Перед мовознавством, особливо сучасним – з усіма його новітніми відгалуженнями, розгалуженнями і, сказати б, загалуженнями, ніколи втім не поставала проблема власне об’єкта, кожна епоха викликала необхідну і закономірну зміну методу, прийому, підходу, процедури, що було відображенням загального поступу в сприйнятті феноменів буття, способі добування наукових даних і несуперечливого їх опрацювання. І коли ми сьогодні часто чуємо про особливий упривілейований статус (серед інших неприродничих) власне мовознавчої науки (наприклад, її політична неангажованість, ігнорування ідеологічних стереотипів тощо), це аж ніяким чином не заперечує виконання мовознавцями соціального замовлення (свідомо декларованого чи латентного, до кінця не усвідомлюваного). Маємо на увазі не вузький політикантський сенс цього поняття, а конкретні соціолінгвістичні проблеми, оскільки йдеться в кінцевому рахунку про те, щоб усіляке теоретичне могло стати основою так званого ужиткового, практичного. В іншому ж випадку наука як явище відповідатиме одному з відомих і не зовсім приємних для нас усіх визначень – задоволення індивідуальних пізнавальних інтересів індивіда за рахунок держави.
Е.Кошеріу визначає соціолінгвістику як “дослідження мовлення у зв’язку з соціальним контекстом (або із соціальною структурою мовних спільнот) і її методи як інструменти дослідження мовної ситуації” (1). На Заході роль соціолінгвістики як наукового інструменту теорії і практики мовного планування почала усвідомлюватися вже після першої світової війни. Незаперечний пріоритет тут належить, насамперед, науковцям Празького лінгвістичного гуртка. Так, наприклад, у своїх “Тезах…” (1929) вони досить чітко окреслили предметне поле соціолінгвістичного дослідження. Йшлося, зокрема, про “взаємостосунки мовців, які перебувають у мовному контакті”, про “ступінь їх соціального, професійного, територіального і родинного зв’язку, їх приналежність до кількох колективів, що породжує змішування мовних систем у міських мовах” тощо (2). Особливо ж бурхливого розвитку ця галузь зазнає із середини спливаючого століття і, насамперед, у США (3).
У колишньому СРСР подібні дослідження в переважній своїй більшості були позначені догматизмом, пов’язаним з домінуванням відомих ідеологічних стереотипів про месіанську роль російської мови в розвитку мов народів СРСР. Відтак, на тлі акламацій про так звану політику плавильного казана (melting pot) стосовно етно-мовних меншин у США в самому екс-СРСР провадилася набагато вишуканіша і “продуктивніша” політика тотального згортання функціональної сфери мов національних республік. Втім відкрито про це не йшлося, бо забезпечення цієї політики здійснювалося “органічно”, насамперед, через штучну зміну мовної ситуації у відповідному регіоні з точки зору перетворення мононаціональних територій і субрегіонів у змішані за схемою місцевомовний соціум ? двомовний місцево-російськомовний соціум ? російськомовний соціум. Так, однією з ідеологем, що забезпечувала звуження вживання української мови в усіх функціональних сферах, була, наприклад, теза про багатонаціональні трудові колективи як школу інтернаціоналізму. При цьому експлуатувався власне міф про багатонаціональний склад тих самих трудових колективів. Насправді ж у переважній більшості випадків структура останніх у випадку України вкладалася у таку приблизну схему: 1) україномовні українці; 2) російськомовні українці, неукраїнці і росіяни тривалого проживання в Україні; 3) росіяни і російськомовні (представники інших національностей) однопоколінного періоду проживання в Україні (новоприбулі). Саме ці останні, хоч і становили відчутну меншість у таких колективах, визначали його “інтернаціональний” (тобто одномовний характер). Показово у цьому зв’язку, що в колишньому СРСР за останні три-чотири десятиліття кількість тих, хто вважає українську мову рідною, зменшилася на 10 млн. осіб (4).
Соціолінгвістика в сучасній Україні як самостійна наука і як інструмент наукового опрацювання проблем мовного будівництва, звичайно, тільки-но починає розвиватися. Втім тут не можна не згадати визначного мовознавця Леоніда Булаховського, який у “Нарисах з загального мовознавства” (1959) з достатньою вичерпністю окреслив коло проблем, що їх повинні включати подібні студії. Самий лише перелік цих важливих питань є більш, ніж показовим. Пор., наприклад, Розділ V. “Соціальні чинники мови”, який серед іншого включає такі питання: “Чого вимагає проблема соціології мови; Роль для мовної інтеграції економічних чинників; Соціальне значення літературної мови; Деякі негативні наслідки нормативності; Соціальна диференціація за різними мовами; Питання двомовності в освітленні О.О.Потебні; Гіперизм як явище соціальної психології; Етнопсихологія в її відношенні до індивідуальної; Суспільні чинники удосконалення мови; Питання про відносно замкнені мовні середовища (5) тощо.
Нинішня соціолінгвістика починає цікавитися проблемами, забороненими і неприпустимими у попередні часи (6), хоча загальна, побутова характеристика мовної ситуації пересічними громадянами всіх соціальних прошарків уже тоді чітко усвідомлювалася і була більш, ніж зрозумілою. Спостерігаючи відновлення історичної справедливості: повільне, часом непослідовне, психологічно болісне для значної частини російськомовних громадян України певне розширення функціональної сфери української мови, не можна не відзначити, що і в чинній Конституції України з-поміж інших етнічних мов, представлених в Україні певною кількістю її носіїв, згадана окремим рядком лише російська (7).Це зумовлене, очевидно, бажанням держави відбити в тексті Основного закону особливе місце російської мови в сучасному українському суспільстві. І це за тієї обставини, що власне росіяни в жодному з регіонів України компактно не проживають, на відміну від румунів, молдован, угорців, кримських татар, болгар та ін.
Дані соціологічних обстежень останніх років, здійснюваних в Україні, які дозволимо собі тут навести, засвідчують позитивну тенденцію до поступового спадання певного соціального напруження у мовній сфері, що знаходить свій вияв: 1) у зменшенні відсотка осіб, які вважають за необхідне надати російській мові статус офіційної в Україні, і 2) у збільшенні тих, котрі вважають, що їм вистачає знань української мови – Табл. 1, 2 (8).
Таблиця 1
| Чи вважаєте Ви за необхідне надати російській мові статус офіційної в Україні? | 1995 | 1996 | 1997 |
| Так | 52,0 | 50,9 | 43,9 |
| Ні | 32,6 | 32,9 | 35,5 |
| Важко відповісти | 15,3 | 16,1 | 20,6 |
| Не відповіли | 0,1 | 0,0 | 0,1 |
Таблиця 2
| Чого з переліченого нижче Вам не вистачає? | ||
| Знання української мови | 1995 | 1997 |
| Не вистачає | 16,0 | 11,5 |
| Важко відповісти, вистачає чи ні | 13,8 | 13,5 |
| Вистачає | 62,9 | 66,2 |
| Не цікавить | 6,5 | 8,2 |
| Не відповіли | 0,8 | 0,6 |
Відтак, сьогодні важливо науково дослідити і описати сучасну мовну ситуацію в Україні принаймні з трьох причин:
гармонізована мовна ситуація – важливий інструмент державного будівництва, оскільки цим забезпечується толерантність громадян до держави як інструмента управління;
адекватний неупереджений і неполітизований опис мовної ситуації, забезпечений світовим лінгво-соціологічним досвідом її оцінки, позбавляє значну частину соціо-ідеологічно напружених груп і стратів суспільства всередині держави (і що особливо важливо для нинішньої України – і за її межами) підґрунтя для маніпуляцій з даними сфальсифікованих за попередніх часів “опитувань” чи – навпаки – для культивування новітніх соціокультурних міфологем;
опрацювання зазначених соціолінгвістичних проблем складає честь будь-якій самоповажаній країні, а відтак – і такому соціальному її інститутові, як вітчизняна наука.
Про бажання істотно покращити рівень проведення мовної політики з метою гармонізації мовної ситуації, безперечно, свідчить, зокрема, і перелік установ і інституцій, які займаються у нас проблемами мови: Рада з питань мовної політики при Президентові України; Інститут української мови НАН України; Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України; Українська національна комісія з питань правопису при Кабінеті Міністрів України; Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т.Шевченка; Український мовно-інформаційний фонд НАН України та інші поважані інституції; термінологічні “центри” (зокрема: Комітет наукової термінології при Національній академії наук; Відділ термінології Інституту української мови НАН України; Технічний комітет стандартизації термінології при Державному університеті “Львівська політехніка” ) та ін.
Справа, очевидно, за координацією зусиль усіх державних і наукових осередків і установ з метою вироблення і реалізації комплексної програми польових досліджень мовної ситуації в сучасній Україні. Одним із пріоритетів такої програми має бути так званий соціолінгвістичний модуль для планованого, як відомо, проведення в недалекому майбутньому Всеукраїнського перепису населення. Без сумніву, відповіді громадян на питання перепису дадуть своєчасну і об’єктивну інформацію про актуальну мовну ситуацію в Україні і дозволять адекватно, відповідно до пріоритетів держави, будувати мовну політику.
Мовна ситуація – одне із базових понять соціолінгвістики. Як відомо, характеристика мовної ситуації має включати серію кількісних, якісних, а також оціночних ознак так званих ідіомів, тобто втілень мови (мов) у конкретному соціостратному і власне лінгвістичному розумінні. Під цим кутом зору мовна ситуація в сучасній Україні може бути охарактеризована в такий спосіб:
1. Поліідіомність: 1) український; 2) російський; 3) єврейський; 4) білоруський; 5) молдовський; 6) болгарський; 7) польський; 8) угорський; 9) румунський; 10) грецький 0,19; 11) татарський; 12) вірменський; 13) циганський; 14) кримськотатарський та ін. ідіоми.
2. Ідіоми різної демографічної потужності (кількість мовців): з домінуванням двоідіомного ядра (?95% мовців) – 1) український; 2) російський; (решта ідіомів – за спадним принципом (за даними, на жаль, лише на 1989 p., оскільки офіційних переписів населення за роки незалежності не було проведено): [3) молдовсько-румунський] (9); 3) єврейський 0,94%; 4) білоруський 0,85%; 5) молдовський 0,63%; 6) болгарський 0,45%; 7) польський 0,43%; 8) угорський 0,32%; 9) румунський 0,26%; 10) грецький 0,19%; 11) татарський 0,17%; 12) вірменський 0,11%; 13) циганський 0,09%; 14) кримськотатарський 0,09% – звичайно ж, як наслідок повернення кримських татар на історичну батьківщину реальний% має бути значно більшим – та ін.).
3. Ідіоми різної комунікативної потужності (за кількістю комунікативних сфер):
1) український – максимальна (за винятком функції мови міжнаціонального спілкування, оскільки її він поділяє з російським ідіомом у певному, на жаль, не дослідженому співвідношенні);
2) російський – надзвичайно висока;
3) молдовсько-румунський – висока;
4) угорський – висока;
5) кримськотатарський – значна;
6) болгарський – досить значна;
7) польський – незначна;
8) грецький – мінімальна;
9) татарський – мінімальна;
10) єврейський (їдиш, іврит) – мінімальна;
11) вірменський – мінімальна.
4. Функціонально домінантних ідіомів – 2:
1) український;
2) російський.
5. За структурно-генетичним критерієм – типологічно тотожні близькоспоріднені мови для українського і російського ідіомів; типологічно співвідносні неблизькоспоріднені мови для українського і молдовсько-румунського ідіомів; типологічно різні неспоріднені мови для українського і угорського ідіомів, для українського і кримськотатарського ідіомів.
6. Неоднаковий функціональний статус українського і всіх інших ідіомів. Ідеться про законодавчо закріплений державний статус української мови на противагу мовам інших ідіомів (стаття 10 чинної Конституції України).
7. Зовнішня характеристика українського ідіома – від позитивної (співчуття) оцінки для більшості членів наявних ідіомів через толерантну (байдужість) до негативної (неприйняття); від негативної до толерантної для зовнішньої характеристики російського ідіома; толерантна – для всіх інших ідіомів.
8. Внутрішня характеристика від позитивної до толерантної для українського ідіома, позитивна для російського і всіх інших ідіомів.
Сьогодні навряд чи в когось може виникнути заперечення щодо можливості і необхідності впливу держави на мовну ситуацію в країні і динаміку її розвитку. І в цьому зв’язку потребує свого опрацювання проблема наповнення предметного поля вітчизняної соціолінгвістики. Наведемо тут перелік компонентів соціологічного характеру, без яких неможлива реалізація власне соціолінгвістичних програм вивчення мовної ситуації і вироблення алгоритмів її гармонізації відповідно до засад мовно-національної політики, проголошених Україною в державних документах найвищого рівня (Конституція України, відповідні закони – про мови, про освіту, про рекламу, про засоби масової інформації тощо):
Прийняття критерію уніфікованого загальнодержавного “соціологічного районування”, тобто визначення на основі польових досліджень базової демографічно-територіальної одиниці соціологічного, соціолінгвістичного, економічного аналізу тощо, що забезпечить зіставлюваність і відповідно – так звану валідність соціологічних даних, одержуваних різними інституціями, науковцями-дослідниками тощо, а також можливість екстраполяції даних мікрорівня аналізу на відповідний макрорівень. Як результат – швидкість виконання наукових проектів, державних завдань при їх значному здешевленні.
З’ясування динаміки демографічної ситуації в Україні в цілому на основі даних про народжуваність і смертність і об’єктивний прогноз про кількість населення на 5-, 10-, 25-річну і т.д. перспективу. Без таких даних вироблення відповідних соціолінгвістичних прогнозів і рекомендацій щодо засад мовної політики держави не будуть ефективними.
Розроблення структури демографічного районування України відповідно до тенденцій, зокрема, і в прогнозованому майбутньому щодо народжуваності і абсолютного приросту (спаду) населення, що забезпечить науковцям можливість створення багатокомпонентної моделі демографічного поля всієї території України.
З’ясування динаміки мікрорівневої демографічної ситуації відповідно до структури демографічного районування. Зазначене завдання передбачає використання при побудові відповідних моделей серій соціологічних перемінних, зокрема: а) стать, вік, освіта, фах, національність, рідна мова, мова щоденного спілкування; б) економічний регіон, етноісторичний регіон, ступінь національної однорідності (неоднорідності) мешканців регіону, ступінь міжетнічної і міжмовної толерантності у певному регіоні чи субрегіоні, ступінь урбанізованості відповідного регіону, поселення тощо; в) наявність міжрегіональних і міжстратних зв’язків у частин соціуму на основі родинних, земляцьких, товариських, професійних зв’язків тощо. В Україні навряд чи цікавило раніше соціологів і представників споріднених наук, як структурується суспільство з точки зору наявності/відсутності родичів селян у місті і навпаки, яка частина громадян ніяк не пов’язана з селом, ширше з україномовним середовищем, відтак, за умовчанням – жорстко прив’язана до міської, значною мірою російськомовної субкультури і т.д.
З’ясування пріоритетів і можливостей впливу 3MІ як друкованих, так і електронних на формування громадської думки і поведінкових стереотипів у галузі міжнаціональних і міжрегіональних стосунків.
З’ясування ступеня вкоріненості у свідомість громадян протягом тривалого часу свідомо нав’язуваних ментальнісних стереотипів про непереборну дезінтегрованість різних регіонів України на кшталт “схід – захід”, “центр – схід”, “місто – село”, “українськомовні – російськомовні”, “слов’янськомовні – неслов’янськомовні”, “селяни – міщани”, “християни – нехристияни”, “православні – греко-католики”, “православні Київського патріархату – православні Московського патріархату” тощо.
Кафедра загального мовознавства і класичної філології філологічного факультету Київського національного університету ім.Тараса Шевченка має певний досвід розгортання пілотних програм вивчення мовної ситуації в сучасній Україні. Протягом 1995-2000 років у рамках комплексного дослідження проблем, пов’язаних із соціолінгвістичним моделюванням мовного буття різних соціальних стратів українського суспільства, здійснює серію анкетувань на основі укладеної комплексної анкети, яка складається з двох модулів:
1) соціологічного і соціолінгвістичного. Перший включає ряд позицій для індивідуалізації особи анонімно анкетованого, а саме:
1. Дата заповнення анкети (рік):
1 1995 4 1998
2 1996 5 1999
3 1997 6 2000
2. Місяці року:
7 1-3 9 7-9
8 4-6 10 10-12
3. Стать:
11 чоловіча 12 жіноча
4. Скільки Вам років?:
13 до 20 16 до 50
14 до 30 17 до 60
15 до 40 18 більше 60
5. Ваша національність:
19 українець (-ка)
20 росіянин (-ка)
21 єврей (-ка)
22 інше – допишіть, будь ласка: ……….
6. Ваша освіта:
23 середня
24 середня спеціальна
25 незакінчена вища
26 вища
27 кандидат наук
28 інше – допишіть, будь ласка: ……….
7. Якою мовою велося викладання у середній школі?:
29 українською
30 російською
31 інше – допишіть, будь ласка: ……….
8. Ваша професія (заняття):
32 учень (школяр)
33 студент стаціонару
34 студент-заочник,
9. Якщо Ви студент(ка), то якого курсу (конкретніше):
35 1 курсу
36 2-3 курсу
37 4-5 курсу
38 останнього курсу (випускник)
10. Назва вищого навчального закладу – напишіть, будь ласка:
39 …………………………………………………..
11. Ваш факультет – напишіть, будь ласка:
40 …………………………………………………..
41 робітник
42 державний службовець економічної (виробничої) сфери
43 державний службовець адміністративної сфери
44 військовослужбовець, солдат
45 державний службовець гуманітарної сфери
46 лікар, медпрацівник
47 вчитель, викладач
48 науковець (гуманітарна сфера)
49 науковець (природнича сфера)
50 бізнесмен (приватна справа)
51 представник культури (мистецтва)
52 представник фінансово-банківської сфери
53 непрацюючий, або безробітний, або домогосподар(ка)
54 зайнятий у сільському господарстві (колгоспник, фермер і т.д.)
55 інше або конкретніше – допишіть, будь ласка: ……….
12. Ваше дитинство і навчання (в школі, технікумі, інституті) проходило в:
56 Україні
57 Росії
58 Молдові
59 інше – допишіть, будь ласка: ……….
13. Якщо Ваше дитинство і навчання в середній школі проходило в Україні, то де саме:
60 у селі
61 у містечку
62 у райцентрі
63 у місті
64 в обласному центрі
65 у столиці
14. Більшість населення там розмовляє мовою:
66 тільки українською
67 переважно українською
68 українською і російською однаковою мірою
69 переважно російською
70 тільки російською
71 інше – допишіть, будь ласка: …………..
15. Яка це область (-і) України? – напишіть, будь ласка:
72 ………………………………………………..
16. Ваша рідна мова:
73 українська
74 російська
75 інше – допишіть, будь ласка:……….
17. Якими ще мовами, крім рідної, Ви володієте?:
76 російська
77 українська
78 англійська
79 французька
80 німецька
81 інше – допишіть, будь ласка: ……….
18. Рідна мова Вашого батька:
82 українська
83 російська
84 інше – допишіть, будь ласка: ……….
19. Рідна мова Вашої матері:
85 українська
86 російська
87 інше – допишіть, будь ласка: ……….
20. Якою мовою розмовляють у Вашій сім’ї (вдома):
88 українська
89 російська
90 інше – допишіть, будь ласка: ……….
Другий модуль включає ряд запитань-гіпотез стосовно мовного буття індивіда з віялом пропонованих відповідей, а також можливістю подати власну відповідь за відсутності прийнятної серед запропонованих:
21. Ви вживаєте українську мову:
22. Коли саме Ви використовуєте українську мову?:%
23. Які передачі Українського радіо Ви слухаєте?:
24. Оцініть у цілому якість цих радіопередач:
25. Оцініть якість мови і її стиль у цих радіопередачах:
26. Ви дивитеся українські телевізійні програми:
27. Які саме телепередачі Ви дивитеся?:
28. Оцініть у цілому якість телепередач:
29. Оцініть якість мови і її стиль у цих передачах:
30. Хто взагалі, на Вашу думку, говорить правильною (літературною) мовою? – Жителі:
31. Оцініть загальний ступінь свого володіння російською мовою балом від 10 (найвищий) до 1 (найнижчий):
32. Коли Ви говорите, з’являється у Вас потреба вставити у російську фразу якесь українське слово (слова)?:
33. Дехто каже, що російська мова – найскладніша у світі. Що в ній, на Вашу думку, є дуже складним?:
34. Назвіть, будь ласка, імена 3-5 відомих усім людей, мова яких, на Вашу думку, є еталоном (зразком) правильності і краси російської мови:
35. Оцініть загальний ступінь свого володіння українською мовою балом від 10 (найвищий) до 1 (найнижчий):
36. Іншими словами, Ви, на Вашу думку, володієте українською мовою?:
37. Коли Ви говорите, чи з’являється у Вас потреба вставити в українську фразу якесь російське слово (слова)?:
38. Для Вас легше говорити українською мовою?:
39. З якими суб’єктивними і об’єктивними проблемами Ви зустрічаєтеся, говорячи українською мовою?:
40. Назвіть, будь ласка, імена 3-5 відомих усім людей, мова яких, на Вашу думку, є еталоном (зразком) правильності і краси української мови:
41. Що є, на Вашу думку, складним в українській мові?:
42. Всі 25 областей України позначені на карті номерами. Якими номерами позначені такі області (впишіть відповідний номер)?:
43. Якими номерами на карті позначено області “Західної України”? – впишіть, будь ласка, відповідні номери:
44. Які з усіх 25 перерахованих нижче в алфавітному порядку областей належать до “Західної України”?:
45. Під яким номером на карті показана область, найбільш просунута на схід (впишіть, будь ласка, номер)?:
46. Чи належить Кіровоградська обл. до Лівобережної України?:
47. З яких областей починається “Східна Україна” (вкажіть номери тільки тих областей, які межують з областями “Західної України”)?:
48. Під якими номерами позначено на карті частини території країн, з якими межує Україна?:
49. Вкажіть номери слів, написаних з помилками, а також взагалі неіснуючих в українській мові слів:
Сьогодні одержано вже більше 1500 анкет від 56 різноманітних референтних груп, представники яких уособлюють весь спектр перемінних за наведеним вище соціологічним модулем, що дозволяє здійснювати зіставний аналіз за 90 показниками – вік, стать, національність, освіта, фах, регіон (область, тип поселення) тощо у часово-динамічному аспекті, тобто будувати в такий спосіб стратифікаційну модель динаміки змін мовної ситуації в пострадянській Україні (10).
Даними проведених анкетувань значною мірою підтверджується робоча гіпотеза: протягом останнього десятиліття відбулися певні зміни у характері та інтенсивності вживання української мови у різних стратах сучасного українського суспільства під дією певних факторів позамовного характеру (насамперед, звичайно ж, – зміна функціонального статусу національної мови), повна предметна парадигма яких в основних рисах за відповідними соціолого-психологічними аспектами має такий вигляд: 1) регіонапьно-етнодемографічний; 2) власне демографічний; 3) власне мовний; 4) мовно-освітній; 5) власне освітній ; 6) урбанізаційний; 7) фактор соціальної приналежності індивіда; 8) регіонально-істо-ричний; 9) мовно-релігійний; 10) культурологічний; 11) фактор мовно-культурної соціалізації (інтеріоризації) особи як суб’єкта соціуму (11).
Отримані і опрацьовані дані свідчать про припустимість, можливість і перспективність такого типу аналізів і зіставлень. Звичайно ж, це потребує екстраполяційної перевірки за обов’язкової умови розширення якісних і кількісних ознак відповідних соціолінгвістичних перемінних.
(1) Socio – Si etnolingvistica. Bazele Si sarcinile lor // Eugen Coseriu. Lingvistica din perspectiva spatiala Si antropologica. Trei studii. – ChiSinau: Stiinta, 1994. – P.129–156.
(2) Цит за: Звегинцев B.A. История языкознания XIX–XX веков в очерках и извлечениях: В 2 ч. – Ч.2. – М, 1965. – С.130.
(3) Пор., напр., Labov W. The Social Stratification of English in New York City. – Washington, 1966; Fishman J. Sociolinguistics: A brief sociolinguistics introduction. – Rowley, Mass., 1971; Gumperz J. Sociocultural dimensions of language change // Sociocultural dimensions of language change / Td. by B.Blount and M.Sanches. – New York, etc.: Academic Press, 1977. – PP. XIII-ХVI; Labov W. Sociolinguistic Patterns. – Philadelphia, 1972; Labov W. The Study of language in its social context // Advances in the Sociology of Language / Ed. by J.Fishman. – The Hague : Mouton, 1971; Rubin J. Language change and language planning // Sociocultural dimensions of language change / Td. by B.Blount and M.Sanches. – New York, etc.: Academic Press, 1977. – PP.253-289; Sankoff G. The social life of language. – Univ. of Pennsylvania Press, 1980. – 373 p. тощо.
(4) Іванишин В., Радевич-Винницький Яр. Мова і нація. – Дрогобич: Відродження, 1994. – С.29.
(5) Булаховський Л.А. Вибрані праці: У 5-ти т. – К.: Наукова думка, 1975. – Т.1: Загальне мовознавство. – С.262–318.
(6) Див., напр., Шумарова Н.П. Мовна компетенція киян: соціолінгвістичний аспект// Мовознавство. – 1992. – No 4. – С.11–17; Шумарова Н.П. Мовна поведінка як форма вираження ціннісних орієнтацій // Мова тоталітарного суспільства. – К., 1995. – С.100-106; Шумарова Н.П., Яворська Г.М. На шляху до регулювання мовної ситуації в Україні. Про вирішальну роль школи у розширенні сфери вживання української мови // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1996. – No 6. – C.13–14 тощо.
(7) У Статті 10 Конституції України зокрема йдеться: “…В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, інших мов національних меншин України”. – Цит. за: Конституція України. – К.: Просвіта, 1996. – 80 с.
(8) Див.: Українське суспільство 1994-1997 Порівняльні дані чотирьох загальноукраїнських опитувань 1994-1997 років як частина проекту “Українське суспільство на межі XXI століття”, що його виконує Інститут соціології НАН України за участю Фонду “Демократичні ініціативи” та фірми “Соціс-Гелап”. – К., 1997 – 28 с.
(9) Як відомо, нині мову молдован офіційно визнано як румунську, завдяки чому ліквідована антинаукова спекулятивна традиція радянського часу протиставляти “мови” двох націй, які насправді розмовляють єдиною мовою. Тому власне у переліку ідіомів подано інтегральну (за мовним принципом) назву молдовсько-румунський, що є показовим за масштабом деяких кількісних характеристик ідіома.
(10) Див. про деякі аспекти зазначеної проблематики у автора: Функціонально-комунікативна потужність української мови у студентському середовищі (регіонально-лінгвостатистичний аспект) // Тези Всеукраїнської наук. конф. “Провідні лінгвістичні концепції кінця XX століття”. – Львів, 26-27 листопада 1996 р. – С.254–255.
(11) Детальніше про це див. у автора: Соціолого-психологічні виміри мовно-куїьтурного буття нації (до питання про можливі об’єктивні фактори позитивної дії) // Язык и культура. Четвертая международная конференция. Материалы. – Ч. ІІ. – К., 1996. – С.152–159, The Language of Law and Ukrainian Society // Essays on Legislative Drafting. – Ottawa, 1999. – P.27–63.