АЛБАНСЬКА, ЦИГАНСЬКА, ВІРМЕНСЬКА, ОСЕТИНСЬКА – мови. зібрані тут під спільною назвою “мови індоєвропейського Півдня”. Проте кожна з них уособлює окрему групу індоєвропейських мов.
Албанська є продовженням давньої іліро-месапської групи індоєвропейських мов. яка була близькою і до фракійської мови. Офіційна мова Албанії (бл. З млн. мовців), вживана також албанцями в Косово (1.8 млн.). в Італії (120тис.). Греції (60 тис.): окремі албаномовні села є в Румунії. Болгарії. Македонії. Україні (Одеська обл.). Дві діалектні області – тоскійська (пд.) і гегська (пн.). Сучасна літературна мова склалася наприкінці 19ст. В албанській мові 7 голосних і 29 приголосних. Наголос сталий – переважно на передостанньому складі. Втрачені старі індоєвропейські початкові й кінцеві голосні. За граматичною структурою – синтетично-флективна мова. Ім’я має 3 роди, 4 типи відміни, 6 відмінків (родовий і давальний збігаються), пре- і постпозитивний артиклі. Дієслово має два типи дієвідміни, 6 способів, 3 прості і 5 складних часів. Порядок слів у реченні порівняно вільний. Словник має, окрім питомого індоєвропейського фонду, чимало запозичень різних епох з грецької, латинської. слов’янських, тюркських, італійської, французької мов. Упродовж тривалої історичної взаємодії з мовами інших груп (болгарською, грецькою, румунською) албанська мова розвинула низку спільних з ними рис, утворивши з ними т.зв. балканську лігу мов.
Циганська – одна з індоарійських мов індоєвропейської родини мов. Предки носіїв циганської мови залишили Індію кількома хвилями, починаючи з 5 ст., і поширилися по всьому Близькому Сходу і Європі, а згодом – і в цілому світі. Оцінки кількості мовців вагаються від 1 до 5 млн. Розвиваючися в іншомовному середовищі, циганська мова зберегла свій основний індоарійський лексичний фонд і найважливіші граматичні риси, спільні з мовами Центр. Пн.-зах. Індії. В циганській мові індоарійські дзвінкі придихові стали глухими, флективність змінилася на аглютинативність. Тривале перебування циган на Балканах сприяло розвитку в циганській мові рис, властивих для балканської ліги мов: артикль, замінники інфінітива тощо. Всі цигани двомовні: вони вживають рідну мову в побуті, у спілкуванні між собою, у пісенному фольклорі, а за інших обставин користуються мовою навколишнього населення.
Вірменська є державною мовою Вірменії, де живе бл. 4 млн. вірмен. Ще 2 млн. розпорошені в діаспорі (Сирія, Ліван, Іран, США, Франція). В основі вірменської мови (хайарен) лежить мова племінного союзу хайаса-вірмен у складі держави Урарту. Як етнос вірмени сформувалися у 7ст. до н.е. Давньовірменська мова відома з часу створення вірменського алфавіту у 5ст. н.е. (приписується св. Месропу Маштоцу). Письмово-літературна форма її – грабар – збереглася досі як культова мова. Від 12ст.
формуються нові вірменські діалекти, а з 17ст. – нова літературна мова з двома нормами – західною нормою діаспори (константинопільською) та східною нормою, прийнятою у Вірменії (араратською). Східна норма має 6 голосних і ЗО приголосних. Роду немає. Числа – два: множина утворюється аглютинативне. Є 7 відмінків, 8 відмін. Дієслово має 3 стани, 5 способів, 3 часи, 3 види дії, 2 типи дієвідміни, 7 типів дієприкметників. Означення препозитивне і не узгоджується зі своїм означеним. Порядок слів SPO. Сім діалектів вірменської мови включають до 50 територіальних говірок.
Осетинська – одна з іранських мов індоєвропейської родини. Офіційна мова (поряд з російською) у Пн. Осетії; поширена також у прилеглому районі Грузії— Пд. Осетії. Усього мовців до 500 тис. Осетинська – нащадок тих східноіранських мов, до яких належали мови давнього населення українських і прилеглих зі сходу степів аж до Центр. Азії: скіфів, сарматів, масагетів, саків, аланів, роксоланів та ін. Іранці-алани пройшли від Центр. Азії до заходу Європи, де топонімія досі зберігає їхню пам’ять у назві Каталонія (Ґото-Аланія), численних назвах з компонентом “Ален” (Франція), у назві м. Яси (Румунія), у групі топонімів з компонентом “Яс” в Угорщині тощо. Сучасна осетинська мова має 2 діалекти – іронський (основа літературної норми) і дігорський (поширений у зах. частині Пн. Осетії). Своєрідність осетинської мови визначили, по-перше, контакти з мовами Давньої Європи (слов’янськими, балтійськими, германськими та ін.) у 2-1 тис. до н.е., а по-друге – вплив місцевих мов Кавказу, які стали для неї субстратом, коли предки осетин алани перемістилися на початку н.е. з Подніпров’я на Кавказ. Тому осетинська мова відмінна від інших іранських у фонетиці – наявністю специфічно “кавказьких” абруптивних (змично-гортанних) приголосних, а в морфології – аглютинативністю та багатьма відмінками. Писемність – з кінця 18ст.
До українського словника з мови давніх ілірійців прийшли слова ватра і кабіна, зате ілірійські топоніми значно численніші: Карпати (букв. “скелясті”), Медобори (“міждолинні”), Самбір, Бескид, Дукля, Іква, Горинь, Стрий (О. Трубачов). На Заході їх іще більше: Барі, Бріндізі, Боснія, Бухарест, Далмація, о. Корфу, о. Мілос, Ліворно, Рагуза, Спліт, р. Тібр. Через вірменську прийшло, очевидно, слово книга (по-вірм. кнік), хоча воно й шумерського походження. З індоарійських: кубок, ситець, камфора, Сварог; топоніми: р. Салгір, Р.Кубань, Тендерівська коса. З іранських запозичено чимало: Бог, рай, збіжжя, хвала, кагат, хорт, курка, Хорс, Вій, ворс, хом’як, кишеня, сто, чаша, шатро, доїти, бачити, топір, ящірка, груша, мідь, бронза, морда, іній. Пізніші іранізми – базар, хазяїн, борщ, шаровари, кум, джура, сурма, терези, люлька, лелека, мухомор, чобіт, кав’яр тощо. Іранські топоніми: Багдад, Тірана, Дніпро, Дністер, Дунай, Дін, Сула, Хорол, Прут, Удай, Сліпорід та ін.