Присвячую Г. і П. С.

"шукаючи той леґендарний скарб"

"поламаним крилом накреслив птах"

"а море тут чомусь пливе наліво : "

Ніби казка про ніби птаха

"по цілім вічному раю — шукай ! : "

Ніби маленький кінець світу

"за птахом — птах і ще раз птах"

*     *     *

шукаючи той леґендарний скарб

що (кажуть) криється

у філіґранній щілині

між небуттям і вічністю

в голизні запозиченої пам'яті

я свій найбільший сумнів приховав

(інстинкт самозбереження ?)

в найменшому із запитань :

"існую ?".

*     *     *

поламаним крилом накреслив птах

мов лезом викроїв чітку границю

між темносинім плесом що у вічнім коливанні

й блакитним простором що ніби нерухомий і без меж

                        де той початок моря

                        що кажуть безкінечне ?

                        а небо — де кінчається

                        якщо йому якесь зачаття ?

тоненька нитка висить між

двома світами що призначені

не дотикнутися ніколи

: її птах простягнув

від дерева до дерева

мов від початку до кінця того

що не здійснилося понині

на ній сидить

і виглядає

гіпотетичне чудо.

*     *     *

а море тут чомусь пливе наліво :

ніхто не знає таємниці його дрейфу —

з якого джерела тече воно

й куди ?

між хмарою і вітром заблукав останній

птах обезкрилений

що кожну хвилю моря ототожнював

з відродженням бракуючого необхідного крила

наліво відплило —

і зникло

: ніхто відтоді вже не в силі

сказати дітям шо

це значить слово — "птах".

НІБИ КАЗКА ПРО НІБИ ПТАХА

умовна — невиразна та межа

що поділила світ надвоє :

на океан і небо

забувши що земля також існує

зухвалий — птах покинув

своє гніздо і зграю і пісок

зірвався мов в останній вирій поза межу —

шукати пшеничніших просторів

злетів

й ніхто не відає понині

чи хоч до неї долетів

чи може навіть і

перелетів її

ніхто не скаже чи

добився птах туди де місця

кінець кінцем

для нього не було

ніколи.

*     *     *

по цілім вічному раю — шукай ! :

не знайдеш дерева що родить яблука

серед яких зло сусідує із добром

нема (коли хтось задрімав)

нагої жінки яку кременем хтось витесав

з того ребра що виявлялось зайвим

бракує змій підступний що невпинно намовляє

наївну овоч заборонений зривати

і ним ділитися — якою б не була за це ціна

не видно бога — може не існує може лиш заснув ?

не чути бога — чи ж йому доречно

когось карати потом і болотом

вигнанням і кінцевим спопелінням

за гріх якого не було й не буде ?

при брамі між водою і піском немає янголів

що з сіркою в очах з огнем в руці

всіх блудних проганяють за поріг едему

без тіл без душ без плям без тіней

безсмертні ми блукаємо від безпочатку

до безкінця безвихідної вічности

по тім раю що навіть і не наша власність

хто скаже чи щасливі ми в цім позавимірі —

коли не скуштували власними устами

ані цикути заздрости ані спокуси меду

хоч раз ?

НІБИ МАЛЕНЬКИЙ КІНЕЦЬ СВІТУ

покинув непривітний світ ікластих звуків

замешкав у п'янливій порожні мовчання

годуюсь голосними що не мають жодних барв

колючих приголосних пильно уникаю

хтось мимоволі кинув крик мов камінь —

розбилася мов шибка оболонка протизвуку

що небиткою й герметичною здавалася :

далеко поза межі світу тисячі скалок розсипались —

і не знайти ніде нікого щоб їх відшукати

а навіть хтось зібрав би —

                                              чи

після такого апокаліпсиса

ще доживу бодай хоч день

до себе ?

*     *     *

за птахом — птах і ще раз птах

за ним квилить ще інший птах

подальше знову птах якийсь ширяє

і безкінечно кожен з них

по-свому оживляє непорушність неба

а ненароком в море впаде птах

то летом зморений то втративши крило —

ніхто не вчує сплеску і не зблідне плесо

на нім не викроїться жоден шрам

і зморщок стільки лишиться скільки було

цю з іншими аваріями море проковтне

як вчора — все що існувало ледь секунду чи п'ятсот століть

від неї знов зубожіє вміст неба                  незворушне море

ревниво буде стерегти свою нову чаклунську здобич

від берега по самий обрій —

мов від початку світу до його кінця.

© Copyright by Roman Babowal (2000)
© Всі права застережені Романом Бабовалом (2000)