У 1937 році НКВД у Харкові арештувало письменника Мирослава Ірчана, який повірив у “загірню комуну” і, як багато галичан, дав себе заманути в 1929 році московською сиреною1 з-за кордону до УРСР. Але не зважаючи на великі заслуги для большевицького режиму в минулому, НКВД звинуватило його в шпигунстві на користь ЗСА в 1937 році й у тому ж році письменника розстріляно. На прикладі Ірчана бачимо здійснення слів прислів’я: “Мавр зробив своє, Мавр може відійти”. Після реабілітації, большевики знову прославляють Ірчана, не згадуючи про “прикре непорозуміння”, яке сталося з Ірчаном у 1937 році. Комуністичний письменник, головно драматург, був головою літературної організації “Західня Україна” й редагував її орган тієї ж назви. Писав теж під різними псевдонімами, як А.П’ядик, Йосафат Тиханчук, Усусус, Юрко Каламар та ін.
Був Мирослав Ірчан, чи Андрій Баб’юк, хиткої вдачі. Коли для української армії прийшли важкі часи, він, Січовий Стрілець, перекинувся до большевиків і навіть брав участь у боях проти петлюрівців, про що згадує Українська Радянська Енциклопедія, том 5. Того ж 1920 року вступив до комуністичної партії. Але Юрій Смолич, який довгі роки жив з Ірчаном та рецензував його театральні п’єси, схарактеризував його як людину “напричуд добросердечної, лагідної і добротливої вдачі”.
Народився Андрій Баб’юк 14 липня 1896 року в сім’ї бідного селянина Дмитра Баб’юка в селі П’ядиках, Коломийського повіту, Івано-Франківської области. В 1920 році перейшов із УГА до Червної Армії. Закінчив сільську школу, 6 кляс коломийської гімназії, а в 1914 році учительську семінарію у Львові. В 1921 – 1922 роках був лектором у військовій школі та співробітничав у журналі “Галицький комуніст”. В 1922 – 1923 роках жив і вчився у Празі. В 1923 році виїхав до Канади на запрошення робітничої організації і перебував у Вінніпезі до 1929 року, працюючи в робітничих часописах і журналах. В 1929 році виїхав до УРСР.
Довкола Ірчана громадилися західньо-українські літератори: Гжицький, Бедрик, Загул, Гадзинський, Гаско та наймолодші – Дмитерко, Турчинська, Сопілка. Вже в Канаді оформився як комуністичний письменник. Був готовий будувати для українського народу й нашої літератури комунізм. Був у 1924 – 1925 роках головою заокеанської філії “Гарту”.
Перше його оповідання “Зустріч” було надруковане в газеті “Свобода” (Відень,30.10.1914). Через 4 роки у Львові вийшла перша збірка його новель під заголовком “Сміх Нірвани”. Брав активну участь у громадському й літературному житті країни.
Написав 5 п’єс, повісті та велику кількість оповідань. Юрій Смолич завжди виступав першим рецензентом Ірчанових драм тоді, коли письменник був ще в Канаді, і пізніше, коли вже жив на території Совєтської України. Прозові твори й поезії Ірчана друкувалися в різних журналах і альманахах “Всесвіт”, “Західня Україна”, “Зоря”, “Нова громада”, “Семафор у майбутнє”, “Червоний шлях”. Збірку новель “Сміх Нірвани”, видану у Львові в 1918 році, підписав ще своїм справжнім прізвищем Андрій Баб’юк.
В Торонті в 1925 році, друкувалися Ірчанові спогади з громадської війни під назвою “В бур’янах”. В 1930 році Державне Видавництво в Харкові видало його книжку “З прерій Канади в степи Канади”.
Письменник цікавився теж руханкою2, про що свідчать його “Ритмічні фізичні вправи для робітничо-фармерської молоді”, видані в Вінніпезі 1925 року. Там же тоді появилася драма на 5 дій “Підземна Галичина”, але це радше несмачна большевицька агітка.
Кращі є Ірчанові п’єси, з яких “Родина щіткарів”, драма на 4 дії, друкована в Вінніпезі 1923 року, довго не сходила із сцени. З інших його творів слід згадати драму “Бунтар” (Син революції) в трьох діях із життя галицького пролетаріату (Нью-Йорк – Львів – Київ, “Культура”,1922), “Безробітні”, драму в трьох діях (Вінніпег,”Українські робітничі вісті”,1923), драматичний етюд на одну дію “Нежданий гість” (Вінніпег,”Пролеткульт”,1923), а передусім “Дванадцять”, драму в 5 діях, яка нібито “відтворює епізоди революційної боротьби селян Західньої України”. Книжка появилася в “Українських Робітничих Вістях” (Вінніпег, 1923). Цю драму за повідомленнями київської преси ставили часто на сценах Івано-Франківської області. Досить добрі є Ірчанові “Фільми революції”, популярні в Совєтській Укпаїні.
Совєтські лицеміри й брехуни після реабілітації Мирослава Ірчана, відзначили гучно в багатьох містах і селах Західньої України 70-річчя від народження репресованого і розстрілянного Ірчана. До його рідного села П’ядик з’їхалися письменники, студенти, друзі і знайомі “зреабілітованого” письменника. Серед гостей була сестра письменника Ольга, брати Модест та Омель’ян Баб’юки. В сільському клюбі відбулася наукова ювілейна сесія силами Івано – Франківського педагогічного інституту, Коломийського об’єднання та обласного відділу товариства “Знання”. Ювілейні збори звернулися до відповідних організацій з проханням встановити пам’ятник М.Ірчанові в його рідному селі.
В цій вістці про ювілейні святкування, звичайно, ні словом не згадано, що Ірчана замучено в застінках НКВД під час розправи з діячами культури України.