“Вираз “bin” (я є) пов’язаний з “bei” (коло, біля – пер.); “я є” означає: мешкаю, перебуваю біля світу (…)
“Буття біля” світу – у розумінні, яке ще потребує пояснення, входу в межі світу – є екзистенціалом, що ґрунтується на бутті-в (…) тому й треба дослідити це “буття біля” докладніше”.
М. Гайдеґґер (1)
Спробуємо перейти до конкретного мовного матеріалу. Як уже говорилося, ця розвідка була спричинена доволі частими герменевтичними екскурсами Мартіна Гайдеґґера у царину мови. Зокрема нас особливо зацікавив біном bin – bei. Отож зосередимо свою увагу на тому слові в українській мові, яке відповідає німецькому bei. Одним з його українських відповідників буде українське (далі – укр.) біля. Спробуймо хоча б побіжно окреслити множину змістів та семантичних взаємозв’язків цього слова. Попри всю нерозробленість методу та обмеженість наших можливостей спробуймо подати хоча б головні напрями можливого розкриття змістової наповнености цього слова, основні детермінанти, які воно перед нами може ставити.
Фіксувати конкретні значення цього укр. біля можна у вигляді своєрідної розгортки, словесної формули, яку в міру розкривання все нових і нових аспектів змістової наповнености можна буде поступово доповнювати та кориґувати.
Можливо, когось дратуватиме невизначеність, приблизність або, якщо хочете, то і “ненауковість” побудови такої семантичної розгортки слова чи якоїсь її складової. Що ж, певну рацію вони матимуть. Але зауважте – рацію . Власне ця рація і не дає нам можливости вступити у герменевтичний круг мови. Не дає нам відштовхнутися від себе і ввійти у сфери власне з раціональністю порубіжні. Вона ж не дає права на плюралізм, необов’язковість чи неповноту. А може, і свободу. Зрештою, усе це випливає з певного розуміння самої науки. Ми ж працюємо з дуже багатозначним матеріалом. Будь-яке зведення його до якоїсь одно- чи кількохзначности, без сумніву, веде до збіднення, до втрат, якщо не до відмирання самого слова. Однозначність тут недопустима. Найповніше і найкраще розкриває всю повню слова, напевно, поезія. Та нам залишається лише семантична розгортка, яка, зрештою, теж дещо від поезії, як її бідна родичка, має. Отож звернімось до самого слова (див. розгортки на суперобкладинці).
Укр. біля чи побіля (а у староукраїнських формах – 
, 
, 
) походить від давньоруського (далі – д. р.) 
(2,1,198), яке складається з прийменника та іменника 
(dьlja), котрий означає – “довжина”, “певна протяжність”,
– вказує на напрям чи місце розташування цієї протяжности. Отже, це біля є щось, що розташоване вздовж довжини. Д. р. , очевидно, можна розглядати і за аналогією з укр. пониззя та укр. порічина. До своєї теперішньої української форми д. р. , очевидно, пройшло через “незасвідчену стадію 
, 
“(2,1,198). Дуже цікаві міркування О. Потебні стосовно зміни п на б, яка “могла відбутись під впливом синонімічного прийменника близько ” (2,1, 198). У даному випадку семантична синонімія укр. підля, підлі та укр. близько привела до модифікації ґлос – наближення їхнього звучання. Тут семантичний фактор почав діяти на ґлосальну форму. І укр. підля перетворилося в укр. біля. Але при всіх цих змінах значеннєвий ареал укр. біля – д. р. , не виходить за межі просторових детермінант. Однак довжина це праслов’янське (далі – псл.) dьlь та псл. dьlina. Від них пішли і російське (далі – р.) длить, длина, укр. довгий та укр. дляти, що за змістом означає – “затягувати”, “не поспішати” (2, 2,94) і має такі аналоги, як р. длить , польське (далі – п.) prodlic’, чеське ( далі – ч.) dli’ti. Ця низка слів і їх значень уже явно вніс часовий елемент. Протяжність набула часового забарвлення, стала триванням. А отже, укр. біля криє у собі й певний часовий реґістр, елемент тривання, що й відобразилося в укр. дляти.
Та це лише одна з граней досліджуваного нами слова. Саме укр. дляти виводиться з псл. длъгъ (dьlogъ) (2,2, 100), яке має значення – “довгий”, та індо-европейського (далі – іє.) dlogh з тим самим значенням. Проте у іншому аспекті зміст іє. dlo gh розкривають такі його похідні, як грецьке (далі – гр.) dolicoV та латинське (далі – лат.) indulgeo, які мають значення “бути милостивим” (2,2, 100). Таким чином ми можемо реконструювати перші складові розгортки укр. біля як “триваючої милости”. Проте, що це за милість? До кого? Гадаємо, кожен погодиться, що безоб’єктної милости немає. У системі мови це було б безглуздям. Тут кожне слово спрямоване до свого медіатора і навпаки. Але це просто міркування. Що ж нам говорить мова?
Підімо іншим пагоном етимологічного родоводу укр. біля, а саме: укр. біля через псл. дьля (dьlja) у значенні “довжина”, пов’язане з укр. для (2,2, 94). Тут з просторового значення розвинулося причинне. Це може підказати нам відповідь на запитання стосовно об’єкту спрямування цієї милости. Кожне “біля” є “для”, для когось. Воно завжди персоніфіковане. Немає ніякого “біля”, яке б не співвідносилось з якимось “для”. “Біля” завжди є триваючою-милістю-для. “Біля просто” немає і бути не може.
Отже, укр. для або д. р. виводиться від іменника псл. дьля (dьlja) – “довжина”, який дав і р. длить та длина і укр. довгий. Але при діленні чогось довгого чи протяжного, взагалі даного, ми отримуємо “частку”, “долю”. Чи не могло поняття ділення, вділення походити від псл. дьля (dьlja) – “довжина”, “ділячи” (псл. deliti), яку ми отримуємо частку – псл. dolja, долю. Своєю чергою “доля” це не лише частка від чогось, але й “доля” – талан. Але це лише припущення. Взаємозв’язок тут зовсім не етимологічний і у етимології не підтверджений (2, 2,90), він радше співзвучний. Та якщо його прийняти, то наша розгортка доповниться до такого виду: “біля” є триваючою милістю-до, долею.
З іншого боку, старослов’янське (далі – стсл.) 
споріднене з ґотським (далі – ґот.) dulgs, ірландським (далі – ірл.) dliged, dligim (2, 2,100) у значенні “заслуговую” і знову ж з ірл. dligid – “довг” (2, 2,100). Тобто те, що мені належне, довжне і що є моїм боргом, є тим, чого я вартий, чого заслуговую. Крім того стсл. (псл. dьlogъ ) уже безпосередньо дало укр. довг та р. долг (2, 2,100). А отже, перед нами розкрився ще один ареал змістів, який істотно розширює межі шуканого семантичного ареалу. Сюди ж можна приточити і укр. довжне, яке має значення “належного”, того, що вділене як доля, але водночас і укр. довг – “обов’язок”, “борг”, тобто те, що я повинен сповнити, здійснити. Отож, маємо два аспекти цього боргування. По-перше, це щось, що довжне мені, що мені належне. Але, з іншого боку, це мій борг, який я повинен сплатити, реалізувати. Це нагадує своєрідну інтенціональність медіатора та його “біля”. І тоді розгортку можна доповнити до такого виду: “біля” є триваючою милістю до мене, яка є моєю долею і яка мені належна, довжна, але яка є і моїм боргом, обов’язком, який я повинен реалізувати, сповнити.
Попередньо було зауважене перемикання часового і просторового реґістрів укр. біля. Часове укр. дляти – “баритися”, походить від нібито просторового псл. дьля (dьlja) та псл. dьlogъ, яке своєю чергою дало у сполученні з д. р. , староукраїнського – (далі – ст. укр.) 
, п. podlug – що означає “відповідно з чим”, “згідно з чим”. Тобто у відповідності до цього “біля”, через це “біля” я й збуваюсь. Проте у якому вимірі? Без сумніву, і у “біля часовому” і “біля просторовому”. Ми як триваємо, так і просторимося. Хоча часовість є набагато фундаментальнішою для буттєвого простору людини, ніж просторовість. Та й сам термін “просторення” неодмінно криє у собі часовий компонент. Будь-яке збування неодмінно збувається у часі. Натомість є сутності, які й не потребують для свого збування ніякої просторовости. Та повернімося до нашого матеріалу. Скориставшись аналогією до уже згадуваного укр. пониззя, ми можемо говорити про наше “біля” як про вздовжчасся. А відповідно, розгортку укр. біля можна доповнити й таким періодом: “біля” є просторовим вздовжчассям, якого я заслуговую, якого я вартий.
Досі ми досліджували лише один етимологічний стрижень іє. dlogh. Проте слово пов’язане з багатьма іншими словами, причому поєднане з ними зв’язками якнайрізноманітнішими – семантичними, ґлосальними і т. д. Зокрема, попередньо була розглянута часткова синонімія, перетинання значеннєвих ареалів низки слів, окрім того вказано на ґлосальну модифікацію слова під впливом семантичне близького йому іншого слова. Тому ми маємо право і на таке міркування: те, чого я заслуговую, є тим, чого я вартий. А це відсилає нас до укр. вартий. Причому в двох напрямках: по-перше, варта є “охороною”, “оберіганням” – укр. вартувати, укр. варувати, німецьке (далі – н.) wahren, яке означає – “берегти”, латинське (далі – лтс.) – verties – “дивитися”, “зауважувати”, лат. vereri – “дивлюся з глибокою пошаною”, гр. ‘oraўn – “дивитися” (2,1, 333); по-друге, охороняється щось, варте того, якась “вартість”. І тут ми виходимо на ряд: нижньонімецьке (далі – нн.) wert – “дорогий”, “вартий”, середньонімецьке (далі – сн.) wёrt(d) – давньонімецьке (далі – дн.) werd з тими самими значеннями, авестійське (далі – ав.) avarta – “вартість”, “маєток”, кімерійське (далі – кімр.) gwerth – “ціна” (2,1, 334). Гайдеґґер підійшов до цього ґлосально-значеннєвого ряду в роботі “Питання техніки” у зв’язку з лат. veritas – “істина”. Під нею він розуміє не лише правильність. Розглядаючи н. Wahrheit – “істина”, Гайдеґґер особливо наголошує, що воно суголосне і з. н. gewahren – сповнювати, н. wahren – “тривати” та н. Wesen – “сутність” (3).
З іншого боку, “я вартий того” означає і “я заслуговую того”. І ми знову виходимо на семантичне перекривання двох ґлос. Цей зворот підкреслює аспект слугування тому, чого я вартий, що є моїм довгом і що мені довжне. А отже, слугування моєму “біля”.
Та, повернувшись до етимології слова укр. вартість, слід ще раз наголосити зв’язки н. wahren з нн. wahr, лат. verus у значенні “дійсного, справжнього, істинного”, ірл. fir – “вірний”, а також те, що воно виводиться з іє. uer – “справжній”. З цієї ж етимологічної основи виводиться й ряд: псл. vera – стсл. – 
, укр. віра. Цей самий шлях проходить і ав. avardta – “вартість” до ав. var – “вірити”, ав. vardna – “віра” (2,1, 334). Тому тут, очевидно, мається на увазі не якесь слугування взагалі, а слугування істині – тому, в що віриш, “істині твого біля, віра у твоє біля”. Причому віра тут радше має братися у якомусь “особистішому” сенсі, як довіра, “до-віра”, де прийменник укр. до – стсл. 
етимологічно виводиться від стсл. 
– у сенсі – “так”, тобто “ствердження, так-да” (2,2, 96).
І хоча багатьом можуть здатися доволі сумнівними переходи від одного етимологічного стрижня до іншого лише на підставі перекривань семантичних ареалів, гадаємо, що у даній спробі ми, навпаки, занадто звужено розуміємо правомірність таких переходів. У живому мовленні зв’язки між словами у фразі, тексті, дискурсі надзвичайно глибокі й різноманітні. Ми перескакуємо від слова до слова, від фрази до фрази, від натяку до натяку. Причиною такого зміщення може бути навіть звук, буква чи фонема. Але розширюючи таким чином сфера наших досліджень, ми охопимо весь універсум мовлення. Тому суто умовно повинні чимось обмежитися. У даному разі робимо спробу розкрити змістовну поліфонію укр. біля, обмежуючись попередньо наведеним континуумом зв’язків. Підтвердженням правомірности такого бачення цієї звуково-значеннєвої єдности є сталість і повторюваність перекривань семантичних ареалів виявлених нами етимологічних стрижнів, зокрема, у нашому випадку, етимологічних стрижнів іє. uer та іє. dlogh. У процесі свого розвитку вони мали не одну точку дотику:
1. іє. dlogh (в розгорнутому значенні – заслуговую) відповідає за змістом укр. вартий, яке виводиться з іє. uer .
2. іє. uer (в розгорнутому значенні – “справжній”, “істинний”, “вірний”) відповідає за змістом р. подлииный, яке своєю чергою виводиться з іє. dlogh.
Маємо два факти взаємопосилань, а отже, і спільного ґлосально-семантичного розвитку двох згаданих індоевропейських основ.
Та вернімося безпосередньо до нашого дослідження. Укр. варувати у сенсі – “застерігати, берегти”, означає і – “остерігати”, укр. варунок – “попередження, умова” (2,1, 334). Аналогічно п. warunek, warowac’ – “стерегти”, “застерігати”, ч. varovati – “попереджати”, двн. (bi)waron – “зберігати, берегти”. Тобто появляється мотив “застереження”. Але у якому сенсі? Куди спрямоване це застереження? Від чого воно застерігає? Про що говорить? Застерігає про можливу втрату триваючого “біля”? Але від чого? Укр. берегти розгортається у такий етимологічний ряд: стсл. 
– псл. bergti – іє. bherght – у розумінні “ховати”. Але двн. bergan – borgen означає – “убезпечувати себе”, “ґарантувати собі безпеку” (2,1, 171). Оберігаючи, я, відповідно, “убезпечую сам себе, ґарантую безпеку самому собі”. Причому укр. безпека споріднене з білоруським бяспека, яке має значення – “обнадіювати, давати надію” (2.1.163).
А отже, розгортка змісту укр. біля набуде такого вигляду: милостиве, довжне мені тривання істинного, якого я вартий, тобто бачу, оберігаю і ціную, як мені необхідне, вартісне, і якому слугуючи, будучи йому вірним, вірю, довіряюсь, убезпечуючи у цьому оберіганні самого себе.
Далі розглянемо один із синонімів, знову вдавшись до семантичного переходу, укр. біля – укр. близ, яке відображає “близькість”, “близьку віддаль”. Через стсл. 
– псл. blizъ, воно веде нас до іє. bhlig’ – / bhleig – “давити, тиснути”. Можна порівняти з французьким (далі – фр.) pres – “близько”, італійським (далі – іт.) presso, appresso у тому самому значенні. Або хоча б український фразеологізм: тісні контакти, тісний зв’язок. Єдино в українській мові збереглося навіть укр. блигий – “близький”, яке прямо походить від іе. bhlig’ – “близький” (2,1, 208). А тому можна зазначити ще й такий аспект укр. біля, як його властивість тиснути, давити. Щоправда, етимологію цього слова можна було б шукати і у напрямку укр. блистіти, укр. блимати – “сяяти”, які походять від іє. bhlei-, bhli –. Своєю чергою від цієї індоевропейської основи розвинулося і псл. blizna, псл. bliznо, укр. близна, тобто “рана”, “шрам”, а також словенське (далі – слн.) bo lzen – “щілина”, “відстань”, “діра”.
Цікавою може бути ще одна паралель між укр. біля та укр. близ, як “сяючою (зяючою) щілиною, просвітом” і поняттям “сяючого просвіту”, яке М. Гайдеґґер увів у “Буття і час”. Окреслюючи екзистенціально-онтологічну структуру людини, він говорить, що вона “(…) є у такий спосіб, щоб бути своїм “тут”. Те, що вона є “освічена”, означає: просвітлена сама у собі як бутті-в-світі, причому не іншим буттям, а так, що вона сама є просвітом (Lichtung) (1, 28).
Ще одним синонімом укр. біля є укр. коло, яке виводиться з д. р. 
– circum, 
– cuўcloV . Дане слово охоплює як просторовий реґістр значень – “навкруги, довкола”, так і кількісний – “приблизна кількість”, та часовий – “приблизний час”. Саме ж укр. коло – псл. kolo – “біля”, “поруч”, “близько”, утворилося від іменника псл. kolo – “коло” як circus. “Пізніше на українському ґрунті з цим прийменником (від іменника) злився прислівник-прийменник стсл. 
– “навколо, біля” (2,2, 515). Як бачимо, у ґенезі цього слова велику роль відіграло стсл. 
– псл. kolo – “колесо”, “коло”, “круг” (2,2, 517). Своєю чергою воно споріднене з таким набором слів, як гр. poўloV, – “вісь”, “полюс”, “небо”, “оберт”, гр. poleўw – “рухаюсь навколо, обертаюсь”, лат. colo – “обробляю”, “вирощую”, “населяю”, давньоіндійське (далі – дінд.) carati – “мандрує, рухається”, дінд. cakrah. / cakram – “колесо воза”. Як тут не згадати буддійської Вічної Колісниці? Не менш цікавим може бути й лат. colo. Поєднання піклування, ненастанної турботи і населяння, проживання у своєму околі, у своєму колі розкриває активну позицію, включеність людини у своє “біля”. Впритул до цього словесного ряду М. Гайдеґґер підійшов у своїй роботі “Будувати, проживати, мислити”: “(…) Людина є, оскільки мешкає, що у той же час означає ще і: оточувати опікою чи грати роль (den acker bauen), розводити виноградну лозу (reben bauen)” (4,28). У зв’язку з цим він наводить навіть лат. colere, cultura у сенсі опіки як способу проживання людини на землі.
Цю низку розгорток можна було б продовжувати. Мандри по дереву мови не можуть мати кінця. Однак ми, гадаємо, підняли достатню кількість матеріалу, щоб зрозуміти його невичерпність. А для того, щоб наглядніше показати отриману нами розгортку укр. біля, можна знову ж вдатися до графічного способу подачі та систематизації опрацьованого нами матеріалу (див. схему на зворотній стороні суперобкладинки).
1. Heidegger М. Sein und Zeit. – Tuebingen, 1977.
2. Етимологічний словник української мови. – К., 1982.
3. Xайдеггер М. Вопрос о технике // Новая технократическая водна на Западе.– М., 1986.
4. Heidegger M. Bauen, wohnen, denken. Vortage und Aufsatze.– Pfullingen, 1954.
Львів, 1987