Львів
ВПК "Глобус"
2002

ББК 66.5.(4УКР)
Ш 90

Книга „Мафiя" (1971) – вищий етап iсторико-філософського синтезу творчості Павла Штепи. У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях розповідається про діяльність манiпулятора свiтової гри двох останнiх третин двадцятого столiття – всесвiтньої мафiї – страшної фiнансової потуги, яка поєднує в собi наймахровiший фiнансовий капiталiзм з псевдосоцiалiстичною iдеологiєю i по сутi становить собою єдине цiле, попри свiй умовний розподiл на захiдний „лiберальний демократизм" та московський комунiстичний тоталiтаризм.

Книга розрахована як на фахівців – істориків, політологів, так і на широкого масового читача.

Висловлюємо щиру подяку українцям Америки і Канади,
які найбільше спричинилися до виходу у світ цієї книжки.
Особливу подяку складаємо
Роману Пилип'яку, Роману Кравчуку та Богдану Госю

Усі права на публікацію книги належать ВФ "Відродження"

ISBN 966-95118-5-2 © Видавнича фірма "Відродження", 2002 р.

Це видання присвячується в пам'ять 70-річчя сумної дати в історії Українського народу – голодомору 1932–1933 рр., а також всім борцям, що віддали своє життя за волю України

Ця книга знаходится у вільному продажі, кожний читач мережі
може замовити її на ВФ "Відродження"
(координати подаються у кінці книги)

Зміст¹²⁶

• Передмова. Омелян Никоненко

• ВСТУП

1. ТАЄМНI ТОВАРИСТВА

   • Спартаківці

   • Масонство

   • Теософія

2. ЖИДІВСТВО

   • Жидівська релігія

   • Сіонізм

3. ЖИДИ В США І У СВІТІ

4. ФАБІAНСЬКИЙ СОЦІАЛІЗМ

   • Фабіанці в Англії

   • Фабіанський соціалізм у США

5. П'ЯТА І ШОСТА КОЛОНИ

   • Шоста колона

   • Фундації США

   • Шоста колона в уряді США

   • Вбивство президента Дж. Кеннеді

   • Куба

   • Психополітика

6. МАФІЯ В УРЯДІ США

   • Зрада

   • Допомога комуністам

7. БАНКІРИ

   • Державний Фондовий Банк

8. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА

   • Атлантична хартія

   • План Г. Морґентау

   • Касабланкська нарада

   • Тегеранська нарада

   • Ялтинська нарада

9. АЗІАТСЬКА ПОЛІТИКА

   • Японська війна

   • Корейська війна

   • В'єтнамська війна

10. ІЗРАЇЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА

11. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ

    • Допомогова і переселенська управа

    • Катанґа

    • Установа Освіти, Науки і Культури

    • Світова наддержава

12. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

    • Марнотратство США

    • Безбожництво

    • Злочинність, розпуста

    • Духовна гнилизна

    • Соціалізм у США

    • Майбутнє США

13. УКРАЇНА

• Згадані джерела

• Література

• Показник

Передмова

З Павлом Штепою читач незалежної України мав можливiсть ознайомитись з 1996 року, коли вийшла в свiт його книжка „Московство"¹, яка відразу стала бестселлером. На пiдставi багатьох iсторичних джерел вiн зробив успiшну спробу розкрити одну з найбiльших загадок свiту – що таке Росiя i так звана „загадочная русская душа". Народнiсть, що сформувалася з десяти вiдсоткiв слов'янського населення i ввiбрала в себе чи не весь генетичний фонд Золотої Орди, азiатської за своїм походженням, а також десятки племен угро-фiнського та тюркського походження, накинувши їм слов'янську мову через насильницьке запровадження православ'я, яке стало i досi залишається в Росiї деспотичною iмперською релiгiєю, створила велику агресивну iмперiю, яка вiд початкiв свого зародження i досi протягом бiльш, нiж пiвтисячолiття становила й далi становить велику загрозу всьому цивiлiзованому свiтовi, а понадто Українi, яку поневолила пiсля акту так званого „возз'єднання" (1654 р.) i довела до передлетального стану.

Книга „Мафiя" – вищий етап iсторико-філософського синтезу цього солiдного автора. Наш середнiй читач тiльки по верхах знає iсторiю XX сторiччя. Це як своєрiдний ляльковий театр. Дитина тiшиться, як ляльки граються, сперечаються мiж собою, але досвiдчений дорослий читач знає, що це наслiдок працi вправних манiпуляторiв, якi за лаштунками рухають цими ляльками. Таким збiрним манiпулятором свiтової гри двох останнiх третин двадцятого столiття є всесвiтня мафiя – страшна фiнансова потуга, яка поєднує в собi наймахровiший фiнансовий капiталiзм з псевдосоцiалiстичною iдеологiєю i по сутi становить собою єдине цiле, попри свiй умовний розподiл на захiдний „лiберальний демократизм" та московський комунiстичний тоталiтаризм.

Цi протилежностi в ключових моментах навдивовижу поєднуються, зокрема в своєму ставленнi до України. Не було i нема в Росiї бiльшого ворога, нiж Україна, без якої Москва не може iснувати як iмперiя, але знищити українську державнiсть у 1920 р. допомiг бiльшовицькiй босотi саме „цивiлiзований" захiд з чотирнадцятьма пунктами американського президента Вудро Вiльсона, якi стали статутною основою мiжвоєнної Лiги Нацiй. Державу – кожнiй європейськiй нацiї, тiльки не Українi. Щось подiбне трапилося i на наших очах кiлька рокiв тому. Нi в кого не було сумнiву в тому, що страшнiшої загрози, нiж Росiя, Україна не мала i не матиме нiколи, i що Україна є одвiчним захисним бар'єром Заходу вiд дикого Сходу. Але саме вiн, цей Захiд наполiг на тому, щоб Україна – третя потуга свiту – вiддала свою ядерну зброю якраз Росiї i то повнiстю. Зовнi це виглядало як нахабнi вимоги двох супердержав, з яких одна – Росiя вже перестала бути такою, втративши свої найбiльшi колонiї. А прикрили цей злочин так званi демократи в Парламентi, якi нiбито протистоять комуно-бiльшовицьким тоталiтаристам (читай московським шовiнiстам, якi поки що становлять бiльшiсть українського Парламенту), а насправдi виявилися в антиукраїнськiй компанiї заодно.

Цим Україна позбулася унiкальної можливостi стати iнiцiатором глобального ядерного роззброєння, про яке зараз нiхто й мови не веде. Тепер дехто з них ладен заднiм числом лiктi собi кусати, та поїзд уже пiшов. Нiякої гарантiї i безпеки вiд двох учасникiв трьохсторонньої угоди, а також i тих, що пiдтримали її збоку, як, скажiмо, Англiя, Україна, сподiватися не доводиться. Хiба не стоїть за лаштунками цiєї лялькової гри з потисненням пальчика президента США першим президентом вiдродженої України в Бориспiльському аеропорту як явлену благодать йому за скромний дарунок в 176 пiдземних ракетних установок мiжконтинентального засягу дiї якась незнана нам потаємна сила? В цьому вгадується той же почерк мафiї.

На що вона сподiвалася? На свою удавану бiполярнiсть мiж Заходом i колишнiм СРСР, тобто гадали, що цей євроазiатський простiр належить їй так само, як i цивiлiзований Захiд, i до певної мiри мала рацiю. Тим бiльше, що мафiя захiдного рiзновиду, хоч у вульгарному схiдному варiантi, виросла в гiгантську силу з вутлих зародкiв перших рокiв „перестройки". Але, як сказав поет, „умом Россию не понять". Коли вона вiдчує над собою загрозу, то враз зосереджується i дiї її стають непередбачуваними. Вона готова пiти на свiй страх i ризик проти всiх i вся.

Iсторiя повторюється. Але, якщо вона повториться i на цей раз, то планети Земля не буде.

Механiзм свiтового суспiльного процесу пiсля Першої свiтової вiйни розвивався за певною схемою. Зовнi виглядало, що свiт соцiалiзму буде до кiнця побивати свiт капiталiзму i врештi до кiнця його переможе. Настане царство всесвiтнього комунiстичного благоденства. Мафiя – а це групка свiтових банкiрiв з їх численними прислужниками – сподiвалася, використовуючи економiчно ефективнi капiталiстичнi методи i дiйову комунiстичну пропаганду, створити свiтовий надуряд, впрягаючи по сутi рiзнобiчнi сили, i тим утвердити владу над свiтом. Вона могла називатися i соцiалiстичною, але була б усе одно фiнансовою олiгархiєю. Зрештою, одне i друге в своїх вершинах сходяться. Вся суть у повному зосередженнi влади, а далi манiпулювати нею не важко.

П. Штепа писав свою книжку на початку 70-их рокiв в апогеї холодної вiйни. Стосунки мiж двома таборами тодi були вкрай загостреними. I здавалося, що соцiалiстичний блок ось-ось почне перемагати. Адже вiн розрiсся до третини планети територiально i майже на стiльки за людськими ресурсами, а державнi структури захiдних потуг, зокрема США, були перенасиченi бiльшовицькими шпигунами.

Так званий детант, тобто послаблення холодної вiйни, почався кiлька рокiв пiзнiше – в серединi 70-их рокiв i юридично оформився в гельсiнських угодах. Останнi виявили певну слабкiсть Росiї, а прийнята свiтовим спiвтовариством так звана „розрядка мiжнародної напруженостi" теж була не на користь останнiй, бо змагання двох свiтiв зi сфери суперозброєнь перемiстилося в сферу економiчної конкуренцiї, в якiй соцблок був набагато слабший.

Тож хай читач не бере за зле тривоги П. Штепи за долю захiдної цивiлiзацiї, яку все мiцнiше за горлянку бере пiвнiчний ведмiдь. Так тодi було i так здавалось усiм. Але П. Штепi порiвняно в меншiй мiрi, бо його аналiтичний розум проглядав у набагато ймовiрнiше та оптимiстичнiше майбутнє свiту. Провiдна роль у ньому має належати Українi. I тут треба вiддати належне нашому вченому. Вiн, виявляється, став провидцем. Ми не будемо вiдтворювати його концепцiї буквально. Дещо додамо й вiд себе, зважаючи на сам хiд iсторiї, який реалiзується пiсля написання пророчої книги П. Штепи.

Хiд мiркувань тут такий. Україна є батькiвщиною свiтової цивiлiзацiї. На принципах цiєї цивiлiзацiї творилася полiтична свiтобудова пiвнiчної частини планети, яка, зрештою, набула глобального характеру. Поки Україна iснувала як держава, цивiлiзацiя, осередком якої була сама Україна, а вiдтак i вся Європа, успiшно розвивалася. Першого краху Україна зазнала в XIII столiттi у зв'язку з татаро-монгольською експансiєю. Україна в своєму розвитку була не тiльки рiзко загальмована, але й вiдкинута назад. Значною мiрою припинився i європейський розвиток, хоч Європа, власне кажучи, була врятована жертвою України. Проте, найбiльшою нашою катастрофою стала Переяславська рада 1654 року. Вiдтодi Україна з суб'єкта iсторiї перетворилася на її об'єкт, тобто стала ласим шматком у зубах Москви, забрати якого, або хоч вiдкусити його частину забаглося чи не кожному із близьких i дальших сусiдiв.

Цим у Європi на цiлi столiття була створена перманентна вибухова ситуацiя, тобто спорадична вiйна або пiдготовка до неї. Україна прагнула визволитись i на цьому грунтi формувала свою морально-духовну потугу i врештi-решт при першiй же нагодi пiднiмалася на бiй за визволення. Державцi ж її територiї i зазiхальники на неї час вiд часу вели за неї вiйни, якi з європейських у XVII–XIX ст. стали свiтовими в XX ст. Це турецько-польсько-росiйськi вiйни XVII ст., шведсько-росiйська – початку XVIII ст., австро-нiмецькi вiйни з одного боку i росiйськi з другого, в орбiту яких потрапила й Польща, якi скiнчилися перемогою Росiї та скасуванням також i Польщi як держави – друга половина XVIII ст., Перша i Друга свiтовi вiйни в XX ст.

В останньому роздiлi своєї працi „Мафiя" П. Штепа приходить до пророчого своєю суттю висновку, що в процесi протистояння двох голiв по сутi однiєї мафiї постане, вiрнiше воскресне давнє державне утворення Україна, що й стане початком нового витка свiтової iсторiї. Захiд аморальний такий же, як i Росiя, може навiть бездуховнiший, але не такий жорстокий. Україна замiсть пiдтримувати рiвноправнiсть, яка полягає в можливостi перегризти один одному горлянку, якщо не в прямому, то в переносному змiстi, не зважаючи на те, хто ти (право особи!), висуває право рiвноправностi нацiональних спiльнот, якi розвивають свою духовнiсть на глибоко гуманних колективних засадах моралi, справедливостi, краси, патрiотизму, високої естетики в побутi i мистецтвi. Порушення прав людини стає тотальним, якщо воно спрямоване проти цiлої нацiї. I не можна протиставляти права людини, тим бiльше, якщо ця людина опинилася в нацiональному середовищi не своєї нацiї, тобто є зайвою, чужинцем. Не можна на чужому весiллi вимагати своєї музики i танцiв, яких не обов'язково мусять знати господарi.

Самi ж нацiї, шануючи себе, згiдно з українським менталiтетом мають шанувати iншу нацiю, i тiльки на цiй основi мiж ними встановиться злагода.

Перше право нацiї – непорушнiсть її територiї, встановлення її територiальних меж у вiдповiдностi з iсторико-географiчним принципом – територiя як мiсце розселення та масового проживання. Друге невiд'ємне право нацiї (в наших умовах воно стоїть зараз на першому мiсцi) – право на рiдну мову як знаряддя всезагального спiлкування в межах своєї етнiчної територiї, до якої має бути призведений державний кордон із сусiдньою нацiєю. Йдеться не лише про право користуватися рiдною мовою, але й про право на власне мовне середовище, яке може iснувати лише в межах етнiчно-державної територiї нацiї, поза якою його немає i не може бути. Росiя i надалi намагається зберегти за собою це право на територiях її недавнiх колонiй, що є рiвнозначним їх подальшому вiдмиранню, незважаючи на всiлякi там „незалежностi".

У випадку, якщо етнографiчна межа змiнювалася внаслiдок масової експропрiацiї, як це мало мiсце в Криму, на Кавказi, в українському Закерзоннi тощо, етнiчний кордон, а в подальшiй перспективi i державний, має повернутися до свого первiсного стану. Розумiється, що тут не може бути й мови про денацiоналiзованих виселенцiв кiлькасотлiтньої давностi.

В останньому роздiлi своєї працi, який має назву „Україна", П. Штепа подав стислий нарис розвитку України за всi сiм тисяч рокiв її фiксованої iсторiї. Вiн знаходить у духовних надрах української нацiї такi неоцiненнi резерви, якi здатнi вiдкрити свiт i вивести його духовний розвиток на новi обшири шляхетних мiжлюдських та мiжнацiональних взаємин. Українськi селяни – це аристократи духу, рiвних яким нема серед простолюдинiв iнших країн. Обряди, пiснi, шляхетну культуру взаємин, якi вони створили, важко знайти в iнших країнах свiту. Здатнiсть на самопожертву, яку в iм'я майбутнього виявили десятки тисяч героїв УПА, або п'ятсот українських жiнок у Кiнґiрi, якi голiруч кидалися пiд червонозорянi танки в 1954 роцi, не має аналогiв у свiтовiй iсторiї середини XX ст., а русла глибинної народної естетики, якi виявляються в усьому укладi нацiонального життя українцiв (архiтектурi, ношi, стравах, звичаях, способi господарювання, поетичних повiр'ях тощо), теж випливають тiльки з власних, українських нацiональних джерел.

Вiд себе висловлюю скромнi сподiвання, що i в Росiї можуть пробудитися нацiональнi сили гуманiстичного спрямування, але поки що там панує державницький духовно-моральний розбiй i хаос. Глибоко ним уражене i новочасне українське суспiльство. Це стосується зокрема Пiвдня i Сходу України i в бiльшiй мiрi мiст, нiж сiл. Моральне звироднiння, зокрема певної частини молодi, йде в парi з русифiкацiєю. Це по сутi одне i те ж. Тому першочерговим завданням сучасного українства є повна реституцiя української мови на територiї всiєї української держави та в тих державах, де українцi проживають компактно на власних етнiчних територiях чи становлять значну нацiональну меншiсть в iншомовних та iншонацiональних мiстах (Москва, Санкт-Петербург, Новосибiрськ, Тюмень, Мiнськ тощо). Коли йдеться про цi мiсця, то українцi, якi там проживають, мають вiдновити свою мову як дисперсна нацiональна меншiсть, що може здiйснитися тiльки засобами створення українських нацiонально-культурних товариств.

На такi пiдсумки наштовхує унiкальна праця П. Штепи „Мафiя". Вiд самого початку вона читається з неослабним iнтересом. Книга П. Штепи широко документована. Вiн посилається на сотнi, якщо не бiльше автентичних джерел. Чи не до кожної сторiнки вiн подає по п'ять i бiльше вiдкличникiв. Ми пропускаємо їх у нашому виданнi, тому що вони в своїй основнiй масi є посиланнями на англiйськомовнi видання, нашому читачевi недоступнi. Але певна частина зносок україномовна. Ми зберiгаємо їх повнiстю.

Омелян НИКОНЕНКО

ВСТУП

Не так давно, а саме на початку цього сторiччя селянин орав, сiяв, збирав урожай, платив податки, одружував своїх дiтей i, бавлячи внукiв, доживав свого вiку у своїй хатi, у своєму селi на рiднiй землi. Мiщани жили своїм тихим життям, заробляючи хто чим мiг на свiй хлiб щоденний. Тодi кожна людина знала, що має робити завтра, позавтра, наступного тижня, мiсяця, року. Нiхто нiкуди не квапився. Мало хто виїздив далi свого повiту, чужими краями та народами мало хто цiкавився.

На сiльськогосподарському Сходi Європи були часом неврожаї, було чимало злидарiв, але якось нiхто не вмирав з голоду та холоду.

В Америцi люди розбудовували свої молодi держави i нiтрохи не цiкавилися подiями потойбiч океану.

Були вiйни, але й вони якось кiнчалися, i життя саме входило у свої мирнi береги.

Раптом 1914 року десь – не знати де – прорвало якусь величезну греблю, i жахлива повiнь змила геть iз землi все старе життя. Воно перевернулося шкереберть. Упало кiлька старих монархiй; повстали новi держави; кордони, люди, мови переплуталися; замаяли новi, незнанi прапори: на Сходi Європи – червоний, кров'яний; країни мирних гречкосiїв обернулися в пекло пожеж.

Нарештi замовкли гармати. Вiйна нiби скiнчилася, але чомусь та кров i далi лилася, i далi вiтер зi сходу приносив жахливi зойки дiтей i жiнок. Там, на Сходi Європи, конали мiльйони людей з голоду, а на Заходi люди спокiйнiсiнько купували дешевий схiдний хлiб, що його московський людожер-потвора вирвав з уст голодних українських дiтей.

Так, i не вiйна i не мир. Нiхто не знав, де вiн буде завтра.

Раптом вибухло щось таке жахливе, чому нема назви в людськiй мовi. Немов пекло виригнуло на землю всiх своїх пекельних потвор, що їх назбиралося там вiд Нерона, Чiнгiс-Хана, московських, нiмецьких та американських Iванiв, Пйотрiв, Ленiних, Гiтлерiв, Сталiних, Рузвельтiв, Хрущових. Увесь свiт сказився i обернувся в щось гiрше за саме пекло. Конали в жахливих муках десятки мiльйонiв дiтей, жiнок, дiдiв нараз. Великi країни обернулися у смердючi румовища. Голодом виморювали, живими спалювали мiльйони невинних людей; лiй з мертв'якiв топили; гаманцi з людської шкiри робили. Сам володар пекла перелякався.

Нарештi замовкли гармати. Життя на Заходi мало вже входити в мирнi береги. Але здивований свiт побачив у Євразiї бiльшу, як ранiше, величезну криваву iмперiю i великий мур, що вiдгородив половину Європи. Вiтер знову приносив з-за того муру жахливiшi за колишнi зойки катованих людей та ще якийсь кривавий сморiд-пошесть. Почала та пошесть ширитися i поза мур у ввесь свiт. Переляканi люди безпорадно заметушилися, але пошесть щораз бiльше пожирала мільйони захiдних людей. Зневiренi у своїй силi побороти її, захiднi люди перестали й метушитися, а проголосили „Бетер ред, тзен дед", с.т. краще пошесть, нiж смерть. А що смерть вже наближається, то насолоджуймось життям, пиймо, гуляймо поки ще живемо. „Панем ет цiрцзнсес"! (Хлiба i видовищ). У всьому свiтi запанував матерiалiстичний свiтогляд. Церкви стояли порожнi, а голi повiї танцювали не лише на вулицях, але й у церквах.

Направду, свiт збожеволiв. Усе переплуталося: слова, назви, iмена; зло з добром, бруд iз красою, приятелi з ворогами. Плутократiю iменували на демократiю, ошуканство – на соцiалiзм, пекло – на рай, вiйну – на мир, кривавих катiв – на мирних реформаторiв, шпигунiв – на державних послiв (амбасадорiв), нiж у спину – на спiвiснування. Замурзанi жиденята з Одеси, Варшави стали мiнiстрами у великих державах. Українськi селюки нiколи не чули назв Австралiя, Венесуела, Бразилiя тощо, а тепер вони стали громадянами тих нових „батькiвщин".

Справдi, свiт перевернувся горiдном. Хто, чи що ж його перевернуло? Та ж i за попереднiх сторiч були вiйни, революцiї, голоди, пошестi, i свiт дуже мiнявся, але ж не перевертався горинiж. Чому перевернувся у XX ст.? Чому тепер люди, заплющивши очi, бiжать наввипередки до краю якоїсь безоднi?

Вiдповiдь знаходимо у Св. Євангелiї. Євангелiст Марко оповiдає, як диявольськi духи вселилися у свиней, а свинi кинулися з кручi в море та й втопилися. Люди поробилися в XX ст. свиньми, а до їхнiх засвинених душ вселилися тi диявольськi духи, про яких мова в Євангелiї. Теперiшньою мовою цi диявольськi духи називаються „матерiалiстичним свiтоглядом".

Тепер у всiх цивiлiзованих країнах точиться незрозумiла загаловi величезна вiйна, що захоплює всi царини людського життя i кидає людьми, як розбурхане море трiсками. Направду, прийшли часи, пророкованi в Апокалiпсисi. Мiлкодуми називають цю вiйну „боротьбою демократiї з деспотiєю". Короткозорцi не бачать, що ця назва є нi що iнше, як димова завiса, штучно створена мряка, щоби люди не могли бачити, хто є їхнiй справжнiй ворог.

Ми, українцi, повиннi вже давно зрозумiти брехливiсть тої назви, бо ж ми пiзнали її на власнiй шкурi. Згадати хоч би Версальський мир з його Вiльсонiвськими 14 пунктами, якi визнавали всiм народам право на самовизначення, а водночас прихильники тих 14 пунктiв: США, Англiя, Францiя своєю збройною, полiтичною, економiчною силою допомогли Московщинi, Польщi, Румунiї, Чехiї поневолити Україну, яка пробувала здiйснити тi 14 пунктiв. Або демократична Лiга Нацiй, що проголосила у своєму статутi свiй обов'язок боронити бодай морально права людини i народiв, не хотiла чути зойкiв мiльйонiв українських дiтей, жiнок, дiдiв, що їх Московщина вигублювала голодомором 1933 року. Або ООН, яка визнала державну незалежнiсть маленьких, дикунських народiв, а водночас не визнає цього права старезному, другому в Європi щодо величини територiї i людностi українському народовi, який колись урятував європейську цивiлiзацiю й культуру вiд знищення дикими монголами. Або як демократичнi часописи, радiо всього свiту криком кричать про знищення 4 мiльйонiв жидiв Нiмеччиною, але анi одним словечком не згадують про екстермiнацiю 15 мiльйонiв українцiв Московщиною i про тисячi iнших iсторичних фактiв, якi аж надто наочно показують як виглядає в дiйсностi ота „боротьба демократiї з деспотiєю".

Задурманений гарними, високопарними словесами, загал безкритично, як папуга, повторює облуду, мовляв, теперiшня боротьба мiж СРСР та США є боротьбою християнських сил волi з диявольськими силами деспотiї. Нi! Ця боротьба є боротьбою двох тотожних сил. Обидвi борються за те саме: за СВIТОВЕ ПАНУВАННЯ, обидвi виступають у личинi iнтернацiоналiзму. Обидвi є силами диявольськими, бо ж обидвi борються проти християнського, iдеалiстичного свiтогляду. Обидвi побудованi на засадах деспотичної iєрархiї пiрамiдальної доктрини – внизу пiрамiди безправнi народи-раби, а вгорi – мала зграя всемогутнiх, жорстоких, безвiдповiдальних, аморальних деспотiв.

Але є й рiзниця помiж цими двома силами, i то рiзниця дуже велика, бо вирiшальна. Одна сила – московська, друга – свiтова. Провiд московської сили спирається морально i матерiально на ПРИРОДНIЙ основi: на ВСЬОМУ МОСКОВСЬКОМУ НАРОДОВI (нацiї). Московський народ, вiд першого дня свого зародження й досi, виховувався в духовному i фiзичному РАБСТВI. Психiчна рiвновага зродила i змiцнила в тому рабському народi ЗАГАРБНИЦТВО (iмперiалiзм), як психологiчну винагороду (компенсацiю). Отже, провiд на горi московської пiрамiди має ПРИРОДНУ (значить, непохитну) основу пiрамiди – увесь московський народ (нацiю). Iдеї та iдеали московського нацiонального i державного проводу цiлковито ТОТОЖНI з iдеями та iдеалами всього московського народу. А це робить московську силу далеко сильнiшою за силу свiтову.

Пiрамiда свiтової сили стоїть на дуже широкiй, але й дуже НЕПЕВНIЙ основi. Її основа не є природна, а є штучна, побудована на брехнi, ошуканствi, горлопанствi (демагогiї), людськiй дурнотi та людськiй слiпотi, безкритичнiй ВIРI. Пiдкреслюємо вiрi, а не розумовому переконаннi. Найвищий провiд цiєї свiтової сили складається з малої зграї свiтових (нью-йоркських) банкiрiв. Вони за свої мiльйони вишколюють та купують виконавцiв своїх планiв. Задля простоти викладу ми називаємо цю таємну силу СВIТОВОЮ МАФIЄЮ.

Європейцi пролили море кровi у боротьбi за вiльну, критичну думку та слово. Виборенi сторiччями особистi, громадськi, полiтичнi вольностi увiйшли у кров i душу європейця. Духовно вiльний європеєць, навiть i закований у кайдани, не буде рабом. „Нiколи, нiколи, нiколи англiєць не буде рабом" – спiвають англiйцi.

Комунiзм, соцiалiзм, iнтернацiоналiзм, космополiтизм є не знанням, обгрунтованим критичним розумом, а безпiдставною ВIРОЮ у можливiсть i потребу їх здiйснити. Тим-то навiть волелюбний європеєць сприйняв отi iзми не розумом, а душею. Широка демократизацiя всього життя призвела до того, що тепер не може примусити, навiть воякiв, пiд страхом кари йти у бiй. Тепер воякiв у вiйську не лише навчають воювати, але також i пропагують потребу воювати. Дешевi, доступнi всiм часописи, що друкуються мiльйонними накладами, щоденна радiопропаганда всiляких iдей, 24 години у всi 365 днiв року, з радiоприймачами в кожнiй хатi в усьому цивiлiзованому свiтi ПОЛОНИЛИ безкритичний розум i душу загалу (маси). Тепер пропаганда виросла вже на велику науку i мистецтво. Науковцi дослiджують психiку людини i винаходять способи та засоби виховувати СВIТОГЛЯД людини. А який свiтогляд матимуть люди, таке буде й їхнє життя. Так СЛОВО (правдиве i брехливе) стало тепер справжнiм володарем людства. Отже, в чиїх руках будуть засоби поширення слова, в руках тих буде i ВЛАДА, бо загал (маси) „думають" не розумом, а серцем. Тим-то мудрi китайцi мають приповiдку: „Шлях до людського розуму йде через серце". Людина охоче вiрить у те, чого бажає. Кожна чесна людина бажає, щоби була воля, справедливiсть, мир, щастя, добробут усiм людям. Коли такi гарнi, шляхетнi, пiднесенi слова хтось (понадто поважна людина) проголошує з почуттям непохитної вiри, то вони ГIПНОТИЗУЮТЬ безкритичний розум. Московщина i свiтова мафiя видали великi мiльйони доларiв на видання такої лiтератури. Громадськi та унiверситетськi книгозбiрнi в усьому свiтi переповненi такою лiтературою. Щогiрше, у рабськiй, деспотичнiй московськiй державi завжди була i тепер є жорстока i безглузда цензура. Волелюбний Захiд давно вже знищив державну цензуру, але у XX ст. мафiя запровадила в захiдному свiтi свою цензуру. Маючи великi мiльйони доларiв, мафiя пiдкупила продажних полiтикiв, науковцiв, iсторикiв, журналiстiв, радiотлумачiв, або загрозила непiдкупних великою карою, навiть i таємним убивством. У США, наприклад, усi найбiльшi видавництва, всi найбiльшi радiомережi, всi найбiльшi мiльйоннi фундацiї є вже в руках свiтової мафiї.

Яка молодь, таке й майбутнє народу (нацiї). Моральнiсть, iдеалiзм, побожнiсть, патрiотизм, нацiоналiзм – це непереборнi перешкоди на шляху до свiтової влади. Отже, щоб захопити свiтову владу, треба насамперед знищити цi чесноти. Тяжко знищити їх у старших людей, але легко у молодi. I ми є наочними свiдками того, як по останнiй вiйнi мафiя щораз бiльше захоплює пiд свiй вплив ВИХОВАННЯ МОЛОДI, гiпнотизуючи молодий, недосвiчений критично, розум великими, гарними, нiби iдейними словами та кличами. На видання i поширення безбожницької, статево розпусної (порнографiчної), iнтернацiоналiстичної лiтератури мафiя витрачає великi мiльйони доларiв. Кожна школа i парафiя (понадто в США) може мати вiд мафiозних установ (заличкованих гарними назвами) безплатних викладачiв та книжок на всiлякi теми. I ми бачимо на власнi очi, як щороку поширюється i поглиблюється серед молодi аморальнiсть, розпуста, пияцтво, наркотики, взагалi схудобiння та озвiрiння. Пояснити це лише комунiстичною пропагандою не можна. Якби все таке спричинювала лише комунiстична пропаганда, то справу можна було б розв'язати порiвняно легко. Свiтовий комунiзм має далеко меншi пропаганднi можливостi, як їх має свiтова мафiя. Коли пропагує знаний комунiст, то люди йому не вiрять. Коли ж пропагує ТЕ САМЕ знаний НЕ комунiст, то люди йому вiрять. Справа не в дурнотi державних мужiв. Якби вони були аж такi дурнi, то не були би на високих посадах. Їм просто НЕ СИЛА побороти мафiозну пропаганду, бо ж багато дуже високопоставлених людей є фактичними слугами мафiї. Якби якийсь уряд спробував вигнати їх з тих посад, то вiн негайно впав би, бо ж всi засоби творити громадську думку є в руках мафiї.

Для мафiї комунiзм – це лише засiб зруйнування теперiшнього державного i суспiльного ладу, бо вiн є перешкодою на шляху до свiтової влади. Тим-то мафiя пiдтримувала i пiдтримує комунiзм у свiтi. Комунiзм без її пiдтримки не мав би й одної мiльйонної частини тої сили, яку тепер має у свiтi. Мафiя дуже спритна i вiдважна. Вона боїться лише одного – вiльної, критичної громадської думки.

Мафiя має бiльше грошей, нiж усi держави разом узятi. Щогiрше! Уряди всiх цивiлiзованих держав є „в кишенi" мафiї, бо всi держави напозичали у мафiї стiльки грошей, що кiлька наступних поколiнь не зможуть їх сплатити. Мафiя збагатiла лихварством. Тепер позички не конче треба давати готiвкою. Вистачить переписати в банкiвських рахункових книжках (вiдкрити кредит). Мафiя не лише позичає, але й скуповує збанкрутованi великi пiдприємства за безцiнь i ставить їх на ноги. Керiвниками тих пiдприємств завжди призначає загальновiдомих, поважних осiб. Мафiя взагалi дiє таємно, не виступає нiде вiдкрито, наприклад, не захоплює високих державних посад, а посилає на тi посади своїх випробуваних слуг. Теперiшнiми, навiть великими, державами фактично керують не президенти та уряди, а не обранi нiким мафiозні слуги (свiдомі i несвiдомі своєї ролi), пiд личиною дорадникiв, знавцiв.

У минулих сторiччях деспоти не ховалися за личинами. Люди знали їхнi iмена, наприклад, Цезар, король, iмператор, Ш. Талейран, О. Бiсмарк, В. Ленiн, А. Гiтлер. А новiтнi деспоти заховалися за таємничими назвами як, наприклад, ООН, УОНК, АДА, КП СРСР тощо. Хто ховається за ними? Що за люди фактично керують в тих установах? А цi зашифрованi установи видають закони, накази урядам багатьох держав; вони присуджують кари державам, як, наприклад, Iспанiї, Пiвденно-Африканськiй республiцi, Конґо. Без дозволу цих анонiмiв Канада чи Аргентина не мають права продати свою пшеницю. Цi анонiми визначають кому дати позичку (напр., СРСР, Югославiї, комунiстичним державам), а кому не дати (напр., Iспанiї, Японiї, Єгиптовi).

В iсторiї людства бачимо чимало полiтичних таємних убивств. Тепер вони є вже не окремими випадками, але звичайним явищем. Наприклад, таємне вбивство сербського короля Олександра, болгарського Бориса, грецького Юрiя. Чому Англiя та Францiя не допустили, щоби Лiга Нацiй дослiдила справжнi причини i справжнiх убивць? Король Борис казав англiйському письменниковi Д. Рiдовi: „Є у свiтi велика сила, яка не хоче миру i ладу на Балканах. Про її намiри я попередив Олександра. Вона його вбила, i вона ж уб'є колись i мене. Вона вже двiчi пробувала вбити мене". Та сила скидала з трону грецького Юрiя три рази. Мафiйознi часописи прозивали Юрiя спершу запроданцем Англiї, вiдтак запроданцем Нiмеччини, а потiм фашистської Iталiї, з якою вiн воював. Не викликавши обурення грецького народу, вона сама отруїла Юрiя.

Передовi стежi американського вiйська були вже на передмiстях Берлiна, коли ген. О. Бредлi одержав наказ зверхникiв вiдступити на захiд, щоби до Берлiна першим увiйшло московське вiйсько. Чому?

А. Гiтлер нiби покiнчив життя самогубством. Єдиними свiдками нiби спалення тiла Гiтлера були: ад'ютант Гiтлера Гайц Лiнґе та начальник охорони Гiтлера полковник Ратенгубер. Московська команда в Берлiнi оголосила, що обидва цi свiдки є в її руках. Американське та англiйське командування Берлiна хотiли їх бачити. Москвини не дозволили. Чому? Гадають, що тiло Гiтлера спалено опiвночi 30.04.1945 р., а саме тодi генерал Ганс Кребс виїхав на фронт до маршала А. Жукова сповiстити про смерть Гiтлера i бажання нiмцiв капiтулювати. За 12 годин вiн повернувся, але потiм i слiд по ньому загубився.

Московське командування Берлiна проголосило також, що Йозеф Ґебельс покiнчив життя самогубством i тiло його в руках москвинiв. У жодному часопису не було фотографiї мертвого Й. Ґебельса. Чому?

У жовтнi 1941 року нiмцi могли взяти Москву голими руками i це знав нiмецький командувач фронтом. Але його зверхник наказав йому не брати Москви. Хто i чому?

Начальник нiмецького Генерального штабу ген. Людвiґ Бек добре розумiв, що починати вiйну проти будь-кого було би самогубством Нiмеччини, бо за тих обставин найменша вiйна в Європi сама собою перейде у свiтову вiйну зi згубними для Нiмеччини двома фронтами на сходi i заходi, i з гiршою, як за першої вiйни, облогою (блокадою) морiв. З тих причин вiн таємно намовляв нiмецьких генералiв повстати i скинути гiтлерiвський уряд, коли б А. Гiтлер проголосив будь-яку вiйну. Цей нiмецький патрiот, разом із посадником Лейпцiґа Карлом Ґорделером повiдомив ще 1938 року Британський уряд, що А. Гiтлер планує розпочати вiйну. I вони радили Британському урядовi твердо, поза всяким сумнiвом, проголосити, що напад на Чехословаччину вважатиме за проголошення вiйни Британськiй iмперiї. У вiдповiдь на те Англiя та Францiя порадили Чехословаччинi пiддатися Нiмеччинi.

Президент Ф. Рузвельт умер наглою смертю за дуже таємничих обставин. Вмер далеко вiд дому. Єдиним свiдком його смертi була московка-малярка, що малювала його образ. На другий же день по смертi вона щезла. Звичайно труну померлого (а визначної особи понадто) лишають не закритою 2–3 днi, аби родичi та приятелi могли подивитися на нього в останнiй раз i попрощатися. Труну ж Ф. Рузвельта одразу закрили, вiко забили цвяхами i не показали мертвого Ф. Рузвельта нiкому. Не показали навiть його синовi, який приїхав здалеку. Чому?

Президент Л. Джонсон доручив провадити слiдство про вбивство президента Дж. Кеннедi вiдомому мафiозному босу, вiдкритому комунолюбовi суддi Е. Уореновi, водночас забороняючи всiм iншим слiдчим установам вести своє розслiдування. По кiлькох мiсяцях слiдства 20 свiдкiв убивства та приятелiв, причетних до убивства осiб, померли наглою смертю. Навiть убивця вбивника президента Л. Освальда жид Дж. Рубiнштейн умер на-глою смертю у в'язницi. Чому?

Великий ворог комунiстiв i мафiозних поплiчникiв, голова Сенатської слiдчої лави Дж. Маккартi помер наглою смертю в лiкарнi вiд невiдомої хвороби.

У XX ст. органiзацiї полiтичних таємних i нетаємних вбивств переходять вже межi однiєї держави, їх метою стає вже не нищення осiб, а розправа з iдеями, що їх убитi сповiдували й захищали. Ми тепер є наочними свiдками всiлякого нищення i то у свiтовому масштабi, насамперед нищення всiх без винятку iдей, що їх породило християнство. Чільне мiсце серед християнських iдей займає iдея вiльної людини i вiльного народу. Ця iдея породила iдеї гiдностi людини, вiльної думки i слова, особистого почину, народоправства, вiдповiдальнiсть уряду перед народом i законом. „З народу, через народ, i задля народу," – так висловив цi iдеї президент США Б. Франклiн,– одним з найголовнiших здобуткiв вiльного громадянина є незалежний суд, що має однаковi закони для жебракiв i для короля, що має право карати як короля, так i уряд. Тепер же, на наших очах, у всьому свiтi падає щороку влада парламенту i незалежнiсть суду. Так поволi, але стало, навiть на батькiвщинi парламентаризму в Англiї, вiльний колись громадянин стає лише безвiльним колiщатком величезної, всесильної, бездушної державної машини. Навiть в Англiї i культурних її точках у Пiвнiчнiй Америцi, Австралiї вiдходить вже в царину спогадiв вiльний особистий почин (iнiцiатива), самоуправа, децентралiзацiя уряду, права i вольностi, що за них предки пролили море кровi. А предки колись казали: „Найбiднiший англiйський жебрак у своїй безверхiй халупцi має законом забезпеченi права НЕ виконати наказу найвищих можновладцiв Британської iмперiї. До похилої халупки англiйського злидаря буревiй може влетiти, але не смiє переступити її порогу без дозволу власника сам король. Вiльна хата англiйця – це наймiцнiша твердиня волi i могутностi британських островiв".

Цi гордi слова вiльного народу сказав 200 рокiв тому своєму королевi його мiнiстр Вiльям Пiт. А 1947 року англiйський же мiнiстр К. Етлi сказав Парламентовi, що урядовцi в усiй Англiї мають право зайти до кожної англiйської хати, не питаючись дозволу, аби подивитися чи власник бува не порушує наказiв уряду. Тепер таке називається гарною назвою „планова державна економiка". Гордi англiйцi вже не мають моральних пiдстав спiвати колишнiй свiй гiмн: „Нiколи, нiколи, нiколи англiєць не буде рабом". Загубивши моральнi пiдстави цього гiмну, само собою загубили англiйцi моральне право i на свiй колишнiй гiмн: „Британiя, пануй на морях". Загубивши моральне право на цей гімн,– загубили i свою iмперiю.

Увесь свiт є свiдком якогось планового намiру накинути крiпацтво не лише малим, але й великим народам, всьому свiтовi. I водночас якихось iнстинктивних, вiдрухових зусиль народiв вирватися з лабет, що їх затискують. Влада таємничих осiб над урядами навiть i великих держав – це вже факт, доведений подiями. Бюро розслiдувань Конгресу США виявило навiть прiзвища таких осiб в урядi i поза урядом. Тi особи захопити владу таким способом, що тепер полiтика кожної держави, а великої i поготiв, пов'язана з полiтикою держав усього свiту. Обсяг же свiтової полiтики є такий величезний, що її не в силi збагнути розум однiєї чи кiлькох осiб, хоч би й генiальних. Тим-то тепер президенти, голови урядiв, мiнiстри мусять мати бiля себе дорадникiв, знавцiв окремих царин життя i то не лише в їхнiй державi, але й у всьому свiтi; мусять робити лише те й так, як радять тi дорадники. Так фактично державна полiтика опинилася в руках тих дорадникiв, а президенти, королi, мiнiстри обернулися лише в гумовi печатки. За останнiх 50 рокiв тими дорадниками щораз бiльше стають мафiози рiзних забарвлень: комунiсти, соцiалiсти, лiвi лiберали, iнтернацiоналiсти.

Цi дорадники кажуть, що тепер у всьому свiтi запанувала тенденцiя до усуспiльнення та одержавлення всього життя. Щобiльше! Появився нахил узгiднювати полiтику однiєї держави з полiтикою всiх iнших держав у свiтi. А це породило потребу збiльшити багаторазово кiлькiсть мiнiстерств. Перед 1914 роком навiть великi держави мали менше як 10 мiнiстерств. Тепер навiть малi держави мають їх кiлькадесят, хоч i не всi називаються мiнiстерствами. Але ж всякий суспiльний нахил творять люди, а нiщо iнше. Людина народжена вiльною, i вона може вибирати: що взяти, а що вiдкинути. Вiльна людина вiддає свою долю та майбутнє в руки суспiльства лише тодi, коли сама не може творити отого „нахилу". Марксизм заперечує можливiсть духовно (а з того i фiзично) вiльної людини. Ця найбiльша помилка марксизму веде його до упадку i забуття на смiтнику iсторiї. Його упадок вже бачимо на власнi очi в СРСР i у свiтi.

Теперiшнi президенти, мiнiстри, полiтики є в полонi сильнiшої за них сили. А та захована сила може наказувати їм лише тодi, коли народ не має нагляду над своїм урядом. Щоб уникнути народного, парламентського нагляду, та сила видумала нову систему всiляких надзвичайних „повновластей", „уповноважень" урядовi, чи окремим мiнiстрам. Ця система щораз бiльше обмежує, зменшує права та свободи громадян, що за них сторiччями боролися їхнi дiди, прадiди. Уряд, мiнiстри обертаються в диктаторiв. Голова Великобританського уряду В. Пiт казав 200 рокiв тому: „Конечнiсть, неминучiсть, крайня потреба i т. п. є лише виправдуванням порушення прав вiльного громадянина. Всi вони є доказами (аргументами) всiх деспотiв i всiх рабiв". I нiколи в iсторiї людства не було так багато рабiв, як є тепер. Їх найголовнiшою проблемою нашої доби є НЕ порожнiй шлунок, а ПОРОЖНЯ ДУША. Ранiше межа мiж добром i злом була виразно зазначена. Тепер же панує „нейтралiтет" мiж добром i злом. Зловiсним є не саме зло, а БАЙДУЖIСТЬ СУСПIЛЬСТВА ДО ЗЛА. Одною з найголовнiших причин теперiшньої трагедiї свiту є те, що тепер 95 % людей не думають власним розумом. За них думають отi 5 %. Те, що називалося колись Людиною (з великої букви), зникло в XX ст. Людську iстоту з подобизною Божою заступили хмари великих, середнiх, малих i найменших ленiнiв, гiтлерiв, рузвельтiв. I не лише в полiтицi, але й у всiй культурi та господарствi. Людство потратило понад 10.000 рокiв часу, щоби вiд печерної пiвлюдини вирости на цивiлiзовану людину, яка вже летить на iншi планети. Та останнє пiвсторiччя показало – аж надто наочно – що теперiшня цивiлiзована людина ДУХОВНО лишилася й досi печерною напiвлюдиною. Найпереконливiшим прикладом є сталiнiзм та гiтлеризм.

Перша свiтова вiйна починалася, щоби запанувала у свiтi справедливiсть. А закiнчилася вона найцинiчнiшою несправедливiстю. Друга свiтова вiйна починалася, щоб у свiтi запанувала воля. А закiнчилася вона найжахливiшим в iсторiї рабством пiвсвiту. Третя свiтова вiйна почнеться, щоби побраталися народи всього свiту. А закiнчиться вона ... смертю майже всього людства.

Вiйна, що розпочалася 1914 року, тягнеться без перерви досi. Лише вiд 1945 року по 1966 рiк вибухло 40 нових вiйн: в Iндонезiї 1945–47, у Китаї 1945–49, у Кашмiрi 1947–49, у Грецiї 1946–49, в Iзраїлi 1948–59, на Фiлiппiнах 1948–52, Iндо-Китаї 1945–54, у Мальвi 1945–54, Кореї 1950–53, Кенiї 1952–53, Синаї 1956, Мадярщинi 1956, Квемой-Матсу 1954–58, Лебадонi 1958, Тiбетi 1950–59, Кiпрi 1955–59, Алжирi 1956–62, на Кубi 1958–59, Лаосi 1959–66, Кувейтi 1961, в Ґоа 1959–66, Єменi 1962–66, Конґо 1950–62, Кубi 1961, В'єтнамi 1959 i досi, Гiмалаї 1959–62, Анголi 1960–66, Новiй Гвiнеї 1962, Колумбiї 1960–66, Алжирi 1963, Венесуелi 1963, Малайзiї 1963–66, Конґо 1964–66, Таїландi 1964-досi, Домiнiканськiй республiцi 1965, Перу 1965, Пакiстанi 1965.

Велика вiйна ще не вибухнула, бо Московщина i мафiя виграли всi малi вiйни. А „холодна" вiйна – це справжня вiйна. Вона коштує бiльше грошей, як гаряча. Вона поневолила бiльше людей, нiж гаряча. Вона принесла бiльше жертв, мук, бiди, крові, як гаряча. „Холодна" вiйна вже спричинила гарячi вiйни у Китаї, Малайзії, Iндонезiї, Алжирi, Конґо, Кубi, Iраку, Кореї, Бiрмi, Тибетi, В'єтнамi, Єгиптi.

Зброєю „холодної" вiйни є чарiвнi (магiчнi) поняття, як, наприклад, поступ, назадництво, демократiя, фашизм, соцiалiзм, шовiнiзм, воля, мир, спiльне добро, братерство народiв, об'єднання, згода народiв, розвiй культури, щастя всього людства, наукова правда, напрям свiтового розвитку, потреба i неухильнiсть суспiльних змiн тощо. Цi слова, а понадто слово „неухильно" гiпнотизує, паралiзує розум i волю людей, i вони покладають всi свої надiї на всiлякi мафiознi заходи, наради, угоди, ООН i т. п., не бачачи i не розумiючи справжньої дiйсностi. Повiнь мафiозної лiтератури задурманює розум загалу, бере у свiй полон колись вiльну людську думку. Людина ж бо вiльна доти, доки може думати власним розумом. Смертельна небезпека людськiй культурi йде вiд ПОЛОНУ РОЗУМУ I ДУШI людини. А народ (нацiю) робить сильним не те, що вiн має в руках, а те, що вiн має в ДУШI.

Мафiя i Московщина планують захопити свiтову владу не атомною вiйною, але мирним шляхом, полонивши душу народiв. Мафiозний клич: „Лiпше жити в рабствi, нiж умерти вiльним" щораз бiльше поширюється у свiтi. Все теперiшнє життя вказує, що Тегеран-Ялта-Потсдам – це не є минувшина. Це є не лише сучаснiсть, але й майбутнiсть.

* * *

Християнська вiра вчить, що Творець дав людинi найбiльший її скарб – вiльну волю. Вчить, що вiльна воля є джерелом сили i щастя людини, але лише тодi, коли людина не порушує Божих законiв. За порушення їх Бог карає, а Вiн всюди i все бачить i є всемогутнiй. Доти, доки люди твердо вiрили в це, не було потреби ставити бiля кожної людини сторожа, щоби пильнував її вчинки. Страх перед карою всебачного Бога стримував двоногого звiра вiд каригiдних вчинкiв.

Християнська вiра вчить, що людське щастя виходить із єдиного, невичерпного животворчого джерела. Цим джерелом є ЛЮБОВ. Поняття „любов" тягнеться золотою, неперервною ниткою через усю „Євангелiю". Любити – i то чинно – все Боже, піднесене, високе, гарне, чесне, все, що пнеться до неба, до праджерела любовi i життя, до Бога. Христос учив не робити людям того, чого не хочеш, щоб вони робили тобi. I християни, хоч i дуже поволi, проте почали розумiти потребу корегувати з власної волi свою поведiнку супроти iнших людей. Так зародився самострим, самодисциплiна. Людина росла духовно, культурно. Ставала на шлях раю на землi. Та у XX ст. виявилося, що людина тим шляхом ще не йде. Це сторiччя показало, що цивiлiзована людина навчилася керувати величезними силами природи, але не навчилася ще керувати найменшою силою – людською природою. Цивiлiзована нацiя, що видала великих фiлософiв, письменникiв, композиторiв, як лишень держава дозволила, кинулася жорстоко катувати, вбивати мiльйони безборонних дiтей, жiнок, дiдiв. Величезний вибух нiмецької звiрячостi показав, що понад 1.000 рокiв Християнства в Нiмеччинi не зробило нiмцiв християнами.

Звiрячiсть виявили не лише нiмцi, але й увесь цивiлiзований свiт. Наприклад, вiн БАЙДУЖЕ придивлявся 1933 року як Московщина вигублювала голодомором МIЛЬЙОНИ українцiв. А тепер не лише байдуже придивляється, але й сам допомагає Московщинi вигублювати ще бiльше мiльйонiв людей. Це звироднiння всього цивiлiзованого свiту є найбiльшою перемогою свiтової мафiї.

Мафiознi перемоги бачать вже багато людей, але вони зникаюча меншiсть у байдужому суспiльствi. А все, що треба аби зло перемогло – це щоб чеснi люди були байдужими до зла – сказав Е. Бурке. Так! Найголовнiша причина мафiозних перемог – це байдужiсть суспiльства до мафiозної дiяльностi. Збудити суспiльство зможе хiба атомна вiйна, i вона стане початком духовного вiдродження людства, отже, i смертi мафiї. Так, пхаючи людство до атомної вiйни щоб захопити свiтову владу, мафiя стає Франкенштейном, тобто потворою, яка сама себе пожирає.

* * *

За Першої свiтової вiйни кличем США було: „Демократiя в усьому свiтi". За другої – „Воля в усьому свiтi". Воєнною метою США було: змiцнити всюди у свiтi демократичний лад по 1-iй вiйнi i забезпечити волю всюди по 2-iй вiйнi.

У своїй промовi до Парламенту США президент Ф. Рузвельт сказав: „Зовнiшнi буревiї загрожують зруйнувати три – незамiннi кожному американцевi – американськi установи, а саме: набоженство, демократичний лад i мiжнародну доброзичливiсть". А 15.12.1941 р. вiн проголосив через радiо всьому свiтовi, що американцi, пiднiсши зброю на захист волi, вже не покладуть її аж поки воля не запанує в усьому свiтi. Такi були офiцiйнi обiцянки президента найдемократичнiшої, наймогутнiшої держави у свiтi – США.

Славний французький державний муж Ш. Талейранд (1754– 1838) казав: „Мова дана дипломатам задля того, щоби вони могли сховати свої справжнi думки".– Чи було метою 2-ої свiтової вiйни допустити Московщину аж на Ельбу? Чи зробити московським мiстом Кенiнґсберґ, що його заснували нiмцi 700 рокiв тому? Чи вигнати 10 мiльйонiв людей з їхньої прапрадiдівської землi у свiт за очi? Чи було метою передати Московщинi ключi вiд Схiдної Європи i Схiдної Азiї? Чи вiддавати 800 мiльйонiв люду в комунiстичну (фактично московську) неволю? Чи було метою 2-ої вiйни обернути десяток європейських держав у московськi колонiї? Чи подiлити на двi ворогуючi половини другий десяток народiв? Чи було метою 2-ої вiйни закласти основи 3-ої свiтової вiйни, атомної, що може знищити нашу планету?

А все це i багато ще подiбного – вже довершенi факти.

Хто ж їх довершив?

Примха iсторичної долi поставила 1939 року США на провiдника всього свiту. Коли скiнчилася вiйна, вiйськова, технiчна, господарча могутнiсть США була така величезна, що посол США В. Булiт мав твердi пiдстави сказати: „Року 1945 США мали таку величезну силу, що легко могли накинути свою волю всьому свiтовi". I справдi, тодi нiхто, крiм США, не мав атомної бомби, нiхто не знав таємницi її виготовлення. Вiйськова, економiчна i полiтична сила Нiмеччини та Японiї були тодi знищенi геть. Виснажене вiйною все життя Великобританiї залежало тодi вiд ласки чи неласки США, i то в такiй мiрi, що У. Черчiлль змушений був поступатися Рузвельтовим вимогам, навiть i тодi, коли бачив їхню шкiдливiсть для Великобританiї. Тодi iснування СРСР висiло на волоску. В СРСР руїна промисловостi та рiльництва була ще пiвбiди, москвини могли її направити, грабуючи новозагарбанi землi. Вiйна принесла Московщинi значно небезпечнiшi iмперiї наслiдки, бо та вiйна знищила вiру заляканих громадян СРСР у непохитнiсть та непереможнiсть „саветской властi". Страх, що паралiзував роками думку i чин рабiв СРСР,– дуже змалiв. Люди почали випростовувати свої хребти. Безробiтнi, голоднi, невiдшкодованi, озлобленi вiйськовi iнвалiди почали вiдкрито критикувати „савєтскую власть", навiть погрожувати їй. Московська iмперська влада примушена була дещо попустити вiжки („вiдлига"). А по всiй Українi були ще розкиданi отi дрiжджi, що роблять „вино революцiї" – клiтини ОУН. У захiднiй частинi її ще iснувала добре наладнана вiйськова i полiтична українська сила – УПА та ОУН².

За таких обставин США не потребували завоювати Московщину, щоби накинути їй свою волю. Вистачало би лише прилякнути, що скинуть атомну бомбу на Москву, Ленiнград, Урал та iншi осередки вiйськової та полiтичної сили Московщини.

США мали повну можливiсть улаштувати Схiдну Європу i всю Азiю так, як лише самi забажали би. А як „улаштувати" – знаємо. Виникають запитання: 1) Чи вони хотiли так „уладнати"? 2) А якщо нi, то хто ж так уладнав?

На перший запит вiдповiдають самi американцi. Посол США в Москвi телеграфував до Вашинґтона ще 1936 року: „Ми не смiємо анi на хвилину пiддаватися оманi нiби можна встановити направду приятельськi стосунки iз савєтським урядом, чи з комунiстичною партiєю, бо ж мета обидвох – запровадити комунiзм у всьому свiтi".

Англiйський банкiр, що добре знав свiтовi справи, Вiктор Стасун сказав ще 1940 року: „Незадовго ми побачимо Московщину найгiршим ворогом Великобританiї. Й усунення А. Гiтлера не зменшить московської ворожостi до нас".

Славний американський дiяч о. Ч. Кофлiн писав: „Нiхто не простить А. Гiтлеровi його злочинiв, убивств, анi його союзу з Й. Сталiним. Але коли буде знищений гiтлеризм, тодi комунiзм оволодiє Нiмеччиною i посунеться пiд Париж та Лондон".

Колишнiй президент США Герберт Гувер тиждень пiсля нападу Нiмеччини на СРСР сказав: „Казати, що у спiлцi зi Й. Сталiним ми забезпечимо волю у свiтi – це глум та кпини з волi; це – заперечення волi".

Член Парламенту США Роберт Тафт казав 29.07.1941 р. по радiо: „Чи ж можна повiрити, що Московщина воює за демократичнi iдеї? А наш президент щойно проголосив, що США дадуть для СРСР всю допомогу, що лише зможуть. Чи задля того аби поширити чотири волi в усьому свiтi треба давати комунiстичнiй Московщинi гармати, лiтаки, танки? Та жодна держава не спричинилася до цiєї вiйни бiльше, як власне Московщина. Не було би угоди помiж Московщиною та Німеччиною – не було би нападу на Польщу. Отже, Московщина є такий самий нападник, як i Нiмеччина. А США має в iм'я демократiї зробити союз iз найжорстокішими деспотами у свiтi. Перемога комунiзму у свiтi буде далеко небезпечнiша для США, нiж перемога нацизму, бо нацизм не має найменших шансiв поширитися в США, а натомiсть комунiзм вже має чималi осяги в США, бо вiн виступає в демократичнiй личинi".

Сенатор Г. Джексон кричав у сенатi: „О, Боже! Чи ми, американцi, падали колись так низько, щоб вибирати помiж двома катами? Та ж Й. Сталiн був союзником А. Гiтлера! А тепер ми самi постачаємо Сталiновi зброю, яку вiн вжиє колись проти нас".

Гурт патрiотiв зi США оприлюднив 5.08.1941 р. таку вiдозву до суспiльства Пiвнiчної Америки: „Американський народ мусить твердо вимагати вiд парламенту та сенату припинити теперiшнє втягання США у вiйну. Так звана „позичка-винайом" переходить встановленi законом межi. Вже наш флот чинно виступив у вiйнi; вже наше вiйсько обсадило вiйськовi бази поза Америкою. Вже СРСР одержав вiд нашого президента обiцянку допомоги вiйськовим спорядженням, хоч Парламент та Сенат не давали йому уповноваження на це. Вже є iншi, виразно воєннi, кроки нашого уряду. Ця вiйна не є свiтовим зударом деспотiї з волею. Отже, з огляду на те, що ця вiйна є вiйною лише за панування деспотiв, наш народ не бажає брати в нiй участь. Мало хто з чесних людей вiрить, що Нiмеччина та Iталiя є тепер, чи можуть бути колись загрозою незалежностi будь-якої частини американського континенту, якщо ми належно дбатимемо про охороннi заходи. Воля в Америцi не залежить вiд наслiдкiв боротьби iнших держав за панування". Цю вiдозву пiдписали: колишнiй президент США Г. Гувер, пiдпрезидент Чарлз Дейвiс, колишній мiнiстр Гефорд Мек-Найдер, губернатор штату Iлiнойс Френк Ловден, колишнiй посол Генрi Флетчер, колишнiй посол Йошуа Кларк, ректор унiверситету Роберт Готчiнс, редактор „Вашинґтон Пост" Фелiкс Морлi, визначнi письменники Iрвiн Коб, Кларенс Вуланд, визначнi дiячi Олф Лендон, Джозеф Скатерґуд та iншi найвизначнiшi особи США.

Голова Великобританського уряду У. Черчiлль писав: „Це була би безмежна катастрофа, якби московське дикунство знищило культуру i державну незалежнiсть старих європейських народiв"³.

Славний журналiст США К. Вiґанд писав 13.02.1944 р.: „Наступна Третя свiтова вiйна вже розпочалася; вже показує своє жахливе обличчя, хоч попередня (Друга) вiйна ще не скiнчилася. Ця Третя вiйна – це вiйна мiж Сходом i Заходом, що її Московщина вже започаткувала. I дивна iронiя долi! – США та Великобританiя торують дорогу Московщинi. Кiнець теперiшньої стрiлянини та бомбування не буде кiнцем вiйни. Крiзь пороховий дим теперiшньої вiйни вже видко зариси Третьої свiтової вiйни, що розгориться надобре за яких кілька десят рокiв. Спочатку вона буде переважно iдеологiчна та господарча (економiчна)". Це писав вiн за три мiсяцi перед Ялтинською нарадою (конференцiєю).

Отже, бачимо, що в США були поважнi люди, якi попереджували про московську небезпеку. I не дивлячись на це, хтось чи щось зробило повоєнне, мiжнародне життя таким, яким ми бачимо його тепер.

Хто зробив? Що зробило?

Корiння всiх теперiшнiх нещасть Захiдного свiту лежать у тому, що 1914 року Європа не мала анi одного державного мужа настiльки далекозорого, щоби побачити, що той 1914 рiк започаткував нову добу в iсторiї людства – добу НАЦIОНАЛIЗМУ, добу творення нових нацiй i вiдродження приспалих старих. Жодний європейський державний муж не добачив, що на Сходi Європи повстали сили, якi визначатимуть долю Європи i всього свiту на наступнi сторiччя. Європейськi iсторики, соцiологи, полiтики не зрозумiли, що азiйський, хижацький, московський народ викинув 1917 року на смiтник iсторiї свою морально зiгнилу, духовно знесилену провiдну верству – дворянство, а покликав до влади нову, молоду, повну наснаги провiдну верству – пiвiнтелiгенцiю; покликав новiтнiх пуґачових-разiних з унiверситетськими дипломами i сповнених жадоби вести свiй народ на новi, ще бiльшi загарбання Європи та свiту. Ослiпленi московськими iсториками, європейськi полiтики не добачили на Сходi Європи свого єдинопевного союзника-рятiвника – України. I хоч дорого заплатили 1935–45 рр. європейцi за слiпоту своїх вождiв, проте i досi не зрозумiли анi своєї помилки 1917–1920 рр., анi причин московських перемог. Не зрозумiли, бо 1917 рiк прискорив також i духовне гниття європейської провiдної верстви та занепад колишнього її творчого духу. По 1917 роцi європейцi не видали анi одного державного мужа масштабу Наполеона, Бiсмарка, Кромвеля. Щогiрше! – По 1917 роцi до державної влади прийшла духовна i розумова дрiбнота. А їй не сила (хоч би й хотiла) збагнути велич подiй i сил, що започаткували 1917 року нову добу в iсторiї людства.

Невiгласи думають, що йде боротьба американських капiталiстичних пiд личиною демократичних iдей з московськими соцiалiстичними комунiстичними iдеями. А справдi ж – навпаки. Iде боротьба американських соцiалiстичних iдей з московськими нацiоналiстичними пiд личиною комунiстичних. Яскравим прикладом того є Китай. Та ж iсторичним фактом є те, що комунiстичний уряд в Китаї допомогли запровадити США, а не Московщина. Без допомоги США не було б й досi комунiстичного уряду в Китаї⁴.

Полiтика Московщини є НЕ соцiалiстична, а чисто московська, нацiоналiстична⁵.

Це полiтика США є соцiалiстична. США в полiтицi (понадто в домашнiй) вже викинули на смiтник чимало капiталiстичних iдей, вже запровадили чимало соцiалiстичних iдей та засад. Московщина – навпаки. Вона вже викинула деякi соцiалiстичнi iдеї, а запровадила капiталiстичнi.

Радiокоментатор США Дiн Менiон сказав: „США вiд 1917 року досi не мали жодної перемоги над комунiстичною Московщиною анi на полi бою, анi за дипломатичним столом. Щогiрше! – На воєнних заводах США працює понад 2.000 московських шпигунiв. Найвищий Суд США вiд 1953 року до 1962 року ухвалив 20 разiв на користь комунiстiв. Цей Суд уневажнив закон, який вимагав обов'язкову реєстрацiю кожного комунiста в Америцi. США дали комунiстичнiй Югославiї допомоги на два мiльярди доларiв; продали запiвдурно їй вiйськовi ракетнi лiтаки; вишколили в себе кiлька сот югославських вiйськових летунiв. Уряд США заборонив своїм генералам провадити антикомунiстичний вишкiл воякiв. США вже готовi вiддати Московщинi Берлiн, пiдписавши з нею якусь угоду, хоч дуже добре знають, що Московщина з кiлькасот угод не дотрималася ще жодної, i напевно порушить угоду про Берлiн (крок назад, щоби потiм зробити два вперед), а США не вишлють свого вiйська боронити Берлiн".

Демократичний лад у США, хоч помалу, проте стало вироджується на соцiалiстичну, зосереджену (централiзовану) диктатуру. Наприклад, Парламент (Конгрес) вже ухвалив надати президентовi диктаторськi права на випадок якогось великого нещастя, наглої вiйни, великих заворушень тощо. За таких обставин президент має право проголосити винятковий, воєнний стан, i перебрати ВСЮ владу в свої руки. Чи той винятковий стан прийшов чи нi – визначає сам президент. Отже, вiд нього одного залежить: чи запровадити диктатуру, чи нi. А президент є водночас i Головнокомандувачем вiйська США. Так Парламент стає бiльш-менш „гумовою печаткою" в руках президента. А поготiв i тому, що мiнiстрiв призначає сам президент, i вони пiдлягають лише йому. Проголосивши винятковий стан, уряд США перебирає пiд свою безпосередню владу ВСЕ життя США. Вiн перебирає всi шляхи i засоби перевозу, радiостанцiї, всi промисловi пiдприємства, все рiльництво з рiльниками i машинерiєю, всi склади та крамницi харчiв, всi запаси пального, мобiлiзує всiх громадян до обов'язкової працi там, де хоче уряд. Так уряд плануватиме i керуватиме ВСIМ життям, не лише громадським, але й особистим. Отже, буде той лад, який iснує вже 50 рокiв у СРСР.

Президент США Томас Джеферсон казав ще 165 рокiв тому: „ Ми, американцi, створили майже досконалу республiку. Але чи нашi нащадки втримають її? Чи дуже збагатiвши, не забудуть про вартiсть волi? Високий бо добробут без високої моралi та любовi до волi – це найкоротший шлях до руїни".

Йому вiдповiв 1952 року американський патрiот ген. Д. Макартур, кажучи: „Нашi полiтичнi провiдники ведуть США простiсенько до комунiстичної держави, i то так твердо, нiби полiтикою США керують самi кремлiвськi диктатори".

Ген. Д. Макартур ясно бачив, що в США стало посилюється рух до диктаторської держави з її нищенням всiляких вольностей i прав громадянина та громади. А цi ж права та вольностi були i є основою полiтичного, господарського, суспiльного поступу та величi США.

Президент США Авраам Лiнкольн казав сто рокiв тому: „Якщо США колись впадуть зруйнованi, то зруйнують їх не зовнiшнi сили, але внутрiшнi". Це саме повторили 40 рокiв тому президент Герберт Гувер та iсторик США Н. Ботлер. I справдi, теперiшнi президенти США: Ф. Рузвельт, Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi гостро ганили так званих „правих", тобто людською мовою – патрiотiв США, а всi попереднi президенти – навпаки – хвалили патрiотiв США. Риба вiд голови починає гнити. Отже, пророцтва Т. Джеферсона, А. Лiнкольна, Г. Гувера, Н. Ботлера вже починають здiйснюватися.

Патрiотичний журнал США „Хрест i Прапор" писав: „Якщо не буде глибокої змiни в американському народi, якщо не буде справжнього хрестоносного походу проти всiх злих сил руїни, безбожництва, безморальностi особистої i громадської, то ми будемо свiдками занепаду й упадку США. Культурне здичавiння всього суспiльства США знизу й догори, розвал родини. Помилки, хитання, заляк, страх закордонної полiтики, нерозважна заборгованiсть – таке зруйнувало не одну державу в iсторiї. В усьому життi нашому бачимо брак iдейностi, брак засад правди та справедливостi. Вiдкрита пропаганда розпусти, дикунського нищення заради нищення. Ми, американцi, багато балакаємо про наше провiдництво у свiтi, але, як показує життя, ми не спроможнi дати те провiдництво. Ми думаємо, що ми зможемо купити за нашi долари пошану iнших народiв до США. А тi народи одною рукою беруть нашi долари, а другою дають нам ляпаса".

Нахил до морального упадку i соцiалiстичної диктатури бачимо не лише в США, але й у всiх цивiлiзованих i напiвцивiлiзованих державах. По 2-iй свiтовiй вiйнi бачимо в кожнiй країнi т. зв. „вiльного" свiту великi обмеження волi та прав людини i суспiльства. Запроваджуючи цi обмеження заради потреб вiйни, уряди обiцяли скасувати їх по вiйнi. Не скасували. Збiльшене заради вiйни число державних урядовцiв не лише не зменшили, але навпаки – збiльшили i в мирний час. А всiм їм треба платити. Отже, податки ростуть щороку. Заборгованiсть держави росте щороку так, що й наступнi поколiння нiколи не виплатять i будуть рабами свiтових банкiрiв. Так соцiалiзована держава (у „вiльному" нiби свiтi) помалу, проте стало обертається у Франкенштейна (потвору, що сама себе пожирає).

Патрiот США проф. С. Емрi пише: „Замiсть миру та добробуту без боргiв, ми, американцi, заборженi по вуха i маємо безперестанку вiйни. Банкiрська мамона захопила уряд i панує над нашим народом. Вона остаточно зубожiє i поневолить наш народ. Її полiтична машина вся в напрузi, а її головною метою є провадити безконечнi вiйни, щоб витягати грошi з народу i не випустити державної влади зi своїх рук. Обидвi нашi партiї є її слухняними слугами, а нашi мiнiстерства обернулися в її канцелярiї, що стягають з народу грошi задля неї".

Малий гурт банкiрiв і промисловцiв США та Європи уклав на початку XX ст. далекосяжний план захопити у свої руки багатства i владу всього свiту. Найголовнiшим способом до того спланував замiнити демократичнi конституцiї США та iнших держав на соцiалiстичнi диктаторськi закони свiтового уряду, який був би в їхнiх руках. Далеко ранiше (1776 року) нiмецький професор, жид А. Вайсгаупт уклав план захоплення свiтової влади, iнфiльтруючи своїми агентами уряди, пiдриваючи уряди зсередини, руйнуючи мораль i побожнiсть людей, запроваджуючи всiлякими способами безлад в культурне, господарче, громадське, полiтичне життя великих держав. Цей план повнiстю прийняв до дiй той гурт банкiрiв. Маючи великi гроші, ця мафiя захопила у свої руки способи i засоби, що ВИХОВУЮТЬ СВIТОГЛЯД людини, тобто школи, видавництва, часописи, журнали, радiо. Вона дарувала великi мiльйони доларiв на вибори президентiв, сенаторiв, членiв Парламенту⁶.

Самозрозумiло, пiд умовою, що вони виконуватимуть накази мафiї. Пiзнiше (1928 р.) мафiя захопила у свої руки величезнi грошi фундацiй Форда, Рокфеллера, Карнеґi та iнших. З тих грошей вона дарує щороку мiльйони доларiв на дослiдницьку та видавничу дiяльнiсть соцiалiстiв.

Цей гурт змовникiв вже 1912 року мав великi перемоги. Наприклад, Парламент та Сенат США ухвалили 16-ту та 17-ту недемократичнi поправки до конституцiї США; ухвалили заснувати державний запасний банк, якому надали право випускати паперовi грошi i взагалi керувати фiнансовою полiтикою США.

Цей же гурт банкiрiв заснував у США за свої грошi соцiалiстичне товариство з найрозумнiших i високопоставлених науковцiв та полiтикiв пiд назвою „Дослiд", яке 1919 року перейменували на „Раду Закордонних Стосункiв". Таке саме товариство з такою ж самою метою вiн заклав в Англiї, назвавши його „Королiвський Заклад Мiжнародних Справ", у Бельгiї – пiд назвою „Заклад Мiжнародних Стосункiв", в Данiї – „Датська Закордонна Полiтика", в Iндiї – „Iндуська Рада Свiтових Справ" та пiд подiбними назвами у Францiї, Iталiї, Югославiї, Грецiї, Туреччинi. Як бачимо, назви рiзнi, але засновник i найвищий керiвник, що дає їм грошi, той самий гурт банкiрiв – свiтова мафiя.

Рада Закордонних Стосункiв цiлковито опанувала Мiнiстерство закордонних справ США. Усi найвищi посади у тому Мiнiстерствi обсадженi членами цiєї Ради. Членами цiєї Ради були президенти Д. Ейзенхауер та Дж. Кеннедi. Офiцiйним головою Ради був Мiнiстр закордонних справ Д. Раск. Але прiзвища справжнiх голiв знає лише начальник Полiтичної розвiдки США. Так, наприклад, одним з них був банкiр, голова Свiтового Банку та Фордiвської Фундацiї Джон Мекклой.

Рада Закордонних Стосункiв є лише однією (найвпливовiшою) з багатьох установ мафiї. Мафiя не є якоюсь однією, докладно окресленою установою чи товариством з певним, знаним людям статутом, рiчними зборами тощо. Вона є радше таємним, нiде не записаним спiвтовариством дуже розумних, високоосвiчених науковцiв, полiтикiв лiвих (переважно соцiалiстичних) переконань та банкiрiв. Кожний з них на своїй посадi намагається здiйснити свої iдеї, насамперед iдею свiтової наддержави зi свiтовим диктаторським надурядом. Тепер iде боротьба за те ХТО мав би мати ВСЮ владу в тому свiтовому надурядi.

Маючи у своїх руках величезнi мiльйони доларiв всiляких фундацiй, маючи своїх однодумцiв на найвищих посадах в урядах, мафiя має силу скеровувати в бажаному їй напрямi полiтику найбiльших держав. Має силу навiть i в демократичних державах, бо має у своїх руках засоби творити громадську думку. У США, наприклад, всi найбiльшi видавництва, радiомережi належать мафiї. Головним мафiозним часописом є „Нью-Йорк Таймс". Офiцiйним iдеологом мафiї в США є проф. Р. Нiбор, а жрецем – єпископ А. Дон. Мафiозними iдеологiчними провiдниками є професори Г. Ласкi, Л. Кейнес, С. Герiс та iншi.

Англiйський iсторик Е. Джiбон подає п'ять найголовнiших причин упадку Римської iмперiї. Це: 1) Хворобливе загнивання поваги i святостi основ людської громади – родини. 2) Сталий рiст податкiв i марнотратство податкових грошей на даремний хлiб та розваги юрбi. 3) Всенародна жага, шал до розваг, щораз бiльше неморальних, хтивих, жорстоких. 4) Безнастанна розбудова вiйськової потужностi i нехтування справжнiм ворогом, тобто моральним гниттям, розкладом особистої вiдповiдальностi, якими ворог безупинно пiдкопував, пiдточував державу зсередини. 5) Розклад набоженства (релiгiї), упадок побожностi. Вiра обернулася лише в зовнiшню обрядовiсть i втратила свою моральну, скеровуючу силу. Чи ж не такий стан є тепер у США?

I. ТАЄМНI ТОВАРИСТВА

Iдея Єдиного Всемогутнього Божества, що створило Всесвiт, була i за доiсторичних часiв поширена серед бiльш-менш цивiлiзованих народiв. Доктрина Єдиного Найвищого Божества, що складалося з трьох богiв, була поширена серед стародавнiх жрецiв Єгипту, Азiї, Америки. Жрецi тримали цю доктрину у великiй таємницi вiд загалу людей.

Найстарший європейський осередок утаємничених був у Грецiї. Грецький фiлософ i математик Пiфагор (580–500 р.р. до Рiздва Христового) жив кiлька рокiв у Єгиптi, де пiзнав таємничу науку Iзiса. Повернувшись до Iталiї, вiн заклав свою секту, що подiлялася на нижчу та вищу групу. Нижча знала лише меншi таємницi, а вища – всi. Пiзнiше масони перейняли вiд пiфагорійцiв їхнi геометричнi знаки.

У всiй Азiї вiд найдавнiших часiв був поширений мiф, вiра у „Великого Рятiвника", „Короля", „Переможця", „Законодавця", який звiльнить людство вiд зла i поверне рай на землi. Цей мiф iснував у Персiї серед заратустрiанцiв i серед жидiв. Ще 500 рокiв перед Христом провiдник заратустрiанцiв Зердачт пророкував прихiд Месiї, з народженням якого з'явиться нова зоря, i що його породить Непорочна Дiва, i що волхви зi Сходу принесуть немовлятковi-Месiї дари.

Доктрину Єдиного Бога i Святої Трiйцi вчили рабини ще перед Христом. Так, стародавня Кабала оповiдає про Катера-Батька, Бiну-Матiр, чи Святого Духа, i Гочма-Сина.

Стародавня (ще до нової ери) Кабала вчила, що прийде Месiя, який дасть рай усьому людству. У пiзнiшiй (по Рiздву Христовому) Кабалi рабини виправили слова „всьому людству" на „лише жидiвству". Щобiльше! – Дописали, що Месiя проголосить вiйну всiм не жидам.

Той факт, що чимало християнських доктрин iснувало ще перед Христом, як, наприклад, доктрина Святої Трiйці, чудесного народження Бога-Сина, прихiд Месiї тощо, не заперечує iсторичного факту життя Христа на землi. Народження, життя i смерть Христа є науково доведеною iсторичною дiйснiстю.

Глорифiкацiя зла, якого так багато у теперiшнiх безбожникiв, комунiстiв, соцiалiстiв, анархiстiв,– мала своїх попередникiв ще 500 рокiв тому. Тодi iснували секти ґностикiв, чорного чаклунства (магiї), якi обожнювали сатану, прославляли Каїна, Датана та Абiрама в Содомi i Гоморрi, Юду Iскарiотського тощо. Вони були ворогами не лише християнства, але й всякого набоженства та релiгiї взагалi. Вони були ворогами самого Бога. Вони намагалися обожествити людину, як, наприклад, таємна ґностична секта карпократiянiв, яка iснувала в Олександрiї в II ст. Отже, й обожнення людини, людського розуму теперiшнiми соцiалiстами має коренi у стародавнiх таємних сектах.

Iсторична вага таємних сект полягає в тому, що вони як, наприклад, ґностики, завжди перекручували набоженськi та моральнi iдеї, щоби спантеличити людей i звабити їх до своєї секти (тепер партiї), якою керують невiдомi членам провiдники.

Крiм жидiв ворожi християнству секти, товариства iснували вже у II ст., як, наприклад, ґностики, карпократiянцi, манiсти. Секту ґностикiв заснував жид Симон Маґус, який був кабалiстичним чаклуном. Секту манiстiв заснував у III ст. в Персiї Корбiкус, який, ставши провiдником секти, змiнив своє iм'я на Манiс. Вiд цiєї секти пiзнiше масони перебрали свої знамена (символи) та обряди. Манiс учив, що все у свiтi є зло, що все життя збудовано на засадi зла, що Адам i Єва були дiтьми диявола⁷, що Адам мав статевi стосунки з вiдьмами, а Єва з вiдьмаками, i так створилося поколiння чортiв. Це чортознавство (демонологiя) перебрала в IV ст. секта євчитiв, а пiзнiше секти павлiканiв, богомолiв, люциферян. Ґностiвство та манiхiвство були першими спробами спотворити християнство.

Вчений мусульманин, вiльнодумець араб Абдула iбн Меймун заснував 872 року в Персiї таємне товариство батінiв. Членство подiлялося на сiм ступенiв. Iдеологiя того товариства вважала набоженство за „вуздечку для народу"⁸, а побожних людей – за божевiльних. Це товариство поставило своєю метою створити величезне, на весь свiт об'єднання вiльнодумцiв-безбожникiв⁹ з iєрархiчно побудованим, дуже слухняним (здисциплiнованим) членством, керованим диктатором¹⁰. Метою того величезного товариства було захоплювати всюди державну владу у свої руки, щоби державною силою здiйснювати iдеї товариства. Засадою товариства було: „Мета виправдує засоби". Отже, можна i треба вживати таємне вбивство, заляк (терор), брехню, ошуканство тощо.¹¹

Абдула ібн Меймун уважав загал суспiльства за дурнiв, що не мають стiльки розуму, аби зрозумiти вищi iдеї та iдеали, тому керувати життям можуть i мусять самi лише мудрецi, втаємниченi у вищi провiдницькi доктрини. Члени батинського товариства подiлялися на сiм ступенiв. До I-го ступеня належали невтаємниченi старники (кандидати), що їх навчали сябри (члени) вищих ступенiв. Якщо старник був послушним i вiрним, то його помалу пiдвищували до наступних вищих ступенiв. Сябри зобов'язувалися не признаватися, що вони є сябрами товариства. Iдеї товариства пропагували лише сябри вищих ступенiв, закриваючись якоюсь личиною, удаючи себе за однодумцiв тих, до кого промовляли, лише заховано додаючи своє „але", тобто пiдсуваючи свою батінську iдею. Так роблять i тепер комунiсти у країнах, де люди ставляться вороже до комунiстичних iдей, наприклад, тепер є багато священикiв-комунiстiв, якi приховано голосять безбожництво. Голосячи комунiзм серед побожних мусульман, комунiсти не чiпають набоженства. Хоч батінцi вважали, що загал дурний, проте запрягли дурнiв до свого полiтичного воза. Тепер таких дурнiв-некомунiстiв (часто з унiверситетською освiтою), якi допомагають комунiстам запроваджувати комунiзм, називаємо московською шостою колоною¹².

Iдеї та засади товариства батінiв перебрав у XVIII ст. засновник таємного товариства втаємничених (iлюмiнатi) нiмецький жид, проф. Адам Вайсгаупт.

Один з провiдних сябрiв, пройдисвiт та ошуканець, араб на iм'я Кармат заклав 896 року своє таємне, терористичне товариство на засадах батінiв. Вiн намовив своїх прихильникiв вiддати йому їхнi маєтки i жити комунiстичним життям, тобто мати спiльне майно, спiльних жiнок, спiльно працювати. Вiн сприяв вiдкритiй статевiй розпустi, поширював беззастережне безбожництво. Вiн учив, що нема жодних моральних законiв, отже, нема й жодного злочину чи грiха. Наприклад, нема нiчого злого в тому, якщо ти заб'єш ворога чи противника, загарбаєш його майно. Внаслiдок такого навчання його товариство обернулося у ватагу вiдкритих опришкiв, бандитiв, якi вбивали та грабували всiх i все. Кармiти опанували велику частину Аравiї, гирло Єфрату, а 920 року захопили Мекку.

Як захист вiд карматичного опришництва повстало 909 року нове товариство на батінських iдеях та засадах – фатiмiтiв. Провiдником був напiвараб, напiвжид Магдi. Це товариство заснувало 1004 року в Каїрi свою таємну „Велику Ложу", додавши до семи батінських ступенiв ще два. Назовнi та ложа додержувалася мусульманської вiри, але сябрiв вiд п'ятого ступеня навчали, що набоженство та набоженськi обряди – це лише способи тримати людей у покорi, а всi набоженськi доктрини є лише притчами (алегорiями). Ця ложа стала зразком ложi втаємничених (iлюмiнатi) XVIII ст. Обидвi трималися засади не вiрити нiчому i мати вiдвагу на все. Обидвi нищили всi i кожну засаду, iдею моралi та набоженства. Обидвi мали ту саму мету – панувати.

Турок Iзмаїл Даразi заснував 1021 року в Каїрi нову мусульманську таємну секту „Друзiв". Вiн проголосив калiфа Гакiма божеством. Той калiф був жорстоким тираном, єгиптяни його вбили, а тiло сховали. Це дало Даразовi нагоду створити мiф, мовляв, Гакiма не вбито, але вiн навмисно сам зник, щоби випробувати вiру людей, а пiзнiше знову з'явиться, щоби покарати невiрних, вiдступникiв. Нащадки тих друзiв у Лебадонi й тепер святкують день „зникнення" Гакiма. Сябри цiєї таємної секти подiлялися на три ступенi: найнижчий – „невiгласи", середнiй – „учнi", найвищий – „мудрецi". Керували сектою лише „мудрецi". Обряди (ритуал) цiєї секти були такi самi, як у пiзнiшiй масонськiй ложi Великого Сходу. У своїй пропагандi друзi виступали серед мусульман як мусульмани, серед християн як християни. Тепер так роблять комунiсти.

Перс Гасан Саба заснував 1090 року таємне iєрархiчне товариство „Таємнi вбивцi". Воно – як i Велика Каїрська Ложа – мало безбожницьку iдеологiю, яку ховали пiд личиною побожностi. Це товариство стало 700 рокiв пiзнiше (1793) духовним батьком французького товариства якобiнцiв. Гасан дуже змiцнив владу вищих ступенiв. Хто противився, того таємно вбивали. Та той заляк поширився i на самих провiдникiв товариства. Вони таємно вбивали один одного. Самого Гасана отруїли. Так робили i провiдники французьких якобiнцiв 1793 року. Монгольська навала з Малої Азiї 1250 року знищила владу „Таємних убивць", але саме товариство iснує i тепер. Це товариство стало зразком для пiзнiших європейських таємних товариств, як, наприклад, iталiйськi карбонарiї, iрландське Братство, французькi масонськi ложi тощо.

Малий гурт французьких хрестоносцiв заклав 1118 року в Єрусалимi орден, який мав боронити святi мiсця вiд ворогiв християнства. Палестинський король Балдуiн II подарував йому будинок біля храму Соломона, тому цей орден знаний в iсторiї пiд iменем „Лицарi храму", чи скорочено „храмовики". Папа Римський благословив той орден. Храмовики складали присягу бути убогими, статево чистими, слухняними. Напочатку храмовики дотримувалися присяги, але забагатiвши вiд великих пожертв побожних добродiїв, забули за ту присягу i стали пияками, ненажерами, розпусниками, жадiбнi багатств. Вiйни з ворогами християнства вони обернули на збагачення ордену. Вони обернулися навiть у безбожникiв, блюзнiрiв, не визнавали божественностi Христа. Маючи в усiй Європi великi маєтки i багато золота та срiбла, орден став великим європейським лихварем, позичаючи навiть королям, урядам. Це давало йому силу впливати на полiтику тих урядiв. Орден набував великої полiтичної сили. Цю загрозу побачили французький король Фiлiпп та Папа Римський Климентiй V. Вони наказали провести слiдство. По слiдствi i судi європейськi уряди закрили 1312 року орден храмовикiв.

Спартаківці

Нiмецький професор, жид Адам Вайсгаупт заснував 1776 року в Мюнхенi таємне товариство „Iлюмiнатi" (освiченi, втаємниченi). Вiн мав прибране прiзвисько (псевдо) „Спартак", отже, це товариство було бiльш вiдоме пiд назвою „Спартакiвцi". За зразок вiн узяв Каїрську Велику Ложу. Остаточною метою спартакiвцiв було об'єднати все людство в однiй безбожницькiй наддержавi з єдиним диктаторським свiтовим урядом. Щоби таку велику мету осягнути, треба було насамперед захопити владу в державах свiту. А щоби захопити державну владу, треба полонити розум суспiльства, накинути йому потрiбний мафiї свiтогляд; треба знищити мораль, християнськi чесноти, набоженство. Таку високу мету, як щастя всього людства оправдує засада „Мета виправдує засоби". Отже, оправданi брехня, ошуканство, вбивство, муки, катування, зрада, бунт тощо. Треба мати своїх таємних спартакiвцiв в унiверситетах i церквах, серед професури i студентства, серед впливових священикiв, єпископiв, в урядах серед мiнiстрiв i президентiв. Треба прославляти спартакiвцiв письменникiв, журналiстiв всiма способами i всiма силами. Задля того треба мати якомога бiльше таємних спартакiвцiв серед видавцiв i книгарiв, критикiв. Коли якийсь письменник напише твiр, що має багато читачiв, то треба вжити всiх можливих i неможливих способiв, аби притягнути того письменника до спартакiвської iдеологiї. Якщо вiн виявиться непiддатливим, мусимо такого знеславити, оббрехати, щоб читачi йому не вiрили, щоб вiн утратив вплив у суспiльностi".

За А. Вайсгауптом загал людей (навiть i освiчених) є такий дурний, що не може зрозумiти, де його власне щастя. Тим-то про остаточну мету спартакiвцiв – свiтову наддержаву – їм не треба казати. Цю велику мету можуть знати лише кiлька найвищих спартакiвських провiдникiв. Серед загалу ж спартакiвцiв i не спартакiвцiв треба голосити спартакiвськi iдеї пiд личиною християнської любовi до покривджених, справедливостi, добробуту всiх людей, потреби суспiльного та господарчого поступу. Серед записаних обов'язкiв спартакiвця читаємо, що спартакiвець має шанувати державу, вiру, мораль. Але вся дiяльнiсть спартакiвцiв була нищенням держави, вiри i моралi. А. Вайсгаупт так само писав, що спартакiвцi осягнуть свою мету мирним способом, не проллявши й краплинки людської кровi. А за французької революцiї 1793 року вони пролили її цiле море. Вiн писав: „Людина сама має привернути загублений рай на землi. Таємниця цiєї мудростi лежить у самiй природi. Прийде час, коли не iснуватимуть окремi народи, а буде одна на весь свiт людська родина розумних iстот. Людський розум буде найвищим законом".

А. Вайсгаупт добре знав лад та дiяльнiсть стародавнiх i сучасних таємних товариств. Вiн належав також до масонської ложi в Мюнхенi.

До спартакiвцiв належали i дуже високопоставленi особи, як, наприклад, понад 30 французьких князiв на чолi з Фiлiппом Орлеанським, барон А. Клуц, Г. Мiрабо, жидiвськi банкiри М. Мендельсон, Веселi, Iтцiґ, Фредландер, Меєр тощо.

А. Вайсгаупт писав: „Найдивнiшим є те, що священики та богослови, якi належать до нашого товариства, вiрять, що наша вiра є справжньою християнською. О, люди! I в чому не можна вас переконати? Через нашi впливи у високих колах ми викинули єзуїтiв з професорських кафедр. Всi професори у вiйськовiй школi належать до нашого товариства, багато спартакiвцiв є серед священикiв, урядовцiв, учителiв, тепер нiмецьке шкiльництво є пiд нашим великим впливом, бо управителi шкiл є таємними спартакiвцями. Добродiйнi установи також у наших руках. Сила нашого товариства в тому, що ми знаємо, пiд якою личиною (назвою) виступати та яким гаслом закривати справжню нашу мету". Вiн писав це у XVIII ст. Чи ж не таке саме тепер у XX ст. в Америцi та в Європi?

А. Вайсгаупт писав до провiдникiв спартакiвцiв, щоб вони притягали до спартакiвського товариства людей високопоставлених i насамперед молодих, високоосвiчених.¹³

Вiн писав їм: „Чи ви досить знаєте, що то є керувати взагалi, а таємним товариством i поготiв? Керувати не лише бiльш-менш поважними людьми, але й найвище поставленими всiх народiв i всiх вiр. Керувати не фiзичною силою (державною владою), а з'єднати їх нерозривно iдеологiчно, духовно. Йдеться про людей, розкинутих по всьому свiтi".

Серед спартакiвцiв було чимало всiлякого роду пройдисвiтiв, неморальних, розпусникiв, пристосуванцiв тощо. Але було також чимало i людей чесних, моральних, iдеалiстiв, мрiйникiв, реформаторiв. А. Вайсгаупт тримав їх усiх укупi подiлом на ступенi, де нижчi члени не знали остаточної мети спартакiвського товариства, навiть не знали дiйсних прiзвищ своїх зверхникiв. А. Вайсгаупт використав знання та досвiд усiх попереднiх таємних товариств i з того всього зробив своє товариство (орден) дуже сильною полiтичною машиною. Вiд „Таємних убивць" вiн перейняв їхнi способи залякування, терору, вiд масонiв – їхнiй органiзацiйний устрiй та таємнiсть, вiд Н. Макiавеллi – його фiлософiю полiтичної моралi.

Баварський уряд закрив 1786 року спартакiвське товариство. У провiдникiв Цваха та Басуса уряд знайшов таємнi листи i документи спартакiвцiв i оприлюднив їх. Нiякого розголосу не було.

По закриттi товариства спартакiвцiв у Нiмеччинi спартакiвцi перенесли свою дiяльнiсть до французьких масонських лож. Пiзнiше вони вiдродили своє товариство в Нiмеччинi пiд назвою „Нiмецький союз" (унiя), в Iталiї – пiд назвою Haute Vente Romaine. В Iталiї був їхнiй осередок вiд 1814 до 1848 року. У Францiї вони мали своє товариство пiд назвою „Якобiнська громада", притягнувши до неї багато високопоставлених осiб.

Спартакiвцi iснували таємно i в XIX ст. Начальник нiмецької державної варти звiтував ще 1813 року про їхню дiяльнiсть. В європейських подiях 1848 року бачимо поруч шляхетних iдей визволення із гноблення також iдеї і тактику спартакiвцiв. Пiзнiше таємнi товариства наслiдували спартакiвцiв.

Пiсля того, як уряд закрив товариство спартакiвцiв у Баварiї, багато спартакiвцiв на чолi зі самим Спартаком (А. Вайсгауптом) вступило до французьких масонських лож i там розвинуло дуже велику дiяльнiсть. Вони скоро захопили у свої руки фактичний провiд французького масонства. Заслiплення та дурман французiв були такi великi, що багато з найвищої аристократiї стали слугами спартакiвцiв. Так спартакiвцi заклали i керували Громадою якобiнцiв. Проте, були люди, якi бачили справжню мету спартакiвцiв (отже, i опанованих ними масонських лож) i попереджували про цю небезпеку державу i Церкву. Так, наприклад, кардинал Капрара попереджував 1787 року Папу Римського. Марiз Люше випустив книжку, в якiй писав: „Обдуренi люди, зрозумiйте, що iснує змова зла проти добра, брехнi проти правди, деспотiї проти волi, невiгластва проти освiти. Метою тої змови є панувати у свiтi. Таке видається неможливим, неймовiрним, але фактично це є цiлковито можлива загроза величезного нещастя, якого не знав ще свiт". Вiн писав це 1789 року, отже, перед самою революцiєю.

Провiдний масон граф Г. Мiрабо був i провiдним спартакiвцем. У своїй „Iсторiї Пруської монархiї" вiн пише, що метою спартакiвцiв було знести крiпацтво, панщину, скасувати всi пiльги аристократiї, зменшити податки, запровадити волю слова, вiри, згромадження, закрити ремiсничi цехи та промисловi об'єднання, вiдмiнити мито. Баварськi спартакiвцi виробили програму реформ, дуже подiбних до того, що ухвалили пiзніше (1789 року) Установчi Збори Францiї. На перший погляд мета справедлива. Але чому вимагали закрити цехи та промисловi об'єднання i знести мито? – Треба пам'ятати, що фактичний провiдник німецьких масонiв король Фрiдрiх Великий не цурався жодного способу ослабити французьку державу i розв'язати французько-австрiйський вiйськовий союз.

Та вимога цих справедливих реформ, як їх подав Г. Мiрабо, була лише личиною, за якою ховалася справжня мета спартакiвцiв – захопити владу, щоб знищити капiталiстичний лад i запровадити анархiчний, бездержавний, безстановий, без права особистої власностi, безбожницький, безкультурний, дикунський лад, де богом була би природа. Тож цiлком правдиво соцiалiст i масон XIX ст. Луї Бланк назвав А. Вайсгаупта одним із найбiльших змовникiв.

Той же Г. Мiрабо писав довiрочно провiдним спартакiвцям таке: „Ми мусимо завалити весь лад, уневажнити всi закони, знищити всю владу, створити безлад. На початку ми мусимо дати людям волю, потурати їхнiй заздростi та писi, пiдтримувати їхнi марнi надiї, обiцяти їм щастя, коли ми запровадимо новий лад. Але ми мусимо обережно вiдхиляти їхнi примхи, їхнє бажання жити так, як вони хочуть. Загал бо не може бути законодавцем, бо ж вiн керується не розумом, але почуттям, i не має належного знання. Проте, загал є тим важелем, яким законодавцi можуть керувати свiтом за своєю потребою та в своїх iнтересах. Отже, ми примушенi вживати той важiль, щоб пiднести ненависть загалу до всього, що ми хочемо знищити, щоби посiяти серед загалу привабливi йому омани. Також ми мусимо пiдкупити всiх продажних письменникiв, щоб вони прославляли, хвалили нашi накази i ганили наших противникiв та ворогiв. Священики мають великий вплив на загал, тому їхнiй вплив знищити, малюючи їх як брехунiв, ошуканцiв, галапасiв, малюючи набоженство як дикунський забобон. Мусимо вигубити священикiв, ченцiв, роздмухуючи ненависть до них, перебiльшуючи їхнiй добробут, ненажерливiсть, розпусту, брехливiсть, безбожництво. Мусимо стягнути наспiд аристократiю та шляхту. Мусимо проголосити засаду рівноправностi всiх станiв, хоч однаковостi нiколи не iснувало i не може iснувати нiде i нi в чiм у свiтi. Ми проголошуємо її, бо вона приваблює людей до нас. Упертих наших противникiв ми мусимо всiх вигубити, їхнi маєтки вiдiбрати чи спалити, щоб налякати інших. Якщо ми не зможемо цiлковито знищити старий свiтогляд, старi забобони, то зможемо дуже захитати вiру в них. Зi своєї природи загал є дуже жорстокий i нетямущий. Вiн бачить лише все зле i не добачає нiчого доброго. Понад усе мусимо не допустити до будь-якої самоуправи мiст та земель. Мусимо обiцяти загаловi велику знижку податкiв, великий добробут усiх працюючих, справедливiсть, рiвноправнiсть. Хоч якi би й не були химернi, фантастичнi нашi обiцянки, загал їм повiрить, бо вiн завжди легковiрний на те, чого бажає. А повiривши, буде чекати дуже довго. Заради перемоги революцiї всiлякi способи, всi жертви, страждання, кров, нищення – все виправдане. Н. Макiавеллi правду каже, що „мета виправдує засоби". К. Маркс цей лист напевно читав.

Таке i багато ще жорстокiшого писали московськi соцiалiсти XIX ст. Вони напевно не читали цього Мiрабовського листа. Отже, їхнi жахливi думки пiдказувала їм їхня московська кровожерна, загарбницька душа. Можливо, що В. I. Ленiн читав цей лист, бо вiн був за кордоном i багато читав про таємнi товариства. Тим-то нема нiчого дивного в тому, що московськi соцiалiсти, захопивши 1917 року державну владу, здiйснили все те, про що пише в цьому листi Г. Мiрабо, додавши ще бiльше iз своїх московських старих iсторичних традицiй.

Масонство

Самi масони не знають, коли, де i як постало масонство з його обрядами. Вони мають лише здогади (теорiї), що воно постало: 1) вiд бiблiйних патрiархiв; 2) з поганської мiфологiї; 3) вiд будiвничих храму Соломона; 4) вiд хрестоносцiв; 5) вiд храмовикiв; 6) вiд римської Академiї майстрiв; 7) вiд фахових каменярiв Середньовiччя; 8) вiд секти Рожевого Хреста XVI ст.; 9) вiд архiтектора кафедри Святого Павла Христофора Врена; 10) вiд Олiвера Кромвеля; 11) вiд князя Чарля Стюарта; 12) вiд др. Десаґульєра та його приятелiв з 1717 року.

Та всi цi здогади помилковi. Насправдi ж теперiшнє масонство повстало вiд злиття двох рiзних традицiй: фахових каменярiв-будiвничих та фiлософiї життя i смертi. Першi дали форму, а другi – дух масонства.

Будування великих палацiв, храмiв, твердинь було великою, вiдповiдальною працею. Будiвничi були об'єднанi у свої союзи (цехи). У Римi iснувала Колегiя архiтекторiв. З огляду на важливiсть будiвельних союзiв їхнiми опiкунами були королi. Тi союзи мали свої закони, прапори, обряди, вiдзнаки. До союзу каменярiв (масонiв) пiзнiше стали приймати як почесних членiв високоповажних осiб не будiвельникiв. Цi не каменярi створили iдеологiю каменярського союзу, обернувши союз у товариство вiльних каменярiв – масонську ложу. Ложа Святого Павла в Лондонi офiцiйно проголосила 1703 року, що приймає i не фахових будiвничих.

Деякi iсторики масонства кажуть, що початкiв масонства треба шукати в Єгиптi, Асирiї, Iндiї, Персiї. Але докладнiший аналiз масонських обрядiв, кличiв, знамен, символiв, мовлення, фразеологiї показує, що всi вони є не єгипетськi, не асирiйськi, не перськi, а жидiвськi. Джерелом їх треба вважати жидiвську Кабалу. I самi масони починають свiй родовiд вiд Адама, Ноя, Авраама, Давида i Соломона. А Кабала так само починає жидiвський рiд вiд цих людей. I Кабала є далеко старша за теперiшнє масонство. Теперiшнi масонськi обряди, знамена мають своєю основою жидiвський переказ про жидiвського святого, героя, будiвничого храму Соломона – Гiрама, якого вбили його вороги, але вiн воскрес i вознiсся до неба. Жиди згадують i тепер цю рiчницю жалобою. Згадують його жалобою i масони. Щоправда, жиди позичили цей переказ у єгиптян. Єгиптяни мали переказ, що вбитi Озiрiс та Адонiс воскресли i вознеслися до неба. Та масонська жалоба має форми жидiвської жалоби, а не єгипетської.

Храмовики одержали вiд храму Соломона не лише свою назву, але й також чимало жидiвських переказiв, у тому числi i переказ про будiвничого того храму Гiрама. I коли уряди закрили орден храмовикiв, вони запровадили жалобу по Гiрамовi, як своєрiдну форму протесту проти знищення їхнього ордену. Багато храмовикiв перейшло до масонських лож.

Жидiвський письменник Б. Лазар пише, що жиди були повитухами масонства. Герб Великої Ложi зробив жид Якiв Темпло, тим-то всi його знаки (емблеми) є жидiвськi: вiл, людина, лев, орел. Вони позиченi у Кабалi.

Свiтове масонство – це не є щось одне, об'єднане спiльною всiм iдеологiєю, статутом, обрядами. Навпаки, свiтове масонство є рiзноманiтне, хоч i пiд одною назвою „масонство". Та загально можна подiлити свiтове масонство на дві вiдмiни: масонство у протестантських країнах, як, наприклад, у Британськiй iмперiї, США, Голландiї, Данiї, Швецiї тощо та масонство в католицьких країнах. Назагал масонство в католицьких країнах не є революцiйне, воно менш безбожницьке, а масонство у протестантських країнах все безбожницьке, революцiйне, соцiалiстичне, як, наприклад, найбiльша i найвпливовiша Велика Ложа Сходу в Парижi.

Iдеологiя британського масонства – це свiтове братерство, людянiсть, мирне, еволюцiйне, не революцiйне удосконалення, насамперед моральне, починаючи вiд особистого, а далi громадське, державне, мiжнародне. Iдеологiя французького масонства пересякнена iдеями спартакiвцiв, як, наприклад: „Мета виправдує засоби", свiтова революцiя, безбожництво. Британськi масони вiрять у „Великого Архiтектора Всесвiту" i безсмертнiсть людської душi та вимагають вiд кожного масона щоби вiн був побожним (будь-якого вiровизнання). Французькi масони навпаки, вони вже цiлком вiдкрито проголосили вiйну всiм набоженствам, уважаючи їх дикунськими забобонами, дурiйкою. На мiсце Бога вони ставлять людолюбство або гуманiзм. Так офiцiйно, а в найвищих ступенях навчають тезу „Мета виправдує засоби" i обстоюють свiтовий деспотичний уряд".

Масонськi ложi були заснованi у Парижi 1725 року, у Мадридi 1728 р., у Гаазi 1731 р., у Гамбурзi 1733 р.

Цiкава нiби дрiбниця: до масонських лож не приймають незаможних людей.

Хоч британське масонство має однаковi з французьким, iспанським обряди, ступенi, знаки, проте британське дуже вiдрiзняється вiд тамтих. Найголовнiше, що британське масонство не займається полiтикою, а лише фiлантропiєю. Воно збирає щорiчно понад 300 тисяч фунтiв стерлiнгiв на добродiйну допомогу убогим. Британськi ложi забороняють навiть обмiрковувати в ложах полiтичнi справи.

Намагання втягнути британське масонство в полiтику (наприклад, у вибори), британськi ложi вважають злочином i карають своїх членiв за те. Англiйське масонство в 1878 роцi вiдмовилося визнати французькi ложi i заборонило своїм членам їх вiдвiдувати, саме ж не приймало гостей з французьких лож. Отже, порвало зв'язки з французьким масонством. Також британське масонство противиться об'єднанню свiтового масонства в один союз. Спроба об'єднатися провалилася 1889 року на всемасонському з'їздi в Парижi, але пiзнiше, 1902 року, масонський з'їзд у Женевi ухвалив створити Мiжнародну Канцелярiю Масонських Справ. Британськi масони не приїхали на той з'їзд, пояснюючи тим, що британське масонство не дозволяє полiтики у своїх ложах. Проте британське масонство нiколи не засуджувало революцiйної, безбожницької дiяльностi французького, португальського та iнших масонств. Британськi масони не були аж до 1813 року безбожниками, як французькi та iншi. Два з провiдних засновникiв Лондонської Великої Ложi (1717 року) були священики: доктор Теофiл Андерсон та доктор Джем Десаґуiлерс. У XVIII ст. у молитвах британських масонiв згадувалося навiть Христа. Британськi масони були толерантнi до всiх набоженств. Це вже по 1813 роцi британськi масони стали байдужi до християнства, а в XX ст. стали навiть на революцiйний, безбожницький шлях французького масонства.

Британськi масони запровадили 1846 року найвищий, 33-iй ступiнь посвячення – „Рожевий Хрест". До цього ступеня мали право належати лише побожнi християни. Не християни такого права не мали. Цей ступiнь мають i французькi масони, але до нього мають право належати лише безбожники та жиди.

Паризьку Велику Ложу заснував гурт якобiнцiв на чолi з Ш. Радклiфом. Великим Майстром її був 1705 року князь Фiлiпп Орлеанський, пiзнiше правитель Францiї.

У Францiї було 1789 року понад дві тисячі лож, об'єднаних у Велику Ложу Сходу, з членством понад 100 тисяч осiб. В Установчих Зборах Францiї всi революцiонери були масонами. Французький iсторик пише, що всiма якобiнцями керували провiдники спартакiвцiв. Кривавий терор якобiнцiв, вибухи ненавистi, нищення культурних скарбiв, набоженства, жадоба кровi таємних товариств тощо – все це було скероване не лише проти влади та аристократiї, а має свої глибокi, кiлькатисячолiтнi коренi в iсторiї сатанiзму. Збезчещення, заплюгавлення церков, нищення якобiнцями хрестiв – це лише наслiдування товариств чорної магiї, кабалiстiв, ґностикiв, спартакiвцiв. „Христос був шахрайським пророком" – цей вираз в устах якобiнця Ж. Марата був лише вiдлунням висловлювань храмовикiв.

Французькi масони послали в 1761 році до Америки жида Степана Морiна, щоби вiн заклав там масонську ложу. Вiн заклав з 16-особовим проводом. З тих 16 було 7 жидiв: Iсаак Лонґ, Iсаак Коста, Мойсей Геєс, Барух Спiтсер, Мойсей Коген, Авраам Джакоб, Гiтман Лонґ.

Паризька Велика Ложа започаткувала 1737 року писання i видання (видано 1751 року) великої „Енциклопедiї", яка дуже поширила революцiйнi iдеї у свiтi. Нiмецький король Фрiдрiх II зробив авторiв Д. Дiдро та Дж. Далемберта членами Пруської Королiвської Академiї i дав їм велику пенсiю, незважаючи на те, що та „Енциклопедiя" пропагувала iдеї, спрямованi проти монархiї i Церкви. Фрiдрiх передбачав, що та книжка зруйнує монархiчнi погляди французької аристократiї i вона полiтично зiгниє. Вiн не помилився. Французька революцiя вибухла всього лише 40 рокiв пiсля цього.

Член Великої Ложi Сходу Комiн Альбанцелi осягнув найвищий ступінь – „Рожевий Хрест" i пiзнав справжню iдеологiю та мету тої ложi. Хоч вiн був безбожником, проте був французьким патрiотом, i та мета й iдеологiя його так обурили, що вiн покинув масонство i написав правду про ту ложу. У своїй книжцi вiн пише, що всi 33 ступенi ложi можна подiлити на три частини: 1) Три нижчi ступенi, члени яких не знають жодної таємницi чи справжньої мети масонства. Цi ступенi iдеологiчно пiдготовлюють лише кандидатiв на членство. 2) Середнi ступенi, якi iдеологiчно вишколюють членiв i випробовують їхню вiрнiсть масонству. Вони подають – у вiдповiднiй формi – дещо з iдеологiї масонства, але не подають справжньої полiтичної його мети. 3) Найвищi ступенi – це невеликий гурт вже випробуваних, певних, вiрних масонству провiдних членiв, справжнiх прiзвищ (всi мають прибранi), яких нiхто не знає, крiм голови ложi. Лише вони знають справжню iдеологiю i справжню мету масонства. До цього гурту належать не лише французи. В тому гуртi є багато жидiв.

Впроваджуючи К. Альбанцелi до 30-го ступеня („Лицарi калошi"), його зверхник казав йому:

– Ти мусиш знати у чому є сила масонства. Вона не в числi членiв, бо у Францiї є лише 25.000 (1889 р.) масонiв. I не тому, що масони є найрозумнiшими людьми. Серед масонiв є чимало розумової малечi. Сила масонiв у тому, що ми добре згуртованi, беззастережно покiрнi перед проводом, маємо сильних керiвникiв, а найголовнiше тому, що наш провiд ясно уявляє дуже високу, велику мету масонства. А також i тому, що нiхто нам не перешкоджає вести Францiю й iншi народи до тої мети.

Французька Велика Ложа Сходу стала свiтовим осередком поширення всiляких iнтернацiоналiзмiв, соцiалiзмiв, космополiтизмiв тощо.

Бельгiйське масонство пiшло шляхом французького. Iспанське та португальське пiшло ще далi за французьке, бо творило i провадило португальську революцiю 1908–21 рокiв та таємно вбило iспанського короля Карлоса i його сина.

Масонськi ложi Схiдної Європи опанували соцiалiсти та жиди. Пiсля повалення комунiстичного уряду Бела Куни в Мадярщинi полiцiя знайшла архiв масонської ложi Ґiор. У ньому був протокол засiдання членiв найвищого ступеня. Великий Майстер ложi Др. Карлос казав на тому засiданнi:

– Iдеальний свiт ми називаємо масонським свiтом. Соцiалiстичний свiт також буде iдеальним свiтом. Так, вiра в масонство i вiра в соцiалiзм – тотожнi.

„Ми, масони, вiтаємо соцiалiзм (комунiзм) як щирого нашого товариша у наших зусиллях полiпшити людський добробут. Соцiалiзм i масонство, разом з комунiзмом, виросли з одного того самого кореня".

„Християнський Бог є Богом, але й Сатана є також богом. Правдива вiра – вiрити i в Сатану, бо ж вiн не менший Бог за християнського".

Мiж провiдниками португальської революцiї 1921 року був Великий Майстер португальської масонської Великої Ложi Сходу Маґакес Лiма. Ця ложа вбила португальського президента А. Паєса. На теперiшнiх португальських грошах надруковано масонськi знаки: прямокутник та циркуль.

Уповноважений „Найвищого Догматичного Проводу" європейського масонства (шотландського обряду) пiдписав 1874 року з уповноваженим американської жидiвської ложi Бнаi Брiтс братерський союз. Цей союз тримається в таємницi. Про нього можуть знати лише члени найвищого ступеня. Американська жидiвська ложа Бнаi Брiтс платить найвищому проводовi європейського масонства рiчно 10 % своїх прибуткiв. Власнi iмена, знамена й обряди європейського масонства переповненi жидiвськими iдеями та лексикою. Масонство шотландського обряду вживає жидiвський календар i жидiвську азбуку.

Французький жид Мартiн Паскаль заснував 1754 року окрему масонську, таємничу, кабалiстську ложу пiд назвою „Вибранi жрецi", що фактично була спартакiвською. Вона дуже скоро поширилася по всiй Францiї. Iдеологiя, обряди та статут її взято з жидiвської Кабали з додатками поганської вiри, дикунських забобонiв, чаклунства. Провiд її називався жидiвською назвою Синедрiон i найвищi ступенi iменувалися жидiвськими назвами. Члени не знали справжнiх прiзвищ своїх зверхникiв, але заприсяглися на все життя беззастережно виконувати їхнi накази. Цi ложi стали осередками навчання кабалiстичних догм та всiлякого чаклунства. Вони об'єдналися 1771 року з Великою Ложею Сходу.

До нiмецької масонської ложi вступив 1738 року пруський король Фрiдрiх Великий i став навiть Великим Майстром. Вiн збiльшив число ступенiв до 33. Цим вiн об'єднав пiд своїм проводом усi масонськi ложi в Європi, крiм британських. Фрiдрiх запряг європейське масонство до пруського державного возу. З усiх масонських лож лише одна пруська не приймала до свого членства жидiв. Нiмецькi масони, незважаючи на їхню iнтернацiональну балаканину, були запеклими нiмецькими патрiотами, нацiоналiстами. Такими були i нiмецькi соцiалiсти. Тим-то О. Бiсмарк i пiдтримував їх. К. Маркс i голови нiмецької соцiалiстичної партiї Ф. Лассаль та Г. Фрiтше вiрно служили нiмецькому iмперiалiзмовi. Iдейним джерелом нiмецького масонства i загарбництва був макiавеллiзм. I засновник нiмецького масонства А. Вайсгаупт та король Фрiдрiх – обидва мають своїм учителем Н. Макiавеллi. К. Маркс i Ф. Енгельс були макiавеллiстами. Масони проповiдували у Францiї пацифiзм i гуманiзм, але в Нiмеччинi проповiдували нiмецький патрiотизм.

Папа Климентiй XII викляв 1738 року масонство, а французький король заборонив масонськi ложi. Проте, таємно вони дiяли й далi.

Iталiйська фашистська партiя не приймала до себе масонiв.

Нiмеччина в XIX ст. i Московщина в XX ст.– обидвi запрягли масонство i соцiалiзм до свого державного iмперiалiзму. Масонами були Фрiдрiх II, О. Бiсмарк, у Францiї – Г. Мiрабо, Ж. Клемансо.

Теософія

Культ злої сили iснував уже на свiтанку людської цивiлiзацiї. Iснували таємнi секти, що поклонялися сатанi, як, наприклад, каїнiти, євхiти, люциферяни. Секта люциферян поширилася в XII ст. в Чехiї, у XIII ст. в Нiмеччинi, в XIV ст. в Iталiї та Францiї. Ця секта вживала ворожбитство, чаклунство. Вона гидувала i помикала всiляким набоженством. До неї належали не лише неосвiченi дурнi люди, але й освiчені, високi аристократи, як, наприклад, маршал Францiї Ґiль де Ре. Вона приносила сатанi криваву жертву навiть дiтьми. В чорнiй магiї, у вiрi сатанiстiв знаходимо багато впливiв жидiвської Кабали.

В XIV ст. жиди мали дуже великi впливи у вищих колах суспiльства: Iспанiї, Португалiї, Iталiї. Жид Iсаак Люрiя заклав 1450 року у Флоренцiї кабалiстичну школу чорного чаклунства. Ця школа поширила обожнювання диявола на всю Європу. В Талмудi читаємо: „Якби людське око могло бачити чортiв, то неможливо було б людям жити. Чортiв у свiтi далеко бiльше, як людей. Чорти всюди оточують кожну людину. Убрання рабинiв скоро зношується, бо постiйно треться об чортiв"¹⁴. Талмуд наводить також iєрархiю чортiв.

У XVIII ст. по всiй Європi дуже поширилося захоплення аристократiї окультизмом. Всiлякого роду пройдисвiти, чаклуни, алхiмiки, ворожки набули дуже великого впливу i заробляли великi грошi. Королi, найвищi аристократи, шляхта – всi шукали „фiлософського каменя", „елексиру життя" тощо. Французькi масони багато вживали всiлякого чаклунства як параван масонської iдеологiї.

Теософiю започаткував у III ст. Амонiя Сакас. В XVI ст. iснувало „Братство теософiв Рожевого Хреста". Теперiшнi теософiчнi гурти заклала 1875 року в Нью-Йорку московка Г. Блаватська. Вона казала, що таємничi доктрини пiзнала в Тiбетi i сама їх упорядкувала. Це була нахабна пройдисвiтка i брехуха. Тi доктрини вона пiзнала в Парижi вiд жидiв-кабалiстiв, що видно з дуже великого впливу Талмуда на її писання. Наприклад, у її книжцi, яку видало „Теософiчне Товариство" в Нью-Йорку, читаємо, що Христос був звичайним байстрюком, а мудростi навчився вiд жидiвської секти єсенiв у Єгиптi. Iншi теософи навчають, що Христос нiколи не iснував, а байку про його життя, смерть i воскресiння видумали ченцi аж у II ст.

Г. Блаватська видавала себе за буддистку. Вона писала, що її богопошук цiлковито не цiкавиться полiтикою. Але вона ж пробувала 1879 року вiдбудувати в Iндiї „Свiтове Братерство". Одна з провiдниць того братерства А. Безан дiсталася до масонської ложi (єдиної, що приймала жiнок). I це вона додала до масонського гасла „братерство" ще й полiтично-соцiалiстичнi „воля" та „рiвнiсть".

Теософська громада не є науково-дослiдною установою, а лише пропагандивним гуртом, що має своєю метою замiнити чистi, яснi, зрозумiлi християнськi доктрини на якусь нестравну саламаху схiдних забобонiв, кабалiзму i просто дурисвiтства.

Люди та гурти, що хотiли, чи намагалися знищити набоженство та суспiльний лад, iснували вже на свiтанку людської iсторiї. Всi таємнi, руїнницькi гурти мали двi спiльнi всiм прикмети: 1) жодна з них не була протижидiвська; 2) всi вони ставилися вороже до християнства. Наприклад, i А. Вайсгаупт, i Ф. Вольтер, i Фрiдрiх Великий хоч i казали, що вони шанують християнство, але кожний з них все своє життя поборював християнськi iдеї.

Панувати у свiтi мрiяли: Олександр Македонський, Наполеон, Фрiдрiх Великий, А. Гiтлер, всi московськi царi разом з соцiалiстичними В. Ленiним та М. Хрущовим.

Всi таємнi та пiвтаємнi товариства, гурти мали своєю метою захопити найвищу владу i панувати. Всi вони – i стародавнi i теперiшнi – мали тi самi iдеї i тi самi способи їх здiйснювати. Всi вони вживали пiдступ, брехню, залякування, ошуканство, демагогiю, пiдкуп, кривоприсяжництво, таємнi iнтриги, вбивства тощо. Всi вони керувалися засадою „мета виправдує засоби". Всi вони поборювали, нищили набоженство, волю, особистiсть. Всi вони побудували свої товариства на засадi беззастережного, iєрархiчного послуху, залiзної дисциплiни: нiяких виборiв, а лише призначення згори, смерть зрадникам i вiдступникам, обов'язок кожного члена слiдкувати за iншими членами i доносити зверхникам не лише про зрадливих, але й тих, що хитаються. Все це робили i манiсти III ст., i каїрська ложа XI ст., i храмовики XII ст., i спартакiвцi XVIII ст., i ленiнська та гiтлерiвська партiї XX ст.

Спартакiвський архiв, протоколи сiонських мудрецiв, тези III Інтернацiоналу, дiяльнiсть ООН, накази та лiтература нiмецьких нацистiв, московських бiльшовикiв – всi вони доводять, що iснує свiтова сила, яка нищить релiгiю, патрiотизм, волю, права людини i народiв. То сила, яка хоче знищити все божеське в людинi й обернути людину в бездушну, бездумну, слухняну машину.

Пiсля невдачi спартакiвцiв з'явився 1847 року „Комунiстичний Манiфест" та „Капiтал" К. Маркса. В них читаємо те саме, що й в архiвi спартакiвцiв, а саме: знищення набоженства, знищення патрiотизму, знищення родини, знищення волi, знищення iндивiдуальностi, особистої власностi, громадських прав – все знищення, знищення, знищення. А що мали збудувати – то подивiться на СРСР. У своїх основах марксизм є нi що iнше, як удосконалений спартакiзм.

У всiх писаннях, дiях, наказах А. Вайсгаупта, К. Маркса, М. Бакунiна, С. Нечаєва, В. Ленiна, А. Гiтлера, вождiв III Iнтернацiоналу, жидiвського Сангедрiна тощо на першому мiсцi стоїть вимога ЗАХОПИТИ ВЛАДУ (державну, свiтову). А про те, що вони будуть робити, коли захоплять владу, про майбутнє їхнє БУДIВНИЦТВО вони подають лише iмлистi, загальнi, порожнi гасла. Натомiсть їхня стратегiя i тактика нищення вiдпрацьованi до найменших дрiбниць.

В. Ленiн не змарнував часу на емiграцiї. Вiн вiд ранку до ночi вивчав iсторiю таємних товариств храмовикiв, спартакiвцiв, „Протоколи сiонських мудрецiв", масонство. Духовнiсть, владу, свiтогляд московського народу та iнтелiгенцiї вiн добре знав. I вiн зрозумiв, що москвини розбудували свою iмперiю лише завдяки тому, що вживали стратегiї i тактики таємних товариств. Зрозумiв, що iдеї, протилежнi iдеям товариств, зруйнують московську iмперiю. А московську iнтелiгенцiю вже почали захоплювати такi згубнi для iмперiї iдеї, як мiжнародний соцiалiзм. I в його монгольськiй¹⁵ головi зродився план порятунку московської iмперiї пiд виглядом гарної, привабливої личини iнтернацiонального соцiалiзму. Йшлося про „свiтове об'єднання всiх гноблених i покривджених робiтникiв для того, щоби визволитися з капiталiстичного рабства". Способи як це робити подали спартакiвцi. Про них оповiли москвинам В. Бакунiн, С. Нечаєв та iншi.

* * *

Масонське свiтове „братерство всiх людей" – це омана, утопiя. Образно кажучи, братами називаються люди, дуже подiбнi один до одного, чи щiльно об'єднанi заради спiльної мети. Рiзнi народи не лише не подiбнi мiж собою, а й дуже часто мають рiзнi вдачi, протилежну мету. Отже, їхнє об'єднання заради свiтового миру – це будова пiдвалин на пiску. Перший же буревiй розвалить її. Бiблiйна Вавилонська вежа є символом такого об'єднання.

Найбiльшою i найнебезпечнiшою помилкою – успадкованою вiд масонства – є безпiдставна, слiпа вiра в те, що свiтовий мир може здiйснити iнтернацiонал, себто знищення нацiонального патрiотизму. Ця вiра безпiдставна, бо людина, яка не любить ближчих до себе людей, не може любити дальших. Але тiльки любов, приязнь зближує людей.

Сталий свiтовий мир ледве чи коли здiйсниться. Лише обопiльна пошана до природних прав кожного народу може створити їхнє духовне зближення, приятельство. Отже, шлях до спiвжиття народiв iде не через iнтернацiоналiзм, а тiльки через нацiоналiзм. Iнтернацiоналiсти, пацифiсти мрiють об'єднати людськi противенства. А це безпiдставна, бо протиприродна омана. Так „миролюбцi" своєю маячнею сприяють не мировi, а, навпаки, вiйнi.

Масонська i соцiалiстична вiра у можливiсть досконалої людини – це щось далеко гiрше, як омана. Нема нiчого бажанiшого i потрiбнiшого людям, як їхнє прагнення до досконалостi. Християнство вчить людей прагнути до Божої досконалостi. Але коли людина повірить, що вона вже осягнула досконалості, то вона матиме себе за божество. Масони i соцiалiсти вiрять, що новонароджена дитина є природно досконала, лишень життєвi обставини її псують. Отже, манiпулюючи обставинами, скеровуючи i мiняючи їх, можна зробити людину досконалою. А це призводить логiчно до безбожництва. Безбожники не можуть вiдповiсти на питання: „Чому вроджена досконалiсть людини не оберегла людину вiд зiпсуття недосконалим суспiльством? Як же так сталося, що досконала з природи людина створила недосконале суспiльство? Вiра в природну досконалiсть людини, а з того i вiра у всемогутнiсть людського (не божеського) розуму i призвела до теперiшнього здичавiння цивiлiзованих народiв, призвела до великої духовної кризи.

Масонство, нищачи вiру в Бога, обожнюючи людський розум, нищить духовнi основи людського життя. Масонство, пiдтримуючи соцiалiзм з його сталою ненавистю, нищить гуманiзм. Отже, голос масонства, що воно керується людолюбством, то брехня, ошуканство.

II. ЖИДІВСТВО

Жидiвський народ належить до культурного кола кочовикiв. Це вiдбилося на всiй долi жидiвського народу. Основна прикмета кочовика – нестримний потяг до мандрiвки, нахил змiнювати мiсце побуту. Кочовик не хоче жити стало на одному мiсцi. Йому байдуже де жити. Вiн не знає i не хоче знати любовi до своєї землi. Патрiотизм йому цiлковито чужий i не зрозумiлий. Це є основна психологiчна причина чому жиди розселилися по всьому свiту. Iсторiя людства не знає жодного народу – крiм жидiвського – що так розселився.

Кочовики не мають своєї землi, а тому й не мають любовi до землi¹⁶. Вони ненавидять рiльничу працю. Московський уряд до 1917 року i по 1917 роцi пробував зробити рiльниками жидiв та циганiв. Вiн закладав жидiвськi та циганськi села в Українi, будував їм хати, давав реманент, позики. За кiлька рокiв у тих селах не лишилося анi одного жида чи цигана. Тож нема нiчого дивного в тому, що жиди почали переселюватися з Палестини по всьому свiту, навiть ще й тодi, коли мали свою жидiвську державу. Коли ж Рим вигнав жидiв з Палестини, бо вони пiдняли 90 року повстання проти римської влади, то в Палестинi лишалася жити лише маленька частина жидiвського народу.

У грецькiй, латинськiй i європейських мовах назва Юдея нiколи не означала приналежностi до релiгiї. Вона означала землю, край. За часiв Христа в тому краю не було релiгiї, що її називали „юдейською".

Назва жид з'явилася в Європi щойно у XVIII ст. Походить вона вiд перекрученої латинської назви Iudseus. Так само i назва жидiвської вiри юдаїзм – недавнього походження. Цiєї назви нема в жидiвськiй Бiблiї, анi в Талмудi. У Бiблiї жидiвська вiра називається „Тора Ягве", „Їра Ягве", що означає „Божа наука". Назву „юдаїзм" видумав жидiвський iсторик Йозеф Флавiй (37–95 по РХ) на протилежнiсть еллiнiзму.

Є жиди iзраїльськi i жиди хозарськi. Утiкаючи вiд вiзантiйського та мусульманського наступу на Палестину, 12 тисяч палестинських жидiв переселилися через Персiю, Туркестан до Хозарської держави на Волзi. Хозари були поганами. Їхнiй каган Булан III запровадив 966 року жидiвську вiру в Хозарськiй державi. Утiкаючи вiд монгольської навали 1239 року, хозари переселилися на захiд, до України, Польщi, Румунiї, Мадярщини, а звiдти – до захiдних країн. Серед теперiшнiх жидiв 90 % є хозарського, а не палестинського походження. Дуже багато жидiвських прiзвищ хозарськi, наприклад, Коган, Каган, Каплан.

Скiльки у свiтi є жидiв? Жидiвська лiга та рада синагог подали 1933 року, що всiх жидiв у свiтi було 16 млн. 500 тис. Часопис, що його власниками та редакторами є жиди, здiйснив у 1947 роцi пiдрахунок усiх жидiв у свiтi. Вiн установив, що тодi жидiв було в усьому свiтi 19 млн. 200 тис. Жиди кричать, що А. Гiтлер вигубив 6 мiльйонiв жидiв. Якщо зменшити 19 млн. 200 тис. на цi 6 мiльйонiв, то матимемо, що жидiв було 1933 року 13 млн. 200 тис., а не 16 млн. 500 тис., як подала жидiвська лiга. Отже, вiд 1933 року до 1947 року жидiв збiльшилося на 3 млн. 300 тис. А де ж тi 6 мiльйонiв, що їх нiби вигубив А. Гiтлер?

Жиди складали 1937 року 4 % людності США. З усiх переселенцiв до США за роки 1937–43 половина була жиди. Вiд 1877 року досi люднiсть США збiльшилася в чотири рази, а жидiв у США збiльшилося в 21 раз.

У всiй Українi жило 1931 року 3 млн. 226 тис. жидiв, тобто 19 % всiх жидiв у свiтi. В Українi жиди складали 5,5 % усiєї людностi¹⁷. На Правобережжi всi шинки (за винятком кiлькох у Києвi) належали жидам. Там з шинкарства жило 114 тис. жидiв. На Буковинi в 1871 роцi було 1592 жидiвських шинкiв. На Закарпаттi жидам належали 42 % господарств – понад 150 га, 75 % – 50–150 га, 67 % – 10–50 га¹⁸.

Всi країни, де оселювалися жиди, приймали жидiв радо, спiвчуваючи їхньому нещастю – втратi своєї держави. Майже в усiх країнах жидам нiхто i нiчим не перешкоджав займатися усiм – торгувати, мати свої школи, своїх суддiв. Нiмеччина, Англiя, Францiя та iншi надали жидам однаковi з корiнною нацiєю громадянськi права. Багато жидiв у тих країнах були на найвищих посадах в урядi, торгiвлi, промислі. Наприклад, особистим дорадником голови британського уряду Д. Ллойд Джорджа був жид Вiктор Стасун. У голови французького уряду Ж. Клемансо таким був жид Мендель Ротшiльд. У президента В. Вiльсона – жид Адвард Гауз. У президента Ф. Рузвельта – жид Фелiкс Франкфуртер. У президента Л. Джонсона – жид Бернард Барух. Та з бiгом часу, коли люди пiзнали хто такi жиди, вони зненавидiли їх за їхнє хижацьке лихварство та безсоромне ошуканство. I тодi цi країни почали виганяти жидiв. Так, римський цезар Август незадовго до народження Христа вивiз із Риму до Африки 8.000 молодих жидiв. Наступний цезар Тиберiй вислав 4.000 жидiв на каторжнi працi до Сардинiї. Люднiсть мiста Цезарея ( в Грецiї) забила в I-му сторiччi до нашої ери 20.000 жидiв за один день. Причиною того погрому було жидiвське нещадне лихварство та ошуканство. Римський полководець Тит, зруйнувавши Єрусалим, вигубив один мiльйон жидiв у Палестинi, а недобитих Рим вивiз 135 року до Азiї, Африки та Європи.

Всi європейськi держави виганяли жидiв: Австрiя – 1420 р., в XVI та XVII столiттi, Англiя – 1290, Баварiя – 1551, Бельгiя – 1370, Іспанія – 1492, Італія – 1450, 1550, Литва – 1495, Мадярщина – 1349, 1360, 1582, Голландiя – 1444, Португалiя – 1497, Норвегiя – 1814, Прусiя – 1350, 1450, 1510, Саксонiя – 1348, Сардинiя – 1492, Сицiлiя – 1492, Силезiя – 1553, Францiя – 1306, 1322, 1394, 1615, Чехiя – 1320, Швецiя – 1814. Та уряди всiх цих держав мусили позичати гроші у жидiвських банкiрiв. А тi ставили передумову – дозволити жидам жити в їхнiх державах. Отже, Англiя дозволила 1664 року, Францiя дозволила 1715 року.

Римський Папа Олександр III заборонив 1170 року християнам, пiд загрозою великої церковної кари, служити у жидiв, вибирати жидiв на громадськi посади. Папа Iннокентiй IV благословив 1200 року намiр французького короля Луїса вигнати жидiв iз Францiї.

Через усю свою iсторiю жиди завжди стояли на боцi сильнiшого. По 1917 роцi комунiзм, захопивши московську iмперiю, став величезною силою. Отже, жиди стали на боцi комунiстiв. Нью-Йоркськi жидiвськi банкiри одразу послали В. Ленiновi 20 мiльйонiв доларiв. З Нью-Йорку виїхало 1917 р. до Московщини понад 100 жидiвських соцiалiстiв, комунiстiв на чолi з Л. Троцьким-Бронштейном.

До речi, всi вони виїхали американським кораблем. Англiйський уряд затримав тих жидiв у Лондонi. Тодi президент В. Вiльсон на вимогу жидiвських банкiрiв запротестував. Запротестував також i голова московського уряду А. Керенський. Тодi англiйський уряд дозволив тим жидам їхати далi до Московщини. Приїхавши до Петроґрада, вони взяли провiд революцiї у свої руки, поставивши свого Л. Троцьког