Залишаючи осторонь аксіологічні характеристики української мови, необхідно констатувати об’єктивну реальність: мова з багатовіковою історією опинилася перед фактом звуження суспільно-комунікативних функцій. У цьому зв’язку достатньо звернути увагу на такі соціолінгвістичні характеристики української мови, як обмежене або й взагалі поки що не реалізоване функціонування у більшості сфер наукової діяльності, системі вищої освіти, державно-політичній діяльності та міжнародних контактах, житті міста. Інакше кажучи, українська мова залишається поки що мовою з обмеженими комунікативними функціями, що суперечить її внутрішньо-структурним і власне функціональним можливостям. Разом з тим суспільно-комунікативні перспективи української мови не можна пов’язувати тільки з державними заходами. Розширення сфер функціонування української мови, піднесення її престижу великою мірою залежить від мовного навчання та мовного виховання. Мета мовного навчання полягає у свідомому практичному оволодінні українською літературною мовою, заснованому на вивченні її системи і підсистем – фонетичної, лексико-семантичної та граматичної, а також закономірностей, які визначають використання виражальних засобів відповідно до сучасних норм. Мовне виховання ставить своїм першорядним завданням усвідомлення значення рідної мови не лише як засобу спілкування, а й як найважливішого джерела формування інтелекту й духовно-емоційної сфери особистості через її органічний зв’язок з національними традиціями. Вирішувати це складне питання можна і через залучення засобів масової інформації в навчальний процес. Інформація, що поширюється журналістикою, має для аудиторії соціально орієнтуюче значення, формуючи громадську думку і світогляд, даючи уявлення про явища, процеси й тенденції сучасної дійсності у всій їх різноманітності, про закономірності, які визначають функціонування суспільства та розвиток його економічного, соціально-політичного та духовного життя на засадах загальнолюдських цінностей. Масова інформація, порівняно зі спеціальною (а вона відповідає професійним знанням, громадській діяльності, аматорським захопленням і т. ін.) та індивідуальною (наявність особистого досвіду, знань, уявлень) у їх своєрідному для кожної людини поєднанні та зв’язках, виступає фундаментом духовного світу особистості, “інформаційний базис” системи її стосунків і діяльності (1).
Обмін соціальною інформацією через засоби масової комунікації дослідниками вважається духовним спілкуванням, адже однією з відмінних рис людського спілкування є активний пошук інформації. А щоб одержувати необхідну інформацію, особистість має бути включена в існуючу систему соціальної інформації. На думку Г.В.Онкович, “інформаційні інтереси – це інтереси, які випливають із соціальної потреби особистості, визначаються цілеспрямованим споживанням інформації, спрямованістю уваги на здобуття відомостей із різних джерел, причому таких, котрі відповідають життєвому досвіду, знанням, звичкам, тобто когнітивним і емотивним рівням особистості. З огляду на це інформаційний інтерес поділяємо на: 1) комунікативно-інформаційний; 2) емоційно-інформаційний; 3) професійно-інформаційний; 4) ціннісно-орієнтований інформаційний” (2).
Взаємопроникність і взаємодоповнюваність цих інтересів визначають і свідомість поведінки людини, і задоволення інформаційних потреб. Коли ми говоримо про зміну орієнтирів навчання, новизну та багатоаспектність завдань, які стоять перед викладачами української мови, то маємо на увазі розробку нових моделей навчання, котрі були б спроможні швидко реагувати на потреби суспільства, що змінюється, й різноманітні інтереси та можливості студентської молоді.
Матеріали національних засобів масової комунікації є мовленнєвими стимуляторами, оскільки, з одного боку, задовольняють потреби молоді в інформаційних інтересах, а з другого – розширюють межі культурної пам’яті. Тому в навчанні рідної мови мають активно використовуватися не лише навчальні та художні тексти, а й уся жанрово-стилістична палітра сучасної української мови й мовлення. Нова інформація, актуалізована через засоби масової інформації, накладається на вже існуючі знання, що, у свою чергу, веде до розширення образів культурної пам’яті, світобачення. Ми повинні це враховувати при навчанні мови, бо “предметом найпильнішої уваги має бути передусім зміст освіти, ті його ділянки, від вивчення яких залежить формування у молоді наукової системи знань, найважливіших духовних цінностей, що стосуються людини, народу, Вітчизни” (3). Можливості використання матеріалів ЗМІ в навчальному процесі будуть ширшими, якщо враховуватимуться психологічні, педагогічні, соціологічні, країнознавчі, журналістські аспекти. Виділяється така спрямованість занять за матеріалами засобів масової інформації: 1) країнознавчі; 2) професійно-зорієнтовані; 3) лінгвістичні; 4) культурологічні. Ці напрями мають різні навчально-виховні цілі, але вони сприяють формуванню лінгвістичної професійної, країнознавчої компетенції майбутніх спеціалістів.
На заняттях з пресолінгводидактики передбачається активізація таких способів мовотворчості, як: 1) словотворення (продукт діяльності – нове слово чи слова); 2) сполученнєтворення (продукт діяльності – словосполучення); 3)фразотворення (продукт діяльності – фраза, мікродіалог); 4) текстотворення (продукт діяльності – мікромонолог, текст); 5) жанротворення (продукт діяльності – текст у певному публіцистичному жанрі). Для більшої ефективності роботи з масовокомунікаційними матеріалами необхідно вводити у практику навчання мови нові типи занять, а саме: типові тематичні уроки за рубриками, жанрами; оглядові, які передбачають ознайомлення з молодіжними, галузевими, професійними виданнями. Типові тематичні заняття дають можливість формувати культурну пам’ять, задовольняючи інформаційні інтереси, розширювати та систематизувати країнознавчі знання студентів, підвищувати мотивацію вивчення рідної мови. Залучення на заняття матеріалів газетних рубрик, що мають певну тематичну спрямованість, активізує навчальний процес. За їх допомогою студентові легше розібратися в матеріалах газетної сторінки, бо рубрика – це тема повідомлення, відоме, а заголовок – рема, нове. Вчасне введення масовокомунікаційного тексту до сфери комунікації орієнтує студентів на розуміння й сприйняття багатьох явищ суспільного життя, яке впливає на їх свідомість, змінює оцінки, установки, ставлення до того, про що йдеться в тексті. “Публіцистичні тексти дотичні до текстів іншого стильового забарвлення, що також повинно враховуватись у навчальному процесі з мови” (4).
Досягнення в галузі пресолінгвістики ще потребують методичного осмислення. Проте очевидно, що “проблеми віддзеркалення “мовного смаку епохи” (В.Костомаров), “естетичної мови часу” (О.Сербенська) особливо цінні в аудиторії майбутніх філологів, перекладачів, журналістів” (5).
(1) Прохоров Е.П. Введение в теорию журналистики. – M., 1998. – С.31.
(2) Онкович Г.В. Теоретичні основи використання засобів масової інформації у навчанні української мови студентів-нефілологів. Автореф. дис. – К., 1995. – С.23.
(3) Алексєєв Ю.М. Україна: освіта і держава (1987-1997). – К., 1998. – С.90.
(4) Онкович Г.В. Цит. праця. – С.36.
(5) Там само. – С.32.