КЕЛЬТСЬКІ МОВИ – група реліктових мов індоєвропейської родини. У І тис. до н.е. кельтські мови були поширені практично на всій території Європи – від Британських островів і Піренейського півострова до Карпат. Балкан і Малої Азії, про що досі свідчать історичні назви окремих областей: Галісія. Уельс, Валахія. Галичина, м. Галац в Румунії, відомі з історії Галлія (теперішня Франція) і Галатія (в центрі Туреччини). Карта Європи рясніє кельтськими топонімами: Аахен, Ам’єн, Анжу. Апеніни. Ардени, Овернь. Беарн, Відень, Балтимор, Болонья, Бонн, Булонь, Брешя, Брест (у Бретані), Бретань, Британія. Тренто, Кан, Кагор, Калгарі, Кардиф, Кембрідж, Шалон (Каталаунум, місце славетної битви з гунами на чолі з Атілою), Шербур, Клюні, Коньяк, Коїмбра, оз. Комо, Корк. Кемберленд, Девоншир, Дувр, Дублін, Глазго, Юра, Кент, Лідс, Ліон, Лондон, Лувен, Лімож, Лімузен, Лінц, Маас, Майни, о. Мен, р. Марна, Мілан, Мозель, Нансі, Нант, Неймеген, Париж, Реймс. Рен, Седан. Сетубал. Золотурн, р. Сома, р. Темза, Турин, Венеція, Булонь, Болонья, Судети, Вандея, Верона та десятки інших.
Пізніше зона поширення кельтських мов сильно скоротилася; континентальні кельтські мови всі зникли, в наш час вживані лише 4 острівні: 1) гойдельська група у складі ірландської та гельської (в Шотландії) і бритська група у складі валлійської та бретонської. В останні десятиріччя робляться спроби відновити менську (зниклу в ХХ ст.) і корнську (зниклу в 1777р.) шляхом організації випуску друкованих видань і радіопередач цими мовами. Ірландська мова, вивчена або рідна для 1 млн. осіб, є офіційною мовою Ірландії (поряд з англійською). Валлійська (0,5 млн. мовців) поки що не має офіційного статусу, проте її вживають у пресі й на радіо, викладають як другу мову в школі (поруч з англійською). Бретонська (0,6 млн.) і гельська (бл. 0,1 млн.) являють собою кожна сукупність місцевих говірок без усталеної літературної норми, вживаних у побутовому спілкуванні. Усі мовці кельтськими мовами – двомовні. Загальне число їх – близько 2 млн.
У межах індоєвропейської родини мов кельтські мови стоять найближче до італьських (до складу яких входили оскійська, умбрійська та латинська мови), з якими іноді їх об’єднують в одну італо-кельтську групу. Острівні кельтські мови мають у своїй будові різні відхилення від давнього індоєвропейського типу, які дехто з кельтологів (Ю. Покорні, Г. Вагнер) пояснюють впливом доіндоєвропейського субстрату. До цих “неіндоєвропейських” рис кельтських мов належать: численні комбінаторні звукові зміни (придихання, леніція, пом’якшення, огублення приголосних), інфіксація займенників всередину дієслівних форм; так звані дієвідмінювані прийменники (аналогія є хіба що в семітських мовах);
специфічне вживання віддієслівних імен (званих у кельтології інфінітивами
– як і в фінології); звичайне розміщення присудку на початку речення та багато інших цікавих рис. Система лічби в ірландській – двадцяткова. У валлійській трапляється такий унікум як daunaw 18″ – буквально 2 по 9!
Найдавніші написи континентальними кельтськими мовами відомі за різними джерелами (іберійськими, етруськими, грецькими, латинськими), датованими 5-4 ст. до н.е.: це окремі написи, глоси, монетні легенди. Найдавніші написи кельтіберійською мовою 3-1ст. до н.е. виконані т. зв. іберійським письмом, пізніші (переважно на каменях) – латинським письмом. Збереглося понад 70 написів лепонтійською мовою (Пн. Італія) 3-2 ст. до н.е. -етруським письмом, як і написи 2 ст. до н.е. галльською мовою. Відомі також гало-латинські двомовні написи (білінгви). Понад 60 написів з Нарбонської Галлії зроблені грецьким алфавітом. Пам’ятки галльської мови латинським письмом (понад 100) датуються початком н.е. Ірландська засвідчена огамічним письмом від 4 ст. н.е., а від 7 ст. глосами на основі латинського алфавіту. Валлійська відома з 6 ст., її письмові пам’ятки з 8 ст. Частина бритів у 5 ст. переселилася з Корнуельса до Бретані (Франція): історичним продовженням їх мови є бретонська, з 9 ст. зафіксована письмово у глосах.
Є певні докази давнього угрофінського субстрату в гойдельських мовах (давніших на Британських о-вах, аніж бритські). Так, зокрема, ірл. префікс leath – “половина”, як у leath-phunt “півфунта” означає “один з двох” перед словами, що позначають парні явища: leath-lamh “одна рука”, leath-bhrog “один черевик”. Єдина мова Європи, що має таку ж особливість -це угорська (мадярська), fel laba (букв. “півноги”) означає “одна з ніг”, точнісінько як ірл. leath-chos Для понять одягти і зняти французька мова має просто mettre і o^ter валлійська – gwisgo і tynnu але в ірл. сиг аг і baint de – так само, як і в англ. put on і take off; так і в скандинавських – а це повна аналогія з фінською. Пом’якшені приголосні ірландської мови мають аналоги у волзько-фінських, балтійських і слов’янських, як і звороти типу ta’ se’ ina mhuninteoir anois “він є тепер вчителем”, аналогічні до фінських конструкцій з есивом та слов’янських – з орудним відмінком.
З-поміж кельтських мов валлійська лексика зберігає особливо прозорі паралелізми зі слов’янською: brawd – брат, tad – тато, nef – небо, iaith -язик, derwen – дерево, mo^r – море, mis – місяць, cryf – кріпкий, bod -бути, berwi – варити. Є і словотвірні аналогії: plant – plentyn “діти-дитина”, pysgod-pysgodyn “риба-рибина”, ad-new-yddu “од-нов-ити” тощо.
В українському словнику зберігаються такі запозичення з кельтських мов як: багно, тин, будинок, лудити, полуда, кант, брага, борошно, сало, сокира, кобила, пекло, гуня. ліки, лікар; пізніше з гельської прийшли: бард, клан, віскі. Кельтське походження має назва історичної області в межах сучасної України та Польщі – Галичина.