Безлике право

Ви кажете: Право Дитини. А я думаю про мільйони зовсім маленьких Українців, більшість із яких народилося без права на рідну колискову із рідних материнських уст. Без права на батька, - що, споєний Червоним Змієм, давно вже замешкав, - ні, не під шляхетним сільським плотом, - під смітником зкацапнілого міського конґломерату. Я думаю про маленьких Україночок, які ніколи не стануть матерями. Я думаю про юнок невизначеного походження, покрученої раси і пияцького виховання, які в кращому разі залишають плід своїх легковажних експериментів живим на міському смітнику або в придорожньому рові. Чи не Природа вступає в жахливе Право Очищення, припиняючи розмноження покручів раси? Чи не Природа ще Тоді застерігала устами Тараса від перелюбу з Москалем, - бо яких ще покриток-дітовбивць знає Україна, як не пансько-москальських?

Ви кажете: Право Людини. А я думаю про Право Українця. Про знищене лицарське право Козака, закопане під луганськими і донецькими териконами, поховане в смороді криворізького смоґу. Я думаю про затоптане право лицарів Холодного Яру на оспівану славу, я думаю про українську вольную волю, закуту в інтернаціональних іржавих кайданах. Я думаю про дріб'язкових ніяких політиків, які вершиною своєї лукавої пропаґанди вважають обіцянку "кращого життя" - на чиї голоси вони покладаються? Чи не тих Козаків, яким Право Гонору дорожче від життя? Може, на тих, кому Правда Раси дорожча від рідної, але спаскудженої синівської крові? Я думаю про тих політиків, які вершиною ліберальної своєї майстерности вважають пропаґандиський вислів "я дам вам вудку, а рибку ви вже учітеся ловити самі" - це вони хотять спокусити народ, для якого Свобода спочиває на вістрі власної шаблі? Я думаю про тих політиків, які обіцяють запровадити державну монополію на продаж спаскудженого спирту - кого вони спокушають: гнилого мешканця-покруча інтернаціонального міського багна, чи здорового Українця Степу, що черпає силу і гумор у власному хмільному меді квітучого дикого поля? Я думаю про політиків-провокаторів, які обіцяють у черговий раз "розкуркулити" олігархів - а чи не запалають у черговий раз панські садиби чужинецьких кровопивць?

Ви кажете: Міжнародне право. А я думаю про мандат "опіки" над Галичиною, виданий Лігою націй. Я думаю про Ялту (вже дві Ялти). Я не є національно-обмежений. Я пам'ятаю про підтверджене "міжнародною спільнотою" довгобородих мудрагелів невизначеної раси право на "культурну автономію національних меншин". В тім числі і ласкаво дароване право на культурний розвиток української меншини в Україні - за умови делікатної особистої ініціятиви і приватним коштом. Я пам'ятаю про право держав захищати своїх одноплемінників усюди по світу. Я згадую Мюнхен. Я згадую депортованих в одну ніч Українців Закерзоння. Ліга націй мовчала. На той час вона стала зватись якось інакше. Я згадую облудні обіцянки Черчіля розпочати війну із Совєтами. Обіцянки, які довгими роками тримали наших хлопців в лісі. Я згадую про Українців, депортованих Союзниками назад під Червоного Змія. Я не є національно-обмежений. Я згадую депортованих повністю судетських Німців. Згадую зруйновані вщент килимовим бомбардуванням німецькі міста. За винятком острівців окремих фабрик, які належали бородатим мудрецям. І вогненні кола навколо міст - для того, щоб нікому не вдалося утекти. Я згадую спаплюжену колиску цивілізації - Месопотамію і знищені музеї її столиці: Але я також згадую спалені Інтернаціоналістом безцінні фонди українських стародруків Київської наукової бібліотеки. Я не є національно-обмежений. Я пам'ятаю про смажених на сільській грубі українських партизан. Але я також пам'ятаю про поголовно зґвалтоване Кацапом німецьке жіноцтво, покручене потомство якого нині продає інтернаціональним міняйлам німецьку гідність за кацапський ґаз.

Ви кажете: Додому в Европу: Нема вже цієї романтично вимріяної Европи. Нема цього дому. Нема ні порядности, ні гідности, ні чистоти: Є Україна. Нерозумна, п'яна. Окацапщена і радянська. Моя Україна. Яка очиститься.

Ви кажете: Додому в ЄЕП: Ви не маєте серця.