ДАЄШ "ЦЕГЛИНИ", ЧИ МАЛА ФОРМА В ЗАГОНІ

Ігор Сокол

"Цегла" – (інакше "кругляк") товстий роман, — що займає цілу книгу
(звичайно від 8 до 12 авторських аркушів;
1 авт. аркуш – 40 сторінок по 1840-1920 символів)
Літературний жаргон

Як відомо, усі в природі росте і розвивається... Людина проходить стадії росту не тільки як біологічна істота, але і як фахівець. Чи можна жадати від початкуючого архітектора, щоб він відразу, зійшовши з університетської лави, спроектував грандіозні будинки, подібні до Емпайр-Стейт-Білдінга в Нью-Йорку чи Кремлівського палацу з'їздів? Хіба доручають хірургу, що тільки почав лікарську кар'єру, напрочуд важкі операції по пересадженню серця? Думаю, відповідь ясна. Досвід і майстерність приходять з роками, – хто з цим не згодний?

До чого цей вступ?

А от до чого. Протягом всієї історії літератури кожен – чи майже кожен – прозаїк починав зі створення "малої форми", тобто оповідань. І входив у літературний світ саме збірником новел. Так було не тільки в Радянському Союзі, але в будь-якій європейській країні – незалежно від суспільного ладу, – а також у США.

Тепер же ситуація зворотна. Багато московських видавництв, наприклад "АСТ", "Эксмо" та інші, що задають тон сучасному ринку популярної літератури, не хочуть (за рідкісним винятком) випускати збірники оповідань. Виявляється, з меркантильних розумінь — вважається, що вони нерентабельні.

"Збірники не купують!" – неодноразово доводилося чути на Петрівці. Його величність Обиватель раптом полюбив "цеглини". Він перегортає книгу, наміряючись купити, зненацька вирікає: "А-а, це оповідання" – і відкладає убік. От і весь секрет. Невигідно. У цьому слові – вирок "малій формі" як жанру.

Звичайно, винятки є. Але...

Не дуже давно в розмові з одним з побратимів по перу я згадав, що є ж збірники оповідань Кіра Буличова і Василя Головачова. Він відповів:

"Правильно, але це – Головачов і Буличов. Коли розкрутитеся до їхнього рівня, тоді...".

А "розкрутитися", на думку нинішніх видавців, можна лише написавши й опублікувавши більш 10 романів. Тоді, можливо, буде дозволено видати один збірник коротких творів...

Така перспектива аж ніяк не радує, особливо тих, хто пише коротко.

Типова в цьому відношенні історія київського автора НФ Володимира Гусєва. Почавши творити у віці 33 роки, він у 50 створив свій перший роман "СОЛОДКА ПАРОЧКА", слідом за ним інший – "УКУС ТЕХНОПАЦЮКА". Обидва романи опубліковані в Москві. Але про те, щоб випустити оповідання і повести того ж автора — які ще з 1990 року регулярно публікуються в "Искателе"! —видавництва і чути не хочуть. Тому що... (Дивися вище).

І хіба В. Гусєв цьому відношенні тільки один!?

У погоні за одномоментною вигодою ділки від книжкового ринку немов забули нестаріючий вираз древніх: "Стислість – сестра таланту". Виходить, якби в наш час жили А.П. Чехов, О. Генрі, І. Бабель, М. Зощенко, Остап Вишня, Едгар По, В. Стефаник, В. Шукшин, П. Меріме – вони взагалі не дочекалися б за життя жодної своєї книги, задовольняючись лише журнальними публікаціями. Парадоксально, але це факт.

До речі, оповідання складають значну частину творчості таких прославлених авторів, як Г. Мопассан і С. Цвейг. І користуються більшою популярністю, ніж їхні романи.

Хіба не ясно, що створення "малої форми" у літературі жадає від автора не меншої, а частіше і більшої майстерності, ніж створення "великої форми"?

Кілька слів про НФ жанр. Загальновідомо, що "золотим віком" російськомовної фантастики були 60-і рр. Адже більшість тодішніх авторів складали новелісти. І. Варшавський, Р. Подольний, В. Григор'єв, Б. Зубков і Є. Муслін писали виключно короткі оповідання, М. Ємцев і є. Парнов, А. Днєпров, Г. Гор, С. Гансовський, Д. Біленкін, Г. Альтов і В. Журавльова – оповідання і невеликі повісті. З покоління 60-х, мабуть, лише два тандеми – брати А.&Б. Стругацькі, а також Є. Войскунський та І. Лукодьянов – створювали переважно романи і великі повісті.

Однак твори саме того періоду по праву ввійшли до золотого фонду НФ, і не тільки російської. До речі, працюючи в 60-і рр. у "малому жанрі", О. Ларіонова в 70-х перейшла до великих творів. Однак якби тоді видавнича політика була такою, як зараз, О. Ларіоновій просто не дали б ходу.

До речі, оповідки складають велику частину творчості прославленого Р. Шеклі.

У Києві вже кілька років діє літературний клуб "Чумацький шлях", що поєднує письменників-фантастів, на жаль, поки мало відомих за межами міста. Усі вони створюють оповідання і повісті.

(За винятком Андрія Левицького – літературний псевдонім: Ілля Новак, російсько+польська ідентифікація, як у Шкідченко Віктора – Веле Штилвелда, єврейська. І це не дивно... Там, де немає держави духовно рівних, там присутня національна ідентифікація – не усе підім'яли під себе новітні пани і панянки!!! Не всі пішли у манкурти. Робота на етнос відбувається там, де обпльоване елементарне громадянство нібито "цивільного суспільства").

Коротко про деяких.

Талант Веле Штилвелда занадто універсальний, щоб зациклюватися на одному якому-небудь жанрі. Його перу належать і фантасмагорії, і зразки класичної НФ, і речі, що важко піддаються жанровому визначенню, але проникаючі в душу читача відразу і надовго. Він є також науковим оглядачем.

Андрій Кисельов, що працює в жанрі короткої новели, манерою писання – лаконічним стилем і найчастіше парадоксальними кінцівками — у чомусь нагадує широко відомого Іллю Варшавського.

Сусанна Черненко і Наталя Гайдамака працюють на стику традиційної літературної казки і фантастики, іноді з елементами детективу.

Дінго (псевдонім Олега Мартинова) – майстер так званої психоделічної фантастики – напрямку, зрозумілого не всім, але маючого своїх шанувальників.

Нарешті, про творчість автора цих рядків, який також є членом і співзасновником клубу, можна судити по творах, опублікованих на даному сайті.

І всі ми поки що можемо лише мріяти про власні книги, оскільки не є авторами "цеглин...".

А скільки ще, можливо, талановитих авторів животіють у невідомості. Тому що не вписуються в схему нинішньої видавничої політики!

Утім, боязку надію на те, що "крига скресла", уселяє вихід у світ книги Дмитра Скирюка "Парк пермського періоду". Цього автора не назвеш поки "розкрученим" до рівня Кіра Буличова. Але збірка оповідань у жанрі гумористичної фантастики – вже з'явилася...

Може, хоч українські видавництва все-таки звернуть увагу на творчість "малоформістів"-киян і видадуть хоч колективну збірку? У них знайшовся б свій читач...

На жаль, часом доводиться вчити горе-видавців, які вимірюють достоїнства книги лише кількістю друкованих аркушів. Адже якщо викинути зі світової літератури всі короткі новели, наскільки вона зубожіє! Так можна і "Повість временних літ" зарахувати до "невигідних" творів!

Коли ж і ми "доїдемо" до світових стандартів???

Січень 2003 р.