ДАЙДЖЕСТ
АНАЛІТИЧНО-ІНФОРМАЦІЙНОГО ЖУРНАЛУ
"Схід"

розділ "РЕЛІГІЄЗНАВСТВО"

Зміст

Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ РЕЛІГІЙНА ПАЛІТРА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (1994-95)

Ігор Козловський ДУХОВНО-РЕЛІГІЙНЕ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ

Журавльова О.І. Релігійний світогляд людини у контексті прав та свободи громадян України (конституційні гарантії і правове регулювання)

Генадій Костенко РЕЛІГІЙНА КАРТА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

---

РЕЛІГІЙНА ПАЛІТРА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ
декан факультету релігієзнавства Донецького відкритого університету

Донецька область - це регіон з традиційно строкатою картою найрізноманітніших релігійних організацій, які дуже інтенсивно почали рости кількісно за останні 3-4 роки. На початок квітня 1995 року на території Донеччини офіційно діють з правоздатністю юридичної особи 393 релігійні організації, а саме: 372 релігійні громади, 3 монастирі, 7 місій, 10 духовних центрів та управлінь, 1 духовний навчальний заклад.

Серед релігійних організацій області представлено всі 3 світові релігії:

Християнство - 378 релігійних організацій;

Іслам - 8 релігійних організацій;

Буддизм - 3 релігійні організації.

Є також 2 релігійні громади іудеїв, 1 громада Рунвіри і 1 громада вайшнавів (Свідомості Кришни).

Більше 96% релігійних організацій представляють 18 християнських конфесій.:

1. Ортодоксальне Християнство - 195 релігійних організацій:

- православні церкви - 186 релігійних організацій (УПЦ - 176; УПЦ-КП - 9; старообрядці - 1);

- католицизм - 9 релігійних організацій (УГКЦ - 7; РКЦ - 2).

2. Протестантизм - 183 релігійні організації. Серед них є як традиційні для області і України взагалі організації, так і нові, які виникли в останні роки.

Традиційних протестанських організацій є 143, а саме:

- євангельські Християни баптисти - 80 релігійних організацій;

- п'ятидесятники (ХВЄ, Церква Божа) - 27 релігійних організацій;

- адвентисти сьомого дня - 20 релігійних організацій;

- Свідки Єгови - 16 релігійних організацій.

Нетрадиційні для України протестантські Церкви з'явилися як наслідок діяльності зарубіжних місіонерів.. За останні 3 роки з'явилося 40 нетрадиційних релігійних організацій, а саме:

- Християни Повного Євангелія - 28 релігійних організацій;

- Церква Христова - 6 релігійних організацій;

- Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони) - 3 релігійні організації;

- Новоапостольська Церква - 1 релігійна організація;

- Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква - 1 релігійна організація;

- Церква Божої Матері Преображаючоїся - 1 релігійна організація.

Якщо проаналізувати діяльність зарубіжних місіонерів, які діяли в останні 3 роки в Донецькій області, то можна прийти до висновку, що найбільш активні серед них представники американських церков - більше 80%. Всі інші - місіонери з Німеччини, Данії, Швеції, Польщі та інших країн.

Активність релігійних діячів з США потребує додаткових досліджень, але, як позитивний фактор впливу американських віруючих на українських громадян, треба підкреслити те, що вони з повагою ставляться до незалежної України, її законів, українського народу, і в цих традиціях постійно виховують українських віруючих. До цього часу не зафіксовано жодного порушення законодавства України з боку зарубіжних місіонерів.

В 1995 році інтенсивність міжнародних релігійних контактів церков Донецької області повинна вирости майже вдвічі порівняно з 1994 роком, якщо виходити з інтенсивності цих контактів в I кварталі.

ДУХОВНО-РЕЛІГІЙНЕ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ

Ігор Козловський

ЗАГАЛЬНИЙ ВИМІР

Духовне відродження українського суспільства значною мірою залежить від глибини теоретичного осмислення явищ і процесів дійсності в усій їхній багатогранності, повноті реальних суперечностей і визначальних тенденцій. Рівною мірою це стосується функціонуючої конкретної духовної реальності - релігії як специфічного способу відображення дійсності за допомогою різноманітних ідей, поглядів, уявлень, думок, тощо.

Складною, багатоплановою, внутрішньо суперечливою постає конкретна релігійна ситуація в Україні, яка довгий час, як суб'єкт колишнього Союзу РСР, була позбавлена можливості здійснювати власну політику щодо релігії та церкви. Догматизований марксизм, що впродовж десятиліть був офіційною ідеологією, односторонньо розглядав усі явища, в тому числі і релігію, формував лише негативне ставлення до неї, до її ролі в історії українського народу. Державна влада тих часів діяла за принципом сили і неповаги до переконань і віри людини, вдавалася до насильницьких та незаконних акцій. Націоналізація церковного майна, вилучення церковних цінностей, масова руйнація храмів, адміністративно-командні методи утвердження атеїзму у свідомості людей супроводжувались терором та репресіями проти духівництва, насиллям над віруючими.

Здобувши незалежність, Українська держава засудила незаконні дії тоталітарної влади і почала ставати на шлях цивілізованих взаємин між церквою і державою. Але повне вирішення усіх проблем релігійного життя та державно-церковних взаємин ще попереду. Релігійне життя України сьогодні - складна система взаємин, взаємодії та взаємовпливів канонічне й організаційно структурованих суб'єктів, об'єднаних за світоглядно-віровизнавчими ознаками. Ця система не є ізольованою і самодостатньою. Вона імплантована в загальну структуру суспільного життя і розвивається під впливом соціально-економічних та політичних процесів, що відбуваються в Україні на перехідному етапі її розвитку. Тому природним є й те, що релігійне життя, як складова суспільного життя - з одного боку сукупністю універсальних, загальнодержавних, а з іншого-специфічних регіональних ознак і особливостей. Таке поєднання є діалектичним: загальнодержавні та регіональні компоненти в одних випадках, взаємодіючи між собою формують систему гармонійного взаємозбагаченого існування, а в інших, - вступаючи в суперечність, призводять до відчудження в релігійному середовищі.

Сучасна релігійна ситуація в Україні характеризується, з одного боку, процесами суспільної реабілітації релігії, посиленням ролі релігії та церкви в усіх сферах суспільного буття, формуванням у громадській думці позитивного ставлення до релігійного феномена як важливої складової духовної культури. Але, з іншого боку, на релігійній ситуації позначаються всі ті болісні процеси, які зачіпають весь комплекс соціально-економічних, політичних, національних і духовних проблем на практиці. Стурбованість і занепокоєння широкої громадськості викликає стан сучасних міжконфесійних та внутрішньоконфесійних відносин на терені України, які часом породжують різні чвари і навіть переростають у відверті конфлікти. Прояви нетерпимості на релігійному грунті негативно позначаються на загальному суспільно-політичному кліматі країни, ускладнюють і до того не просту ситуацію в усіх сферах суспільства. Внаслідок цього великий духовно-моральний потенціал церков, який можна було б використати на користь народу, залишається без потреби.

Аналізуючи сучасну релігійну ситуації В Україні і перспективи її розвитку треба постійно пам'ятати про історичну роль релігійного феномену в формуванні української національної психології. Вплив релігії на національну духовність є надто складним і суперечливим, тому його треба сприймати в контексті системи тієї культури, до якої належить та чи інша етнічна спільність. Своєрідність національних культур значною мірою залежить від особливостей бачення і тлумачення світу, створення його національних образів.

РЕЛІГІЙНІСТЬ УКРАЇНЦІВ

Завдяки багатьом обставинам свого національного буття, історії та особливостям своєї національної духовності, український народ завжди був одним з найрелігійніших народів світу. Релігійність українців є, з одного боку, наслідком впливів на їх духовний світ різних релігійних чинників, з другого - продуктом зовнішнім щодо географічних, історичних, етнопсихологічних, господарських, соціально-психологічних факторів.

Твердження щодо особливої релігійності українців та етносів, які населяють Україну підтверджується конфесійною картиною зареєстрованих релігійних організацій колишнього СРСР в останні роки його існування (табл. 1).

Табл.1.

Тобто кількість зареєстрованих релігійних організацій в Україні складала 46% всіх зареєстрованих на 1.01.1985 р. на території всього СРСР і 47,2% на 1.01.1990 р. ( в той же час зареєстровані релігійні організації Росії складали лише 24,1 % на 1.01.1985 р. і 23, 4 % на 1. 01. 1990 р. від загальносоюзних показників ). Треба також звернути увагу на темпи зростання кількості зареєстрованих релігійних організацій за період з 1985 по 1990 рік- в Україні збільшення кількості відбулося на 71,3 %.

Станом на 1.01.99 р. в Україні діяло вже 21,1 тис. громад 80 конфесій, течій і напрямків. Порівняно з 1991 роком кількість релігійних організацій збільшилась на 8,6 тис., або на 65,3 %. А зараз в Україні зареєстровано вже понад 23 тис. релігійних організацій і темпи зростання зберігаються. Більш того ці темпи є одними з найбільших у світі!

ПОЛІКОНФЕСІЙНІСТЬ УКРАЇНИ. ПРОТЕСТАНТИЗМ.

Є ще одна обставина, яка робить релігійну ситуацію в Україні специфічною. Це її історична поліконфесійність. Так , дійсно, Україна була і буде домінантно православною і греко-католицькою країною. З 23 тис. релігійних організацій, які зареєстровано в Україні- 12,5 тис. православних всіх 8 напрямків і до 4 тис. греко- католицьких, тобто традиційні для українського етносу організації ортодоксальних християнських конфесій складають 71,7% з усіх зареєстрованих. Але 28,3% зорієнтовано на інші світоглядні цінності!

Україна перебуває на перехресті історичних шляхів між Сходом і Заходом, на межі зіткнення різних релігій - християнства, мусульманства, іудаізму, різних конфесій-православ'я, католщизму, протестантизму. Ця геополітична межовість створювала додаткову специфіку для українського етносу, а враховуючи притаманну для українців специфічну рису - потяг до виявлення індивідуальності в усіх сферах людського буття і, насамперед, в духовному житті, а також природну толерантність і повагу до чужих поглядів на життя. Всесвіт і Бога призвела до того, що Україна стала землею релігійних дисидентів ще з періоди Європейської Реформації XVI століття.

Треба також згадати, що переважна більшість протестантів на території колишнього СРСР мешкала саме в Україні (більше 50% баптистів, майже 70% п'ятидесятників, більше 70% адвентистів сьомого дня та майже 80% Свідків Єгови). Тобто Україна - це найбільша протестанська країна на Сході Європи! А українські протестанти є досить впливовими в протестанському світі (наприклад, євангельсько-баптистське братство, яке в Україні нараховує більше 2,5 тис. організацій і майже 1 млн. дорослих членів, є самим потужним і авторитетним в Європі серед усіх баптистських центрів). В протестанських громадах все голосніше звучить проповідь і поширюється релігійна література українською мовою. Віруючі цих церков не відмовляються від історії, культури, духовності українського народу.

Традиційний український протестантизм - це важливий фактор міжконфесійної злагоди, зрештою, українського екуменізму, чого, на жаль, не спостерігаємо (за деякими поодинокими випадками на рівні певних осіб) в інших українських церквах - православних, яких в Україні вже декілька, а міжправославний конфлікт вже стає звичним, та греко- католицькій (хоч тут треба сказати, що на Сході України греко-католики досить толерантні до інших християнських та нехристиянських організацій). Протестантизм в Україні, хоча має певну догматично-інституалізаційну диференціацію, все ж таки можна вважати динамічною групою національних церков. Необхідно також звернути увагу, що саме протестанські церкви активно виконують своєрідну роль народної дипломатії, репрезентуючи Україну перед урядами та пересічними громадянами найбільш розвинутих демократичних країн Європи та Америки, поступово змінюючи їх уявлення про Україну як окрему і самостійну державу. Держава і політики повинні знати, що віруючі українських протестанських церков не менші патріоти України ніж православні чи греко-католики. І це стосується не лише євангельських християн-баптистів, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня, але і не менш історичної для України релігійної організації Свідків Єгови, навколо якої, на жаль, склався негативний імідж під впливом певних соціальних міфів та як наслідок їх постійного " катакомбного " становища, глибокого підпілля до 1991 р. Ця релігійна організація зазнала, мабуть, чи не найбільших втрат за всі роки тоталітаризму. Але зараз вона нараховує в Україні більше 100 тис. дорослих громадян і близько 250 тис. симпатиків. На території Донеччини 10 років тому кількість Свідків Єгови нараховувала близько 1 тис. чоловік, а зараз їх більше 25 тис. Нині спостерігається цілком нове сприйняття дійсності членами цієї релігійної організації. Є надія, що в майбутньому релігійна організація Свідків Єгови по- іншому буде сприйматися українським суспільством і в українському конфесійному світі. Змінюється в конструктивному для України дусі і напрямок діяльності Церков Повного Євангелія, які ще донедавна лякали багатьох дослідників специфікою харизматичності та динамічного служіння.

Динамічний розвиток протестантизму в Україні, стрімке поповнення його громад новими членами, виникнення нових для України конфесій ( Церква Христова, Новоапостольська церква. Церква Ісуса Христа Святих Останніх днів ( мормони ) тощо ) не становить ніякої загрози православним та католицьким церквам України. Всі християнські конфесії України (і нехристиянські також, бо неможна не враховувати зростаючий авторитет в суспільстві мусульманських, іудейських та інших релігійних організацій) здатні розвиватися паралельно на засадах взаємоповаги і взаємодоповнюваності, співпраці у здійсненні значущих соціальних проектів.

РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА: ДОНЕЧЧИНА

При аналізі духовно-релігійного відродження в Україна обов'язково треба враховувати регіональну специфіку. Наприклад, на 01.01.97 р. на території Львівської області з 2502 релігійних організацій діяло 2307 ортодоксальних християнських церков (православних, католицьких і греко- католицьких) тобто 92,2% всіх зареєстрованих організацій. А на Донеччині на 01.04.2000 з 920 релігійних організацій діяло лише 449 ортодоксальних християнських церков ( православних, католицьких і греко- католицьких ), що складає лише 48,8% всіх зареєстрованих організацій. Тому конфесійна карта Донеччини більш строката і складна. Для зацікавлених дослідників подамо дані про релігійну мережу Донецької області станом на 01.04.2000 р. (Табл. 2).

Табл. 2. Релігійна мережа Донецької області станом на 1 квітня 2000

Релігійні центри та управління на Донеччині:

• 1. Горлівська єпархія УПЦ.

• 2. Донецька єпархія УПЦ.

• 3. Донецько-луганська єпархія УПЦ-КП.

• 4. Донецьке обласне об'єднання церков ЄХБ.

• 5. Східно-український духовний центр незалежних церков та місій ЄХБ.

• 6. Донецьке обласне об'єднання церков ХВЄ.

• 7. Союз Церкви Божої України.

• 8. Українська Християнська Євангельська Церква.

• 9. Духовний центр "Нове покоління" християнських церков України.

• 10. Східно-Українське об'єднання церков АСД.

• 11. Духовний центр незалежних мусульманських громад України.

• 12. Буддистський орден "Лунг-Жонг-Па" в Україні.

• 13. Регіональне Духовне об'єднання іудейських громад Донбасу.

Монастирі:

• 1. Святогірський Св. Успенський чоловічий монастир Горлівська єпархія УПЦ.

• 2. Монастир на честь Касперовської Ікони Божої Матері, Донецька єпархія УПЦ.

• 3. Монастир УГКЦ м.Донецька.

• 4. Монастир УГКЦ с.Званівка Артемівського району.

Місії:

• 1. Християнська місія "Ковчег" при обласному об'єднанню церков ЄХБ (м.Макіїївка).

• 2 Християнська місія милосердя "Перлина" при республіканському об'єднанні церков ЄХБ (м. Донецьк).

• 3. Християнська місія "Дорога до життя" при духовному центрі незалежних церков ЄХБ України (м.Харцизьк).

• 4. Християнська місія "Медицинська асоціація" при обласному об"єднанні церков ЄХБ (М.Донецьк).

• 5. Християнська місія "Ковчег" при обласному об"єднанні церков ХВЄ (м.Слов"янськ).

• 6. Християнська місія милосердя "Можливість" при об"єднанні церков ХВЄ Донецької області (М.Маріуполь).

• 7. Християнська місія "Блага вість" при союзі вільних церков ХВЄ (м.Горлівка).

• 8. Християнська місія "Авана" при союзі вільних церков ХВЄ України (м.Горлівка).

• 9. Християнська місія милосердя "Мир Донбасу" при союзі вільних церков України м.Донецька.

• 10. Релігійна місія благовісття, Милосердя та доброчинності "Місто Сховище" (при союзі ХВЄ м.Донецьк).

• 11. Християнська місіонерська організація "Ріки води живої" ХПЄ (М.Краматорськ).

• 12. Місія "Слово життя" при духовному центрі незалежних церков Повного Євангелія в Україні м.Донецьк.

• 13. Християнська місія "Розділи з голодним хліб свій" при об"еднанні християнських харизматичних церков Повного Євангелія України.

• 14. Християнська місія "Служіння допомоги" при духовному центрі християнських церков України "Нове покоління" м.Торез

• 15. Християнська місія "Євангельське милосердя" при духовному центрі християн Повного Євангелія України.

• 16. Християнська місія при духовному центрі "Церква Божа в пророцтві".

Братства:

• 1 Спасо-Преображенське братство УПЦ-КП.

Духовні учбові заклади:

• 1. Донецький християнський університет м.Макіївка.

• 2. Біблійний інститут "Слово життя" м.Донецьк.

• 3. Біблійний інститут "Світло Світу" М.Маріуполь.

• 4. Біблійний інститут "Христос для України" М.Краматорськ.

• 5. Український ісламський університет М.Донецьк.

• 6. Донецький регіональний богословський коледж ЄХБ м.Макіївка.

• 7 Іудейська духовна семінарія- ЄШИВА "Томхей Тмімім ".

Загалом на території Донеччини діють з правом юридичної особи 920 релігійних організацій. В порівнянні з Заходом України Донеччина, та й взагалі Схід характеризується значно більшою поліконфесійністю.

Нові релігійні меншини і рухи в Україні

В останнє десятиліття в Україні крім традиційних релігійних напрямків та течій (православ'я, греко-католицизм, католицизм, іудаїзм, іслам) ширилися і набирали силу нові для нашої країни культи. Це, зокрема: · неохристиянство -- узагальнена умовна назва релігійних течій, що виникають в лоні традиційного християнства з метою його адаптації до вимог часу; · релігії орієнталістського напряму, що репрезентовані неоіндуїзмом (вайшнави, тантричні рухи тощо), буддизмом, сінтоїстськими та даоськими рухами; · синтетичні релігії, які у своїх догматах, культовій діяльності спираються на чистенні традиції, не тільки еклектично поєднуючи їх, а й створюючи свої власні вчення, систему обрядових дійств, церковну орієнтацію, претендуючи на статус надрелігії (до них відносяться і велика кількість різних течій, яка отримала загальну назву "нью-ейдж"); · езотеричні об'єднання -- позавіросповідні містичні течії, що виникли як опозиція офіційній ідеології традиційних релігій; · неоязичництво -- течії, об'єднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українства або всього слов'янства тощо.

Звертає на себе увагу той факт, що майже всі новоутворення зосереджені у великих промислових містах -- Донецьк, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, Краматорськ тощо -- на Донеччині, а також у Дніпропетровську, Запоріжжі, Києві, Одесі, Харкові -- в Україні.

І ще декілька цікавих фактів -- 60-70% членів модернових рухів складає молодь віком 18-29 років; 55-60% становлять особи з високим рівнем освіти; більше 30% - інтелігенція, а 22-25% - студенти.

Аналіз діяльності і якісного складу цих рухів показує, що українське суспільство потребує руйнування міфів щодо "загрози" з боку них Україні, українському суспільству. По-перше, високий рівень освіти, молодіжний радикалізм думок робить цю групу релігійних течій більш інтелектуально захищеною від маніпуляцій масовою свідомістю (а ми знаємо, що в суспільстві існує ілюзія щодо примусового гіпнозу, так званого "зомбування" тощо спрямованого на рядових членів цих груп з боку їх лідерів). Дійсно, серед цих новоутворень є невелика кількість груп з жорсткою ієрархічною авторитарною структурою і абсолютною владою лідерів, але вони становлять дуже незначний відсоток від загальної кількості нових течій, а, по-друге, в більшості добровільно обирають такий стиль релігійного життя. Тобто масових порушень чинного законодавства України з боку цих організацій ми не спостерігаємо.

По-друге, питома вага нетрадиційних релігійних організацій, які зареєстрували свої статути, становить близько 2% від загальної кількості офіційно діючих в Україні релігійних громад. При цьому треба мати на увазі, що їх кількісний склад набагато менший від традиційних релігійних громад, а це означає, що кількість віруючих людей в Україні, які охоплені новітніми рухами, навряд чи становить і 1% від загальної кількості віруючих. Проте, треба зауважити, що їхній вплив на суспільне життя не вимірюється кількістю угрупувань або прихильників. Нововведення, які привносить діяльність нетрадиційних релігій в українську ментальність викликає в суспільства неоднозначну реакцію. У ставленні до них громадянська думка є полярною: від повного заперечення до абсолютної підтримки нетрадиційних способів мислення. Правознавці, релігієзнавці та ін. компетентні фахівці стверджують, що демократичне правове і відкрите суспільство можливе лише за умови захисту прав і свобод саме релігійних меншин/ тобто ці новоутворення стають своєрідними індикаторами зрілості демократичної думки.

Вивчення причин інституалізації неорелігій та їх діяльності дають можливість сформулювати два висновки прогнозного характеру. По-перше, тенденція до розширення нерелігій в Україні має незворотній характер. Іноваційний релігійний процес буде продовжуватися із різною мірою інтенсивності в різних регіонах держави, що є свідченням регіональних відмінностей у ментальності людей та релігійній культурі населення. Якщо для західних областей традиційні церкви є інтегратором, невід'ємною складовою способу життя, то на сході та півдні держави ці функції значною мірою втрачені. Натомість відбувається індокринація цього регіону як космополітичними так і національнозорієнтованими (неоязичництво, яке має привабливе національне забарвлення, буддизм, який швидко і активно стає на українські позиції) релігійними течіями.

А, по-друге, становлення української державності, подолання нинішньої соціально-економічної та духовної кризи, домінуюче негативне ставлення загалу до неорелігій, як таких, що начеб-то суперечать державницьким, національним і релігійним традиціям українського народу, об'єктивно інтенсифікують пошуки більшості із них до цивілізованих взаємин з державою, громадськістю та традиційними церквами, прагнення інтеграції в український суспільний контекст.

Звідси загальний висновок для всіх, хто займається релігійними проблемами: інноваційний релігійний рух є об'єктивною і незворотньою реальністю; головне завдання -- ввести діяльність неорелігій в правове поле України, допомогти їм скорегувати культову практику таким чином, щоб уникнути негативних соціальних наслідків.

ПІСЛЯСЛОВО

Історичний досвід людства доводить: розвиток демократичного і плюралістичного відкритого суспільства, утвердження правової, цивілізованої держави несумісні з існуванням державної або поєднаної з державою церкви; церква здатна виконати свою не лише божествену, а й людську місію за умов цілковитої свободи, рівності всіх і відокремлення від держави. Що, звичайно, не означає й ізоляції від суспільства, нехтування своїми обов'язками щодо нього.

Україна переживає складні часи свого не тільки державного, але і духовного становлення. Найбільш болюча рана сьогодення- раскол православної церкви. Це обумовлено процесом перерозподілу зон впливу між релігійними організаціями, які виникли під тиском історичного зламу. Гармонія в суспільстві не може бути досягнута за один день. І нетреба шукати винуватців історичної трагедії і ділити народ на правильно і неправильно віруючих. Треба шукати разом взаєморозуміння на основі взаємоповаги і толерантності. І пам'ятати, що конфлікт і церква- поняття не сумісні, бо, коли церква в конфлікті, знищуються християнські цінності- любов, добро, взаєморозуміння, зникає головна Біблійна істина: " Бог є Любов ".

---

Журавльова О.І.
Донецька державна академія управління

Релігійний світогляд людини у контексті прав та свободи громадян України
(конституційні гарантії і правове регулювання)

Релігія стала являти собою основну керуючу силу,
ядро вічної культурної цивілізації
А.Тойнбі

Картина світу -- це центральний елемент в структурі світогляду людини. З найбільш стародавнього і прийнятого пояснення релігії є взаємовідношення між Богом і людиною, субстанційне самоутвердження особистості у вічному бутті, універсальний спосіб освоєння світу, як цілосного явища. Як вказує Л.Фейербах : "Прагнучи до ідеального, людина створює еталон, ідеал, тобто Бога, який в свою чергу створює ідеальну людину. Людина -- початок, середина і кінець релігії".

В сучасну епоху релігійне розуміння світу індивідом представляє собою великий інтерес не тільки для сучасних релігій, але й економічних, політичних напрямків, що створюють свої погляди. Свідомість людей постійно підживляється різноманітною інформацією, направленою на зміни в поведінці та соціально-політичної орієнтації. Відбувається перегляд європейської культури, традиції, які багато віків забезпечували життєдіяльність країн.

Права людини -- це комплекс прав та свобод, які належать особі, індивідові, людині, як соціальній істоті. Серед них найважливішими є на життя, на свободу вибору, місця проживання, свободу зборів і асоціацій, право на освіту, працю, культуру та інш. Сюди ж відносять: право людини на свободу совісті, релігій та переконань. На думку фахівців управління і права, серед інтелектуальних прав і свобод релігійним поглядам і явищам належить важливе місце. Якщо людина від природи обумовлена розумом, почуттям як таковими ("волею Бога"), то суспільні права і свободи встановлені державою. У першому випадку закон лише фіксує вже існуючі права і свободи, у другому -- створює їх. Таким чином, держава повинна не тільки контролювати інтелектуально-духовну сферу життя людини , але й управляти їми.

Міжнародні норми та правові акти вимогають визначення рівноправності громадянину в усіх сферах суспільного життя, незалежно від їх переконань і віросповідання. Наприклад, "Загальна декларація прав людини" (1948р.) відзначає, що під час "...здійснення своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод, інших та задоволення справедливих вимог моралі громадянському порядку і загальному добробуту в демократичному суспільстві" (ч.2., ст.29). Подібне допущення на обмеження прав і свобод людей присутнє і в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966р), де зазначено, що "свобода сповідувати релігію чи переконання підлягає лише обмеженням, які встановлено законами, які є необхідними для охорони громадняської безпеки, порядку, здоровя і моралі, так само як основним прав та свобод інших осіб" (ч.3, ст.18).

Права і свободи людини і громадянина в Україні закріплені Конституцією 1996 року. Норми релігійних обмежень життя регламентує 35 стаття. Вона відражає міжнародні документи, які безпосередньо регламентують права свободи віросповідання (в Україні "віросповідання" в законодавстві замінено поняттям "незалежно від становлення до релігії").Таким чином, законодавство України наголошує не тільки права на віросповідання, а й право не сповідувати неякої релігії. Однако ж цей закон в Україні лише більш декларірується, він наголошує про обовязок держави забезпечити особам їхні права та свободи вибіру.

Свобода людини в суспільстві виступає важливим світоглядним етичним і правовим принципом. В цьому значення свободи віросповідання є однією з загально-людських соціальних і духовних цінностей. В Україні вона повязана з суспільно-політичними процесами, з практичними питаннями, встановлення міжрелігійної злагоди, толєрантних взаємин між сакральними та секулярними видами духовної культури, паритетності між релігіозними і вільнодумними ідеями, що пропонує до розгляду такі питання як положення релігій і церкви (різних напрямків та конфесій, етно-національних традицій) в суспільстві; співвідношення релігійних чинників з державою та її громадянськими інститутами; захисту людини від надмірної клерикалізації (особливо її сучасних форм разнобічного "модерна"), так і від однобічної атеїзації; захисту конституційно-юридичних норм, що являють собою основним змістовним елементом відкритого демократичного суспільства.

Стаття 50 Конституції України закріплює відокремлення церкви від держави. Однако ж вона включає в себе норми досягнення юридичної рівності в релігійної сфері, усунення дискримінацій щодо віруючих або невіруючих, усунення релігій зі сфери державно-правового життя. При цьому на перше місце виступає надання збоку держави можливості: сповідати та регулювати релігійні культи, що порушує закони держави, зашкоджує здоровю людей та посягають на їх права. Однак на практиці цей закон про релігійні культи треба зафіксувати в конструктивних положеннях. Надзвичайно вагомий блок проблем повязан відкремленням школи від церкви (релігійних організацій). Закон передбачає, що релігійні організації створюють навчальні заклади і групи згідно з власними внутрішніми настановами, а викладачі забовязані виховати своїх слухачів в дусі терпимості та поваги до громадян, які сповідуюють релігію та довіруючих інших віросповідань. Однак, необхідно пояснити розуміння світського характеру системи освіти в суспільстві, а також принципове відзначення викладання релігіознавчих наукових предметів у державних навчально-виховних закладах від релігійних шкіл.

Свого часу, на нашу думку, чекається питання про форми сучасної релігійної пропаганди, її вплив на світогляд людини. Систематичне проведення публічних програм на ТВ, релігійних закладів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо) абсурдірують важливі форми духовного життя, порушують її права на свободу мислення та вибору.

Адже, оновлення громадянських прав і свобод в Україні, зміцнення їх юридичних і духовних гарантій є процес позитивний, визначаючий на активізацію людскього фактору у демократизації і гуманізації українського суспільства.

---

РЕЛІГІЙНА КАРТА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ:ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

Генадій Костенко
Начальник управління у справах релігій Донецької обласної адміністрації

Подано матеріали щодо етносів, які населяли Донеччину в минулому та їх вірувань. Докладно проаналізовано сучасний релігійний процес в регіоні. Показано активність західних релігійних центрів на Донеччині. Зроблено висновок про необхідність ввести діяльність прогресуючих неорелігій у національне конституційно-правове поле.

У X-XV ст. до Різдва Христового Північне Причорномор'я від Дону до Дніпра захопили хліборобські племена кімерійців. У VII ст. до Різдва Христового їх витіснили з наших степів скити.

До складу Скитії входили різні племена. На думку багатьох учених, на території сучасної України мешкали скити-орачі і скити-хлібороби--представники протоукраїнських (слов' янських) племен, які прийняли скитську культуру.

Наприкінці бронзового й на початку залізного віків (VIII ст. до Р.Хр.) над Чорним і Азовським морями постали поселення греків. До таких осель належала і грецька факторія Кремни. Це невеличке селище на території сучасного Маріуполя проіснувало до першої половини III ст. по Р.Хр., коли сармати--племінний союз (вихідців з Казахстану, Приуралля й Поволжя) спустошили цю частину Скитії.

На племінній стадії розвитку існував культ племінного бога, а саме: бога-воїтеля, заступника свого народу. Релігійно-міфологічні свідчення про язичництво були зруйновані під час християнізації.

Пануванню сарматських племен у наших степах поклали край германські готи, які пізніше прийняли християнство аріянського напрямку.

Готів, на думку істориків, розбили у другій половині IV ст. по Р.Хр. кочівники гуни.

Скандинавські й інші германські автори називали гунами різні племена з Південно-Східної Європи на переломі античної доби й середньовіччя. Згадки про гунів до середини V ст. стосуються українських племен.

Візантійський історик першої половини VI ст. Прокопій пише, що тоді лісостепову й степову зони України займали "незліченні племена антів", які часто переносилися з місця на місце, селища оточували валами, мертвих спалювали, поклонялися богові грому Перунові.

У середині 1 тисячоліття по Р.Хр. в Приазов' ї та Волго-Донському межиріччі жили тюркомовні булгарські племена онугурів і утугурів.

У другій половині VII ст. під наскоками хозарських загонів булгарське об' єднання розпалося. Територія басейну Сіверського Дінця не входила до власне Хозарії, але місцеве алянське, булгарське й слов' янське населення політично залежало від хозарського кагана й платило йому данину.

У 965 р. на хозарів пішов київський князь Святослав Ігоревич і в битві подолав каганське військо.

Наприкінці X ст. син київського князя Святослава пішов на волзьких булгар, а потім спустився по Волзі в хозарський край, забезпечивши східні кордони Київської держави.

У процесі тривалої слов' янської колонізації Північного Причорномор' я на Таманському півострові утворилося Тмутараканське князівство. Наші предки не заснували Тмутараканя, а тільки поселилися на Таманському півострові. Вони ж і слов' янізували саму назву міста з кінця IX ст.--Тамаутархан.

З моменту утворення Давньоруської (тобто Давньоукраїнської--прим. ред.) держави територія Донецької області контролювалася Чернігівським князівством, але кочували тут печеніги, а потім половці, які сповідували тенгріанство. Релігія давніх монголів і тюрків, уявлення про тенгрі (небо) складались на основі анімістичних вірувань в небесних богів.

Почавши колонізацію приазовських степів у V-VI ст., давні українці в X-XIII ст. жили поблизу Кальміюсу й Міюсу. Сповідували вони християнство, а саме--православ' я, що обумовлено впливом Візантії на населення України.

З XI століття ця територія опинилась під контролем Ногайської орди, яка була підвасальною Кримського ханства. Сповідували вони іслам в його сунітській формі. З кінця XVI-початку XVII ст. на цій землі почали з' являтися зимівники запорізьких козаків, а після утворення Кальміуської паланки з центром у Дамасі (зараз це сучасний Маріуполь) цей процес пішов швидше.

Тоді ж на півночі сучасної території Донеччини почали з' являтися вартові пости Московського царства, які після заселення українцями цієї території з утворенням слобідських козацьких полків перетворилися в міста.

З кінця XVIII століття Донеччина починає активно заселятися, що пов' язано з входженням Кримського ханства в Російську імперію і перекочуванням Ногайської орди на Кавказ.

Якщо північна частина, яка перебувала у складі слобідської України, стане частиною Харківської губернії, то західна, центральна і південна стали входити до Єкатеринославської губернії, а східна, яка знаходиться за р. Кальміус, була віднесена до земель війська Донецького. Щодо східних українських земель, то великий гетьман Богдан-Зіновій Хмельницький видав універсал, згідно з яким Запорізька Січ мала землі до Дону. Пізніше, за часів васальної залежності України від Москви, запорізька територія на схід від Кальміусу, була віддана Війську Донському (прим. ред.).

Особливої уваги заслуговує заселення півдня Донеччини православними греками, які були переселені російським урядом з Криму у 1778 році. Очолив переселення митрополит Ігнатій. Внаслідок переселення греків було заселено після руйнування Запорізької Січі південь Донеччини, а на місці запорізької Дамахи виникло місто Маріуполь.

Населення Донеччини у XVIII--середини XIX ст. було переважно православним. Тільки з кінця XVIII ст. почали прибувати німецькі колоністи, здебільшого--меноністи. З середини XIX ст. у селах почався процес євангелізації, який привів до виникнення штундизму, що став предтечею для баптистського руху.

А з початку промислової революції у Російській імперії і видобутком вугілля на Донеччині почалося активне заселення цієї території, виникнення з 60-х років XIX ст. багатьох міст та промислових селищ навколо шахт та заводів. Іноземці приїздили з Великобританії, Франції, Бельгії та Німеччини. Вони привезли свої релігійні погляди, вірування. З' явилися католики, лютерани, англікани, тощо. І тому, що ріка Кальміус була межею для проживання європейського населення, на її західному березі з' явилися компактні європейські поселення, які сповідували як ортодоксальний іудеїзм, так і хасідізм. Це стосується, наприклад, м. Юзівки (майбутній Донецьк).

У дореволюційний (до 1917 р.) період православна церква була державною. Держава виділяла кошти на заробітну плату священослужителям. За архівним матеріалом, не ці цілі щорічно на початку XX ст. виділялося Донецькій губернії 52.614 руб. Крім того, від різних організацій надходило 19360 руб.

Гроші на утримання самих православних церков надходили з різних джерел. Так, за матеріалами архівів, з 1760 р. по 1905 р. було побудовано і утримувалося 194 церкви і 5 молитовних будинків.

Серед них:

--на кошти парафіян--137 церков, та 3 молитовних будинки;

--на кошти панів та чиновників--46 церков;

--на кошти акціонерних товариств по копальнях--3 церкви та 1 молитовний будинок;

--на кошти робітників та службовців на залізничних станціях--2 церкви та 1 молитовний будинок;

--на кошти держави у селах--2 церкви;

--на кошти робітників та дирекції заходів--2 церкви;

--на кошти залізниці по станціях--1 церква;

--на кошти церковно-парафіяльної опіки--1 церква.

22 січня 1919 р. було прийнято декрет тимчасового Робітничо-Селянського уряду України про відділення церкви від держави і школи від церкви, який майже повністю копіював текст аналогічного документа Раднаркому РФСР. Єдиною різницею було те, що в Україні релігійні організації не позбавлялись прав юридичної особи. Але вже в серпні 1920 р. ця "помилка" була виправлена.

Православна церква в Україні перейшла на "самофінансування", тобто на утримання з коштів парафіян. Всі інші джерела були ліквідовані.

В архівах збереглись документи, які фіксували у 1925 р. кількість релігійних громад і віруючих у Донецькій губернії (це сучасні Донецька та Луганська області). У 1924-1925 рр. було проведено перереєстрацію релігійних громад, і в Державному архіві Донецької області збереглися як початкові документи, так і загальні "Відомості про кількість релігійних громад", що дозволяє зробити певні висновки (див. табл. No No 1,2).

Кількість віруючих у Донецькій губернії (у кордонах 1925 р.).

Підрахунки показують, що в цілому по губернії майже кожний четвертий мешканець був членом якої-небудь релігійної громади. А якщо врахувати те, що в ті роки родини були великими і нараховували приблизно 5-6 чоловік, можно зробити висновок, що всі були формально віруючими.

Релігійні організації Донецької губернії (у кордонах 1925 р.)

Таким чином, активне функціонування в середині 20-х років православних парафій різних течій є підтвердженням масової релігійності населення.

З кінця 20-х--початку 30-х років і на Донеччині почався масовий терор проти віруючих різних конфесій. Закривалися церкви, припинялася діяльність релігійних громад. Так, за винятком поодиноких православних та баптистських громад, всі інші були закриті і віруючі повинні були проводити богослужіння таємно. Водночас індустріалізація привела до масового притоку робітників з центральних регіонів Росії, а також з Полтавської, Чернігівської та Харківської областей. Серед них було багато віруючих, що зробило конфесійну карту Донеччини ще більш строкатою. З' явилися християни віри євангельської, а з татарським населенням, яке масово переселялося у ці роки з Татарстану та Мордовії, з' явився мусульманський контингент. Але відкрито сповідувати свою віру вони змогли лише у роки війни та перші повоєнні роки.

Після звільнення Донеччини від німецько-фашистських загарбників почався період активної легалізації як громад, які функціонували в 20-30 роки, але були примусово закриті або перейшли на рівень релігійного підпілля, так і тих, які виникли в період окупації. Це були як традиційні для Донеччини ще з дореволюційних часів православні, євангельські християни та баптисти (які саме в ці роки об' єдналися в один союз), так і християни віри євангельської, які почали функціонувати у Донецькій області з кінця 20-30-х років. На нелегальному становищі були у цей час свідки Єгови, а пізніше і греко-католики. І свідки Єгови, і греко-католики були переселені з західних областей України.

У 50-і роки відбувається певне потепління у відносинах між державою та релігійними організаціями. Ситуація змінилася з початку 60-х років. Почалася кампанія по закриттю релігійних громад та посиленню контролю за діяльністю існуючих. Одним з моментів цього контролю була тенденція до централізації та створення великих об' єднань. Ті громади, які не бажали входити до ВРЄХБ (чисті баптисти, християни віри євангельської, т. зв. баптисти-розкольники), перебували на нелегальному становищі.

Фактично у 60-70-і роки влада дозволяла офіційно діяти на Донеччині тільки православній церкві, громадам євангельських християн-баптистів (ЄХБ) та адвентистів сьомого дня (АСД) і маленькій громаді християн-молокан. Офіційною була настанова на зменшення кількості релігійних громад. У 1962 р. у Донецькій області офіційно було зареєстровано 191 релігійну громаду (126 православних громад, 60 громад ЄХБ, 4 громади АСД та 1 громаду духовних християн-молокан), а через 10 років у 1972 р.--161 релігійну громаду (92 громади РПЦ, 62 громади ЄХБ, 6 громад АСД та 1 громаду молокан). У цей же період діяло на нелегальному становищі 73 релігійних угруповання (38 груп ХВЄ, 5 груп свідків Єгови, 15 груп т.зв. баптистів-розкольників, 4 гр. т. зв. чистих баптистів, 2 групи істинно-православних християн, одна група підгорновців, 3 групи єговістів-ільїнців, 1 група старообрядців, 1 група адвентистів-реформістів, 3 групи іудеїв).

Аналіз змін у релігійній мережі області починаючи з 1987 року і по даний час показує, що активне зростання кількості православних громад починається з 1988 року, а інших релігійних конфесій--з початку 90-х років, що пов' язано з певними соціальними зрушеннями у суспільстві (див. табл. No 3).

У Донецькій області станом на 1 листопада 1997 року з правом юридичної особи діють 621 релігійна організація, це: 11 релігійних центрів і управлінь, 592 релігійних громади, 4 монастирі, 9 місій, 1 братство і 4 духовні навчальні заклади.

Більше 96% усіх релігійних організацій області складають віруючі різних християнських напрямків.

На Донеччині діють й інші релігійні організації, які ще не вирішили питання щодо реєстрації своїх статутів, це--бахаїсти, муністи, послідовники сахаджа-йоги тощо.

У Донецькій області офіційно зареєстровано 4 монастирі (2--УПЦ, 2--УГКЦ), але фактично функціонують лише 2 монастирі УПЦ.

На території Донецької області 9 релігійних місій: "Ковчег" (м. Макіївка), "Медична асоціація", "Перлина" (м. Донецьк)--всі ЄХБ, "Дорога до серця" (м. Харцизьк)--незалежні церкви ЄХБ, "Ковчег" (м. Слов' янськ), "Блага вість" (м. Горлівка), "Можливість" (м. Маріуполь)--всі ХВЄ, "Ріки води живої" (м. Краматорськ) та "Слово життя" (м. Донецьк)--Церкви Повного Євангелія.

Всі місії активно працюють у двох напрямках:

--місіонерсько-євангелізаційна діяльність;

--добродійництво та милосердя.

На території Донецької області офіційно зареєстровано 4 вищих духовних навчальних заклади. Це три Біблійних інститути, які належать до різних напрямків у русі Церков Повного Євангелія (один інститут у м. Донецьку належить до Духовного Центру незалежних церков Повного Євангелія України, один у м. Маріуполі--до духовно-просвітницького центру "Світло Світу" і один у м. Краматорську--до міжнародного центру "Ріки води живої") та один Християнський університет (м. Макіївка), який засновано спільними зусиллями об' єднання ЄХБ та духовним центром незалежних церков ЄХБ. Всі вони зареєстровані протягом 1993-1997 років, хоча виникли майже в один час (1993-1994 роки). Кількість студентів у них досягла вже 700 слухачів з різних областей України. Вони мають свої приміщення, навчальні програми та плани, кадри викладачів, гуртожитки тощо.

Статистичні дані щодо зміни у релігійній мережі Донецької області з 1987 року

Донецька область стає об'єктом уваги зарубіжних релігійних центрів з початку 20-х років. Постійний контроль за кількістю місіонерів та їх діяльністю ведеться з 1993 року. Встановлено, що в 1994 році кількість запрошених становила 645 чол., у 1995 р.--628 чол., у 1996 р.--616 чол., а за 10 місяців 1997 р.--610 чол.

У всі роки найбільшу кількість запрошених становили громадяни США (від 71 до 74%). Другими за кількістю були і є громадяни Великобританії (близько 10%) та Німеччини (5-7%). Найбільш масово представлені протестантські християнські конфесії. Серед них привертає увагу Церква Христова, яка постійно дає найвищий відсоток запрошених (від 40% до 45%). Значна кількість запрошених їде по каналах християн, які Хрещені Духом Святим (Церква Повного Євангелія, християни віри євангельської та Церква Божа). Інші організації запрошують незначну кількість іноземців. Основна мета запрошення--місіонерсько-євангеліза-ційна діяльність та гуманітарна допомога.

На жаль, з ростом конфесій ускладнюються міжконфесійні стосунки. Сьогодні, за словами Президента України, рівень конфліктності в релігійному середовищі вищий, ніж у суспільстві в цілому.

З усією очевидністю постала потреба ввести діяльність прогресуючих неорелігій у національне конституційно-правове поле, що дасть змогу більш послідовно реалізовувати конституційні гарантії свободи совісті та віросповідання, вчасно попереджати конфліктні ситуації на релігійному грунті.

(Пропозиції з цих питань, погоджені з Кабінетом Міністрів України, вже більше року знаходяться на розгляді у Верховній Раді України).

___________________________

У Г. Костенко