Трапляються приклади „українізації“, схожі на саботаж у стосунку до художньо-професійного рівня тієї чи иньшої програми-вистави на телевізії. Кому в нормальному житті у виграшній ситуації в запалі такої-собі азартної гри спаде на думку вигукнути „Забава!“? Постановник телевізійної вистави придумав гарну назву для самої – чи то вистави, чи лотереї – але далі його уява безсило скотилася жолобом профанації. При виграшній комбінації (яка англійською мовою звучить play, сиріч гра), росіянин вигукує „игра!“. В українській мові є багато одно- чи двоскладових вигуків, включно з вигуком „Є!“. Хоч я, дуже приватним чином, радив би-м гукати (на всю Неньку) коротко, а водночас мужньо та містко: „Дупас!“. Вкладаючи у цей гоноровий клич повну гаму відчуттів водночас: щастя, задоволення, приємної несподіванки, непохитного само-затвердження, суворої рішучости вхопитися-таки за твердий і рідний Перший Національний „Пот“³. На противагу прив'ялому і загниваючому американському jackpot^ові. То це я. А режисер, не довго думаючи, пішов шляхом найменшого зусилля „творчої“ думки: якщо саму Игру заступили назвою „Забава“, то хай „рагульські“ хохли і мекають на виграш розпливчасто-безликим вигуком „забава“. Хоч-би й „до рання“. „Цивілізовані“-ж круто-голені потилиці оглядатимуть у цей час „Наше шоу“ на общеэСэНГе-евском канале, на родном и всем понятном пушкинском языке. До речі, і ті, й другі замість „кола щастя“, чи „кола долі“, вертять на телезабавах „колесом хвортуни“ – через велику любов до заграничного, слід гадати. Але про це згодом (Гляди сторінки * , *).

До знущання над українством належить такий витвір телеефіру, як „українська народна гра «Показуха»“ (оголоска 27^го серпня 2000^го року). Смердить не гумором, а якоюсь зневагою. Художній смак і гумор відтворили-б ся у назві на кшталт „Вдаванина“. Ми кажемо: вдавати, здаватися, здатися, видатися, повидітися.

є) Настирлива плутанина рос. один та укр. сам: я зовсім одна (сама, одинока); коли я один (сам), я слухаю музику; це лише одна (сама, гола) теорія; ти не один (одинокий) – заставка на каналі 1+1;.

ж) Свіжі кальки. До старих, „звичних“, кальок додано велику кількість новоутворених: законослухняні (законопокірні, лояльні, свідомі) громадяни; спів-громадяни (В. Піховшек, „Eпіцентр“). Це є позбавлена глузду калька з рос. сограждане; укр. громадянин вже означає „член тієї-ж громади, до якої належить і пан Піховшек“; у логіці нашої звичної мови немає місця для терміну „спів-член“; джерелом помилки є насправді підсвідоме бажання відновити справжню мотивацію високого слова „громадянин“, профановану таким вжитком, як офіційні форми звернення: „гражданин начальник“ і „заключённый“. Тим-же модним блудом починає грішити все більше і більше промовців (один з прикладів – у виступі Костя Бондаренка через радіо „Ініціятива“ 18^го квітня 2001^го року). Так само, як від недавнього часу наших недолугих красномовців захопила пошесть „знаковості“ (гляди сторінку *). Придуркувата мода часом набирає комічних форм: „фестиваль, присвячений боротьбі зі злочинністю та наркоманією серед молоді зібрав багато співучасників“ (просто учасників, бо співучасники беруть участь у злочинах!) – Ю. Криворучко, радіо, 27^го листопада 2000^го року. Воістину, від українського патріотичного промовця до мавпи ближча дорога, чим до здорового глузду.

Далі: неприємності не примусять довго чекати (рос. не заставят долго ждать, укр. не забаряться – „Інтер“, оголоска про фільм „Дом“, 25^го жовтня 2000^го року; живи за правилами (рос. по правилам, укр. згідно з правилами); смашне блюдо (страва); видалив гравця з поля (випровадив, вилучив, усунув, вислав геть, вивів);начальник розшукного (пошукового) відділу телефільм „Каратель“, канал 1+1); дякуючи панадолу (завдяки); по-праву (справедливо) претендувати; береза кудрява; „для атомної енергетики залишається давній головний біль“ (давні клопоти); „це татусин головний біль“ – фільм „Раптовий удар“, 1+1, 10^го травня 2001^го року; сміливості тобі не позичати (не бракує) – фільм „Конан“; „можна послати гінця“ (рос. „не послать ли нам гонца…“) – оголоска на ґазету „Україна молода“ 29^го вересня 2000^го року, ТБ. Хто там спеціяліст від української вишуканої мови у редакції молодої „Украины“? Очевидно, українські вирази вислати гінця, вирядити посланця, вістуна, вістовця, вістовика не вкладаються у сприйняття молодого Украинца.

Автомобільна „термінологія“: розпашні дверцята (двійчаті, двійчасті, стульн?і); підголівник (підголів'я, потилишниця); горизонтальний наклон подушки (слово „нахил“ вимовити важко?); обзорність з місця водія (оглядовість, як нормативно-словникове; виднота, видкість) – все з висилання „Парк автомобільного періоду“. Коли вже мова про цю передачу, не можу не звернути уваги на якесь зацофане лінґвістичне англофільство: ведун, напевне, добре знає, що абревіятура BMW звучить як Bayeriche Motor Werke, та все-ж цитує не за німецькими назвами перших букв (Бе-еМ-Ве), лиш по-англійськи: Бі-Ем-Дабл-ю. Чи в такий спосіб вилазить інтеро-кацапо-американська зацикленість на англійській мові, яка мала-б успадкувати функції „общепонятного“, чи просто недоречне хизування знанням назв літер англійського алфавіту?

До тих областей урбаністичної лексики, де іще недопрацював український лінґвіст, а де Інтер силиться показати, що українська мова є ніц, належить і лексика світу моди. Стас Янівський, можливо, намагався коментувати показ моди 17^го березня 2001^го року у висиланні „Модний час“ на каналі 1+1, українською мовою, але в нього ця українська „модна“ термінологія – просто переписана українськими буквами р?осийська термінологія. Не відчуває людина мови, не має потягу до мовних традицій, вихована в інтерівському середовищі, – що можна від неї вимагати? Вимагати слід від тих дядь, які визначають кадрову політику. А дяді ці сплять і бачать кінець „українізації“. Дяді ці мріють довести „неповноцінність“ української мови, намагаються узаконити р?осийськомовну термінологію в тілі української мови, хоча знають, що існує-таки, справжня українська, яка відповідає і традиціям, і нутрішнім правилам мови. Почнемо з назви висилання. Якому ідіотові (не можу висловитись інакше) спало на думку словосполучення „Модний час“? (Іще маємо для насолоди „Сільський час“ та „Час «Ч»“ – гляди сторінку *). Українцеві більше пасує „Час моди“ або „Модна (Модняцька) година“ (як лиха година). Далі у самому висиланні: „таке вбрання підійде для жінки-шпіона“ (шпигуна, нишпорки, шпи(г,к)а); потрясний ефект (разючий, приголомшуючий); наряди (вбрання, убори, строї); брючні наряди (чоловічі строї); „іноді з великим смаком, часом з дурним (поганим) смаком“; офіційний наслідувач (насправді спадкоємець, а не „той, що краде ідеї“, – ще один приклад мавпування за звучанням: р?осийське наследник) – йшлося про дизайнерів (творців, проєктантів, витворців, вигадників).

А ось приклад „звичної“ кальки, яка вщент ламає закони української фразеології: „Питається, яка вартість такого договору“ („Поступ“, 21^го жовтня 1999 р.). Тут із п'яти слів лише двоє службових (яка і такого), функціональне навантаження яких, до речі, спільне для мов р?осийської та української, не викликають заперечень. Відповідно до контексту, по-українськи мало-б ся писати: „…чого вартий, наскільки вартісним є…“, бо йшлося не про ціну, а якраз навпаки – про нікчемність. Але, але… поминаючи вислови вартість (цінність) та договору (угоди), звернімо увагу на калькування р?осийської граматики. В рос. варіянті маємо просте ускладнене речення з вставним словом (модальною синтаксемою) „спрашивается“, що українською мовою повинно передаватися складно-підрядним реченням з обов'язковим прислівниковим зв'язком, головна частина якого – „Постає питання…“ В усякому разі, третя особа однини пасивного стану р?осийського варіянту має передаватись у нашій мові формою дійсного (активного) стану. В укр. варіянті, таким чином, гостро відчувається брак підмета: хто питається? Граматична відмінність двох мов, яка іґнорується незвиклим до укр. мови дописувачем, – разюча.

з) Сміховини. Калькування з р?осийської часом виливається в алогізми: ти не мусиш відпускати її (рос. не должен, укр. не повинен; значення фрази спотворене: укр. не мусиш означає лише евентуальне право затримати тоді як рос. не должен значить щось зовсім протилежне – заборону відпускати); „чи може бути занадто (забагато) добра у світі“ – оголоска фільму „Пророцтво-2“, серпень 2000^го року (це ще одна ідіотична лексикоґрафічна мода, запроваджена слабописьменним Президентом); здоровий образ життя (спосіб) – укр. образ життя значить малюнок, образок, узятий із життя; „Мандрівний лицар“ захищає ображених (покривджених); ображені – це ті, що таять образу, гніваються, або яким зачепили гідність; мер міста облетить Львів за умови, що погода буде літною (летунською, літній, часом вимовляють літн?ий) означає теплуватий) – „Експрес“; досвіду не займати (не позичати; укр. не займати – не чіпати, обходити боком); ти не забився? (потовкся, побився; забиваються на смерть, так що питати вже нема у кого) – бойовик „Руйнівник“, 1+1, 20^го травня 2001^го року; ви побачите цілком другу половину лоту (побачите повністю, по-рос. – целиком; укр. цілком надає виразові „цілком другу“ значення „зовсім иньшу“); не бігав від призначення (не уникав призначення) – рос. „бегать от“ ніколи не прибирає в укр. мові значення „убегать“; зміст спотворено в напрямі дослівного розуміння: починати біг з місця призначення. Далі: прибігти до (таких-то засобів) – правильно кажемо: вдаватися до (засобів) – бігати, як бачимо, зовсім не потрібно!); чом?у ви встигли навчитись – невірний наголос і безнадійна спроба заступити рос. чему (укр. чог?о, що) українським чому (рос. почему, укр. синонім – для чого); володар міністерського портфелю, володар Ґран Прі (власник), володарі державних нагород України – „інформаційний випуск національного радіо“, 24^го березня 20001^го року; укр. володар звучить не менш кумедно, чим рос. властелин – це так „знавці“-анальфабети перекладають р?осийське обладатель; ви мене заган?яли (з(а)мордували, запаморочили, затуркали, заморочили, забили памороки, заїздили мною); якщо йдеться про коня: ?угнаний, підірваний, шкаповитий, замордований – в цьому прикладі спостерігаємо просте перемальовування з р?осийської: згідно з нормами української мови, заганяють, залучають, або заг?онюють хіба що до хліва чи до стайні. Далі: головний біль (клопіт) – улюблена помилка учасників традиційного на укр. радіо інтерв'ю з автоінспекторами високого державного ранґу; укр. головний біль відповідає р?осийському главный, сиріч найважніший, і зовсім не несе значеннєвого навантаження „біль голови“ в переносному значенні „клопотів від дорожно-транспортних випадків“; „ніколи не зробить дурних вчинків“ (гидких, злих, лихих, кепських, негарних, бридких, недобрих; не вчинить злого) – дурний для Українця (але не для Iнтера!) є сильною синонімічною формою нерозумного, глупого – „Ситуація“, 1^го жовтня 1999 р.; „диктатор Піночет може бути звільнений під заклад, сума закладу становить…“ (під заставу; закладаються на скачках, котра кобила прийде першою) – радіо „Ера“, 13^го березня 2001^го року; залишилась пляшка з попереднього весілля (тут автори висилання „900 секунд“ 10^го грудня 1999 р. мали на увазі пиятику, а зовсім не церемонію вінчання); багато горілки на початку застілля (та сама передача, мають на увазі не почесне місце за накритим столом, лиш відкриття святкової трапези) – цей блуд, очевидячки, вкоренився, бо вдруге подібну гидоту я учув від пана Яневського у „Першому мільйоні“, на каналі 1+1, 2^го травня 2001^го року. Далі: злочин не минув марне (не минув безкарно, або просто – не минувся): марнуються позитивні зусилля, а не злочини – помилка спровокована рос. виразом не прошло даром; цей приклад я взяв з дитячого реліґійного висилання про Різдво (УТ 2) – очевидно, що диктор тримала перед собою р?осийськомовну дитячу реліґійну літературу; „в крайньому випадку так буде веселіше“ – повна логічна нісенітниця, спровокована р?осийським по крайней мере (укр. принаймні); до речі, р?осийське „в крайнем случае“ звучить у цій функції не менш безглуздо. Ведунці „Фан-клюбу“ 1^го „Національного“ керівник каналу мав-би порадити менше крутити задком перед дітлахами, а більше його (задок) завантажувати в сидячій позі за підручником красномовства. Останнє зауваження застосовне і до п. Юрка Каменчука з „Радіо Люкс“: його мова, в цілому дуже близька до української, виказує, однак, наркотичну залежність від тих-же р?осийських стереотипів. Це є проблемою, зрештою, для всіх крутил (пардон, Ді-Джеїв), як і для більшости малоосвічених молодіжних ведунів та ведунок: їм значно цікавіше гаяти час у змосковщених Iнтер-блюзнірських кабаках, аніж блукати десь закутками цвинтарів української культури. Таке собі гицкало (pardon, Disk Jockey) і не збагне достатньо швидко, що, наприклад, зміст р?осийської фрази „остальные 16 человек получат призы“ (les prises, узятки, себто) висловлюємо по-українськи коротко: „решта шістнадцятеро хапнуть свог?о“, а не дослівно і штучно: „решта 16 людей…“ (5^го січня 2000 р.)

Найкраща, найпорядніша політично молодь розмовляє жахливою мовою. Не в розумінні вишуканости, а в тому сенсі, що молодий галичанин просто не має зеленого уявлення про те, що то є таке – українська мова. З великою насолодою слухаю казки від діда Панаса на радіо „Ініціятива“. На жаль, приємність моя гіркне від окремих прикладів покаліченої лексики. Можу з певністю твердити, що в 1960^х –1970^х роках такий самий „дід“ Панас іще зумів-би висловити по-українськи наступі фрази: „Навколо приємно жужжать колорадські жуки“ (гудуть; про иньших комах іще говоримо: дзижчать, дзиготять, бринять); „індиянці докурюють трубки (люльки) миру“; „вождь Чорна Морда має принести нові трубки“. Заводіяка повідомляє: „Вас зустріне Ігор Калинець з його забавною (утішною, смішною, потішною, веселою) книжкою для дітей“. Ганна Лук'янова теж не пасе задніх в огляді німецької преси: „Польща з негодуванням спростовує німецькі побоювання“ – усе з дня 17^го травня 2001^го року, радіо „Ініціятива“. Далі: „чорна биль“ (бувальщина) в моїй голові чомусь ніяк не асоціюється з Чорнобилем, тільки з якимись Пушкінськими байками; „поговірки від діда Панаса“ (приказки, примовки); „в надії, що депутати одумаються“ (схаменуться) – остання фраза від Андрія Стецьківа – радіо „Ініціятива“, 26^го квітня 2001^го року. Українська галицька молодь не є „русскоязычною“; вона є „русскомыслящою“.

В галузь „компутерної“ лексики не раджу вникати тому Читачеві, який мав проблеми зі серцем. Лиш натякну: „що нажимати“ (натискати); застартувати (запустити); загрузочний диск (пусковий, ладуючий, диск вантаження, запуску); кнопочка (ґудзик); клікати, клякати (клацати); драйвер (привід); шлейф (шлея) – оце я записав 13^го травня з висилання „Компартія“ радія „Ініціятива“ о годині 11^й вдень. Хлопці роблять, що можуть, часом навіть пропаґують влучні замінники кацапського жарґону для праці з метиком (мізківником, метикуном, мудриком, „комп(')ю(у)тером), та бракує їм сили, грошей, часом – начитаности, але вони не винні: українська молодь Україні вже не належить. Принаймні в галузі мови. А без мови… пощо?! Може, вдасться завернути хвортуною в иньший бік, та для цього потрібна праця. Праці не видко.

Тепер питання: за що ми боремось (якщо взагалі боремось, у властивому значенні слова), на що надіємось, до чого прямуємо? Хіба не є, надіюсь, вершиною нашої реліґії побудова процвітаючого самостійно-европейського і цивілізовано-ринкового Московського князівства № 2 зі столицею в Кієвє?

и) Безсоромно убогі, виклично-нахабні русизми. Множаться одверті русизми, породжені надзвичайно убогим знанням української лексики: очаровувати (чарувати, причаровувати); „вона походила на маму“ (скидалась, була схожа, нагадувала) – Перший „національний“ канал ТБ, висилання “Rescue 911”, 19^го грудня 2000^го року; зйомні чаші (знімні шальки, шалі, шайки); „набір фірмових рюмок – ваш!“ (келихів, чарок) – „Інтер“, 14^го березня 2001^го року; окрас собаки (забарвлення, барва, колір шерсти, масть; слово окр?ас можна відшукати с?аме в р?осийській частині словника); буран (буря); просочилося (просоталося, просмокталося, перейшло через…, на…); по меншій мірі (принаймні); проспект являв собою (становив) – канал “Forum”, УТ2. Вираз „підпорядковані Ватиканові напряму“ є одвертою калькою з р?осийського „подчинён напрямую“ („Поступ“, 1^е–7^е березня 2001^го року, сторінка 2). Ось неповний список українських відповідників: навпрост, на(в)прямець, навпрямці, навправці, навпрямки, прямцем, напрямки, навпростець. За Совєтів т. зв. „радянські журналісти“ писали „прямо підпорядкований Ватікану“. У кожній редакції є словники. Не виконуються лиш дві-три простенькі вимоги: 1) словники мають бути хорошими; 2) редактор повинен чути фальш; 3) він повинен любити мову і заглядати до словників навіть і тоді, коли йому за це не платять, і навіть тоді, коли він упевнений, що „халтура зійде з рук“. А бачите – не зійшла! Хтось-таки помітив та й обурився (Р. М).

Далі. „Прокуратура не має певности – вже мертвій чи живій людині відсікли голову“ (рос. отсечь, укр. відтяти) – „Вікна опівночі“, 6^го березня 2001^го року; „такий захисник відчуває безнаказанність“ (безкарність) – висилання „Право“, УТ2, 18^го травня 2001^го року; „пристрасті накаляються в цьому матчі“ (вирують, завирували); рос. накаляются тут, згідно з фразеологічним словником рос. мови, теж є словом невідповідним – пор. українське розпаляються, розпалились, розпікаються, розпеклись; становище все більше накаляється (загострюється) –„Вікна опівночі“, 17^го квітня 2001^го року; вредні комахи (прикрі, осоружні); – ґазета „Експрес“ за числа 21^ше – 29^те серпня 1999^го року; „«Нескафе» дбайливо їх (зерна кави) прожарює“ (смажить)⁴; окорок (окіст) – „Парк автомобільного періоду“, 5^го жовтня 1999 р.; ловити рибу в м?утній воді (каламутній) – те-ж висилання; нерідко ведучому взагалі бракує слів: „чертовски, знаете ли, бодрит“ (бадьорить, як холєра) – те-ж висилання; лапонька (сонечко, лялечко, лялюню); папонька (татко, татусю, татуню, батечку); „напиши папі, що я захворіла“ – УТ1, кінофільм „Справа Сезнека“, 12^го листопада 2000^го року; смутьянин (ворохобник) – реклама; стріляй – уходить (тікає); закурив трубку (люльку); ручей протікав до Печерської Лаври (укр. ручай тік (плив, біг) – протікає дах або черевик) – освітнє висилання про стародавній Київ; рокова жінка (згубна, фатальна); у вищій лізі суперничатимуть (будуть суперниками, прийде до суперництва) – гляди хоча-б і совєтські словники; „гарне причандалля, якби мені таким вооружитися“ (озброїтись) – фільм „З життя секретних аґентів“, 22^го грудня 1999^го року; взяли з поличним (піймали на гарячому) – „Новини звідусіль“, ICTV; „відтепер у логові центристів стає дедалі більш неспокійно“ (укр.: лігво, лігвище, тирло, кубло, кублище, гніздо, барліг; очевидно, р?осийський термін логово здався дикторові менш лайливим, аніж українське лігво; можна було вжити стандартного „в таборі“, або, скажімо, „в гнізді“, „в середовищі“) – „Вікна опівночі“, 5^го березня 2001^го року; закон перетерпів багато змін (зазнав); займався парусним спортом (вправлявся у вітрильному спорті) – „7 днів“; „ти хоч уявляєш, куди вони тебе увезли?“ (чи ти собі здаєш справу, в якому керунку вони тебе вивезли); нагрівальні канали над топкою (над печами: в українській мові для назви великого приміщення з нагрівальними аґреґатами вживаємо множину іменника); це кутова кімната (наріжна: невірне означення кутовий останніми роками поїдає українську лексику гірше сарани, або СНІДУ, з яким сьогодні модно порівнювати все що-б не трапилось у нашому „голубому“ суспільстві); не судимий (рудимент совкового суспільства, де факт появи в залі судових засідань кваліфікувався, як довічна пляма в паспорті; в Галичині говорили правильніше: не сидів; можна-би це саме висловити словами: засудженим, звинуваченим не був, не суджений, коли йдеться просто про факт розгляду позову) – всі чотири приклади зовсім свіжі – кінострічка „Невидимі злодії“, ICTV, 1^го березня 2001^го року. Декілька місяців раніше те саме безглуздя чулося в перекладі кінофільму „Війна з реальністю“ (ICTV, 16^го грудня 2000^го року). Чомусь жоден цензор правопису і лексики не звернув перекладачам уваги. Чи немає вже потреби в такій посаді на українському телебаченні? Як Ви кажете, панове Надзірна (чи хай там „Національна“) Рада?⁵

Навіть з найкращих перекладів видко, що артист: а) або не є Українцем; б) або є базарним простюхом; г) або обертається в р?осийськомовному середовищі базарно-„інтеліґентних“ гендлярсько-„митецьких“ простюхів.

Наступний приклад повної наркотичної залежности від вульгарно-меркантильного штампу „сколько ст?оит?“ повністю підтверджує зроблений висновок. Телесеріал „Ціна багатства“ 22^го квітня 2001^го року, ICTV: „літаки ст?оять купу грошей.“ Такої помилки в українському дубляжі може допуститися лише та людина, яка у житті слов?а „сколько ст?оит?“ вживає частіше, як „Отче наш…“

А ось неприкрите знущання з глядача-Українця в реклямі одного такого-собі часопису: на позиралі оглядаємо купу бананів, а хамський голос вторить – „Мой! мой!…мой!…наш… журнал від корки до корки!“. По-перше, в укр. мові кажуть „від дошки до дошки“; по-друге, якщо Кацапови припекло малювати банани на позиралі, то текст українською мовою зовсім не на своєму місці (банан дійсно має шкірку (корку), але часопис нічим схожим на корку не наділений); по-третє, яка оголоска, такий, видко, і сам журнал. Чи мусить страждати український глядач від некомпетентности та лінивства кацапських анальфабетів? Часом стаємо свідками кумедних мовних „конфліктів“ як от у наступній сцені. Репортер укр. радіо: „препарати допомагають упредити хворобу“. Лікар, з яким провадять бесіду, відчуває фальш, і у своїй відповіді вживає слова: „випереджувати хворобу“. Я-ж звик до виразу „попереджати хворобу“. Хто з нас „правильний“? В усякому разі не репортер – „честь і совість“ українського радіомовлення. I „професіоналізм“, додамо. Один казус трапився зі мною під час споглядання телевізійної стрічки „Дитя на ймення Iсус“. Там є слова, які моє хлопське вухо сприйняло як „загорівся (зайнявся) верх“. Я довго глипав на позирало, тер очі, та жодного палаючого верху (даху хатини) не узрів. Аж згодом показали… палаючу корабельню. Якось моє вухо не налаштоване миттєво сприймати фрази на зразок „загорівся верф“: поки чоловіка шляк трафляє від „загорівся“, то вже і слова „верф“ не дочує, тим паче, що й рід іменника не відповідний. Прикро робиться, що не на українське вухо налаштоване „українське“ телебачення. Подібно, як співали Французи, почавши від 1871^го року, – „держава дбала не про нас…“

Зрештою, слово загорітися вже дано витіснило з мови нашої „інтеліґенції“ правильне зайнятись. Словосполучення на кшталт „загорілася хата“ („Експрес“, 26^го квітня 2001^го року, сторінка 8) стали штампом для галицьких патріотичних газетярів.

Подібний слуховий казус трапивсь зо мною о годині 12³⁰ дня 13^го квітня 2001^го року. Українське радіо перераховувало відомих осіб, котрі цього дня народилися. Серед імен цих мені учулися: французька королева, і… Катерина Медічі. Оскільки я добре знав, що Caterina de Medici вже й сама була за королем Франції, дав-єм ся диву, про котру іще другу королеву йшлося. По глибокій надумі дійшов-єм внеску, що проклятий Кацап написав для молодички від „Новин“ по-кацапському: Екатерина, а глухому Русинови учулося „і Катерина“. Що українські „Новини“ складаються в ориґіналі р?осийською мовою – тому свідчень багато (ще гляди на сторінці *).

Наступні приклади свідчать, як все-таки важко неукраїнцям переходити на україномовне провадження висилань („Проти ночі“, 2^го вересня Дев'ятого Року „Незалежности“): „не про них річ“ (не про них мова) – в цю-ж мить (і за те спасибі!) ведун сам себе виправляє – але чомусь на зовсім иньший лад – „не про те йдеться“, себто „не в тому річ“; а далі поправити вже немає кому: працювали до кривавих пузирів (пухирів); тим не менше (попри це, мимо цього) – цією спільною р?осийсько-українською ідіомою зловживають ВСІ, виказуючи безстидство власної обмежености; пресловутий (горезвісний, славнозвісний); стіліст (у титрах) – до наступного виходу в етер уже виправили, але чи трапилась-би УКРАЇНЦЕВІ така неприродня і, для Українця, НІЧИМ НЕ ЗУМОВЛЕНА орфоґрафічна помилка? Це саме висилання 31^го вересня: день похорон (похорону); одна з версій звинувачує батька жениха принцеси Діани (нареченого); 5^го жовтня: гість привгадав колискову (просто угадав; укр. вгадав уже навантажене змістовим відтінком передбачення – на відміну від синонімів упізнати, розгадати, відгадати, збагнути, розпізнати, здогадатись); 13^го грудня: вскрити закон про реформу суду (розкрити). Дуже добре, що Володимир Оселедчик на очах у глядача вивчає українську мову. Було-б ще краще, коли-б хтось иньший на його місці дивував і повчав слухача власним прикладом ВІЛЬНОГО та ПРОФЕСІЙНОГО володіння усією глибиною словникового запасу НАШОЇ з вами мови. Бо часами закрадається підла думка, що п. Оселедчик не так себе поправляє, як р?осийську мову пропагує: дивіться, мовляв, як легко по-р?осийськи можна складні думки висловлювати, а от з українською мовою клопіт: що не крок, наштовхуєшся на труднощі, самою природою в цю „мову“ закладені.

і) Нехтується багатством і глибиною образности української мови, а рівно-ж – власне українськими ідіомами, що є простою дорогою до відмирання самої мови: заливна осетрина (холодець з ос?етером (гляди сл. Грінченка); на свята у нас іще подавали драглі зі свинини або студ?енець з півня) – оце вже з висилання львівської (!) студії; костюм повинен сидіти (одяг не сидить, а лежить на людині: це вже такі відмінності мов української та р?осийської, котрих Інтеру не збагнути не дано) – радіоновини, 29^го листопада 2000^го року; „не треба його так балувати“ (розпещувати, від пестити) – „Омен III“, 1+1, 24^го листопада 2000^го року; „Аріель“ на розхват („Аріель“ хапають; рос. хватать, укр. хапати); загорівся (зайнявся) дальній кут (рос. угол, укр. найдальший кінець); схоже на те, що… (рос. похоже на, укр. виглядає так, що…); схоже, що…(„Поступ“, 7^го – 13^го грудня 2000^го року, сторінка 1^ша ); добрий ранок, країно (доброго ранку, мій Краю); буйна уява (бурхлива, кипуча, пишна, – рос. буйноє воображение); йти на повідку (на мотузку, в налигачі, сліпо коритися) – „район Мельровз“; ви чуєте тяжесть у шлунку (ви переїли, – вираз обмеженого вжитку, застосовується виключно при звертанні до Нових Українців та Новых Русских); після того, як шовк розписаний (розфарбований), його тримають над парою (про „батік“); „завітаємо до цеху, де розмальовують (фарбують) кульки“ – радіо, висилання „Споживач“, 13^го грудня 2000^го року. Р?осийські дієслова красить і рисовать мають відповідниками українські фарбувати і малювати. Відрізняються значеннями також і два українські слова черкати і чертити. З приходом Других Москалів в головах галичан дуже легко запанував хаос – переміна місцями і заміщення термінів (гляди сторінки *, *). Далі: обрив (круча), дочка (доня, донька) – фільм „Поховані таємниці“, 8^го серпня 2000^го року, 1+1⁶; як ні в чому не бувало (наче нічого не сталося, калька з російської, логічно безглузда); ну дуже вже м'які ціни (геть м'які, аж геть м'які, зовсім уже м'які) – в кожному другому львівському „трамі“; ну дуже вже смашне молоко (надзвичайно смачне); не їсти зернята (правильно – зернят) соняшника (мало-б ся писати: „не лузати насіння!“); чекайте автобус на тротуарі (очікуйте автобуса на хіднику) – два останні приклади зустрінемо в кожній третій львівській „маршрутці“; неслизька тротуарна (хідникова) плитка (Львів!); час змінити дах (замінити) – реклямний щит від якогось ГПК перед руїною „вивиху“ позад пам'ятника wielkiego poety ukrainskiego Adama Mickiewicza; тур по замках України (подорож замками) – ця популяризація хибного мовного стилю відбувалася „за підтримки Президента“ і при участі зірок Галицької естради; на кон поставлено усе (ризикуємо всім); не вистачить часу, щоб їх усіх подивитися (забракне часу повністю їх оглянути); на в'язнів одягли ножні кандали (на ноги в'язням наклали кайдани); ґарантує відсутність (але-ж і стиль!) скрізної корозії (ґарантує від наскрізної (крізьк?ої) корозії, – рос. сквозная) – „Парк автомобільного періоду“; живе у Києві (мешкає); я вас не розтліваю (краще: не зваблюю ницим, не розпаскуджую, не штовхаю до непорядности) – „Коджак“; коні підуть інохіддю (виноходом) – „Повернення Шерлока Холмса“; митники припинили спроби вивозу (рос. пресекли, укр. перепинили, перервали, обірвали – припиняють власні спроби, а чужі – обривають або спиняють); „допоможуть вам зняти неґативні емоції, які накопичилися“ – таке речення можна було-б хоч час від часу задля різноманітности переробити на український лад: позбутися злих почувань, звільнитися від недобрих відчуттів, подражнень, чуттів, шкідливих переживань, від'ємних почуттів, уємних (від уймати, уймити) зворушень, змислів, яких ви набралися протягом дня – „Eліт Iталія“; заставка (радше, оповістка) на телеекрані: „творче об'єднання наука і культура представляє…“ – можна було-б хоч де-не-де писати „показує“. До зневаги мови слід віднести формалізми, якісь кострубато-номенклятурні штампи бездушного мовного каліцтва: хронічне стомлення (рос. утомление, укр. втома⁷) – зваба („рекляма“) бальзаму „Бітнер“, 16^го грудня 2000^го року; допомагає зникненню плям (по-людськи звучало-б: помагає плямам щезнути); треба не вживати (слід відмовитись); не спроможетеся обійтися (не обійдетеся); „достатньо одного телефонного дзвінка по номеру…“ (по-людськи сказали-б: „досить вам раз зателефонувати на номер…, під число…, за номером…). Всі приклади – від закладів „Eліт Iталія“.

ї) Ось не знаний досі спосіб „перекладу“ на так звану „украинскую“ – з р?осийського способу говоріння: ізофонія, або ономатопея – мавпування звуків (я-б назвав – квазіфонія). До цього часу існувала транслітерація, транскрипція, калькування, поняттєва передача, подібне. Iнтер „винаходить“ спосіб передавати р?осийські фрази, який полягає у формальному наслідуванні їх звучання, безвідносно до логіки змісту. Як сказати по-українськи „времена меняются“? В?ідомо, времена перекладемо як часи, а далі – за співзвучністю до слова меняют – „минають“ (Кіт Борис – український кіт, між іншим, мав-би на ймення, мабуть, М?урко – у реклямному фільмі „Великий Реформатор“). Дарма, що українська мова має власні ідіоми. Часи минати не можуть. Може минати час. Швидко, або помалу. Йти, упливати, текти, проминати, тікати. Часи можуть змінюватися. Час – катеґорія тягла, абстрактно-змислена (чуттєва, по-теперішньому), збірний іменник. Часи – поняття обмежене початком та кінцем, конкретне. Просто „час“ існує. Просто „часів“ не буває. Українець надовго замислиться, почувши, що часи справді минають. Які саме часи минають? А які їм на зміну наступають? Добрі, злі, спокійні, важкі, тривожні, голодні і т.ін. Бо якщо взагалі часи минуть, то наступить кінець світу. Неспокійно якось… Я тривоживсь два дні. Поки не здогадався, що ідіотична реклама – всього лиш бездарний переклад з московщ?изни. Враження таке, наче українська телевізія взагалі нічого свого не має. Про швидкість, з якою на телебаченні назви висилань „Сельский час“ (година) і „Время «Ч»“ (година, момент часу), з повним спотворенням змісту, попередньо вже закладеного у самих назвах, перетворилися на „Сільський час“ (время) та „Час «Ч»“ (период, времена), можна сказати одне: така „оперативність“ обернено пропорційна до вміння (а головне – бажання) Iнтера, який керує і працює у телебаченні, придумати щось цікавого хохляцькою мовою. Ще один приклад „ономатопеї“: „природа усталена“. Якийсь Дмитро зі „Студії-5“ мислить чисто по-р?осийськи: устроєна, і, під тиском залізної п'яти „українізації“, перше слово, яке йому спадає на язик за умов браку часу на роздуми перед мікрофоном – це українізоване продовження трьох початкових звуків слова „устроена“ – замість стандартного в подібних випадках словосполучення: „природа влаштована“.

На місці р?осийського накапливаться вживають виключно одне-єдине укр. слово накопичуватися (за формальною співзвучністю), хоча відповідно до змісту мало-б ся говорити – назбируватися (копить деньги – збирати гроші); накопичувати та нагромаджувати – теж хороші синоніми, лиш наділені успадкованим значеннєвим відтінком відповідно до свого походження: накладати у кшталті копиці, та, відповідно, стягати докупи, подібно до того, як громадять граблями сіно.

й) Русизми, які звучать огрубленням української мови: заривав (закопував) у землю столби (стовпи); ублюдок (виродок, вилупок); час давати двору (дряпака, чосу, драла, дряпонути) – синхронний переклад фільму; пригощайся кока-колою і дивись під кришечку (цікавіше звучало-б: заглядай під бляшку) – оголоска; команда переграла суперника – „Спорт-тайм“, 27^го серпня 2000^го року. Я догадуюсь, як відчуває себе чоловік, котрий перепив, або переїв. А от щоби ціла команда та й переграла…

к) Трапляється, що природні для української мови вирази вухом „цивілізованого“ Iнтера сприймаються на „рогато-лохівському“ рівні: „у Нью-Йорку ти ні разу не готувала“ (кажемо: „жодного разу не варила“); поет написав вірш і його озаглавив (написав вірша і назвав його); Шевченко передрік (провістив) – обидва приклади з „Освітнього“(!) каналу; студія X та студія Y представляють (показують) – „Сто чудес світу“; предстане перед судом (просто стане, або піде під Суд).

л) Стовідсоткове партацтво, зумовлене повною відсутністю чуття української мови, яка є мовою для Інтера чужою. Маємо приклади явного криміналу позанормативних – навіть з точки зору змосковщених словників – русизмів, неприпустимих як за Перших, так і за Других Совєтів, або таких, за які переслідували вже навіть у загальноосвітній школі хрущовських часів: „маленька тваринка стає головною улікою“ (тваринка перетворюється в найперше свідчення); „в ліквідації пожежі взяли участь горно-рятувальні служби“ (просто гірські рятівники) – „Ситуація“, 1+1, 12^го грудня 2000^го року; „бензовоз перетворюється в вогняний шар“ (у вогняну кулю) – ТБ, висилання „Випадковий свідок“, 2^го вересня 2000^го року; „дозволили їм уїхати“ (від'їхати); доля не балувала (не щадила); шайба у ловушці (пастці); як нас приймають глядачі; як він прийме (новину) – „Ренеґат“; р?осийському принимают, відповідає українське сприймають; „приймають“-же (гостей, клієнтів) – повії; пострадали від землетрусу (постраждали) – ТСН, 17^го серпня 1999^го року; спеціаліст по (кровоносних) сосудах (від судин): Інтери, між іншим, так і вимовляють – „спе-ці-а-ліст“; храм збудований хрестообразно (без коментарів!); загублена природа (змарнована, занапропащена) – „Ґрін піс“; „в одному із загублених літописів“ (рос. потерянных, укр. втрачених) – радіовисилання про Михайлівський собор, 9^го листопада 2000^го року, 17⁵⁰); „Покуття – дуже живописний край“ (мальовничий) – радіо „Родина“, 16^го березня 2001^го року; рулєвоє колєс?о (кермо, керівниця; може бути к?олесо, або коло керівниці) – „Парк автомобільного періоду“; водородна бомба – програма ТБ для школярів (!); плотини (греблі) – „Освітній (!) канал“; з?асуха (посуха, суша, зас?уха); відкриття ігорного бі(!)знесу (грального діла); свідчення успіху приборів на міжнародному ринку (приладів) – диктор; парковка (постій, стоянка); обладнання ще не порозтаскували (порозтягали); бізнес, вигідний для стран-експортерів (газета „Експрес“, 22/30^го травня 1999 р.); пресловута каннська розкіш (славнозвісна) – „Телеманія“; лихо обрушилось на Польщу (впало); „земля лишилась чарівного сну і запалила горобину“ (пісня). Слід або співати позбулась, або замінити лібрето – р?осийські штампи не надаються до укр. пісні; ми говоримо „залишитись без чогось, або залишитись самому чи залишитись десь; мені відомий лише один, до того-ж сленгово-фривольний, випадок вживання слова лишитись з прямим додатком: „лишися того ровера“.

Пан Іванушка верхи на Україні

Окремо стоїть питання про досить-таки пікантний стосунок деяких коментаторів до предмету держави, у якій живуть, „творять“, і з якої, як-би там не було, користають. Послухаймо: „шкарпетки зроблено на Україні“ (зовсім не йдеться про стадіон „Україна“ у Львові, на якому довший час розташовувалася барахолка). От якби подібні шкарпетки виготовлялися на Росії, на Англії, чи на Франції – щоб це могло значити?…

Одна річ, яка стосується не тільки лексики: репортери, ведуни, всілякі иньші „масовики-затєйніки“, інтерв'юери, побільшости не знають, що робити зі словом „пан“. За ілюстрацію дозволю собі тільки один приклад з висилання „Актуальна камера“ каналу СТБ. Репортер звертається до п. міністра (на той час) Тигибка: „пане Сергію“. Може, варто було-би: „пане Міністре“. Коли писались ці рядки, Автор здивовано думав, що звертання по імені (за панібрата, як при Совєтах, мовляв, усі одним ликом шиті, у кожного рильце в пушку) – що це є прикре одноразове непорозуміння, – і тому зафіксував цей випадок. На сьогодні вже очевидно, що йдеться про систематичну практику, про нову „традицію“. У жовтні 2000^го року „Вікна опівночі“ (канал „Міст“ або СТБ) устами ведуна звернулися до Голови правління центру стратегічних досліджень: Пан Павло. По-перше, нечемно, а по-друге, звучить, якби показував вказівним пальцем: дивіться, мовляв, ось пан Павло. За нормами українського звертання, коли вже і по-панібратськи, говоримо Пане Павле. Ганьба, тай годі⁸. Нормально за кожною посадою закріплене якесь звертання (dignity, rank, standing, position, decency, ethicalness, nobility, merit – це іще не всі синоніми до совкового „товарищ“): пане Ректоре, пане Iнженере, пане Раднику, пане Перший Міністре, пане Директоре, пане Учителю, пане Вартовий, пане Майстер… потрібно лиш володіти цими трафаретами, знати їх.

Зла воля чи ущербність Допущених?

Взагалі кажучи, я схиляюсь до думки, що навмисне ніхто української мови не псує, просто „спеціялісти“, запрошені до редагування українських висилань (або видань, яких, до речі, в процентному відношенні стає все менше) вже є ущербними від самого початку: освітою, вихованням, браком чуття мови, браком потягу до досконалости, а найважніше – браком зогидження до р?осийськомовних спотворень первинного українського джерела – зогидження, яке природньо закладене в душі кожного культурного Українця.

Може і не варто було-б втомлювати читача перерахованим вище очевидним безглуздям, якби не один його аспект: усе це – задокументований склад злочину, вчиненого майже на 100% офіційними засобами масової інформації, а в иньших випадках – ліцензійними.

Офіційне паплюження

Словники

Не послідню ролю у „благородній“ справі нагинання української мови до р?осийської (а простіше сказати – у її паплюженні) відіграють совєтські українсько-р?осийські словники, якими користуємось і понині, – з двох причин: по-перше, на такі-ж великі, або й більші за обсягом словники Незалежна і Без'ядерна за дев'ять років розгульного патріотизму так і не спромоглася; по-друге, якби й були, то науковцю, чи просто освіченій людині – ніяк не по кишені. Витончене шкідництво словників полягає ось у чім. Поруч з питомим українським словом вони подають одверто чужорідний „синонім“ р?осийського походження, від якого кацапським духом несе далеко за межі обкладинок самого, за перепрошенням, „українського“ словника. I ці московізми подаються навіть без найменшого натяку на попередження, як, скажімо, у словнику Караванського, – що воно є русизм і освіченій людині до вживання не надається. Це в кращому разі. А у скорочених, так званих „нормативних“, словниках п?итомі українські слова опускаються і зовсім, під претекстом „застарілости“. Залишаються переважно кальки та спільні слов'янізми. В цій ситуації Iнтер, якщо й загляне до словника, то вибере, ясна річ, що йому ближче. I офіційне право буде на його боці, на боці „узаконеного“ словником партацтва. Читач оцінить ситуацію з небагатьох прикладів. Є такий поширений русизм: забавный. Років 50––60 тому вважалося, що перекладом цього русизму на українську мову будуть слова: кумедний, потішний. Старанням любителів р?осийських кальок в підсовєтському тритомному р?осийсько-українському словнику 1980^го року подибуємо „неологізм“ забавний в українській частині. Чому „неологізм“? Та тому, що у свідомості нормального Українця забавний означає те саме, що і забарний, себто „той, хто бариться“, повільний! Або таке. Перед большевиками Українець на сході, коли говорив покрасити, то мав на увазі те саме, що й Кацап, коли казав украсить, скрасить. Так що ми мали декілька синонімів: прикрасити, оздобити, бути окрасою, скрашати, окрасити, покрасити. Тритомний словник 1981^го року чомусь уважає, що українське покрасити має бути синонімом до… помалювати!

Дня 30^го січня 2001^го року, виступаючи через Львівське радіо, обласний епідеміолог замість дивоглядного, але „освяченого“ словником терміну опірність (орґанізму), могла-би вжити слово відпірність… якби вона ЗНАЙШЛА його там, у цьому, за перепрошенням, „українському“ словнику. Серед українських перекладів слова наездник (їздець, вершник, їздун, верхівець) знаходимо кальку наїзник; також ПРИСУТНІ у словнику: угон (чому не крад?іж?); протиугонний (забезпечувальний, противідгінний – кажемо: „злодій відігнав або займив моє авто“); славний (молодець, козак-хлопець); давати дьору (дременути, дряпонути, подрапцювати, драпцем манжати); рукоятка (руків'я): „троянда і хризантема на рукоятці його револьвера“ (канал „1+1“) – якщо Вас не знудило від запаху свіжої пелюсткової цноти, розмазаної по кацапській рукоятці, то це знак, що Ви уже готові до „украинского“ суспільства-2000, принаймні – з лінґвістично-естетичного боку; казначейство (державний скарб, скарбниця, скарбнича палата; повітова скарб?івня; підскарбій, скарб?ій); пар?и ментолу з евкаліптом (у множині!) – реклама на 1+1; в укр. мові пара вже означає збірне поняття і множини не має; ще говоримо в?ипари, дух м'яти і т. ин; скрипач (скрипаль, скрипак, скрипар) – „Поступ“, 2^го вересня 1999 р.

„Експрес“ дня 26^го квітня 2001^го року цитує слова працівника Львівського обласного центру зайнятости: „ніхто тобі хорошої роботи на тарілочці з голубим обідком не піднесе“ (сторінка 9). Нумо замислімося. Доходимо трьох висновків:

1. цитата не була взята в лапки, так що писака до „Поступу“ міг-би, якби вмів, якби переживав за якість, за мову свого продукту, і, зрештою, якби дотримувався громадянської позиції, – міг-би скоректувати;
2. у працівники згаданого відділу наймають „інтелектуалів“, які за вершину дотепности мають кацапські приказки базарного рівня;
3. тритомний росийсько-„український“ словник 1981^го року, на шкоду українській мові, дійсно дозволяє вульґаризм обід?ок; словник Грінченка – ні: обід?ець, обвідка, (об)лямівка, окрайка, смужка. Р?осийська приказка дослівно переклалася-б так: „на тарелі зі синім бережком не подасть“

Далі: зайве і найкраще тому свідчення (додаткове, іще одне, але ніяк не зайве, себто непотрібне) – „Проти ночі“, 2 вересня 1999^го року: перед нами узаконений підсовєтським „словником“ кумедний алогізм; роздольні пісні (привільні, розлогі); очаровувати (не в розумінні причарувати, а в значенні заворожити своєю чарівністю); хваткий горішок (чіпкий, беручкий); згідно зі словником Грінченка вказане вище значення слова хваткий (чіпкий), якого йому надав недолугомовний „український“ Iнтер на афіші відповідного фільму, і яке підказане співзвучним р?осийським „хватать“, – взагалі НЕПРИЙНЯТНЕ: хваткий повинно мати такий-же сенс, що і швидкий, меткий, хапливий (що діє похапцем, хапається, але зовсім не той, що хапає). Відчуваєте, наскільки глибоко, на якому витонченому рівні перекривляється семантика мови?

Руйнівна сила існуючих словників полягає ще і в тім, що вони ЗАБОРОНЯЮТЬ вживати деякі поширені серед Українців слова. Ті самі слова, які і за Совєтів були песиголовцями-русифікаторами „затавровані“ як „нелітературні“. Дивуватись, звісно, нема чого – ЦЯ держава, за ознакою пануючої нації та пануючої еліти, нічим не відрізняється від попередньої. I все-ж. Під Совєтами Ви переступали поріг ВОРОЖОГО торгового закладу у ВОРОЖІЙ державі. I купували туфлі. Тепер приходите до української крамниці в „українській“ державі, але й надалі купуєте… ті самі туфлі. А де-ж Україна?! Виявляється, продавець НЕ МАЄ ПРАВА на ярлику написати мешти, бо у „вєдомостях“ значаться саме туфлі. Тільки, що нині оці туфлі уже перестали бути неприємним символом р?осийської окупації. Сьогодні вони вписуються в атмосферу „рідного“ суспільства, босяцького розгульно-алкоголічного „патріотизму“, причепуреного дипломами про вищу освіту. Сьогодні ці „туфлі“ з „брюками“ поєднуються з РІДНОЮ державою, з