Україна під чужою окупацією

Захоплення Росією українських земель. Кінець
XVIII ст. характсріізусться невпинним зростом могутности Російської
імперії, що загарбала більшу частину українських земель під свою
владу, втратою Україною автономних прав і перетворенням її на зви-
чайну губернію Російської імперії. ‘

Величезне значення мала російсько-турецька війна 1769-1774 ро-
ків, зв’язана з іншими подіями загальноєвропейського значення. ^

Польща перебувала тоді в стані анархії. З початку XVIII ст. в її
внутрішні справи постійно втручалися сусіди, головним чином Ро-
сія. Особливо гаряча боротьба розгорнулася в Польщі 1734 року,
коли боролися там два кандидати на престіл: Станіслав Лещинський
та Август Саксонський, син померлого короля Августа II. Росій-
ський уряд, ввівши на польські землі свої війська, вирішив питання
в користь Августа III Саксонського, Його правління фактично було
правлінням магнатів, “королят”, які вели боротьбу між собою. Засі-
дання парляменту зривалися, бо кожен із членів мав право своїм голо-
сом накласти “вето” на таке чи інше рішення і вимагати перегляду
справи. Протягом кількох років не можна було досягти згоди, бо завж-
ди хтось накладав “вето”.

Велика, багата Польща не мала можливости налагодити свої фі-
нанси, ввести нові податки, створити міцне військо. До того “Вічний
мир” із Польщею року 1686 давав Москві, а потім Росії право втру-
чатися у її внутрішні справи під претекстом оборони православної
Церкви проти надуживань католицької держави. З XVII ст. час від
часу виникали проекти знищення Польщі як держави і розподілу
її території між сусідами. Вперше такий проект з’явився ще за
Хмельницького.

Року 1763, після смертп Августа III, Катерина II, ввівши війська
до Польщі, посадила на королівський престіл польського магната
Станіслава-Августа Понятовського. З того часу фактичним прави-
телем Польщі став резидент Росії при польському дворі. Таке ота-
новище, природно, викликало незадоволення польських патріотів.
Війна 1768 року дала їм підстави сподіватися, що Росія зверне всю

увагу на Туреччину, а тим часом Польща скористається з цього
і звільниться від російських впливів.

Росія домагалася, щоб Туреччина зреклася своєї зверхности над
Молдавією та Кримом. На це не погоджувалися ні Туреччина, ні
Австрія, яка хотіла оволодіти Молдавією. У такий критичний мо-
мент пруський король Фрідріх запропонував перший розбір Поль-
щі, за яким Росія мала б дістати білоруські землі, Прусія — Помо-
р’я і частину Великої Польщі, Австрія — Галичину. Сойм і поль-
ський уряд погодилися на цей розбір, і 1772 року, без спротиву, со-
юзники окупували Польщу. Року 1774 Австрія захопила Буковину:
Чернівці, Серет — переважно українські землі, та Сучаву — пере-
важно румунські землі, що входили до складу Молдавії.’

Щасливе для Росії закінчення війни з Туреччиною і Кучук-Кай-
нарджійський мир відкрили для Російської імперії широкі перспек-
тиви. Вона дістала вихід до Чорного моря; невеликі смуги берега
між гирлами Бога та Дніпра — на заході, між гирлами Берди та
Міюса й Дону та Еї—на сході — давали можливість заснувати тут
портові міста та розгорнути торгівлю; крім того Росія знову дістала
право мати на Чорному морі військову фльоту. Величезне значення
мало проголошення Туреччиною незалежности Кримського ханства,
яке було васалем Туреччини. Крим перестав бути постійною загро-
зою для України.

Наслідком нових умов, що склалися на південному прикордонні
Російської імперії, Запоріжжя втратило своє значення як захист
від татар та турків, і 4 червня 1774 року російські війська, які по-
верталися з турецького фронту, оточили Січ і зайняли головні
оселі Запорізьких вольностей. Запорізька Січ піддалася без спро-
тиву. Величезна територія Запорізьких вольностей була включена
в межі Російської імперії.’

Залишені на свої сили, кримські татари неспроможні були зор-
ганізувати тверду владу. В Криму розгорілась боротьба партій. Ро-
сійський уряд почав втручатися у внутрішні справи Криму й роз
палювати незадоволення його людности. Під претекстом пересліду-
вання християн, 1778 року генерал О. Суворов, що командував ро-
сійськими військами в Криму, дістав наказ вивести звідтіль хри-
стиян. Для греків засновано місто Маріюпіль в гарні ріки Калміюса,
а для вірменів — місто Нахічеван у гирлі Дону.’ Вихід 32.000 хри-

стиян, найбільш працездатної частини населення, переважно хлібо-
робів, був тяжким ударом для Кримського ханства, що поставив Крим
у залежність від Росії в економічному відношенні.

Року 1783 Кримське ханство було приєднане до Російської імперії,
а в адміністраційному відношенні об’єднане з Катеринославським
намісництвом, під управлінням князя Г. Потьомкіна-Таврійського.
До Південної України приєднано величезну територію до ріки Кубані
та Єгорлика — на сході і до Дністра — на заході.

Після першого розбору Польщі в 1772 році, коли загарбання Ро-
сійської імперії обмежилися білоруськими землями, в Польщі знай-
шлися люди, які зрозуміли, що рятувати польську державу можна
тільки шляхом ґрунтовних реформ: обмеження шляхетських прав,
поліпшення життя інших станів, заведення в країні ладу. Проте,
пляни ці викликали опозицію збоку магнатів та вищої шляхти, які
в реформах бачили замах на їхні права та привілеї. Вони рішуче
заперечували права православних та дисидентів. Це викликало втру-
чання протестантської Прусії та православної Росії на захист їхніх
одновірців.

Не зважаючи на протести, прихильники реформ проголосили З
травня 1791 року нову конституцію: касувалося право “вето”; всі
справи в парляменті мали вирішуватися більшістю голосів; королів-
ська влада мала бути спадковою; збільшувалася армія, упорядкову-
валися фінанси, освіта. Але партія магнатів та великих панів про-
голосила в Торговиці конфедерацію і звернулась по допомогу до Пе-
тербургу. Прийшло російське військо, і слабі польські війська зали-
шили Правобережну Україну. В 1793 році Росія змусила короля від-
ступити їй Київщину, Поділля та значну частину Волиш й Білорусії
Прусія дістала більшу частину Великої Польщі та ДанцІҐ; Польщу
відрізали від моря. Так переведено другий розбір Польщі.*

Року 1794 вибухло повстання польських патріотів, на чолі якого
(.тав генерал Костюшко. Він обіцяв селянам волю, але вони в масі
не підтримали його; тільки невелика частина з-під Кракова приєд-
налася до повстанців. Після впертої боротьби російські та пруські
війська розбили військо Костюшки, а його самого взяли в полон. Ко-
мандувач російських військ О. Суворов здобув Варшаву. Польська
держава в 1795 році скапітулювала. Переведено третій, остаточний
розбір Польщі: Росія взяла собі решту Волині та Литву, Прусія —
Велику Польщу з Варшавою, а Австрія — Малу Польщу з Краковом
та Любліном. Таким чином під владою Російської імперії опинилися
всі українські землі, за вийнятком Галичини та Буковини.’

Адміністраційний розподіл українських земель змінено. Після
скасування Гетьманщини українські землі поділено на чотири ча-
стини. Уся колишня Гетьманщина перебувала під управлінням Мало-
російської Колегії та її голови “в характері генерал-губернатора”.
Цією особою був генерал, незабаром граф П. Румянцев-Задунайсь-
кий. Друга частина — територія слобідських полків, після ліквіда-
ції полкового устрою, перетворена була на Слобідсько-Українську
губернію. Третю частину — територію Південної України — поділе-
но на дві окремі частини: Новоросійську губернію — на півночі, та
Запорозькі Вольності — на півдні. Року 1775 Запоріжжя було ска
соване і вся територія Вольностей була поділена між двома губер-
ніями: Новоросійською — на правому березі Дніпра, та Озівською —
на лівому. До Новоросійської губернії приєднано трикутник землі
між ріками Богом та Дністром, який дістала Російська імперія на
підставі Кучук-Кайнарджійського миру, а до Озівської губернії при-
єднано придбані на підставі того ж миру землі між ріками Доном та
Еєю. Обидві губернії перебрали під владою Г. По-ьомкіна. Року 1781
переведено реформу — засновано намісництва. Колишню Гетьман-
щину поділено на три намісництва: Київське, Чернігівське та Новго-
род-Сіверське. Намісником був спочатку граф П. Румянцев-Задунай-
ський, а з 1790 року — генерал М. Кречетніков (який у 1768 році
придушив Коліївщину).

Слобідсько-Українську губернію перейменовано на Харківське
намісництво з осередком у Харкові.

Новоросійську та Озівську губернії об’єднано в Катеринославське
намісництво; осередком його був спочатку Кременчук, а з 1784 року
— Катеринослав. До Катеринославського намісництва приєднано
землі Полтавського та Миргородського полків, з яких створено по-
віти — Полтавський, Кременчуцький, Олексоігільський. Намісником
увесь час був князь Г. Потьомкін-Таврійський.

Року 1795, після смерти Потьомкіна, створено Вознесенське намі-
сництво з трьох повітів Катеринославського намісництва: Єлисавет-
градського, Новомиргородського та Херсонського, з осередком у місті
Вознесенську. До намісництва приєднано українські землі, що їх
Росія придбала на правому березі Дніпра, до лінії Черкас на півночі.
Намісником був князь П. Зубов.

Року 1796 цар Павло 1 зліквідував намісництва, замінивши їх гу-
берніями. В Україні були: Малоросійська губернія з адміністрацій-
ним осередком у Чернігові; на Правобережжі три губернії: Волинсь-
ка, Подільська та Київська; Новоросійська губернія з осередком у
Новоросійську (так перейменовано Катеринослав); Харківська гу-
бернія (Слобідська), до якої відійшли східні повіти колишнього Ка-
теринославського намісництва (частини Олексоігільського, Слов’ян-

ського, Донецького та Павлоградського повітів). Року 1802 Новоро-
сійську губернію поділено на три: Миколаївську, Катеринославську
та Таврійську; Чернігівську та Полтавську губернії об’єднано в
Малоросійське генерал-губернаторство з осередком у Полтаві; Київ-
ську, Волинську та Полтавську губернії об’єднано в Київське гене-
рал-губернаторство; Слобідську губернію перейменовано на Харків-
ську, Після окупації Басарабії в 1812 році виникло Новоросійсько-
Басарабське генерал-губернаторство з губерніями: Херсонською,
Катеринославською і Таврійською та Басарабською областю. Такий
розподіл з невеликими змінами існував до 1917 року.’