Роль козацтва та Запорозької Січі в історії України унікальна і не має аналогів в історії інших народів. На певному етапі історичного буття України козацтво, яке виникло стихійно, взяло на себе найважливіші завдання, що стояли перед усією нацією, виступило провідною організуючою силою в їх здійсненні.
В історії українського народу мали місце три революції, в кожній з них вирували і людські цінності козаків. Історичний образ козака став складовою Великого герба України. Тому знання і розуміння учнями цього матеріалу має велике виховне значення для майбутніх громадян української держави, яка торує свій шлях у двадцять перше століття, бо саме на шкільну історичну освіту покладаються основні надії щодо подолання кризи історичній свідомості суспільства в перехідний період.
В процесі пізнання історичного розвитку українського державотворення важливо визначити місце Січі в політичній структурі Речі Посполитої, а згодом Гетьманщини та царської Росії. Це питання належало до одного із цілого ряду дискусійних проблем, що постали перед національною історіографією на початку 90-х рр. ХХ ст. і потребували нагального дослідження. Вітчизняні історики козаччини кінця ХХ ст. (О.Апанович, В.Смолій, В.Степанков, В.Щербак, В.Сергійчук, Г.Швидько, В.Пірко) внесли суттєвий вклад в наукове висвітлення даного питання.
Предметом нашої уваги є сучасні підручники і посібники (5-8 кл.) [1-9], які ми спробуємо проаналізувати для з’ясування науковості викладу змісту навчального матеріалу з проблеми, що нас цікавить.
Розгладуване питання вже досить докладно розглядається у Г.Я.Сергієнка та В.А.Смолія, де констатується, що Січ користувалася фактично державно-політичною автономією у Речі Посполитій, наводяться свідчення австрійського посла Еріха Лясоти за якими на Запорозьку Січ “оглядається ціла Польща”. (§12).
Реєстрове козацьке військо (універсал Сигізмунда II, 1572 трактують автори посібника створювалось урядом Речі Посполитої з метою поширення влади на Запорозьку Січ (розкол і ослаблення козацтва, бо в ряди реєстровці записували переважно заможних козаків).
Посібник фіксує про подальші кроки польських королів (Стефан Баторій, 1578 р.) щодо реєстровців: збільшення чисельності (удвічі) і отримання ряду привілеїв (передавався у володіння Трахтемирівський монастир, козаки отримували право на окремий суд, звільнення від державних повинностей (крім військової), отримання земельних володінь, значних маєтностей і платні грішми, дозвіл на заняття промислами і торгівлею).
Автори аналізують історичний шлях реєстровців протягом якого Річ Посполита намагалась приборкати цю силу (1572-1648), посіявши ворожнечу між козаками, що їй не вдалось, та організувати пильний контроль за їх діями (діяльність реєстровців контролював урядовий комісар з польської шляхти), приміняючи в своєму арсеналі як пряник (пильги) так і кнут (війни, Ординація 1638 р.).
Г.Я.Сергієнко, В.А.Смолій в посібнику констатують, що Речі Посполитій не вдалось поставити під контроль Запорозьку Січ. “В історії України Запорожжя, стверджують автори, як один із етапов формування державності, відіграло визначну прогресивну роль й поклало початок республіці – (§12). Січ стала тим осередком, що зібрав навколо себе однодумців і розпочав Визвольну війну, під час якої відбулось формування Гетьманщини (§15,16). Органи самоврядування зберігались на Запорожжі впродовж усього існування козацької держави (§19). Запорожці брали участь у військових “радах, що “час від часу збиралися на Лівобережжі”, обговорюючи претендентів на гетьманську булаву. Кіш слідкував за подіями на інших українських землях і був арбітром (на думку авторів) у суперечках між ворогуючими сторонами.
Царська Росія, зберігала органи самоуправління на Запоріжжі (§19). Царський уряд визнавав за Військом Запорозьким широкі права і повноваження, але Росія прагнула поставити під контроль діяльність як гетьманів і старшин, так і Запорожжя. Після 1667 р. (Андрусівський договір) Запорожжя знаходилось у підпорядкуванні обох держав (§18). Царат не простив запорожцям їх підтримки І.Мазепи і у травні 1709 р. зруйнував Січ, після чого частина запорожців вперше перебралась в Олешки (§23). Згодом у серпні 1733 р. цар офіційно дозволив козакам заснувати Нову Січ, але забезпечив контроль над ними, спорудивши укріплення поблизу Січі, в якому знаходилось військо (§23).
Царський уряд активно використовував запорожців у тих війнах, які вів протягом 18 століття, дедалі обмежуючи їх права і вольності врешті решт ліквідувавши Січ (§25-26). Ось приблизно так викладається вище вказана проблема у посібнику Г.Я.Сергієнка та В.А.Смолія.
Г.К.Швидько, визначаючи місце Січі в політичній структурі Речі Посполитої, опираючись на матеріал, висвітлений попередниками, вводить для учнів ряд понять, яких не існувало раніше, або були розкриті недостатньо: – поява реєстрового козацтва – юридично визнаний факт народження нового соціального стану з його обов’язками й правами; – місце козацкого стану у феодальній структурі суспільства Речі Посполитої (§3); – чіткі функції реєстровців (§4); -боротьба козаків проти татарів і турок (§9, с.73-76), “доба героїчних походів”; – боротьба козаків і поляків проти османського поневолення (§9); – козацько-селянські повстання 20-30 рр. і роль Запорозької Січі в цих подіях (§10); – наступ поляків на Запорожжя, зокрема не реєстровців (§15); – відновлення козацтва на Правобережжі (кін. ХVII- поч. ХVIII ст.)- §30, та його зв’язки з Запоріжжям.
Місце Січі в політичній структурі Гетьманщини зазначається авторкою в наступних ракурсах, куди Г.К.Швидько внесла достатньо корекції: – утворення козацької держави (де козаччина висвітлюється як історична передумова державності, а утворені складові частини державності опиралися на досвід Запорозької Січі: назва держави – “Військо Запорозьке”, державна емблема (герб Війська Запорізького), розподіл території на полки і сотні, головний орган влади – Генеральна Рада козаків); – заходи Б.Хмельницького щодо утримання під своєю владою Запорозької Січі; – не сприйняття в Січі присяги у Переяславі (8 січня 1654 р.) і відсутність представників від Запорожжя під час цього дійства; – відносини із Запоріжжям (доба І.Мазепи-§31); – Запорозька Січ у подіях 1708-1709 рр. (§32); – роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини ХVII ст. (§37), де авторка зазначила про ускладнення відносин між Запорожжям і Гетьманщиною та торкнулась суперечливої і непослідовної політики козацької вольниці, зокрема дій І.Сірко. В питання місця Січі в політичній структурі царської Росії авторка внесла достатньо новизни; – активне втручання Росії в справи гетьманщини, зокрема через вплив на Запорозьку Січ (§§25-26, §29,30,31), яка за умовами “Вічного миру (1686 р.) підпорядковувалася Московії; – підтримка Січчу планів І.Мазепи щодо здобуття незалежності від Москви (причини, на думку авторки, які примусили Запорожців прийняти таке рішення (§32) та розправа над Січовиками в 1709 р: – царська політика, щодо козаків: використання козацької сили на канальних роботах (с.266), та війнах, заборона будувати Січ в межах Гетьманщини – Кам’янська та Олешківська Січі (§37); – дії царської Росії щодо запорожців у період Нової Січі, дозвіл на заснування Покровської Січі, функціонування суспільно-політичного устрою та господарства Січі, ліквідація Запорожжя, розправа над останнім кошовим отаманом – П.Калнишевським.
Вбачаючи місце Січі в політичній структурі Речі Посполитої, Гетьманщини, царської Росії Н.Яковенко [5] розставила свої акценти в дослідженні: – вказала на залучення Запорозької Січі в процесі шляхетської колонізації степової України Річчу Посполитою (§3); – визначила активну участь Запорозької Січі у московських експедиціях Лжедмитріїв I і II, організованих польськими магнатами та королівським двором на початку ХVII століття (бо основне одро війська в цих походах складали саме запорожці, с.160); – проаналізувала історичне буття козаччини та Запорозької Січі в період між “реформою Баторія” і смертю Петра Сагайдачного); – ґрунтовно дослідила боротьбу за самоутвердження козацтва і Січі в період козацьких війн 1624-1638 рр.; – висвітлюючи козацьку революцію 1648-1657 рр., показала причини непримиренної боротьби сторін (козаки – Річ Посполита), яка згодом поставила на коліна обидва воюючи народи; – характеризуючи організацію території і модель влади козацької держави, що зародилась в період гетьманщини, авторка вказує на Запорозьку Січ та зазнає, що вона лишалася в новому політичному утворенні автономною одиницею, котра підлягала безпосередньо гетьманському правлінню, не входячи до жодного з полків і обираючи власного кошового отамана, на відміну від призначуваних гетьманом полковників; – дослідження вказує на витоки громадянської війни (в період Руїни, 1658-1686) на Україні, які ведуть до Запорозької Січі і всі пов’язані з цим трагічні наслідки – §2. (Шарпання запорожців у трикутнику: Річ Посполита, Московія, Османська Імперія: послаблення позицій Гетьманщини в зв’язку з протидіями Запоріжжя); – Н.Яковенко безпристрасно описала добу Мазепи і взаємовідносини в цей період гетьмана з Запорозькою Січчу та Московією (визначила причини поступового “охолодження стосунків між Мазепою і Петром I та перехід від політики конфронтації до взаємопорозуміння і підтримки гетьмана запорожцями з К.Гордієнком; – автор прагнула проаналізувати (до речі, вперше) образи сусідів, яких тепер сприймали козаки і зокрема Запорожці, маючи власну державу (поляків, росіян, татар) і будуючи взаємовідносини з ними – “Ми” і “вони”, або нові образи сусідів; – Н.Яковенко торкається місця і ролі Запорозької Січі, коли Україна тяжко робила свій вибір між Річчю Посполитою і російською імперією (Розділ VI).
Заторкують розглядуване питання і автори підручника для початкової історичної освіти В.Власов і О.Данилевська (Вступ до історії України, 1999 р.). В рубриці “Дізнайся ще про це!” вони знайомлять учнів з реєстровим козацтвом і пропонують поміркувати “Чому володарі іноземних держав намагалися залучити козаків до себе на військову службу?”. Матеріал підручника готує дітей до більш серйозного аналізу цієї проблеми в подальшому вивчені історії України (Знані В Європі, с.118-121, Повстання проти Польщі, с.137-138, Відродження Української держави, с.154-155, Поділ козацької держави і боротьба за незалежність, с.162-163, Нова спроба звільнення з-під влади Московського царя, с.177 та ін.).
Проблема місця Січі в політичній структурі Речі Посполитої, а згодом Гетьманщини та царської Росії знайшла своє відродження також в посібнику В.Власова. Авторові, як нікому з попередників вдалося просто і логічно викласти матеріал, націливши увагу учнів на необхідні висновки, яких не було у його попередників, хоча спроби і робились: 1. На с.32 дається лаконічне визначення Запорозької Січі: а) місто-фортеця, б) столиця козацької держави; в) власна козацька держава. Дійсно, Січ набувала ознак держави протягом 16-18 ст., вона контролювала величезну територію степової України, мала свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд, самостійні відносини з іншими країнами. 2. Надання реєстровим козакам певних прав і привілеїв – визнання польською владою українського козацтва як стану, узаконення козацького ладу, що сформувався на Запорожжі, с.34. 3. Особлива роль Січі в історії українського народу (Січ, як проміжна ланка між Галицько-Волинським королівством та українськими удільними князівствами Великого князівства Литовського 14-15 ст., з одного боку та українською козацькою республікою – Гетьманщиною Б.Хмельницького з іншого, с.35-36). 4. Повстання 90-х рр. 16 ст. – відповідь на заходи польського уряду з обмеження впливу козацтва; початок періоду протистояння, що скінчився Національно-визвольною війною українського народу проти польського панування,с.38-45. 5. Провідна роль Січі в згуртуванні українського суспільства в період гетьманування П.Конашевича-Сагайдачного; дипломатичний хист козацького ватажка, що мав авторитет як серед поляків так і серед козаків, стихію яких умів тримати в покорі, с.48-53. 6. Автор зумів визначити місце Січі в національно-визвольних повстаннях 20-30-х рр. XVII ст. на Україні проти політики Речі Посполитої (с.54-61). 7 В.Власов вперше серед авторів дає характеристику Запорозькій Січі в складі Гетьманщини (с.164-167) та висвітлює політику московського уряду щодо рапорожців (с.167-168).
Підведемо підсумки нашого огляду. В цілому у розглянутих підручниках і посібниках існує відповідність проаналізованого навчального матеріалу сучасному його трактуванню і науковому тлумаченню. Загальна характеристика науковості викладу навчального матеріалу свідчить: а) про його в основному відповідність віковим особливостям дітей; б) про переорієнтацію історичної науки з ідеологічного обслуговування на суто наукове дослідження, яке грунтується на сучасній методології та широкому залученні історичних джерел; в) про недостатнє висвітлення в підручниках дискусійних питань, які відомі в науці (наприклад, щодо оцінки діяльності деяких козацьких лідерів в історії України від яких залежало і місце Січі в політичній структурі Речі Посполитої а згодом Гетьманщини та царської Росії і т.ін.).
Науковість викладу даної проблеми в підручниках і посібниках сприяє філософсько-світоглядній орієнтації учнів, виробленню у них ціннісного ставлення до життя, до його сенсу, а також допомагає формувати сучасний стиль мислення та етичних норм і гуманістичних ціннісних орієнтацій. На думку вчителів з історії, які викладають в середніх школах Донецької області, наукове висвітлення навчального матеріалу справляє непересічний вплив на виховання в учнів громадянської позиції, патріотичних почуттів, соціальної активності і відповідальності, толерантності в міжнаціональних стосунках.
Зміст підручників з історії України в цілому і теми, що нас цікавить зокрема постійно оновлювався (1993-2000 рр.) і вдосконалювався як в науковому так і в методичному плані. Саме це передбачає державний стандарт освіти з предмету, прийняття якого з нетерпінням чекають вчителі історії.
ЛІТЕРАТУРА
- Власов В.С., Данилевська О.М. Вступ до історії України.: Підручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Абрис, 1999.
- Сергієнко Г.Я., Смолій В.А. Історія України (з найдавніших часів до кінця ХVIII ст.).: Навчальний посібник для 7-8 класів середньої школи. – К.: Освіта, 1993.
- Швидько Г.К. Історія України ХVI-ХVIII століття.: Підручник для 8 класу середньої школи. –К.: Генеза, 1997.
- Власов Віталій. Історія України.: 8 клас / За ред. Ю.А.Мицика.: Навчальний посібник. – К.: А.С.К., 2000.
- Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVIII ст./ Навчальний посібник для учнів гуманітарних гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак., вузів, вчителів. – К.: Генеза, 1997.
- Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Історія України. Всесвітня історія /нова редакція/ 5-11 клас – К.: Перун, 1998).
- Сєрова Г. Формування етнографічного компонента змісту шкільної історичної освіти в Україні// Історія в школах України, – 2001, ?1.
- Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1999.
- Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. Львів, 1995.