Це післяслово відноситься до двох останніх поетичних збірок віршів, назви яких записані вище у змісті цих Web-сторінок. Мова йде про збірки "9. Комашиний вимір" і "10. Пам'ять фраґментарна". З технічно-фінансових причин, у "паперовому" виданні, ці дві збірки побачили світ разом, в одній книзі, 1994-ого року. Але це післяслово було і далі залишилося між ними свого роду обов'язковим "зв'язком".

Спершу — звичайна собі подорож у чудному вимірі незначної комахи, під час якої трохи строкато (бо, мабуть, по-своєму) він записав десяток-два коротких нотаток про поточні явища, заяложені почуття, ряд повсякденних ситуацій, з якими довелось йому неминуче увійти в тісне й заразом парадоксально розлоге (бо многогранне) причастя. Відтак, поступово починає фраґментуватися його пам'ять, в якій никне звільна і нечутно щоразу більша — з ранку в ранок — кількість залишкових мозкових клітин. Остаточно ще не закінчивши своєї мандрівки, в кліматі зростаючої тривоги, він стає невідворотно забувати з кожним днем, клаптик за клаптиком, зайве й необхідне, бачене і недобачене, почуте з недочутим, прожите і все те, що невблаганний час віддав від самого початку у приречену заставу.

Так можна б спрощено виправдати логіку тематичного пов'язання цих двох збірок, які сусідують у цій книзі.

Чи передбачив він цей спільний знаменник ? Це фатальне сповзання світу й парасвіту у вимірі того, чим був, чим є для нього час ? Той час, границь якого він дарма шукав і не знайшов ? (а чи вони й існують ?). В його душі так пізно й тісно нині, що подібні запитання стали недоречними, оскільки вони зайві. За собою він вже забув майже все, що знав, і що було. Й, мабуть, принагідно також самого себе. Стоїть перед ним те дзеркало — розтріскане, в якому він знайшов був колись себе й в якому тепер себе — вчорашнього — навпомацки шукає.

Хтось запитає : про кого ж тут мова ? Користуючись останніми фраґментами тої пам'яті, що дефінітивно ще не зникла, можна припустити, що він міг би бути мною. І навпаки. Так у вчорашньому, як, може, особливіше у завтрішньому часах. Але, якщо Ви, шановний Читачу, прочитали цю книгу, ніщо не виключає іншої, лише від Вас залежної, альтернативи : він міг би бути просто Вами. Або — в крайньому випадку — тим, яким Ви уявляєте себе або якого Ви донині взагалі не знали.

                                                                                    Роман БАБОВАЛ