Переходячи до опису сучасних прикладних методик аналізу міжнародних ситуацій і процесів, необхідно зробити обмовку, що їхнє реальне число набагато перевершує можливості розгляду в рамках однієї лекції. У цьому зв’язку доцільно зупинитися насамперед на трьох порівняно простих, але таких, які володіють достатньо високою розв’язальною спроможністю методиках: контент-аналізі, івент-аналізі і когнітивному картируванні.
Ці методики склалися і були апробовані в різноманітні періоди розвитку прикладних політологічних досліджень, пережили подйом і спад наукового інтересу до них, неодноразово модифікувалися в конкретних проектах. Але саме контент-аналіз, івент-аналіз і когнітивне картирування, складають тріаду базових засобів прикладного аналізу в сфері міжнародних ситуацій і процесів.
Методики аналізу змісту політичних документів, динаміки політичних подій і особливостей політичного мислення осіб, що беруть участь у прийнятті рішень, об’єктивно виступають “головними несучими конструкціями” комплексного підходу, до якого прагнуть сучасні дослідники при рішенні прикладних задач. Контент-аналіз, івент-аналіз і когнітивне картирування мають широкий спектр застосування. Вони можуть виступати в якості самостійного наукового інструментарію і як би “убудовуватися” у рамки інших досліджень, добре сполучаться з різноманітними математичними засобами аналізу і системного моделювання. Зазначені вище методики показали свою високу ефективність у процесі навчання молодих спеціалістів.
а). Контент-аналіз у дослідженнях міжнародних ситуацій і процесів. Методика контентного аналізу вперше була введена в науковий обіг наприкінці 30-х рр. ХХ ст. у США і довгий час використовувався головним чином для вивчення змісту засобів масової інформації.
В даний час ця методика розглядається як засіб виявлення й оцінки специфічних характеристик текстів.
Контент-аналіз за звичай застосовується при наявності великого за обсягом і несистематизованого матеріалу, коли безпосереднє використання останнього утруднене. Ця методика за звичай є особливо корисною в тих випадках, коли категорії, важливі для цілей дослідження, характеризуються певною частотою появи в досліджуваних документах, а також тоді, коли велике значення для досліджуваної проблеми має сама мова досліджуваного джерела інформації, її специфічні характеристики.
З відомих прикладів застосування методик контент-аналізу в сфері міжнародних досліджень варто згадати “Стенфордський план“. Група вчених Стенфордського університету пристосувала цю методику до специфічної проблематики міжнародної кризи (на прикладі кризи 1914 р.), зокрема, до аналізу документів, якими обмінюються під час такої кризи ворогуючі сторони. На підставі даних порівняльного аналізу змісту такого роду документів член стенфордської групи Д. Ціннес запропонувала логічну модель внутрішньодержавної інформаційної поведінки в кризі.
В даний час у науковій літературі розрізняються дві основні форми застосування методики контент-анализа: направлений і ненаправлений контент-аналіз. Але варто розрізняти також “кількісний” і “якісний” варіанти застосування методики.
Всі види методики контент-аналізу побудовані на виявленні й оцінці характеристик текстового матеріалу, всі використовуються з метою дати відповідь на питання, що хоче підкреслити (сховати) його автор.
У зв’язку з цим досліднику доводиться вирішувати ряд проблем, пов’язаних із виробленням категорій аналізу, виділенням одиниць аналізу і встановленням одиниць обчислення виділених одиниць. Одиницею аналізу – смисловою і якісною – є та частина змісту, яка виділяється як елемент і який у свою чергу підводять під ту або іншу категорію. За звичай такою одиницею виступає політична (зовнішньополітична) ідея, значима в міжнародному плані тема. У тексті вона може бути виражена одним словом або деяким стійким сполученням слів.
При вивченні міжнародних проблем смислові одиниці можуть включати внутрішні і зовнішні політичні події, осіб, що є їхніми ініціаторами, оцінні відношення до подій (“за – проти”, “вигідно – невигідно” і т.п.), цільові настанови діяльності держав, партій, лідерів, об’єкт цілеспрямованої політичної діяльності, засіб досягнення цілі (військові акції, економічний тиск, політичний вплив) і деякі інші ключові поняття зі сфери політичного життя.
Обравши смислову одиницю і її індикатори, дослідник повинен визначити також і одиницю обчислення, яка стане використовуватися для кількісного аналізу матеріалу. Найпоширенішим засобом виміру характеристик змісту є підрахунок частоти їхнього вжитку, коли фіксується кожна поява будь-якої ознаки даної характеристики (кількісний або, за іншою термінологією, частотний варіант застосування контент-аналізу).
Процедура підрахунку при контент-аналізі в загальному виді аналогічна стандартним прийомам класифікації за виділеними групуваннями. Наприклад, вивчаючи тематику газети, можна визначити відсоток тем за агрегованими смисловими одиницями різного змісту (політичним, економічно, військово-технічним питанням).
Існують також спеціальні процедури підрахунку, пристосовані для контент-аналізу. Наприклад, формула коефіцієнта Яніса, призначена для обчислення співвідношення між сприятливими і несприятливими (щодо прийнятої позиції) оцінками, судженнями, аргументами. Крім того, застосовуються і більш тонкі засоби кількісного опису змісту тексту. Вони пов’язані з побудовою шкал для оцінки виділених характеристик тексту.
На відміну від кількісного (частотного) виду контент-аналізу якісний вид методики орієнтований не на безпосередній кількісний вимір елементів інформаційного масиву, а на врахування сполучення якісних і кількісних показників, характерних для цих елементів (ступеня розгорнутості виклада теми, рангу певного зовнішньополітичного поняття при згадуванні і т.д.). Якісний контент-аналіз більш ефективний у випадках, коли необхідно визначення цілей суб’єкта зовнішньополітичної діяльності, виражених у явній або латентній формі. Специфіка його застосування полягає також у виділенні одиниць аналізу, засобах їхньої класифікації й у тому, що роль попередніх гіпотез мінімізується, а самий аналіз проводиться з відкритим, тобто з невідомим заздалегідь результатом.
У рамках цього виду аналізу попередня структуризація інформаційного масиву і виділення первинних одиниць аналізу відбувається на основі критерію “цілісності судження про предмет”. У ході виконання дослідження ці одиниці аналізу структуризуються у вигляді проблемного графа, що складається з декількох нормативно заданих рівнів (тематичний, проблемний, атрибутивний і т.д.), у який включаються всі без винятку елементи авторського тексту.
Надалі елементи текстового масиву індексуються в залежності від локалізації в системі проблемного графа, після чого відбувається їхній розподіл по матричниму класифікаторі, тобто співвіднесення з поняттями, застосовуваними в суспільних науках для характеристики процесів цілевважання суб’єктів зовнішньополітичної діяльності (глобальні, регіональні, локальні, короткострокові, довгострокові цілі і т.п.).
По заповненні матричного класифікатора здійснюється квантифікація інформаційного масиву і математичне опрацювання результатів. Ці результати узагальнюються й оцінюються під кутом зору прогностичної спрямованості. При формулюванні аналітичних висновків може мати місце сполучення з традиційними методами дослідження.
Додаткові можливості застосування контент-аналізу відкриває використання лінгвістичних і психолінгвістичних методів.
Таким чином, методика контент-аналіза дозволяє розширити уявлення про реальні політичні процеси. Вибір кількісного або якісно-кількісного варіанта її застосування залежить від характеру конкретного проекту і кваліфікації дослідника (дослідників). При цьому треба враховувати, що якісно-кількісний підхід потребує більш високої фахової кваліфікації і порівняно більш трудомісткий.
б). Івент-аналіз у дослідженнях міжнародних ситуацій і процесів. Подійний (від подія. — І.Ж.) аналіз (івент-аналіз) є одним із найпоширеніших методичних засобів прикладного вивчення динаміки політичних ситуацій. Методика івент-аналіза заснована на спостереженні за ходом і інтенсивністю подій із метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки в окремих країнах і на міжнародній арені. При цьому якщо спочатку переважала практика проведення “загального”, ненаправленого аналізу подій, тобто просування до аналітичних висновків як би “знизу”, відштовхуючись від емпіричних даних, то надалі все більшу значимість стали набувати нормативні моделі, висунуті дослідником (цільовий івент-аналіз) і їхнє наступне наповнення фактологічним матеріалом (підхід “зверху”). Але в принципі обидва види подійного аналізу продовжують достатньо успішно застосовуватися.
У першому випадку дослідник не визначає заздалегідь, які саме елементи досліджуваного процесу (ситуації) він буде відзначати насамперед, а визначає в попередньому порядку лише самий безпосередній об’єкт спостереження. В другому випадку дослідження ведеться на основі структуризованого підходу до збору інформації. У цих цілях заздалегідь визначається, які з елементів досліджуваного процесу або ситуації мають найбільше значення для дослідження. Але за звичай в дослідженнях обидва види спостереження органічно сполучаються.
Один із ранніх і найбільш відомих проектів із застосуванням методики івент-аналізу в дослідженнях міжнародних відносин є інформаційний банк (банк Азара) із проблем міжнародних конфліктів, у який на кінець 70-х рр. ХХ ст. була включена інформація, що стосується 135 країн, і було зафіксовано 500 тис. подій за 30 років. Ціллю цього проекту було вивчення механізмів розвитку подій і закономірностей конфліктної поведінки. Крім того, Е. Азару належить заслуга введення в науковий обіг важливого (хоча і не безспірного) засобу виміру подійної динаміки – тринадцятибальної шкали “співробітництво-ворожість”, що одержала назву “шкала Азара”. Методика івент-анализу може бути з успіхом застосована і для аналізу процесу міжнародних переговорів: частоти внесення пропозицій сторонами, що беруть участь в них, динаміки поступок і т.д. Прикладом використання івент-аналізу для дослідження переговорів може служити робота М. Блейкера, який вивчав динаміку поступок на переговорах СРСР і Японії у питанні продажу КВЖД у 30-і рр.
Івент-аналіз у прикладному дослідженні може бути використаний як джерело інформації для побудови гіпотез, служити для перевірки даних, отриманих іншими методами, із його допомогою можна витягти додаткові відомості про досліджуваний об’єкт.
Застосування методики івент-аналізу полягає в сприйнятті, виділенні і реєстрації всіх (або тільки основних) фактів, що стосуються поведінки досліджуваного об’єкта, змін його соціального середовища, умов функціонування і розвитку, значимих із погляду мети дослідження. Робота з цією методикою відрізняється особливо високим ступенем систематизації і планомірності. Водночас івент-аналіз завжди підпорядкований загальній меті дослідження, і це робить добір емпіричного матеріалу селективним, тобто змушує при упорядкуванні інформаційної бази реєструвати одні факти і не брати до уваги інші.
Конкретне застосування методики івент-аналізу передбачає, по-перше, упорядкування інформаційного банку даних (або підключення до вже існуючих інформаційних систем), по-друге, розчленовування цього масиву на окремі одиниці спостереження і їх кодування за принципом “що-де- коли”, по-третє, співвіднесення виділених фактів і явищ із прийнятою в зв’язку з задачами проекту системою сортування.
Процес застосування методики івент-аналізу полягає насамперед у побудові системи класифікації тих фактів і явищ, які утворюють досліджувану ситуацію і відповідають завданням дослідження. Найпростішим прикладом попередньої (предварительной) класифікації може служити сортування даних за принципом “хто це робить: свої/чужі”.
Не менш важливим питанням є також визначення одиниці спостереження, які повинні однозначно інтепретуватися, не припускати двозначного тлумачення і бути співвідносними (соотносимыми) з політологічними, соціологічними або політико-психологічними термінами. За звичай в залежності від цілей дослідження виділяють два види одиниць спостереження – суб’єкти політичних відносин і їх дії (акції).
У якості суб’єктів політичних відносин частіш усього розглядаються держави, політичні інститути і рухи, політичні лідери. У залежності від цілей дослідження можна зосередити увагу на вербальній або фізичній категоріях дій, що складають структуру подійної динаміки.
Потім необхідно зробити вибір ознак спостереження, тобто встановити ознаки, за якими можна буде судити про ту міжнародну ситуацію, яка саме цікавить дослідника.
Фіксація результатів спостереження може відбуватися шляхом класифікації фізичних і вербальних дій і їхнього кодування: “хто, що, кому, коли”. Додатковим засобом ідентифікації фізичних і вербальних акцій служать також індикатори: суб’єкт дії (актор) – тип дії – ціль дії. Якщо це передбачено цілями дослідження, для кодування акцій може бути застосоване і виділення змісту кожної дії: ворожнеча/нейтралітет/співробітництво.
Надалі весь аналізований період розбивається на інтервали, у межах кожного з них порівнюються події і явища, що спостерігаються. Інтенсивність окремих видів дій може бути оцінена чисто статистично або ж за допомогою шкали. Цікаві результати може дати також застосування кореляційного аналізу зв’язків між окремими параметрами.
Як і усяка прикладна методика, івент-аналіз має сильні і слабкі сторони. До його безумовних переваг варто віднести високий ступінь об’єктивності інформації про події, а отже, і надійності як основи для прийняття практичних рішень. Проте ця методика як у “ручному”, так і в “машинному” варіанті є дуже трудомісткою процедурою, що потребує достатньо високого рівня кваліфікації виконавців. Крім того, у ряді випадків існує небезпека перебільшення можливостей біхевіористського підходу як до побудови програми дослідження в цілому, так і при формулюванні категорій, використовуваних при класифікації подій.
в). Когнітивне картування в дослідженнях міжнародних ситуацій і процесів. При вивченні і прогнозуванні зовнішньої політики і міжнародних відносин важливим є те, як особи, що приймають рішення, бачать ту або іншу ситуацію. Тому психологічні аспекти зовнішньополітичної практики привертають увагу широкого кола дослідників. У 70-е рр. ХХ ст. поряд із такими підходами, як аналіз політичних біографій і впорядкування психологічних портретів, значну популярність завоював порівняно новий напрямок у вивченні особливостей індивідуального (рідше групового) політичного мислення суб’єктів міжнародних відносин – когнітивне картування [див.: Лебедєва, 1982, с. 144].
Методика когнітивного картування народилася в рамках одного з головних напрямків сучасної закордонної психології – так званої когнітивної психології. Когнітивна психологія концентрує свою увагу на особливостях організації, динаміки і формування знань людини про оточуючий її світ. Прихильники когнітивного підходу вважають, що подібним шляхом можна пояснювати і прогнозувати поведінку особистості в різноманітних ситуаціях.
Центральним поняттям когнітивної психології виступає “схема” (карта). Вона являє собою графічне відображення наявного у свідомості людини плану (стратегії) збору, переробки і збереження інформації, а отже, є основою його уявлень про минуле, реальне і ймовірне майбутнє. “Когнітивна карта – це як би розумове зображення обшару (навколишнього світу. — І.Ж.)… Когнітивна карта приймає інформацію і спрямовує її аналіз” [Neisser, 1975, р. 89]. Саме ці особливості когнітивного картування були узяті на озброєння дослідниками персоніфікованого рівня політичної (у тому числі і зовнішньополітичної) діяльності.
Когнітивне картування, застосовуване в сфері вивчення міжнародних відносин, орієнтоване на встановлення того, як той або інший політичний діяч (або група діячів) бачить певну політичну проблему. Даний метод одержав розвиток у роботах О. Холсті, Р. Аксельрода і деяких інших авторів. Зокрема, на основі даного методу вчені США М. Боем і М. Шапіро зробили прогноз, що виявився досить точним, тих рішень, які приймуть політичні лідери в близькосхідному конфлікті [Лебедєва, 1988, с. 67].
Застосування методики когнітивного картування передбачає, по-перше, виявлення основних понять, якими оперує політичний діяч, по-друге, вказівки існування між ними причинно-наслідкових зв’язків, по-третє, оцінку значимості і “щільності” цих зв’язків. Для цього по ходу читання тексту (висловлень, виступів) конкретної особи рисується схема-графік, на якому фіксуються основні теми (точки) змісту і відображаються причинно-наслідкові зв’язки між ними.
Причинно-наслідкові зв’язки при побудові схеми-графіка вказуються стрілками, спрямованість яких визначається в залежності від авторської логіки. Рівень розташування кожної з тем фіксується відповідно до кількості причинно-наслідкових зв’язків, центром яких вона є. Якщо середні показники близькі, то ці теми розташовуються на одному рівні. У результаті формується багаторівнева графічна карта, що включає певну множину взаємозалежних понять. Бачення ситуації, яке вона фіксує, може характеризуватися більшою або меншою широтою, відбивати поточне положення справ, запізнюватися або випереджати події і т.д. Проте всі ці моменти встановлюються на етапі інтепретації результатів, отриманих у ході когнітивного картування.
Основою для такої інтепретації слугує виділення ключових понять авторської логіки, оцінки ступеня розробленості кожного із них (за кількостю направлених причинно-наслідкових зв’язків). У випадку, якщо це необхідно, може бути проведене також хронологічне групування тем у межах графіка, що дозволяє вловити “стрибки” значимості тих або інших проблем, на які орієнтований політичний діяч. Крім того, критерієм, який часто використовується для оцінки, є ступінь складності масштабу й організації когнітивної карти (наприклад, “карта-огляд” або “карта-стратегія”), що залежить від повноти репрезентованості просторових стосунків і присутності вираженої точки відліку розвитку авторської логіки.
Для вивчення когнітивних карт у даний час використовують різні методики: від простих частотних підрахунків до багатомірного шкалювання, що дозволяє відновити структуру образу за результатами метричних або порядкових оцінок відстаней між точками карти. Але в практичному плані більш ефективним представляється “читання” когнітивних карт за допомогою встояних політологічних понять і найбільш доступних математичних підрахунків.
Так, дуже інформативними при аналізі результатів когнітивного картування можуть бути такі моменти: співвідношення внутрішньополітичної і зовнішньополітичної тематик, загальнолюдських цінностей і конкретних політичних проблем (докладна розробка питань оборони – ступінь конфронтаційності бачення картини світу), загальна ступінь емоційності, співвідношення числа позитивних і негативних оцінок в емоціях, використання образних порівнянь, характер співвідношення емоційної і пізнавальної сфер мислення даної людини.
Ці й інші показники, значимість яких враховується в залежності від ступеня і глибини пророблених ієрархічних зв’язків когнітивної карти, можуть використовуватися як для оцінки сприйняття зовнішньополітичних проблем певним діячем (у тому числі і в динаміці), так і з метою порівняння його когнітивного стилю з когнітивним стилем інших діячів відповідного рангу. Цікавим представляється і питання про встановлення національних особливостей когнітивного стилю політичних лідерів.
Когнітивне картування є апробованим і достатньо ефективним засобом аналізу індивідуального і групового мислення в сфері міжнародних відносин, сприйняття політичними лідерами зовнішньополітичних ситуацій і процесів. Проте на сьогоднішній день ця методика застосовується порівняно рідше, чим контент-аналіз. Вона більш трудомістка в порівнянні з контент-аналізом і не дозволяє проводити опрацювання за допомогою ЕОМ на початкових стадіях дослідження. Методика когнітивного картування в застосуванні складніше підходів, заснованих на логічному сортуванні образних і раціональних конструкцій у висловлюваннях різноманітних політичних діячів (психологічне портретування).
Вказуючи на “слабкі сторони” методики когнітивного картування, які необхідно враховувати у випадку її застосування, слід зазначити її відрив від змісту мотивів ціннісних орієнтацій особистості, які по суті і породжують той або інший когнітивний стиль [Лебедєва, 1988]. Іншими словами, методика когнітивного картування може бути більш результативною у випадку поєднання з іншими засобами прикладного аналізу, у тому числі і традиційними.
Міждисциплінарні методики прикладного аналізу міжнародних ситуацій і процесів – контент-аналіз, івент-аналіз, когнітивне картування – органічно ввійшли в широкий науковий обіг, іноді як відносно самостійний дослідницький інструментарій, а іноді “вбудовуючись” у комплексні проекти, які реалізуються на основі сучасної обчислювальної техніки. Проте дотепер міждисциплінарні методики використовувалися переважно закордонними спеціалістами. Вітчизняний досвід у цьому плані поки досить обмежений.