Творча біографія
Ігоря Олеговича Сокола

Я, Сокол Ігор Олегович, народився 15 лютого 1963 р. в Чернігові, але практично все життя проживаю в Києві. Обидва міста — і на Десні, і на Дніпрі — мені рідні.

За порівняно короткий термін (1980 — 1994 рр.) змінив декілька статусів: студент Київського педінституту (тоді ім. Горького, зараз — Драгоманова), солдат Радянської Армії (ще не української!), лаборант Інституту мовознавства, після цього — аспірант Інституту української мови (якраз тоді інститут поділився навпіл), викладач військового училища. З 1994 викладаю у всесвітньо відомому КПІ.

Словом, як сказав Аркадій Гайдар, звичайна біографія в незвичайний час. Недаремно молодість прийшлася на перебудову.

Писати вірші почав досить пізно — у 18 років. З 28-ми відійшов від поезії (хоча по-давньому її люблю), і перейшов на науково-фантастичні оповідання. Є автором невеликої (поки) збірочки оповідань і двох повістей.

Пишу в порівнянні з іншими земляками і сучасниками — мало, пам'ятаючи, що у творчості кількість не переходить у якість.

У фантастиці, якої "занедужав" у підлітковому віці, для мене кумирами є М. Ємцев і Є. Парнов — досі шкодую, що їхній тандем рано розпався. З українських фантастів найбільш шаную О. Бердника, з англомовних — Р. Хайнлайна.

Мої оповідання публікувалися в журналах "Наука — фантастика", "Наука i суспільство", "Одноклассник", "Ренессанс", "Порог", "Пульсар", вірші — в ювілейній збірці КПІ, виданій до 100-річчя (1998 р.). Нині перероблена повість "Кімберлітове місто" (під редакцією Веле Штилвелда).

Більшість оповідань опубліковані, інші готуються до друку.

Пишу двома мовами — російською й українською, що викликає незадоволення як крайніх українських націоналістів, так і великодержавних шовіністів. До тих і інших ставлюсь різко негативно.

По-доброму заздрю плідності Сергія Лук'яненка. Мені, на жаль, не створити і десятої частки того, що він... Та у цьому 20-01 р. вийшло друком шість оповідань у журналах "Пульсар" і "Порог". Як я вважаю, сталося це завдяки зрослому інтересу до НФ.