Павло Дзіковський

Мовні шкіци

Київ, початок 80-х. Ще учнем - вчергове приїхав зі Львова і декілька тижнів розкошую тут задля підготовки до олімпіяди юних хіміків. Гуляю і насолоджуюсь - весна, самостійність і широченна дорога в доросле життя. Ех!

Біля Оперного - перепитав перехожого, як знайти... вже й не згадати, що шукав тоді у весняному Києві. Чоловік відповів коротко і виразно: "Не понимаю" - та й пішов собі далі.

Ненавиджу.

***

Львів, весна 92-го чи 93-го. В ті роки у Львові, як на моїй пам"яті, було найменше російської. Наприкінці совєцьких часів нею говорили спокійно і це, зазвичай, не будило жодних емоцій, тепер же нею ґонорують усілякі круті-елітарні і це теж не викликає публічного осуду, а от в ті переломні (ох, профунькані!) роки...

В переповненому трамваї хтось заговорив не по-нашому. Инший його обірвав: "Чого це ви тут говорите по-російськи?!" Але й трамвай не змовчав - хама, який дозволив собі огризнутись прости російської мови, тут же облаяли і поставили на місце. Наші, галичани.

Мені було дуже приємно тоді і так само приємно досі, що належу саме до цього народу.

***

Москва, зима 93-94-го.

Морозне і засніжене Бібірєво, 6-та ранку, нікого навкруги - йду, іно з першого потягу метро. Аж бачу - з другого боку широченної московської вулиці мені навперейми рішуче рухається жіноча постать. Підійшла - молода дівчина (і я - молодий, неодружений!):

- Вибачте, будь ласка, як пройти до Алтуф"євського шосе? (чистесенькою українською, навіть діялекту не розібрати на тих кількох словах)

- Воно онде за тими будинками - цією вулицею і дійдете.

- Дякую.

Повернулась і пішла.

Ні тіні посмішки, ні краплі теплоти. Певне, з цією панянкою усі в Москві розмовляли нашою мовою - нічого иншого її поведінка явно не передбачала.

***

Київ, осінь 2000-го.

Мужчина в маршрутці обговорює з жінкою щось телевізійне. Забув якесь прізвище... Звертається до мене - просто, по-сусідськи:

- Извините, молодой человек, Вы не помните, как фамилия ведущего - такую вот передачу ведет на «Интере»?

- Та ні, вибачайте... Не дивлюсь нашу телевізію, не живу зараз в Україні...

- Извините, а где же Вы живете?

- В Москві.

- И разговариваете там по-украински???????

- (І-і-і-є-є-с-с-с-с-с!!!) Та ні - в Москві я розмовляю російською, звісно ж.

Поговорили-сьмо :-)))

***

Первомайськ, 26-го грудня 2004-го. Третій тур виборів.

Сиджу на дільниці в якості "кореспондента". Зауважую молодого хлопця, який товчеться серед виборців, але не голосує сам... Ага, бачу у нього теж якесь посвідчення. Треба ж познайомитись!

- Перепрошую, Ви також спостерігач?

- Пожалуйста, говорите по-русски.

- (Однак!!!) Извините, а Вы откуда?

- Из Молдавии.

- Из самой Молдавии или из Приднестровья?

- Из самой Молдавии.

Що тут сказати... Смаглявий... Але за пару хвилин робити раптом нічого, народу нема... Підходжу-посміхаюсь:

- Тишь да гладь.

- Пожалуйста, говорите по-русски.

Так і не поговорили...