Сучасне освітнє поле

Життя прожити - не поле перейти.

Народна мудрість.

- Чи вистачить сил та здоров'я?

- Яке б слабке здоров'я не було, а

до кінця життя вистачить!

Колега автора.

Я і ті, хто поруч зі мною

Поруч з нами завжди є люди, котрі відчувають нас краще, ніж ми самі себе. Ти щось робиш, висловлюєш думки, про щось мрієш та шукаєш способи здійснити мрії і часом не помічаєш, як поруч з'являються помічники та однодумці. А буває, на щастя - помічаєш. Тоді у тебе з'являється шанс.

- Шанс чого?

- Шанс вийти за межі стереотипів та суєтності і стати на шлях особистої еволюції, котра в чомусь перетворює весь соціум. Завдяки сприйняттю соціумом твоєї діяльності як власної потреби у ній.

- Зміст твоїх робіт пролягає між соціологією, філософією, освітньою технологією та літературою. Чи є такі, котрим твої думки, спостереження співзвучні? Хто розуміє тебе краще, ніж ти сам себе?

- Є такі дівчата.

- А хлопці?

- Можливо й є, але про себе не дають знати. Чи то чоловіча природа така - бути в собі чи мої тексти не приваблюють. Життя покаже.

Доброзичливий, активний відгук дівчат же - вражаючий. Саме по цьому і сприймаєш їх як дівчат, бо за кількістю дипломів та стажем успішної публічної роботи так про них не скажеш. Окрім того вони значно сучасніші за мене, котрий наближається до пенсійного статусу.

Намагаюсь зрозуміти, ЧОМУ та задля ЧОГО більшу частину вільного часу зосереджуюсь на освітніх справах, потім оприлюднюю роздуми (дякувати долі - практично все друкується), аж раптом усвідомлюю: задля поповнення ФОНУ суспільного життя освітніми та вчительськими цінностями. Намагаюсь робити це не за рахунок методичних матеріалів, бо вони не шануються, навіть, вчителями. В той же час відчуваю, що слово ,,фон'' не зовсім відображає сутність справи.

А виявляється, що треба ж було зазирнути до сайту найвідомішого у світі соціолога (сім тисяч сторінок в Інтернеті) П'єра Бурдьє та й побачити: ти працюєш над збагаченням не фону, а ПОЛЯ освіти - найсучаснішої та найефективнішої діяльності, котра визначає майбутнє постдемократичне перетворення світу. Для тебе не є перешкодою навіть відсутність української версії цього сайту, бо ж любиш культурне поле французької мови (http://www.pages-bourdieu.fr ). Так само немає перешкод будь-кому з нас повчитись у метра, бо його сайт має також російськомовну версію: (http://bourdieu.narod.ru).

А повчитись є чому, бо як ми, педагоги, займемо впливове місце у суспільстві, якщо будемо продовжувати готувати своїх школярів до вчорашнього дня?

Життя завжди змінювалось, а нині воно - у прискореному темпі. Зміни накопичуються до кількості, котра раптом дає НОВУ ЯКІСТЬ. Не хотілося б залишитись серед тих, котрим, що нашим працівникам комунальної служби снігова заметіль раптом створює ,,неочікувану проблему''.

Наше суспільне поле мириться з формуванням звички сприймати вчительську професію як соціально непрестижну (низький рівень заробітної платні, відсутність мережі зв'язків та ресурсів соціального впливу і т.п.). Звичка переростає у впевненість, що це абсолютно природно, бо влада декларуючи значимість школи (див. Конституцію), на державну підтримку вчителя застосовує залишковий принцип фінансування: ,,нема грошей''. Ми звикаємось і не помічаємо головного: як зміст влади сильно залежить від школи. Це ми не помічаємо, але не саме реальне життя.

П'єр Бурдьє допомагає поглянути на самих себе, на СВОЮ ШКОЛУ збоку, а тому краще зрозуміти свою суспільну роль: ,,Не вдається зрозуміти ні що таке влада, ні механізм її передачі у будь-якому розвинутому суспільстві Заходу чи Сходу, якщо не брати до уваги реального впливу школи та університетів''.

П'єр Бурдьє пише, з лінгвістичної точки зору, так, що повторити його слова - це як видертися по вертикальній скелі. Але його поєднання багатовекторності з концентрацією в основному полегшує розуміння змісту всіх внутрішніх та зовнішніх зв'язків реального соціуму. Це той випадок, коли запам'ятовування виключається, зате йде збагачення особистісних внутрішніх ресурсів глибокого розуміння самого себе та оточуючого соціуму.

- Соціолог і вчителі школи. Яка може бути споріднена паралель? Хто кому і як є вчителем?

- Молодий вчитель виросте в успішного PROFI, якщо ,,оснастить'' свій внутрішній світ

каналами усвідомлення, який насправді його СОЦІУМ. Його учні не тільки є представниками сучасного соціуму, а й творцями його майбутнього.

Складові освітнього поля

У реальному світі відбувається багато інтерактивного, котре ніяк не змінює старого головного стрижня: полюсу ,,правителів'' з одного боку, та натовпу ведених, ,,пересічних'' громадян - з іншого. Відтворення такого розподілу відбувається завдяки школі: у визнаних ,,кращих'' школах навчаються покоління правителів, а у звичайних люди натовпу. І відбуваються такі процеси відтворення не тому, що у ,,кращих'' школах виховують найрозумніших, а завдяки так званим ,,habitus'' (звички, навики), потім - полю (політичному, інтелектуальному, літературному і т.д.) та культурному (дипломи, манери, знання, культура та рівень мови), соціальному (зв'язки, мережі впливу) і символічному капіталу (честь). Саме вони підтримають віковічне відтворення полюса ,,правителів''. За рідкісними виключеннями із правил, котрі часто сприймають як ,,свіжу'' кров системи.

- Ти хочеш сказати, що існує інша соціальна альтернатива?

- Не може не існувати. На мій погляд, це, з одного боку, щось більш складне , щоб водночас охопити широкі верстви населення планети, котрі звиклись до старого, а з іншого - більш природно просте, бо є ближчим до фундаментального в людині. Окрім того, якщо ця альтернатива дійсно життєздатна, то вона не може обійти осторонь ШКОЛУ. З останньої, і тільки з неї, є можливим отримати пагінці нового, бо ,,зернята'' засіваються в освітньому полі.

- Які ж основні елементи освітнього поля?

- Учні та вчителі. Всі інші є необхідними додатками. Інколи, й зайвими. Якщо інспектор не зайде до школи чи її директор поїде до інспектора, то освітній процес не зупиниться. От коли вчителя не буде, то й процесу не з'явитись, тим більше у відсутності школяра.

- Але ж процес процесу - різниця!

- Саме так і заради цього й пишу. Зміст старої школи у розвинених країнах як Заходу, так і Сходу весь час відтворює зміст старої влади. Сутність старої влади - це лінії напруженої залежності між ведучими та веденими. Звичка до такої напруженості тренується у старій освітній системі: учитель грає роль ведучого, а учні - ведених.

У підсумку виходить суспільство як система розділення на полюс ,,керівного класу'' та масив пересічних громадян. Природа притягнення одних до інших така, що постійно виникають проблеми руйнівного характеру. Це неспроста, бо йдуть пошуки іншої сутності - життєдайного соціального змісту. Схоже, що останнє починає експансивно закріплюватись у соціумі завдяки побудові зв'язків мережного типу замість традиційних ієрархій. Дехто цього не вбачає, а дехто не хоче визнавати, бо, насамперед, прагне зберегти традиційне розділення на ведучих та ведених чи керівних та підлеглих.

- Невже можливо без такого? Схоже, це як жити без влади взагалі. Але ж чи не утопія таке?

- Треба уточнити, що мова про зовнішню владу. Багато людей віками живуть, ігноруючи зовнішню владу. Вони дослухаються до влади внутрішньої (влади власного внутрішнього ,,Я'') та замість ієрархій ,,монтують'' себе в ,,архітектуру'' суспільства через мережні зв'язки взаємної зацікавленості.

Все це ознаки інноваційної самоорганізації суспільства неієрархічного змісту, де замість залежності ,,ведучий - ведений'' головними стають взаємозв'язки суспільної співпраці. Важливо розуміти свій власний внутрішній стан як елементарні складові суспільної ,,машини''. Часто на питання: ,,У чому сенс життя?'', ми шукаємо відповідь виключно через категорії високого плану і не помічаємо більш простий, але міцний життєвий пласт. Ним є наша постійна потреба внутрішньої НАПРУГИ. Потенціал, потенція, потенційна енергія - це ті характеристики системи чи об'єкта, котрі прямо споріднені з поняттям НАПРУГИ. Ми живемо, коли перебуваємо у НАПРУЖЕНОМУ стані. Іншого не дано. Суть питання у тім, який зміст нашої напруженості.

Чи це канат яким ведучий тягне веденого, чи система пружин, котрі шукають стан резонансної ПРОДУКТИВНОСТІ?

Потяг до другого типу самоорганізації у соціумі передбачає педагогічну систему СПІВПРАЦІ вчителя з учнем мережного змісту взаємодії (пошук резонансного стану не тільки з оточенням, а й з власним

внутрішнім ,,Я''). Це замість традиційної школи ПОВЧАНЬ, ВКАЗІВОК, НАКАЗІВ,

ОБОВ'ЯЗКОВИХ ЗАВДАНЬ ієрархічного змісту взаємодії (підтримка напруженого стану між ведучим та веденим).

- Зверни увагу, це як питання про курку та яйце. Що кого визначає: школа тип суспільства чи суспільство свій тип школи? Згідно праць П'єра Бурдьє , життєздатність організаційного типу

суспільства забезпечується на рівні школи.

- Виходить, що школа, котра сповідує освітню діяльність як співпрацю вчителя та учня,

Формує підвалини інноваційного суспільства, здатного жити напруженням продуктивного розвитку замість напруженої боротьби з руйнівними проблемами?

- Саме так, але зверни увагу: співпраця вчителя та учнЯ! Не плутати з фронтальною

взаємодією вчителя з учняМИ у псевдоінноваційному ,,пакунку''. За останнього учень так і залишається у полоні звички бути веденим.

- А що тут такого відмінного від усієї попередньої історії школи, котра завжди нас орієнтувала на ,,розумне, добре і вічне''?

- Нове те, що у такій школі виключають звичні нам форми освітньої діяльності, за котрих

вчитель щодня фронтально розповідає чи пояснює ЩОСЬ з поля науки для всього класу. Щось одне для всіх у цей момент, а потім ЩОСЬ інше в інший момент часу. Ключовими смисловими тут є слова ,,для всіх - одноразово'' - як ресурс до формування звички (habitus) до взаємозв'язків типу ,,ведучі -ведені''.

- Але ж як інакше?

- Ще простіше, ніж традиційне вивчення інформації ПРО науки. Це активна діяльність учнів у

ПОЛІ науки. Вчитель заходить до класу і говорить: ,,Сьогодні вам треба підготувати доповідь

про ...'', і учні починають самостійно працювати над матеріалом. Для цього вони дістають з полиць, що повсюди у класі, книжки, або сідають за комп'ютер, щоб ,,зазирнути'' до Інтернету, чи перевіряють каталог матеріалів класної відеотеки. А ще вони знають, що на будь-якому кроці отримають допомогу свого вчителя, а якщо питання за межею його предметної компетентності, то консультанта з іншої дисципліни, котрий ,,чергує'' по школі.

- По-перше, де таке є , а по-друге, як можна давати завдання без попереднього пояснення?

Перш, ніж щось застосовувати (діяльність у полі науки), треба хоча б попередньо вивчити основні властивості чи закони явища.

- Вірно. Але вони вивчаються учнями самостійно з використанням першоджерел замість

спиратись на вчителя-ретранслятора як посередника між учнями чи науковим полем. Така освітня технологія є реальною, якщо вчителі мови навчають дітей РОЗУМІТИ текст замість навчати їх відтворювати чужі доробки з літературного поля. Тоді старшокласнику не треба довго і марудно вбивати в голову, що така-то величина під час явища прямо пропорційна тому-то і обернено пропорційна іншому і т.п. Учень, котрий із молодших класів навчився розуміти мову чи текстове повідомлення, є озброєним, щоб діяти у полі науки, діяти на рівні своїх як зовнішніх, так і внутрішніх ресурсів. Я протягом трьох десятків років педагогічної праці самостійно шукав способів, щоб останніми роками організувати своїх старшокласників подібним чином. Ми радіємо своїй знахідці, бо бачимо її ефективність. А зовсім недавно, дізнався із французького освітнього сайту, що вже більше тридцяти років у Фінляндії так діють ВСІ вчителі країни. На це звернув увагу Старий Світ після того, як фінські школярі вже двічі поспіль показують найкращі результати у випробуваннях PISA. А могли б і раніше, дивлячись, на який рівень життя вивела своїх жителів маленька країна, позбавлена помітних природних ресурсів та обтяжена історичним спадком провінційного закутку бувшої Російської імперії.

Випускник школи, котрий РОЗУМІЄ та ВМІЄ, немає потреби у ієрархічній авторитарності. Йому потрібні однодумці з нахилом до формування взаємовигідних співдружніх зв'язків, котрим він навчився у своїх вчителів та однокласників. Так зі шкільних стін світ поширює нову звичну (habitus) до мережного типу взаємодії із застосуванням внутрішнього особистісного капіталу в оновлених суспільних полях.

Лінії потенційності новітньої соціальної самоорганізації

(постдемократична спроможність світу)

- Що формує невидиму ,,сітку'' електричного поля?

- Як навколо земної кулі існує уявна ,,сітка'' широт та паралелей (земні меридіанами), так щось

подібне з'являється навколо будь-якого об'єкта, здатного на електромагнітну взаємодію. Таке тіло ще називають електричним зарядом. Тоді будь-який інший заряд, потрапивши у поле цього заряду-творця, відразу попадає під його вплив і подальша його поведінка визначається як власними характеристиками, так і параметрами впливу від поля - ,,творця''.

Так само діє на наших вихованців і освітнє та культурне поле, котре ми творимо разом з ними. На часі звернути увагу на потенційну ,,сітку'' інноваційного суспільного поля. Ще раз собі нагадаємо, що отримати його у масовому вимірі ніхто не зможе без адекватної організації шкільного поля. Окремими суб'єктними елементами - це не проблема. Досить згадати слова Симона Соловейчика: ,,Я завжди був вільною людиною, незважаючи на зовнішню несвободу''.

Історія знає безліч апокаліптичних проблем, котрі успішно вирішувались, бо людство ніколи не відмовлялось від такого ресурсу як ПРОДУКТИВНІСТЬ. Тільки протягом попередньої історії багато уваги приділялось питанням продуктивних технологій та продуктивних суспільно-економічних відносин. Ці речі набули глобального, масового характеру, хоча поки що не для українського суспільства.

Втім, родзинка продуктивності нашого історико-суспільного ,,пирога'' цим не вичерпується. Поки що не набуло властивостей масовості усвідомлення того, що у наші часи проростає нова постдемократична перспектива. Більше того, визріває стійка суспільна тенденція постдемократичного змісту. Серцевина її у тім, що все більше жителів планети може не витрачати основні свої сили та час на матеріальні турботи. Продуктивні технології, працюючи в автоматичному режимі, практично повсюдно справляються з цією задачею успішно. Головна увага людей зміщується до внутрішнього змісту, до особистісного наповнення. У свою чергу ці пошуки приводять до чіткого усвідомлення колосальних перспектив просвітленої особистості. Характерною ознакою такої людини, колективу чи суспільства в цілому виступає ПРОДУКТИВНИЙ ХАРАКТЕР відношення суб'єкту до життя.

В голові весь час крутиться висновок: лінії потенційності інноваційної самоорганізації соціуму проходять через точки ПРОДУКТИВНОГО ставлення до життя.

Все більше людей дбає про формування у молоді продуктивного характеру самореалізації у суспільстві. А головне, що нам хочеться і оточення відповідного і жити серед людей з ПРОДУКТИВНИМ характером. Як гірка редька набридали приклади уміння експлуатувати інших, маніпулювати оточенням, видавати себе за ринково цінні ,,екземпляри'' і т.п. Надія та очікування на людей, котрі органічно випромінюють навколо себе продуктивну творчу атмосферу, засівають, насамперед, у самих себе творчі спроможності, вияв котрих благодійно впливає ще й на їхнє оточення.

Іншими словами, чому б нам, вчителям, не взятись за вивчення власних можливостей поширити на весь світ зерна нового, постдемократичного стилю суспільного життя?

- Що за стиль такий постдемократичний?

- Це той, що гарніший за демократичний!

- Звідкіля такий візьметься?

- Зі школи, у якій пестять природну продуктивність людського характеру, характеру, котрий якщо і несе якісь проблеми, то проблеми росту, але не руйнацій.

Постдемократичний поступ інноваційного соціуму вбачається у зростанні когорти носіїв ПРОДУКТИВНОГО людського характеру.

Видається, що майбутню експансію таких людей по світу не зупинити.

Чом би нам, українським вчителям, не взятись за таку перспективну інновацію?

Демократія тримається на понятті ,, диктатури більшості'', на її верховенстві, котре часто є тільки зовнішнім та обманливим. Верховодить правляча меншість. Традиційна школа весь час репродукує саме цю форму соціального механізму: вчитель виступає центром, навколо якого гуртується ,,більшість'' (учні). Останнім нав'язується думка, що все у школі робиться заради них (більшості). Найкраще така думка приникає у свідомість дітей завдяки однаковому для всіх змісту діяльності. Але давно настали часи, коли цю традиційну форму організації освіти стали якнайширше супроводжувати пошуки нових, неурочних форм занять: факультативи, курси за вибором, консультації. Але такі інновації задля подолання гальм однакового та тиску більшості по суті використовують старі методи, бо формують інші групи більшості та однакового. Але вже проглядається тенденція до врахування особистісного.

Наше зосередження у своїх інноваційних пошуках кращого на чомусь відмінному від уроку - це лише невеличкий крок до інноваційного успіху.

Не виключено, що ,,скарбничка'' відкривається по-ІНШОМУ : всі залишаємося, як і раніше, у класі, щоб зануритись у спільні турботи (вміння жити у колективі), але не гуртом, а ІНДИВІДУАЛЬНО! Водночас плекаємо атмосферу взаємної підтримки, насамперед, з боку вчителя.

Вчитель ,,вносить'' до класу програмну тему, а учні за своїм доробком засобів її опановують: хто звертається до підручника, хто до додаткової літератури, хто сідає за комп'ютер, хто вмикає відео, а хто відразу йде до вчителя. А потім учні розповідають один одному чи всьому класу про те, чого вдалося досягти. Державі треба подбати, щоб всі перелічені засоби навчання, включаючи книжкову бібліотеку мала кожна класна кімната.

Ось, у такій щоденній шкільній практиці закладаються майбутні постдемократичні паростки мережної (натомість ієрархічної) гармонії зовнішнього світу як віддзеркалення рівня внутрішньої гармонії його самодостатніх членів. Останнє щодня можна змінювати на краще, не чекаючи доки прийдуть ліпші зовнішні умови.

- Що, вчувається лагідний голос однієї з тих дівчаток: ,, Викликає сумніви теза щодо ``мережевого'' суспільства без ``правителів'' та ``ведених''. У будь-яких суспільних відносинах, відомих нам з історії, були особистості внутрішньо вільні, більше того, сподіваюсь, такі завжди знайдуться і тепер, і в майбутньому.

Коли виростаєш до розуміння, що будь-який дотик системи правління не здатен вплинути докорінно на твої думки, переконання, дії, тоді в тобі росте територія волі. А от коли намагаєшся систему влади нагнути у потрібному напрямку, в цей момент мусиш зректися частини свободи. Якщо ж вдається підім'яти цю систему під себе - ти ``правитель'', а значить, коло замкнулось, ти - раб системи''?

- На постдемократичне випаровування болісної зв'язки ``правителі - веденні'' працює еволюція поняття ,,лідер''. Лідер - вождь є великим докою у застосуванні відомого принципу: ,,Розділяй і владарюй''. Для нього питання власного авторитету є завжди важливішим, ніж формування успішного колективу самодостатніх професіоналів. Замість вирощувати таланти він скоріше буде їх ,,відстрілювати'', замість зібрати колектив на перемогу у конкуренції з іншими колективами він насадить внутрішню конкуренцію, котра пересварить членів власного колективу. Але у періоди так званого сталого РОЗВИТКУ (не плутати зі стабілізацією) лідер-вождь не є його виразником, а, навпаки, стає для нього величезним гальмом. Дякувати Богу, на противагу існують лідери - ініціатори (генератори) ідей чи проектів. Вмілий лідер - ініціатор здатен змінити властиву людській природі інертність на дієвість її природних креативних задатків завдяки системі стимулів, але не тільки ними.

Практично кожен злізе з ,,пічки'' і зробить конкретну справу задля уникнення зайвих неприємностей чи можливих проблем. А тим паче, якщо така справа ще й добре мотивується.

Справжній лідер-генератор все це усвідомлює і, зазвичай, враховує, організовуючи діяльність свого колективу, а тому декому здається, що він зовсім не відрізняється від лідера - вождя. Але його певна технологічна жорсткість лише виглядає як особистісне авторитарне насилля. У той же час технологічна податливість (читай безпринципність) лише виглядає милим обличчям демократії, бо подальший розвиток подій за таких підходів призводить до руйнувань, котрі, зазвичай, зупиняються авторитарними методами. Мало кому будь-які інструменти (молоток, викрутка, ЕОМ і т.п.) подобаються самі по собі - інструменти є лише засобами змісту життя. Так і у вчительській діяльності: навчання тісно переплітається з управлінням, але останнє не реалізується лише ,,правителями''. Маса людей, котрі відмовляються практикувати методи ,,вождізму'', колись та стане критичною, і суспільство перейде до своєї НОВОЇ ЯКОСТІ.

Ось ще одна цитата з листа жінки, яка це чудово відчуває: ,, Звичайно, потенціал мислячої людини величезний, але, як правило, вона бачить точку прикладання у себе всередині, а не назовні. Котрі все ж прагнуть змінити зовнішні умови, найкращі у своїй породі, у фарватері їхньої дії люди потрохи рухаються вперед, як за криголамом менші судна''.

За великим рахунком ми усвідомлюємо самих себе через призму навколишньої культурної дії суспільства. Але мистецтво має загальну тенденцію зосередження на поразках та відчаї, бо саме вони несуть найбільший вал емоцій. В той же час у нас непереборна воля до хорошого кінця. Наша ,,фішка'' тільки у тім, що, отримавши його, ми не поспішаємо насолодитись щастям, а жадібно шукаємо нового.

Останнє у світі все більше зміщується з поля матеріального. Хоча в Україні й не набуло масового виміру, бо частка заробітної платні у собівартості продукції складає в середньому лише десять (!!!) відсотків, але ж ... прийде день і життя зміниться.

- У якому сенсі?

- У тому, як це відзначають експерти: ,,Визначальною тезою концепції людського розвитку є положення стосовно того, що «люди не потребують безкінечно високого доходу для забезпечення гідного рівня життя». Вищий дохід загалом сприяє розширен-ню людського вибору, але цей вплив знижується зі збі-льшенням доходу згідно з принципом зменшення його корисності''.

(Мехедова Т.М.)

Полем людської ініціативи якнайчастіше стає не матеріальне, а МЕНТАЛЬНЕ, тому-то і освітнє поле поступово змінює свої імперативи, помічаємо ми те чи ні. Нам дедалі частіше стане важливим видавати себе за МИСЛЯЧИХ та РОЗУМНИХ.

Влад Другов.