Про інформаційне здоров'я постдемократичного співтовариства

Ніколи не бійся братися за те, чого не вмієш.

Пам'ятай, ковчег був побудований любителем.

Професіонали побудували «Титанік».

Зі скарбниць гумору.

Законсервованість. Сподіватись на інформаційне здоров'я суспільства з традиційною владною організацією є наївним. Тому почнемо мову про вплив на оздоровлення суспільної ментальності з боку непрофесійних щодо діяльності людей як носіїв зародження нового постдемократичного порядку. Часто виходить, що непрофесіонали діють значно продуктивніше, ніж ті, кому аналогічна діяльність передбачена службовим обов'язком. Чому так?

- Так буває, коли за справу беруться любителі, тобто ті, хто любить справу. Для них

не є проблемою самостійно розібратись з фундаментальними основами справи у свій вільний час та, головне, вони не заангажовані стереотипами. Любителі онтологічно налаштовані на творчі підходи. Вони позбавлені захисної професійної традиції, а тому попадають під прес підвищеної відповідальності за результати нових для себе дій.

Візьмемо як приклад біографію сучасного англійського письменника: «Британский писатель, лауреат множества европейских литературнûх премий Луи де Берньер написал "Войну и мир" XX столетия, величайшую сагу о любви и войне. Луи де Берньер родился в Лондоне в 1954 году. Прежде чем заняться литературной деятельностью работал механиком, занимался фермерством и ландшафтнûм дизайном, служил в армии ("четûре катастрофических месяца", как он сам вûразился), в середине 1970-х несколько лет прожил в Колумбии, где преподавал английский язик».

Його роботи у літературі більше вплинули на оздоровлення ментального поля планети, а ніж професійна діяльність мільйонів журналістів, котрі заробляють на свій «хліб та масло» щоденними «наркотичними» медіа-імпульсами маніпуляції свідомістю людей задля цілей влади.

Засміченість. Другим прикладом не кращої дії людського «розуму» є інформаційна засміченість поля науково-пошукової діяльності. Під час вивчення основ природних явищ головним для людини є бачення того «як воно працює» і не так просто розібратись з сутністю тих наукових моделей, що здатні це розкрити. Ключовим тут є слово «розкрити», що йде від цілі внести ясність у не зовсім видиме чи щось неочевидне. Досить згадати про планетарну модель атома, корпускулярну модель електрона як носія елементарного неподільного електричного заряду, модель електричного поля як вияву невидимих реалій простору навколо атомів, що втратили нейтральний стан. Додаткове нагромадженням термінів, що вже нічого не пояснюють, а лише очевидне називають іншомовними термінами ніяк не утверджує здорової наукової ноосфери, а навпаки - призводить до хворобливої паніки перед науковою «складністю» базисного знання.

- Але ж чому таке інформзасмічення підтримується (фінансується) владою?

- Тому, що основа традиційної влади у її примусовості. Не існує нічого кращого для

«мирного» пригнічення внутрішньої волі людини як перевантаження її світосприйняття незрозумілими їй речами. А ще для підсилення ефекту пригнічення волі людей «треба» їх постійно тримати у полі монотонно-безперервного повторення відомих банальностей про «добро та істину», не розшифровуючи про добро для кого йде мова та про чию істину безупинно «співає» оточуюче нас інформаційне поле.

Маніпуляції.А ще, влада примусової природи не може не задіяти технології маніпуляцій свідомістю громадян.

- Але ж яка влада здатна обійтися без примусу?

- Одне - примус до певної діяльності, потрібної комусь, а не самому суспільно-позитивному суб'єкту і зовсім інше - стійкі владні бар'єри супроти бажаючих взяти їм неналежне чи проти насилля та маніпуляцій одних над іншими. Такі перепони штовхають людей до суспільного життя без примусу і навчають жити завдяки такій власній продуктивності, котрої вистачає не тільки тобі самому, а й для обміну з партнерами. Це вже зовсім інша правда життя, а ніж та за котрою стоїть «вміння» експлуатувати. Ми ж розуміємо, наскільки важливо сучасному капіталу міфом про «правильну» демократію завуалювати бандитську змістовність традиційних суспільно-економічних порядків (експлуатація більшості (населення) меншістю (капіталом). Про ці тонкі ментальні «матерії» чудово написано у Вадима Левіча: «Моисей специально водил свой народ кругами, пока не умерли последние из тех, кто родился в рабстве»,- так отвечает подавляющее большинство интеллектуалов, и, к сожалению, многие священники, не зависимо от конфессиональной принадлежности. Такая трактовка ýтой библейской притчи очень популярна именно на постсоветском пространстве. Потому, что по сути она оправдûвает геноцид.

В Советском Союзе геноцид, строго говоря, бûл нормой жизни. Чтобû построить коммунизм, большевикам постоянно кто-то мешал. Мешали люди, помнившие дореволюционную жизнь. Мешали старûе революционерû, помнившие, что вообще-то они сражались не за то, чтобû Сталин стал чем-то вроде фараона, а за справедливость. Мешали священники, мешали интеллигентû, мешали крестьяне. Мешали целûе народû - например, украинцû со своим врожденнûм здравомûслием и прагматизмом. Евреи со своей неугомонностью. Постепенно им стали мешать даже русские со своим правдоискательством.

Но если внимательно прочитать подлиннûй библейский текст, становится очевиднûм: никакого оправдания геноцида там нет и близко. Ýта история не о том. Всевûшний поставил перед Моисеем задачу: привести весь свой народ в Землю Обетованную. Именно весь, а не горстку избраннûх. «Весь народ»- ýто значит еще и то, что никого нельзя вûгонять и желательно никого не казнить. В общем: никакого насилия - переубеждать, договариваться, искать консенсус.

Следует заметить: те, кто прижился в пустûне, естественно, уже ни в какую Землю Обетованную идти больше не хотели. «Придем, и кем мû там будем? Никем!»- рассуждали они.- «А здесь мû - короли!». Именно они и затормозили движение. Поýтому евреи и шли сорок лет там, где ходу- недели три.

Нет такой великой цели, достижению которой не помешает решение сиюминутнûх задач.

Тактика - естественнûй враг стратегии. Ýто - если с точки зрения философии. А если чисто по- человечески - то ýто история, что назûвается - на все времена и для всех народов. В том числе и для нас. Когда мû идем через пустûню, больше всего движение тормозят те, кто в ней лучше всего прижился». (http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=27766)

Іншими словами, проглядає суспільне усвідомлення потреби поміняти силову державну машину примусу, хоча й таки ж силовою державною структурою, але механізмами проти примусу та відлученням від неналежного (читай: святість особистісної власності як аналога інтелектуальної, що у свою чергу виросла з поняття матеріальної власності).

Тенденції до суспільних ментальних маніпуляцій зароджуються з недосконалого освітнього поля. Українська освітянська спільнота до сих пір перебуває у полоні думки, що «радянська система освіти була кращою у світі». Навіть після того, як «залізне забрало» було зняте з історичної сцени нашого суспільного життя часто наводились приклади слабкої математичної підготовки західних студентів, коли заходила мова про наших теперішніх студентів. Українські ВНЗ видають дипломи про «вищу» технічну освіту людям, котрі не вміють виконати навіть елементарні математичні дії. Ось, один з витягів про західних студентів з підручника Джона Оріра «Фізика»: «Ниже приводится список ошибок, характернûх для студентов с таким уровнем подготовки. Читателю предлагается самостоятельно разобрать их и дать правильнûе ответû, которûе мû приводим в приложении к настоящей главе. Тот, кто с трудом справится с ýтой задачей, встретится, по-видимому, с большими трудностями при изучении физики».

Некоторûе распространеннûе ошибки

1. (a + b)² = a² + b²

2.

3. Половина от 10^-10 равна 10^-5

4.

5. 4 = 2

6. = 4ab

7. от 10^-8 равна 5^-8

8.

9. log AB = log A log B

10. sin (A+B) = sin A + sin B

Представники наших ВНЗ замовчують той факт західної дійсності, що жоден студент західного університету з такою математичною підготовкою не отримає диплом про вищу освіту, про що й попереджує автор підручника. При цьому він демонструє надію на подолання цих труднощів, а не пише про наявний стан як невідворотну даність сучасного стану університетської освіти. Окрім того, одне - «ошибки, характернûе для студентов» і зовсім інше - онтологічна науково-базисна неспроможність на рівні вимог середньої школи. Це опісля п'яти років «навчання» у ВНЗ, що завершується «статусом» дипломованого «спеціаліста».

- Задля чого так спотворюється правда життя?

- А щоб фінансувати, хоча й погано, псевдодіяльність. Мовляв, не можна ж, щоб

молодь вешталась без діла по вулиці. Втім, влада нездорової суспільної змістовності ніколи відкрито не визнає свого підсвідомого розуміння, що правити вона здатна лише бідним та погано освіченим, тобто залежним населенням.

А ось недавній «плач» від університетських структур про початок незалежного державного тестування об 11-й годині дня як про наругу над дитиною, котра живе за 150 кілометрів від пункту тестування: не виспиться дитя. Це при тому, що раніше усі університетські вступні екзамени починалися о 9-й годині для будь-кого і ... нічого. Чи візьмемо страх освітян щодо оприлюднення результатів зовнішнього оцінювання своїх учнів, котрий подається як турбота про нагальну потребу у конфіденційності. Але ж по правді життя якраз навпаки - суспільство воліло би знати про заклади, котрі дійсно дають ´рунтовну освіту.

Притримування. Не меншої шкоди суспільному ментальному здоров'ю завдає притримування достовірної інформації.

- Чому не публікуються дані про те скільки і що читають вчителі шкіл? Особливо стосовно сільських вчителів?

- Тому, що постане розуміння як багато у нас вчителів, котрі самі перестали навчатися новому. А

там дивись ще й засвітиться інформація, що більшість закордонних вчителів вибирають жити за містом у зеленій сільській зоні, навіть працюючи у містах, бо на роботу їздять у власних авто широкими та зручними дорогами і витрачають на те менше часу і менший відсоток заробітної платні, а ніж український вчитель у міському громадському транспорті.

Хто ж тоді з освітян стане підтримувати у своїх учнів та їхніх батьків шану до такої «рідної» влади? Щоб того не сталося традиційна «демократична» влада притримує правдиву інформацію від населення. Як?

- Інколи вбиває «шкідливі» електронні файли, а то й самих журналістів. А головне - не фінансує проекти справжньої «Правди життя». Та тільки яке може бути здоров'я у суб'єкта, котрий не має доступу до справжнього знання? А ще ж треба мати умови, щоб від знання дійти до життєвого пізнання. Виходить, що так зване демократичне суспільство люди організовують так, щоб в основному бути зайнятими іншим. Як у анекдоті: «Син питає батька: - Тату, а як побудовано мозок? - Відчепися, сину, у мене голова іншим зайнята».

Замовчування. Наш інформаційний простір, наприклад, зайнятий рекламою ліків «Мезим» задля пропаганди переїдання. У підтексті нам кажуть: «Штучно стимулюй перильстатику шлунку, щоб підтримати виробників свого власного нездоров'я». Нам навіть не потрібно самим готувати їжу: у супермаркетах повідкривали кухні швидкого харчування - вибір як на «скатертині самобранці». Тут таки ж тобі все й підігріють у мікрохвильовій пічці. Тільки, от не попередять: мікрохвильова пічка розігріває їжу не руйнуючи її природної структури (що ціно), але вона не здатна при цьому її стерилізувати. Тому мікрохвильова пічка передбачена лише для свіжою їжі. Також не повідомляють, що кухні у супермаркетах якраз і відкрито для того, щоб продукти, котрі залишилися не проданими і дійшли межі строку придатності спробувати реалізувати за рахунок вторинної обробки. Якось ще двадцять років тому постійно були на очах величезні транспаранти попереджень у м'ясних відділах алжирських супермаркетів: «М'ясо один раз розморожене необхідно реалізувати у їжу не пізніше, ніж 48 годин по тому». У теперішній українській торговій індустрії спостерігаємо протилежне - замовчування азів здорового харчування. Більше того, доводиться спостерігати як у густому неприємному запаху зіпсованих продуктів йде жвава торгівля ними. Але ж навіть нездоровий запах від людини, котра щойно прийняла душ повинен спрямувати думку на пошук грамотних дій для виправлення ситуації.

Оздоровлення. Відомий лікар, вчений з Петербургу Володимир Волков акцентує: «Аксіома життя - здорові не помирають. Здоров'я - це завжди показник здатності організму виживати у середовищі перебування». Для нашого контексту виділимо: виживати означає весь час жити, тобто напружуватись.

- Що є ознакою саме життєвого тонусу напруження, а не поступового його згасання ?

- Такою ознакою може бути, наприклад, системний інтерес людини до нових імпульсів здорового розвитку: українці щоп'ятниці йдуть до кіоску і питають: «А «ГдР» (газета для розумних) вже надійшла?» Саме таке внутрішнє бажання бути постійно присутнім серед розумних людей і означатиме не плин по течії, а спроби адаптації до сучасного життя. Питання: «Про що ж сьогодні будуть розмовляти розумні?» повсякчасним супроводом кожного виводитиме до відповідей на індивідуально-соціальні виклики у незалежності від наявності прямого зв'язку з телевізором чи комп'ютером. Саме цим проект паперової газети є ідеальним ресурсом до просвітлення людей: технології передвиборного зомбування тому свідки. Звісно, що розмови на шпальтах «ГдР» повинні відкривати читачам невидиму чи навмисно придушену правду життя. Тоді він й стане тим державницьким шляхом, котрий формуватиме стежини нашої особистісно-суспільної системи здорової внутрішньої цензури.

Знову зіпремося на думку спеціаліста у царині тілесного здоров'я. Володимир Волков підкреслює: «Не треба плутати поняття «хороше самопочуття» та «хороше здоров'я». У ментальному контексті люди очікують на добре самопочуття у вихованому та моральному людському співтоваристві. Задля стабільності такого стану ми ладні запровадити систему цензури примусової природи. Хтось буде визначати яку інформацію не треба випускати у світ, а громадянам залишиться лише насолоджуватись чистотою інформаційного простору. Але завдяки таким зовнішнім цензорам і матимемо...

- Що ж матимемо?

- А те, що маємо - марні сподівання! Ефективним може бути лише внутрішній цензор людини як похідне від її внутрішньої культури.

- Але ж вплив зовнішнього безкультур'я часом перекреслює усі зусилля суспільних культурних інституцій та сімейної культурної традиції.

- А це тому, що безкультур'я є завжди діяльним, а традиція часто замість підтримки системи імпульсів до дій сподівається на вимогливість.

Небажання. Ми відмовляємося усвідомлювати, що суспільство «капіталу» тихо та непоказно інвестує у формування ментальної «аксіоми»: «Пающиє трусû» мають право на амбіційність, а розумні та талановиті зобов'язані бути скромними та непримітними». Звідси інформаційний простір так званого демократичного (читай: або олігархічного, або охлократичного) суспільства розширює амбіції гламурної посередності до безмежного споживання, а спраглому розуму виділяє «чорно-білий» формат епізодичних вкраплень у гламур чуттєвого фізичного плану. Це й не є чимось несподіваним, бо капітал фінансує лише те, що здатне принести йому ж швидкий та помітний зиск.

- А задля чого? - спитаємо себе. Зробимо гроші, щоб ... що зробити? Знову гроші?

Природа капіталу не є такою, щоб зуміти вийти за межі цього замкненого кола. Втім, останнє не закриває питання про більш глибший базис життєвої мудрості. Для визначальних лідерів капіталу є прийнятною «державна» діяльність, котра зачіпає лише загальні поняття суспільних проблем у академічній чи бюрократичній формі, але тільки би не у формі конкретних проектів. Останні відразу називають примітивом і з усіх сил намагаються спрямувати «державні» зусилля на далеку «стратегічну» перспективу. Мовляв, не «державна це справа» займатись якимось там інформаційно-оздоровчим конкретним проектом.

- Але ж імперативною державною турботою мало би бути піклування про здоров'я своїх громадян, а не про сферу хвороб, яку репрезентує медицина. «Швидка допомога» повинна фінансуватись, але ж не до тієї міри, щоб затягти якомога більше пацієнтів: що більше уваги здоров'ю, то ж менша потреба у медикаментозній бездонній «діжці». Так і в плані здоров'я інформаційного простору.

- Чому потужна держава не думає взятись за видання «Газети для розумних», щоб самою її присутністю «інфікувати» своїх громадян на розумне? Адже саме державі під силу подати таке видання у красивій презентабельній формі. Громадяни за помірну ціну отримали б системний канал доступу до поінформованості від авторитетних, з громадянською позицією, спеціалістів як щодо чергової «інформаційної отрути» від тих чи інших її «виробників», так і до зразків продуктивної та здорової інформаційної діяльності.

- А для чого «город городити»? Он скільки друкується наукових та фахових видань - читай до не схочу.

- Саме так і є: «Не хочу», бо то є формат спілкування між адептами «закритих клубів». Тільки держава й здатна підтримувати загально народне видання типу «Правда життя якою вона є» як дійсно НЕЗАЛЕЖНЕ видання, як робочий проект підтримки інформаційного ЗДОРОВ'Я суспільства. Мова про суспільну «трибуну» для спеціалістів різних сторін життя громади, а не черговий ресурс журналістських переказів.

Схоже на те, що ресурсом до державної (читай: загально громадянської) інформаційної безпеки скоріше стане Міністерство охорони здоров'я, а ніж інші, так звані, гуманітарні інституції. Чого тільки вартує реклама тютюну та алкоголю від спортсменів чи «справжніх» чоловіків у гуманітарному медіаполі, або не афішовані гуманітаріями преференції в імпорті цих товарів для спорткомітетів та церкви.

Окрім того, ніхто не здатен «зробити» життя за іншу людину, хай навіть найріднішу тобі кровинку чи найбільшу твою любов: кожному доводиться самому розбиратись де «отрута», а де добрі плоди. Але це тільки зусилля прикладати кожному окремо, а загальне суспільне «поле» життя твориться державними зусиллями і цензура не є для того єдино можливим. Кращим є, з одного боку - якісна освіта як ресурс до внутрішнього розвитку громадян, а з іншого - конкурентноздатна та дійова інформаційна мережа. Щодо останнього, то ніщо не замінить постійного занурення громадян до інформаційних бесід авторитетних людей про здорову правду життя.

Замкненість. «Свого не цурайтесь і чужому навчайтесь» заповідав нам Великий українець - Тарас Шевченко. Та тільки як же чужому навчатись, де можуть українці придбати європейські часописи українською?

- Чому гламурні євровидання повсюдно перекладаються комерційними структурами від капіталу, а потужна держава не має коштів, щоб перекладати всесвітньо відомі видання для масового доступу? Можна ж почати хоча б з дайджестів, але щоб те було системним.

Задумливість. Звісно, що позитивну відповідь на питання системного оздоровлення ментального поля своїх громадян можна чекати лише від тієї держави, котра здатна піклуватись про свій народ як власне про СВІЙ і аж ніяк не та, про котру гумористи кажуть: «Коли державі щось від нас потрібно, вона називає себе Батьківщиною».

Будь-який здоровий суб'єкт сподівається на те, щоб його любили. Звісно, далеко не кожен поділяє думку, що любов є явищем заразним: «Якщо ти по-справжньому любиш, то тебе не зможуть не полюбити». А як це - полюбити по-справжньому?

Так як подають гумористи: «Любов - це не те, коли тобі приносять букет квітів і ти милуєшся ними. Любов - це коли тобі увесь день розповідають про бензин 93-ої марки і ти слухаєш». Головним у проблемі інформаційного здоров'я суспільства є відповідь на питання, чи має суспільна влада властивості саме до такої любові, бо без любові ніщо не є справжнім.

- І це все? А як щодо хоч якихось аргументованих науково-методичних концепцій чи розробок як дороговказів до стабільного здорового суспільства?

- Так-так, це надзвичайно важливо для формування змін у історико-ментальному полі цивілізації. Наприклад, дивлячись зараз на футбольне дійство у центрі овалу трибун з несамовито волаючими глядачами, пригадую відчуття, навіяні глибокою ямою одного з римських Колізеїв на півночі Алжиру. У минулі часи заради енергії людських емоцій у ту яму скидали вбитих гладіаторів. Сучасним людям задля підтримки своєї емоційної вітальності досить і того, щоб улюблений гравець спрямував м'яча у сітку. Чим не зриме ментальне оздоровлення суспільства?

Сподівання. Жодному окремому розумнику чи мудрецю ніякими найгарнішими концепціями не оздоровити ментальність цілого народу. А от мільйонам громадян, навпаки, завдяки спілкуванню з розумними та мудрими людьми легко «підчепити» від них добрі «мікровіруси» розумної та мудрої ментальності як квантові імпульси до особистісного розвитку. Суспільно-особистісні інтерактивні проекти спілкування громадян країни з тими розумними людьми, котрі здатні відкрити іншим справжню правду життя і слугують продуктивним містком від моделі (концепції) інформаційно-здорового суспільства до різноманітних технологій її повсякчасного застосування у масових вимірах. Не тільки діти розвиваються у грі, а й дорослих те ж саме продовжує утримувати «на життєвому плаву». Тільки вартість іграшок різко зростає. Кому ж як не мудрим державним діячам дбати про ціннісну змістовність інформаційних «іграшок» дорослого суспільства: бійтеся людей, котрі здатні бути лише фанатично серйозними. Історія вперто демонструє - традиційне демократичне суспільство розділення на ведучих та ведених із сучасними викликами щодо оздоровлення суспільного менталітету не дає раду, бо користується примусовими методами. Надії на концепцію «віяльної» комбінації горизонтальної взаємодії структур інноваційно-зацікавленого постдемократичного (читай: постматеріально-капіталістичного) суспільства.

Оздоровлення. Досягнення доброго рівня фізичного стану часто здійснюється не стільки завдяки прямій роботі над усуненням хвороб (медична практика) як завдяки діяльності з укріплення здоров'я (підтримка імунітету). Так і щодо ментальності - укріплення природовідповідного здорового інформаційного стану суспільства досягається не стільки боротьбою зі суспільними недоліками як постійною увагою до науково-продуктивної занятості громадян.

Наприклад, для ефективного підкислення внутрішнього середовища людини заради мінімізації пагубної дії мікропаразитарних організмів їй необхідно вживати кислі продукти саме ввечері, бо тільки так досягається ефект. Так само й задля витіснення зі своєї ментальності «паразитарного» зовнішнього інформаційного впливу треба мати надійний ресурс зробити те у вільний від роботи час: почитати будь-де рідну «Газету для розумних». Хто ж не бажає бути повсякчас долученим до прагматично-розумного середовища?

Усі розуміють, що не варто очікувати здорового ставлення до захисту безпеки держави тими її силовими структурами, котрих держава триматиме «надголодь». Так як лікарі з низькою платнею не забезпечать дбайливої системної опіки за хворими. В той же час суспільство дозволяє ігнорувати сучасний рівень матеріальної підтримки своєї інтелігенції: інтелігент - це як синонім ентузіаста. Без надання шкільному вчителеві одного із найвигідніших матеріальних статусів здорового суспільно-інформаційного поля не отримати, бо дієвими є не ті моральні цінності, що декларуються на уроках (шпальтах газет, телебаченні, засіданнях тощо), а озвучене інтелігенцією поза часом офіційної роботи, у перервах та на «кухнях».

- Це тому, що керує державою псевдоеліта, котрій не вистачає освіченості для розуміння внутрішніх законів суспільно-економічного життя.

- Думка правильна, але не повна. Ми є свідками як високоосвічені та сучасні молоді політичні діячі стають заручниками регресивних систем суспільної самоорганізації. ¯м не вистачає критичної маси «інфікованих» сучасними морально-громадянськими цінностями партнерів як в урядових, так і у низових структурах.

Актуалізація. У більшості випадків ми ігноруємо закони, за якими просуваються у практику життя наукові моделі та гуманітарні концепції. Відомо наскільки образ сучасності визначається практичним застосуванням електромагнітної та квантових фізичних теорій: простого перенесення змісту цих теорій з голів їх творців у голови землян було би недостатнім. Потребувалась суспільна організація фінансування продуктивного застосування цих теорій, що у свою чергу втягло землян у їх повсюдне вивчення ще зі школи.

Одночасно ніколи не було нерозуміння необхідності суспільного фінансування своїх політичних систем. Тоді чому ж ігноруємо аналогічне розуміння потреб системного оздоровлення ментального поля суспільства? Одними конференціями, засіданнями та закликами на проблему не вплинути: без конкретних проектів творення суспільного «ефекту солоного огірка» культурні проблеми не вирішуються.

Управління. Недавні дослідження за кордоном показали, що «смішний» закон Паркінсона про оптимальність двадцяти міністерств таки справді працює. У країнах, де число міністерств починає переважати двадцять різко падає рівень життєво-якісних показників.

- Чому так?

- Тому, що сучасному суспільству неможливо самоорганізуватися на основі ручного

управління прямої дії: сказано - зроблено. Ефективна соціальна самоорганізація виростає із методики «солоного огірка» - щоденного занурення громади у «діжку» суспільно-культурної продуктивності. Така методика передбачає культурно-просвітницьку мережу практичної профільної діяльності мільйонів інтелігентів, а не лекції-проповіді держслужбовців. Останніх рекрутують на керівні посади, щоб вони формували розумні структури системно-цільових дій самого населення, тобто створювали умови та саме поле дії отим мільйонам інтелігентів як початкові імпульси до всеохоплюючих резонансних тому дій всього населення.

Звісно, не передбачається щоб за окремими державними діячами був статус носія остаточної істини: інтелігенція орієнтується на розвивальні морально-практичні цінності, що не виключає певних протиріч. Останнє «визріває» в досяжний для актуального розвитку суспільства ціннісний продукт завдяки природному процесу «бродіння» у ході різних практичних проектів. Кому ж як не державним інституціям дбати про рівень ментальної спроможності суспільства: про його матеріальне забезпечення здатен подбати і бізнес. В епоху інноваційного глобалізму утримувати бізнесові структури за рахунок бюджетного базису, передбаченого на загальносуспільні проекту розвитку освіченості, безпеки та здоров'я, у тому числі та починаючи зі здоров'я ментального вже є вчорашнім днем занепаду традиційної демократії як виразника технологій капіталу. Наступають часи технологій дійового та інформаційно-аналітичного знання.

Влад Другов.