Як виявляється, справа технічного перекладу, це не дуже проста справа. І хоча українське “переклад”, і вводить в оману своїм звучанням, але переклад текстів зовсім чомусь не походить на перекладання чогось там з одного місця на інше. Просте підставляння українских слів замість англійських не проходить. Звичайно ж, можна зробити і таке, але хто ж тоді буде читати, те що я наперекладав. Якщо за переклад, який би він не був – технічний чи літературний, хтось збирається платити гроші, то тут все зрозуміло, мета проста і ясна (“і танкі наши бистри”): треба задовольнити замовника і отримати від нього по таксі, із розрахунку по стільки-то і стільки-то за слово, або ж за сторінку. І, в принципі, для мене, як для перекладача, немає великої різниці, буде хто-небудь читати мій переклад, чи ні. Складність цієї роботи полягає в тому, що я хочу, щоб цей переклад хоч хто-небудь та прочитав. Оскільки я не претендую на те, щоб хто-небудь, коли небудь мені що-небудь за все це заплатив, то яка ж іще може бути мета всього цього? Звичайно ж, Ваше, Ваше і Ваше (так і твоє теж) доброзичливе ставлення, вже як не до мене, то хоча б до написаного. (“Думи мої, думи мої, лихо мені з вами, чом ви стали…”)
Які ще перепони крім моїх персональних амбіцій стоять на моєму шляху як технічного перекладача? На жаль, мушу признатися, досить багато. Основною перешкодою, на яку натикаєшся практично на кожному кроці, є неіснуюча термінолоґія. Скажіть щиро – чи багато хто з Вас знає, що таке технічний український переклад? (Га?…Шо?…Ето ви ко мнє?…) А як Ви ставитеся до написання твору в практично неіснуючому на сьогоднішній день жанрі?
Невеликий приклад з особистого життя. Ще будучи в Києві я відвідував засідання клубу системного програмування (чи як там воно називалося), які організовував В.Безруков. Ще тоді, на зорі пробудження української самоповаги в зросійщеному до безпам’ятства народі, був один хлопчина (на жаль, не пам’ятаю зовсім його імені – Агов, відгукніться!), який піднімав на засіданнях питання про українську термінолоґію в комп’ютерних справах. Одним із прикладів, що він приводив було таке: як би Ви переклали українською англійське interrupt? І справді, як? Багато хто (із тих, що живуть в Україні) дасть відповідь: “переривання”, звичайно ж, отримане від російського “прерывание”. Але ж українським аналогом англійського “to interrupt” є “перепиняти” чи “припиняти”. Тому і перекладом для “interrupt” (іменник) має бути “перепин”. І так є практично з кожним технічним терміном. На кожному кроці доводиться балансувати на лезі ножа, щоб не скотитися у прірву або ж безтямного мавпування усталених русизмів (переривання), або ж не менш безтямного калькування (транслітерації) англійських термінів українськими літерами (інтерапт).
Кілька слів всього про, якщо дозволите так висловитися, “транслітерування”. Читаючи навколокомп’ютерні дописування останнього часу, з жалем помічаю, що в сучасній літературі набуває значного поширення такий собі “приблатньонно-програмьорський слєнґ”, де досить вільно допускаються вислови типу “коли бравзер крахонувся, програмьор натиснув резет-кі і комп’ютер став ребутиться”.
З величезною радістю (сміх крізь сльози) хочу відзначити, дорогі товаріщі, що все сказане в попередньому абзаці, відноситься тільки до російськомовної літератури. Української технічної літератури мені поки-що читати не доводилося.
Тож, Панове Оптимісти! Маємо шанс! Українська технічна література не засмічена. Зовсім. Нічим. Ну, тобто, зовсім нічим…І кому ж, як не нам з вами стати біля її колиски. До справи-ж, хлопці, увіковічнимо наші імена на мармурових та вифарбованих у червоне, як Київський університет, стінах Матінки Історії!