“Як гул століть, як шум віків – рідна мова”. Видавництво “Бліцінформ”, 2002 рік.

Книга привертає увагу читачів до великого ряду питань, пов'язаних із історією української мови. Зокрема, на значній кількості мовних, історичних, археологічних та антропологічних фактів стверджується необхідність відмовитися від так званих індоєвропейського, праслов'янського та давньоруського періодів, які, за офіційною версією, нібито пройшла у своєму розвитку українська мова.

У книзі грунтовно аналізуються рукописи, побутові написи та графіті часів Русі-України, на основі чого робиться висновок, що уже в княжий період української історії, тобто в ІХ – ХІІІ століттях, українська мова звучала на всіх українських етнічних землях. А дослідження великої кількості прадавніх пам'яток української мови, серед яких літописні географічні назви, українські язичницькі імена особові, українські язичницькі обрядові пісні, дозволяє автору книги робити висновки, що витоки української мови необхідно шукати у доісторичних сонцепоклонницьких часах.

У книзі розглядається й кілька не введених в історіографію писемних пам'яток української мови, які дійшли до нас ще із І тисячоліття до нашої ери. Зокрема, україномовні написи на так званих Медвинських язичницьких стовпах свідчать, що описані Геродотом у VІ ст. до н.е. скіфи-будини та скіфи-гелони були україномовними. Про те, що українська мова звучала в українському Подніпров'ї у сколотські (скіфські) часи, говорить ще й інша пам'ятка української мови “Рукопис Ора”, відомий у науці як “Рукопис Войнича”.

Автентичний текст одного зі згаданих написів на стовпах з-під Медвина починається так: “Єдина є щирість а треба те гласи(ть) греці але льбо велереці...” В іншому написі на тих стовпах ідеться про описане “Велесовою книгою” та Геродотом легендарне місто русів-укрів Голунь і висловлюється думка, що слава тiєї твердині повинна надихати всі наступні покоління русів-укрів на рішучу боротьбу із ворогами: “Буди Голунь та серця а в серці сім'я на сім'я”.

Проаналізовані у запропонованій книзі українсько-індоорій-ські,українсько-етруські,українсько-шумерські мовні паралелі підказують, що на території України принаймі у ІV тисячолітті до нашої ери локалізувався обширний і потужний україномовний ареал, а в субстраті української мови є значна кількість мовних явищ, притаманних мові праукраїнської людності доби голоцену, а чи й раніших первісних часів.