Володимир Бiлецький,
доктор технiчних наук,
професор Донецького національного технiчного унiверситету,
шеф-редактор аналітично-інформаційного журналу “Схід”
Стаття стосується актуальної проблеми побудови нового громадянського суспільства в Україні. Виконано компаративний аналіз розвитку “третього сектору” вУкраїні, країнах СНД та країнах Заходу. Акцентована увага на особливій ролі недержавних аналітичних центрів (Think tank) як “п’ятої влади”. Сформульовано ряд висновків та зауваг спрямованих на пошуку шляхів оптимальної розбудови українського третього сектору.
“Третiм сектором” суспiльства, на вiдмiну вiд перших двох, – державного та економічного, – прийнято називати всю суму недержавних неприбуткових органiзацiй (ННО). В iдеалi це може бути консолiдований громадський рух, який складається з окремих, взаємно не пiдпорядкованих, але взаємодiючих громадських органiзацiй, якi спрямовують енергiю громадян на творчу дiяльнiсть i тим самим знижують соцiальну напругу в суспiльствi. Цей ефект має мiсце коли в демократичному суспільстві, по-перше, існує “критична маса” недержавних неприбуткових органiзацiй здатних впливати на хiд суспiльних процесiв і, по-друге, переважна бiльшiсть громадських органiзацiй не є антагонiстами, тобто, коли вони не тяжiють до взаємовиключаючих полiтичних, нацiональних, або iнших полюсiв.
Cфера діяльності ННО в країнах Заходу охоплює практично всі галузі життя людини – економіку, політику, науку, культуру, освіту. Розгалужена мережа молодіжних, професійних, дитячих, жіночих, ветеранських, релігійних, а також елітарних організацій-клубів, “мозкових центрів” (Think tank) та ін. ННО створюють основу громадянського суспільства, є вирішальним стабілізуючим фактором, гарантом демократичного шляху розвитку. Так звані інституційні інвестори, які не належать ні до державного, ні до комерційного сектору – пенсійні, благодійні фонди, фонди культури, науки та ін., біржі, університети і т.д. разом зі своїми допоміжними установами забезпечують левову частку світового венчурного капіталу.
Специфічними ННО є так звані “мозкові” або аналітичні центри (Think Tanks) – недержавні дослідницькі організації, які, як правило, зосереджують свої зусилля в галузі гуманітарних наук – політики, економіки, соціології, права тощо. “Мозкові центри” реалізують оригінальні дослідження та освітні програми, спрямовані на навчання та здійснення впливу на політиків і осіб, які формують громадську думку з широкого кола економічних, соціальних, політичних, екологічних питань та проблем безпеки. Крім того, вони виступають інструментом суспільного контролю, а відтак, визначають цілі та цінності суспільства. Найбільшого розвитку “мозкові центри” набули в західному світі і, по суті, є однією з ознак західної демократії. За домінантними цільовими галузями діяльності “мозкові центри” можна поділити на: – дослідницько-видавничі; – лоббістські; – правозахисні; – культурологічні; – цільові. За обширом проблем, які вони розглядають і вивчають – світові (наприклад, так званий “Римський клуб”, National Endowment for Democracy в США), загальнодержавні та регіональні. За політичними орієнтаціями: – політично заангажовані (це Think Tanks при політичних партіях і рухах); – політично незалежні. На думку Дж.Стеварда, колишнього посла США в Молдові, а нині заступника директора Інституту міжнародної економіки у Вашингтоні (теж Think Tanks), успішні аналітичні центри повинні об’єднати інтелектуальну досконалість з практичною досконалістю. Враховуючи їх вплив на суспільно-політичні, економічні та ін. процеси, Think Tanks зачисляють до “п’ятої влади” (після законодавчої, виконавчої, судової та ЗМІ).
Отже, виходячи з тієї суспільної ваги і ролі, яку виконують ННО, слід зробити висновок, що від “самопочуття” та зростання (кількісного і якісного) “третього сектору”, значною мірою залежать шляхи та тенденції розвитку всього суспільства в ХХІ ст. В країнах пострадянського простору “третій сектор” відіграє важливу роль елементу творення громадянського суспільства. Вивчення стану, тенденцій, впливів, факторів і динаміки розвитку громадських організацій, оцінка його перспектив в окремих країнах є сьогодні об’єктом вивчення і аналізу ряду аналітичних центрів. Наше дослідження – одна зі спроб компаративного аналізу і відстеження процесу становлення “третього сектору” через призму і в контексті українських реалій.
1. НЕДЕРЖАВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАХІДНОГО СВІТУ
Сьогодні у США функціонує біля 1,4 млн. ННО. Простий розрахунок показує, що на 130 американців припадає одна громадська організація. За даними Центру фундацій (The Foudation Center, Вашингтон), на ННО у 1999 році в США пожертвувано 190 млрд дол., з них 50% – на релігійні організації, далі за дольовою участю ідуть організації освіти, охорони здоров’я та ін. Без перебільшення можна сказати, що ННО США – головний компонент демократії в цій країні. Розділяють два основні класи ННО США: 1.членські організації. 2. організації відкритого типу. Перші працюють насамперед для своїх членів (професійні спілки, політичні партії, асоціації бізнесменів, соціальні клуби тощо). Другі обстоюють інтереси широких кіл суспільства. Ці останні звільнені від податків. Взагалі, законодавство США надає ряд пільг ННО: звільнення від податків з прибутку та на власність, вирахування добровільних пожертв із сум, що оподатковуються, зменшення розцінок на поштові послуги та ін.
В США працює близько 1200 аналітичних центрів. Мозкові центри самого уряду США нараховують близько 5000 працівників і мають фінансування близько 1,5 млрд дол. щорічно. При університетах працює майже 600 Think Tanks. Ще 600 є незалежними громадськими організаціями. Більшість найвпливовіших Think Tanks працюють у Вашингтоні. Засновниками і опікунами аналітичних центрів є відомі політики, скажімо, Інституту за підтримку демократії (National Endowment for Democracy), заснованого у 1983 р., – З.Бзежинський, М.Олбрайт. Найвпливовішими аналітичними центрами США є The Heritage Foundation (“Спадщина”), Центр міжнародних приватних підприємств (Center for International Private Enterprise), Інститут Брукінґс: Національний інститут передових досліджень, Інститут міжнародної економіки (Institute for International Economics), САТО-Institute, Інститут міста (The Urban Institute), Центр міжнародного приватного підприємництва (Center for International Private Enterprise (CIPE), Центр фундацій (The Foudation Center), Рада фундацій (Counсil of Foudations). Зважаючи на ту уніально важливу роль, яку відіграють ці Think tanks США, зупинемося на них докладніше.
Одним з найвпливовіших аналітичних центрів США є The Heritage Foundation (“Спадщина”). Це стратегічний дослідницький інститут, що займається широким спектром питань громадської політики. Зокрема Heritage Foundation розробив моделі пенсійної системи, модель американської економіки, модель родини. Ідея інституту – побудувати статистичну модель суспільства і забезпечити доступ до неї широкої громадськості. Фундація видає ряд аналітичних досліджень, з найбільш відомих – щорічний “Indеx of Economic Freedom”, “Мандат на лідерство” (рекомендаційні матеріали для кандидатів у президенти США). Фундація має біля 200 працівників, 35-40 дослідників, з яких 15-20 PhD. Бюджет організації – близько 30 млн. дол. річно. Організація має унікальну систему фінансування, яка включає до 200 тис. спонсорів, гроші від яких (суми 20-40 дол.) залучаються шляхом прямого листування. Біля 3000 жертводавців офірують на потреби фундації по 1000 дол., а члени “Президенського клубу” – понад 1000 дол. Донорам надається пріоритет у висвітленні питань, які їх цікавлять. Організація має 5 серверів в мережі Інтернету (http://www.heritage.org).
Центр міжнародних приватних підприємств (Center for International Private Enterprise) провадить та розповсюджує дослідження з реформування ринку та розвитку демократії. Приймає участь у фінансування більш ніж 90 новостворених проектів розвитку ринку. Пріоритетними галузями досліджень в країнах пострадянського простору можуть бути “молодь і бізнес”, “старопромислові регіони”, “корупція і шляхи її подолання” тощо (sedeane@cipe.org).
Інститут Брукінгс: Національний інститут передових досліджень. Поєднує академічні та громадські стратегії. Веде дослідження в галузі економіки, політики, законодавчої сфери та “третього сектору”. Видає журнал накладом 12000 примірників. Відстежує ситуацію і розвиток Think Tanks у світі (.
Інститут міжнародної економіки (Institute for International Economics) – приватний некомерційний незалежний дослідний інститут, створений для вивчення міжнародної економічної політики. Займається економічним аналізом, проблемою глобалізації, перспективним прогнозуванням. Відома робота інституту “Запобігання апокаліпсису (дві Кореї)” Річний бюджет інституту – 6 млн. дол. (.
САТО-Institute – одна з провідних дослідних неполітичних організацій у Вашингтоні. Досліджує проблеми економіки, видає книги, журнали, проводить конференції. Приклад доробку – книга “Глобальний капіталізм”. Стоїть на жорстких позиціях по відношенню до МВФ, USAID та ін. організацій, які опікуються трансформаційними процесами в країнах пострадянського простору. Позиція САТО – менше опікати “нові демократії” на теренах колишнього СРСР. Партнери САТО в Україні – The Ukrainian Ctnter for Independent Political Research (1991). (.
Інститут міста (The Urban Institute) – засновано у 1968 р. Некомерційна організація, яка зосереджує увагу на проблемах суспільства, зокрема, проблемі житловлаштування, демографії, експертному обслуговуванні. В інституті працює 400 працівників. Річний бюджет організації – 70 млн.дол (.
Дуже цікавим явищем Think tanks-простору в США є наявність окремих НДО, які не будучи “чистими мозковими центрами” виконують допоміжні консультативні та комунікативні функції, зокрема для грантодавців і між грантодавцями, а також вивчають НДО-простір і розробляють питання створення грантів. Очевидно, що наявність цих організацій говорить про розвиненість громадянського суспільства як такого. До згаданих організацій належать Центр фундацій і Рада фундацій.
Центр фундацій (The Foudation Center) має місію збору, організації, аналізу та розповсюдження інформації про фундації, корпоративне надання грантів. Розробляє питання створення грантів та розробки пропозицій (.
Рада фундацій (Counсil of Foudations) – об’єднує близько 2000 організацій-грантодавців у всьому світі. Головна діяльність пов’язана з різноманітною інформацією для давачів грантів. Приклад діяльності – проект “Крила” (всесвітня ініціатива для підтримки творців грантів). РФ – не є аналітичним центром, але члени РФ фінансово підтримують АЦ.
Аналогом Ради фундацій в Європі є Європейський центр фундацій.
Ще одним цікавим, як на мій погляд явищем, є наявність цільових Think tanks, які розповсюджують у США, зокрема цільовим чином – в урядових структурах, в Конгресі, серед мас-медіа тощо аналітичну інформацію про Україну. Це, зокрема, Національна інформаційна служба України та фундація Україна-США.
Українська національна інформаційна служба (Ukrainian National information service – UNIS) – недержавна некомерційна організація, заснована в США, метою якої є збір інформації, проведення досліджень та розповсюдження інформації про Україну в США. Приклад діяльності – організація і проведення у 2000 р. конференції “Прагнення України до зрілої державності” (80 доповідей). Інтернет-адреса: /index.html.
Фундація Україна-США (US-Ukraine Foundation) – недержавна некомерційна організація, заснована в 1991 році з метою сприяння розвитку демократії, стимулювання реформуванню вільного ринку та зміцненню прав людини в Україні. Має 12 штатних працівників у Вашингтоні і 30 – в Києві. Фундація виходить з розуміння України як ключової ланки стабільності в регіоні Східної Європи. Програми US-Ukraine Foundation: заснування і підтримка Інституту ім. П.Орлика (Київ), розвиток в Україні НДО (програма партнерства громад). Планує підтримку кредитних спілок в Україні.
Think tanks Сполучених Штатів Америки слід вважати орієнтиром для інших демократій. Не скидаючи з шальок терезів вагу національних особливостей, які присутні в будь-якому суспільстві, зауважимо, що структура, алгоритми фандрейзингу, політична, економічна, антикорупційна, правозахисна роль, лобістська, аналітична, дослідницька, інформаційна та ін. функції Think tanks США, їх місце і роль, яку вони виконують у суспільстві, є орієнтиром і для українських, порівняно молодих “мозкових центрів”, які тільки розпочинають свій шлях.
Загалом у “третьому секторі” США працює 7 млн. чол. Це більше ніж в урядових установах. ННО відкритого типу функціонують у сфері здоров’я (неприбуткові госпіталі, лікарні складають більше половини всіх діючих), освіти (неприбуткові школи, коледжі, університети), мистецтва, науки, соціального забезпечення.
В ННО Японії працює біля 4 млн. чол., Німеччини, Англії, Франції – по 1 млн. чол. В середньому “третій сектор” формує біля 3,4% робочих місць.
Найбільша частина витрат ННО йде, як правило, на освіту та науку. В Японії це 40 % всіх витрат ННО, в Англії – 43 % ( у Німеччині мінімум – 12 %). Соціальні послуги складають біля 20 % витрат ННО (коливання від 10 % у США до 30 % у Франції). Витрати на мистецтво, культуру і відпочинок коливаються у більш великих межах – від 3 до 60%. При цьому спостерігається тенденція великих витрат на культуру в постсоціалістичних країнах. Якщо в США ці витрати складають 3,2 %, Франції – 18 %, Англії 21 %, то в Угорщині – 57 %.
Щодо джерел фінансування, то більшість своїх коштів ННО США, Великобританії, Італії, Японії, Угорщини отримують від членських внесків та продажу, а у Франції й Німеччині – від уряду.
Непересічна роль ННО в розвитку суспільства обумовила появу ряду міжнародних актів, які унормовують їх співпрацю з урядовими та міжурядовими структурами, з державним сектором у цілому. Ще в 1951 р. Рада Європи прийняла резолюцію яка передбачала консультації з ННО в галузях, які належать до їх компетенції. В 1954, 1972 та 1993 рр. положення про співпрацю з ННО переглядалися, зокрема в плані надання їм статусу консультативних організацій. Зараз такий статус мають 370 асоціацій ННО. ННО з консультативним статусом утворюють декілька спеціалізованих груп, зокрема: по співробітництву “Схід-Захід”, “Північ-Південь”, по соціальному захисту, освіті, охороні здоров’я, бідності, гідності людини, міському та сільському середовищу. ННО з консультативним статусом щороку проводять загальні інформаційні збори, які організує секретаріат РЄ. Ці збори мають на меті активізувати участь ННО у програмах РЄ. Директорати секретаріату РЄ, крім того, організовують секційні збори ННО з консультативним статусом. Їх мета – інформувати громадськість про роботу РЄ. ННО організують також групи за інтересами, які співпрацюють з секретаріатом РЄ, міждержавними комітетами та парламентськими комісіями.
Під егідою Ради Європи створено Конгрес органів місцевого та регіонального самоврядування, в який входять представники парламентів, урядів, органів місцевого та регіонального самоврядування і представники ННО. Крім того, Асамблея ННО (міжнародна організація ННО) створила змішаний Комітет парламентарів та Комісії у зв’язках з ННО. Ці структури ініціюють спільні дії парламентарів та ННО, зокрема проводять міжнародні конференції (скажімо, у 1994 р. була організована конференція “Роль ННО в побудові громадянського суспільства у Європі”).
Рада Європи співпрацює з ННО на багатьох рівнях і у різних формах. Це і прості консультації, і участь у спільних проектах. Експерти ННО як консультанти беруть участь у різних міжурядових спеціалізованих комісіях, готують меморандуми для Генерального Секретаря, роблять усні повідомлення та письмові доповіді в комісіях Парламентської Асамблеї та на Конгресі органів місцевого та регіонального самоврядування, виступають на колоквіумах, семінарах та конференціях Ради Європи. В окремих напрямках діяльності Ради Європи етап консультацій з ННО вже перейдено й склалося якісно вище партнерство РЄ – ННО. Скажімо, в справах молоді ще в 70-тих роках створено Європейський Центр молоді та Європейський молодіжний фонд. Ці організації розпрацювали систему, яка перетворила молодіжні ННО в справжніх партнерів.
Співробітництво Ради Європи і ННО обопільно корисне: РЄ має безпосередню інформацію від ННО про громадську думку, ННО оперативно інформують громадян своїх країн про діяльність РЄ, даючи при цьому їй свою оцінку.
2. НЕДЕРЖАВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН
Масштаби “третього сектору” в постсоціалістичних та, зокрема, пострадянських країнах значно нижчі ніж у країнах “старих демократій” Америки та Європи. Але ННО в цих країнах швидко розвиваються.
В Росії діє сьогодні декілька десятків тисяч ННО (одна ННО на 2500-3000 громадян), які розподілені по території федерації вкрай нерівномірно. У Москві офіційно зареєстровано понад 15 тис. ННО (дані Агентства Соціальної Інформації), Новосибірську (де знаходиться Сибірський Центр підтримки громадянських ініціатив) – 1 200 громадських організацій, Алтайському краї – біля 150, Іркутській області – 160, Новокузнецьку – 80, Красноярському краї – 720, Омській області – 160, Республіці Алтай – 40, Республіці Бурятія – 60, Томській області – 160, Тюменській – 30, Читинській – 80. Оцінюючи ці дані можна зробити висновок про нерівномірність розвитку громадянського сектору в Росії. Найбільші успіхи закономірно спостерігаються у столиці федерації Москві – тут на 500 громадян припадає одна ННО. Громадські організації Росії видають журнали, газети, бюлетені, довідники (банки даних про ННО, донорські організації, тренерів-консультантів ННО). Найбільш помітними ЗМІ ННО є щомісячний журнал “Пчела” (С.Петербург), газета “Третий сектор” (Новисибірськ) та видання ННО у Москві.
У Бєларусі згідно даних зібраних білоруською ННО “Обьединенный путь” існує 1115 громадських організацій, які розташовані головним чином у містах: Мінську (62 % всіх ННО), Вітебську (11 %), Бресті (10%), Могильові (8 %), Гомелі (6 %) та Гродно (3 %). Виходячи з того, що населення Бєларусі складає близько 10 млн. чол., одна ННО припадає аж на 9 000 жителів цієї країни. В порівнянні з розвинутими країнами Заходу це дуже низький показник. Але й у порівнянні з Росією третій сектор Бєларусі розвинутий значно гірше, що може бути наслідком недемократичного керівництва державою. При цьому нерівномірний характер розподілу ННО по території країни зберігається, що, очевидно, характерно для початкового етапу розвитку громадянського сектору суспільства. Щодо розподілу білоруських ННО за сферами діяльності, то найбільше функціонує організацій в галузі науки і культури, найменше – військовиків, за інтересами та сфери держави, самоуправління й права.
Показовим є виникнення (головним чином в 1989-1995 рр.) і розвиток новітніх громадських дослідницьких організацій – “мозкових центрів” у сусідніх постсоціалістичних країнах та країнах народної демократії в Європі. Скажімо, в Албанії в кінці ХХ ст. працювало 6 таких центрів, в Болгарії та Угорщині – близько 20, Польщі – понад 15, Румунії – 8, Словаччині – 12. Think tanks США, Польщі, Чехії та ін. країн Європи мають багато спільного, але водночас відрізняються тематикою своїх досліджень – в країнах Центральної Європи вона головним чином торкається актуальних проблем розвитку демократії і економічних реформ в цих країнах. Візьмімо для прикладу Польщу. В цій країні працює близько 10 відомих недержавних “мозкових центрів”. Це – Інститут досліджень основ демократії, Інститут польської політики, Інститут приватного підприємництва і демократії, Міжнародний центр розвитку демократії, Фонд підтримки місцевої демократії, Гданський інститут ринкової економіки, Дослідницький центр ім. Адама Сміта, Фонд СASE – Центр соціальних та економічних досліджень, Інститут сталого розвитку та ін. Всі ці організації окрім Гданського інституту розташовані у Варшаві.
Інститут досліджень основ демократії засновано в 1995 р. Сфера досліджень: політичні партії в нових демократичних державах, ставлення до демократії та ринкової економіки, родинні цінності та структура сім’ї. Інститут є приватною некомерційною організацією, яка ставить собі за мету вивчення філософських, історичних, соціальних, політичних і культурних передумов виникнення і функціонування демократичних систем у сучасному суспільстві. Джерела фінансування – внутрішні (польські) і міжнародні. Річний бюджет – бл.4-6 тис. дол. Інститут має 13 працівників, в т.ч. 4 – постійних. Тел. (48-22)643-68-73.
Інститут польської політики – незалежна некомерційна установа, заснована у 1992 р, метою якої є публікації про розбудову демократії, зокрема з тематики сучасної історії та національних конфліктів в Україні, Білорусії, Росії, Румунії, Естонії, а також з питань економіки та соціального захисту в Польщі, самоврядування в Польщі та Німеччині. Джерела фінансування – гранти від фондів. Постійних співробітників Інститут не має, асоційованих – 3 чол. E-mail: jkarp@polbox.com
Інститут приватного підприємництва і демократії (1993) – незалежна фундація, яка досліджує розвиток приватного сектора в Польщі. Інститут ініціює внесення поправок до існуючого законодавства, розробляє стандарти економічних відносин, бере участь в громадських обговореннях. Джерела фінансування – внутрішні та зовнішні. Річний бюджет – 130 тис. дол. Інститут організує національні та міжнародні брифінги, конференції длта семінари для політиків і журналістів. E-mail: iped@polbox.com
Міжнародний центр розвитку демократії (МЦРД) заснований у 1992 р спільно Ягеллонським університетом та Економічною академією і працює в напрямках: європейські та східні дослідження, дослідження питань безпеки, громадянське суспільство. До складу Центру входить Інститут стратегічних досліджень. До Ради Директорів входить, зокрема, Лєшек Бальцерович. Дослідження стосуються ЄС, НАТО, питань громадянського суспільства, ринкової економіки, конституції. При МЦРД створена Депозитна бібліотека Ради Європи – відділ Європейської бібліотеки. Фінансування – внутрішнє (польське) та міжнародне (приблизно порівну). Річний бюджет – 225 тис. дол. Центр має 55 співробітників, у т.ч. 10 – постійних. E-mail: dyrekcja@Friko5.onet.pl
Фонд підтримки місцевої демократії працює з 1989 р. Основні напрямки діяльності – розвиток громадського самоврядування, підтримка місцевих органів влади та місцевих адміністрацій, місцеве самоврядування. Фонд підтримує розвиток демократії в країнах Східної Європи, зокрема в Україні, Білорусі, Литві, Румунії та країнах СНД. Фінансування – внутрішнє (польське) та міжнародне (приблизно порівну). У Фонді працює бл. 30 чол, з яких 23 – постійні професійні працівники. E-mail: biuro@frdl.org.pl
Гданський інститут ринкової економіки, який засновано у 1989 р – одна з провідних польських дослідницьких фундацій в галузі економіки. Сприяє трансформації польської економіки в систему вільного ринку. Фінансування на 2/3 – внутрішнє. Річний бюджет – бл. 1,5 млн. дол. Інститут має понад 120 співробітників, переважна більшість яких – сумісники. Інститут має філії у Варшаві та Любліні, співпрацює з досліджницькими установами Європи та Амеерики. Засновник Гданської банківської академії. E-mail: ibngr@ibngr.edu.pl
Фонд СASE – Центр соціальних та економічних досліджень працює з 1991 р. Основні напрямки діяльності: державний бюджет та фінанси, процес приватизації, банківська справа, економічні перетворення в посткомуністичних країнах. Річний бюджет Фонду – бл. 1 млн. дол. Фонд активно друкує наукові розвідки з питань трансформації економіки. Має біля 90 співробітників, головним чином сумісників. E-mail: case@case.com.pl
Оцінюючи загальні тенденції розвитку можна говорити про активне будівництво “третього сектору” в постсоціалістичних країнах, причому механізм цього процесу йде в основному щляхом калькування вже існуючих на Заході прототипів (як західного так і “діаспорового” штибу), хоча іноді можна спостерігати привнесення нових суто регіональних (національних) форм NGO. Темп цього процесу настільки великий, що дозволяє прогнозувати утворення в ряді цих країн (окрім, імовірно, Бєларусі) повноцінного збалансованого і стійкого громадського сектору суспільства в найближчі 5-7 років.
3. ТРЕТІЙ СЕКТОР В УКРАЇНІ
В Україні відповідно до Звіту про гуманітарний розвиток (Ukraine Human Development Report, 1996) існувало понад 5 000 ННО. За оціночними даними експертів за період 1992-97 рр. в Україні створено біля 800 нових всеукраїнських і тисячі місцевих громадських організацій. В 2001 р за даними порталу intellect.org.ua кількість офіційно зареєстрованих ННО в Україні сягнула 25000. У порівнянні з країнами Заходу це небагато – одна ННО на 1960 жителів країни, – але водночас більше, ніж в Бєларусі і Російській Федерації. Такий ефект просунутого розвитку українського “третього сектору” можна пояснити традиційним тяжінням українців до демократії, відчуттям природної європейськості. При цьому більшість ННО, як і в інших країнах, зосереджена в столиці та культурно-історичних і промислових центрах. За нашими даними тільки на Донеччині існує біля 2000 ННО (1 ННО на 2500 чол). Найбільша кількість українських ННО припадає на сфери: – культури і освіти, – здоров’я, інваліди та ветерани, – економіка і наука, – жінки і діти. ННО мають свої періодичні видання, серед яких виділяються журнали для ННО – “Громадські ініціативи”(Львів), “Обличчям до обличчя” (“Сприяння”, Донецьк) та спеціальні і спеціалізовані часописи “мозгових центрів”– “Національна безпека і оборона” (Український Центр економічних та політичних досліджень ім. О.Разумкова, Київ), “Схід” (Український культурологічний центр, Донецьк), “Економічний часопис” (Інститут трансформації суспільства, Київ), “Універсум” (Товариство “Універсум”, Львів).
Проведений нами аналіз “третього сектору” найбільшої області України – Донецької – дає дуже строкату картину ННО. Феномен високого ступеню заполiтизованостi нашого суспiльства чiтко вiддзеркалюється в громадських органiзацiях – вони, як правило, дотримуються цiлком певних полiтичних орiєнтирiв. Сьогоднi їх основнi полiтичнi вектори можна умовно сформулювати так: 1. Українська демократична держава з переважно Європейською орiєнтацiєю. 2. Демократична держава з переважно Євразiйською (зокрема, проросiйською) орiєнтацiєю. 3. Соцiалiстична (комунiстична) держава з переважною Євразiйською орiєнтацiєю. 4. Iндиферентнi або полiварiантнi в зовнiшньополiтичнiй орiєнтацiї, але з чiткою установкою на ринок i приватну власнiсть як домiнантнi засоби реформ суспiльства. 5. Полiварiантнi в полiтичному вiдношеннi з домiнантою професiйних iнтересiв. 6. Полiварiантнi в полiтичному вiдношеннi з домiнантою нацiональних iнтересiв. 7. Умовно-індиферентні зі стабільною закордонною грантовою підтримкою.
Подiбна ж строката картина зi своїми територiальними особливостями спостерiгається в Криму, Причорномор’ї, в Закарпаттi. Бiльш однорiдний “третiй сектор” на Захiднiй Українi та в Центрi – тут переважають ННО 1 та 4.
Суттєвою і навіть знаковою особливістю сучасних українських ННО є їх фінансова залежність від організацій-донорів. Діяльність українських ННО, в т.ч. “мозкових центрів” була б н е м о ж л и в о ю без підтримки міжнародних донорів, зокрема: Friedrich Ebert Stiftung, Konrad Adenauer Foundation, делегації Європейської Комісії в Україні, Freedom House, USAID Agency, McArthur Foundation, Renaissance Foundation, Мiжнародний Фонд “Вiдродження” (фонд Дж.Сороса), Eurasia Foundation, C.S.Mott Foundation, Know-How Fund, the World Bank, Мiжнародний Медiа Центр(ММЦ) – Iнтерньюз, Counterpart International, посольств США, Великої Британії, Нідерландів, Канади та ін. Цієї ж думки притримуються інші дослідники (напр., С.Костюк). Найбільші проекти: “Європейський вибір України” (МЦПД), “Сприяння реалізації ефективної політики кордонів України” (ЦМКЗПУ); проект “Єврофорум” (ЦСД), “Українська програма ринкових реформ”, “Розвиток iнфраструктури недержавних неприбуткових органiзацiй в Українi” підтримали Freedom House, USAID Agency та ін., що потребувало коштів в десятки млн. дол. США Наприклад, динамiка пiдтримки Фондом Дж. Сороса проектiв до 1997 р весь час зростала – з $ 450 тис. у 1990-91 рр. до $ 2 млн. у 1993 р., $ 4,8 млн. у 1994 р., понад $ 10 млн. в 1995-1996 рр, і тільки в останні роки зменшилися до $ 4-5 млн. Підтримка Фонду “Євразiя” оціночно досягала $ 10-12 млн. річно. В той же час сукупна підтримка власного “третього сектору” від українських меценатів і держави була на 2-3 порядки меншою.
Тобто в Україні домінував і домінує до сьогодні вплив закордонних донорів на формування ННО. Причому активно підтримуються ресурснi (сервiснi) центри ННО (РЦ ННО), які є потужним механiзмом корекцiї розвитку “третього сектору” країни в тому напрямку, в якому вважають потрiбним спонсори (донори).
Перші порівняно великі ($ до 50 тис.) гранти від МФВ, Фонду “Євразiя” та Фонду Ч.С.Мотта у 1996 р. одержали такі регіональні РЦ ННО: Запорiзький обласний благодiйний фонд “Центр соцiальних та економiчних дослiджень”(Запорiжжя), Ресурсний центр розвитку громадських органiзацiй органiзацiй “Гурт”(Київ), Асоцiацiя “Iнтеграцiя до Європейської культури” (Одеса), Фонд розвитку громадських органiзацiй “Захiдноукраїнський ресурсний центр”(Львiв), Чернiвецький обласний фонд громадських iнiцiатив (Чернiвцi), “Фонд Х’юза”(Донецьк). Очевидно, що політичні вектори цих організацій близькі в першу чергу до п. 4: “Iндиферентнi або полiварiантнi в зовнiшньополiтичнiй орiєнтацiї, але з чiткою установкою на ринок i приватну власнiсть як домiнантнi засоби реформ суспiльства” та частково до п. 1: “Українська демократична держава з переважно Європейською орiєнтацiєю”. В останні роки ХХ ст. пріоритети грантової підтримки також включали загрози ВІЛ, різноманітні жіночі програми, боротьба з корупцією, а також програми сприяння демократичним виборам в Україні. Доречі, фінансування донорськими організаціями Заходу антикорупційної програми в Україні починається не вперше, але без урахування попередніх результатів, досягнутих NGO. Разом з тим найменше фінансувалися культурологічні проекти, майже зовсім з грантової підтримки випав сектор науково-технічних українських організацій, підтримка наукових товариств, суттєво зменшилися гранти на мас-медіа. Деякі фонди (МФВ) згортають свою діяльність. Така стратегія грантодавців потребує ретельного аналізу з урахуванням варіантів подальшого розвитку України. Але в цілому вона відповідає західним поглядам на нашу країну як державно-територіальну потугу, що не має (не матиме?) чітких економічних і політичних перспектив посісти чільне місце в Східній Європі.
“Інтелектуальним ядром” широкого кола громадських організацій в Україні виступають “мозкові центри”. За даними інтернет-проекту “Мережа аналітичних центрів України” (http://www.intellect. org.ua) станом на 1 лютого 2002 р., в Україні діяло близько 60 “мозкових центри”. Ядром українських Think Tanks виступає Київ – 38 центрів. Далі йде Львів – 14, Харків – 10, Донецьк – 8, Тернопіль, Херсон – по 5, Івано-Франківськ, Чернівці, Чернігів, Хмельницький – по 3-4 центри. Понад два десятки Think Tanks утворено при вузах України, зокрема, Дніпропетровському, Київському, Львівському, Таврійському, Тернопільському та Чернівецькому національних університетах, УАДУ при Президентові України, Харківській національній юридичній академії та ін. Крім того, в Україні діють аналітичні центри окремих олігархів, бізнесових структур, політичних партій. До найбільш авторитетних неурядових аналітичних структур України можна віднести: Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова (УЦЕПД), Агентство гуманітарних технологій (АГТ), Асоціацію молодих українських політологів і політиків (АМУПП), Атлантичну Раду України (АРУ), Інститут політики (ІП), Український культурологічний центр (УКЦентр) та аналітично-інформаційний журнал “Схід”(Донецьк), Культурологічний часопис “Ї”, Київський центр інституту Схід-Захід (КЦІСЗ), Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД), Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД); Центр європейських та міжнародних досліджень (ЦЄМД), Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України (ЦМКЗПУ), Інститут трансформації суспільства (ІТС). Потенційно потужними організаціями є Інститут Євро-Атлантичного Співробітництва (ІЄАП), Інститут Європейської Інтеграції (ІЄІ), Товариство зовнішньої політики України (ТЗПУ), Центр стратегічних досліджень (ЦСД). Фінансування просунутих українських Think tanks, як і в Польщі та Чехії в основному зовнішнє. Наведемо деякі приклади окремих українських “мозкових центрів”, які зараз успішно працюють.
Міжнародний центр перспективних досліджень засновано в 1993 р. Мета діяльності центру – сприяння розвитку демократичного суспільства та ринкової економіки в Україні, процесам європейської інтеграції України. Здійснює аналітичні дослідження економіки України, прогнози розвитку та оцінку можливих ризиків. На основі опитування 300 промислових підприємств України проводить щоквартальний моніторинг української економіки на мікрорівні. Фінансування в основному міжнародне. Річний бюджет – 1,2 млн. дол. В центрі на постійній основі працює 45 професійних працівників. E-mail: office@icps.kiev.ua
Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова – неприбуткова громадська організація. Здійснює дослідження в таких сферах: внутрішня політика; соціально-економічний розвиток України; енергетика; державне управління; міжнародна економіка; зовнішня політика; національна безпека і оборона; військове будівництво; міжнародна і регіональна безпека; миротворча діяльність. УЦЕПД об’єднав експертів у галузях історії, політології, філософії, соціології, права, міжнародних відносин, економіки, енергетики та воєнної безпеки. В Центрі на постійній основі працюють 24 чол. Експерти УЦЕПД отримали фахову підготовку у вітчизняних та іноземних університетах, мають вчені ступені і звання, досвід роботи в органах державної влади. Для проведення досліджень Центр залучає широке коло висококваліфікованих експертів на контрактній основі. Цілі УЦЕПД: розробка моделей соціально-економічного розвитку України та механізмів їх реалізації; сприяння конструктивній взаємодії гілок влади; розбудова ефективної, економічно необтяжливої Воєнної організації держави; підвищення ефективності взаємодії держави і суспільства, обгрунтованості державних рішень, результативності власної участі в процесі їх прийняття; налагодження плідної співпраці з міжнародними аналітичними центрами, проведення спільних досліджень з актуальних проблем. УЦЕПД забезпечує високу якість аналітичної продукції. Це одна з найдосвідченіших NGO в Україні, яка виконує: дослідницької роботи в провідних наукових установах держави; практичної роботи в органах державної влади: Адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів, Апараті Ради національної безпеки і оборони, Міністерстві оборони та Генеральному штабі Збройних Сил України; бере участіь в підготовці та проведенні виборчих кампаній; участь в розробці законодавчих і нормативних документів: Конституційного договору, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Стратегії забезпечення економічної безпеки України, Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України”, нормативних актів, державних і галузевих програм; розробці аналітичних матеріалів з актуальних проблем національної безпеки; здійснює підготовку аналітичних доповідей Президентові України, Прем’єр-міністрові; України, Секретареві Ради національної безпеки і оборони України; надання консультацій парламентським комітетам, Уряду України. E-mail: info@uceps.com.ua
Інститут демократії ім. Пилипа Орлика утворений в 1993 р. Основні напрямки діяльності охоплюють широкий спектр проблем: дослідження державного самоуправління та місцевого самоврядування, громадянського суспільства, національної безпеки, прав людини та національних меншин, охорони довкілля. Джерела фінансування – в основному міжнародне. Має близько 20 постійних професійних працівників та 30 асоційованих. E-mail: orlyk@orlyk.gluk.apc.org
Інститут трансформації суспільства (інститут О.Соскіна) засновано в 1994 р. Провадить дослідження в галузі економічних реформ, політичної трансформації суспільства, соціології, державного управління і національної безпеки, геополітики. Видає журнал “Економічний часопис”. Джерела фінансування внутрішньоукраїнські та міжнародні. Має 10 професійних працівників та 50 сумісників. E-mail: ososkin@i.kiev.ua
Центр інновацій та розвитку заснований у 1996 р. Напрямки діяльності – розвиток “третього сектору” в Україні. Видає свій журнал. Річний бюджет – 25 тис. дол. Має 6 постійних працівників та 20 інших. E-mail: idc@iopa.freenet.kiev.ua
Серед регіональних можна виділити Політологічний центр “Генеза” у Львові (E-mail: geneza@geneza.lviv.ua ), Український культурологічний центр у Донецьку (E-mail: shid@uvika.dn.ua ), Кримський центр незалежних політичних дослідників та журналістів (E-mail: prtl@kcnpdj.crimea.ua ).
Інтелектуальний продукт вітчизняних аналітичних центрів, як правило, відрізняється високим науковим рівнем, що пояснюється значною часткою професійних науковців в їх штаті. Інколи якість цього продукту навіть вища, ніж це можуть забезпечити іноземні Think tanks, що цілком обумовлено фаховим рівнем вітчизняних спеціалістів. Ефект був би ще більшим, якби компетентність координаторів донорських організацій в Україні відповідала високому рівню експертів українських “мозкових центрів”, а серед останніх дух заробітчанства не викликав би інколи до життя організацій з приставкою “псевдо”.
Разом з тим, гостро бракує вітчизняних джерел фінансування аналітичних центрів, рідкісним ще й до сьогодні є державне замовлення на аналітичний продукт. Попри це можна прогнозувати подальше зростання як числа так і фахового рівня Think tanks в Україні, які надалі будуть виконувати все більшу роль як “п”ята влада”.
Зосереджуючись на задачі пошуку шляхів оптимальної розбудови вітчизняного третього сектору сформулюємо декілька висновків та зауваг.
По-перше, слід констатувати, що недержавні неприбуткові організації є основою громадянського суспільства і вирішальним чином впливатимуть надалі на архітектуру суспільства в цілому і вектори цивілізаційного розвитку в ХХІ ст.
По-друге, “третій сектор” західного світу досяг значного рівня розвитку, відрізняється секторальною збалансованістю і відносною неполітизованістю напротивагу “третьому сектору” в пострадянських країнах, де триває процес його формування.
В Україні цей процес іде в цілому більш успішно, ніж і в інших пострадянських країнах, але стан “третього сектору” ще далекий від його прототипів на Заході, сума ННО в нашій країні не складає консолiдованого громадського руху, хоча простежується тенденція до зменшення протиріч у розумінні майбутнього країни як самостійної європейської держави з ринковою економікою. Разом з тим провідні українські Think Tanks досягли високого рівня, який не поступається відомим аналітичним центрам Заходу.
По-третє, сьогодні відсутня національна концепція побудови (формування) в Україні розвиненого громадського сектору, який би мав риси аналогів Західного світу і був гармонійно поєднаний з першим і другим сектором суспільства. Потужним механiзмом корекцiї розвитку “третього сектору” країни в тому напрямку, в якому вважають потрiбним законодавці і спонсори (донори) є ресурснi (сервiснi) та “мозкові” центри. Ситуацiя, яка має мiсце в Українi, коли розвитком, розбудовою громадського “третього сектору”, зокрема ресурсних і “мозкових” центрів, опiкуються в основному неукраїнськi донорськi органiзацiї не є нормальною.
По-четверте, процес зростання кiлькостi недержавних неприбуткових органiзацiй автоматично не переходить у якiсно вищу форму – консолiдований громадський рух. Пояснення цьому просте – філософська категорiя к i л ь к i с т ь – це вiдношення якiсно т о т о ж н и х речей як дискретних одиниць певної множини, а рiзнi ННО далеко не тотожнi об’єкти. Аналіз можливих сценаріїв глобальних геополiтичних, соцiальних, нацiонально-культурних змiн в Україні в контексті ролі в цьому процесі “третього сектору” показує неготовність останнього адекватно і незалежно реагувати на можливі виклики.
Досвід країн розвинутої демократії показує, що особливо велика відповідальність в період формування “третього сектору” лежить на структурах, які виконують регулятивні функції: правову, фінансову, організаційно-сервісну. Держава повинна створити законодавчу базу, яка сприятиме виникненню i функцiонуванню оптимального саморегулюючого громадського сектору iз залученням до цього “другого сектору” – комерцiйного. Таким чином, тiльки у активнiй взаємодiї українських державного, комерцiйного та громадського секторiв може сформуватися демократичне українське суспiльство. Допомога ж донорських неукраїнських органiзацiй у цьому процесi повинна грати суто допомiжну роль.
ЛІТЕРАТУРА
1. Винников О., Ткачук А. Громадські організації в Україні: новий поступ з новим законодавством//Голос громадянина. No 4, 1997, с. 4-8.
2. Райт Дж. Досвід роботи неприбуткових організацій США у сфері освіти та науки// Голос громадянина. No 4, 1997, с.8-10.
3. Малєєв В. Третій сектор у світі – кінець ХХ ст.// Голос громадянина. No 4, 1997, с.10-14.
4.Павлюченко О. Рада Європи та НДО// Голос громадянина. No 4, 1997, с.14-16.
5. Tacis с нашим участием/ Информационный бюллетень “Сиб-ново-центра” и “Немецко-русского обмена”, No 3, сентябрь 1997.
6. Практикум гражданских инициатив / Екатеринбург, 1997.
7.Общественные обьединения Сибирского региона / Информационный справочник, Новосибирск, 1997, 526 с.
8. Справочник белорусских общественных обьединений. Минск: Агентство САДИ, 1997, 158 с.
9. Свєтлова С. Лобізм як процес // Голос громадянина. No 2, 1997, с.55-58.
10. Шкарлат Ю.Г., Голубовський В.В., Тищенко О.І. Про правові проблеми самоорганізації суспільства// Голос громадянина. No 4, 1997, с.11-13.
11. James G., Mc. Gann, Kent R. – Think tanks and civil societies. – New Brunswick (U.S.A.) and London (UK). – 2000. – 617 p.
12. Білецький В.С. Громадські організації та їх роль у житті суспільства //Схід, No 8, – 1997. – с. 16-19.
13. Bridgett G. Wagner, John E. Hilboldt, Eric T. Korsvall. – Policy Experts 2000. (A Guide to Public Policy Experts and Organizations). – Washington, D.C.: Heritage Foundation. – 2000. – 898 p.
14. The AEI Press. Publisher for the American Enterprise Institute// Books for the Trade. Fall/Winter 2000-2001. – 14 p.
15. Publications of Institute for International Economics. – 2000. – 52 p.
16. Elizabeth Boris. Philanthropic Foundations in the United States. Washington D.C.: Council on Foundations. – 2000. – 61 p.
17. The Foundation 1000 (Catalog of Fundraising & Nonprofit Development Resources 2000/2001). – Washington D.C.: The Foundation Center. – 2000.
18. The Foundation Center// Washington D.C. – 2000. – 38 p.
19. Economic Reform Today// Center for International Private Enterprise. – Washington D.C. – 2000. – 44 p.
20. Зовнішня та безпекова політика України: 2000/2001. Річна аналітична доповідь Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України. – К., 2001. – С.15.
21. Прес-конференція прем’єр міністра Швеції Й.Перссона // Интерфакс-Украина. – 20 червня 2001р.
22. Неурядові дослідницькі організації Центральної та Східної Європи. – К., 1998. – С.IX.
23. Білецький В. “Мозкові центри” в США // Схід. – No 6, 2000.
24. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України. Аналітична доповідь Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова // Національна безпека і оборона. – 2001. – No1. – С.25.
25. Постанова Кабінету міністрів України від 10 квітня 2001р. No.345 “Про затвердження плану дій щодо реалізації пріоритетних положень програми інтеграції України до Європейського Союзу в 2001 році. – Розділ 4.5.
26. Україна на шляху європейської інтеграції: соціологічне опитування УЦЕПД // Національна безпека і оборона. – 2000. – No9. – С.2-14.
27. Степаненко М. Амбіції “мізковиків” і потреби суспільства // Президентський вісник. – 26 травня 2001р. – с.6.
28. Указ Президента України “Про Громадську раду експертів із внутрішньополітичних питань” від 4 листопада 2000 року No1203/2000.
29. Матеріали Всеукраїнської конференції “Українські мозкові центри та Уряд: ініціатива – діалог – співпраця, http://www.intellect.org.ua/materials/300600conf/3/.
30. Резолюція конференції “мозкових центрів” України “Влада та громадськість: співпраця у прийнятті рішень”, 14-15 травня 2001р., м.Київ.
31. Барановський О. Третій сектор і економіка // Український регіональний вісник. – No10. – С.4.
32. Гриценко А. Команда Олександра Разумкова: і влада і країна задихаються без свіжих ідей // Центр Разумкова, 2000. – К.: Заповіт, 2001. – С.12.
33. Костюк С. Неурядові аналітичні центри в контексті реалізації євроінтеграційного курсу України// Схід. – No 5 (42). – 2001. – С. 50-54.
34. Дослідницькі неурядові організації Центральної Європи/Укл. І.Климпуш, О.Сторожук та ін. – К.: “Агентство “Україна”, 1998. – 302 с.